Юридична сила референдумів

Таким чином, сам указ про проголошення народного волевиявлення констатував незавершеність, недостатність, неналежний рівень юридичного забезпечення референдуму. Крім застарілого характеру закону 1991 року, значної невідповідності його чинній Конституції, неясності, двозначності, прогалини, -- більше того, -- помилки потенційно втілювало положення про застосування закону 1991 року "в частині, що не суперечить Конституції України". Адже чітке і правильне вирішення питання щодо того, чи відповідає та чи інша норма закону Конституції, -- часто є складною проблемою навіть з точки зору спеціалістів у галузі конституційного права [5, 80].

Аналіз системи правових актів, що забезпечують організацію та проведення всеукраїнського референдуму, абсолютно рельєфно розкриває антипарламентську суть всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року.

Важливо відзначити, що в світовій теорії сформульовано давно положення про можливість використання референдуму як зброї проти парламенту. У 1931 році Каре де Мальбер дійшов висновку, що є тільки три засоби для зменшення всемогутності парламенту: створення сильної виконавчої влади, введення контролю за конституційністю законів і референдум. Але якщо французький автор виявив інструменти впливу на всемогутній парламент з метою ослаблення його всемогутності, що цілком обґрунтовано і правильно, то всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 року застосовувався щодо парламенту протилежної якості -- слабкого з метою ще сильнішого ослаблення.

Річ у тім, що незадовго до референдуму, в січні -- лютому 2000 року, відбулась так звана оксамитова революція, внаслідок якої були змінені Голова Верховної Ради України, перший заступник Голови Верховної Ради, заступник Голови Верховної Ради та створена президентська більшість, яка з'явилася внаслідок не народного волевиявлення, а політичної домовленості. Як пише народний депутат України, академік П. П. Толочко, "оксамитова революція" "поховала парламент як самодостатній демократичний інститут. Фактично він став своєрідним продовженням президентських структур і тепер слухняно виконує всі рекомендації, що надходять з вулиці Банкової". Прогностичні роздуми вченого включають також його висновок щодо результатів референдуму 16 квітня 2000 року: "Влада без внутрішніх противаг не може зберегти демократичну форму правління і неминуче еволюціонує до авторитаризму. Волевиявлення народу в такому разі збігається з волею президента (в країнах з диктаторськими режимами такий збіг абсолютний) так, як це трапилось з референдумом щодо майбутньої долі українського парламенту, а Верховна Рада стане суто декоративним атрибутом демократії.

Широкі можливості використання виконавчою гілкою всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року як зброї проти законодавчої влади обумовлені, передусім, чинною конституційною моделлю всеукраїнського референдуму [5, 81].

Відсутність належного конституційно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі організації та проведення всеукраїнського референдуму, а також втілення його результатів не дозволяє застосовувати референдум.

Зазначена лінія щодо неправомірності всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року проводилась не тільки всередині країни. Проголошення референдуму указом Президента викликало одностайне критичне сприйняття Комітету з моніторингу, Венеціанської комісії, Парламентської Асамблеї Ради Європи. На переконання цих інституцій, визначати волю народу необхідно на належному, чіткому правовому фундаменті, яким повинен бути новин закон. Характерно, що навіть напередодні референдуму, 4 квітня 2000 року, Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла Рекомендацію "Реформа інститутів влади в Україні" зі "зверненням до Президента України відкласти проведення референдуму доти, доки не буде прийнято новий закон щодо порядку проведення референдуму" [5, 89].

Наступна проблема стосується теоретичних аспектів референдуму 16 квітня 2000 року. Нерозробленість, непідготовленість конституційних та інших науково-практичних проблем з питань, що визначались предметом референдуму відповідно до Указу Президента від 15 січня 2000 року "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою", ґрунтовно та красномовно підтверджуються тим, що два з шести питань, включених главою держави до бюлетенів для таємного голосування, рішенням Конституційного Суду України були визнані такими, що не відповідають Конституції. Це питання перше (про недовіру Верховній Раді України, висловлену шляхом всеукраїнського референдум, що дає підстави Президенту для розпуску Верховної Ради) і шосте (про прийняття Конституції всеукраїнським референдумом).

Теоретико-практична непідготовленість, незабезпеченість всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року переконливо мотивуються різними підходами глави держави при вирішенні питань щодо втілення результатів народного волевиявлення, яке характеризувалось єдністю наслідків стосовно всіх чотирьох запитань, включених до бюлетенів для таємного голосування: вони одержали позитивну відповідь.

Незважаючи на схвалення народом усіх питань, Президент України подав до Верховної Ради проект закону про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року, який враховує народне волевиявлення лише з трьох питань. Поза проектом залишилось "так" народу на запитання: "Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів України і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?" [5, 90].

Щодо розглядуваного питання, то через п'ять місяців після проведення всеукраїнського референдуму Голова Верховної Ради України Іван Плющ спрогнозував двопалатний парламент в Україні "може десь через років п'ятнадцять". Аналіз свідчить, що недоліки практики реалізації результатів референдуму 16 квітня 2000 року органічно пов'язуються з недоліками, притаманними змісту питань, що виносяться на всенародне волевиявлення, є їх продовженням.

