Поняття про законодавство

13

Реферат

на тему

Поняття про законодавство.

1. Категорії права та законодавства

Ви маєте запам'ятати, що це різні категорії. Право визначається як система правових норм, а законодавство -- як система документів, які є зовнішнім виявом права.

У юридичній літературі немає єдиного підходу до питання про законодавство. Існуючі точки зору можна звести до трьох, за якими законодавство -- це система: 1) нормативних актів, виданих органом законодавчої влади -- парламентом (в Україні це закони та постанови Верховної Ради України); 2) нормативно-правових актів, що прийняті вищими органами влади (це акти парламенту, президента та уряду); 3) усіх існуючих у країні нормативно-правових актів як зовнішньої форми вияву права.

Гадаємо, останнє визначення є найбільш вдалим; воно дає можливість, по-перше, найповніше відобразити повноваження органів держави щодо прийняття рішень нормативного характеру і, по-друге, визначити систему нормативних актів та їх підпорядкованості.

2. Відмінність між правом і законом

Визначення законодавства передбачає необхідність відмежування цього поняття від права.

Отже, право і закон є юридичними категоріями, перша з яких характеризує систему норм, що встановлюються державою, а друга визначає спосіб закріплення та формального вираження цих норм.

3. Нормативні та індивідуальні акти

Основним елементом системи законодавства є нормативно-правовий акт. Він виникає у процесі правотворчої діяльності уповноважених суб'єктів.

Нормативний акт -- це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом держави та встановлює, змінює чи скасовує правові норми.

Нормативний акт характеризується такими ознаками: 1) приймається державними органами у межах їх повноважень; 2) має певну чітко визначену форму; 3) має юридичну силу, тобто породжує юридичні наслідки; 4) має загальний характер, тобто поширюється на всю сферу однотипних відносин; 5) застосовується до невизначеної кількості випадків; 6) охороняється державою.

На відміну від нормативного акта індивідуальний акт -- це юридичний документ, що приймається органом держави в результаті розгляду конкретної справи. Для нього характерні такі ознаки: 1) приймається на основі нормативного акта; 2) поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію; 3) має однократне значення, тобто застосовується лише один раз; 4) адресується чітко визначеним суб'єктам; 5) може бути оскарженим заінтересованими особами.

Серед індивідуальних актів розрізняють акти застосування права, що приймаються в результаті вирішення конкретної ситуації (наприклад, вирок чи рішення суду з конкретної кримінальної чи цивільної справи, наказ директора про накладення стягнення на учня), та інтерпретаційні акти, що є результатом тлумачення правових норм (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду з конкретної справи).

4.Поняття системи права

Право являє собою непросту сукупність норм, а їх систему, що передбачає не лише їх єдність і узгодженість, а й поділ на більш широкі утворення -- інститути та галузі.

Система права -- це внутрішня структура права, що визначає певну взаємодію між його елементами -- галузями, інститутами та нормами.

Для системи права характерні такі риси:

єдність, яка виявляється в заснованості системи права на єдиних принципах і нормах права;

диференціація, що характеризується поділом права на галузі та інститути залежно від особливостей суспільних відносин, що регламентуються правом;

об'єктивність, тобто залежність системи права від рівня розвитку суспільних відносин та об'єктивних умов існування і функціонування суспільства.

В історії людства для позначення нормативних актів і нормативних договорів різної юридичної сили вживалися такі поняття: асізи, булли, декрети, договори, едикти, закони, кодекси, конвенції, конституції, лауди, ординації, ордонанси, пакти, положення, правди, статті, статути, трактати, угоди, універсали, яси та ін.

5. Поділ права на галузі, правові інститути та правові норми

Підставою поділу норм права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що впорядковуються за допомогою права.

Метод правового регулювання -- це спосіб впливу права на певну сферу суспільних відносин.

Найхарактернішими є імперативний метод, що чітко визначає межі поведінки суб'єктів (наприклад, заборона правопорушень), та диспозитивний, що дає можливість суб'єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, що найповніше відповідає його інтересам (наприклад, можливість укласти трудовий договір на одному чи кількох підприємствах).

Найзначнішим елементом системи права є галузь права.

Галузь права -- це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом.

