Треті особи у господарському процесі

Міністерство внутрішніх справ України

ХАРКІВСЬКИЙ Національний університет внутрішніх справ

СУМСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра юридичних дисциплін

Курсова робота

з дисципліни :

«Господарський процес України»

на тему: «Треті особи у господарському процесі»

Виконала: студентка

4-го курсу

заочної форми навчання

групи СФзср-06-2

Корнієнко Ю.В.

Суми 2010

План

Вступ

1 Поняття, значення та види третіх осіб у господарському процесі

2 Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору

3 Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору

Висновки

Список використаних джерел та нормативних актів

Вступ

Однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності суб'єктів господарювання. У процесі здійснення господарської діяльності між суб'єктами цієї діяльності виникають, функціонують і припиняються численні господарські відносини. Здійснення господарської діяльності не може проходити без конфліктів, що призводить до суперечностей і відповідно до виникнення господарських спорів, які є предметом розгляду та вирішення господарського суду. Господарський суд є однією з гілок судової влади, на яку Конституцією України і чинним законодавством покладено здійснення правосуддя в господарських відносинах.

Правосуддя в господарських судах здійснюється на принципах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Отже, юридичні особи при здійсненні правосуддя в господарському суді рівні перед законом і судом незалежно від форми власності, місцезнаходження, підвідомчості, характеру діяльності, а громадяни - незалежно від походження, соціального і майнового положення, пола, раси, національності, мови, відношення до релігії, політичних і інших сповідань, місця проживання і інших обставин.

У публікаціях з питань господарського процесу неодноразово порушувалася проблема введення в господарський процес третіх осіб. Причому, якщо одні автори вважали за необхідне перенести в господарський процес інститут третіх осіб у тому вигляді, в якому він склався і діє в цивільному процесі, то інші допускали можливість участі в процесі лише третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

Арбітражний процесуальний кодекс 1991 р. визнав третіх осіб як самостійних учасників процесу. Але хоча АПК легітимізував третіх осіб і визначив їх права і обов'язки, але на практиці судді і сторони рідко використовують цей інститут, віддаючи перевагу заміні третіх осіб співпозивачами або співвідповідачами.

Застосування теорії третіх осіб в господарському процесуальному законодавстві здійснювався у працях авторитетних учених таких як І. Балюк, В. Беляневича, С. Боровик, С. Васильєва, В. Мамутова, С. Мудрого, Д. Притики, В. Сухоноса, М. Титова, М. Треушникова, В. Щербини, В. Шерстюка, В. Чернадчука.

В чинному законодавстві ця пропозиція знайшла своє позитивне вирішення як щодо третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК), так і щодо третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК). Зазначені новели в законодавстві стали можливими завдяки перетворенню державного арбітражу в господарський суд і позбавленню його права порушувати справу зі своєї ініціативи.

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет споруабо рішення суду може вплинути на її правовідношення зі стороною в справі. З метою захисту свого права така особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу.

Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії господарського процесу, але до прийняття рішення судом.

Метою даної курсової роботи є визначення правового становища третіх осіб, які приймають участь у господарському судочинстві, встановлення в повному обсязі їх прав та обов'язків, а також встановити яке місце займають треті особи серед інших учасників господарського процесу при розгляді спору, проаналізувати чинне процесуальне законодавство.

У даній курсовій роботі використані Конституція та закони України, Господарський процесуальний кодекс України, роз'яснення Вищого господарського суду України та інші нормативні акти.

Курсова робота складається із вступу, трьох основних розділів, аналізу судової практики, висновків та списку використаних джерел.

1 Поняття, значення та види третіх осіб у господарському процесі

Стаття 18 Господарського процесуального кодексу України визначає склад учасників судового процесу, якими є сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України [6, 16] .

На думку М. Треушникова, учасники судового процесу -- це ті суб'єкти, дії яких можуть сприяти правильному та швидкому розгляду спору, захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів.

І.Кананович вважає, що особами, які беруть участь у справі, є ті учасники процесу, які в тому або іншому ступені й за різних мотивів безпосередньо заінтересовані в результаті справи та саме з цієї причини виступають у процесі від свого імені, можуть впливати на його хід, оскільки наділяються певним комплексом процесуальних прав, що надають їм таку можливість.

