МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ЛЬВІВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра кримінального права і кримінології

Курсова робота

з кримінального права

на тему:

Стадії вчинення злочину

Підготував:

Студент 2-го курсу

Група ПР-26

Присташ Петро

Науковий керівник:

Нагорняк К.М.

Івано-Франківськ

2010р

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Поняття і види стадій вчинення злочину

РОЗДІЛ 2. Закінчений злочин

2.1 Поняття закінченого злочину

2.2 Незакінчений злочин і його види

РОЗДІЛ 3. Готування до злочину

3.1 Поняття готування до злочину, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки

3.2 Види готування до злочину

РОЗДІЛ 4. Замах на злочин

4.1 Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки

4.2 Види замаху на злочин

4.3 Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)

РОЗДІЛ 5. Добровільна відмова від вчинення злочину

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати. Однак для цього слід ґрунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми.

Наш світ не є ідеальним, зараз у ньому відбувається дуже багато злочинів. Майже кожен день можна почути по радіоприймачу, чи дивлячись новини по телебаченню, що когось вбили, чи когось звинувачено у вбивстві. Тому і необхідно знати про стадії вчинення злочину. Ця тема необхідна для того, щоб знати на якій стадії злочинець несе кримінальну відповідальність, а на якій не несе, яке покарання понесе обвинувачуваний за вчинений злочин.

Предметом дослідження виступають норми чинного кримінального законодавства, які регламентують стадії вчинення злочину, їх види, визначають підстави кримінальної відповідальності.

Об'єктом дослідження - є суспільні відносини, що виникають в процесі притягнення особи до кримінальної відповідальності на кожній із стадій злочинної діяльності.

Метою роботи є розробка на теоретичному рівні всіх аспектів, що стосуються поняття особливостей кожної із стадій вчинення злочину, кримінальної відповідальності за злочинну діяльність та призначення покарання за неї.

Таким чином потрібно вирішити наступні завдання:

- провести детальний аналіз кожної із стадій злочинної діяльності, визначити і дослідити об'єктивні і суб'єктивні ознаки кожної із стадій;

- визначити критерії розмежування стадій між собою та їх теоретичне і практичне значення;

- провести дослідження видів готування до злочину та видів замаху на злочин та визначити їх значення;

- визначити підстави і характер кримінальної відповідальності на кожній із стадій злочинної діяльності;

- визначити характер і ступень суспільної небезпечності діянь, що припинилися на будь якій стадії злочинної діяльності.



РОЗДІЛ 1. Поняття і види стадій вчинення злочину

Здійснювані в об'єктивному світі, скеровані волею вчинки людей, проходять в процесі їх реалізації окремі етапи. В кримінальному праві, що має справу з суспільно-небезпечними діяннями, юридичним вираженням цих етапів людських вчинків є стадії вчинення злочину.

Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину. Стадії вчинення злочину -- це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його притінення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільне небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. І ст. 11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільне небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

КК визнає злочинними і караними три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;

3) закінчений злочин.

Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів -- у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

РОЗДІЛ 2. Закінчений злочин

2.1 Поняття закінченого злочину

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК (ч. І ст. 13).

У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив діяння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту.

Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складами.

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільне небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство -- з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження -- з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст. 128).

Якщо в злочинах з матеріальними складами не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільне небезпечні наслідки, то може йтися тільки про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього).

Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільне небезпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч. І ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.

Злочини з усіченим складом -- це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так. бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб;

Розбій (ст. 187) -- з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном: вимагання (ст. 189) -- з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готування до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин. При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбіжність між юридичним і фактичним закінченням злочину має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною закону, і т. ін.

2.2 Незакінчений злочин і його види

Закінчений і незакінчений злочин --це співвідносні поняття. З визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13) випливає, що Незакінчений злочин -- це умисне, суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі не-закінчений злочин нерідко називають: попередньою злочинною діяльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину.

При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) -- це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта.

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування до злочину або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.

Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка пов'язана саме з корисливою метою і мотивом.

Видами незакінченого злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є готування до злочину та замах на злочин.

РОЗДІЛ 3. Готування до злочину

3.1 Поняття готування до злочину, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки

Кримінальне право з перших років свого існування використовує інститут кримінальної відповідальності за вчинення готувальних дій для припинення, придушення в зародковому стані посягань на основи суспільного устрою, для придушення найбільш тяжких злочинів вже в момент їх виникнення.

