ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та сутність віктимології

1.1 Віктимологія, як самостійна наука

1.2 Огляд основних напрямів сучасної віктимології

2. Проблеми віктимології

2.1 Поняття і система віктимологічної профілактики

2.2 Форми та методи віктимологічної профілактики

2.3 Особа потерпілого та її правовий захист

2.4 Класифікація жертв злочинця

2.5 Механізм суїцидальної поведінки

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Віктимологія (від латинського „victim" - „жертва" та грецького „logos" - докладно про що-небудь, вчення) у буквальному перекладі означає - „докладно про жертву", або „вчення про жертву".

Як окремий, самостійний напрям віктимологія зародилась порівняно недавно. Її започаткування пов'язують хронологічно з періодом після Другої світової війни, яка забрала мільйони людських життів. Сама ж ідея про роль жертви у механізмі скоєння злочину не є новою. Вона знайшла своє відображення в численних юридичних та літературних пам'ятках та інших джерелах, починаючи зі стародавніх часів. На рівні наукових досліджень віктимогеннi передумови злочинів стали вивчатися з другої половини 40-х років ХХ сторіччя. Поступово виокремився самостійний науковий напрям - віктимологія.

Віктимність -- це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом злочинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якісний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.

Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктимність) - це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не придбав віктимність у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту народження та до смерті; він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину.

Актуальність. Проблема тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров'я людини завжди була та залишається однією із злободенних та хворобливих проблем суспільства, гострим соціальним фактором його дестабілізації. Як показує історія людства, ці дії завжди визивають негативний соціальний резонанс. Рівень цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до життя та здоров'я іншої, оскільки це не є цінністю однієї миті, а все інше є похідною від них. Але ціна розуміння такої простої істини ні з чим не порівняна.

На вищому законодавчому рівні - у Конституції України вказано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Простежується стійка тенденція росту числа навмисних вбивств та тяжких тілесних пошкоджень в Україні. У 2008 р. їх зареєстровано 4396 та 6032, у 2009 р. - 4041 та 6294 злочинів.

Виходячи із вищезазначеного, можемо стверджувати, що проблеми віктимної поведінки потерпілих в тяжких насильницьких злочинах проти життя та здоров'я людини в умовах загальної ескалації насилля у сучасному українському суспільстві набувають особливе значення, яка відрізняється підвищеною актуальністю.

Предметом даної роботи є девіантна поведінка потерпілого від злочину.

Об'єктом в даному випадку виступають суспільні відносини, що виникають у зв'язку з такою поведінкою потерпілого.

Завданням цієї роботи є:

1. Вияснити саме сутність віктимології.

2. Виокремити проблеми віктимології. Для цього розібратися у жертві злочинця та потерпілого.

До методів, які були використанні при написанні цієї роботи, відносяться: метод аналізу, дедуктивний метод, порівняльний та описовий.

1. Поняття та сутність віктимології

1.1 Віктимологія як самостійна наука

Віктимології (лат. victima - жертва + греч. logos - навчання, наука), навчання про жертву злочину, що передбачає комплексне вивчення потерпілого у всіх його проявах. Дослідженню піддаються потерпілий від злочину (у т.ч. від статевого злочину), зв'язок "злочинець - потерпілий", віктимність (підвищена здатність людини в силу ряду духовних і фізичних якостей при визначених об'єктивних обставинах ставати "мішенню" для злочинних зазіхань) і віктимізація (процес перетворення особи в жертву злочину).

Віктимологія дозволяє створити єдиний банк даних про потерпілих від злочинів, зокрема від статевих, і тим самим організувати систему наукового обслуговування практичної діяльності правоохоронних органів.Запобігання статевих злочинів, особливо зґвалтувань, їх розкриття знаходяться в тісній залежності від вивчення особистості і поведінки жертви. Аналіз слідчої і судової практики по справах про статеві злочини свідчить про те, що багато дівчат і молодих жінок, що стали жертвами статевих зазіхань, постраждали по власній "провині" через легковажність, необачності, особливо у відносинах з незнайомими чоловіками. Майже кожна друга потерпіла від зґвалтування знаходилася в стані алкогольного сп'яніння, нерідко вживаючи спиртне разом з майбутнім ґвалтівником. Майже 75% потерпілих раніше не були знайомі з ґвалтівником, а познайомилися на вулиці, у суспільному транспорті, у місцях відпочинку.

Віктимологічні дослідження свідчать, що більшість потерпілих від зґвалтування (63%) приходиться на молодих жінок у віці до 25 років, 40% з них - неповнолітні. Кожна десята раніше вже була жертвою зґвалтування, причому більшість з них - у віці до 18 років.