Сучасне право України складається з таких основних галузей:

конституційне (державне) право, яке закріплює основи державного і суспільного ладу, основи правового становища громадян, порядок формування та компетенцію органів держави;

адміністративне право, яке регулює відносини, що складаються у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;

фінансове право, яке регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету;

земельне право, яке регулює відносини між державою та суб'єктами різних форм власності на землю;

цивільне право, яке регулює майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини;

трудове право, яке регулює відносини між працівником і власником (уповноваженим органом) у трудових відносинах;

сімейне право, яке регулює шлюбно-сімейні відносини і питання опіки та піклування;

кримінальне право, яке визначає види суспільно небезпечних діянь (злочинів) і покарання, що застосовуються до осіб, які їх скоїли;

цивільно-процесуальне право, яке регулює відносини, що виникають під час розгляду цивільних справ судами, винесення та оскарження рішень;

кримінально-процесуальне право, яке регулює відносини, що виникають у процесі порушення, попереднього розслідування (досудового слідства) і судового розгляду кримінальних справ, а також винесення та оскарження вироку суду;

виправно-трудове право, яке регулює відносини, що виникають у процесі реалізації кримінальних покарань.

Структурним елементом галузі є правовий інститут (інститут права), що об'єднує споріднені правові норми і відрізняється від галузі права обсягом відносин, які регламентуються.

Інститут права -- це система юридичних норм, що регламентують певну сторону однорідних відносин, які складають особливу частину галузі права.

Інститути права поділяють на галузеві, що вміщають норми всередині однієї галузі, та міжгалузеві, що об'єднують норми, які належать до різних галузей права.

Основним елементом системи права, що визначає зміст галузей та інститутів права, є норма права. Юридична норма -- це первинна «клітинка» системи права.

Вона має всі ознаки, притаманні будь-якій соціальній нормі: є загальним правилом, що діє безперервно в часі, регламентує поведінку соціальних суб'єктів і надає суспільству рис системності; водночас юридична норма має ряд особливостей, які тотожні особливостям права в цілому.

Отже, правова норма -- це відображене в законах чи інших джерелах права загальнообов'язкове правило поведінки, що є взірцем можливої чи необхідної поведінки та охороняється від порушень засобами державного примусу.

6. Структура правової норми

Щоб чітко з'ясувати особливості кожної норми права у процесі аналізу законодавства, необхідно розрізнити та виявити її логічну структуру.

Структура норми -- це внутрішня будова норми, що виявляється у взаємодії її основних структурних частин. Правову норму становлять три елементи:

гіпотеза (передбачення) -- елемент правової норми, що вказує на умови, з настанням яких виникають права та обов'язки. Іншими словами, гіпотеза вміщує вказівки на конкретні життєві обставини, за настання яких дана норма вступає в дію;

диспозиція (розпорядження) -- елемент, що являє собою «серцевину» правової норми, вказує на саме правило поведінки (права та обов'язки учасників правовідносин). їх реалізація можлива лише за умови настання умов, визначених гіпотезою;

санкція (стягнення) -- елемент норми права, який визначає міру державного впливу, що застосовується до порушника прав та обов'язків, передбачених диспозицією норми.

На практиці логічні елементи норми коротко формулюються таким чином:

«Якщо продавець укладає договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при укладанні договору попередити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього можуть бути застосовані засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)».

Отже, у правовій нормі повинні вміщатись умови її дії, права та обов'язки учасників правовідносин, нарешті, засоби державного примусу за неналежне виконання вміщеного в нормі правила поведінки. Інакше норма не зможе виконувати функцію регулятора суспільних відносин.

7. Види правових норм

Правові норми регламентують різноманітні сфери відносин, вони приймаються різними суб'єктами та мають різну юридичну силу. Це зумовлює необхідність класифікації норм, тобто їх розподілу на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного різновиду норм у процесі регулювання суспільних відносин.

Юридичні норми класифікують за різними підставами:

1.За функціями права:

регулятивні норми, що визначають зміст суб'єктивних юридичних прав і обов'язків та умови їх дії (наприклад, норма, що визначає порядок укладення шлюбу);

охоронні норми, що визначають умови застосування до суб'єкта засобів державно-примусового характеру у випадку скоєння правопорушення, а також зміст цих засобів (норма цивільного права про покладення відповідальності за спричинення матеріальних збитків).

За галузями права визначають норми конституційного, адміністративного, трудового, цивільного, кримінального та інших галузей права.

За юридичною силою розрізняють норми законів (конституційних, звичайних, кодифікованих) і підзаконних актів (указів президента, постанов уряду та ін.).

За характером правил поведінки, що містяться в нормі, тобто відповідно до встановлення нормою обов'язку, права чи заборони вирізняють:

зобов'язуючі норми, що встановлюють обов'язок вчиняти позитивні дії (норма про сплату за проїзд у міському транспорті);

уповноважуючі норми, що дають учасникам правовідносин можливість здійснювати конкретні дії з метою задоволення своїх інтересів (право отримати певний рівень освіти);

забороняючі норми, що встановлюють заборону вчиняти недозволені дії чи зловживати правом (заборона переходити вулицю на червоне світло світлофора).

