Взаємодія органів державної податкової служби та суб’єктів господарювання

2

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра політології, соціології і права

Реферат

з дисципліни «Господарське законодавство»

на тему:

«Взаємодія органів державної податкової служби та суб'єктів господарювання»

Рівне - 2008

1. Згідно ст. 17 «Податки в механізмі державного регулювання господарської діяльності» Господарського кодексу України

від 16.01.03 р.

1. Система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.

2. З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:

оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування;

стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування;

усунення подвійного оподаткування;

узгодженість з податковими системами інших країн.

3. Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.

4. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

2. Органи державної податкової служби

До системи органів державної податкової служби належать:

· Державна податкова адміністрація України;

· державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

· державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах - органи державної податкової служби.

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями - податкова міліція.

Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.

Головна мета діяльності органів ДПС України полягає у забезпеченні контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неподаткових платежів, установлених законодавством.

Структура Закону “Про державну податкову службу в Україні”

Даний закон складається з п'яти розділів.

Перший розділ - Загальні положення - визначає:

1. систему органів державної податкової служби;

2. завдання органів державної податкової служби;

3. законодавство, яким керуються органи державної податкової служби;

4. підпорядкованість органів державної податкової служби та їх взаємодія з іншими органами;

5. особливості призначення керівників органів державної податкової служби;

6. особливості фінансування органів державної податкової служби;

7. статус органів державної податкової служби.

Другий розділ - Функції органів державної податкової служби - розкриває:

· функції Державної податкової адміністрації України;

· функції державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та державних податкових інспекцій в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя);

· функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.

У третьому розділі “Права, обов'язки і відповідальність органів державної податкової служби” визначаються:

· права органів державної податкової служби;

· особливості скасування рішень органів державної податкової служби;

· обов'язки і відповідальність посадових осіб органів державної податкової служби;

· особливості Оскарження рішень і дій органів державної податкової служби та їх посадових осіб.

Четвертий розділ - “Посадові особи органів державної податкової служби та їх правовий і соціальний захист” відповідно до назви пояснює і розкриває:

1. поняття посадових осіб органів державної податкової служби;

2. особливості захисту особистих і майнових прав посадових осіб органів державної податкової служби;

3. питання відшкодування державою шкоди, завданої посадовій особі органу державної податкової служби;

4. особливості обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державних податкових служб.

П'ятий розділ стосується податкової міліції, до нього входять статті, які розкривають:

· сутність податкової міліції та її завдання;

· структуру податкової міліції;

· повноваження податкової міліції;

· права податкової міліції;

· прийняття на службу до податкової міліції;

· служба в податковій міліції;

· відповідальність посадових і службових осіб податкової міліції;

· правовий і соціальний захист осіб начальницького складу;

· податкової міліції;

· матеріальне і соціально-побутове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції.

3. Завдання органів державної податкової служби

Завданнями органів державної податкової служби згідно Закону “Про податкову службу в Україні є:

· здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);

· внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

· прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

· роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

· запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

4. Права органів державної податкової служби

Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право:

1. здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та у громадян, в тому числі громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, та інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів, а також проводити перевірки достовірності інформації, одержаної для внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

2. одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи (у порядку, передбаченому законодавством для розкриття банківської таємниці), від громадян - суб'єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законодавством, входити в будь-які інформаційні системи, зокрема комп'ютерні, для визначення об'єкта оподаткування;

3. обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів. У разі відмови керівників підприємств, установ, організацій і громадян допустити посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження зазначених приміщень і обладнання та неподання документів про отримані доходи і проведені витрати органи державної податкової служби мають право визначати оподатковуваний доход (прибуток) таких підприємств, установ, організацій та громадян на підставі документів, що свідчать про одержані ними доходи (прибутки), а стосовно громадян - також із урахуванням оподаткування осіб, які займаються аналогічною діяльністю;

4. вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також від громадян, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства і законодавства про підприємницьку діяльність, контролювати їх виконання, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби;

5. вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ та організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, та вилучати у громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок заняття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи;

6. застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом; застосовувати до банків або юридичних осіб, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, штрафні санкції у вигляді двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7. стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому законом;

8. надавати відстрочення та розстрочення податкових зобов'язань, вирішувати питання щодо податкового компромісу, а також приймати рішення про списання безнадійного боргу у порядку, передбаченому законом;

9. за несвоєчасне виконання установами банків та іншими фінансово-кредитними установами розпоряджень органів державної податкової служби про безспірне стягнення податків, інших платежів, а також доручень підприємств, установ, організацій та громадян про сплату податків, інших платежів стягувати з установ банків та інших фінансово-кредитних установ пеню за кожний день прострочення (включаючи день сплати) у розмірах, встановлених законодавством щодо таких видів платежів;

10. накладати адміністративні штрафи та інше.