Найчастіше злочинець намагається довести, що статевий акт (коітус) з потерпілою носив добровільний характер, посилаючись не тільки на провокуючу поведінку жінки в спілкуванні з ним, її приступність для знайомства, згода на відокремлені зустрічі і прогулянки, але і на її пасивність і відсутність з її боку опору. При оцінці ступеня суспільної небезпеки вчиненого і винесенні покарання особі, що зробила статеве зазіхання, суд враховує зазначені віктимогенні фактори.

Віктимологія сьогодні - це комплексне навчання про осіб, що знаходиться в кризовому стані (жертви злочинів, стихійних лих, катастроф, економічного і політичного відчуження, біженці, соціальні організації й ін.), і мірах допомоги таким жертвам.

На нашу думку, сучасна віктимологія як спеціальна соціологічна теорія[2] здійснює "наскрізний" комплексний аналіз феномена жертви, виходячи з теоретичних представлень і моделей, спочатку розроблених у сфері інших соціальних дисциплін (права, кримінології, політології, теорії державного керування, соціальної роботи, конфликтологии, соціології поводження, що відхиляється,).

"Віктимологія - багатоаспектна і цілком самостійна наука", - писав А.Е. Михайлов[ 3]

Унікальність віктимології складається в її комплексному синергетичному і сфальцьованому підході до вивчення популяцій і кризових явищ, що лише почасти вивчалися раніше в рамках конкретних соціальних наук. Теза про те, що віктимологія як одна з наук про людину вивчає поводження, що відхиляється від норми безпеки [4], має достатнє число прихильників серед суспільствознавців. Недарма навіть супротивники виділення віктимології в самостійну наукову дисципліну свідчать, що "можна говорити про відносну (виділене нами. - В.Т.) самостійності цього наукового напрямку в рамках кримінології" [5]

По суті справи, дана дисципліна служить осмисленню нових взаємин і динамічних зв'язків між жертвами і соціально небезпечними проявами середовища проживання, інтегруючи воєдино кращі досягнення традиційних, устояних навчань.

1.2 Огляд основних напрямків сучасної віктимології

Сучасна віктимологія реалізується в декількох напрямках:Загальна "фундаментальна" теорія віктимології, що описує феномен жертви соціально небезпечного прояву, його залежності від соціуму і взаємозв'язку з іншими соціальними інститутами і процесами. При цьому розвиток загальної теорії віктимології ведеться, у свою чергу, по двох напрямках:Перша - досліджує історію віктимності і віктимізації, аналізує закономірності їх поведінки і розвитку слідом за зміною основних соціальних перемінних, з огляду на відносну самостійність феномена віктимності як форми реалізації девіантної активності;

Друга - вивчає стан віктимності як соціального процесу (аналіз взаємодії віктимності і суспільства) і як індивідуального прояву поведінки, що відхиляється, за допомогою загальнотеоретичного узагальнення даних, отриманих теоріями середнього рівня.

Частково віктимологічні теорії середнього рівня (кримінальна віктимологія, деліктна віктимологія, травматична віктимологія й ін.). Прикладна віктимологія - віктимологічна техніка (емпіричний аналіз, розробка і впровадження спеціальних технік превентивної роботи з жертвами, технологій соціальної підтримки, механізмів реституції і компенсації, страхових технологій і ін.).

Загальнотеоретичне віктимологичне дослідження, будучи підгалуззю соціології, являє собою процес вироблення системи нових наукових знань про жертви соціально небезпечних проявів, визначення понять, аксіом (постулатів, законів), розробки мови теорії, формування методології і методики наукового аналізу на підставі виявлення й узагальнення типових закономірностей взаємодії жертв і соціально небезпечних проявів, що спостерігаються і вимірювані теоріями середнього рівня.

Основна ідея загальної теорії віктимології складається в побудові системної моделі взаємодії "негативне соціальне явище - жертва", що описує і вивчає шляху нормалізації негативних соціальних, психологічних і моральних впливів на людину (соціальну спільність) з боку природного середовища, штучною жилою і робітничим середовищем, соціального середовища, а також кризового внутрішнього середовища самої людини (соціальної спільності) з метою їхньої корекції і нейтралізації, підвищення адаптивних здібностей людини, соціальної групи, організації.

Варіативність і мінливість соціальних відхилень припускає їхнє системне дослідження, у противному випадку будь-які прийняті нами міри (програмування боротьби з чи злочинністю навчання індивіда мірам безпечного поводження) будуть лише паллиативом, здатним на недовгий час загнати хвороба усередину.