Частина 1 ст. 14 передбачає, що готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спрямовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. З об'єктивної сторони готування до злочину може проявитися у різноманітних діяння, але загальним для них є те, що всі вони передбачають створення умов для вчинення конкретного закінченого злочину. Це витікає також із законодавчого визначення готування до вчинення злочину (ч.1 ст. 14 КК України), оскільки кримінальний закон перераховує лише активні форми даної стадії вчинення злочину. Очевидно, що ні одна з цих форм злочинної поведінки не може бути реалізована шляхом бездіяльності. Специфіка об'єктивної сторони готування до злочину полягає і в тому, що злочин при цьому не був доведений до кінця через причини, що не залежали від волі винного. При цьому потрібно враховувати два моменти:

1) готування та дії, що його складають не повинні утворювати самостійний закінчений злочин;

2) необхідно, щоб злочинна діяльність особи по підготовці задуманого особою злочину не була доведена до кінця незалежними від особи обставинами. Це значить, що злочинна діяльність обмежилась готуванням до злочину, будучи перерваною не по волі винного.

Із суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим учасником, тобто винний усвідомлює, що він створює певні умови з метою вчинення злочину або бажає створити такі умови. Особа, вчиняючи готування до злочину, усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, передбачає можливість чи необхідність вчинення з їх допомогою задуманого чи спланованого нею злочину і бажає вчинення злочину. При цьому винний має намір не обмежуватися лише підготовкою до злочину, яка може бути закінченою чи незакінченою, а вчинити дії, що призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел, зробити це, довести злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі. Відповідальність за готування до злочину може мати місце лише в тому випадку, коли умислом винного охоплюється вчинення конкретного злочину і винний усвідомлює, що після вчинення готувальних дій, якими створюються умови вчинення злочину, він вчинить і цей злочин.

3.2 Види готування до злочину

Відповідно до ч. 1 ст. 14 готування до злочину проявляється:

а) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину;

б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину;

в) підшукуванні співучасників;

г) змові на вчинення злочину;

г) усуненні перешкод;

д) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину-- це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, купівлі, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб підшукування засобів чи знарядь може бути як злочинним, так і незлочинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування тощо).

Знаряддя вчинення злочину -- це предмети, призначені для безпосереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Так, під знаряддям злочину стосовно корисливих посягань на приватну власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умисно використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення або приховування злочину. Засоби і знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені за своїм характером лише для досягнення злочинної мети (наприклад, виготовлена отрута для вбивства) або використовуватися і для інших потреб (наприклад, папір та фарби для фальшивомонетництва і живопису). Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину -- це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними чи більш ефективними для відповідного застосування. Підшукування співучасників -- це будь-які дії по притягненню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або посібника. Змова на вчинення злочину -- це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочини.

Усунення перешкод -- це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу. Нарешті, інше умисне створення умов для вчинення злочину -- це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення злочину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо).Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для вчинення злочину охоплюються всі зазначені в законі підготовчі дії, які названі законодавцем через їх найбільшу поширеність.



РОЗДІЛ 4. Замах на злочин

4.1 Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки

Відповідно до ст. 15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від и волі.

Об'єктивними ознаками замаху є:

а) вчинення діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину:

б) не доведення злочину до кінця;

в) причини не доведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину. слід розуміти таке діяння, що безпосередньо посягає на об'єкт, що знаходиться під охороною кримінального закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут вже починається виконання об'єктивної сторони злочину, і, частіше за все, вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою викрадення майна, спроба запустити двигун з метою заволодіння автомобілем тощо).

Не доведення злочину до кінця вказує на незавершеність його об'єктивної сторони. Вона не отримує свого повного розвитку тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завдати удару потерпілому або натиснути на курок), або не настають наслідки. зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала через те, що вбивця промахнувся або завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин -- це невдала спроба посягання на об'єкт, діяння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини не доведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах відсутній внаслідок добровільної відмови (ст. 17).

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з прямим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільне небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених наслідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці виходить з того, що замах на вбивство може бути вчинено тільки з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосоване фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв'язку з цим слід відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

4.2 Види замаху на злочин

Замах поділяється законом на закінчений і незакінчений.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Цей замах нерідко називають невдалим. Так, К., коли був викритий у підробці документа, запропонував слідчому хабара і поклав на стіл конверт з грошима. Слідчий конверт не взяла, а запросила до кабінету свого співробітника і склала протокол огляду конверта, у якому були гроші. Або ще приклад: винний з метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, щоб вбити потерпілого, однак смерть не настала з причин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця.