Існує також поділ норм на загальні та спеціальні; постійні та тимчасові; імперативні та диспозитивні, а також на загальні, відомчі, місцеві та локальні.

8. Поняття системи законодавства

Аналіз чинного законодавства показує, що воно являє собою не просту сукупність нормативно-правових актів, а їх систему, яка має складну структуру.

Структура законодавства може розглядатися у трьох аспектах:

1.Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства зумовлюється різницею юридичної сили актів, які приймаються різними нормотворчими органами, а також різними формальними ознаками актів, що приймаються одним органом.

Ця структура грунтується на принципах верховенства закону; вищої юридичної сили актів парламенту; прийняття підзаконних актів на основі, у відповідності та на виконання закону; найменшої юридичної сили локальних актів.

Вертикальна структура законодавства України складається з таких елементів: Конституція України; конституційні та звичайні закони; підзаконні акти: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, нормативні накази та рішення керівників міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій і нормативні накази та інструкції адміністрацій підприємств, установ та організацій.

2.Горизонтальна (галузева) структура законодавства заснована на поділі нормативних актів за сферами суспільних відносин, які становлять предмет правового регулювання. Вона значною мірою наближається до структури системи права, хоча цілком з нею не збігається.

У горизонтальній системі визначаються галузі законодавства, що збігаються з галузями права, та комплексні галузі, що об'єднують норми декількох правових галузей. Підпорядкованість актів цієї системи законодавства здійснюється у межах певної сфери відносин.

3.Державно-організаційна структура законодавства відображає особливості форми державного устрою. Як відомо, законодавство діє не лише в межах певних відносин та юридичної сили акта, а й у межах певної території держави, відображаючи особливості її устрою.

Законодавство унітарної держави є єдиним. Воно засновується на єдиній конституції та системі нормативних актів, що мають вертикальну й горизонтальну структуру.

Законодавство федеративної держави є складним. Воно засновується на загально-федеральній конституції, однак кожен із суб'єктів федерації може мати свій основний закон, що відображає особливості його розвитку. Федеративна система законодавства передбачає наявність двох і більше рівнів: союзного (центрального) законодавства та законодавства суб'єктів федерації.

Україна є унітарною державою. Вона надала Автономній Республіці Крим дещо ширші можливості самоврядування, ніж іншим адміністративним одиницям. Тому державно-організаційна система законодавства України складається з нормативних актів України та нормативних актів Автономної Республіки Крим.

Нормативні акти Автономної Республіки Крим повинні цілковито відповідати Конституції України, в іншому разі вони визнаються неконституційними і можуть бути скасовані. Водночас вони можуть мати певні особливості, що відображають своєрідність цього регіону та потреби самоврядування на цій території.

9. Галузі законодавства, нормативні інститути та нормативні приписи

Ви вже знаєте, що законодавство є складною категорією, що характеризується системністю та узгодженістю. Упорядкованість законодавства досягається завдяки певному співвідношенню внутрішніх його елементів галузей, нормативних інститутів і нормативних приписів.

Галузь законодавства -- це сукупність нормативних приписів, що регулюють певну сферу суспільних відносин. До основних ознак галузі належить:

сукупність законодавчих актів, що мають єдиний предмет, метод і зміст;

певний рівень єдності форми виразу правових норм, що визначаються узгодженістю нормативних актів;

наявність системних зв'язків між актами однієї та суміжних галузей;

наявність основного акта (як правило, кодексу), що визначає зміст і правову цілісність галузі.

Основою для вирізнення окремої галузі законодавства є предмет і метод правового регулювання.

Нормативний інститут -- це система взаємозв'язаних і взаємодоповняльних нормативних приписів, що регламентують певний вид сфери суспільних відносин.

Зовнішньою формою прояву нормативного інституту є, як правило, структурні підрозділи (розділи, глави) кодексів.

Нормативний припис -- це логічно завершене положення, що формулюється в тексті нормативного акта й містить обов'язкове рішення державної влади. Як правило, нормативний припис відображається у тексті нормативного акта у формі статті, пункту чи абзаца.

Припис є первинним елементом горизонтальної системи законодавства, який забезпечує конкретизоване, детальне регулювання певної сфери відносин.

10. Конституції, закони та підзаконні акти

За юридичною силою нормативні акти поділяють на закони та підзаконні акти.

