Види територій в міжнародному праві

Що ж стосується правового режиму повітряного простору над водами відкритого моря, то він характеризується поки що тільки свободою польотів у ньому.

Глибоководні райони морського дна. що лежать за межами континентального шельфу в його юридичному розумінні, донедавна через обмежені можливості людства перебували за межами юридичної регламентації. Проте, на сьогодні, коли технічні можливості зросли, значно зріс і інтерес до цих просторів. Це не забарилося позначитись і на юридичній регламентації всього, що до них відноситься.

Насамперед відзначимо, що геологічне і юридичне поняття континентального шельфу не збігаються. Якщо з погляду геології континентальний шельф являє собою підводну материкову обмілину, що простягається від берегової лінії до різкого схилу і далі до морського дна, то в юридичному розумінні континентальний шельф, відповідно до ст. 76 Конвенції ООН з морського права 1982 p., являє собою дно і надра підводних районів за межами територіального моря до зовнішньої межі підводної окраїни материка, але не більше, ніж 350 миль, що відраховуються від лінії відліку територіального моря.

З огляду на те, що на простори і багатства континентального шельфу поширюється національна юрисдикція прибережної держави, на практиці ці глибоководні райони морського дна називають морським дном за межами національної юрисдикції і, відповідно до Конвенції 1982 p., іменують Міжнародним районом морського дна, або просто Районом Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 102;.

Відповідно до ст. 137 Конвенції, Район і його ресурси оголошені спільною спадщиною людства й у зв'язку з цим мають особливий правовий статус. Суть цього статусу в тому, що Район і його ресурси, як міжнародне надбання, належать усім народам і націям, і жодна держава не може претендувати на поширення свого суверенітету на якісь частини цієї спільної спадщини. У цьому - суть юридичної природи Району.

Беручи до уваги велику цінність поки що не використаних ресурсів, що знаходяться в Районі, у Конвенції ООН із морського права 1982 р. розроблена складна система участі держав у розробці ресурсів, механізм цієї розробки і розподілу прибутків від неї. Створено спеціальні органи і визначено умови діяльності на морському дні.

Процедури розвідки і розробки ділянок Району передбачають для держав і організацій:

- вибір можливого району морського дна для проведення робіт;

- розробку плану робіт із розвідки і розробки;

- отримання права на подачу заявки в Міжнародний орган з морського дна (Орган) при витратах не менше 30 млн. доларів США на дослідні й розвідувальні роботи у Світовому океані;

- подачу заявки на план робіт із розвідки в Орган з оплатою реєстрації заявки у 250 тис. доларів США із зазначенням у плані робіт координат поділу заявленої ділянки на дві окремі

ділянки з однаковою гаданою комерційною вартістю, із яких одна буде обрана Органом для Підприємства, а інша віддана Заявнику;

- додаток до заявки опису можливих технологічних засобів розробки ресурсів морського дна і гарантій щодо охорони навколишнього середовища;

- узгодження з Органом методів розробки і рішення про розробку зарезервованої ділянки самостійно або разом із Підприємством.

Правове положення Антарктики все більше й більше хвилює людство у зв'язку з підвищенням її значення в життєдіяльності нашої планети в цілому, і зокрема України, оскільки Україна бере активну участь у вивченні й освоєнні шостого континенту Землі і має там свою науково-дослідну станцію "Академік Вернадський".

На цій станції постійно працюють українські дослідники Антарктики. Правовий статус Антарктики вперше в офіційному міжнародно-правовому порядку був визначений у 1959 р. на Вашингтонській конференції представників дванадцяти держав, на якій був укладений Договір про Антарктику.

Відповідно до цього Договору, правовий статус Антарктики визначають такі основні положення;

- просторова сфера Антарктики визначається районом, розташованим південніше 60-ї паралелі південної широти (ст. VI);

- Антарктика оголошується демілітаризованою і нейтралізованою зоною, й у ній заборонені "будь-які заходи воєнного характеру" (ст. І);

- в Антарктиці оголошується свобода наукових досліджень (ст. II);

- всі територіальні претензії в Антарктиці, які існували до укладення Договору 1959 року, заморожуються на весь час дії Договору (ст. IV).

Для розширення політико-правового світогляду не зайвим буде коментар до цих положень.