Іншими учасниками судового процесу є учасники судового процесу, які сприяють здійсненню правосуддя, а також оперативному та кваліфікованому вирішенню спору. Це, зокрема, секретар судового засідання, перекладач, свідок, експерт.

Таким чином, особи, які беруть участь у справі, та інші учасники судового процесу мають різні права, різні процесуальні обов'язки, оскільки здійснюють неоднакові функції та мають різну мету участі [13, 175].

В процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем інша особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору, або рішення суду може вплинути на її правовідношення зі стороною в справі. Тому серед учасників судового процесу ГПК передбачає також третіх осіб, правовий статус яких регламентується ст.ст. 26, 27, 28 ГПК.

Третіми особами називаються суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, які вступають у порушену справу в суді сторін для захисту особистих прав і охоронюваних законом інтересів.

Ознаки третіх осіб:

1) вступають у справу коли провадження по ній відкрите і ще не ухвалене рішення;

2) втручаються у спір між сторонами;

3) особиста заінтересованість в результатах розгляду справи на свою користь.

Як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами.

Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер.

Матеріально-правовий полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї - пред'явити до третьої особи позов за правом регресу.

Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущені постановлення судом несприятливого для себе рішення.

Тому свої дії в процесі треті особи спрямовують на запобігання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагаються, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.

Залежно від матеріальної заінтересованості третіх осіб поділяють на:

осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК) та виступають в процесі самостійно;

осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК) та виступають в процесі на стороні позивача або відповідача.

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, є суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, що вступають у справу в господарському суді, висуваючи позов на предмет спору до однієї чи обох сторін, з метою захистити суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інтереси.ст.

Ст. 26 ГПК України передбачає, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступати у справу, подавши позов до однієї або до обох сторін при умові вжиття заходів досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законом.

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору є суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, які беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх прав та інтересів.

Ст. 27 ГПК передбачає, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору можуть вступити в справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін, а також вони можуть бути притягнути до участі у справі за клопотанням сторін, прокурора або за ініциативою господарського суду.

Участь третіх осіб у процесі сприяє всебічному, повному та об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав та обов'язків, а також постановленню обгрунтованого рішення.

Відповідно до ст. 28 ГПК України треті особи можуть вести свої справи в суді через представників. Справи юридичніх осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через представника.

Діяльність представника в господарському процесі складається з юридичних дій, що здійснюються від імені і в інтересах особи. Яку вони представляють (сторони, третьої особи, державних органів).
Представництво в суді - це правовідношення, в силу якого одна особа (судовий представник) здійснює процесуальні дії в межах наданих йому повноважень від імені і в інтересах особи, яку вони представляють (сторони або третьої особи), внаслідок чого безпосередньо у останнього виникають права та обов'язки.

Процесуальне представництво виникає з моменту порушення справи в суді і характеризується наступними рисами:

1) представник виступає від імені особи, яку він представляє;

2) представник здійснює права і обов'язки, особи, яку він представляє і в результаті своїх дій створює права та обов'язки для особи, яку він представляє;

3) представник діє в інтересах особи, яку він представляє;

4) правова позиція представника не може суперечити правовій позиції особи, яку він представляє; представник діє в межах повноважень, що надаються йому у відповідності до закону і договору.

Судове представництво допускається на всіх стадіях господарського судочинства.

Цікавим є питання про право апеляційного оскарження. Згідно зі ст. 91 ГПК правом апеляційного оскарження, крім сторін і прокурора, інші учасники не наділені. Чинний ГПК не містить норм про право на апеляційне та касаційне оскарження з боку третіх осіб, які брали участь у справі. Це положення суперечить ст. 55 Конституції та є безумовним недоліком чинного господарського процесуального законодавства. В п. 20 інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» Вищий господарський суд України вказує, що треті особи не є стороною в судовому процесі у розумінні ст. 21 ГПК.