Природно, що зміст того, що в принципі в стані віктимизувати людину (спільність), буквально безмежно, оскільки продукується різноманітністю ролей, мотивів, функцій, прийнятих на себе індивідом у взаємодії із соціальним і природним середовищем.

Звідси емпіричний аналіз буття жертви соціально небезпечного прояву, описуючи розмаїтість сучасного світоустрою, практично відтворює приватні моделі і закономірності існування і взаємодії природного і соціального замість виділення глибинних, істотних ознак.

На жаль, у зазначених напрямках робота ведеться восновному на емпіричному рівні за допомогою створення прикладних методик і технік забезпечення соціальної й індивідуальної безпеки жертв соціально небезпечних проявів [1].

Зазначена обставина приводить до серйозних теоретичних прорахунків, до допуску визначених помилок у віктимологических дослідженнях. Так, наприклад, А.Г. Шаваев у роботі, присвяченої кримінологічної безпеки недержавних об'єктів економіки, проблемам загальної теорії безпеки приділив буквально кілька сторінок.

У результаті спроба створення концептуального підходу до забезпечення кримінологічної безпеки недержавних об'єктів економіки звелася до опису і класифікації погроз і заходів для боротьби з ними замість створення теоретично коштовної системної моделі [2].

Не можна не відзначити, що описовий підхід у стані задовольнити первинні потреби в організації соціального контролю. Разом з тим будь-яке емпіричне соціальне дослідження, не засноване на теоретично відпрацьованих поняттях, методологічно хибно.

Опис (без пояснення) об'єкта девіацій у статиці, перерахування конкретних видів девіацій (погроз) і мір їхній протидії - є ні що інше, як підтвердження влучне поміченої Б.С. Братусем старої істини: "Здоров'я одне, а хвороб багато".

Саме доповнення змістовного аспекту вивчення віктимності його сутнісними характеристиками, аналізом етіології і закономірностей виникнення і функціонування механізмів віктимної активності в змістовному, динамічному і сутнісному, суб'єктивному аспектах [3] дозволяє побудувати системну модель віктимної поведінки , що може служити ядром загальної теорії віктимології.

Природно, що на шляху розвитку основної ідеї віктимології існують об'єктивні утруднення.

По-перше, соціальні конфлікти завжди унікальні ("Усі щасливі родини схожі один на одного, кожна нещаслива родина нещаслива по-своєму"), тому побудова реальна діючої системної (тим більше єдиної) моделі віктимогенного конфлікту ускладнено концептуальними, гносеологічними і лінгвістичними труднощями [4].

Так, з концептуальної точки зору ми в стані побудувати тільки приблизний прогноз розвитку конфлікту, оскільки сфера моральних представлень і сфера, що має індивідуальне фарбування, психічного в сполученні з безупинно зростаючими ентропійними тенденціями розвитку технічного прогресу [5] складають пороги невідомості, певним чином, що впливають на адаптивні можливості людства і зв'язане з ними зміна соціальної форми.

З гносеологічної точки зору людські конфлікти не можуть бути предметом тотального експериментування: існування етичних обмежень, природно, зводить нанівець пізнавальну цінність будь-яких моделей штучно створюваних віктимогенних ситуацій.

Нарешті, формалізація відносин і понять у рамках загальної теорії віктимології повинна вестися не шляхом створення і конструювання нових понять (хоча заперечення неологізмів у становленні понятійного апарата будь-якої науки було б некоректним), а шляхом застосування і відпрацьовування вже існуючої мови соціологічних дисциплін.По-друге, опис будь-якого соціального конфлікту дослідником буде вестися з позицій або заданої політичним пристроєм суспільства системи ідеологічних установок, або з позицій соціокультурних розпоряджень, інтеріоризованних ученими.

І в тім і в іншому випадку помилка культурологічного зсуву неминуча: суб'єктивно ми будемо змушені "підганяти" об'єктивну реальність під систему схвалюваних нами цінностей і нормативів. Модель же віктимогенного конфлікту і схеми його корекції будуть досить однобокими і фрагментарними.

"На жаль, досягнутий результат може зовсім не відповідати тому, чого насправді бажає жертва, - писав Е. Віано. - Інформація про цьому досить незначна. Більшість віктимологічних досліджень зосереджені на соціологічних проблемах (з позитивістської точки зору. - В.Т.) - хто найчастіше може стати жертвою, які інтенсивність і риси віктимизации, які послуги повинні бути запропоновані жертвам. У результаті, незважаючи на підсумовування безлічі даних про жертви злочинів, наші представлення, переконання і висновки можуть зовсім не відображати в реальності, що ж це значить - бути жертвою" [6].