З початку XX століття у міру проникнення в Антарктику європейців і американців односторонніми заявами різних держав став поширюватися на її простори суверенітет цих держав. Особливо активно У ньому плані діяла Великобританія, яка ще в 1908 р. заявила, а потім У 1917 році підтвердила заяву про поширення свого суверенітету на всі антарктичні території, розташовані на південь від 50-ї паралелі й обмежені 20° і 50° західної довготи, а також території, розташовані на південь від 58-ї паралелі й обмежені 50° і 80° західної довготи. У 1923 році Великобританія розширила свої територіальні домагання в Антарктиці. Це підштовхнуло до аналогічних дій і інші держави: Францію, Норвегію, Аргентину, Чилі, і пізніше - США. Тому при укладанні Договору 1959 р. була обумовлена необхідність призупинення (заморожування) територіальних домагань в Антарктиці. Клименко Б.М. Государственная территория. Вопросы теории и практики международного права. М., 1974;

У процесі проведення Міжнародного геофізичного року (1957-1958 pp.) було організовано активне міжнародне співробітництво у вивченні Антарктики, що дало можливість домогтися значних наукових результатів і продемонструвало ефективність спільних міжнародних наукових досліджень, а також велике значення Антарктики для життєдіяльності всієї планети. Це, у свою чергу, обумовило можливість і необхідність проголошення в Антарктиці свободи наукових досліджень і показало всьому світу життєву потребу такої свободи у водах Світового океану.

Варте уваги і те, що серед основних положень Договору про Антарктику 1959 p., які визначають правовий статус Антарктичних просторів, є положення про їхню демілітаризацію і нейтралізацію. У самому Договорі терміни "демілітаризація" і "нейтралізація" не вживаються, проте наявні у ньому заборони у сфері воєнної галузі красномовно свідчать про те, що, санкціонуючи такі заборони, учасники Вашингтонської конференції мали цілком певні наміри - виключити шостий континент нашої планети зі сфери будь-якої діяльності воєнного характеру. Причому, заборони, прийняті учасниками Вашингтонської конференції, свідчать про те, що стосовно Антарктики була розпочата повна демілітаризація, оскільки заборонялися будь-які воєнні заходи і використання будь-яких видів зброї, у тому числі, і насамперед, проведення будь-яких ядерних вибухів.

У зв'язку з цим, варто підкреслити, що одночасно з повною демілітаризацією санкціонувалась і нейтралізація Антарктики. Це підтверджується як зазначеними заборонами, гак і забороною створення в Антарктиці будь-яких воєнних укріплень. Курс международного права. В 7 т. Т. 3.- М., 1990;

Звертається увага також на дещо незвичний для міжнародного права метод визначення просторової сфери, на яку поширюється правовий статус Антарктики. В умовах відсутності в цьому величезному регіоні потреби в таких поняттях як прямі вихідні лінії, внутрішні морські води, територіальне море, континентальний шельф та ін., учасники Вашингтонської конференції використовували одне із суто океанографічних понять -- лінію антарктичної конвергенції, яка є геофізичною межею Антарктики, де відбувається злиття теплих північних і холодних південних потоків вод.

Ця лінія приблизно збігається з лінією 60-ї паралелі, котрою й обмежується просторова сфера Договору про Антарктику 1959 р.

У Договорі про Антарктику 1959 р. також визначений правовий режим використання Антарктики.

До основних положень цього режиму належать:

- регламентація діяльності держав із забезпечення режиму демілітаризації і нейтралізації Антарктики (ст. І);

- регламентація науково-дослідної діяльності в Антарктиці (ст. II);

- розвиток міжнародного співробітництва з освоєння і використання Антарктики (ст. III);

- регламентація заборони ядерних вибухів, вилучення радіоактивних матеріалів в Антарктиці (ст. V);

- регламентація контрольної діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. (ст. VII);

- визначення обсягу національної юрисдикції держав на території Антарктики (ст. VIII);

- визначення кола заходів щодо різноманітних видів діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. в Антарктиці (ст. IX).

Відзначивши ці, основні, положення правового режиму освоєння і використання Антарктики, варто усвідомити, що кожне з них припускає певний (часом дуже об'ємний) комплекс конкретних дій, що забороняються, що дозволяються або що рекомендуються як Договором 1959 р., так і іншими правовими актами, виданими в розвиток правового режиму освоєння і використання Антарктики Договор об Антарктике 1959 г. II Ведомости СССР. 1961. № 31;.