Закон -- це нормативний акт, що приймається органом влади чи референдумом в особливому порядку, регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу.

Серед законів теж існують акти з різною юридичною силою.

Конституція -- це Основний Закон держави, якому належить верховенство в системі нормативних актів, що приймаються народом чи представницьким органом у порядку законодавчого процесу.

Конституційні закони -- це акти, що становлять основу розвитку правової системи, вносять зміни й доповнення до Конституції чи передбачені текстом Конституції. Вони становлять основу розвитку правової системи та конкретизуються в нормах інших нормативних актів.

Звичайні закони -- це акти, що приймаються в межах законотворчого процесу, регулюють найважливіші сторони суспільного життя, відповідають Конституції і конституційним законам та мають вищу юридичну силу для підзаконних актів.

Підзаконний нормативний акт -- це документ компетентного органу держави, що приймається на основі, на виконання та відповідно до закону.

Залежно від юридичної сили підзаконні акти класифікують на:

загальні, що поширюються на всю територію та населення держави (постанови Верховної Ради України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України);

відомчі, що поширюються на певну сферу суспільних відносин (акти міністерств, відомств і державних комітетів);

місцеві, які мають чинність на території певної адміністративної одиниці (акти місцевих органів виконавчої влади);

локальні акти, що регламентують діяльність конкретних підприємств і поширюються на їх працівників (накази та розпорядження адміністрації підприємств, установ та організацій).

Підзаконні акти приймаються на основі законів, тобто можуть регламентувати лише ті відносини, які вже регулюються за допомогою законів. Вони приймаються на виконання законів і не можуть їм суперечити.

11. Питання, які регламентуються виключно законами України

Визначаючи принцип верховенства закону основним принципом побудови системи нормативних актів, Конституція України чітко встановлює коло питань, які регламентуються виключно законами України. Повний перелік цих питань міститься в ст. 92 Конституції України, і з ним Ви ознайомитеся детальніше, коли будете вивчати діяльність Верховної Ради України.

Важливо усвідомити загальний принцип. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина, основи правового становища інших суб'єктів права, основні засади державної діяльності та інші найважливіші суспільні відносини можуть регламентуватися лише законом, а не підзаконним актом (навіть таким авторитетним, як Указ Президента України).

12. Систематизація правових актів

Нині в державі діють десятки тисяч нормативних актів. Ефективно користуватися ними можна лише за умови приведення їх до певної системи.

Під систематизацією розуміють діяльність органів держави щодо упорядкування та вдосконалення правових актів, приведення їх до певної системи.

Систематизація правових актів здійснюється двома основними способами:

1. Інкорпорація -- спосіб систематизації нормативних актів, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи актів у одному збірнику без переробки змісту норм.

Розрізняють такі види інкорпорації:

за юридичним значенням: офіційна (підготовка й видання збірників правотворчими органами) і неофіційна (підготовка збірника будь-якими організаціями та особами);

за обсягом: загальна, галузева, міжгалузева і спеціальна (за окремими інститутами галузі);

за критерієм об'єднання: предметна (за предметом регулювання), хронологічна (за датою прийняття), суб'єктна (залежно від органу, що видав корпораційні акти).

Своєрідним видом інкорпорації є консолідація, коли розрізнені акти з одного питання поєднуються в єдиному новому акті, що приймається відповідним органом. У консолідованих актах нормативні приписи розміщуються в логічній послідовності і піддаються редакційній обробці, хоча зміни не вносяться. Консолідацію іноді вважають самостійним третім видом систематизації правових актів.

2. Кодифікація -- спосіб систематизації актів, який полягає у змістовній переробці й погодженні групи норм, що мають спільний предмет регулювання, та об'єднанні їх в одному нормативному акті. Вона завжди має офіційний правотворчий характер. Під час кодифікації застарілі норми усуваються або замінюються новими; завдяки виданню нових норм ліквідуються прогалини. Результатом кодифікації є єдиний нормативний акт, що регулює певну групу суспільних відносин.

Розрізняють такі види кодифікації: за обсягом -- галузева, міжгалузева, спеціальна; за формою вираження -- основи законодавства, кодекси, статути, закони, положення та ін.

Найвідомішим кодифікаційним актом є кодекс -- єдиний законодавчий акт, що забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин. Структура кодексів відповідає їх змісту, призначенню й вимогам юридичної техніки. У них вирізняються частини, глави, розділи, статті. Наявність кодексів є характерною рисою більшості галузей права.

Статути і положення -- це традиційна форма кодифікаційних актів, у яких визначається статус певного виду державних організацій та органів.