Водночас треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача (ч. З ст. 26 ГПК); треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються, за деякими винятками, процесуальними правами і несуть усі процесуальні обов'язки сторін (ч. 4 ст. 27 ГПК). Тому право третіх осіб на оскарження рішення господарського суду в суді як апеляційної, так і касаційної інстанції, як вже зазначалося, є невід'ємним процесуальним правом цих осіб відповідно до п. 8 ч. З ст. 129 Конституції [4, 123].

2 Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. Під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, є суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, що вступають у справу в господарському суді, висуваючи позов на предмет спору до однієї чи обох сторін, з метою захистити суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 ГПК третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, може вступити у справу до ухвалення судом рішення, тобто вступ у справу цієї особи на стадії апеляції чи касації не допускається.

Самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що вона вважає, ніби в матеріальних правовідносинах з відповідачем перебуває саме вона і саме її право порушено відповідачем. Тож третя особа із самостійними вимогами заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу.

У відповідності до ст. 26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступати у справу, подавши позов до однієї або до обох сторін при умові вжиття заходів досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законом.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають право, але не зобов'язані брати участь у процесі. Тому вони не можуть залучатися до процесу за ініціативою інших осіб. У роз'ясненні Вищого господарського суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» зазначається, що вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду [3, 182].

Якщо позов буде подано до обох сторін, то вони виступатимуть у процесі співвідповідачами.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом та користуються всіма правами і виконують обов'язки позивача. При цьому право змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позовних вимог вони мають тільки стосовно свого позову.

Критерієм допуску третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги до господарського процесу є правовий зв'язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору.

На відміну від позивача третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вступає у процес, що вже почався, тобто в «чужий процес». Якщо позовну заяву до господарського суду третя особа подала до винесення ухвали про початок розгляду справи за первісним позовом, суддя має вирішити питання про прийняття її як самостійної позовної заяви.

Позовна заява третьої особи із самостійними вимогами має бути оформлена і подана згідно із загальними правилами подання позову та відповідати вимогам статей 54--57 ГПК. Вона повинна містити:

найменування господарського суду, до якого подається заява;

найменування сторін, їх місцезнаходження та ідентифікаційні коди;

документи, що підтверджують статус суб'єкта господарювання;

зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, або суми договору;

зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів -- зміст позовних вимог щодо кожного з них;

виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги;

зазначення доказів, що підтверджують позов;

обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

законодавство, на підставі якого подається позов;

відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

перелік документів та інших доказів, що додіються до заяви та інші відомості, яких вимагає закон.

Крім вищезазначеного в позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Треті особи, як і позивачі, зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

До позовної заяви повинні додаватися документи, які підтверджують:

1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК з кожним із учасників процесу,

2) відправлення сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів;

3) сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Після дотримання всіх вимог законодавства, суд виносить ухвалу про вступ третіх осіб у справу.

У разі вступу у справу третьої особи із самостійними вимогами суд розглядає її позовну заяву за загальними правилами, тобто може відмовити у прийнятті позовної заяви, якщо:

-- заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або є рішення з такого спору;

позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано (ст. 62 ГПК).

Суд також може повернути позовну заяву без розгляду на підставі ст. 63 ГПК, якщо:

позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;

у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;

не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;

порушено правила об'єднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору;

не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору;

не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вимоги дотримання територіальної підсудності (ст. 15 ГПК) при розгляді позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами не є обов'язковими, оскільки вона вступає у вже розпочатий судовий процес.

Господарський суд також вправі відмовити зацікавленій особі у вступі в господарський процес, що розпочався у якості третьої особи, якщо буде вважати, що його вимога не направлена на предмет спору.

Після вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, розгляд справи починається заново.

Кількість третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору може бути самою різною і залежить від кількості осіб, що претендують на предмет спору.

За третьою особою, яка має самостійні вимоги і не вступила у процес, зберігається право на пред'явлення позову в окремому процесі.