Так. у сфері регламентації дій із забезпечення режиму демілітаризації і нейтралізації Антарктики заборона заходів такого характеру передбачає, на підставі ст. І Договору, заборону створення воєнних баз і укріплень, проведення воєнних маневрів, випробування будь-яких видів зброї. Водночас ці положення не перешкоджають "використанню військового персоналу або оснащення для наукових Досліджень чи для будь-яких інших мирних цілей". Це означає, що, якщо військовий корабель іде в Антарктику з метою доставлення туди науково-дослідного персоналу полярників, устаткування для науково-дослідних станцій, продовольства або з іншими подібними мирними цілями, його поява в Антарктиці правомірна. В усіх інших випадках перетинання військовими кораблями 60-ї паралелі південної широти неприпустиме Международное публичное право: Учебник. Издание второе, перераб. и дополн. / Под ред. К.А. Бекяшева. - М.: ООО «ТК Велби», 2003;.

У сфері регламентації науково-дослідної діяльності в Антарктиці варто враховувати, що за науково-дослідною діяльністю у Антарктиці визнається міжнародно-правовий примат перед всіма іншими видами діяльності. При цьому, суворій регламентації підлягають методи, способи і засоби науково-дослідної діяльності. Метою цієї регламентації є недопущення привнесення в навколишнє природне середовище Антарктики речовин і організмів, здатних заподіяти їй шкоду. До того ж, варто мати на увазі, що ніякі науково-дослідні роботи в Антарктиці на підставі ст. IV Договору 1959 р. не створюють правової основи для яких-небудь претензій на будь-яку частину антарктичних просторів.

У сфері правової регламентації розвитку міжнародного співробітництва на підставі статей II і III Договору передбачається, що це співробітництво повинне розвиватися, насамперед, у науково-дослідній сфері і його практичний вияв повинен іти по лінії:

- вироблення обміну інформацією щодо планів наукових робіт в Антарктиці;

- вироблення обміну науковим персоналом в Антарктиці між експедиціями і станціями;

- вироблення обміну даними і результатами наукових спостережень в Антарктиці і забезпечення вільного доступу до них.

При цьому рекомендується і заохочується встановлення відносин ділового співробітництва з усіма міжнародними організаціями, для яких Антарктика становить інтерес у науковому або технічному відношенні.

У сфері регламентації заборони ядерних вибухів і вилучення радіоактивних матеріалів варто мати на увазі, що Договір 1959 р. припускає у статті V можливість використання ядерної енергетики в Антарктиці, проте для цього потрібні особливі міжнародні угоди і спеціально встановлені правила.

У сфері регламентації контрольної діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. передбачається:

- право держав - учасниць Договору 1959 р. призначати своїх спостерігачів для проведення будь-якої інспекції, що передбачається Договором;

- право спостерігача на доступ у будь-який час і в будь-якому районі Антарктики;

- право спостереження з повітря в будь-який час і в будь-якому районі Антарктики;

- обов'язок усіх держав-учасниць Договору 1959 р. інформувати інших учасників про всі експедиції в Антарктику, про всі свої станції в Антарктиці і про будь-який військовий персонал або оснащення, призначені для направлення в Антарктику.

У сфері визначення обсягу національної юрисдикції держав у Антарктиці на підставі ст. VIII визначається, що у сферу цієї юрисдикції включаються:

- спостерігачі, які є громадянами держав, що їх призначили;

- члени наукового персоналу, які є громадянами держав, що їх направили в Антарктику;

- персонал, що супроводжує вищезазначених осіб, який складається з громадян держав, що їх направили.

У поняття обсягу юрисдикції входить право держави вирішувати відповідно до свого національного законодавства усі питання, пов'язані з діями або недоглядами, що мали місце під час перебування її громадян в Антарктиці для здійснення своїх функцій. Трофимов В.Н. Правовой статус Антарктики. М., 1990;

У сфері визначення кола заходів щодо різних видів діяльності держав - учасниць Договору 1959 р. в Антарктиці слід зазначити, що на підставі ст. VII Договору в не коло включаються заходи, які передбачають:

- використання Антарктики тільки в мирних цілях;

- сприяння науковим дослідженням в Антарктиці;

- сприяння науковому співробітництву в Антарктиці;

- сприяння здійсненню прав інспекції в Антарктиці;

- здійснення юрисдикції в Антарктиці;

- охорону і збереження живих ресурсів Антарктики.