У визначеному змісті зазначені утруднення "знімаються" при побудові заснованої на концепціях і парадигмах сучасної теорії синергетики гомеостатической ( щосамовідтворюється в "чувственно-сверхчувственном" сприйнятті), стійкої моделі віктимогенного конфлікту, що служить у наближеному виді аналогом процесів, що відбуваються, на мікрорівні і передумовою пізнання закономірностей взаємодії віктимизации і злочинності на макрорівні.

"Розвиток науки в останнім сторіччі ознаменувалося, зокрема, відкриттям фундаментальної ролі ймовірносно-статистичних закономірностей у багатьох явищах об'єктивної дійсності. У ряді досліджень розкривається діалектична природа статистичних систем-процесів, що укладають у собі нерозривне з взаимопереходами єдність необхідності і випадковості, упорядкованості і невпорядкованості, загальній і одиничного, стійкості і мінливості, автономії (незалежності, волі) і залежності, визначеності і невизначеності, твердої і вероятностной детермінації. При цьому підкреслюється, що жодна з названих полярностей не виявляється в чистому виді. Власне кажучи, у відношенні ймовірносно-статистичних систем-процесів можна говорити лише про ступінь, чи мері, упорядкованості, визначеності, необхідності (законообразности), детерминированности, стійкості і т.д. Абсолютна упорядкованість і абсолютний хаос можливі лише в абстракції", - писав В.Д. Плахов [7].

З огляду на вищевикладене, ми спробуємо представити диаду "злочинність - кримінальна віктимність" (як форму прояву більш загальної системи "негативний соціальний процесс-віктимність") у виді відкритої гомеостатической системи, що обмінюється один з одним і із середовищем речовиною, інформацією й енергією. Така модель, заснована на синергетических ідеях вітчизняних конфликтологов, відображає сутність багатобічного, разноуровневого взаємодії віктимності і негативних соціальних явищ (злочинності) на різних рівнях буття.Як бачимо, стійкі взаємодії між злочинністю і віктимністью можуть існувати на різних рівнях соціального буття. При цьому, постійно роблячи вплив один на одного, визначаючи форми своїх майбутніх проявів і взаємодій, віктимність і злочинність знаходяться в безперервному конфлікті.

Звідси, аналізуючи конфліктні тенденції на: соціальному, речовинному (агресія, придушення/ безпека, самозбереження), психологічному, енергетичному (індивідуалізм/ взаємодопомога), соционормативном, інформативно-регулятивному (антиправо/право) рівнях,можна знайти, що дана система досить самоорганізована.Залежності віктимності від злочинності, обумовлені складною каузальною взаємодією соціальних систем і процесів, - лише одна ланка в сфері гомеостазу надсистем злочинності і віктимності в системі соціальних відхилень, зв'язаних сукупністю об'єктивних соціальних умов.

Об'єктивні умови, у яких існує злочинність,опосредуют розвиток віктимності, у свою чергу симбиотично зв'язаної зі злочинністю як у межах соціального цілого, так і на індивідуальному рівні.

"Суспільство як система структурована, і в цьому змісті в злочинців як визначеної категорії людей (підсистеми), що є поряд з іншими категоріями складовою частиною цілого (системи більш високого рівня), є своє місце, своя чисельність, свої цикли розвитку, що визначені системними моментами, зокрема, і системами ще більш високого рівня (окрема країна, увесь світ у цілому)" [8].

Немає потреби говорити, що природа взаємодії злочинності і віктимності освітлена поки, скоріше, на рівні наукових гіпотез, чим устояних теорій. Проте, навіть з урахуванням визначеної довільності і суб'єктивності опису гомеостазу системи "преступность-віктимність", наявність генетичних зв'язків між зазначеними процесами на речовинному, енергетичному й інформаційному рівнях є досить очевидним.

Зазначена обставина виразна виявляється при відображенні даної системи стосовно до прийнятого в конфликтологии моделям і схемам соціальних конфліктів.

Філософи і системотехніки відзначають, що упорядковані, стійкі системи багато в чому залежать від викликаних зовнішніми факторами відхилень складових компонентів.

Флуктуації (тобто визначені відхилення величин, що характеризують системи, від їхнього середнього значення) у рівноважних системах послабляються і придушуються, а в нерівновагих, навпаки, підсилюються і тим самим "розхитують" колишній порядок і засновану на ньому структуру з природною непередбачуваністю подальшого розвитку.

Новий чи порядок динамічний режим з відповідною стійкою структурою, що приходять на зміну старої нестійкості, характеризуються вже цілком детерміністичним поводженням. Отже, процес самоорганізації відбувається в результаті взаємодії випадковості і необхідності і завжди зв'язаний з переходом від нестійкості до стійкості [9].

