79

ЗМІСТ

• ВСТУП
• Розділ 1. Характеристика злочинів пов'язаних з виготовленням та збутом підроблених грошей
• 1.1 Виникнення й еволюція грошей і злочинів, пов'язаних з їх фальшуванням та збутом
• 1.2 Основні елементи захисту сучасних паперових грошей
• 1.3 Криміналістична характеристика злочинів, пов'язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей
• Розділ 2. Організація розслідування злочинів, пов'язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей
• 2.1 Загальна структура розслідування злочинів
• 2.2 Алгоритм слідчих дій при виявленні й розслідуванні злочинів
• 2.3 Планування розслідування злочинів
• Розділ 3. Особливості тактики проведення деяких слідчих дій у справах про злочини, пов'язані з виготовленням і збутом підроблених грошей
• 3.1 Тактика допиту
• 3.2 Особливості слідчого огляду
• 3.3 Тактика відтворення обстановки й обставин події
• 3.4 Тактика обшуку
• 3.5 Експертне дослідження грошей
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Одним з-поміж пріоритетних напрямів боротьби з викорененням негативних проявів у суспільстві є запобігання злочинам, а також їх розкриття та розслідування. Отож підвищується роль юридичних наук, зокрема криміналістики, що, запозичуючи з інших галузей знань різноманітні прийоми, засоби та методи, розробляє й запроваджує в практику правоохоронних органів аргументовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення методик розкриття й розслідування злочинів.

Серед злочинів, які становлять особливу небезпеку для суспільства, вирізняються злочини, пов'язані з виготовленням і збутом підроблених грошей.

Гроші невипадково привертали та привертають увагу людей протягом багатьох століть, адже вони є неодмінним атрибутом нашого буденного життя, це реальність, без якої сьогодні просто неможливо прожити. Вони вносять у нього особливий ритм, стиль, особливе сприйняття світу, суспільства та себе в ньому. Про них багато написано людьми різних професій - економістами, філософами, державними діячами, письменниками та ін.

Боротьба зі злочинами, пов'язаними з виготовленням і збутом підроблених грошей, завжди була одним із пріоритетних напрямків боротьби правоохоронних органів різних держав зі злочинністю. Безсумнівно, наявність в обігу будь-якої країни підроблених грошей неприпустима. Не будучи забезпеченими товаром, вони негативно впливають на товарообмін, є чинником інфляції, спричиняють недовіру населення до чинної фінансової системи.

Стрімке впровадження останніми роками нових інформаційних технологій, поява нових засобів "малої", "оперативної" поліграфії, доступність їх використання населенням, поряд з позитивним упливом на розвиток суспільства, сприяє й виникненню нових, а також удосконаленню "старих" способів скоєння злочинів, у яких ці прилади є засобами скоєння злочину. Такі засоби надають можливість підробляти гроші з достатньо високим ступенем зовнішньої подібності до справжніх на перший погляд. І наслідком цього є зростання кількості злочинів, пов'язаних з виготовленням та збутом підроблених грошей різної вартості й належних до різних держав.

У різних країнах світу давно дискутується питання про те, чи варто повідомляти громадян про деякі елементи захисту справжніх грошових знаків, а також про появу в грошовому обігові підробок. Позиція Інтер-полу зводиться до визнання доцільності не тільки поліцейських методів боротьби зі злочинами, пов'язаними з виготовленням і збутом підроблених грошей. Автори пропонованого посібника також цілком дотримуються такої позиції: населення, продавці, банківські службовці, касири повинні знати основні захисні властивості грошей. Лише за таких умов фальшивки не будуть знаходити жертв. При цьому зазначимо, що, на думку експертів з питань дослідження підроблених грошей, сьогодні українські гривні є однією з найбільш захищених валют у світі.

Розділ 1. Характеристика злочинів пов'язаних з виготовленням та збутом підроблених грошей

1.1 Виникнення й еволюція грошей і злочинів, пов'язаних з їх фальшуванням та збутом

Виготовлення та збут підроблених грошей - злочин, а з позицій сучасного законодавця - це низка злочинних дій, що мають певну історію. У різних державах на різних етапах розвитку і зміст цього злочину, і рівень його суспільної небезпечності визначалися по-різному. Та не підлягає сумніву одне - він завжди був пов'язаний безпосередньо з грішми. Саме гроші як предмет підроблення ставали ключем до незаконного збагачення одних людей і незаконного зубожіння інших.

Фактично, більша частина злочинів, вчинюваних у будь-якому суспільстві, так чи так пов'язана з отриманням матеріальних благ, зиску, котрі можна виміряти грошима.

Досліджуючи питання, пов'язані з виготовленням і збутом підроблених грошей, юристи часто звертаються до історії. І це цілком виправдано, позаяк чинники, що характеризують розглядувану категорію злочинів, мають таку ж глибоку історію, як і власне злочини. Звісно, знання про способи вчинення злочину, що історично склалися, про осіб-злочин-ців, їхню кваліфікацію, технології та знаряддя, які використовуються для виготовлення підроблених грошей, соціальний стан та інші найрізноманітніші характеристики є підставою для від стеження тенденції розвитку цієї категорії злочинів, розробки заходів соціального захисту, методик розсліду вання вказаної категорії злочинів і належної організації оперативної роботи з метою їх виявлення та запобігання їм. Для з'ясування питання, чому саме гроші є особливим предметом злочинного посягання, коротко розглянемо їхнє значення та функції, котрі вони виконують у розвиткові суспільства.

"Гроші є справедливий посередник і міра придатних для торгівлі товарів, - говорили давні римляни, - бо через посередництво грошей здійснюється зручна й надійна оцінка всіх речей".

Гроші - металеві чи паперові знаки, що є мірою вартості при купівлі-продажу та виконують роль загального еквівалента, тобто відображають вартість решти товарів і обмінюються на будь-який з них.

На думку деяких учених, гроші - це категорія товарного виробництва й обміну, особливий товар, загальний еквівалент, форма вартості решти товарів. Гроші - це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента [7].