Як зазначалось на Всеукраїнській громадській конференції "Референдум: від громадської позиції -- до громадянської дії", що відбулась 18 березня 2000 року, всі питання, які виносились на референдум, передбачали множинність відповідей на них. Юридичний зміст питань заплутаний і правові наслідки для позитивної відповіді на те чи інше питання не є зрозумілими.

Характерною рисою референдумного процесу 16 квітня 2000 року була постійна участь у ньому Конституційного Суду як на стадії підготовки, так і після проведення референдуму, у зв'язку з вирішенням питань щодо реалізації результатів народного голосування. Обставина закономірна і важлива. Необхідність та можливість Конституційного Суду України вирішувати відповідні питання щодо проблем, пов'язаних з референдумом, передбачаються і конституційно закріплюються чинним Основним Законом. Згідно зі статтею 150 Основного Закону Конституційний Суд вирішував питання про відповідність Конституції України Указу Президента України від 15 січня 2000 року "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" за зверненням народних депутатів України. Оскільки питання, запропоновані для народного голосування, торкалися змін чинного Основного Закону, після проведення всеукраїнського референдуму Конституційний Суд розглядав законопроекти про внесення змін до Конституції України за результатами цього референдуму, внесені до Верховної Ради народними депутатами і Президентом. Виконувався згідно статті 159 Основного Закону, за яким умовою розгляду даних законопроектів Верховною Радою є наявність висновку Конституційного Суду про відповідність законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції.

У руслі прогресивного конституціоналізму Конституційний Суд визнав такими, що не відповідають Конституції, два питання, які, згідно з указом Президента, мали включатись до бюлетенів для таємного голосування: перше (про недовіру Верховній Раді XIV (III) скликання) та шосте (про прийняття Конституції України шляхом всеукраїнського референдуму).

Якщо взяти парламентський рівень, то було б необ'єктивно не підкреслити різко негативну реакцію відповідних структур та народних депутатів.

У формалізованому вигляді це, вважаю, найбільш виразно втілюють та віддзеркалюють заяви парламентських фракцій. Візьмімо заяви фракції виборчого блоку Соціалістичної та Селянської партій України "Лівий центр" -- "Про роль Конституційного Суду в наступі на демократію, парламентаризм в Україні" від 8 червня 2000 року та "Про необхідність повернення роботи парламенту в конституційне поле України" від 9 червня 2000 року. Вони фіксували низку положень та фактів, сутність яких характеризувала ситуацію в Україні як таку, що виходить за межі демократичного розвитку [5, 92].

Заява "Про роль Конституційного Суду в наступі на демократію, парламентаризм в Україні" відзначала, що президентська команда, виконавча гілка влади проводять протиправну політику зосередження влади в своїх руках, перебираючи на себе функції інших гілок влади, намагаючись усупереч Конституції відсторонити народних депутатів України від парламентського контролю, впливу на реальні процеси, що відбуваються" в суспільстві. Знаряддям у здійсненні цієї антидемократичної лінії обрано Конституційний Суд України.

Фракція "Лівий центр" трактувала дії Конституційного Суду як намагання, всупереч Конституції і законам, стати караючим мечем у руках виконавчої влади, акцентувала на обмеженні Судом прав, гарантій та можливостей парламентаріїв, які забезпечують реалізацію їхніх функцій. У заяві "Про необхідність повернення роботи парламенту в конституційне поле України" фракція "Лівий центр" особливо наголошувала на тому, що Конституційний Суд зволікав з підготовкою висновків щодо проектів законів про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, внесених у Верховну Раду України народними депутатами і Президентом України.

Вивчення та узагальнення практики підготовки і проведення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року абсолютно чітко виявили характерну рису, яка одержала вичерпну назву -- використання адміністративного ресурсу. Застосування цього інструменту досягло грандіозних масштабів, що несумісно з ідеалами і принципами правової демократичної держави. Даний фактор суттєво коригує справжні результати референдуму [5, 93].

Удосконалення референдумної практики на перспективу асоціюється з рішучим і повним усуненням недоліків, притаманних всеукраїнському референдуму 16 квітня 2000 року. Необхідною умовою є побудова належного правового фундаменту в досліджуваній сфері: уточнення та зміцнення конституційних основ; прийняття законів про всеукраїнський референдум; про гарантії виборчих прав і права на участь у референдумах громадян України; про народне обговорення важливих питань суспільного та державного життя тощо.

На моє глибоке переконання, слід особливо загострити увагу на необхідності підвищення теоретичного рівня юридичної науки та відповідальності вчених, не тільки професійної, а й моральної, за процесії, що відбуваються в нашому суспільстві, тим більше, коли йдеться про суверенітет українського народу, проблеми безпосередньої демократії. Теорія завжди повинна супроводжуватись практикою наскільки це можливо, тому зараз перед нами - громадянами України - і владою поставлене важливе завдання: зробити закони дієвими не тільки на папері, а й у реальному житті.