5. Посадові особи органів державної податкової служби

Посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України.

У разі прийняття на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін від шести місяців до одного року.

На роботу до органів державної податкової служби не можуть бути прийняті особи, яких було засуджено за вчинення корисливих злочинів.

Посадові особи органів державної податкової служби не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається Державною податковою адміністрацією України.

Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання:

· головний державний радник податкової служби,

· державний радник податкової служби I рангу,

· державний радник податкової служби II рангу,

· державний радник податкової служби III рангу,

· радник податкової служби I рангу,

· радник податкової служби II рангу,

· радник податкової служби III рангу,

· інспектор податкової служби I рангу,

· інспектор податкової служби II рангу,

· інспектор податкової служби III рангу.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Посадовим особам і працівникам органів державної податкової служби видається службове посвідчення, зразок якого затверджує Державна податкова адміністрація України.

Покладення на посадових осіб органів державної податкової служби обов'язків, не передбачених цим Законом та іншими актами законодавства України, забороняється.

6. Обговорення ДПА з громадськістю змін до закону „Про державну податкову службу в Україні”

ДПА України з власної ініціативи розробила проект Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про державну податкову службу в Україні". Законопроект розроблено з метою удосконалення структури та функціонування органів державної податкової служби України, забезпечення прозорих, паритетних взаємовідносин суб'єктів господарювання та органів державної податкової служби України з одночасним підвищенням рівня їх відповідальності, а також реалізації антикорупційної програми, спрямованої на розвиток та функціонування свободи підприємницької діяльності. Пропонується викласти Закон України „Про державну податкову службу в Україні" в новій редакції. Для забезпечення прав суб'єктів господарювання при здійсненні господарської діяльності, передбачено внесення змін до деяких норм Закону та, відповідно, скасування підзаконних нормативних актів, які не відповідають принципам державної регуляторної політики.

Зокрема, конкретизовано сфери контролю, функції, права, обов'язки та відповідальність органів державної податкової служби, удосконалено порядок проведення планових і позапланових перевірок суб'єктів господарювання щодо додержання ними податкового, валютного законодавства, законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, а також інших видів законодавчих актів, контроль за додержанням яких покладено на органи державної податкової служби.

Крім того, запропоновано здійснити реформування податкової міліції у службу податкових розслідувань, яка діятиме у складі органів державної податкової служби України і забезпечуватиме вилучення з тіньового сектору економіки та спрямування до бюджету коштів, прихованих від оподаткування.

Реалізація законопроекту дозволить:

- поліпшити умови діяльності органів державної податкової служби України та суб'єктів господарювання;

- узгодити нормативно-правові акти у цій сфері;

- зменшити випадки ведення господарської діяльності з порушенням норм законодавства, контроль за додержанням якого покладено на органи державної податкової служби;

- покращити організацію та проведення оперативно-розшукової роботи, діяльності у сфері розслідування та протидії корупційним проявам в органах державної податкової служби України;

- прискорити встановлення партнерських стосунків між органами державної влади та суб'єктами господарювання.

Це сприятиме зниженню впливу органів державної податкової служби на платників податків, обмежить державне регулювання економічних процесів, що в свою чергу призведе до збільшення державних доходів через підвищення свідомості суб'єктів господарювання щодо дотримання конституційного обов'язку зі сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів.

Проект Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про державну податкову службу в Україні" та аналіз впливу цього регуляторного акта розміщено на веб-сайті Державної податкової адміністрації України (www.sta.gov.ua) в підрозділі „Проекти нормативно-правових актів” розділу „Регуляторна політика” та на сайті регуляторних актів, створеному Радою підприємців при Кабінеті Міністрів України (www.rp.org.ua).

Органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Таким чином, особливе місце у складі органів державної влади займає державна податкова служба. Відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, Указу Президента України від 22 серпня 1996 р. № 760/96 “Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій” вона віднесена до складу виконавчих органів державної влади.