Сучасні гроші, що є засобом розрахунку готівкою, - це паперові купюри та монети різних номіналів. Варто також зазначити, що, поряд з готівкою, використовуються й безготівкові форми розрахунків через пластикові картки, що звуться пластиковими грошима, оскільки "вони є універсальним платіжним інструментом, який досить швидко став узвичаєним засобом міжнародних розрахунків".

Узагальнивши ці визначення, можна дійти висновку, що гроші, виконуючи роль загального еквівалента, є відображенням вартості решти товарів і обмінюються на будь-який з них, тобто є необхідним предметом, за допомогою якого кожна людина може придбати те, що бажає. Тож не випадково цілком зрозуміле прагнення людей мати гроші зумовило появу різноманітних, зокрема й протиправних, способів їх здобуття.

Гроші є постійним супутником розвитку цивілізації. їх виникнення тісно пов'язане з історичним процесом обміну товарів і зміною форм власності. Оскільки тільки мала частка потреб кожної людини може бути задоволена продуктом її власної праці, то врешті-решт це зумовлює появу обміну залишків свого продукту на потрібні їй залишки продукту праці інших людей. Кожна людина живе обміном.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства такому обмінові був притаманний випадковий характер, коли один товар проявляв свою вартість у товарі-еквіваленті, що відповідав йому. Засобами платежу були предмети, що мали очевидну цінність, - прикраси, коштовне каміння, знаряддя праці, зброя, зерно, м'ясо, боби какао, перли, пташине пір'я тощо. Проте, незалежно від форми прояву та виду, предмети, що відігравали роль грошей, вирізнялися однією властивістю - вони були засобом платежу, мірою вартості товарів. Така домонетна форма грошей постає як історичний етап їх виникнення. І саме в цей період починають формуватися перші навички фальшивомонетників. Історії відомо немало прикладів обману під час здійснення різних операцій, пов'язаних з обміном товарів, які використовувались як гроші. Так, у давнину на території сучасної Мексики зловмисники розрізали стручки какао, що були еквівалентом обміну, виймали звідти боби, наповнювали стручки якою-небудь речовиною, склеювали їх і видавали за повноцінні.

Одним з основних складників вартості товару, як відомо, є кількість вкладеної в його виробництво праці. Товар-еквівалент слугує мірилом прояву вартості першого товару. Поділ праці (виокремлення скотарських і землеробських племен) зумовив необхідність у регулярному обміні товарами. Умови праці, зростання її продуктивності спричиняли нерівномірне виробництво товарів. Крім цього, володаря певного товару часто просто не влаштовував товар, який йому давали взамін. Усе це зумовило появу складної форми обміну. Остання відрізняється від простої тим, що вона передбачає участь в обміні численних товарів, а тому кожний товар може бути обміняний на різні товари-еквіваленти. Водночас, оскільки кількість товарів-еквівалентів була невизначеною, вартість набувала різноманітного та різнорідного прояву. Поступово з маси товарів виокремилися товари-еквіваленти, що стали виконувати цю роль постійно. Так уперше з'явилися гроші, хоча поки вони набули тієї форми, в якій існують зараз, минув вельми тривалий проміжок часу. Досить точно їх охарактеризував ще у XVIII столітті Д. Юм:"... гроші є нічим іншим, як представником товарів і праці".

Як бачимо, гроші мають товарну природу, але вони є не звичайним, а специфічним товаром, який покликаний виконувати роль загального еквівалента. Різниця між звичайними товарами проявляється в їхній споживчій вартості. Кожний товар здатен задовольняти лише якусь певну людську потребу, тобто має одиничну споживчу вартість. Грошовий товар, окрім цього, характеризується безпосередньою та загальною вартістю (може бути легко обміняний на інший товар). Гроші мають загальну споживчу вартість.

Отже, історично гроші виокремилися із загального світу товарів і самі спочатку були звичайним та водночас специфічним товаром. Подальший хід історії привів до ліквідації товарної форми грошей і переходу до нових форм. Подивимося, як же це відбувалося. Із низки товарів, які виконували роль загального еквівалента, стали вирізнятися товари, що мали ознаки грошей, тобто вони повинні були задовольняти запити найбільш широкого кола учасників обміну, а це прямо пов'язано з їхніми споживчою вартістю та ліквідністю. Прикладом товару, що мав досить високі споживчі властивості завдяки широкому колу споживачів того часу, можна вважати металеві наконечники стріл і різноманітні прикраси. Потім роль еквівалента товару поступово закріпилася за, так званими, "благородними металами" - золотом і сріблом, -які спочатку перебували в обігу, переважно, у формі злитків і при угодах щоразу зважувалися. У цей період також здійснювалися спроби фальсифікації засобів платежу. У законах Ману (Індія, І століття до Р. X.) смертній карі через розрізання бритвами підлягав золотар, винний у підробленні золота через уведення в нього сторонніх домішок.

Кількість товару, що його можна було придбати, визначалася пропорційно до ваги золотого чи срібного злитка. Необхідність постійного вимірювання кількості металу з часом зумовила виготовлення злитків, які мали фіксовану вагу, а отже, й фіксовану вартість. Щоб не зважувати золото при кожному акті обміну, спочатку деякі купці, а потім і держава стали надавати невеликим злиткам золота певної стандартної форми та ставити на них відповідне клеймо. Варто зазначити, що на ранніх етапах функціонування монет з дорогоцінних металів як грошей вони не мали точно визначеної ваги та зображень, тому все це з успіхом використовували люди, котрі підробляли монети. До речі, на первісному етапі свого існування монети були також і різної форми. Наприклад, у розкопках давньогрецького міста Ольвія (Очаків ський район Миколаївської області) віднайдено наконечники стріл, а також монети у формі дельфінів, датовані VI-V століттями до Р. X. Вони виготовлені з мідного сплаву та мають різні розміри. Очевидно, їхній номінал залежав від розміру. Монети пізнішого періоду, починаючи з V століття до Р. X., - "борисфени", "драхми", "асарії", знайдені там само, -мають круглу форму. На них містяться зображення богів, рослин, царів та імператорів. Монети Київської Русі також були різної форми: гривні -звичайні золоті палички, "срібники" та "резани" - круглої форми [11].

Тож в історичному розвиткові грошей виникла, а потім і закріпилась як найбільш практична форма кругла монета з двостороннім карбуванням. На ній відображалася інформація про номінал та інші зображення. Монети з фіксованою вартістю стали першими грошовими одиницями.