Висновки

Отже, термін “референдум” вперше був застосований у XIV столітті у Швейцарії і в дослівному перекладі означав “те, що має бути повідомленим”. Постанови “ad' referendum” видавалися Швейцарським Сеймом у разі, коли представники кантонів не мали відповідних повноважень для вирішення конкретного питання і рекомендації Сейму доводилися до урядів кантонів їх представниками. Такі рекомендації не мали обов'язкового характеру для кантонів. Перший референдум у сучасному значенні цього терміна відбувся в Швейцарському кантоні Берн у 1439 році щодо затвердження додаткового щотижневого податку в 1 ангетер для погашення військової заборгованості кантону. Позитивний досвід першого референдуму був сприйнятий на місцевому рівні більшістю швейцарських кантонів, а в 1802 році у Швейцарії відбувся перший загальнодержавний референдум з конституційного питання.

Більшість цивілізованих країн активно використовує загальнонародні референдуми для внесення змін у свої конституції, тобто для вирішення найбільш важливих питань загальнонаціонального характеру. Серед 17 країн Західної Європи лише три -- Бельгія, Нідерланди і Норвегія -- взагалі не мають нагадування про референдуми у своїх конституціях, а шість відомих своїми демократичними традиціями країн -- Нідерланди, Сполучені Штати Америки, Японія, Індія, Ізраїль, ФРН -- ніколи не проводили загальнонародних референдумів.

Я вважаю, що проведення референдумів свідчить про демократичність країн, свідомість їх жителів, а також стимулює активність громадян цих країн у політичному житті, підтверджує те, що воля народу може бути реалізована. Досвід зарубіжних країн треба використовувати і в нашій країні.

Закон визначає термін “референдум” як “спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення, що мають вищу юридичну силу” .

Роль референдумів у регулюванні суспільних відносин визначається з огляду на їх основні соціальні функції:

1) референдум є одним з основних інструментів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень;

2) референдум є однією з основних форм реалізації права національного суверенітету;

3) референдум є одним із способів формування громадської думки.

Відповідно до запропонованих критерій референдуми насамперед класифікуються за територією їх проведення. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдуми в Україні поділяються на всеукраїнський, референдум Автономної Республіки Крим та місцеві референдуми в межах адміністративно-територіальних одиниць. За правовою силою рішень референдуми поділяються на консультативні та імперативні. За підставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними. За часом проведення загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчим або післязаконодавчим відповідно до проведення голосування до чи після розгляду парламентом законопроекту, що є предметом референдуму. Залежно від суб'єктів, наділених правом ініціювати проведення загальнодержавного референдуму в Україні, референдуми поділяються на ініційовані українським народом; ініційовані Верховною Радою України; ініційовані Президентом України.

Всеукраїнський референдум у грудні 1991 року довів спроможність українського народу самостійно вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя, став формою національного державотворення, тією відправною точкою, коли незалежність і самостійність України були визнані світовою спільнотою. Поряд з тим, спроби ініціювати всеукраїнський референдум у 1992, 1993 та 1996 роках виявилися марними. Але! 16 квітня 2000 року був проведений ще один всеукраїнський референдум, який, на жаль, мав величезну кількість негативних явищ і проблем.

Його ініціювання, проголошення, організація, проведення, а також процес реалізації одержаних результатів здійснювались в умовах відсутності належного законодавчого регулювання. Нерозробленість, непідготовленість конституційних та інших науково-практичних проблем з питань, що визначались предметом референдуму відповідно до Указу Президента від 15 січня 2000 року "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою", ґрунтовно та красномовно підтверджуються тим, що два з шести питань, включених главою держави до бюлетенів для таємного голосування, рішенням Конституційного Суду України були визнані такими, що не відповідають Конституції. Це лише декілька з проблем проведення і легітимізації рішень всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року, насправді їх значно більше.

Для мене було відкрито велику кількість цікавої інформації. Раніше я не звертала уваги на поняття референдуму і навіть не знала про проведення другого за історію нашої незалежної держави референдуму. Тоді це мене просто не цікавило. Зараз же я розумію, наскільки помилялася. Мені здається, що в нашій країні треба частіше проводити референдуми, але за одної умови: спочатку треба покращити законодавчу базу і зробити так, щоб проведення референдумів і підрахунок голосів були дійсно демократичними. Тільки тоді вони матимуть справжню юридичну силу.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” № 2222-ІV від 8 грудня 2004 року. - Харків: Парус, 2005. - с. 16.

2. Книгін К. Правове визначення референдуму як форми народовладдя: (Проблеми теорії і практики). // Право України. - 2001. - № 11. - с. 28-31.

3. Книгін К. Реалізація народного волевиявлення, вираженого в рішеннях всеукраїнських референдумів: окремі проблеми. // Право України. - 2003. - № 8. - с. 44-47.

4. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів / Автори-упорядники: С. В. Лінецький, М. І. Мельник, А. М. Ришелюк. - К.: Атіка, 2000. - с. 104-125.

5. Кривенко Л. Конституційні основи референдуму. Проблеми демократизації. // Віче. - 2001. - № 2. - с. 78-95.

