Теоретична характеристика правопорушення. Причини правопорушення та шляхи їх подолання

Міністерство освіти і науки України

Новоград-Волинський економіко-гуманітарний коледж

Теоретична характеристика правопорушення. Причини правопорушення та шляхи їх подолання

Курсова робота

з предмету: «Теорія держави і права»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття, ознаки, види та склад правопорушеннь

1.1 Поняття правопорушення

1.2 Ознаки правопорушення, та його склад

1.3 Види правопорушень

Розділ 2. Причини правопорушення

Розділ 3. Шляхи подолання правопорушень

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В науці про державу та право є проблеми, які, незважаючи на свою традиційність, завжди актуальні. До їх числа входить теорія правопорушень.

В сучасних умовах у нашій країні спостерігається різкий сплеск правопорушень, в тому числі самої небезпечної їх форми -- злочинів, у різних сферах громадського життя. Невтримний ріст злочинності створює серйозну погрозу державі і суспільству, життю, здоров'ю і майну громадян. Для боротьби з правопорушеннями важливо визначити їхню природу й особливості, юридичний склад і причини здійснення, і на цій основі намітити шляхи скорочення їх числа.

Правопорушення, як і акти правомірної поведінки, досить різноманітні. Вони розрізняються за ступенем суспільної шкідливості, тривалості вчинення, за суб'єктами, за сферою законодавства, яка порушується, за об'єктами посягань.

Загальна теорія права може існувати лише в єдності філософського, соціологічного і спеціально юридичного підходів. Поняття правопорушення повинне бути розглянуто в системі понять загальної теорії права, і в змістовному плані його не слід зводити безпосередньо до відповідних понять галузевих юридичних наук.

Важливість осмислення правопорушення як юридичного факту, підстави юридичної відповідальності, тобто власно правової форми делікту, поняття правопорушення за чинним законодавством, особливо на емпіричному рівні дослідження, не вимагає окремого доказу. Поглиблення пізнання правопорушення повинне йти по лінії його соціологічної характеристики, насамперед, як суспільно небезпечного діяння в його теоретичній інтерпретації. Одна з цілей матеріалістичної концепції правопорушення -- розкриття законів виникнення, розвитку і подолання правопорушень як масовидного суспільного явища, суспільно небезпечного за своєю якістю і соціального за своєю природою, рушійними принципам, за своєю сутністю. В перспективі можна чекати виділення досліджень причин правопорушень, форм і методів боротьби з ними за рамки галузевих юридичних наук і об'єднання в галузь, яка досліджує комплексну проблему поведінки, що відхиляється. В самій теорії держави і права формується концепція правопорушення як соціального явища, породженого визначеними соціальними причинами, складається розуміння правопорушення як форми вираження масовидного соціального явища. Ці процеси, у свою чергу, відразу ж порушили питання про причини цього явища, про закономірності розвитку, форми боротьби з ним, визначили задачу удосконалювання сутності, закономірностей деліктності, причин правопорушень насамперед у зв'язку з причинами виникнення і розвитку права як форми і порядку громадського життя.

Актуальність теми курсового дослідження обумовлюється тим, що сутність правопорушення як форми прояву деліктності складається в індивідуалістській, анархістській сваволі окремих індивідів, вираженій у суспільно небезпечній для підвалин даного суспільства винній поведінці, що відхиляється від пануючих норм соціального порядку, правопорядку.

Представляється доцільним провести багатоаспектну юридичну характеристику правопорушення.

Ціль курсової роботи: дати поняття складу правопорушення, його структури, і далі представити дослідження за схемою: суб'єкт, об'єктивна і суб'єктивна сторони, об'єкт правопорушення.

Ціль курсової роботи обумовлює рішення наступних задач: обґрунтувати виділення колективних суб'єктів правопорушень поряд з індивідами; дати критичний аналіз концепції правопорушення і юридичної відповідальності без провини; теоретично і практично зробити висновок про те, що принцип відповідальності тільки за винне діяння непорушний; спростувати тезу про посилення суспільної небезпеки необережних злочинів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, регульовані нормами права.

Предмет дослідження -- правопорушення як соціальний і юридичний антипод правомірної поведінки.

Для досягнення окресленої мети були використані загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також спеціальні методи дослідження, а саме: порівняльно-правовий; структурного і системного аналізу; статистичний метод; метод узагальнення та інші. При цьому наведені методи використовувалися з урахуванням їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що забезпечує повноту, всебічність та істинність наукових результатів.