Відповідно до ч. З ст. 15 замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від Ті волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Наприклад: злодій був затриманий як тільки проникнув у житло, або при нападі з метою вбивства з рук винного була вибита зброя. Цей замах іноді називають перерваним.

Отже такий поділ проводиться за суб'єктивним критерієм, тобто ставленням самого винного до вчинених ним дій, його власним явленням про ступінь виконання ним злочинного діяння.

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчений злочин пропонують використовувати об'єктивний критерій, тобто ступінь виконання об'єктивної сторони, і вважають, відповідно, незакінченим той замах, у якому не були виконані усі дії. необхідні для закінчення злочину, а закінченим замахом -- виконання усіх дій, необхідних для закінчення злочину. Але об'єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замаху, бо в разі, коли злочинні наслідки не настали, об'єктивно не було виконане, як правило, усе те, що необхідне для їх настання. Таким чином, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для доведення злочину до кінця. Отже, не усе було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати для поділу замаху на закінчений і незакінчений і змішаний критерій, тобто одночасне застосування об'єктивного і суб'єктивного критеріїв. Формула змішаного (об'єктивно-суб'єктивного) критерію, яка пропонує визнавати закінчений замах на злочин там, де зроблено усе, необхідне для вчинення злочину, є невдалою, оскільки ставить поняття закінченого замаху в повну залежність від розсуду суддів.

Залежно від придатності об'єкта і засобів посягань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний. Непридатний замах на злочин, у свою чергу, поділяється на замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. Таким же може бути й непридатне готування до злочину.

Замах на непридатний об'єкт (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об'єкт не має необхідних властивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, помилково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за бойові припаси чи наркотичні засоби.

Замах із непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) має місце тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслідок їх об'єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин.

При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для заподіяння шкоди.

Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, що виявилася зіпсованою). Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що, якщо особа викрала непридатну до використання вогнепальну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене слід розцінювати як замах на викрадення зазначених предметів.

4.3 Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)

Поняття злочину охоплює не тільки закінчений злочин, але й готування до нього і замах на нього як суспільне небезпечні діяння. Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14). Закон, як відомо, виключає відповідальність і за закінчений злочин, який хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність (ч. 2 ст. 11) не становить суспільної небезпеки. Тим більше, не є злочином замах, що не становить суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищення або ушкодження майна, що не має цінності).

Стаття 2 встановлює, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кодексом. Така ж підстава кримінальної відповідальності існує і за готування до злочину й замах на злочин. Інакше кажучи, підставою відповідальності за готування до злочину і за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину відповідно -- склад готування до злочину або склад замаху на злочин.

Відповідно до ст. 16 кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на який вчинив замах. Наприклад, готування до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і ч. 1 ст. 115, а замах на вбивство -- за ст. 15 і ч. 1 ст. 115. Практика вважає, що, коли обман покупців вчинений у незначних розмірах, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з обставин, що не залежали від нього, вчинене слід кваліфікувати як замах на обман покупців у значних розмірах, тобто за ст. 15 і ч. 1 ст. 225.

Якщо діяння, вчинені особою при готуванні до одного злочину або замаху на нього, містять у собі ознаки іншого закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК і за сукупністю -- за інший закінчений злочин. Тут закінчений склад одного злочину одночасно є готуванням до іншого злочину або замахом на нього. Наприклад, незаконне придбання пістолета для вбивства кваліфікується як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 і як готування до убивства за ст. 14 та ч. 1 ст. 115. У разі викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин або їх незаконного носіння, збереження, придбання, виготовлення з метою вчинення іншого злочину вчинене кваліфікується як сукупність закінченого злочину і як готування до вчинення іншого злочину.

РОЗДІЛ 5. Добровільна відмова від вчинення злочину

Згідно з ч. 1 ст. 17 "добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця".

Ознаками добровільної відмови є:

а) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи;

в) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небезпека заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомив, що не зможе відчинити сейф з грошима тим інструментом, що є у нього, і припиняє розпочатий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Тільки остаточна відмова від доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця. Наприклад, немає добровільної відмови від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв'язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл утворив закінчений замах на вбивство, через це добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована тільки при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова сталася вже після закінчення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, його дії слід кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його винний хотів учинити.