6. Кривенко Л. Референдум. Наближення до горизонту // Віче. - 2004. - № 11. - с. 8-11.

7. Крупчан О. Референдум: світовий досвід і сьогодення України. // Право України. - 2003. - № 8. - с. 30-35.

8. Олійник О. Всеукраїнський референдум у європейському контексті. // Урядовий кур'єр. - 2000. - 31 березня. - с. 2.

9. Паламарчук М. Всеукраїнський референдум у політичній системі України. // Право України. - 2005. - № 5. - с. 42-44.

10. Плющ В. Референдум як реальність: (актуальний коментар). // Літературна Україна. - 2000. - 13 квітня (№ 12-13). - с. 1.

11. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність. - К., 2000. - с. 1-248.

12. Сіренко В. Референдум: перемоги і поразки.//Голос України. - 1999. - 14 грудня. - с. 6.

13. Федоренко В. Референдум: те, що має бути повідомлене.//Віче. - 1988. - № 11. - с. 54-60.

14. Федоренко В. Юридична сила референдумів, плебісцитів: (державотворення). // Віче. - 2000. - № 8. - с. 57-69.

15. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: “Українська енциклопедія”, 1988. - Т. 5: П-С. - 2003. - с. 301-302.

Додаток 1

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про всеукраїнський та місцеві референдуми

(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, №33, ст. 443) (Введений в дію Постановою ВР№ 1287-12 від 03.07.91,ВВР1991, № 33, ст. 444)(Із змінами, внесеними згідно із Законом №2481-12 від 19.06.92, ВВР 1992, №35, ст. 515)

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття і види референдумів

З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми. Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Відповідно до Конституції України проводяться всеукраїнські референдуми, референдуми Республіки Крим та місцеві (в межах адміністративно-територіальних одиниць) референдуми.

Закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, вищих виконавчих і розпорядчих органів державної влади Республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України та Республіки Крим, рішень місцевих Рад народних депутатів. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень Рад народних депутатів, на території яких він проводиться.

Закони, інші рішення, що прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані або змінені лише у порядку, передбаченому цим Законом.

Стаття 2. Законодавство про референдуми

Порядок підготовки і проведення всеукраїнського та місцевих референдумів регулюється Конституцією України, цим Законом, а також іншими законодавчими актами України.

Порядок підготовки і проведення республіканського та місцевих референдумів у Республіці Крим з питань, віднесених до її відання, регулюються цим Законом і законодавством Республіки Крим.

Стаття 3. Предмет всеукраїнського референдуму

Предметом всеукраїнського референдуму може бути:

затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень;

прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень;

прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.

Стаття 3-І. Предмет республіканського і місцевих референдумів у Республіці Крим

Предметом республіканського (Республіки Крим) референдуму може бути прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання Республіки Крим.

Предмет місцевого референдуму в Республіці Крим визначається законодавством Республіки Крим.

Стаття 4. Предмет місцевого референдуму

Предметом місцевого референдуму може бути:

прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих і розпорядчих органів.

Стаття 5. Питання, що виносяться на всеукраїнський референдум

На всеукраїнський референдум можуть виноситися питання, віднесені Конституцією України до відання України.

Виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про реалізацію права народу України на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.

На всеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; питання амністії та помилування; питання про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров'я та безпеки громадян; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.

Стаття 6. Питання, що виносяться на місцеві референдуми

На місцеві референдуми можуть виноситися питання, віднесені законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також питання дострокового припинення повноважень відповідної Ради народних депутатів та її голови.

Виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей; питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр; питання про зміну базового рівня місцевого самоврядування у сільських районах.

На місцеві референдуми не виносяться питання про скасування законних рішень вищестоящих органів державної влади і самоврядування; питання, віднесені до відання органів суду і прокуратури; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної місцевої Ради народних депутатів та її виконавчих і розпорядчих органів.

Стаття 6-І. Обмеження на проведення референдумів

Проведення референдумів з питань, що не відносяться до відання Республіки Крим та органів місцевого і регіонального самоврядування адміністративно-територіальних одиниць в Україні, не допускається, а результати таких референдумів визнаються такими, що не мають юридичної сили.

Стаття 7. Принципи участі громадян у референдумах

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18 років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, сільради.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду і характеру занять забороняються.

У референдумах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, та особи, які тримаються в місцях позбавлення волі.

Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос.

Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.

Голосування під час референдуму с таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

Стаття 8. Демократичні засади підготовки і проведення референдумів

Громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право безперешкодної агітації за пропозицію про оголошення референдуму, за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти пропозиції про оголошення референдуму, прийняття закону чи рішення. Для реалізації цього права заінтересованим особам і організаціям надаються приміщення для зборів, забезпечується можливість використання засобів масової інформації. Винесений на референдум проект закону, рішення обговорюється в межах України або тієї адміністративно-територіальної одиниці, де проводитиметься референдум.

Діяльність державних і громадських органів, які беруть участь у підготовці і проведенні референдуму, здійснюється відкрито і гласно.