Розділ 1. Поняття, ознаки, види та склад правопорушеннь

1.1 Поняття правопорушення

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей та інших суб'єктів суспільних відносин. Закон регулює лише вчинки (поступки) людей, їх дії або бездіяльність. Думки людей або певні риси людського характеру не можуть регулюватися нормами права.

Правопорушення -- це перш за все, протиправне діяння (дія або бездіяльність).

Правопорушення відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками:

1. Це суспільне небезпечне або шкідливе діяння.

Усі правопорушення є суспільне небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоду людині, суспільству чи державі. Шкода або соціальна небезпека буває різна: матеріальна, моральна. Дуже небезпечна шкода, яка здійснює посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо, тому в кожній державі є галузь законодавства, яка передбачає відповідальність за такі порушення.

2. Правопорушення -- це протиправне діяння (дія або бездіяльність).

Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, порушення громадського порядку тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода або створюється соціальна небезпека.

Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і трапилась крадіжка майна. Тому "дія" і "бездіяльність" охоплюються одним поняттям -- діяння.

3. Правопорушення -- це винне діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності.

Вина -- це психічне відношення особи, яка вчинила правопорушення до своїх протиправних діянь. Вона має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини). Особа іноді може визнавати свою вину у вчинені правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доводиться державними органами або позивачем по цивільних справах.

4. Правопорушення -- це юридичне карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку із цим всі правопорушення і юридична відповідальність за них, закріплена в законодавстві. Питання про відповідальність за правопорушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону в тих галузях права, де вона не заборонена.

5. В окремих видах правопорушень, особливо кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо такого причинного зв'язку не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушення.

1.2 Ознаки правопорушення, та його склад

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) -- основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний -- у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці -- протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина -- це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Таким чином, правопорушення -- це соціальне небезпечне або шкідливе, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинними законодавством і за яке встановлена юридична відповідальність.

Соціальна сутність правопорушення -- спричинення шкоди тим соціальним, груповим., чи особистим інтересам, які захищені державою.

Кожне правопорушення має такий склад (елементи):

- об'єкт;

- об'єктивна сторона;

- суб'єкт;

- суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єктом правопорушення є певні блага чи соціальні цінності, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння. Об'єктами правопорушення можуть бути різні матеріальні і духовні цінності, які визначаються об'єктами правовідносин. Це може бути власність, життя, здоров'я людини, державна безпека, порядок управління, честь і гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. До об'єктивної сторони входить необхідний причинний зв'язок між протиправним діянням і шкідливими або соціально-небезпечними наслідками. Таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в результаті бездіяльності, коли суб'єкт не виконує зобов'язуючих норм права. Юридична відповідальність настає лише за фізичні протиправні діяння. Не можуть бути підставою юридичної відповідальності думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості.

Суб'єктом правопорушення є фізична або юридична особа, яка повністю є деліктоздатною.

Деліктоздатність -- це здатність особи нести юридичну відповідальність. Вона дуже тісно пов'язана із віком особи. У кримінальному праві особа повинна бути осудною, тобто досягти віку з якого наступає відповідальність за конкретний вид злочину. Неосудна ж особа не несе юридичну відповідальності. В цивільному ж праві особа повинна досягти віку повної дієздатності. Тобто, ми бачимо, що вік суб'єкта правопорушення в кримінальному і в цивільному і в інших галузях права де передбачена відповідальність має велике значення.

Суб'єктивна сторона юридичної відповідальності виражається у встановленні психічного відношення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків, виражене у формах умислу чи необережності.

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного -- фізичні і юридичні особи, адміністративного -- переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежноїбезпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. [17;156]

1.3 Види правопорушень

В залежності від певних ознак та характеристик можна провести кваліфікацію та класифікацію тобто певний розподіл правопорушень на види. Але перш ніж проводити кваліфікацію та класифікацію зазначимо, за якими ж ознаками це проводиться.

Правопорушення кваліфікуються за:

а) ступенем суспільної небезпеки - на злочини і провини;

б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права -- кримінальні, цивільні, адміністративні і т. д.;

в) колом осіб -- особові (фізичні і посадові) і колективні;

г) за характером правових приписів -- нормативно-правові і дисциплінарні.

Найбільш розповсюдженою класифікацією правопорушень є їх розподіл за ступенем соціальної небезпеки, коли правопорушення поділяються на:

злочини;

проступки.

