Укладення, зміна і розірвання договору

Укладення, зміна і розірвання договору

Вступ

В сучасній системі соціально-економічних відносинах договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне правовідношення втілюється.

При цьому найважливішим значенням терміна «договір» є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визначити сутність, значення і характерні ознаки договору. Тому найбільш вдалим видається визначення договору як домовленості двох або кількох суб'єктів, спрямованої на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.

Звідси випливає, що характерними ознаками договору як юридичного факту є те, що в ньому виражається взаємна воля сторін, її також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими па досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

Слід зазначити, що поняття «договір» використовується також в штих галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорій відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Сутність, а також значення цивільно-правового договору найбільш яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються. До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, захисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може встановлювати права й обов'язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

1. Загальний порядок укладання договорів

Загальні вимоги щодо виконання зобов'язань встановлені гл. 48 ЦК. Відмова від виконання договору можлива лише у випадках і з підстав, передбачених самим договором або законом (ст. 651 ЦК). Невиконання або неналежне виконання сторонами договору спричиняє наслідки, встановлені гл. 51 ЦК.

Класифікація договорів має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей.

Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори - це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія, спільна діяльність та інші. [8]

Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при кон-сенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку тощо.

Оскільки цивільно-правовий договір є однією з основних підстав виникнення зобов'язань, його характеристика не може бути повною без висвітлення порядку укладення договорів.

Розгляньмо спочатку загальний порядок укладення договорів. Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однією стороною укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла цю пропозицію - акцептантом.

У зв'язку з цим у юридичній літературі зазначається, що процес укладення договорів зумовлений самою природою цієї правової категорії. Тобто якщо сутність договору полягає у згоді, то тим самим укладення договору, яке є процесом досягнення згоди, спрямоване на досягнення того або іншого правового результату в сфері цивільного права, передбачає виявлення волі кожної з сторін і її узгодження.

Отже, першою стадією укладення договору є оферта. Оферта - це волевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини, а лише та, яка спрямована конкретній особі або кільком конкретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього договору.

З урахуванням висловленого, можна відзначити наявність таких характерних рис оферти:

вона адресується конкретно одній або кільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, в рекламі), вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не вказано в цій пропозиції;

оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто такі, які є істотними згідно із законом або є необхідними для договорів даного виду, або ж в узгодженні яких заінтересований оферент;

пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами у разі їх прийняття (акцепту) іншою стороною. [9]

Як зазначалося вище, оферта за своєю сутністю є волевиявленням сторони, яка бажає укласти договір. Оцінка її як волевиявлення, тобто спрямованої на встановлення цивільних прав і обов'язків дії, дала деяким науковцям підставу вважати оферту одностороннім правочином. Однак ця позиція не набула поширення. її опоненти слушно зазначали, що ці дії - пропозиція (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт) - є лише складовими двосторонньої угоди - договору. Волевиявлення однієї особи (оферента) спрямоване на отримання у відповідь волевиявлення іншої (акцептанта), внаслідок чого виникає спільний вольовий акт, договір, що приводить до досягнення зустрічних результатів, бажаних для них.

Отже, хоч оферта і не є правочином, а лише однією зі стадій укладення договору, однак вона спричиняє наслідки правового характеру. Ці наслідки полягають в тому, що згідно зі ст. ст. 643-645 ЦК оферент протягом певного строку пов'язаний своєю пропозицією про укладення договору. Цей строк залежить від того, чи був вказаний строк для відповіді, а також від того, в одному чи у різних місцях знаходяться контрагенти. Так, ст. 643 ЦК передбачає, що коли пропозицію укласти договір зроблено з вказівкою строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, отримала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом вказаного строку.

Отже, в тих випадках, коли у самій оферті вказано строк для відповіді, оферент пов'язаний своєю пропозицією протягом цього терміну. Якщо він за цей час передумає і направить пропозицію про укладення договору іншій особі, укладе з цією іншою особою договір, його дії будуть порушувати права того, до кого він спочатку звернувся із пропозицією. Тому на нього можуть бути покладені негативні наслідки односторонньої відмови від зобов'язання (наприклад, обов'язок відшкодувати заподіяні збитки).