Всі рішення, що стосуються референдуму, а також проекти законів, інших рішень, які виносяться на референдум, підлягають опублікуванню засобами масової інформації.

Засоби масової інформації висвітлюють хід підготовки і проведення референдуму, їх представникам гарантується безперешкодний доступ на всі збори і засідання, пов'язані з референдумом, і одержання інформації.

В день проведення референдуму будь-яка агітація забороняється.

Стаття 9. Проведення нового референдуму

Новий всеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений не раніше як через 5 років, а місцевий референдум - не раніше як через рік від дня проведення попереднього референдуму з цих питань.

Стаття 10. Відповідальність за порушення законодавства про референдум

Прийняття рішень про проведення референдумів з питань, що не відносяться до відання Республіки Крим або до відання місцевого і регіонального самоврядування, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Особи, які перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також члени комісій з референдуму, посадові особи, які вчинили підлог документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення цього Закону, несуть встановлену законодавством України відповідальність.

Стаття 11. Фінансування референдумів

Підготовка і проведення всеукраїнського референдуму здійснюється за рахунок республіканського бюджету, місцевих референдумів - за рахунок відповідних місцевих бюджетів.

Порядок фінансування підготовки і проведення референдумів визначається Кабінетом Міністрів України та відповідними місцевими Радами народних депутатів.

Глава II. ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ РЕФЕРЕНДУМІВ

Стаття 12. Призначення референдумів

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України, місцеві референдуми - відповідними місцевими Радами народних депутатів.

Стаття 13. Призначення референдумів на вимогу громадян України та народних депутатів

Верховна Рада України також призначає всеукраїнський референдум:

з питань затвердження або скасування Конституції України, а також з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, Президента України - якщо цього вимагають не менш як три мільйони громадян України, які мають право брати участь у референдумі;

з питань затвердження або скасування Конституції та інших законодавчих актів України, які відповідно до цього Закону можуть виноситись на всеукраїнський референдум, за винятком питань до строкового припинення повноважень Верховної Ради України та Президента України, - якщо цього вимагає на менш як половина народних депутатів України.

Місцева Рада народних депутатів також призначає місцевий референдум на вимогу депутатів, що становлять не менш як половину від загального складу Ради народних депутатів, або на вимогу, підписану однією десятою частиною громадян України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці і мають право брати участь у референдумі.

Стаття 14. Реалізація права вимоги референдумів народними депутатами

Вимога народних депутатів, які становлять не менш як половину від загальної кількості народних депутатів України або місцевої Ради народних депутатів, про проведення референдуму реалізується шляхом поіменного голосування на пленарному засіданні відповідної Ради народних депутатів або шляхом збирання підписів народних депутатів. Підписи народних депутатів України засвідчує Секретаріат Верховної Ради України, депутатів місцевих Рад народних депутатів - голова відповідної місцевої Ради народних депутатів.

Стаття 15. Реалізація права вимоги референдумів громадянами України

Право ініціативи у збиранні підписів під вимогою про проведення всеукраїнського референдуму належить громадянам України, які мають право на участь у референдумі, а під вимогою про призначення місцевого референдуму - громадянам України, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці і мають право на участь у референдумі.

Збирання підписів організують і здійснюють ініціативні групи референдуму, що утворюються відповідно до цього Закону.

Стаття 16. Утворення ініціативних груп референдумів

Ініціативна група всеукраїнського референдуму утворюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менш як 200 осіб, які мають право на участь у референдумі.

Ініціативна група обласного, міського (міст республіканського і обласного підпорядкування), районного, районного в місті референдуму утворюється на зборах за участю не менш як 200 громадян України, а міського (міст районного підпорядкування), селищного і сільського референдуму - на зборах за участю не менш як 50 громадян України, які мають право на участь у референдумі і постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Не пізніш як за 10 днів до проведення зборів з питання всеукраїнського референдуму їх ініціатори повинні письмово повідомити про час, місце і мету зборів голову районної, міської (міст республіканського та обласного підпорядкування) Ради народних депутатів, на території якої проводитимуться збори, а зборів з питань місцевого референдуму - голову місцевої Ради народних депутатів, у межах території якої пропонується проводити місцевий референдум.

Перед початком зборів проводиться реєстрація учасників зборів, складається їх список із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, місця проживання. На зборах обираються їх голова і секретар; подальший порядок денний повинен включати обговорення доцільності проведення референдуму та формулювання питання, що пропонується на нього винести.

В разі схвалення більшістю учасників зборів пропозиції про проведення референдуму та затвердження формулювання питання, що пропонується на нього винести, обирається ініціативна група, якій доручається організація збирання підписів громадян.

Ініціативна група всеукраїнського референдуму складається не менш як з 20 громадян України, які мають право брати участь у референдумі. Ініціативна група місцевого референдуму складається не менш як з 10 громадян України, які мають право брати участь у референдумі і постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Про проведення зборів складається протокол із зазначенням результатів голосування з питань порядку денного.

Документи проведених зборів - список їх учасників, протокол зборів, точне формулювання питання, що пропонується винести на референдум, та список членів ініціативної групи із зазначенням даних документів, що посвідчують їх особи, підписуються головою і секретарем зборів.