При вивченні питання про правовий режим освоєння і використання Антарктики варто знати, що Договір про Антарктику був укладений у часи, коли ще вивчення Антарктики було дуже обмеженим і коло держав - учасниць Договору порівняно вузьким. Проте Договір

1959 p. прикував до себе увагу людства і послужив гарною правовою основою для подальшого розвитку правової регламентації освоєння і використання шостого континенту планети. До Договору почали активно приєднуватися інші держави, що, у свою чергу, активізувало роботу передбаченої у ст. IX Договору Консультативної наради країн - учасниць Договору. В процесі роботи Консультативних нарад, що збиралися один раз на два роки, вироблялися рекомендації з питань освоєння і використання просторів і ресурсів Антарктики. Конвенция о сохранении морских живых ресурсов Антарктики 1980 г. // СМД СССР. Вып. XXXVIII. М., 1982;

У правовому відношенні космічний простір являє собою явище цілком нове і питання про його правовий статус і режим використання постало одночасно із запуском у 1957 р. першого штучного супутника Землі.

На космос відразу ж почали поширюватися положення ряду основних принципів сучасного міжнародного права з урахуванням його специфіки.

У 1967 році був укладений Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження й використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла.

Відповідно до ст. І цього Договору, "космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, відкриті для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації на основі рівності і відповідно до міжнародного права при вільному доступі у всі райони небесних тіл".

У розвиток положень Договору по космосу в 1979 р. була укладена угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах. У цій угоді названі об'єкти і їхні ресурси були оголошені (вперше в міжнародному праві) "спільною спадщиною людства"Договор о принципах деятельности государств по исследованию и использованию космического пространства, включая Луну и другие небесные тела (1967 г.); Конвенция о международной ответственности за ущерб, причиненный космическими объектами (1972 г.); Соглашение о спасании космонавтов, возвращении космонавтов и возвращении объектов, запущенных в космическое пространство (1968 г.) // Международное публичное право: Сборник документов: в 2-х тт. - М., 1996. Т.2. С. 352-371;

.

У цих і ряді інших документів щодо космосу були сформульовані основні принципи космічного права. З огляду на їхній зміст, і особливо, на оголошення Місяця та інших небесних тіл спільною спадщиною людства, можна стверджувати, що тепер увесь космічний простір розглядається як спільна спадщина людства, у якій панує сучасне міжнародне право.

До складу території зі змішаним правовим режимом входять простори, що лежать за межами державної території, але в яких дія міжнародного права обмежена. Це особливі правові категорії просторів, правовий статус яких і режим використання визначається своєрідним компромісом між положеннями сучасного міжнародного права і суверенними правами окремих держав.

Найбільшою мірою це стосується таких категорій морських просторів, як континентальний шельф і виключна морська економічна зона.

Висновки

У міжнародному праві під територією розуміють природні простори земної кулі (сушу, надра, морське дно, водяні простори), повітряний простір в атмосфері Землі, космічний простір, небесні тіла, а також штучні об'єкти та споруди (космічні об'єкти, стаціонарні морські платформи й ін.).

Питання, що стосуються правового режиму території, мають у міжнародному праві величезне значення. На Землі давно не існує нічийних територій (terra nullius). Територія або знаходиться під державним суверенітетом, або її статус визначають численні міжнародні договори. Території можуть мати різний міжнародно-правовий статус. Міжнародне право дуже жорстко регулює питання зміни правового статусу території.

Оскільки основними суб'єктами володіння територією в сучасному світі є держави¹, міжнародне право торкається переважно права держав щодо володіння, користування чи розпорядження нею. Так, серед основних принципів міжнародного публічного права, закріплених у Статуті ООН, -- принцип територіальної недоторканності, принцип мирного вирішення міжнародних суперечок, у тому числі територіальних, принцип заборони застосування сили та погрози силою. На регіональному рівні держави нерідко розширюють і поглиблюють ці принципи Окрім держав територією можуть володіти державо-подібні суб'єкти міжнародного права, такі як вільні міста, Ватикан, Андорра;.