Отже, метали як гроші набули форми монети.

Монета (лат. топеїа) - грошовий знак, найчастіше круглої форми, відчеканений з металу. Монета-металевий грошовий знак.

Монета - злиток металу визначеної форми, ваги та вартості, що є історично усталеною формою металевих грошей, які мають такі істотні ознаки: гарантовану здатність функціонувати як засіб обігу; втілення встановленого номіналу; стійкість проти механічних навантажень у процесі обігу; дотримання стандартного складу матеріалів, величини, ваги, форми та ін. Розглядаючи це питання, потрібно зазначити, що на первісному етапі появи грошей як монет їх карбували міста й лише пізніше ця справа перейшла до рук держави. Про це може свідчити той факт, що в історико-археологічному музеї "Херсонес" досі збереглися руїни монетного двору. Такі двори існували й у інших давньогрецьких містах-полісах,-зокрема в Ольвії, Пантикапеї тощо, які розташовувалися на території сучасної України. За часів Київської Русі монети виготовлялися практично в кожному князівстві. На сьогодні існують зразки київських, тмутараканських, чернігівських та інших монет. Навіть побіжний огляд монет у будь-якому нумізматичному музеї чи колекції дає підстави до висновку про те, що виготовлення монет не завжди було прерогативою держави.

Технологія виготовлення справжніх монет постійно вдосконалювалася, на монетах відображалися різні рельєфні зображення тварин, обличчя імператорів, знаки геральдики, а також вартість. Усі ці знаки, поряд зі службовою функцією - як носії інформації про номінальну вартість монети та її виробника, - певною мірою вже виконували й функцію захисну. Зважаючи на це, злочинці також постійно вдосконалювали технологію їх підроблення.

Історично склалося так, що в багатьох державах і сьогодні виготовлення підроблених грошей називають фальшивомонетництвом. Це складне слово (можна сказати навіть термін) широко вживається в юридичній літературі, зокрема й у криміналістиці, та це, на нашу думку, не завжди виправдане. Загальновідомо, що термінологія в юридичних науках має досить важливе значення. Невиправдане й неточне використання будь-якого терміна може призводити до різноманітних помилок, а також не сприяє повному, детальному висвітленню досліджуваної проблеми. З огляду на це, пропонуємо розглянути зміст слова "фальшивомонетництво". Воно утворене з двох слів - "фальшивий" і "монета". Слово "фальшивий" має латинське походження від /аізі/ісо - "підробляю"; фальшування - злісне, умисне перекручення яких-небудь даних; зміна з корисливою метою вигляду чи властивості предметів; підроблення. Фальшивий - підроблений, несправжній.

Як бачимо, буквально слово фальшивомонетництво означає: виготовлення підроблених (фальшивих) монет. І на попередньому етапі грошового обігу використання такого терміна було цілком виправданим [14].

Згодом, з еволюцією грошей, заміною металевих монет на паперові асигнації, під фальшивомонетництвом стали розуміти виготовлення як металевих, так і паперових грошей. А в деяких тлумачних словниках цей термін поширюють і на цінні папери, а також на збут фальшивих грошей. Тож термін використовується для визначення вже не тільки процесу виготовлення, а й різноманітних операцій з підробленими грішми, що, на нашу думку, є некоректним.

З появою фіксованої вартості монет можна пов'язувати й виникнення фальшивомонетництва саме в буквальному значенні цього слова. Для виготовлення підроблених монет злочинці використовували як сировину певну кількість металу справжніх монет з фіксованою вартістю та виробляли з нього більшу кількість монет із таким самим номіналом, але зі зменшеним вмістом дорогоцінного металу. При цьому товарна вартість металу монети падала, а номінальна (умовна) залишалася.

Одночасно звичайні фальшивомонетники виготовляли підроблені монети з інших, дешевших металів або створюючи сплави, або роблячи позолоту (покриваючи мідні пластини тонким шаром золота).

Обман засновувався на різниці між зазначеною та фактичною вартістю товару-еквівалента. Зрозуміло, що будь-яка держава реагувала на спроби підриву своєї фінансової системи видаючи відповідні закони та запроваджуючи жорстокі покарання за цей вид злочинної діяльності.

Отож процес обігу металевих грошей у міру відхилення позначеного на них номінального вмісту від реальної ваги зумовив появу перших функціональних форм грошей, що визначили в майбутньому повний відрив грошей від товарної форми та її цілковите зникнення.

Грошові одиниці (фунт стерлінгів, лівр, гривня, рубль тощо) зберігали колишні назви вагових одиниць, проте, фактично, поступово стали містити значно меншу кількість дорогоцінного металу. Відокремлення металевих грошей від товарної природи та встановлення монополії держави на їх випуск стало визначальним чинником заміщення повнофункціональних монет з благородних металів на монети з більш дешевих і поширених металів, а потім відбулася практично повна заміна їх паперовими грішми.

Перші паперові гроші з'явилися в Китаї приблизно в XI столітті. Китайці раніше за інших зрозуміли перевагу таких грошей, хоча цьому розумінню передувало функціонування металевих грошей, що згодом втратили товарну вартість. Спершу китайський уряд випустив важкі залізні монети, що мали невелику купівельну спроможність. Під час угод люди залишали ці монети в купців, взамін отримуючи розписки. На початку XI століття уряд заборонив купцям вести розрахунки розписками й сам надрукував квитанції, що офіційно замінили монети та спростили розрахунки. Ці квитанції, по суті, й стали надалі виконувати роль паперових грошей. У своїх записках про подорож до Китаю відомий італійський мандрівник М. Поло писав, що в той час, коли європейські мандрівники намагаються обертати на золото різні метали, китайські імператори навчились обертати на золото звичайний папір. Він мав на увазі гроші, що вже в XIII столітті були досить поширеними в Китаї. Паперові гроші мали прямокутну форму, містили особливі знаки та печатки. Вони різнилися купівельною спроможністю, під страхом смертної кари були обов'язковими до прийняття. Потрібно сказати, що найбільша кількість підроблених грошей в обігу з'являлась у періоди воєн і нестабільності економіки, спаду платоспроможності національної валюти. Про це свідчить той факт, що протягом Першої світової війни царський уряд Росії неодноразово проводив емісію грошей. Після революції 1917 р. та розпаду Російської імперії деякі її територіальні складові частини, зокрема й Україна, почали випуск національної валюти. Поряд з державними грошима, в обігу перебувала велика кількість грошей, що їх випускали міста та нові уряди. Серед усієї цієї маси значну частку становили фальшиві гроші. У романі "Біла гвардія" М. Булгаков, який жив в описуваний період у Києві, з великою долею іронії змальовує факт перерахунку грошей одним із персонажів, у котрого зі 100 "бумажок" на 8 достатньо явно проглядаються ознаки "фальшування", і це попри те, що на банкнотах навіть містилися погрози смертною карою за фальшування.