Стаття 17. Реєстрація ініціативних груп

Ініціативні групи всеукраїнського референдуму реєструються Центральною комісією з всеукраїнського референдуму за поданням голів районних, міських (міст республіканського та обласного підпорядкування) Рад народних депутатів, на території яких проведено збори громадян, які обрали ініціативну групу.

Ініціативні групи місцевого референдуму реєструються головами місцевих Рад народних депутатів, у межах території яких пропонується провести місцевий референдум.

Для реєстрації ініціативної групи голові відповідної Ради народних депутатів подаються документи зборів громадян, передбачені статтею 16 цього Закону, а також підписане членами ініціативної групи зобов'язання про додержання ними законодавства України про референдум.

У разі відповідності поданих документів вимогам цього Закону голова відповідної місцевої Ради народних депутатів у 10-денний строк подає документи щодо ініціативної групи всеукраїнського референдуму до Центральної комісії з всеукраїнського референдуму або реєструє ініціативну групу місцевого референдуму, після чого у триденний строк видає ініціативній групі місцевого референдуму свідоцтво про реєстрацію та посвідчення членів ініціативної групи за формами, що встановлюються Президією Верховної Ради України.

У свідоцтві про реєстрацію ініціативної групи місцевого референдуму на основі списків громадян, які брали участь в останньому за часом референдумі, або списків виборців останніх за часом виборів зазначається точна кількість громадян, підписи яких необхідні для підтримки вимоги про проведення місцевого референдуму, та термін збирання підписів. У разі відповідності поданих документів щодо ініціативної групи всеукраїнського референдуму вимогам цього Закону Центральна комісія з всеукраїнського референдуму у 15-денний строк реєструє ініціативну групу всеукраїнського референдуму, після чого у триденний строк видає ініціативній групі всеукраїнського референдуму свідоцтво про реєстрацію та посвідчення членів ініціативної групи за формами, що встановлюються Президією Верховної Ради України. У свідоцтві про реєстрацію ініціативної групи всеукраїнського референдуму зазначається термін збирання підписів.

Під час реєстрації ініціативних груп всеукраїнського референдуму їм має бути присвоєно порядкові номери, а ініціативних груп місцевого референдуму - і найменування, що відповідають найменуванням відповідних Рад народних депутатів.

Відомості про зареєстровані ініціативні групи всеукраїнського референдуму подаються до Президії Верховної Ради України.

Відомості про реєстрацію ініціативних груп публікуються у пресі.

Загальна кількість створюваних ініціативних груп по кожному референдуму не обмежується.

Плата за реєстрацію ініціативних груп не стягується. Ради народних депутатів, інші державні органи та установи України не несуть витрат, пов'язаних з організацією і діяльністю ініціативних груп.

Відмова у реєстрації ініціативної групи або відсутність рішення про реєстрацію можуть бути оскаржені членами ініціативної групи у районний (міський) народний суд за місцем знаходження Центральної комісії з всеукраїнського референдуму або відповідної Ради народних депутатів.

Стаття 18. Порядок і строки збирання підписів ініціативними групами

Від дня одержання свідоцтва про реєстрацію ініціативна група має право організовувати та безперешкодно здійснювати збирання

підписів на листах для підписів громадян під вимогою проведення референдуму (підписних листах).

Загальний термін збирання підписів з питання про проведення всеукраїнського референдуму не повинен перевищувати трьох місяців, а місцевого референдуму - одного місяця від дня одержання свідоцтва про реєстрацію першої з створених по даному референдуму ініціативних груп.

На кожному підписному листі повинно бути найменування, порядковий номер ініціативної групи, порядковий номер підписного листа та формулювання питання, що пропонується винести на референдум. Форми підписних листів всеукраїнського та місцевих референдумів затверджуються Центральною комісією з всеукраїнського референдуму.

Члени ініціативної групи повинні попередити громадянина України, що його підпис може бути поставлено лише на одному підписному листі підданою вимогою про проведення референдуму.

Громадянин України, який підтримує вимогу про проведення референдуму, ставить свій підпис на підписному листі, зазначаючи при цьому своє прізвище, ім'я та по батькові, дату підписання. Член ініціативної групи зазначає у підписному листі згідно з документами громадянина дату його народження та місце постійного проживання. За відсутності у громадянина документа, що посвідчує особу, підпис громадянина вважається недійсним і не зараховується.

Після заповнення підписного листа в ньому робиться запис про загальну кількість підписів громадян. Правильність відомостей, занесених до підписного листа, засвідчується підписами двох членів ініціативної групи.

Протягом десяти днів від дня останнього за часом підпису громадян на підписному листі і не пізніше зазначеного терміну збирання підписів під даною вимогою про проведення референдуму підписи членів ініціативної групи на підписному листі повинні бути засвідчені посадовою особою, спеціально призначеною для цього головою районної, міської (міст республіканського та обласного підпорядкування) Ради народних депутатів, на території якої проводиться збирання підписів ініціативною групою всеукраїнського референдуму, або головою місцевої Ради народних депутатів, що зареєструвала ініціативну групу місцевого референдуму. При цьому може бути знято копію підписного листа.