Міжнародне право встановлює також правовий статус територій, на які не може бути розповсюджений державний суверенітет (загальна спадщина людства), території, на яких держави мають деякі суверенні права (виключна економічна зона, морський шельф), території загального користування (Шпіцберген), державні території з міжнародно-правовим статусом (протоки, канали, міжнародні ріки й ін.).

Виконуючи дану курсову роботу автор, спробував показати що таке територія держави, і її кордони. Також визначив поняття, виокремив види та суть території в міжнародному праві.

Таким чином, міжнародне право закріплює суверенітет держав щодо належної їм території, установлює підстави володіння територією, особливості придбання та втрати території суб'єктами міжнародного права, режим просторів, на які не поширюється державний суверенітет і які не можуть бути об'єктом присвоєння.

Список використаних джерел та літератури

1. Барсегов Ю.Г. Территория в международном праве. М., 1978.

2. Броунли Я. Международное право: В 2 кн. - Кн. 1. - М.: Прогресс, 1977. Действующее международное право.Т. 1.- М. 1996.

3. Буроменский М.В. Политические режимы государств в международном праве. Влияние международного права на политические режимы государств. - Харьков: Ксилон, 1997;

4. Голицын В.В. Антарктика: международно-правовой режим. М., 1989.

5. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН от 24 октября 1970 г. // Международное право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. - М., 1989.

6. Дмітрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. - К., 2000.

7. Договор о Шпицбергене 1920 г. // Действующее международное право / Сост. ЮМ. Колосов и Э.С. Криечикова. Т. 1. М., 1996.

8. Договор об Антарктике 1959 г. II Ведомости СССР. 1961. № 31.

9. Заключительный акт Венского конгресса от 9 июня 1815 г., ст. СVІІІ-СХVІІ // Коровин Е.А. Международные договоры и акты нового времени. - М.1990.

10. Закон України «Про державний кордон України» № 1777 - XII від 04.11.1991;

11. Клименко Б.М. Общее наследие человечества (международно-правовые вопросы). М., 1989.

12. Клименко Б.М. Государственная территория. Вопросы теории и практики международного права. М., 1974.

13. Клименко Б.М. Международные реки. М., 1969.

14. Колосов Ю.М., Кузнецов В.И. Международное публичное право: Учебник. М, 2003.

15. Конвенция о режиме судоходства по Дунаю 1948 г. // Действующее международное право / Сост. ЮМ. Колосов и Э.С. Криечикова. Т. 1. М.,1996.

16. Конвенция о сохранении морских живых ресурсов Антарктики 1980 г. // СМД СССР. Вып. XXXVIII. М., 1982.

17. Конвенция об обеспечении свободного пользования Суэцким каналом 1888 г. // Международное публичное право / Сборник документов / Сост. К.А. Бекяшев, А.Г. Ходаков. Т. 1. М, 1996.

18. Конвенція, СРСР, 18.08.1948 Конвенція про режим судноплавства на Дунаї //zakon.nau.ua/doc/?uid=1014.3153.0.

19. Корбут Л.В., Баскин Ю.Я. Международно-правовой режим рек. М.,1987.

20. Курс международного права. В 7 т. Т. 3. М., 1990.

21. Логунов В.Д. Современный международно-правовой режим Дуная. М., 1968.

22. Лопатин М.Л. Международные проливы и каналы: право¬вые вопросы. М., 1985.

23. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2006.

24. Міжнародне публічне право. / Під ред. К.А. Бекяшева. - М.: ТОВ «ТК Велби», 2003.

25. Соглашение о сотрудничестве государств -- участников Содружества по обеспечению стабильного положения на их внешних границах 1992 г. // Действующее международное право / Сост. ЮМ. Колосов и Э.С. Криечикова. Т. 1. 1995.

26. Трофимов В.Н. Правовой статус Антарктики. М., 1990.

27. Часткова втрата суверенних прав України передбачена згідно з договорами з Російською Федерацією від 28 травня 1997 р. (Соглашение между российской Федерацией и Украиной о параметрах раздела Черноморского флота от 28.05.1997 г. // Бюллетень международных договоров. - 1999. - № 10.