Злочином згідно кримінального законодавства визнаються правопорушення, з якими пов'язана найбільша небезпека для суспільства і особи, вони посягають на суспільний лад, власність. економічні, політичні, культурні і особисті права людини. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх скоєння заходів кримінального покарання.

В кримінальному законодавстві дається вичерпний перелік злочинів, тому, якщо суспільне небезпечний вчинок не заборонений кримінальним законом, то він злочином не визнається і не тягне за собою кримінального покарання. У випадку, коли вчинок володіє всіма ознаками, які перелічені в кримінальному законодавстві, але не має суспільної небезпеки -- він не може бути визнаний злочином.

Правопорушення, що є не настільки небезпечні як злочини, і відповідальність за них не передбачена кримінальним законодавством, належать до провин (проступків) -- цивільних, адміністративних і дисциплінарних.

Проступки (Провини) -- це правопорушення, які є особистісне чи суспільне шкідливими.

Цивільні проступки -- це суспільне небезпечні порушення майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів .цивільні провини не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою у значній мірі правовідновлюючі заходи.

Об'єктом цих правовідносин є майнові або пов'язані з ними немайнові цінності.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст.440 ЦК України ), необхідними елементами якого є :

а) шкода;

б) протиправна поведінка;

в) причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою ;

Фактичною підставою є вчинення правопорушення.

Встановлений ст. 440 ЦК України склад цивільного правопорушення поширюється на всі норми, що входять до глави 40 ЦК України, тією мірою, в якій його не змінюють спеціальні правила, Передбачені окремими статтями цієї глави.

А) Шкода -- зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою).

Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається у грошах.

Моральною є шкода, яка не має економічного змісту.

Необхідно відмітити, що характер шкоди не визначається об'єктом, якому вона задається. Майнова і немайнова шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ. Наприклад, заподіяння каліцтва, що спричинило зниження працездатності, призводить до зниження заробітної плати.

Вказуючи на шкоду як елемент цивільного правопорушення, Ст. 440 ЦК України передбачає майнову шкоду, внаслідок якої до складу правопорушення входить лише майнова шкода. Її відсутність виключає кваліфікацію поведінки як цивільного правопорушення.

При пошкодженні чи знищенні майна шкода виражається у сумі вартості знищеної або пошкодженої речі. Коли така річ давала плоди і доходи, тоді шкода виражається у втраті можливості їх одержання.

Майнова шкода, входячи до складу цивільного правопорушення, виконує ще одну функцію -- її розмір визначає розмір цивільної відповідальності.

Б) Протиправність поведінки -- це невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Протиправність завжди виявляється у конкретних формах і поза ними не існує. Форми протиправної поведінки безпосередньо пов'язані з формами юридичних обов'язків: активний обов'язок і пасивний обов'язок. Відповідно до форми юридичних обов'язків, протиправність виступає у формі дії і бездіяльності.

Протиправна дія -- це поведінка, що заборонена законом. Друга форма протиправної поведінки -- протиправна бездіяльність, якій відповідає юридичний обов'язок в активній формі -- обов'язок виконати необхідні дії.

В) Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою дає можливість визначити суб'єкта відповідальності та її межі, тобто особа несе відповідальність лише за ту шкоду, яка спричинена лише її поведінкою.

Г) Вина відповідно до функції, яку вона виконує у структурі правопорушення, у цивільній літературі визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків.

Визначають дві форми вини -- умисел і необережність, яка в свою чергу поділяється на просту і грубу, що має значення при визначені розміру відшкодування. [17;186]

Адміністративні проступки -- це суспільне небезпечні вчинки, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права. Юридичні наслідки ад Підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є скоєння нею адміністративного правопорушення (провини).

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (пряма або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.[18; 39]

Згідно із ст.10 цього ж кодексу, адміністративне правопорушення визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з Необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, Але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх Передбачити (ст.11 КпАП).

Згідно із ст.12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. [18;29]

Залежно від того, що є об'єктом посягання адміністративних правопорушень, вони поділяються на різні види. Їх перелік дає Особлива Частина Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це правопорушення проти особи, прав і свобод громадян, порушення Санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, порушення на Транспорті, в галузі дорожнього господарства і зв'язку, порушення громадського порядку та громадської безпеки.міністративних провин носять карний характер.

Дисциплінарні проступки -- це суспільне небезпечні вчинки, які наносять шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ чи організацій.