Так, у "роки застою", нечасто згадува нині всуе, усталена робота компонентів системи "суспільств-злочинність" залежала багато в чому від віктимного поводження знайомих злочинцям потерпілих (ситуаційно-побутовий, емоційний характер загалькарної злочинності, загнаної в кут у жорстких умовах тоталітаризму, а пізніше стійкого соціального контролю, підкреслювався більшістю вчених).

Однак ще в 1984 році Г.М. Миньковский указував: "Назріла необхідність розглядати самовідтворення злочинності в більш широкому контексті, чим це робиться зараз. Криміногенне середовище вже недостатньо зводити до мікрогруп, воно являє собою сукупність елементів, що у принципі деклассированни" [10].

Викликані соціальними змінами дезадаптивні флуктуації (маргинализация значної частини соціально активного населення, аномия, розпад соціальних зв'язків і структур) спричинили трансформацію найбільш активної частини віктимного утилітарного поводження в раціональне злочинне, і, відповідно, - зміна профілактичних характеристик усієї системи: від наступальних, активних, до пасивним, конформістської.

Політизація злочинності і криміналізація політики - от дві далеко не останні перемінні в загальній масі факторів, що визначають стабільність існуючих криміногенних систем у пострадянському геополітичному просторі. Стабільність, що до того ж найчастіше залежить від соціальної характеристики і правового положення потенційних і реальних потерпілих у суспільстві.

У цьому зв'язку акцент у питанні: "Чому ми допускаємо кримінальний беспредел?" - явно повинний бути зміщений з доповнення ("кримінальний беспредел") на підмет ("ми"). Подібний підхід відкриває визначені перспективи в організації профілактики всіляких злочинів. Наприклад, для підвищення ефективності соціального контролю над організованою злочинністю з позицій віктимології необхідно не стільки поява чергових "рикаючих" указів і постанов, що підсилюють відповідальність учасників і організаторів злочинних угруповань, скільки продумана політика в області формування активної цивільної позиції потенційних потерпілих.

Стала, мабуть, тривіальної точка зору, відповідно до якої кількість звертань тих же комерсантів до "злодіїв у законі" і їхнє фінансування можна було б знизити за допомогою введення змін у порядок і розміри стягуваного мита по цивільних справах і організації нової системи виконання рішень арбітражних судів. Однак реальні кроки в цій області довгі роки приймалися дуже в'януло.

Так чи інакше, без здійснення подібної флуктуаційної зміни в політику соціального контролю, здається, говорити про обмеження кримінальної активності сьогодні було б трохи наївно.

Зазначене положення саме і випливає з основної ідеї сучасної віктимології, що укладається в тім, що діада "злочинність - кримінальна віктимність", як правило, реалізується в гомеостатичному взаємодії проявів злочинного і віктимного поводження, що соціально-відхиляється, формуючому відносно стійку криміногенну систему.

Зазначений процес протікає на рівні як соціального цілого, так і окремих груп і окремих особистостей. До речі, застосування концепції гомеостазу чітко просліджується й у сучасних кримінологічних дослідженнях причин індивідуального поводження.

Так, Ю.М. Антонян відзначає, що необхідною умовою пізнання справжніх причин убивств "є підхід до дослідження їхніх мотивів як виражають цілісну і глибинну сутність людини, що і в злочині вирішує свої актуальні проблеми, при цьому цілісність містить у собі біологічну і духовну життя, тіло і психіку, фізіологію і психологію. Мотиви убивств нерозривно зв'язані з основами буття даного індивіда, вони завжди виражають болісні пошуки себе, його самоприйняття, визначення місця в житті і знаходженні змісту її. Він прагне в максимальному ступені досягти цілісності, яку можна розуміти не тільки як єдину у своєму роді тісно сплетену комбінацію структур і функцій організму й особистості, але і як відповідність людини тому, якої він представляється собі сам, і як відповідність себе своєму поводженню" [11] (виділена нами. - В.Т.).

Дуже часто жертву "зв'язують зі злочинцем міцні невидимі зв'язки, причому, як не дивно, і тоді, коли вони ледь знайомі. Нерозривність пари "вбивця-вбитий" теж має свої причини, зовсім неочевидні. По більшій частині, жертви ні в чому не винуваті, якщо взагалі дозволено говорити про яку-небудь провину убитої людини. Тим більше зацікавлені і навіть загадкові випадки, коли потерпілий як заворожений прагне до власної загибелі, хоча і не віддає собі в цьому звіту", - писав Ю.М. Антонян у своїй роботі "Психологія вбивства" [12].