Стаття 644 ЦК передбачає порядок укладення договору за пропозицією, зробленою без вказівки строку для відповіді. Так, коли пропозицію укласти договір зроблено усно, без вказівки строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила оференту про прийняття цієї пропозиції. [3]

У випадку коли пропозиція зроблена у письмовій формі, договір вважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції отримана протягом нормально необхідного для цього часу.

Слід зазначити, що в цьому випадку оферент пов'язаний пропозицією протягом більш тривалого строку у випадку, коли він знаходиться не в тому ж місці, де акцептант. Тут має бути зроблена поправка на звичайні строки доставки кореспонденції в обидва кінці.

Розвиток технологій у галузі зв'язку призвів до того, що сторони, що знаходяться в різних місцях, отримали можливість спілкуватися без розриву в часі за допомогою телефону, обміну факсами, повідомленнями електронною поштою тощо. На жаль, ЦК не містить подібних роз'яснень. Тому залишається незрозумілим, протягом якого часу залишається пов'язаним офертою контрагент, який зробив оферту по телефону, факсу, електронному зв'язку. Можна припустити, що строк має обчислюватися, виходя'и з періоду, необхідного для відповіді аналогічним засобом: тобто на факс - факсом, на електронну пошту - електронною поштою тощо.

Однак практика свідчить, що тут можливі труднощі. Наприклад, контрагент отримує факсимільну оферту не на офіс або домашній факс, а через посередника (відділення зв'язку). В цьому випадку йому необхідний час не тільки для ознайомлення з текстом оферти і прийняття рішення, а й для доставки тексту від посередника і до посередника.

На сьогодні це питання вирішується з урахуванням конкретних обставин (наявності відповідних каналів зв'язку, технічної можливості негайної відповіді тощо). Слід зазначити, що й ст. ст. 644-645 ЦК не містять такого рішення, фактично відтворюючи основні положення ст. 156 ЦК 1963 р.

Ведучи мову про характер і порядок відповіді на оферту, слід мати на увазі, що іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент у встановлений для акцепту строк здійснює дії з виконання вказаних в оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує певні суми. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актами або не визначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і одночасне його виконання (ст. 642 ЦК).

Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом, якщо повідомлення про його скасування оференту надійшло до моменту або в момент отримання самого акцепту. У разі відкликання акцепту або неотримання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього терміну оферент вважається вільним від тих обов'язків, які пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією.

ЦК особливо обумовлює наслідки отримання відповіді про згоду на укладення договору з запізненням (ст. 645).

Якщо з отриманої з запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була відправлена своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася лише в тому випадку, якщо особа, що зробила пропозицію, негайно сповістить іншу сторону про отримання відповіді з запізненням. В цьому випадку відповідь вважається новою пропозицією. [5]

Слід зазначити, що новою пропозицією є також відповідь про згоду укласти договір на інших умовах (ст. 646 ЦК).

З наведених положень випливає, що навіть якщо оферта відповідає всім вимогам, які висуваються до неї і про які йшлося вище, вона не завжди є першою стадією укладення договору. У випадках, передбачених законом (наприклад, ст. 646 ЦК), вона розцінюється не як оферта, а фактично як пропозиція вступити в переговори. Сторони в цьому випадку немовби міняються місцями: оферент стає акцептантом, а акцептант - оферентом. Це пов'язано з тим, що на нову пропозицію (зустрічна пропозиція) необхідна згода колишнього оферента. Якщо ж колишній оферент не погодиться з новою пропозицією, а висуне ще якісь нові, додаткові умови, то він знову стає оферентом, а його контрагент - акцептантом. Переговори або обмін листами між сторонами, таким чином, можуть продовжуватися довго і завершитися або досягненням згоди стосовно умов договору, або взагалі не призвести до позитивного результату.

Особливим випадком укладення договору є встановлення договірних відносин на підставі так званої публічної оферти, тобто оферти, зверненої до невизначеного кола осіб.