Дисципліна праці є необхідною умовою усякої спільної праці. Працівники повинні працювати чесно й сумлінно, дотримуватися дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, підтримувати продуктивність праці, покращувати якість продукції, дотримуватись технологічної дисципліни, вимог по охороні праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, берегти і приумножувати власність.

До окремих несумлінних працівників застосовуються у необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. Дисциплінарна відповідальність працівників як наслідок невиконання або неналежне виконання ними своїх трудових обов'язків, полягає у застосуванні до порушників дисциплінарних стягнень. Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

Дисциплінарний проступок -- це протиправна дія чи бездіяльність працівника, що порушує встановлений на підприємстві, в установі, організації внутрішній трудовий розпорядок. Дисциплінарна відповідальність працівника може настати лише у тому випадку, коли проступок пов'язаний з виконанням трудових обов'язків. Тому є неправомірним притягнення працівника до дисциплінарної відповідальної за негідну поведінку в сім'ї, за появу в нетверезому стані у громадських місцях тощо.

При порушенні працівниками трудової дисципліни власник або Уповноважений ним орган відповідно до ст.147 КЗпП України може застосовувати лише один з таких заходів стягнення, як догана або звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю чи перебування його у відпустці (ст.148 КЗпП України).

Згідно із ст.150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством). [20; 89]

Так, в цьому розділі ми визначили критерії за яким проводиться кваліфікація та класифікація правопорушень. Визначили види правапорушень та їх складові елементи та основні ознаки.

Злочини

Теорія кримінального законодавства включає в поняття злочину наступні чотири ознаки:

1. Злочин -- це передбачене КК України суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочином ч. І ст.11 КК України, злочин є суспільне небезпечним діянням. Якщо у зв'язку з малозначністю те чи інше діяння не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, то воно не визнається злочином, про що вказано у ч. 2 ст. 11 КК України. Наявність чи відсутність суспільної небезпеки - це головна ознака, за якою злочин відрізняється від інших правопорушень -- адміністративних, дисциплінарних чи цивільно-правових. [19; 35]

2. Злочин -- це діяння, передбачене кримінальним законом, тобто кримінально-протиправне діяння. Отже, злочином може бути визнано лише таке діяння, за яке закон встановлює кримінальну відповідальність. Діяння ж, які не передбачені кримінальним законом (хоч би вони й ставили небезпеку для суспільства) не є злочинами.

Стосовно названих двох ознак слід зробити застереження. Необхідно пам'ятати про наявність обставин, які виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння: (ст.ст 36-43 КК України)

1. Необхідна оборона;

2. Уявна оборона;

3. Крайня необхідність;

4. Затримання особи, що вчинила злочин;

5. Фізичний чи психічний примус;

6. Виконання наказу або розпорядження;

7. Діяння, пов'язане з ризиком;

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Вчинення діяння, яке формально містить ознаки злочину вчинене в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, затримання злочинця чи виконання спеціального наказу з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації є не тільки не суспільно небезпечним, а навпаки, корисне для суспільства, оскільки дає змогу кожному громадянину, в тому числі й неповнолітньому, боротися із злочинністю, не боятися відповідальності за вимушене заподіяння шкоди. Щоправда, при цьому КК України ставить умови, при наявності яких такі дії будуть неправомірними.

3. Злочин -- це діяння винне, тобто вчинене з умислом чи з необережності. Ст.23 КК України вказує, що вина-це психічне ставлення особи до вчиненої дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Тут названо дві її форми -- умисел та необережність. Зміст же ознак умислу та необережності розкриває ст.24 та ст.25 КК України.

4. Злочин -- це діяння кримінальне каране, тобто за його вчинення передбачається застосування найсуворіших заходів державного примусу -- кримінальних покарань.

Для того, щоб діяння було визнане злочином, потрібна наявність усіх чотирьох ознак у сукупності (суспільної небезпеки, кримінальної протиправності, вини й кримінальної караності). Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає можливість вважати скоєне злочином, тоді може наставати не кримінальна відповідальність, а інший вид правової відповідальності.

Підсумовуючи зазначимо, що злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

У науці кримінального права (загальна частина) злочини класифікують за ступенем тяжкості:

а) Злочини невеликої тяжкості;

б) Злочини середньої тяжкості;

в) Тяжкі злочини;

г) Особливо тяжкі злочини.

Особа, котра вчинила злочин і підлягає відповідальності за його вчинення, називається суб'єктом злочину.