У радянський період частка фальшивомонетництва в загальному обсязі злочинів поступово скорочувалася. Цьому сприяли й здійснювані грошові реформи, за якими значно вдосконалювалися захисні властивості грошей. Існувала досить чітка система обліку поліграфічного обладнання, копіювально-розмножувальної техніки та матеріалів, які використовувалися для виготовлення грошей, а також постійно посилювалися покарання за цей вид злочинів. Приміром, у 1961 р. до ст. 24 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність" було внесено доповнення щодо застосування смертної кари за фальшивомонетництво. Аналогічні зміни було внесено до Кримінальних кодексів союзних республік, й УРСР також.

У процесі еволюції грошей - від звичайного товару до суто номінальних паперових грошей (умовного товару), що не становлять цінності як товар, - постійно змінювались і способи їх підроблення. Законодавство різних держав вважало та й сьогодні вважає підроблення грошей тяжким злочином, встановлюючи суворі заходи покарання, нерідко навіть смертну кару.

1.2 Основні елементи захисту сучасних паперових грошей

Основною метою захисту грошей є надання їм такої надійності, яка б створювала умови для розпізнання підробок не тільки спеціалістами та банківськими службовцями, але й звичайними громадянами. Рівень захисту, що надається будь-якою захисною ознакою, безпосередньо повинен бути пов'язаний з його унікальністю й доступністю для розпізнання звичайним громадянам, стійкістю до зміни, імітації чи репродукування. Варто зазначити, що якась одна захисна ознака не є гарантованим захистом грошових знаків. Тільки всі компоненти в комплексі - папір, фарба, вид та спосіб друку, сюжет і кількість ознак - сприяють захищеності купюр конкретного номіналу від підробки.

Безперечно, якість є найкращим власним захистом купюр від підробки. Інакше кажучи, саме технологія виготовлення справжніх грошей і забезпечує рівень надійності захисту їх від підробки. Оригінальні методи друку, матеріали, майстерність роблять справу підробки грошей настільки важкою та дорогою, що втачається сенс їх підробляти. Недарма значна кількість осіб, які підробляли сучасні гроші, заявляють, що їх дешевше вкрасти, ніж підробити. Можна сказати, що більша частина підробок є власне спробою порівняно дешевими способами навіть не відтворити, а імітувати лише деякі ознаки справжніх грошей.

Потрібно пам'ятати, що реальний захист стає ефективним тільки тоді, коли є інструментом, яким можна зі зручністю користуватися.

У різних країнах світу давно дискутується питання про те, чи варто повідомляти громадянам про деякі елементи захисту грошових знаків, а також про появу в грошовому обігу підробок. Позиція Інтерполу зводиться до визнання доцільності не тільки поліцейських методів боротьби зі злочинами, пов'язаними з виготовленням і збутом підроблених грошей. Автори посібника цілком підтримують таку думку: населення, продавці, банківські службовці, касири повинні знати основні захисні властивості грошей. Лише за таких умов фальшивки не будуть знаходити жертв. При цьому зазначимо, що сьогодні українські гривні є однією з найбільш захищених валют у світі.

Як відомо, сучасні гроші мають декілька ступенів захисту. Практично, технологія їх виготовлення на кожній стадії цього складного процесу передбачає створення якогось елемента захисту. Серед цих елементів можна виділити такі як: використання спеціальних матеріалів (паперу, фарби, люмінофорів, різнокольорових ниток, металевих стрічок, магнітних домішок у фарбу та ін.); спеціальних видів поліграфічного друку та технологій нанесення зображень (досить часто зображення й інші елементи купюри виконуються з використанням декількох видів поліграфічного друку в різних комбінаціях, зокрема з маніпулюванням розмірами знаків і елементів); розмірів купюр; точності розміщення різних елементів одного боку купюри щодо елементів другого тощо. Усе це дає змогу отримати високоякісні купюри з хорошим дизайном і високим ступенем захисту від підробок.

Як було сказано вище, для виготовлення грошей застосовується спеціальний папір, якому властива висока технічна та споживча якість. Він є основою грошового знака та значною мірою визначає якість і особливо стійкість готових грошей до зношування. Найважливішою вимогою до грошового паперу є стійкість до зношування. Серед показників, які характеризують папір за цими властивостями, є стійкість на злам і розрив. Паперові гроші в обігу багаторазово згинаються (складаються) та розгинаються. Тож папір має витримувати (не розриватися) кілька тисяч подвійних перегинів (звичайні друковані папери витримують до 20 подвійних перегинів). Висока міцність повинна бути й на розрив. У процесі друку міцність паперу частково знижується. Для забезпечення високої якості та міцності друкованого малюнка грошовий папір має необхідний ступінь білизни, непрозорості, гладкості та прозорості в певних місцях. Він не повинен змінювати свого кольору (білизни) та знижувати механічної міцності під упливом світла, сонячних променів тощо [17].

Стійкість до "старіння" найбільша в папері, виготовленому з волокон льону та бавовни. Шар фарби на папері повинен добре закріплюватись і бути досить міцним до стирання.

Особливе значення для грошового паперу мають водяні знаки, що є важливим елементом захисту від підроблення. Водяний знак - один з найбільш поширених захисних елементів, який використовується у 87 % банкнот у світі. За даними Інтерполу, зі 130 млн. вилучених фальшивих банкнот лише на 12 % робилися спроби імітувати водяні знаки.