До такої публічної оферти можна віднести пропозицію у газеті, по радіо або телебаченню про продаж точно вказаних товарів, виконання точно вказаних робіт, надання чітко вказаних послуг, адреси оферента, готовності вступити на оголошених умовах в договір з будь-якою особою, яка цього забажає. Крім того, публічна оферта фактично має місце при укладенні кожного публічного договору (ст. 633 ЦК).

Згідно зі ст. 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Проте якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним лише з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Зокрема у разі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо ж сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Порядок вирішення спорів, що виникають у процесі укладення договорів, визначається ст. 649 ЦК. Згідно з цією нормою можливість і порядок вирішення переддоговірних спорів залежать від того, чи є підставою укладення договору обов'язковий припис правового акта:

якщо підставою договору є припис правового акта органу де) жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то спір вирішується судом. Так само судом він вирішується в інших випадках, встановлених законом;

якщо укладення договору не пов'язане з приписами правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то переддоговірні спори можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

В інших випадках усі розбіжності при укладенні договору усуваються шляхом домовленості сторін.

2. Особливості укладання договорів на біржах, аукціонах, конкурсах

Біржові угоди - це договори, що опосередковують такий специфічний вид відносин за участю підприємців, як біржова торгівля. Особливості діяльності в цій сфері полягають в тому, що сама по собі вона не є підприємницькою, оскільки не має метою отримання прибутку. Однак метою біржі і біржової торгівлі є сприяння її клієнтам в здійсненні підприємницької діяльності і, таким чином, - у сприянні отриманню підприємцями прибутку.

Таким чином, біржові угоди (договори) є господарськими (підприємницькими) договорами, які укладаються між підприємцями і з метою здійснення підприємницької діяльності, але за посередництвом організації, яка сама такою діяльністю не займається. Це і визначає їх особливості і специфічне місце в системі цивільно-правових договорів.

Відповідно до ст. 15 Закону «Про товарну біржу» біржовою угодою є угода, що відповідає сукупності таких умов:

· вона являє собою купівлю-продаж, постачання або обмін товарами, допущеними до обігу на товарній біржі;

· вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її укладенням дня;

· її учасниками є члени біржі.

У юридичній літературі називають різні підвиди біржових угод (договорів), наприклад, такі:

· форвардні угоди - угоди з товаром, який передається продавцем покупцеві на певних умовах з розрахунком у встановлений договором строк в майбутньому;

· угоди з гарантією - угоди, за якими один контрагент сплачує іншому в момент її здійснення наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх обов'язків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вона оформляється як угода з гарантією на купівлю, а якщо продавець - як угода з гарантією на продаж;

· угоди з кредитом - угоди, за якими товар набувається брокером або брокерською конторою за рахунок банківського кредиту з подальшою реалізацією його в порядку біржового торгу;

· угоди з премією - угоди, за якими сторони наперед обумовлюють доплату до ціни купівлі або знижку з ціни продажу;

· угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, що продається або постачається;

· ф'ючерсні угоди - угоди, що укладаються не тільки з метою купівлі або продажу, а й для страхування можливих збитків, пов'язаних з укладенням угоди на постачання товару в обумовлений час.

Така класифікація біржових угод цілком можлива. Однак аналіз практики дозволяє зробити одне уточнення. Зокрема залежно від строку виконання угоди доцільно виділяти не тільки форвардні і ф'ючерсні угоди, а й так звані угоди-спот.

Угоди-спот - це договори, що виконуються відразу ж після їх укладення. Для розвиненої біржової торгівлі вони нетипові, однак в наших умовах є, мабуть, найпоширенішим видом біржових угод.

Таким чином, з аналізу особливостей, характерних ознак і поняття господарського (підприємницького) договору випливає, що він є різновидом цивільно-правового договору, підпорядковується загальним правилам цивільного законодавства, а також положенням спеціальних норм, що регулюють ті або інші відносини у сфері підприємницької (господарської) діяльності. [3]

Купівлю-продаж на біржах і аукціонах регулюють закони України «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондову біржу» тощо.

Поряд із правилами купівлі-продажу, що діють стосовно всіх видів майна, спеціальні правила передбачені для окремих видів майна.