Суб'єктом злочину може бути фізична особа -- громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства. Юридична особа відповідальності не підлягає. Особа повинна досягти віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Питання про вік вирішене у ст. 22 КК України. Відповідно до цієї статті КК України -- кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до дня вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Особи ж, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за певні злочини, перелік яких чітко визначено КК України -- умисне вбивство (ст. ст.115-117),посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (ст.ст.112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121, ч.3 ст.ст. 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.122, ч.2 ст.ст. 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст.113), бандитизм (ст.257), терористичний акт (ст.258), захоплення заручників (ст.147 і 349), зґвалтування (ст.152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.153), грабіж (ст.ст. 186, 262, 308), крадіжку (ст.185, ч. І Ст.ст.262, 308), розбій (ст.187, ч. 3 ст.ст.262, 308), вимагання (ст.ст. 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (ч.2 ст.ст. 194, 347, 352,378, ч.2 і 3 ст.399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст.277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст.278), незаконне заволодіння транспортним засобом (ч.2,3 ст.289), хуліганство (ст.296).

До особи, яка у віці до виповнення 18 років, вчинила злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення та перевиховання можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням (ст. 97 КК України).

Згідно ст. 24 КК України, злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно ст. 25 КК України, злочин вважається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або ж не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча могла і повинна була їх передбачити.

Якщо шкода заподіяна при відсутності і умислу, і необережності, а внаслідок так званого казусу, то кримінальна відповідальність не настає. Для випадкового заподіяння шкоди характерним є те, що особа не повинна була і не могла передбачити наслідки своєї дії або бездіяльності.[19; 56]

Розділ 2. Причини правопорушення

Причини правопорушення -- це ті явища соціальної дійсності, які викликають (або поглинають ) вчинення правопорушення.

Люди здебільшого дотримуються приписів права, однак правопорушення вчиняються досить часто, а їх загальна кількість є настільки значною, що це викликає зрозумілу тривогу громадян. Тому важливим питанням є встановлення та усунення причин правопорушень.

Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного та суспільного устрою, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдалося. Щоправда, для кожної епохи характерні свої особливості уявлення про правопорушення. У XVI ст. Торгівля наркотичними засобами, які на той час уже почали з'являтися у Європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної католицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням “безбожників”, чаклунів та єретиків.

Сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні переконання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотичними засобами всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбавленням волі, а у деяких країнах - навіть смертною карою.

Питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні суперечності, які завжди існують у суспільстві,. Вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності, моральні уявлення від вимог існуючого Права, а звідси виникає схильність до їх порушення. Що стосується окремих правопорушень, то їх вчинення може Бути викликане різними, іноді незалежними одна від одної причинами: це можуть бути причини економічного характеру (наприклад, неможливість знайти роботу і легальний заробіток); соціальні причини (зокрема, недоліки виховної та освітньої роботи): обставини сімейного характеру або ж інші особливості середовища, в якому живе потенційний правопорушник, причини особистого характеру (наприклад, схильність до алкоголю чи вживання наркотиків).

Іноді причиною правопорушень виступає і недосконалість чинного законодавства -- наприклад, надмірні ставки оподаткування юридичних осіб змушують їхніх керівників шукати шляхи ухилення Від сплати податків, оскільки без цього виробнича чи комерційна діяльність підприємства буде просто не можливою. У цьому випадку, звичайно ж, необхідно усунути подібну причину -- за наявності більш оптимальних податків буде менше тих, хто ухиляється від їх сплати.

Вчені -- кримінологи протягом тривалого часу (ще з кінця XIX ст., коли вчений -- кримінолог Чезаре Ломброзо висловив думку, що той, хто вчиняє злочин, є злочинцем від народження) намагаються знайти відповідь на запитання, чи існує зв'язок між генетичними особливостями людини та схильністю до вчинення правопорушень; однак , переконливих доказів, які б підтверджували чи спростовували такий зв'язок, поки що не має.

Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією окремою причиною, а відразу багатьма. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їх усунення є одним із завдань діяльності правоохоронних органів і посадових осіб держави, слідчого, який займається розслідуванням справи про вчинення того чи іншого злочину. На даний момент великий вплив на скоєння правопорушеннь має криза в країні. Багато людей живуть за межею бідності, це й спонукає до вчинення правопорушень.

Серед причин і умов виникнення правопорушень виділяють об"єктивні і суб"активні причини. Об"ктивними причинами виступають конкретні протиріччя і суспільному бутті, в економічних, політичних і соціальних відносинах людей. До суб"єктивних причин правопорушень відносять деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низькому рівні моральної і правової культури.

