Загальна характеристика сучасних судових систем

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Реферат на тему

Загальна характеристика сучасних судових систем

Ужгород 2010

Зміст

Розділ І. Загальний аналіз

Розділ ІІ. Створення та формування судів

Розділ ІІІ. Конституційні принципи

Список використаних джерел та літератури

Розділ І. Загальний аналіз

Починаючи дослідження судових систем деяких зарубіжних країн необхідно, насамперед, з'ясувати та дослідити загальне поняття та принципи організації сучасних судових систем.

Перш за все, потрібно сказати, що системи судових органів можуть бути неоднакові в унітарних і федеральних державах. В унітарних державах звичайно існує єдина система загальних судів. У федеральній державі може бути єдина система (наприклад, Канада), та можлива і окрема система федеральних судів, і окрема система судів суб'єктів федерації (наприклад, в США на чолі з верховними судами штатів, хоча кінець кінцем, у тому числі і для верховних судів штатів, остаточною інстанцією є Верховний суд США). Якщо існує «подвійна система», то федеральні суди застосовують тільки федеральні закони, суди ж штатів -- і федеральні закони, і закони суб'єктів федерації (зрозуміло, свого штату). Барабаш Б. Судова система штатів США та її функціонування // Право України. - 2008. - №8. - С. 117-119

У всіх державах діють декілька різних ланок загальних судів. Спочатку розглядають справу суди першої інстанції (світові судді, поліцейські суди, районні суди, суди судових округів і ін.). У більшості країн другою інстанцією є особливі апеляційні або високі суди (у країнах тоталітарного соціалізму такої ланки немає), куди можна звернутися зі скаргою на рішення суду першої інстанції. У апеляційному суді весь процес повторюється аналогічно процедурі першої інстанції, та можливе залучення нових свідків, пред'явлення додаткових доказів. Наступна інстанція -- касаційна. Це або вищестоящий суд, або верховні суди, що іноді офіційно називаються касаційними. Вони засідають тільки у складі професійних суддів (без народних і присяжних засідателів), та не розглядають факти, докази, а перевіряють справу тільки з точки зору дотримання закону в судовому процесі (іноді і до нього, наприклад, в ході попереднього слідства). Бостан С.К., Тимченко С.М. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - С.336

Описана вище схема у ряді країн має свої особливості. Верховні суди можуть розглядати окремі справи, встановлені конституцією або законом, в першій інстанції, іноді навіть з участю народних засідателів або присяжних (кримінальні справи). Суди першої інстанції розглядають більшість кримінальних і цивільних справ, та не всі: деякі справи підсудні вищестоящим судам. Сказане відноситься і до мирових суддів, які одноосібно розглядають менш значні кримінальні справи, а також цивільні справи з невеликою ціною позову.

Судові установи можуть включати різних державних службовців: прокурорів (при судах), судових слідчих, працівників канцелярії суду, секретарів судових засідань і т.д. Судді, прокурори, судові слідчі узагальнено в багатьох країнах називаються магістратами, інші -- це службовці судових установ. Багато хто з судів, що служать, в тій або іншій якості може брати участь в судовому процесі (наприклад, прокурори, що підтримують обвинувачення, секретарі, що ведуть протоколи засідань), та головна роль в судовому засіданні належить судді (суддям), якщо навіть народні засідателі мають рівні з суддею процесуальні права. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. - К., 2009. - 186с.

До судді пред'являються високі вимоги, що пов'язане з наданими йому повноваженнями, зокрема вирішувати долю людини. Суддя повинен відповідати професійним вимогам (вища юридична освіта і, як правило, певний стаж роботи на інших юридичних посадах), володіти високими моральними якостями (не тільки відсутність судимості, але і незаплямована репутація), мати певний життєвий досвід (звичайно в законі передбачається підвищений вік для заняття посади судді).

Число суддів в тих або інших судових установах може сильно відрізнятися. У штаті районних, міжмуніципальних судів, судів судових округів, що розглядають справи по першій інстанції, може бути до 10 і більше суддів.