Зокрема, купівлю-продаж державного майна в процесі приватизації регулюють закони України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Договір купівлі-продажу об'єкта приватизації, укладений із порушенням вимог чинного законодавства, визнається недійсним.

Деривативи - стандартні документи, що засвідчують право та (або) зобов'язання придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. Так визначені деривативи в Положенні про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. №632 (далі - Положення).

Деривативами є:

· форвардний контракт;

· ф'ючерсний контракт;

· опціон.

Відповідно до Положення, вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, установлені ним, поширюються на деривативи, укладення яких здійснюється на організованому і неорганізованому ринках.

При укладенні деривативу сторони повинні зазначити в ньому, яка з них є покупцем, а яка продавцем деривативу.

Слід враховувати, що покупець за деривативом визначений у Положенні як особа, яка згідно з форвардним та (або) ф'ючерсним контрактом повинна купити базовий актив контракту, а згідно з опціоном має право купити (продати) базовий актив опціону. Продавець за деривативом - особа, яка згідно з форвардним та (або) ф'ючерсним контрактом повинна продати базовий актив контракту, а згідно з опціоном зобов'язується продати (купити) базовий актив опціону. [7]

При цьому базовий актив - це товари, цінні папери, кошти та їх характеристика, що є предметом виконання зобов'язань з деривативу.

Виконання зобов'язань, що випливають із деривативів, регулюється законодавством України. Деривативи мають бути укладені в письмовій формі.

Визначення понять видів деривативів - форвардного, ф'ючерсного контрактів та опціону - надані в ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» і в Положенні.

Форвардний контракт визначений у Положенні як двостороння угода за стандартною (типовою) формою, що засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив у певний час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу при укладенні форвардного контракту.

Подібним способом визначено форвардний контракт у Законі «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до Положення умови форвардного контракту визначаються за згодою сторін. Форвардний контракт має містити такі реквізити: назва контракту; сторони контракту; базовий актив контракту і його характеристики (емітент, вид цінного паперу, його номінальна вартість, термін обігу, інші відомості для цінних паперів; вид валюти - для коштів; асортимент - для інших товарів); кількість базового активу; вартість контракту; ціна виконання; термін виконання; порядок оплати придбаного (проданого) базового активу; відповідальність сторін у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, установлених цим контрактом; порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та виконання контракту; адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) і паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Згідно з Положенням ф'ючерсний контракт - стандартний документ, що засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час і на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент укладення зобов'язань сторонами контракту. [7]

Відповідно до Положення ф'ючерсний контракт має містити такі реквізити: назва контракту; вид контракту (з постачанням або без постачання базового активу); сторони контракту; базовий актив контракту і його характеристики (емітент, вид і кількість цінних паперів, його номінальна вартість, термін обігу, інші відомості для цінних паперів; вид і кількість валюти - для коштів; кількість, асортимент - для інших товарів); обсяг контракту; розмір початкової маржи; механізм визначення ціни на момент виконання; ціна виконання; одиниця виміру ціни; термін виконання; відповідальність сторін у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, установлених цим контрактом; порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення та виконання контракту; адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) і паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Опціон визначений у Положенні як стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Відповідно до Положення опціон має містити наступні реквізити: назва контракту; вид опціону (з поставкою або без поставки базового активу); сторони опціону; різновид опціону (опціон на купівлю, опціон на продаж); базовий актив опціону та його характеристики (емітент, вид і кількість цінних паперів, його номінальна вартість, термін обігу, інші відомості для цінних паперів; вид і кількість валюти - для коштів; кількість, асортимент - для товарів); ціна виконання; термін виконання (для опціону з виконанням протягом терміну дії) або на день виконання (для опціону з виконанням у встановлену дату); порядок оплати придбаного (проданого) базового активу; розмір премії опціону; відповідальність продавця опціону у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених опціоном; порядок розгляду спорів, що виникають під час укладення і виконання опціонів; адреси, підписи, печатки, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) і паспортні дані (для фізичних осіб) сторін опціону. [3]

3. Підстави для зміни або розірвання договору

Зміна або розірвання договору за загальним правилом допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обігу.

Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст. 652 ЦК). [9]

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Крім того, для зміни договору необхідна наявність ще однієї з двох умов:

розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

розірвання договору потягне для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

4. Правові наслідки зміни або розірвання договору

Зміст договору - це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 ЦК).

Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, має диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Наприклад, ст. 668 ЦК встановлює, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення закону є диспозитивним, оскільки передбачає можливість визначення сторонами моменту переходу ризику до покупця на їх розсуд.

Водночас договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Але навіть у тому разі, коли у самому договорі не міститься посилання на типові умови, останні можуть застосовуватись як звичай ділового обігу, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК (ст. 630 ЦК).

Слід враховувати, що типові умови (типові договори) щодо певних відносин можуть затверджуватися органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Такі типові умови за своєю сутністю є актами цивільного законодавства, обов'язковими для застосування, якщо в них прямо не передбачено інше. Отже, у цьому випадку вказані типові умови стають приписами імперативного характеру.

За загальним правилом сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Втім згідно з ч. 4 ст. 653 ЦК сторони мають право своєю домовленістю передбачити повернення переданого за договором. Такі самі наслідки можуть бути встановлені спеціальним приписом закону. [8]

У кожному разі, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відшкодування збитків є заходом відповідальності і отже, до нього застосовуються правила ЦК та інших актів законодавства, якими регулюються відносини відповідальності. Зокрема згідно зі ст. 614 ЦК особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.

Якщо договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Висновки

Консенсуальні договори - це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія, спільна діяльність та інші.

Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.

Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однією стороною укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла цю пропозицію - акцептантом.

Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Біржові угоди - це договори, що опосередковують такий специфічний вид відносин за участю підприємців, як біржова торгівля. Особливості діяльності в цій сфері полягають в тому, що сама по собі вона не є підприємницькою, оскільки не має метою отримання прибутку. Однак метою біржі і біржової торгівлі є сприяння її клієнтам в здійсненні підприємницької діяльності і, таким чином, - у сприянні отриманню підприємцями прибутку.

У юридичній літературі називають різні підвиди біржових угод (договорів), наприклад, такі:

форвардні угоди - угоди з товаром, який передається продавцем покупцеві на певних умовах з розрахунком у встановлений договором строк в майбутньому;

угоди з гарантією - угоди, за якими один контрагент сплачує іншому в момент її здійснення наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх обов'язків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вона оформляється як угода з гарантією на купівлю, а якщо продавець - як угода з гарантією на продаж;

угоди з кредитом - угоди, за якими товар набувається брокером або брокерською конторою за рахунок банківського кредиту з подальшою реалізацією його в порядку біржового торгу;

угоди з премією - угоди, за якими сторони наперед обумовлюють доплату до ціни купівлі або знижку з ціни продажу;

угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, що продається або постачається;

ф'ючерсні угоди - угоди, що укладаються не тільки з метою купівлі або продажу, а й для страхування можливих збитків, пов'язаних з укладенням угоди на постачання товару в обумовлений час.

При складанні та підписанні договору, сторони вступають в певні права та здійснюється зміна їх правового статусу, або за цим договором вони набувають нових прав. При розірванні договору найчастіше відбувається повернення сторін договору до колишнього правового стану, але якщо договір розірванні через порушення однією із сторін його умов, друга сторона може залишитися в новому правовому статусі відповідно до договору чи залишити набуті права.

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України. - Х.: Одисей, 2005.

2. Ансон В. Договорное право / Пер. с англ. - М., 2002.

3. Зобов'язальне право. Навч. посібн. / За ред. В.О. Дзери. - К., 2003

4. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функции. - М., 2002.

5. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві. - К., 2001.

6. Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності. - К., 1999.

7. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Господарське право: Курс лекцій. - К., 2005

8. Притіка Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное право: общая часть. Комментарий к гражданському законодательству Украины. - К. - Севастополь, 2002.

9. Цивільне право України: Підручник / За заг. ред. Дзеріи В.О. - К., 2005.

10. Цивільне право України. - К.: Атака, 2005.