Знак може бути загальним, тобто з постійно повторюваним малюнком, або локальним - малюнком, розташованим на аркуші паперу у визначеному місці. Крім цього, водяний знак, особливо локальний у формі портрета чи іншого малюнка, підвищує художній рівень грошей.

Водяний знак утворюється при відливі паперу внаслідок різної товщини нашарування волокон. Створення виразних і гарних водяних знаків є складним самостійним завданням у технологічному процесі виготовлення паперу. Добре видимий на просвіт, він обов'язково повинен мати злегка розмиті, нечіткі контури. Це пов'язано з тим, що товщина паперу змінюється плавно. Зауважимо, що водяний знак, який виник як клеймо виробника паперу, став тепер невід'ємною частиною захисту грошових знаків.

Часто в папір купюр уводять пластикові, паперові, металізовані чи металеві стрічки. Стрічки можуть бути як повністю зануреними в товщу паперу (приміром, вітчизняні купюри - гривні - практично всі, незалежно від номіналу, мають занурені стрічки), так і частково (стрічки, ща пірнають) - через деякі відстані вони виходять на поверхню купюри. При розглядуванні проти світла така стрічка видається суцільною, а у відбитих променях світла - пунктирною. Крім цього, стрічка може мати магнітні властивості чи флуоресціювати в ультрафіолетових променях, при цьому люмінесценція буває як одноколірною, так і багатоколірною. Досить часто на стрічці розміщують повторюваний мікротекст у прямому та зворотному зображенні.

Фарби, що використовуються при виготовленні паперових грошей, відрізняються від звичайних поліграфічних. Вони більш стійкі до дії різних хімічних речовин і сонячного світла. Іноді у фарби вводиться феромагнітний пігмент і різні інші домішки, що надають їм захисних властивостей та проявляють себе в певних умовах при тестуванні. Магнітною фарбою часто друкують серійні номери (гривні України, рублі Росії) чи фрагменти металографських зображень (долари США). Одноколірний малюнок на різних частинах купюри може бути виконаний двома фарбами, що мають один колір, але різні магнітні та люмінесцентні властивості. Дуже поширеним є використання пігментів, які люмінесціюють під дією ультрафіолету (світіння червоним, зеленим і жовтим кольорами). При друкуванні сучасних банкнот іноді використовують фарби, що мають однаковий колір, але різне відображення в інфрачервоній сфері спектра. Для виявлення всіх описаних ознак існують спеціальні прилади й обладнання, що використовуються в банківських установах і експертних підрозділах. На банкнотах великих номіналів останніми роками часто використовують для друку фарби, що оптично змінюються.

Під дією різних хімічних речовин (пральних порошків; розчинів, використовуваних у хімчистці; розчинників) фарби можуть частково змінювати первісний колір, а іноді й вимиваються компоненти, що світяться під дією ультрафіолетових променів.

Основи технології нанесення зображень на купюри. Як було сказано вище, при виготовленні паперових грошей використовуються декілька способів поліграфічного друку, до того ж, у різних комбінаціях. Попередній малюнок (фонова сітка, різні кольорові розетки) друкується, зазвичай, орловським, ірисовим або звичайним офсетним способом. Основний малюнок на купюрах з великим номіналом - металографією, на дрібних - офсетом.

Надруковані відбитки грошових купюр нумерують на спеціальних верстатах високим друком. На них друкується один або два номери, що складаються з двох літер і номера (на сучасних українських гривнях номер має сім цифр). Нумерація необхідна для обліку випущених купюр, визначення підприємства, працівника, місця, часу виготовлення кожної. Купюр з однаковими номерами не може бути.

Високий друк. Форми високого друку сконструйовані так, що друку-вальні елементи розташовані вище за пробільні, тобто виступають над ними. При друкуванні форма з силою притискується до паперу й фарба, нанесена на друкувальні елементи, видавлюється до країв елементів. При цьому краї надрукованих таким способом елементів досить чіткі, а шар фарби ближче до країв має потовщення. Завдяки опуклим друкувальним елементам папір продавлюється, деформується, і на його зворотному боці проявляється рельєфне зображення. На купюрах більшості країн світу, зокрема й на гривнях України, таким способом виконуються зображення серій і номерів купюр [5].

Глибокий друк. Форми глибокого друку сконструйовані інакше, ніж форми високого друку. Друкувальні елементи в них заглиблені, розташовуються нижче від пробільних. При друкуванні форма також із силою притискується до паперу. При цьому фарба переноситься та прилипає до паперу, при висиханні утворює випуклий над його поверхнею порівняно товстий шар. Краї надрукованих елементів також чіткі, але шар фарби має потовщення до середини ліній. Для друку грошей використовується один з різновидів глибокого друку - металографський. Це отримання відбитків з гравюри. Оригінальний штемпель (первинна металографська форма) вирізається вручну чи електронним гравіюванням. Друкувальні елементи оригінальної металографської форми (гравюра, орнаменти, гільйо-ширні елементи, тексти та мікротексти) компонуються на одній металевій пластині - матриці.

Плоский друк. Якщо вести мову про плоский друк, який використовується для виготовлення купюр, то доцільно зупинитися на плоскому офсетному, бо тут застосовується саме цей різновид плоского друку. У формах офсетного друку друкувальні та пробільні елементи розташовані в одній площині. Процес друку з таких форм 'рунтується на вибірковому змочуванні пробільних елементів водою, а друкувальних -жирною фарбою. При друкуванні фарба з форми спочатку переноситься на проміжну еластичну гумову пластину (офсетну), а з неї - на папір. Фарба лягає на відбиток тонким рівним шаром, крізь який добре проглядається структура паперу.

Орловський друк. Це різновид офсетного багатоколірного друку, при використанні якого в елементах отриманих зображень утворюється різкий перехід одного кольору в інший. При цьому перехід є чітким, з різко виділеною межею без перекосів і розривів штрихів, накладення одного кольору на інший.

Райдужний (ірисовий) друк. Також є різновидом офсетного друку. Та, на відміну від орловського, в елементах зображень, надрукованих ірисовим друком, один колір плавно переходить в інший. При цьому чіткої межі переходу немає. Ознаки ірисового друку: плавна зміна кольору при переході одного кольору в інший; точне суміщення (приводка) -ділянок гільйоширних сіток.