Розділ ІІ. Створення та формування судів

Суди формуються різними способами. У багатьох штатах США судді обираються громадянами. У країнах тоталітарного соціалізму судді нижчих судів також обираються громадянами або представницькими органами, а вищестоящих -- представницькими органами (наприклад, обласні суди -- обласними радами). У більшості країн судді призначаються, та у вищих судах звичайно це відбувається за участю різних гілок влади. У США Верховний суд призначається президентом з відома сенату, в Японії -- імператором за поданням кабінету міністрів (головний суддя) і кабінетом (решта суддів). У Італії і Франції судді призначаються за конкурсом органами суддівського самоврядування -- верховними радами магістрату, у Великобританії -- лордом-канцлером (по суті, міністром юстиції) без конкурсу, та за погодженням із перебуваючою при ньому комісією. Судді призначаються довічно та фактично посідають посаду до досягнення певного віку (у Великобританії вони зобов'язані подати у відставку після досягнення 72 років, в Японії-- 65), або на певний термін (зазвичай перший раз на термін в п'ять-десять років, а другий раз -- довічно). У країнах тоталітарного соціалізму суддя обирається на певний термін, як правило, на п'ять років. Судді можуть бути достроково зміщені з посади за вчинення злочинів, за негідну поведінку, що порочить честь судді але здійснюється це в особливому порядку -- органами суддівського самоврядування або при їх участі.

Народні засідателі в соціалістичних країнах обираються на зборах громадян по місцю роботи відкритим голосуванням. Присяжні засідателі (у ряді країн не старші 70 років) підбираються муніципальними радами з середовища гідних громадян, складається їх загальний список, а потім за жеребкуванням вони беруть участь в судових засіданнях. Підбір присяжних для розгляду конкретної справи може бути здійснений і інакше: за рішенням судді, узгодженим із сторонами в судовому процесі.

До кандидатів на посади магістратів, особливо на посади суддів, як наголошувалося, пред'являються високі вимоги. Підвищений вік іноді визначається законом (за конституцією України -- не менше 25 років), в окремих випадках -- звичаями (у Франції не прийнято призначати суддею особу молодше 40 років). У деяких країнах передбачена необхідність для заняття посади судді пройти попередні ступені. Це займає стільки часу, що суддя просто не може бути молодим. У Німеччині після закінчення юридичного вищого учбового закладу і здачі державного (теоретичного) іспиту кандидат на суддівську посаду проходить тривале стажування в суді, звичайно на канцелярських посадах, на посаді слідчого і т.д. Після цього потрібно скласти практичний іспит перед суддями та іншими суддівськими працівниками. Тим, що склали іспит присвоюється звання судді, та посада судді не надається: особа лише включається в список кандидатів на таку посаду (списки ведуться федеральним міністерством юстиції, а також міністерствами юстиції земель для заміщення суддівських місць в судах земель) і повинна знаходитися певний час на іншій роботі в органах юстиції. Втім, в Італії, Швеції, деяких інших країнах шлях до посади судді коротший. Судебные системы западных государств / Под ред. д.ю.н., проф. В.А. Туманова. - М.: Наука, 2006. - С. 57-58

Вище вже мовилося про деякі елементи статусу суддів, зокрема про порядок їх призначення і усунення. Найважливішим положенням статусу суддів є принцип незмінності. Це означає, що суддя не може бути зміщений з посади достроково, до настання встановленого законом граничного віку, за винятком випадків, коли він вчинив злочин або негідно поводився (принцип: суддя залишається на посаді, поки добре поводиться), не може піти у відставку за власним бажанням. Незмінність означає також, що зміна партії при владі не впливає на становище суддів. В країнах тоталітарного соціалізму судді, як і депутати, можуть бути достроково відкликані виборцями, що їх вибрали, або відповідними представницькими органами.

Судді незалежні і підкоряються тільки закону. Визнаються принципи їх деполітизування і департизації. Як правило, судді не можуть перебувати в політичних партіях, брати участь в політичних акціях, страйках. На суддів розповсюджується принцип несумісності посад: вони не можуть займатися іншою оплачуваною роботою торговою і промисловою діяльністю. У судових установах виключаються родинні зв'язки. Закон встановлює, що винагороду суддів не може бути зменшено під час перебування їх на посаді.

