Классификафия антимономольніх договорів ЕС

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РЕФЕРАТ

на тему:

«КЛАСИФІКАЦІЯ АНТИМОНОПОЛЬНИХ ДОГОВІРІВ ЄС»

студента другого курсу

денного відділення

Науковий керівник:

УЖГОРОД-2009

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. ВЕРТИКАЛЬНІ АНТИМОНОПОЛЬНІ ДОГОВОРИ

РОЗДІЛ ІІ. ДИСТРИБЮТОРСЬКІ ДОГОВОРИ

РОЗДІЛ ІІІ. ВИБІРКОВІ ДИСТРИБ'ЮТОРСЬКІ УГОДИ

РОЗДІЛ IV. УГОДИ ЕКСКЛЮЗИВНОГО ПОСТАЧАННЯ

РОЗДІЛ VІ. ФРАНЧАЙЗИНГОВІ УГОДИ

РОЗДІЛ І. ВЕРТИКАЛЬНІ АНТИМОНОПОЛЬНІ ДОГОВОРИ

Звичайно при продажу своєї продукції або послуг виробник користується допомогою посередників. Важливо зазначити, що збут, організований через співробітників виробника, не вважається угодою згідно зі ст. 81 ДЄС. Трудовий контракт регулюється трудовим правом, а не правилами конкуренції. Аналогічно, якщо виробник наймає комерційних агентів, тобто незалежних професіоналів, які, однак, виконують тільки функції посередників між виробником та покупцем, їх відносини не підпадають під дію ст. 81 ДЄС. Ситуація є іншою у випадку, якщо комерційний агент має велику свободу дій та так чи інакше несе частину комерційного ризику. Навпаки, відносини між виробником і незалежним дистриб'ютором (оптовим або роздрібним), підпадають під дію правил конкуренції. Розглянемо основні типи вертикальних угод, що торкаються конкурентного права, проаналізувавши при цьому ставлення до них Комісії, СПІ та Суду ЄС.

Історично регулювання всіх типів вертикальних угод розвивалося за наступною схемою. Спочатку окремі індивідуальні рішення Комісії, а частіше СПІ, встановлювали основні принципи. Згодом Комісія прийняла регламенти про групові звільнення, що підвищили юридичну точність угод. Ще пізніше Комісія здійснила спрощення та кодифікацію всього матеріалу шляхом

Рішення Комісії від 13.7.1990 p., OJ L 209 за 1990 р. Рішення Комісії від 14.7.1986 p., OJ L 236 за 1986 p. Рішення Комісії від 23.12.1992 p., OJ L 20 за 1993 p. Рішення Комісії від 19.2.1991 p., OJ L 63 за 1991 p. Рішення Комісії від 11.10.1988 p., OJ L 305 за 1988 p.

Прийняття загального Регламенту № 2790/99 від 22 грудня 1999 p., щодо застосування ст. 81 (3) ДЄС до категорій вертикальних угод та узгодженої практики.

РОЗДІЛ ІІ. ДИСТРИБЮТОРСЬКІ ДОГОВОРИ

У рамках законодавства Співтовариства розроблені та прийняті детальні правила стосовно чотирьох типів дистриб'юторських угод: ексклюзивних дистриб'юторських угод, вибіркових дистриб'юторських угод, угод ексклюзивного постачання та франчайзингових угод. Починаючи з 1 червня 2000 року, ці чотири види угод та всі інші вертикальні дистриб'юторські угоди регулюються Регламентом Комісії № 2790/99. Загальна політика, якої сьогодні дотримується Комісія стосовно вертикальних угод, у цілому викладена в Керівництві щодо вертикальних обмежень \ У ньому пропонується наступний підхід, що включає чотири етапи оцінки будь-якої вертикальної угоди: по-перше, визначається відповідний ринок з метою встановлення частки ринку покупці або закупівельника відповідно до типу вертикальної угоди; по-друге, якщо частка ринку не перевищує 30%, може бути застосовано групове звільнення, за умови відсутності статей із чорного переліку; по-третє, якщо частка ринку перевищує 30%, треба визначити, чи може бути взагалі застосована ст. 81 (1) ДЄС; по-четверте, якщо так, потрібно визначити, чи може бути надано звільнення угоді згідно зі ст. 81 (3) ДЄС.