Щоб розглядати питання про причини і умови вчинення правопорушень і злочинів, потрібно вияснити поняття причини і умови. Діалектичний матеріалізм визначає причинність як об"єктивний, загальний, генетичний зв"язок між явищами. Процес причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок.

Причинність полягає в переносі матерії, енергії, інформації від причини до наслідків. Передача інформації - типова властивість причинності в сфері суспільних відносин. Інформація про різні людські проступки, про правила поведінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється особами через різні джерела і канали інформації і формує світогляд і психологію суспільства і соціальних груп.

Причина - наслідок - безкінечна низка (ланцюг) причинності. У останньої причини є її друга причина, а в наслідку - його наслідок останній, другий, перший і т.п. Взаємозв"язок "причина - наслідок" залежить від умов - сукупності явищ, обставин, які утворюють його середовище, супроводжують і забезпечують певний його розвиток. Місце причин і умов в механізмі причинності різне: причина породжує наслідок, умови цьому допомагають (сприяють), але мова завжди йде про сумісну їх дію, як необхідний зв"язок елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов, сумісна дія яких визиває наслідки - злочин і злочинність, - називаються детермінантами.

Причини і умови злочинності - це система негативних для відповідної суспільно-економічної формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок. Причини і умови злочинності по походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч суспільства. Причини і умови конкретних злочинів виступають первинним елементом криміногенної системи.

Причини - це ті соціальні явища, які взяті в двохланковому (бінарному) зв"язку, породжують і відтворюють злочинність і злочини як свої закономірні наслідки.

Проте, завдання цілковито усунути всі причини правопорушень має "утопічний " вигляд, адже для цього потрібно усунути всі суперечності, які існують у суспільстві. Подібні спроби вже робилися, зокрема на початку нашого століття, однак успіху досягнуто не було.

Розділ 3. Шляхи подолання правопорушень

Нажаль, попередження злочинів, яке завжди проголошується головним напрямком боротьби з правопорушеннями як і раніше залишається лише гаслом. Ця робота повинна розвиватися насамперед через індивідуалізацію, поглиблення морально-психологічної спрямованості, підвищення професіоналізму кадрів і загальної ефективності.

Несприятливі для суспільства кількісні та якісні зміни у сфері правопорушень є грунтом для розвитку конформізму, подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, байдужості і скептицизму. Усе це спотворює суспільну свідомість і призводить до дегуманізації відносин між людьми, до розповсюдження агресивності та інших криміногенних явищ.

Падіння моральних устроїв призвело до зниження суспільної активності в сфері протидії злочинності і поширення таких негативних явищ, як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність.

Основна особливість структурних і функціональних змін кримінальної політики в демократичному суспільстві має полягати в перетворенні кримінологічного попередження на основній засіб боротьби зі злочинністю. Попередження злочинів має посісти значне місце в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ та інших державних органів і базуватися на принципах моралі і права. Водночас це не означає послаблення уваги до розробки і здійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов'язаними і взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженню злочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.

Розкриваючи зміст двох взаємопов'язаних блоків (морального і правового) кримінологічного попередження, слід зауважити, що кожен з них має свої особливості.

Так, моральна профілактика полягає у діях суспільства щодо попередження можливих порушень механізму моральної регуляції соціуму. Моральна профілактика спрямована як проти соціальних відхилень, так і проти тих явищ соціального життя, які детермінують порушення моральних норм демократичного суспільства. Такі види негативної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, проституція порушують різні соціальні норми. Більша їх частина являє собою відхилення саме від моральних норм і принципів демократичного суспільства, але вони можуть перерости в правопорушення або навіть у злочини.

Загально соціальні профілактичні функції цієї діяльності шляхом утвердження моральних принципів, приписів та оцінок, що моделюють певний позитивний тип поведінки людей (а також груп, соціальної спільноти загалом) і ставлять під контроль моралі мотиви поведінки даного виду і спрямування особистості.

Результатом даного виду моральної профілактики є формування у членів суспільства здатності до саморегуляції, яка засновується на засвоєнні норм моралі, на прагненні до неухильного дотримання цих норм у своїх повсякденних діях.

Розвиток та вдосконалення виду моральної профілактики -- необхідна умова підвищення ефективності державної та суспільної діяльності, спрямованої на попередження всієї системи антисоціальних проявів, у тому числі і дій, що мають протиправний характер, оскільки, як відзначалося раніше, право засноване на моралі, а мораль, у свою чергу, ”знаходить у праві одну з необхідних форм свого існування”.