Як зазначалося, судова влада має спеціальний орган, покликаний контролювати поведінку суддів, вирішувати питання про їх призначення, усунення, підвищення на посаді, дисциплінарну відповідальності магістратів (суддів, прокурорів, судових слідчих). Цей орган інспектує суди, представляє кандидатури для призначення на суддівські посади. Він називається по-різному. У Італії, Франції, Румунії це вища рада магістрату, в Болгарії -- Вища судова рада, в Албанії -- Верховна рада правосуддя, на Україні -- Вища рада юстиції. Звичайно до складу такого органу входить голова верховного суду, міністр юстиції, генеральний прокурор; частина його членів може бути призначена главою держави (у ряді країн за пропозицією палат парламенту), частина обирається на загальнодержавному з'їзді суддів (особливо це практикується в постсоціалістичних країнах) Бостан С.К., Тимченко С.М. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - C. 114.

Вище було вказано, що судова влада здійснюється одноосібно суддею або судовою колегією, що діють в особливому судовому процесі. Поза судовим процесом суддя може володіти лише іншими повноваженнями. У Швеції, наприклад, суддя може проводити примусову інвентаризацію майна, на Україні забороняти відчуження майна до судового рішення, в США видавати так звані судові, а по суті -- адміністративні накази, що є специфічною формою здійснення судової влади. Такими наказами можна припинити розповсюдження газети (та не позбавити її ліцензії), припинити страйк (та не заборонити його взагалі), тимчасово, до рішення суду, відкласти публічні збори в громадському місці і т.д.

Діяльність суду спирається на принципи, закріплені в конституції. Одні з них мають загальний характер, інші розповсюджуються переважно на кримінальний процес, де особливо важливий захист прав особи.

До числа загальних конституційних принципів відносяться:

1) Здійснення правосуддя тільки судом, інші посадові особи і органи держави не мають права привласнювати собі функції правосуддя.

2) Незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону. Ні один державний орган, посадова або інша особа не має права вказувати суду, як йому слід вирішити ту або іншу справу; судді вирішують справу на основі закону і особистого переконання. Якщо вищестоящий суд відміняє рішення нижчестоящої інстанції, то він все-таки не вказує, як саме слід вирішити справу: він направляє її в інший склад судової колегії, і вже вона вирішує справу на своє переконання. Приймаючи її до свого розгляду, вищестояща судова інстанція не вказує, як повинна бути вирішена справа, вона доручає її розгляд колегії.

3) Свобода доступу до суду. Не можна відмовляти в прийомі справи з причин відсутності закону або його неясності. Суд зобов'язаний прийняти і розглянути позов (він може відхилити розгляд тільки з причин непідвідомчості або непідсудності).

4) Колективне відправлення правосуддя. Мировий, поліцейський, інший суддя одноосібно може розглядати лише дрібні правопорушення.

5) Ведення судового процесу на мові, що розуміється сторонами, або із забезпеченням перекладача за рахунок держави.

6) Гласність, тобто відкритий, публічний суд. Закриті засідання проводяться, якщо в процесі зачіпаються питання державної таємниці, інтимні відносини сторін.

7) Можливість оскарження і перегляду рішення шляхом апеляції (повторний розгляд справи по суті за процедурою першої інстанції), касації (перевірка виконання закону судом), ревізії, яка поєднує риси апеляції і касації (при ревізії можна не тільки перевіряти законність і обґрунтованість рішення нижчестоящого суду, але і повернути справу на новий розгляд, як при касації). У англосакській системі застосовується тільки апеляція, в більшості континентальних країн Європи -- і апеляція (друга інстанція), і касація (третя інстанція), в Австрії, Німеччині -- апеляція і ревізія.

8) Відповідальність держави за судову помилку. Держава відшкодовує фізичній або юридичній особі збиток, який спричинено їй помилковим рішенням, неправильним здійсненням правосуддя. Проте, держава має право на регресний позов -- на відшкодування винуватцем тих сум, які вона виплатила потерпілому, або на відшкодування іншим чином, та тільки якщо вина судді буде доведена. Бостан С.К., Тимченко С.М. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - C. 113

Розділ ІІІ. Конституційні принципи

Конституція закріплює деякі особливі принципи у сфері кримінального процесу -- гарантії правосуддя, оскільки саме в кримінальному процесі судовий, тобто державний, примус виявляється особливо жорстко. До їх числа відносяться: право обвинуваченого на розгляд справи з участю присяжних засідателів, які вирішують питання про його винність або невинність; право користуватися допомогою адвоката з моменту затримання або арешту (у переважній більшості країн -- з моменту затримання); право на безкоштовну юридичну допомогу у встановлених законом випадках; презумпція невинуватості: кожен обвинувачуваний у вчиненні злочину вважається невинним, поки його вину не буде доведено і встановлено вироком суду, що вступив в законну силу; ніхто не може бути засуджений повторно за один і той же злочин; при здійсненні правосуддя не допускається використання доказів, одержаних з порушенням закону; закон, що встановлює або обтяжує відповідальність не має зворотної сили.