Мікротексти розташовують у визначених місцях купюр, часто це номінал купюри, назва держави чи символіка й інші написи, що повторюються по довжині лінії або площині малюнка. Без збільшення мікро-текст схожий на звичайну лінію, а в разі навіть невеликого збільшення його можна прочитати.

Значного поширення набуло нанесення малюнків для сполучення на сучасних купюрах. Одна частина такого зображення виконується з лицьового, а інша - зі зворотного боків банкноти. При розгляданні на просвіт вони повинні точно збігатися та утворювати яке-небудь зображення.

Так звані, кінеграми - це зображення, що змінюються чи проявляються при розгляданні під різними кутами до світла, часто вони друкуються товстим шаром спеціальної фарби, наприклад, номінал у п'ятидесятигривневих купюрах зразка 2004 р., стодоларових - зразка 1996 р. та ін. Крім цього, такі зображення часто виконуються товстим шаром фарби і їх можна відчути на дотик.

Особливе місце серед захисних засобів банкнот посідають люмінофори. Вони використовуються як домішки до фарби, якою виконано зображення, номінал купюри, номер або інший її елемент, а також для нанесення спеціальних невидимих (латентних) позначок у будь-якій її частині. Під дією ультрафіолетових променів така фарба світиться кольором люмінофору, а якщо це невидима позначка, то вона стає видимою та світиться кольором люмінофору.

1.3 Криміналістична характеристика злочинів, пов'язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей

Для того, щоб розслідування мало цілеспрямований характер, аби від його початку слідчий пішов у правильному напрямку, необхідно розуміти значення боротьби з тим видом злочину, який він розслідує, чітко усвідомлювати мету та завдання розслідування.

Глибоке знання суті та суспільної небезпечності розслідуваного злочину дає слідчому правильні орієнтири, спрямовуючи на встановлення справжніх мотивів злочину, а також інших обставин, які його характеризують.

Розроблення методик розслідування будь-яких злочинів, зокрема й пов'язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, має ґрунтуватися на знанні складу злочину, його особливостей і обставин, які підлягають встановленню в процесі розслідування. Широке коло цих обставин і специфіка їх виявлення, фіксаціїта дослідження потребують участі в процесі розслідування спеціалістів різних служб, які сприяють їх встановленню в межах своєї компетенції. Одним з найважливіших моментів цієї діяльності є організація взаємодії між суб'єктами розслідування. Виявляючи, документуючи, фіксуючи та досліджуючи обставини й речі, що певним чином пов'язані з розслідуваним злочином, суб'єкти розслідування здобувають криміналістично значущу інформацію. Одна частина її вже власне і є доказами в справі, інша - потребує опрацювання та переведення в докази, ще інша-так і залишається орієнтаційною.

Щодо вирізнення кола обставин, які безпосередньо потребують встановлення, та методів, які при цьому використовуються за конкретною групою, видом або типом злочинів, варто зауважити, що це пов'язано з узагальненням і аналізом матеріалів сучасної слідчої, експертної, оперативно-розшукової та судової практики. Практика є основним джерелом теоретичних розробок, методичних положень і рекомендацій щодо розслідування визначених категорій злочинів. Наукові пошуки та практичні напрацювання в цьому напрямку визначили появу поняття "криміналістична характеристика злочинів".

Видається за доцільне коротко зупинитися на криміналістичній характеристиці. Ідея про введення поняття криміналістичної характеристики виникла в 70-х рр. минулого століття, коли стало зрозуміло, що методичні рекомендації щодо розслідування злочинів, які розроблялися на основі кримінально-правових, кримінологічних і кримінально-процесуальних характеристик злочинів, без узяття до уваги їхніх криміналістично значущих ознак, не можуть повною мірою відповідати вимогам слідчої практики й тому не сприяють підвищенню ефективності розслідування [8].

Вивчення практики розслідування, наукової літератури та законодавства дає підстави говорити, що при розслідуванні злочинів, пов'язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, обов'язковому встановленню підлягають такі обставини:

– наявність підроблених грошей;

– спосіб їх виготовлення;

– матеріали й обладнання, що використовувалися для цього;

– місце виготовлення підроблених грошей;

– чому саме такі купюри стали об'єктом підробки;

– скільки та яких конкретно купюр було виготовлено, їхні особливості;

– як збувалися підроблені гроші (канали збуту);

– місця збуту;

– засоби доставлення підроблених грошей до місць збуту;

– місця складування підроблених грошей і схованки; кому та як збувалися підроблені гроші; скільки і яких купюр було збуто;

– мотиви злочину;

– особливості даних, які характеризують виготовлювача підроблених грошей;

– особливості даних, що характеризують осіб, які транспортували, зберігали, збували підроблені гроші, а також інші обставини.

У криміналістичній характеристиці ці обставини узагальнюються та групуються залежно від предмета доказування й елементів складу злочину. За змістом вони мають певну впорядкованість ознак і щодо характеристики загалом є підсистемами відомостей про істотні обставини злочинів певного видута їх відображення в навколишньому середовищі.

Як підкреслювалося раніше, кримінально-правова характеристика є базовою для решти характеристик, зокрема для криміналістичної. З огляду на це, зазначимо, що на формування основ методики розслідування злочинів, пов'язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, істотно впливає зміст ст. 199 КК України, в якій визначаються взаємопов'язані діяння, що сукупно та кожне окремо є закінченими злочинами. До таких належать: виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей. Усі ці злочини взаємопов'язані та є ланками єдиного злочинного ланцюга, технології. їх об'єднує те, що обов'язковим їхнім фактором є підроблені гроші. Вони є і предметом виготовлення, і предметом зберігання й транспортування, і предметом збуту.

Підроблені гроші. Дуже важливе значення для аналізу розглядуваного злочину мають відомості про предмет злочинного посягання. У досліджуваній категорії злочинів - це перелічені в ст. 199 КК України предмети: підроблена національна валюта у формі банкнот або металевої монети, іноземна валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї. Як свідчить сучасна практика, найчастіше підробляють паперові гроші [10].