Істотною умовою успішного попередження злочинності є не тільки моральне й правове його забезпеченні, себто закріплення в законі та інших нормативно-правових актах вимог, що сприяють реалізації цього важливого державного завдання.

Попереджувальні заходи повинні застосовуватись таким чином, щоб боротьба зі злочинністю мала дійсно наступальних характер, давала максимальний ефект. Така ефективність може бути досягнута шляхом забезпечення невідворотності тієї чи іншої міри покарання, самим фактом існування певної норми, а також обізнаністю населення із законами та наслідками їх за порушення. Неминучість морального засудження і, більше того, -- покарання -- за порушення законів означає, що жоден випадок порушення не повинен минутися для людини безслідно.

Об'єктом правового регулювання у сфері попередження злочинності (правової профілактики) є суспільні відносини, які мають криміногенний або анти криміногенний характер, тобто ті, які негативно або ж позитивно впливають на злочинність.

Правова профілактика є тим напрямком попереджувальної соціальної діяльності, яка покликана не допустити порушення соціального механізму правової регуляції, усунути чинники, які породжують правопорушення. Попередження правопорушень і є основною метою правової політики.

Розглядаючи правові основи попередження злочинності, слід передусім відзначити норми, які містяться в Конституції України, де визначені найзагальніші напрямки цієї роботи. Так, статті Конституції зобов'язують усі державні і громадські установи, усіх посадових осіб дотримуватись Конституції та інших законів; підкреслюють обов'язок громадян бути непримиренними до антисоціальних проявів і всіляко сприяти охороні громадського порядку, вказують на обов'язок батьків щодо виховання своїх дітей.

Конкретизація конституційних вимог в галузі попередження злочинів міститься в галузевих нормах права: кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного.

У нормах кримінального права загальне попередження знайшло своє вираження і прояв у встановленні кримінально-правової заборони вчинення певних дій, які є суспільно небезпечними. Більшість громадян не чинить злочинів, оскільки їхні морально-етичні погляди і їх діяльність не суперечать вимогам законодавства.

Загально примусова дія кримінального закону значною мірою пов'язана з неминучістю відповідальності за вчинені діяння, з використанням правоохоронними органами наданих ім. Законом кримінально-правових засобів боротьби з антисоціальними явищами. Загально-превентивна дія закону полягає в загрозі покарання і попередження злочину. Попередження проявляється у покаранні осіб, що скоїли злочин, і має однією з цілей попередити вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Попереджувальна дія кримінального закону щодо тих, хто відбуває покарання, на родичів і близьких засуджених осіб, на інші верстви населення проявляється у виконанні кримінального покарання.

Встановлення кримінальної відповідальності за визначені законом дії має превентивний характер, незалежно від кримінального судочинства. Охоронні норми кримінального закону створюють абстрактну можливість застосування засобів примусу до правопорушника.

З моменту вчинення злочину в дію вступають кримінально-процесуальні засоби попередження:

1) засоби, які застосовуються у зв'язку з вчиненням злочину і виявляються в дії на винну в скоєні злочину особу;

2) засоби щодо попередження і припинення злочинів;

3) засоби щодо усунення причин та умов, які зумовлюють вчинення злочинів.

Критерієм для визначення попереджувальних заходів в якості процесуальних є те, що процесуальні заходи можуть застосовуватись тільки при провадження з конкретної кримінальної справи і базуватись на матеріалах цієї кримінальної справи, використовуються в процесі правозастосувальної діяльності, яка здійснюється конкретними посадовими особами і державними органами, покликаними здійснювати цю діяльність (органи дізнання, слідчий, прокурор, суд).

Саме на державні органи і посадових осіб, які здійснюють кримінальне судочинство, покладається обов'язок попередження злочинів і саме вони наділяються для цього відповідною процесуальною компетенцією.

Попередження злочинів значною мірою залежить від встановлення перешкод антигромадським впливам на формування особистості. Тому в попереджувальній діяльності важливе значення мають норми адміністративного та інших галузей права, які повинні забезпечити в подальшому правомірну поведінку особистості. Попереджувальна роль норм адміністративного права полягає в тому, що вони виконують ці функції в боротьбі зі злочинністю на спеціально-кримінологічному рівні -- для попередження конкретних видів злочинів -- і на індивідуально-кримінологічному рівні, для профілактичних дій щодо конкретних осіб, які за певних умов можуть скоїти злочини.