Деякі з названих принципів відносяться перш за все до кримінального процесу, та розповсюджуються і на цивільні справи (наприклад, про неприпустимість доказів, одержаних з порушенням закону, про непридатність зворотної сили закону, обтяжуючого відповідальність) Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. - М., 2006 - С. 89.

Існує декілька видів судових і квазісудових органів, тобто органів, що здійснюють деякі завдання правосуддя.

1) Органи досудового розгляду, наприклад медіатори консиліатори (посередники, примирителі) у Франції, Італії. Вони звичайно призначаються муніципалітетами -- органами місцевого самоврядування -- з числа відставних державних службовців, знайомих з основами права, і вирішують дрібні спори між сусідами, питання орендної платні і ін. У Індії існують так звані народні суди, розглядаючі, зокрема, справи про транспортні порушення.

У країнах тоталітарного соціалізму і деяких постсоціалістичних державах існують так звані товариські суди, які розглядають дрібні спори, правопорушення. При незгоді сторін рішення цих судів набувають силу тільки після затвердження судом першої інстанції. Рішення товариського суду можна оскаржити в суд.

На думку автора, по суті, роль громадських судів, але більш авторитетніших і з ширшими повноваженнями, в США виконують так звані адміністративні судді, що існують при установах, а у Великобританії -- адміністративні трибунали. І ті, і інші звичайно відносяться до адміністративних судів, та не складають єдиної системи адміністративної юстиції, як, наприклад, у Франції або Італії. Крім того, вони розглядають не тільки чисто адміністративні справи, але й інші питання (у Великобританії -- трудові, податкові спори, спори про квартплату, питання, пов'язані з охороною здоров'я, і ін.). Членами трибуналів є не державні службовці, а громадські діячі, юристи. З цієї ж категорії нерідко підбираються адміністративні судді в США, та останні звичайно є службовцями даної установи. Рішення адміністративних суддів і трибуналів можуть бути оскаржені в суд (державний), а в США -- скасовані начальником установи.

2) Суди загальної юрисдикції («загальні суди»), розглядаючі кримінальні справи, цивільні і трудові спори і т.д. У деяких постсоціалістичних країнах, де немає адміністративних судів, вони здійснюють також деякі функції адміністративної юстиції. Система загальних судів включає різні ланки від верховних до низових судів, та способи їх побудови різні. Загальні суди можуть бути згруповані по чотирьох моделях: англо-американською (англосакською), романо-германською (європейською континентальною), соціалістичною і мусульманською.

У англосакській моделі звичайно існує єдина система судів на чолі з верховним судом (правда, в США є окрема федеральна система і система судів штатів, та кожна з них очолюється одним органом -- верховним судом федерації або верховним судом штату). У англосакській моделі широко використовується судовий прецедент, що дещо знижує роль законодавства. Суддя пасивний в судовому процесі, він лише веде засідання і в кримінальних справах не вирішує питання про винність, оскільки повноваження судді і присяжних розділені.

У романо-германській моделі звичайно немає єдиної системи судів, вона полісистемна. У різних системах судів, які спеціалізовані, є свої найвищі органи. Тому лише узяті в цілому, вони є «загальними судами». Наприклад, в Німеччині п'ять вищих судів федерації. При цій системі діяльність судів визначається широко розвиненим законодавством, судовий прецедент застосовується вкрай рідко; разом з апеляцією використовується касаційний і ревізійний порядок оскарження, чого немає в англосакській моделі; суддя активний в процесі, він не тільки оцінює, але і сам збирає докази; «судді з народу», «непрофесійні судді» (ассизи, шеффени) беруть участь разом з суддею у визначенні покарання.