Отже, варто визначити специфіку предмета посягання. По суті, фальшивомонетник, виготовляючи підроблені гроші, як основну мету має за-володіння за їх допомогою матеріальними цінностями, отримання матеріальних послуг, певний зиск. Власне підроблені гроші є лише засобом, за допомогою якого він може мати доступ до матеріальних благ. Отож підроблені купюри в системі засобів, які сприяють отриманню винагороди злочинним шляхом, виконують таку ж роль, як "фомка" при крадіжці чи рушниця при розбійному нападі.

Автор вважає, що цей елемент у розглядуваній категорії злочинів доцільніше було б називати не предметом посягання, а предметом підроблення, та при його характеристиці слід розглядати способи виготовлення купюр, їхні захисні властивості, номінал і види валют.

Як підкреслювалося раніше, кримінально-правова характеристика є базовою для решти характеристик, зокрема для криміналістичної. З огляду на це, зазначимо, що на формування основ методики розслідування злочинів, пов'язаних з виготовленням і збутом підроблених грошей, істотно впливає зміст ст. 199 КК України, в якій визначаються взаємопов'язані діяння, що сукупно та кожне окремо є закінченими злочинами. До таких належать: виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей. Усі ці злочини взаємопов'язані та є ланками єдиного злочинного ланцюга, технології. їх об'єднує те, що обов'язковим їхнім фактором є підроблені гроші. Вони є і предметом виготовлення, і предметом зберігання й транспортування, і предметом збуту.

Підроблені гроші. Дуже важливе значення для аналізу розглядуваного злочину мають відомості про предмет злочинного посягання. У досліджуваній категорії злочинів - це перелічені в ст. 199 КК України предмети: підроблена національна валюта у формі банкнот або металевої монети, іноземна валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї. Як свідчить сучасна практика, найчастіше підробляють паперові гроші.

Отже, варто визначити специфіку предмета посягання. По суті, фальшивомонетник, виготовляючи підроблені гроші, як основну мету має за-володіння за їх допомогою матеріальними цінностями, отримання матеріальних послуг, певний зиск. Власне підроблені гроші є лише засобом, за допомогою якого він може мати доступ до матеріальних благ. Отож підроблені купюри в системі засобів, які сприяють отриманню винагороди злочинним шляхом, виконують таку ж роль, як "фомка" при крадіжці чи рушниця при розбійному нападі.

Автори вважають, що цей елемент у розглядуваній категорії злочинів доцільніше було б називати не предметом посягання, а предметом підроблення, та при його характеристиці слід розглядати способи виготовлення купюр, їхні захисні властивості, номінал і види валют.

Говорячи про підроблення грошей, не можна не вказати на той фактор, що держава постійно вживає заходів, спрямованих на вдосконалення захисних властивостей грошей. Для цього використовуються: спеціальні матеріали -папір, фарби; спеціальні способи поліграфічного друку та їх поєднання; різні за конфігурацією та видом знаки й символи, зокрема мікротекст; водяні знаки; антисканерні захисні сітки; спеціальні написи - приховані написи та маркування, що читаються в ультрафіолетових променях, тощо; вставки та вкраплення - металізовані й паперові смужки з мікротекстом і без нього, світлі волокна та ін. Усе це сприяє наданню купюрам високого ступеня захисту від підробки. Варто зазначити, що постійно розробляються новітні, дедалі досконаліші способи захисту. Так, останнім часом пропонується використовувати для захисту грошових купюр від підроблення радіочастотні розпізнавальні бирки (РРБ) - мікрочип і антену, розміщені всередині спеціальної пластикової капсули, поміщеної в купюру. Розробники РРБ стверджують, що це стовідсоткова гарантія справжності купюри. Та поки що такі капсули не набули повсюдного запровадження в практику з деяких причин, і одна з них - надто дорога технологія їх виготовлення.

Спосіб і якість підроблення купюр справляють істотний уплив на характер розслідування цієї категорії справ. Від них же прямо залежить і суспільна небезпечність конкретного злочину розглядуваної категорії справ.

Потрібно зазначити, що в більшості робіт, присвячених розслідуванню цієї категорії злочинів, при розгляді цього питання увага зосереджується на характеристиці способу підроблення чи виготовлення фальшивих купюр. Ми вважаємо, що власне спосіб виготовлення купюр є тільки однією зі складових частин способу вчинення розглядуваної категорії злочинів. Так, С. Ю. Петряєв пише: "Саме шляхом виготовлення певних матеріальних предметів, зовні схожих на гроші, а не іншим шляхом, здійснюється посягання на об'єкт -державний грошовий обіг". Не спростовуючи сказаного, зазначимо, що такий підхід до вивчення проблеми також має обмежений характер.

При ньому залишаються поза увагою інші діяння, пов'язані зі збутом, транспортуванням і зберіганням підроблених грошей.

Зазначимо, що всі діяння щодо незаконних операцій з підробленими грішми взаємопов'язані, способи готування, вчинення й приховування в одному випадку необхідно розглядати як складові єдиного цілого: коли всі ланки технології - від виготовлення до збуту - виконуються однією особою чи невеликою злочинною групою, що не має виробленої інфраструктури. В іншому ж випадку, коли виготовлення, зберігання, транспортування та збут підроблених грошей здійснюються організованою злочинною групою, спостерігається чіткий розподіл "праці", що передбачає отримання винагороди за конкретні діяння незалежно від результатів збуту.

Особливістю цієї категорії злочинів є те, що останніми роками вони набувають усе більш організованого характеру. Усім організованим злочинним групам, як відомо, властива сувора конспірація діяльності та ієрархічна поінформованість усіх членів як про діяльність усієї організації, так і про її учасників, що дає можливість у разі затримання, приміром, збувальника, не розкрити джерела виготовлення грошей і не розголосити відомості про організаторів злочинної групи й інших її учасників. Таку інформацію вони навіть при бажанні не можуть повідомити [11].

Існування організованої злочинної групи передбачає також вибір відповідних способів виготовлення грошей. Зазвичай, це способи, що надають можливість виробляти фальшиві гроші високої якості, порівняно швидко й у великих розмірах. Як виготовлювачів злочинні організації залучають фахівців у галузі поліграфії, граверів, фотографів, програмістів з досвідом роботи на комп'ютерній техніці. їм часто вдається наблизитися до справжньої рецептури паперової маси та фарб, опанувати технологію виготовлення водяних знаків, якісно виконувати всі види поліграфічного друку, успішно й уміло імітуючи елементи захисту справжніх грошей.