А. Ексклюзивні дистриб'юторські угоди

Це тип угод, коли постачальник зобов'язується постачати певні продукти єдиному дистриб'ютору з метою їх продажу на виключній території. Характеристика виключної території відрізняє ці угоди від угод ексклюзивного постачання.

Для регулювання ексклюзивних дистриб'юторських угод у 1983 році Комісія прийняла Регламент про групові звільнення № 1983/83 3. Цей Регламент кодифікував прецедентне право Суду ЄС. Формально, в 1966 p. суд ЄС вирішив, що ексклюзивна дистриб'юторська угода не мала на меті обмеження конкуренції, для наявності такого результату угоду треба розглядати в контексті відповідного ринку; справи 26/64 та 58/64 Consten and Grandig, Звіти за 1966 р., ст. 299. Суд ЄС вирішив, що, якщо угода гарантує абсолютний територіальний захист, вона майже неминуче порушує ст. 81 (1) ДЄС, але за отримання групового звільнення потрібно щоб угода укладалася лише між двома підприємствами.

Такі угоди передбачають, що постачальник зобов'язується не призначати інших дистриб'юторів на виключній території та самому не продавати на цій території. Що стосується дистриб'ютора, то він звичайно зобов'язується не продавати товари конкурентів. Такі умови, безумовно, обмежують конкуренцію не тільки між сторонами угоди, але також і стосовно виключених третіх сторін. Якщо така угода впливає на торгівлю у межах Співтовариства, вона підпадає під дію ст. 81 ДЄС. З іншого боку, подібні угоди надають наступні переваги.

За відсутності таких угод можливості постачальника проникнути на ринок були б набагато менші, оскільки навряд чи дистриб'ютор погодився б на комерційний ризик без гарантії територіальної винятковості.

Угода надає об'єктивні переваги не тільки її сторонам, але також споживачу, оскільки вона дозволяє раціоналізувати збут та інтенсифікувати зусилля з продажу.

З точки зору функціонування ринку, горизонтальна конкуренція між продукцією різних торгових марок часто більш важлива, ніж відносини "постачальник-дистриб'ютор" (що можуть впливати на конкуренцію між торговими марками).

Тому Регламент 1983/83 залишає велику свободу дій щодо укладення таких угод. Значний білий перелік визнав законність статей, які обмежують свободу постачальника на виключній території, стримування дистриб'ютора від продажу конкуруючих виробів, отримання поставок з інших джерел та проведення активної політики продажу за межами виключної території. Це останнє положення проводить різницю між активною та пасивною політикою продажу. Економічний зміст дистриб'юторської угоди зобов'язує визнати певні обмеження свободи дистриб'ютора продавати на території постачальника та на територіях інших ексклюзивних дистриб'юторів того ж самого постачальника. Але захист цих інтересів не є настільки широким, щоб дозволити заборону продажу за власною ініціативою дистриб'ютора клієнтам, які мешкають за межами виключної території. У випадку позитивного ставлення до такої умови, ми дуже близько підійдемо до абсолютного територіального захисту. Відсутності елемента абсолютного територіального захисту угода може бути цілком поза сферою дії ст. 81 ДЄС.

Чорний перелік забороняє включення статей, які зобов'язують споживачів купувати товари виключно у даного дистриб'ютора, без можливості вибору альтернативного джерела постачань на винятковій території. Статті, що надзвичайно утруднюють отримання товару роздрібними продавцями або споживачами від інших торговців на виключній території, також включено до чорного переліку. Аналогічна заборона накладається на статті, які обмежують свободу дистриб'ютора призначати ціни або умови продажу або ж обмежують його у виборі клієнтів.