Для соціалістичної моделі характерні: виборність всіх суддів і народних засідателів; рівність прав суддів і народних засідателів; збіг меж адміністративно-територіальних одиниць і судових округів (спеціальні судові округу не створюються). Вибраний місцевою радою суд діє на його ж території, у межах цієї ж території діє і відповідний орган комуністичної (правлячої) партії.

Мусульманська модель має персональний характер: мусульманському суду підлягають тільки єдиновірці або особи, що згодилися на такий суд; народних засідателів, ассизів, присяжних не існує.

Процес здійснюється за канонами шаріату із специфічними формами відповідальності і в цивільному, і в кримінальному праві. У деяких мусульманських країнах процедури оскарження рішень не існує, можна лише звертатися до імама -- вищої духовної особи, якою за сумісництвом звичайно є монарх, та в деяких країнах, наприклад в Нігерії, існують вищестоящі мусульманські суди.

3) Спеціальні суди: військові (для військовослужбовців), суди у справах малолітніх, трудові, по земельних і водних спорах, претензійні, комерційні (по торгових справах) і ін. Судді в цих судах іноді крім юридичної мають і іншу освіту (наприклад, педагогічну в судах у справах малолітніх), в судах по трудових спорах суддями нерідко є профспілкові діячі. Справи в таких судах розглядаються в колегії професійних суддів, без засідателів, процес прискорений, вони звичайно не мають системи вищестоящих аналогічних судів, а нерідко є як би відділеннями при загальних судах. Проте в деяких країнах система спеціальних судів має ієрархічну структуру (наприклад, в Німеччині).

4) Адміністративні суди (спеціальні суди особливого роду), що розглядають спори громадян з урядовцями і органами держави з питань управління у зв'язку з порушенням прав громадян. Ці суди іноді утворюються при міністерствах, інших органах управління, та звичайно складають цілісну систему: у Франції, Швеції, інших країнах є верховні адміністративні суди (у Франції -- Державна рада), адміністративні суди великих територіальних округів (у ряді випадків вони співпадають з адміністративно-територіальним поділом країни, з межами областей, провінцій), низові адміністративні суди. Система адміністративних судів створюється і в деяких постсоціалістичних країнах. У адміністративні суди не можна скаржитися, якщо урядовцем не порушений закон, оскільки при вирішенні конкретних справ урядовець має свободу розсуду і має право діяти самостійно в межах закону (дискреційні повноваження).

5) Суди звичаєвого права -- племінні суди, в яких беруть участь вожді, старійшини. Вони розглядають спори між сусідами, спори про використовування землі, лісів, пасовищ, деякі питання сімейного права на основі звичаїв племені. Кримінальні справи такі суди розглядати не можуть. Їх рішення не визнаються, якщо вони суперечать законам. Рішення звичаєвих судів можна оскаржити в суд загальної юрисдикції.

Автор вважає, що особливе місце займають конституційні суди, а також суди, які розглядають питання конституційної відповідальності вищих посадовців (наприклад, Високий суд правосуддя у Франції). У деяких країнах діють церковні суди, які розглядають справи священиків, та можуть накладати також покарання на прихожан (покаяння, відлучення від церкви). Конституції забороняють створення надзвичайних судів, тобто таких, які утворюються в іншому порядку, ніж визначено конституцією і законами, діють поза правилами судової процедури, а іноді і застосовують покарання, не передбачені кримінальним кодексом. Проте в умовах військових режимів такі суди звичайно створюються Брайсон У.К. Американская судебная система. - М, 2009. - 214с..

Таким чином, в цілому можна сказати, що нині в світі існує декілька різноманітних типів організації судової системи конкретна форма яких визначається в основному такими факторами як територіальний устрій та організація правової системи тієї чи іншої країни.

Список використаних джерел

1. Барабаш Б. Судова система штатів США та її функціонування // Право України. - 2008. - №8. - С. 117-119

2. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. - К., 2009. - 186с.

3. Судебные системы западных государств / Под ред. д.ю.н., проф. В.А. Туманова. - М.: Наука, 2006. - С. 57-58

4. Бостан С.К., Тимченко С.М. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 457с.

5. Брайсон У.К. Американская судебная система. - М, 2009. - 214с.

6. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. - М., 1996 - С. 89