Стаття 19. Відповідальність за порушення порядку збирання підписів

Під час збирання підписів голова відповідної місцевої Ради народних депутатів, де засвідчуються підписи членів ініціативної групи, організовує перевірку зазначених у підписних листах відомостей. У разі виявлення порушень порядку збирання підписів та оформлення підписних листів голова районної, міської (міст республіканського і обласного підпорядкування) Ради народних депутатів, на території якої здійснюється діяльність ініціативної групи всеукраїнського референдуму, вносить подання до Центральної комісії з всеукраїнського референдуму.

Центральна комісія з всеукраїнського референдуму після розгляду подання у 10-денний строк може прийняти рішення про припинення діяльності членів ініціативної групи, які допустили порушення, визнання недійсними їх посвідчень, а також підписних листів або підписів окремих громадян, внесених до підписних листів з порушенням передбаченого цим Законом порядку.

Якщо порушення допущено під час збирання підписів для проведення місцевого референдуму, рішення про припинення діяльності членів ініціативної групи, визнання недійсними посвідчень, підписних листів та підписів окремих громадян приймається у 10-денний строк головою тієї місцевої Ради народних депутатів, де зареєстрована ініціативна група місцевого референдуму.

У разі повторного порушення порядку збирання підписів ініціативною групою відповідно Центральна комісія з всеукраїнського референдуму або голова місцевої Ради народних депутатів, де зареєстрована ініціативна група місцевого референдуму, можуть прийняти рішення про припинення діяльності ініціативної групи, визнання недійсними свідоцтва про її реєстрацію, посвідчень членів групи, підписних листів або підписів окремих громадян, внесених до підписних листів з порушеннями. При цьому документи ініціативної групи всеукраїнського референдуму та зібрані нею підписні листи передаються до Центральної комісії з всеукраїнського референдуму, а ініціативної групи місцевого референдуму - до відповідної місцевої Ради народних депутатів. Підписи громадян на переданих підписних листах, за винятком визнаних недійсними, враховуються при остаточному підрахунку загальної кількості підписів громадян України, які ще вимагають проведення референдуму.

Стаття 20. Підрахунок підписів громадян України, які вимагають проведення референдуму

Після завершення збирання підписів ініціативна група у триденний строк складає підсумковий протокол, в якому зазначається загальна кількість підписів громадян, зібраних на території відповідної місцевої Ради народних депутатів, дата реєстрації ініціативної групи, дата закінчення збирання підписів.

Підписні листи всеукраїнського референдуму по акту передаються на зберігання голові районної, міської (міст республіканського та обласного підпорядкування) Ради народних депутатів, на території якої проводилось збирання підписів, а підписні листи місцевого референдуму - голові місцевої Ради народних депутатів, у межах території якої пропонується провести референдум. Підписні листи зберігаються протягом двох місяців після проведення референдуму. В акті зазначається загальна кількість підписних листів та підписів громадян. Акт у трьох примірниках підписується не менш як трьома членами ініціативної групи та головою відповідної Ради народних депутатів або його заступником.

Група всеукраїнського референдуму у тижневий строк після підписання акта передає підсумковий протокол та акт разом з вимогою про проведення референдуму до Центральної комісії з всеукраїнського референдуму.

Центральна комісія з всеукраїнського референдуму забезпечує реєстрацію документів, надісланих усіма ініціативними групами всеукраїнського референдуму з даного питання; протягом одного місяця від дня надходження відповідних документів проводить вибіркову або повну перевірку вірогідності надісланих документів; підбиває загальні підсумки збирання підписів в цілому по України, про що складається протокол.

Якщо у підписних листах виявлено два або більше підписів одного громадянина, його підписи не враховуються.

Протокол та документи перевірки у триденний строк передаються Центральною комісією з всеукраїнського референдуму до Президії Верховної Ради України, яка розглядає їх у двотижневий строк від дня надходження.

Президія Верховної Ради України може доручити вибіркову або повну перевірку одержаних документів народним депутатам України та відповідним місцевим Радам народних депутатів, після чого виносить питання про проведення всеукраїнського референдуму на розгляд сесії Верховної Ради України.

Голова місцевої Ради народних депутатів, у межах території якої пропонується провести місцевий референдум, забезпечує реєстрацію документів, надісланих усіма ініціативними групами місцевого референдуму з даного питання; протягом 15 днів від дня надходження відповідних документів організує проведення вибіркової або повної перевірки вірогідності надісланих документів та підбиття підсумків збирання підписів за участю представників усіх ініціативних груп місцевого референдуму з даного питання, про що складається акт. Акт підписується головою місцевої Ради народних депутатів та представниками усіх ініціативних груп, після чого питання про проведення місцевого референдуму виноситься на розгляд сесії відповідної Ради народних депутатів.