2. Проблеми віктимології

2.1 Поняття і система віктимологічної профілактики

Стратегія боротьби із злочинністю у світі загалом і в нашій країні зокрема, переходить до системного впливу на неї, тобто втілюються в життя комплексні програми загально-соціальних та кримінально-правових заходів протидії цьому негативному явищу.

Віктимологічну профілактику визначають як систему взаємопов'язаних, організаційно забезпечених державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на виявлення і усунення або нейтралізацію чинників, які формують особисту чи масову можливість стати жертвою злочину.

Ідея захисту жертв злочинів від протиправних діянь злочинців та свавілля державних чиновників послідовно втілюється з кінця 40-х років ХХ століття. Б.Мендельсон, Г.Гентіг, Г. Елленбергер у той час започаткували дослідження механізму злочинної поведінки з урахуванням віктимологічних аспектів. Вони сформулювали новий науковий напрям - віктимологію як систему знань про жертву злочину.

Виникненню віктимології сприяло обмеження традиційних моделей профілактики злочинів, спрямованих виключно на нейтралізацію кримінальної активності злочинців. Це спонукало правоохоронні органи використовувати можливості віктимологічної профілактики, головною метою якої є зниження ризику стати жертвою злочину. До цієї діяльності активно залучаються громадські організації, асоціації, різні спілки й комітети, клуби потерпілих. Наприклад, у ФРН - громадська організація „Біле кільце", у США - Національна асоціація з надання допомоги жертвам. На міжнародному рівні діють Всесвітня віктимологічна асоціація, Європейський форум підтримки жертв злочинів [13].

В Україні у 1997 р. був створений правозахисний центр „Ла Страда - Україна", який є членом Всесвітнього альянсу проти торгівлі жінками.

Проблема захисту прав жертв злочинів дістала відповідне схвалення і в Організації Об'єднаних Націй. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. Затвердила Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Декларація визначила такі головні напрями підтримки потерпілих:

1) впровадження у національне законодавство держав - членів ООН міжнародних стандартів доступу потерпілих до системи правосуддя та державної підтримки;

2) кримінально-правова реституція жертвам, їх сім'ям або утриманцям;

3) компенсації жертвам з державних і недержавних фондів;

4) надання необхідної матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги з урядових, добровільних громадських та місцевих джерел [14].

Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає право потерпілого або його представників подати позов, який розглядається судом одночасно з кримінальною справою. Рішення про відшкодування збитків суд приймає і без наявності позову, однак в умовах економічної нестабільності та низького життєвого рівня більшості населення України такі рішення дуже рідко виконуються в повному обсязі. Важливим кроком до реального захисту окремих категорій осіб стало прийняття в грудні 1993 р. Законів України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів". У цих законах названо види відповідних профілактичних заходів і порядок їх здійснення. Окрім того, Комплексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 роки, затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., містить низку заходів щодо захисту життя, здоров'я, честі і гідності особи, її майна від злочинних посягань.

2.2 Форми та методи віктимологічної профілактики

Визначення типових потенційних потерпілих залежить від урахування:

1) ситуації, коли аналізуючи обстановку, „виходять" на конкретних віктимологічно вразливих у цій ситуації осіб;

2) злочинця, коли шляхом вивчення його зв'язків або типової поведінки визначається коло його потенційних жертв;

3) потерпілого, коли конкретна особа виявляє підвищені віктимні якості.

Важливим засобом загальної віктимологічноі профілактики є правове виховання. Практика свідчить, що деякі правопорушення та злочини стають можливими у зв'язку з правовою неосвіченістю потерпілих. Знання законів, що регулюють цивільні, трудові, сімейні, господарські, кримінально-правові та інші відносини, дають можливість багатьом уникнути долі постраждалих від чиїхось неправомірних дій.

Індивідуальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні осіб з підвищеною віктимністю і проведенні з ними профілактично-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних посягань. Слід виділити два напрями такої профілактики:

а) виявлення осіб з підвищеною віктимністю;

б) корекція віктимності в окремих громадян.

Заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже стала жертвою злочину або перебуває у стані, близькому до „перетворення" на жертву [15].

Заходи ранньої профілактики - на особу, яка підпадає під ознаки потенційної жертви внаслідок того, що вона володіє високим ступенем віктимності. Відмінність між цими формами профілактики обумовлена головним чином критерієм, який дає змогу визначити стан потенційної жертви до моменту вчинення щодо неї злочину.

2.3 Особа потерпілого та її правовий захист

У чинному законодавстві України значне місце відведено захистові прав і свобод громадян, у тому числі жертв злочинів. Однак, мають місце недоліки станом на сьогоднішній день:

- немає єдиної віктимологічної статистичної звітності;

- особи похилого віку мають менш надійний захист, ніж неповнолітні;

- недостатньо захищеними є власники квартир;

- недосконалий захист дітей від жорстокого ставлення в сім'ї;

- питання правового становища потерпілих;

- відшкодування потерпілим матеріальної та моральної шкоди [16].