Якщо угода містить статті, що не входять ні до білого, ні до чорного переліків, вона може отримати звільнення тільки у випадку повідомлення Комісії про угоду або шляхом індивідуального рішення, або, частіше, шляхом заспокійливого листа.

РОЗДІЛ ІІІ. ВИБІРКОВІ ДИСТРИБ'ЮТОРСЬКІ УГОДИ

Мережа продажу високотехнологічного товару або такого товару, який має торгову марку, може характеризуватися деякими особливими вимогами, які спричиняють більші обмеження для дистриб'ютора порівняно з тими, які накладаються звичайними ексклюзивними дистриб'юторськими угодами. Так, постачальник часто вимагає від дистриб'ютора виконання деяких додаткових умов, наприклад, стосовно найму спеціалізованого персоналу, дотримання певних стандартів якості в службових приміщеннях або в їх оформленні, надання клієнтам спеціальної гарантії, послуг з після продажного обслуговування та ремонту. В подібних випадках ми маємо справу з вибірковими дистриб'юторськими угодами.

Принципи, на яких ґрунтується ставлення Комісії до цих угод, також витікають із низки рішень Суду ЄС (див., наприклад, справи Metro (І) та Metro (И) \ AEG 2 та Ford 3). Комісія досить швидко визнала раво постачальника на вибір дистриб'юторів відповідно до об'єктивних якісних критеріїв. Більш складним було визнання деяких кількісних обмежень, що можуть суттєво обмежувати конкуренцію. Комісія, однак, була змушена визнати, що у деяких випадках такі обмеження економічно виправдані обмеженою кількістю продукції для продажу та обмеженою кількістю потенційних покупців (Справа 26/76 Metro v. Commission (І), Звіти за 1977 р., ст. 1875, справа 75/84 Metro v. Commission (II), Звіти за 1986 р., ст. 3021. Справа 107/82 AEG v. Commission, Звіти за 1983 р., ст. 3151.3 Справи 25 та 26/84 Ford (II), Звіти за 1985 р., ст. 2725, рішення Комісії від 28.10.1970 p., що надало виняток у справі Omega - OJ L 242 за 1970 p.

Взагалі, ті ж самі принципи, які застосовуються до ексклюзивних дистриб'юторських угод, діють і стосовно вибіркових дистриб'юторських угод. Однак, у випадку вибіркових дистриб'юторських угод можливе накладання заборони для роздрібних продавців на продаж за межами обраної мережі. Це характерна риса угод цього типу. З іншого боку, неприпустимою є заборона перехресних поставок між дистриб'юторами однієї мережі, оскільки таку заборону не можна обґрунтувати ніякими технічними або комерційними міркуваннями. Неприпустимо також зобов'язувати дистриб'ютора продавати товар виключно кінцевим користувачам, оскільки це робить неможливим паралельний імпорт.

Такий розвиток правової бази щодо вибіркових дистриб'юторських угод є наслідком досягнень прецедентного права. Щодо даного питання відсутній загальний регламент відносно групових звільнень. Комісія прийняла тільки спеціальні регламенти щодо групового звільнення при продажу автомобілів та для сервісних угод. Перший Регламент № 123/85 ' було замінено у 1995 році Регламентом № 1475/95 2. Останній нещодавно був замінений новим Регламентом Комісії (ЄС) № 1400/2002 від 31 липня 2002 року щодо застосування ст. 81 (3) Договору до тих категорій вертикальних угод та узгодженої практики в автомобільному секторі3 , які вносять суттєві зміни щодо політики, яка проводилася раніше. Фактично Комісія вважає, що мета, яка ставилася перед Регламентом № 1475/95, не була досягнута. Різниця в цінах на автомобілі між державами-членами залишається відносно високою, тому важко говорити про існування інтегрованого автомобільного ринку Співтовариства.