У тому разі, коли у визначений цим Законом строк під вимогою про проведення референдуму не зібрано достатньої кількості підписів громадян України, всеукраїнський або місцевий референдум не проводиться, про що приймається рішення відповідно Президією Верховної Ради України або головою місцевої Ради народних депутатів, у межах території якої пропонувалося провести референдум.

Стаття 21. Прийняття рішення з питання проведення референдуму

Верховна Рада України, відповідна місцева Рада народних депутатів після одержання належним чином оформленої пропозиції приймають на сесії у місячний строк одне з таких рішень:

про призначення референдуму;

про відхилення пропозиції про проведення референдуму у разі наявності серйозних порушень цього Закону, які впливають на підстави для призначення референдуму;

про прийняття рішення, яке пропонується у вимозі про при значення референдуму, без наступного проведення референдуму.

У разі якщо на всеукраїнський референдум виноситься питання про дострокове припинення повноважень Президента України, рішення приймається більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів України.

Стаття 22. Зміст рішення про призначення референдуму

У рішенні про призначення референдуму визначається дата проведення референдуму, зазначається назва проекту закону, рішення, зміст питання, що виноситься на референдум.

Дата проведення всеукраїнського референдуму призначається не раніш як за три і не пізніш як за чотири місяці, а місцевого референдуму - не раніш як за місяць і не пізніш як за два місяці від дня прийняття рішення про проведення референдуму.

Повідомлення про призначення референдуму та зміст проекту закону, рішення, іншого питання, що виноситься на референдум, оголошується відповідно у республіканських та місцевих засобах масової інформації у 10-денний строк після прийняття рішення про його призначення.

Глава III. ПІДГОТОВКА ПРОВЕДЕННЯ РЕФЕРЕНДУМІВ

Стаття 23. Дільниці для голосування

Для проведення голосування і підрахунку голосів під час проведення референдумів територія районів, міст, районів у містах, селищ міського типу і сільрад ділиться на дільниці для голосування.

Дільниці для голосування утворюються також у військових частинах, лікарнях та інших стаціонарних лікувальних закладах, місцях перебування громадян, розташованих у важкодоступних районах, а також на суднах, які перебувають у день проведення референдуму у плаванні. Такі дільниці можуть бути утворені, якщо для цього є необхідні умови, при представництвах України за кордоном.

Дільниці для голосування утворюються районними, міськими, районними у містах, селищними і сільськими Радами народних депутатів, або їх головами. У військових частинах дільниці для голосування утворюються відповідними Радами народних депутатів або їх головами за поданням командирів частин або військових з'єднань. На суднах, які перебувають у день проведення референдуму у плаванні, дільниці для голосування утворюються відповідними Радами народних депутатів або їх головами за місцем порту приписки судна. При представництвах України за кордоном такі дільниці утворюються Радами народних депутатів або їх головами за поданням Міністерства закордонних справ України.

Дільниці для голосування утворюються не пізніш як за півтора місяця до всеукраїнського і 20 днів - до місцевого референдуму. У військових частинах, а також у важкодоступних районах, на суднах, які перебувають у день проведення референдуму у плаванні, дільниці для голосування утворюються в той же строк, а у виняткових випадках - не пізніш як за п'ять днів до референдуму.

Дільниці для голосування утворюються з кількістю від 20 до 3000 громадян, які мають право брати участь у референдумі, а в необхідних випадках - з меншою або більшою кількістю громадян.

Відповідна Рада народних депутатів або її голова сповіщає громадян про межі кожної дільниці для голосування з зазначенням місця знаходження дільничної комісії по референдуму і приміщення для голосування.

Стаття 24. Комісії з референдуму

Для підготовки і проведення всеукраїнського референдуму в Україні утворюються комісії:

Центральна комісія з всеукраїнського референдуму;

комісія Республіки Крим з всеукраїнського референдуму;

обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму;

дільничні комісії з референдуму.

До утворення Центральної комісії з всеукраїнського референдуму її функції виконує Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів України.

Для підготовки і проведення місцевого референдуму в межах адміністративно-територіальних одиниць, де він проводиться, утворюються комісії:

обласні, районні, міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму;

дільничні комісії з референдуму.

У разі оголошення і проведення одночасно двох або кількох референдумів комісії, утворені в передбаченому цим Законом порядку, є спільними для всіх одночасно оголошуваних референдумів.

Комісії з референдуму можуть бути утворені на основі існуючих виборчих комісій.

У разі, якщо референдум проводиться одночасно з виборами народних Депутатів або Президента України, може бути утворено спільні комісії з референдуму та виборів.

Стаття 25. Утворення Центральної комісії з всеукраїнського референдуму

Центральна комісія з всеукраїнського референдуму утворюється Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Республіки Крим або її Президії, обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів або їх голів з урахуванням пропозицій органів політичних партій, масових рухів, громадських організацій, трудових колективів або їх рад, колективів професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборів громадян за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах, а також за поданням республіканських органів політичних партій, масових рухів, громадських організацій та ініціативних груп всеукраїнського референдуму не пізніш як за півтора місяця до референдуму у складі голови, заступників голови, секретаря і 27 членів комісії.

Стаття 26. Повноваження Центральної комісії з всеукраїнського референдуму