Існують дві перепони на шляху зростання злочинності в будь-якому суспільстві, використовуючи які держава стримує криміналізацію суспільства. Це соціальний контроль, тобто економічній, науково-технічний та духовний розвиток країни та соціальний контроль за поведінкою людей.

Співвідношення між ними непрості, часом суперечливі. Далеко не завжди економічне благополуччя країни супроводжується розквітом культури та духовності її населення, а посилення державного контролю часом не сприяє подоланню корупції чиновників.

Статистика свідчить, що у найбільш економічно розвинених країнах рівень злочинності значно перевищує середні показники. Середньосвітовий коефіцієнт злочинності у 2005 р. складав 5,5 тис на 100 тис. населення, а у розвинутих країнах він -- 8 тис. [12; 15] .

Своє призначення консолідуючої суспільної субстанції держава виконує, сприяючи соціальному прогресу, економічному розквіту, освіті, охороні здоров'я, які впливають або повинні позитивно впливати на рівень і структуру злочинності. Йдеться про так зване загальносоціальне запобігання правопорушень, яке багатьма кримінологами вважається поряд зі спеціально-кримінологічним різновидом профілактики [7; 339].

Інша річ -- соціальний контроль, тобто свідомий цілеспрямований вплив людської спільноти на поведінку людей через звичаї, традиції, етичні, релігійні та правові норми, прийняті в суспільстві чи соціальних групах.

Державна влада, спираючись на авторитет, релігію та силу, не лише використовує громадський вплив на індивідів, а й створює закони, зокрема кримінальні, та систему правоохоронних державних установ -- поліцію (міліцію), прокуратуру, суд, тюрми тощо. Таким чином, соціальний контроль, у будь-якому разі у значній його частині, стає прерогативою держави, перетворюється на контроль державний.

Спеціально-кримінологічне запобігання правопорушенням й судова і слідча діяльність не можуть бути дієвими без належного кадрового і матеріального забезпечення, а бажане подолання майнового розшарування сучасного суспільства сприятиме тому, що кількість дрібних корисливих правопорушень, які вчиняються заради виживання -- зменшуватиметься. А тому державний антикримінальний контроль ґрунтується на подолання в Україні економічної і соціальної кризи.

Крім того, деякі загальносоціальні заходи держави в галузі розвитку духовної культури нації, освіти та здоров'я мають безпосереднє профілактичне значення. Йдеться, насамперед, про протидію пропаганді насильству, жорстокості та розпусті у засобах масової інформації, про психологічну та психіатричну допомогу хворим, лікування алкоголіків та наркоманів.

Висновок

Для українського суспільства характерною рисою сьогодення зростання кількості правопорушень і злочинів. Право може і повинно впливати на стабільність суспільства, оскільки в ньому закріплюються засоби впливу на злочинців і правопорушників. Правопорушення, як і акти правомірної поведінки, досить різноманітні. Вони розрізняються за ступенем суспільної шкідливості, тривалості вчинення, за суб'єктами, за сферою законодавства, яка порушується, за об'єктами посягань.

Поняття правопорушення повинне бути розглянуто в системі понять загальної теорії права, і в змістовному плані його не слід зводити безпосередньо до відповідних понять галузевих юридичних наук.

Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією окремою причиною, а відразу багатьма. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їх усунення є одним із завдань діяльності правоохоронних органів і посадових осіб держави, слідчого, який займається розслідуванням справи про вчинення того чи іншого злочину. На даний момент великий вплив на скоєння правопорушеннь має криза в країні. Багато людей живуть за межею бідності, це й спонукає до вчинення правопорушень. Серед причин і умов ивникнення правопорушень виділяють об"єктивні і суб"єктивні причини.

Отже, завдання цілковито усунути всі причини правопорушень має "утопічний " вигляд, адже для цього потрібно усунути всі суперечності, які існують у суспільстві. Подібні спроби вже робилися, зокрема на початку нашого століття, однак успіху досягнуто не було.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 p. Із змінами та доповненнями від 2008 р.

2. Голяк Л.В., Мацько А.С., Тюріна О.В. Порівняльне правознавство: Курс лекцій./Л.В.Голяк, А.С.Мацько, О.В.Тюріна. - Київ.: МАУП, 2004. - 200 с.

3. Кельман М.Н. Загальна теорія держави та права зарубіжних країн./М.Н.Кельман. - Львів.: Новий Світ, 2000. - 584 с.