У цьому випадку, третя особа, яка має самостійні вимоги може порушити самостійну справу - пред'явити позов до тієї із сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги вступає в справу за своєю ініциативою шляхом пред'явлення позову, але до кого він може бути пред'явлений, у процесуальній літературі з приводу цього були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або двох сторін. Ст. 26 ГПК України вирішує це питання за останнім варіантом: подавши позов до однієї або двох сторін, при цьому ставиться умова вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК України.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача (ст. 26 ГПК України). Рівність їх прав пояснюється тим, що відносно них зроблено припущення, що вони є суб'єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: в інтересах позивача розпочинається провадження по справі, третя особа - вступає в порушену справу в суді, тому об'єднати цих осіб поняттям “позивач” було б неправильним. Назва третьої особи суто процесуальна - вони вступають у справу між двома сторонами, тому і одержали назву третіх осіб.

Господарський процес, який виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежатиме від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов'язкового припинення процесу між ними і сторонами.

Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи в результаті розгляду справи судом першої інстанції не перешкодить третій особі вимагати відповідно розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити апеляційне провадження.

Відносна самостійність в розвитку господарського процесу третіх осіб не впливає на їх повну самостійність у здійсненні належних їм процесуальних прав і виконанні обов'язків. Свої права вони реалізують без будь-яких обмежень, виходячи тільки з необхідності захистити власні майнові інтереси.

Так як ГПК України встановлює, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги, користуються усіма правами і несуть обов'язки позивача, то відповідно до ст. 22 ГПК України вони мають право:

- знайомитися з матеріалами справи,

- робити з них витяги, знімати копії,

- брати участь у господарських засіданнях,

- подавати докази, брати участь у дослідженні доказів,

- заявляти клопотання,

- давати усні і письмові пояснення господарському суду,

- наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу,

- заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу,

- оскаржувати судові рішення господарського суду у встановленому законом порядку.

Також вони зобов'язані:

- добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами;

- виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони;

- вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи [6].

Але слід зазначити, що права третьої особи із самостійними вимогами, передбачені ст. 22 ГПК щодо зміни підстав і предмету позову, збільшення (зменшення) розміру позовних вимог, відмови від позову і ст. 78 ГПК щодо укладення мирової угоди, поширюються лише на позов, заявлений самою третьою особою, але не на позов, що первісно заявлений позивачем.

3 Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору

Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, активно використовується у господарському процесі. Норми цього інституту покликані захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, але знаходяться із однією зі сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінитись у результаті винесеного рішення. Метою участі таких осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.

Згідно з ч. 1 ст.27 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, повинна знаходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Причому предмет спору повинен бути за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. З цього випливає, що не є можливим покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-яких матеріально-правових обов'язків, а також установлення чи захист їхніх прав. Тобто є неможливим винесення рішення або ухвали суду про права чи обов'язки цих третіх осіб.

Нормами матеріального права може бути встановлено обов'язок особи вступити у справу як третя особа без самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ст. 555 ЦК у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову -- подати клопотання про залучення боржника до участі у справі [11] .

Згідно зі ст. 619 ЦК особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення позову -- подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі.

Відповідно до ст. 660 ЦК якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.

Вступ або залучення до участі в справі третіх осіб можливе лише на стадії розгляду спору в першій інстанції. Вони можуть вступати у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення по господарському спору може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін. Отже, така третя особа може вступити у справу як до початку розгляду справи, так і після нього. Втім норми ГПК не містять вказівки на те, що при цьому розгляд справи повинен починатися заново.

Вони можуть бути притягнути до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або за ініциативою господарського суду (ст. 27 ГПК України). В апеляційному або касаційному провадженні третіх осіб, якщо вони не брали участі в справі до прийняття судом рішення, залучати до участі в справі за ініціативою суду, сторін, прокурора або за власною ініціативою особи не можна.

Якщо суд розглянув та прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, вони мають право касаційного оскарження рішення суду (ст. 107 ГПК). Щодо права апеляційного оскарження рішення суду з боку осіб, що не були залучені до участі у справі, слід зазначити, що ст. 91 Кодексу встановлює, що право апеляційного оскарження рішення суду мають тільки сторони та прокурор (ст. 104 ГПК).