РОЗДІЛ IV. УГОДИ ЕКСКЛЮЗИВНОГО ПОСТАЧАННЯ

Головна різниця між цим типом угод та ексклюзивними дистриб'юторськими угодами полягає у відсутності територіальної виключності. Дистриб'ютор зобов'язується купувати продукцію виключно у даного постачальника, але для нього не існує ніяких територіальних обмежень зони продажу.

Щодо цього типу угод Комісія зайняла позицію, дуже схожу з її позицією відносно ексклюзивних дистриб'юторських угод. У 1983 році вона прийняла Регламент про групове звільнення № 1984/834, зміст якого

OJ L 15 за 1985 р. OJ L 145 за 1995 р. OJ L 203 від 01.08.2002 р. OJ L 173 за 1995 р. повторює зміст Регламенту № 1983/83. Умовою отримання групового звільнення є факт участі в угоді тільки двох підприємств. Угода має стосуватися конкретного товару або однорідної категорії товарів та не може укладатися на строк більше 5 років.

Регламент про групове звільнення № 1984/83 містить також спеціальні положення щодо угод ексклюзивного постачання пива та бензину. Хоча сьогодні ці правила замінено новим Регламентом № 2790/99, вони все ще представляють інтерес, тому що в них вперше з'явилася чітка заборона обмежуючих статей (положень угоди, що обмежують дії партнера), тобто обмежень або умов, які не є необхідними в контексті головного контракту3.

РОЗДІЛ V. ФРАНЧАЙЗИНГОВІ УГОДИ

До цієї категорії відносяться угоди, в рамках яких підприємство, франчайзер, дозволяє іншому підприємству, франчайзі, використовувати свою назву та ноу-хау. Франчайзі організовує незалежну комерційну діяльність, однак ця діяльність характеризується високим рівнем схожості, завдяки ідентичності продуктів та послуг, які вони пропонують. Специфічною особливістю є право використання торгової марки та корпоративної назви франчайзера.

Положення таких угод відносно правил конкуренції ЄС прояснив Суд ЄС у відомій справі Pronuptia. На основі принципів, застосованих у цій справі, Комісія прийняла Регламент про групове звільнення № 4087/885. Регламент містить визначення ноу-хау - воно має бути "таємним, суттєвим та таким, що може бути ідентифікованим" для запобігання непотрібного обмеження автономії франчайзі шляхом надання йому ноу-хау без реального змісту. Регламент базується на традиційній системі білого переліку, що містить низку положень, які вважаються або несуттєвими для цілей конкуренції, або у будь-якому разі прийнятними за умови загального позитивного впливу франчайзингового контракту. Чорний перелік в основному збігається з переліком, який міститься в Регламенті для ексклюзивних дистриб'юторських угод. Потрібно лише додати посилання на зобов'язання надавати послуги, що не мають прямого відношення до контракту (продаж напоїв або харчових продуктів конкретної марки, або надання кімнати відпочинку користувачам бензоколонки). Безумовну статтю (заборона заперечення дійсності торгової марки франчайзера або секретного характеру ноу-хау). Цей Регламент також сьогодні замінено Регламентом 2790/99.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Европейское право / Под общ. ред. Л.М.Энтина.- М., Еликор, 2004. - С. 114-118.

2. Kruse V. Sitzverlegung von Kapitalgesellschaften innerhalb der EG. Keln; Berlin; Bonn; Munchen, 2007. S. 53.

3. Schwarz. Europlisches Gesellschaftsrecht. S. 124-125.

4. Bermann J. Europlische Integration im Gesellschaftsrecht. Keln, 2001.

5. Schmidt G. in GTE, Bd. 4. S. 1045.

6. Schwartz I. Wege zur EG-Rechtsvereinheitlichung: Verordnungen der Europlischen Gemeinschaft oder Obereinkommen unter den Mitgliedstaaten?/FS fir Caemmerer. Tibingen, 2008. S. 1079.