Внесення змін та доповнень до національного законодавства, а також розробка нових законів щодо посилення захисту потерпілих від злочинів мають відбуватися на основі таких міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього, Конвенції про права дитини, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок, Декларації про ліквідацію насильства стосовно жінок, Міжнародної конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього, Конвенції про недопущення рабства та подібних практик, Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими, Європейської конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводження чи покаранню, Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, Приписів медичної етики, що стосуються поведінки медичного персоналу, особливо лікарів, при захисті ув'язнених та затриманих, проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження та покарання, Кодексу норм поведінки на державній службі.

2.4 Класифікація жертв злочинів

Отже, жертва злочину - це людина, якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілим чи таким вона сама себе вважає.

Велике значення у розкритті змісту даного поняття має вивчення особи на соціально-психологічному рівні - це її соціальний статус, позиції, ролі. Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу і його відносинами з іншими особами, втягнутими в орбіту злочинної діяльності. Позиція жертви - це особливості відносин між „співпотерпілими", між ними і третіми особами або свідками злочину, між жертвою й злочинцем. Роль жертви - істотний фактор у вчиненні злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об'єкта злочину на його суб'єкт [17].

У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як:

а) правомірна; б) нейтральна; в) неправомірна.

Комплексний підхід кладе в основу класифікації ступінь віктимності, що відображає у найбільш узагальненому вигляді віктимну деформацію особи, вікову віктимність, професійну віктимність, віктимну патологію.

Типи жертв злочинів:

1. Випадкова жертва - коли особа стає такою внаслідок збігу обставин.

2. Жертва з незначним ступенем ризику - віктимність виникла під впливом конкретної несприятливої ситуації.

3. Жертва з підвищеним ступенем ризику - володіє низкою віктимних властивостей: а) жертва необережних злочинів; б) жертва умисних злочинів.

4. Жертва з дуже високим ступенем ризику - особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правопорушників [18].

2.5 Механізм суїцидальної поведінки.

Суїцид - навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів насильницької смерті. Людська властивість самознищення існує як „зворотній бік" її саморегулюючої поведінки. В її основі лежить саморуйнування людини через прийняття свідомого рішення про це.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у 2-й половині ХХ ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання: 400-600 тис. осіб у рік на планеті кінчають життя самогубством.

Кількість тих, хто вчинив замах на самогубство, у 8-10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ психічне здоров'я нації перебуває під загрозою, якщо число суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення. Серед країн з високим її рівнем - Латвія (42,5). Литва, Естонія, Росія.

За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до числа країн з високим рівнем суїцидальної активності. При цьому цей показник весь час підвищується: 19- у 1988р., 29,8- у 1999р.

Самогубство у всіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних якостей особи і соціального середовища. З-поміж концепцій суїцидології найбільшого поширення набула теорія соціально-психологічної дезадаптації.

Дезадаптація - це непристосованість, конфлікт особи з соціальним середовищем.

Конфлікт, який перейшов поріг дезадаптації, називається кризою або кризовою ситуацією. Об'єктивно дезадаптація проявляється у невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та ситуації, що виливається у компенсаторні форми поведінки. Суб'єктивно - це широка гама психоемоційних переживань. При перевищенні порогу дезадаптації відбувається неадекватна реакція особи.

Механізм суїциду: особисті деформації та негативні соціальні фактори - конфліктні ситуації - соціально-психологічна дезадаптація - крах ціннісних орієнтацій - провокуючі зовнішні чинники + мотиваційна готовність - прийняття рішення піти з життя - парасуїцид - суїцид.

Висновки

Вже давно зрозуміло, що поведінка злочинця та його жертви корелюються, доповнюючи один одного.

Можна сказати, що вони грають в одну гру згідно зі встановленими на самому початку взаємодії правилами. І в даному випадку неважливо чи сприймають сторони конфлікту чи ні такі правила та готовність їм слідувати.

Девіантна поведінка однієї людини (групи осіб) створює об'єктивні причини для входження "у гру" нових осіб.

Геній та злодіяння, злочинність та віктимність - два боки однієї медалі, які найшільнішим чином пов'язані та переплетені один з одним.

Отже, якщо звернутися до державної статистики МВС України, то можна побачити, що перелік данних в ній є далеко не повний. Показники кримінально-правової статистики як одного з двох розділів судової статистики характеризують, з одного боку, діяльність органів попереднього слідства, судів, виправних установ, а з іншого, дають більш-менш істинну картину скоєного злочину та злочинності в цілому. Але у сучасній кримінальній статистиці майже забуті потерпілі від злочину.