7. Філії та представництва нерезидентів не є суб'єкти господарювання, але вони господарюють та визнані господарюючими податковим законодавством

Законом України від 04.02.2005 р. №2424-IV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" із суб'єктів господарської діяльності з 25.02.2005 р. було виключено філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. Таким чином суб'єктами господарювання стали визнаватися лише юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку та громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Однак пункт 2.5 статті 2 Закону України  від 22.05.97р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що постійне представництво до початку своєї господарської діяльності (тобто з точки зору податкових Законів представництво господарює) стає на облік в податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Крім того відповідно до пункту 1.2 Положення про порядок реєстрації та обліку постійних представництв нерезидентів в Україні як платників податку на прибуток, яке затверджене наказом ДПА України від 16.01.98 N 23 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 03.02.98 за N 63/2503, постійне представництво нерезидента в Україні - це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. 

Пунктом 4.6.2 Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво, який затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 31.07.97 N 274 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.08.97 за N 352/2156, встановлено, що діяльність постійного представництва носить допоміжний або підготовчий характер у разі, якщо його діяльність не складає основну діяльність або один з видів основної діяльності нерезидента.

Тобто за Господарським кодексом ніякої господарської діяльності у представництва нерезидентів, а за податковим - ще і яка ! Крім того дія Закону про реєстрацію не поширюється на представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності.

8. Державна контрольно-ревізійна служба та її функції в господарському контексті та взаємодія з іншими контрольними органами

В умовах переходу України до ринкової економіки потрібне ефективне державне управління, важливе місце в якому займає фінансовий контроль.

З огляду на актуальність державного управління, викликану незабезпеченістю економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів, провідна роль у регулюванні їх потоків, раціональному і ефективному використанні належить системі державного фінансового контролю, до якої відносять Рахункову палату, органи державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, державної податкової служби, державної митної служби та деякі інші.

Найважливішою функцією державного фінансового контролю є і надалі залишатиметься обслуговування процесу формування та використання фондів державних фінансових ресурсів, серед яких головним інструментом реалізації державної політики в будь-якій країні є бюджет. Забезпечення в Україні контролю в частині ефективного і цільового використання бюджетних коштів покладено на органи державної контрольно-ревізійної служби.

ДКРС - є одним із найважливіших контролюючих органів в державі, від роботи якого в значній мірі залежить фінансова безпека держави. Тому дослідження проблем, пов'язаних з роллю, функціями, завданнями ДКРС, розвитком служби є актуальним на сьогодні.

В останні роки увага фінансистів була в більшій мірі спрямована на розробку проблем формування і розвитку незалежного аудиторського фінансового контролю і дуже мало уваги приділялося державному фінансовому контролю.

Пояснити це можна тим, що процеси роздержавлення, приватизації, відродження відносин приватної власності, звичайно, потребують розвитку такої форми контролю. А оскільки значення державних фінансів у країнах з розвинутою ринковою економікою зростає й далі, то разом із цим розвивається і вдосконалюється механізм управління державними коштами й контролю за їх використанням. Важлива роль у процесі державного регулювання відводиться державній контрольно-ревізійній службі в Україні (далі - ДКРС), яка є невід'ємною складовою системи її фінансової безпеки.

Фінансову безпеку будь-якої держави визначає насамперед її фінансова незалежність. При цьому, за О.Барановським, рівень фінансової безпеки зумовлений щонайменше 12 факторами, чільне місце серед яких посідають бюджетна безпека і боротьба з фінансовими злочинами.

Будь-який із зазначених у таблиці 1 факторів при відхиленні за оптимальні межі може призвести до порушення фінансової безпеки держави(спад виробництва, збільшення дефіциту державного бюджету, ігнорування інтересів власних товаровиробників, зростання інфляції, тінізація, криміналізація економіки тощо), а в кінцевому результаті - до зростання залежності держави від впливу зовнішніх і внутрішніх детермінантів, дії яких не завжди спрямовані в інтересах більшості її населення. Водночас тривале порушення фінансової безпеки створює передумови щодо порушення економічної і навіть національної безпеки держави.

Для нормального функціонування державного устрою дуже важливо, щоб органи управління державою своєчасно і повно виявляли проблеми суспільного життя, що може мати вирішальне значення для удосконалення законодавчих актів, а через їх реалізацію-для гарантування фінансової безпеки країни.

Таким чином, невід'ємним складником управління державою є контроль, який дає змогу не лише виявити, а й запобігати помилкам і хибам в роботі, шукати нові резерви та можливості.

Методологічно сутність фінансового контролю, як поняття, зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблеми, змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів по їх розв'язанню, усуненню порушень і попередженню їх в подальшому.

Також дуже важливим є управлінський аспект, згідно з яким контроль можна трактувати як функцію, підсистему та елемент процесу менеджменту в фінансовому секторі народного господарства. Водночас навіть найпростіший підхід повинен передбачати розгляд контролю як системи, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.