Пряма вказівка на те, що особи, які не були залучені до участі у справі, не є суб'єктами апеляційного оскарження у Кодексі відсутня, проте відповідно до п. З ч. З ст. 104 ГПК безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку є розгляд та прийняття рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Тому право осіб на оскарження рішення господарського суду в суді апеляційної інстанції також є невід'ємним процесуальним правом цих осіб відповідно до п. 8 ч. З ст. 129 Конституції.

Залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог або вступили у справу за власною ініциативою, мають такі ознаки:

- не заявляють позовних вимог;

- вступають у процес на стороні або позивача або відповідача в силу матеріально-правового зв'язку з тією особою, на стороні якої третя особа виступає;

- захищають власні інтереси, оскільки рішення по справі може вплинути на їх права та обов'язки.

Необхідність участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог в господарському процесі, пов'язана з захистом їх матеріальних прав і законних інтересів, може бути зумовлено різними фактичними обставинами. По-перше, необхідність захисту від можливого майбутнього регресної вимоги. По-друге, коли прийняте рішення державного або іншого органу (відповідача) на користь однієї організації (третьої особи), порушило права або законні інтереси іншої організації (позивач), та ін.

Найбільш наглядним, але приватним випадком участі третіх осіб без самостійних вимог в процесі є забезпечення права регресу однієї із сторін до третьої особи. Наприклад, при розгляді спору за позовом до генерального підрядчика про стягнення збитків (за договором підряду на капітальне будівництво) в якості третьої особи без самостійних вимог може виступати субпідрядчик.

Якщо особа бажає вступити у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, вона подає заяву про вступ у справу. Якщо сторона чи прокурор вважають за необхідне участь особи у справі як третьої особи, вони подають заяву про залучення третьої особи до участі у справі.

У заяві про вступ або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, повинно бути зазначено:

а) на стороні позивача чи відповідача братиме участь третя особа;

б) підстави вступу або залучення, які полягають у тому, які правовідносини існують у третьої особи з однією з сторін та яким чином рішення суду вплине на ці правовідносини.

Питання про допуск або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу. В ухвалі повинно бути зазначено, на стороні позивача чи відповідача допущено чи залучено третю особу, на яких підставах її допущено чи залучено. Якщо суд відхиляє заяву про вступ чи залучення третьої особи, ухвала про відхилення не виноситься, а про відхилення заяви та мотиви відхилення суд зазначає в рішенні за результатами розгляду справи по суті.

Оскільки треті особи, про яких йдеться, не заявляють самостійних вимог, вони користуються не всіма процесуальними правами, що надаються сторонам. Зазначений висновок випливає зі змісту ч. 4 ст. 27 ГПК, згідно з якою треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Вони також не мають права подавати заяви про відводи, укладати мирову угоду.

Наявність цієї норми у чинному ГПК зумовлена тим, що треті особи без самостійних вимог не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін.

Однак, як свідчить судова практика та позиція Вищого господарського суду України, питання наявності деяких процесуальних прав у третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, в певних випадках вирішується неправильно, не за вимогами процесуального закону.

В одній із справ, що розглядалася у Господарському суді Харківської області на межі 2004 та 2005 років, й предметом спору в якій було визнання угоди купівлі-продажу нерухомості недійсною, виявилося, що відповідна будівля знаходиться на час розгляду справи у власності третьої щодо сторін процесу юридичної особи. Тому рішення може вплинути на її права або обов'язки щодо відповідача. Й, таким чином, виникла необхідність у залучені цього підприємства до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що й зробив суд за клопотанням однієї із сторін.

Після вирішення спору рішенням суду у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю, тому позивач оскаржив його до апеляційної інстанції. Й саме із цього місця, як то кажуть, починається найцікавіше.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою до Харківського апеляційного господарського суду й при цьому взагалі не зазначив у тексті апеляційної скарги, що в справі брала участь третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й, відповідно, не надіслав їй копії апеляційної скарги.