Та чи немає необхідності знати, як кажуть "у обличчя" людину або колектив, які стали потерпілими від злочину? Чому, в силу яких обставин саме її (їх) обрали на роль жертви? Чи немає їхньої "вини" в цьому? Слово "вина" невипадково поставлено у лапки, тому що ми не маємо за мету трактувати це поняття у прямому сенсі.

Мова йде про вину, скоріше, у етичному, моральному плані, коли стан та поведінка потерпілого оцінюється з позиції норм моралі. Безумовно, якщо в діяннях потерпілого буде склад злочину, ми оцінюватимемо їх з позиції норм кримінального права.

Існує необхідність підсліджувати й статистичні показники, що характеризують поведінку потерпілого в період, безпосередньо передуючий події злочину, і в період самої події злочину (а також його пост кримінальну поведінку), та зв'язок цієї поведінки з поведінкою злочинця (наприклад, інтенсивність нападу у зв'язку з інтенсивністю оборони). Це так звана "динамічна область" віктимологічних показників.

"Статистична область" віктимологічних показників включає стать, вік, посаду, соціальне, національне та інше, а також правове положення (наприклад, особа, яка знаходиться у розшуку).

Віктимологічні показники є невід'ємною частиною злочину, тому вони з необхідністю повинні увійти у число об'єктів реєстрації кримінальної статистики.

Віктимологічна статистика (або статистика потерпілих) необхідна для практичної діяльності правоохоронних органів, для подальшого розвитку кримінології та кримінально-правових наук загалом. Отримана інформація повинна мати форму комплексу заходів, спрямованих на отримання кількісної характеристики особистості потерпілих та їх поведінки.

Включення віктимологічної статистики у статистичну звітність МВС необхідно та повинно стати частиною державної політики в області звіту та контролю за станом, рівнем, динамікою та структурою злочинності в Україні.

На погляд Д.В.Рівмана, данні віктимологічного характеру мають не менше значення, ніж інформація про злочинців. Роль жертв злочинів у виникненні, розвитку ситуацій злочинів нерідко є дуже значущою, а, отже, вкрай необхідним є аналіз кримінологічно значущих ролей жертв та урахування всіх віктимологічних обставин як вихідної бази для конкретних висновків приватного (по окремим кримінальним справам) та узагальнюючого (тактико-методичного) характеру.

Перелік посилань

1. Дружинін В.В., Конторов Д.С., Конторов М.Д. Вступ в теорію конфлікту. - М: Радіо і зв'язок, 1989. - С. 28

2. Плахов В.Д. Соціальні норми. Філософські підстави загальної теорії. - М.: Думка, 1985. - С. 77-78

3. Чи Д.А. Кримінально-статистичний облік: структурно-функціональні закономірності. - М., 1998. - С. 21

4. Рузавін Г.І. Синергетика і діалектична концепція розвитку // Філософ. науки. - 1989. - № 5. - С. 11-21

5. Миньковский Г.М. Взаємозв'язок соціологічного і кримінологічного підходів до злочинності // Соц. Дослідження. - 1984. - № 4. - С. 186

6. Антонян. Ю.М. Психологія убивства. - М.: Юристъ, 1977. - С. 177-1787. Гілинський Я.І. Соціологія девиантного поводження як спеціальна соціологічна теорія // Соціологічні дослідження. - 1991. - N 4. - С. 72-73

8. Михайлов А.Е. Кримінологічні проблеми боротьби з некорисливою насильницькою злочинністю: Дис. ... д-ра юрид. наук. - К., 1996. - С. 312

9. Ривман Д.В. До питання про соціально-психологічну типологію потерпілих від злочину // Віктимологические проблеми боротьби зі злочинністю: Сб. науч. праць. - Іркутськ: Изд-во Іркутськ. гос. ун-та, 1981. - С. 12

10. Курс радянської кримінології: Предмет. Методологія. Злочинність і її причини. Злочинець. - М.: Юрид. літ., 1985. - С. 170

11. Шаваев А.Г. Кримінологічна безпека недержавних об'єктів економіки. - М.: Інфра-М, 1995. - С. 128

12. там само - С. 150

13. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін,

В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид.,перероб. і допов. - К., 2007. - С.17

14. там само - С. 30

15. там само - С. 33

16. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии: О структуре индивидуального преступного поведения. - М., 2007. - С 51

17. там само - С. 55

18. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін,

В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид.,перероб. і допов. - К., 2007. - С.23