Ефективність контролю залежить від повноти виконання контролюючими суб'єктами певних основних вимог. Зокрема, контроль повинен:

- здійснюватись безперервно, регулярно і систематично;

- бути своєчасним за терміном здійснення і повним в охопленні об'єкта контролю;

- бути оперативним, дійовим та гласним;

- мати загальний характер-кожний керівник повинен здійснювати контроль та вважати його невід'ємною частиною своїх посадових обов'язків;

- форми і методи контролю повинні мати різнобічний характер.

З огляду на Конституцію України, суб'єкти контролю можна умовно поділити на дві підсистеми за ознаками ініціювання і здійснення контролю.

До контролюючих суб'єктів першої підсистеми належать громадяни України, Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади, Конституційний та інші суди, органи прокуратури, органи місцевого самоврядування, політичні і громадські організації, засоби масової інформації. Особливість їх полягає в тому, що зазначені суб'єкти є як ініціаторами, так і виконавцями контролю. При цьому здійснення специфічних контрольних повноважень ними делегується певним підпорядкованим структурам. Наприклад, функції по здійсненню постійного контролю за використанням коштів державного бюджету Верховна Рада делегувала Рахунковій палаті. Міністерство фінансів, у свою чергу, делегувало функції з контролю за використанням коштів державного і місцевих бюджетів, позабюджетних фондів та валютних кредитів державній контрольно-ревізійній службі, з оперативного управління видатками державного бюджету-державному казначейству. Функції щодо здійснення фіскального контролю за діяльністю платників податків і забезпеченню виконання дохідної частини державного бюджету главою держави покладено на державну податкову службу.

В цілому органи контролю, яким нормативно-правовими актами, прийнятими переважно суб'єктами контролю першої підсистеми, делеговано функції по здійсненню постійного контролю у сфері фінансів, належать до суб'єктів контролю другої підсистеми і становлять її важливу центральну частину. Відмінність цих суб'єктів полягає в тому, що за результатами їх роботи управлінські рішення переважно приймають суб'єкти контролю першої підсистеми(тобто центральні органи влади).

До другої підсистеми також відносяться контролюючі органи і особи підприємств, установ і організацій. Це-керівники, головні бухгалтери та інші посадові особи і ревізійні комітети та органи відомчого контролю суб'єктів господарювання, на яких згідно з чинним законодавством покладено обов'язки по здійсненню відомчого контролю.

До останньої, третьої, групи контролюючих органів другої підсистеми належать органи незалежного фінансового контролю, виконавцями якого передусім є аудитори і аудиторські фірми.

З огляду на актуальність державного управління, викликану незабезпеченістю економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів, провідна роль у регулюванні їх потоків, раціональному і ефективному використанні належить системі державного фінансового контролю, до якої відносять органи державної контрольно-ревізійної служби, державного казначейства, державної податкової служби, державної інспекції по контролю за цінами, парламентського контролю та деякі інші.

Державна контрольно-ревізійна служба - є важливим органом державного фінансового контролю, який веде контроль починаючи з бюджетних установ у селах аж до міністерств і відомств. Її найважливішими функціями є:

- контроль за витрачанням бюджетних коштів усіх рівнів і коштів позабюджетних фондів;

- контроль за збереженням державного майна у бюджетних установах;

- контроль за достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в бюджетних установах.

За такої ситуації відмовитися від постійного контролю за використанням бюджетних коштів, у тому числі державного бюджету на місцях силами ДКРС недоцільно як з точки зору профілактики фінансових, порушень, так і з точки зору економічного ефекту такого контролю.

Здійснюючи з власної ініціативи ревізії і перевірки за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів а за дорученням правоохоронних органів - і в решти суб'єктів господарювання, розробляючи пропозиції щодо усунення виявлених хиб і порушень та запобігання їх в подальшому, ДКРС тим самим сприяє скороченню потреби в бюджетних коштах, наповненню дохідної частини бюджетів і державних фондів та попереджає фінансові порушення і злочини. Свою специфічну роль ДКРС відіграє також у викритті і запобіганні виникненню “тіньової” економіки, яка визначається як економічна діяльність суб'єктів господарювання, що не враховується, не контролюється і не оподатковується державою, і спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України. - Х.: ПП. «ІГВІНІ», 2007. - 232 с.

2. Закону України від 04.12.199 №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”.

3. Закону “Про державну реєстрацію суб'єктів господарської діяльності”.

4. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 №740 “Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності”.

5. Законом України "Про підприємства в Україні".