Друга ознака добровільної відмови -- це не доведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

Нарешті, важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування довів потерпілу до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої або наркотики, і, усвідомлюючи, що він може безперешкодно довести злочин до кінця, пожалів жертву і відмовився від продовження злочину. Практика Верховного Суду України в таких справах виходить з того, що "для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього і з власної волі припинила злочинні дії".

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, -- це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався відкритий сейф з коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визначається за суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт з метою крадіжки грошей проник у помешкання каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи при цьому, що в сейфі не було грошей. то йдеться про добровільну відмову, хоча реальної можливості вчинення крадіжки в даній ситуації взагалі не було.

ВИСНОВОК

Злочин, відповідно до кримінального права, в процесі своєї реалізації проходить ряд етапів, які в науці кримінального права називаються стадіями вчинення злочину. В більшості випадків вчинення злочину суб`єкт спочатку створює умови для вчинення злочину, потім виконує дії, що посягають на охоронюваний об'єкт і лише після цього повністю реалізує злочинний намір. Отже, стадії злочинної діяльності можна визначити як певні етапи розвитку злочинної діяльності від її початку і до досягнення кінцевого результату, що є відображенням фактів об'єктивної дійсності.

Термін "стадії злочину" вживається в подвійному значенні:

1) для визначення етапів, які проходять закінчені злочини;

2) для визначення особливостей відповідальності за злочин в залежності від етапу, на якому було припинено вчинення злочину. Юридичне поняття стадій вчинення злочину передбачає розмежування закінченої злочинної діяльності і злочинної діяльності на одному з її етапів. Стадії злочину як кримінальної правова категорія, це різні форми здійснення конкретної злочинної діяльності, що відрізняються одна від одної в залежності від моменту, коли злочинна діяльність була припинена, що визначає і особливості відповідальності за незакінчену злочинну діяльність. Разом з тим, немає однозначної дефініції самого поняття стадій злочину. Науковці визначають дане поняття по-різному, враховуючи таке загальне розуміння стадій злочину як певні етапи, що проходить злочин від початку і до кінця злочинної діяльності суб'єкта злочину.

Відповідно до етапів, які проходить злочинна діяльність в об'єктивній дійсності виділяють і три стадії злочинної діяльності: 1) стадія готування до злочину; 2) стадія замаху на вчинення злочину та 3) стадія закінченого злочину. У теорії кримінального права перші дві стадії об'єднуються поняттям "попередньої злочинної діяльності". В доктрині цієї галузі права немає однозначного підходу, щодо кількості та найменування стадій, так, ряд науковців до стадій злочину відносили виявлення наміру, виконання складу злочину , настання злочинних наслідків, тощо. Дані позиції науковців є недоцільними, що обґрунтовується в роботі. Отже, правильним є виділення лише трьох стадій злочинної діяльності, межі між якими можна встановити з достатньою чіткістю.

Стадії вчинення злочину мають і теоретичне, і практичне значення, оскільки їх встановлення дозволяє відмежувати злочинну поведінку від незлочинної та визначити особливості кримінальної відповідальності за неї, крім того стадії злочину мають значення для застосування багатьох норм КК України, а тому є необхідним інститутом кримінального права.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України 1996 р.

2. Кримінальний кодекс України., - К., 2001р.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України., - К., 2000р.

4. Кримінальне право України. Тези лекцій і практичні завдання. За редакцією генерал-майора міліції В.М. Бовсуковського., - Київ, Наукова думка, 2001р.

5. Кримінальне право України., - Київ, 2001р.

6. Кобзаренко П.В., Герасимчук Л.В. Межі добровільної відмови від вчинення злочину // Вісник Київського університету. - Київ. - 1987р.

7. Кримінальне право України. Загальна частина.: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. /за ред. М.І. Бажанова. - Харків: Право, 1997р.

8. Кримінальне право України. Посібник для студентів та курсантів юридичних учбових закладів. /за ред. Н.В. Чернишова, М.А. Хазіна, М.В. Володько - К.: Наукова думка, 1995р.

9. Кримінальний кодекс України. - К.: АСК, 2000р.

10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за

редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ - 2001р.

11. Кримінальне право України. Загальна частина / За ,ред. професорів М.І.

Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.

12. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ - 2002р.

13. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професора

П.С. Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.

14. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004р.

15. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. - К.: Юрінком , 2004р.

16. Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.О. Кузнєцов. - К.: Кондор, 2005р.

17. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. - К.: Кондор, 2005.