Після надходження копії апеляційної скарги до відповідача, до надходження ухвали про прийняття (неприйняття) цієї апеляційної скарги до провадження апеляційним господарським судом ним був поданий відзив на апеляційну скаргу, де, зокрема, зверталася увага апеляційного суду, що він має зобов'язати позивача, у випадку прийняття апеляційної скарги, надіслати її копію третій особі, яка брала участь у справі.

В ухвалі про прийняття апеляційної скарги це питання вирішене не було. Тому відповідач знову звернув увагу колегії апеляційного господарського суду на нього, заявивши відповідне клопотання, під час першого судового засідання у справі в апеляційному господарському суді. Однак воно було відхилене судом із посиланням на ст. 94 ГПК України, яка передбачає надіслання апеляційної скарги лише стороні.

Треба визнати, що ця позиція апеляційного господарського суду відповідає і позиції Вищого господарського суду України, що викладена ним у п. 8 Інформаційного листа від 14 липня 2004 р. № 01-8/1270 “Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України”, де зазначено, що положення ГПК не містять прямої вказівки щодо необхідності надіслання копій апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору .

Й хоча Вищий господарський суд України висловлюється не категорично, із змісту роз'яснення зрозуміло, що якщо положення ГПК не містять прямої вказівки щодо необхідності надіслання копій апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, то й учасникам спору робити це, а господарському суду, відповідно, вимагати це від сторін, не обов'язково.

Цікава виходить ситуація на практиці - така третя особа приходить у процес взагалі непідготовлена, без власної позиції та без знання того, чим мотивована апеляційна скарга.

Однак аналіз процесуального закону дає змогу дійти іншого висновку.

Положення ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Відтак, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є також сторонами у процесі із усіченим складом процесуальних прав, тому щодо тих процесуальних прав, які вони мають, користуються рівними правами із іншими учасниками процесу (ст. 22 ГПК України). Й при цьому процесуальне право на отримання апеляційної скарги з переліку цих прав не виключене. Тому законодавцеві й не потрібно було в ст. 94 ГПК України прямо вказувати його, позаяк ця норма є відсилочною - до ст. 22 та 27 ГПК України.

Таким чином, судова практика, що зараз існує з питання про право третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на отримання від апелянта апеляційної скарги, не відповідає вимогам ГПК України та порушує процесуальні права цих осіб [7].

ГПК містить вичерпний перелік процесуальних дій, які не можуть вчиняти треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вони не можуть вимагати повторення для них тих процесуальних дій, які були здійснені сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу у процес. У доказовій діяльності третя особа діє незалежно від сторін.

Виконання чи утримання від виконання певних процесуальних дій базується на принципі диспозитивності і повністю залежить від третіх осіб, але, виходячи з положень принципу об'єктивної істини, з необхідності всебічного і повного з'ясування дійсних обставин справи, господарський суд за заявою сторони може зобов'язати третю особу виконати певні процесуальні дії, зокрема подати наявні у неї письмові докази тощо.

Третя особа, яка бере участь у справі на стороні відповідача, не має права заявляти зустрічний позов, але з дозволу господарського суду може виконати дії, що означають зміну нею процесуальної правосуб'єктності -- вона може стати третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги, та співучасником.

При вирішенні питання про вступ третьої особи у справу суд перевіряє існування між нею і однією із сторін правових відносин і можливість впливу на нього рішення суду по справі між сторонами. При розгляді судом заяви про залучення третіх осіб інші особи, які беруть участь у справі, вправі оспорювати доцільність їх участі в процесі. Про наслідки вирішення заяви суд постановляє ухвалу, яка оскарженню і опротестуванню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому розвитку процесу.

Таким чином, особливістю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, є те, що вони вступають у процес, на відміну від попередніх, не подаючи заяви. Більше того, вступати в процес вони можуть не тільки за своєю ініціативою, а й притягатися за ініціативою суду, клопотанням сторін і прокурора.

Підставою виникнення заінтересованості третіх осіб цього виду є їх процесуальний зв'язок з однієї із сторін даної господарської справи.

Висновки

Інститут третіх осіб у господарському процесі породжується багато-суб'єктністю матеріальних правовідносин і необхідністю участі у справі різних суб'єктів з метою захисту їх прав і законних інтересів.