Важливим етапом у діяльності з виготовлення та збуту підроблених грошей є готування до вчинення злочину. Воно охоплює: визначення потенційним злочинцем виду валюти для підроблення та конкретних купюр, способу їх виготовлення, зберігання, транспортування й збуту, свої ролі та місця в цій злочинній технології, підбір співучасників, визначення місць зберігання і збуту, способу доставляння підроблених грошей до місця збуту.

Готування до виготовлення передбачає: вибір способу виготовлення купюр (друкуванням, малюванням, аплікацією, копіюванням, копіювання з подальшим відтворенням та ін.), що визначає види необхідного обладнання, засобів і матеріалів; придбання потрібних засобів, обладнання та матеріалів; отримання консультацій, вивчення відповідної літератури, а в разі необхідності залучення певних фахівців до виготовлення. Готування до виготовлення фальшивих грошей є обов'язковим етапом, що характеризує цей злочин, на який необхідно зважати при розслідуванні, а отже, спрямовувати зусилля на встановлення всіх факторів, пов'язаних з готуван ням до виготовлення. Значну допомогу в цьому можуть надати оперативні співробітники ДСБЕЗ, які під час оперативно-розшукових заходів виявляють осіб, що займаються підшукуванням обладнання та матеріалів, а також цікавляться технологією виготовлення грошей. Виявлення злочинних дій, що полягають у виготовленні підроблених грошей, "часто провадиться пошуком ознак кримінального виробництва, що визначаються способом виготовлення фальсифікату. Тож він значною мірою визначає оперативно-розшукову ситуацію" [7]

Способи приховування слідів злочину в характеристиці виготовлення підроблених грошей є своєрідними. Адже основна мета виготовлення підроблених грошей (попри те, що названий склад злочину є формальним) криється саме в отриманні матеріального зиску від їх збуту. Отже, виготовлювач свідомо спрямовує зусилля нате, щоби плоди його злочинної діяльності не були прихованими, а, навпаки, використовувалися відкрито. При цьому маскування підроблення досягається підвищенням якості купюр. Водночас виготовлювач, як і будь-який учасник розглядуваного злочину, прагне приховати сліди, знищуючи невдалі екземпляри, тримаючи в недоступних вільному сприйняттю місцях матеріали, заготовки тощо. У разі небезпеки викриття - вживає заходів до їх знищення.

З огляду на це, зауважимо, що для виявлення підробленої купюри необхідними є знання в галузі криміналістичного дослідження документів, власне ж дослідження може провести лише кваліфікований спеціаліст-експерт, який, спираючись на фахові знання, дійде висновку щодо способу підроблення, використаного для цієї мети обладнання та матеріалів, визначить особливі ознаки, притаманні саме виявленим зразкам купюр. На основі особливих ознак підроблених купюр складаються розшукові таблиці, за якими здійснюється їх цілеспрямований пошук. Поряд зі знаннями експерта, у встановленні невідомих факторів щодо способу скоєння злочину важлива роль належить оперативним підрозділам.

Говорячи про спосіб готування до зберігання підроблених грошей, візьмімо до уваги, що ця діяльність охоплює: визначення місця зберігання; вибір особи (осіб), якій (яким) можна довірити зберігання; вибір способу транспортування підроблених грошей до місця зберігання та передання їх зберігачеві; вибір способу передання підроблених грошей збувальникові. Вивчення кримінальних справ засвідчило, що для зберігання підроб лених грошей, зазвичай, використовувалися місця постійного проживання виготовлювачів або збувальників. У жодній з цих справ не було встановлено спеціальних місць зберігання, а також осіб, які б займалися тільки зберіганням.

Транспортування підроблених грошей до місця збуту також може мати найрізноманітніший характер. Зокрема, ст. 199 КК України безпосередньо вказує на такі способи транспортування, як перевезення та пересилання, виокремлюючи їх самостійними складами злочинів. Транспортування охоплює: вибір способу транспортування - від перенесення до перевезення різними транспортними засобами та пересилання; обрання маршрутів (що визначається передбачуваними місцями збуту, зберігання і виготовлення); підбір осіб, які б могли здійснити транспортування; вибір способу передання підроблених грошей на зберігання чи збувальникові.

Збут підроблених грошей є завершальним етапом цієї злочинної технології. Решту діянь зі збуту, незважаючи нате, що законодавець виокремлює їх як самостійні склади злочинів, можна розглядати як фактично підготовчі. Вибір способу збуту часто визначається видом грошей (національна чи іноземна валюта), якістю виготовлених купюр (рівнем відповідності справжнім), їхнім номіналом і низкою інших ознак.

До способу готування до збуту та безпосередньо збуту належать: визначення осіб чи організацій для збуту (потенційних потерпілих); підбір осіб, які б могли здійснити збут; вибір способу зв'язку з виготовлювачем, транспортувальником або зберігачем підроблених грошей; вибір способу передання та розподілу грошей або товарів, здобутих у результаті реалізації підроблених грошей; вибір місця й часу збуту; вибір способу безпосереднього передання купюр і отримання замість них товару чи нефальшивих грошей.

Розпочинаючи дослідження питання про місце, час, обстановку, знаряддя та засоби вчинення злочину, зазначимо, що вони досить тісно пов'язані між собою, а також з іншими чинниками, що характеризують розглядуваний тип злочину [5].

Вибір місця виготовлення підроблених грошей залежить від цілої низки факторів: ступеня організації злочину (невелика злочинна група зі слабким ступенем організації, організована злочинна група); від способу виготовлення й обладнання, що застосовується для цього; від особистості виготовлювача та ін. Так, місцем виготовлення грошей способом малювання й аплікації, коли спеціальне обладнання не потрібне (достатніми засобами є олівець, фарби, ножиці, клей та інші щонайпростіші матеріали), найчастіше є житлові та підсобні приміщення осіб, які безпосередньо здійснюють підроблення. За такого способу фальшивомонетники, зазвичай, використовують будь-який час, вільний від інших занять.