Участь третіх осіб у процесі сприяє всебічному, повному та об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав та обов'язків, а також постановленню обгрунтованого рішення.

Підводячи підсумки вищевикладеного, зазначу, що в господарському процесі можуть приймати участь треті особи, правовий статус яких регламентується статтями 26, 27, 28 Господарського процесуального кодексу України.

Відомо, що треті особи можуть бути з самостійними вимогами на предмет спору і без таких (ст. ст. 26, 27 ГПК). Треті особи з самостійними вимогами завжди претендує на предмет спору. Воно за своєю суттю є другим позивачем в процесі, а саме - другим, а не співпозивачем, так як його інтереси розходяться з інтересами первісного позивача. Співпозивачі свої вимоги завжди пред'являють лише відповідачу, а третя особа, звертаясь з вимогою до відповідача, в той же час оспарює і право позивача на предмет спору. Отже, вона по суті пред'являє вимоги як до відповідача, так і до позивача, третя особа з самостійними вимогами користується всіма процесуальними правами і несе обов'язки позивача.

При вступі в процес третьої особи з самостійними вимогами вона повинна надати позовну заяву і матеріали, що додаються за кількістю учасників на стороні позивача і відповідача з тим, щоб вони мали можливість підготуватися до захисту своїх прав проти претензій третьої особи. А в процесі необхідно оголошувати перерву на певний час з дня подання заяви третьою особою.

Треті особи без самостійних вимог, не пред'являють претензій на предмет спору, в той же час, знаходячись в певних правовідносинах з однією із сторін, заінтересовані в правильному вирішенні справи, так як рішення суду може породити для них в преюдиціальному порядку негативні наслідки у взаємовідносинах з цією стороною.

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору, як відмічено вище, користуються всіма процесуальними правами і несуть обов'язки сторін за виключенням права розпоряджатись предметом спору (зі сторони позивача не не можуть змінювати предмет позову, підстави його, а зі сторони відповідача - визнавати його повністю або частково).

В новому Господарському процесуальному кодексі необхідно більш чітко визначити права і обов'язки третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. А саме, вказати, що вони мають право заявляти відвід судді, оскаржувати рішення і ухвали суду та ін.

Чітке визначення в Господарському процесуальному кодексі правового положення третіх осіб буде сприяти більш широкій участі їх у процесі, допоможе краще встановити істину в спірних відношеннях захистити порушенні права суб'єктів господарської діяльності.

Список використаних джерел та нормативних актів

1. Конституція України // ВВР -- 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Абрамов Н.А Хозяйственно-процесуальное право Украины: Учебное пособие. Издание второе. - Х.: Одиссей, 2006. - 336с.

3. Беланевич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: Наук.-практ. Комент. Видання друге. - К.: Видавництво «Юстіан», 2006, 672с.

4. Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред. О.І. Харитонової. - К.: Істина, 2008. - 360с.

5. Господарський процес: Практичний посібник. (2-ге вид.) - К.: КНТ, 2005. - 208с.

6. Господарський процесуальний кодекс України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2009 - 80с.

7. Москаль Р. Про деякі права третіх осіб в господарському процесі // Юридична газета - 2005 - №18(54).

8. Плевако В.І. Суб'єкти права апеляційного оскарження рішень господарського суду // Вісник господарського судочинства - 2003.

9. Погорецький В.М. Треті особи в арбітражному процесі // Вісник господарського судочинства - 2008 - №2 - с. 163-167.

10. Пушай В.І. Треті особи в арбітражному процесі // Вісник господарського судочинства. - 2001- № 3.

11. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., № 435 - IV // Відомості Верховної Ради, 2003. - № 40 - 44, ст. 356.

12. Чернадчук В.Д, Сухонос В.В, Нагребельний В.П та ін. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д Чернадчук, В.В Сухонос, В.П Нагребельний,Д.М. Лукянець; За заг. ред. К. ю. н. В.Д. Чернадчука. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 331с.

13. Шкляр Т. Сторони у господарському процесі: правове регулювання // Підприємство, господарство і право - 2008 - № 11 - с.175.