• Курсова робота
• Конституційно-правова відповідальність
• Зміст
• Вступ
• 1. Поняття і сутність юридичної відповідальності
• 2. Поняття конституційно-правової відповідальності, як особливість виду юридичної відповідальності
• 3. Специфіка конституційно-правової відповідальності
• 4.Співвідношення ретроспектиного і позитивного аспектів в конституційно-прововій відповідальності
• 5. Конституційні санкції та їх види
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми курсової роботи.

Однією із системоутворюючих, кваліфікаційних ознак конституційного права є інститут конституційно-правової (державно-правової) відповідальності.

Проблема створення ефективного механізму відповідальності та контролю за діяльністю органів державної влади не втратила своєї актуальності й сьогодні, особливо стосовно вищих органів влади, які здійснюють основні функції держави.

Широка політизація мас, кардинальна перебудова всіх ешелонів влади, рішучий поворот до прогресивних, демократичних відносин і, нарешті, проголошення й розбудова державної незалежності України владно диктують необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя народу України. Одним із таких механізмів і є конституційна (державно-правова) відповідальність.

Відповідальність має одразу дві площини - політичну і конституційно-правову. А заходи відповідальності покликані забезпечити належне функціонування публічної влади як з погляду неухильного виконання органами влади своїх функцій відповідно до статусу та компетенції, так і з погляду доцільності, ефективності їхніх рішень та відповідності діяльності інтересам суспільства в цілому. Така подвійність мети, політичне забарвлення діяльності органів влади призвели до того, що політична та конституційно-правова відповідальність мають багато спільних рис і часто об'єднуються одним терміном - конституційна-правова відповідальність.

Дана відповідальність -- невід'ємний складовий елемент соціальної відповідальності особи, асоціацій, різно-манітних формальних і неформальних суспільних інституцій. Це -- особливий вид юридичної відповідальності. її зміст і особливості зумовлені місцем і роллю конституційного права в системі національного права України. Вона мас багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності.

Cистемна криза в усіх сферах суспільного життя України не могла не обминути і конституційну сферу. При цьому особливо небезпечною є безвідповідальність вищих органів державної влади, їх посадових осіб за порушення норм Конституції України від 28.06.1996 р.

Актуальність обраної теми обумовлена тим, що за сучасних умов така відповідальність набуває особливої ваги і значення, що зумовлено характером політичних, економічних та інших процесів у нашій країні.

Актуальність теми посилюється виключною важливістю виконання завдання по створенню ефективного правового механізму захисту Конституції, особливе місце в якому займає конституційна відповідальність.

Мета даної курсової роботи полягає в визначенні: місця конституційно-правової відповідальності в системі юридичної відповідальності, її значення ,особливості та специфіки в сучасних умовах існування конституційного ладу в Україні.

Завданням курсової роботи є:

1. З'ясування поняття та сутності юридичної відповідальності.

2. Визначення специфіки конституційно-правової відповідальності.

3. З'ясування поняття конституційно-правової відповідальності.

4. Дослідження питання співвідношення ретроспективного і позитивного аспектів конституційно-правової відповідальності.

5. З'ясування поняття і видів конституційно-правової відповідальності.

Об'єктом курсової роботи є юридична відповідальність.

Предметом дослідження є конституційно-правова відповідальність, як особливий вид юридичної відповідальності.

1. Поняття і сутність юридичної відповідальності

Юридична відповідальність -- це вид соціальної відповідальності.

Вона характеризується такими ознаками: а) зовнішнім характером; б) застосуванням лише за здійснені правопорушення; в) зв'язком з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; г) визначеністю у нормах права.

Основною рисою юридичної відповідальності є її тісний зв'язок з правом і державним примусом. Тому її можна розглядати як правовідносини, в яких держава має право застосувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопорушення і зобов'язані зазнавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права.

Юридична відповідальність не зводиться до державного примусу, як і останній -- до першої.

Державний примус -- це державно-авторитарний вплив відповідних державних органів і посадових осіб на поведінку людей. Він має різні форми, які можуть бути і не пов'язані з юридичною відповідальністю за правопорушення. Наприклад, примусовий медичний огляд, проведення карантинних заходів чи реквізицій.

Соціальне призначення юридичної відповідальності -- охорона суспільних відносин -- реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна -- на функції спеціальної і загальної превенцій.

Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи: а) заборона суспільне небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм; б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників; в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.

Здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.

Здійснення ж правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.

Юридична відповідальність характеризується невідворотністю, хоча на даний час даний принцип практично не реалізовується. Перехід законодавця до впровадження фінансових санкцій за деякі види злочинів, на мою думку є недоцільним. Оскільки саме це дасть можливість уникати кримінальної відповідальності матеріально-забезпеченим особам, на відміну від малозабезпечених осіб., яким залишається тільки відбувати термін ув'язнення.

Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.

Видами юридичної відповідальності є:

Розрізняють наступні види юридичної відповідальності:

кримінальну;

адміністративну;

цивільну;

дисциплінарну відповідальності.

Кримінальна відповідальність наступає за скоєння злочинів і передбачає найбільш жорсткі заходи (втрату фізичної свободи, виправні роботи тощо). Вона застосовується тільки в судовому порядку. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Хочу також зазначити, що на даний час український законодавець пішов на зменшення термінів кримінальної відповідальності, а також частково перейшов до застосування фінансових санкцій. Дане положення передбачено новим кримінальним кодексом України

Адміністративна відповідальність накладається за адміністративні правопорушення і передбачає штрафи, втрати спеціальних прав, попередження і т. ін. Застосовується органами державного управління до осіб, які не підпоряд­ковані їм по службі.

Цивільна відповідальність має місце за порушення обов'язків, що зазначені у договорах, інших умовах, а також у випадку заподіяння шкоди здоров'ю чи майну особи (відшкодування майнових втрат, виміна незаконних угод, штрафи та інші заходи). Питання притягнення до цивільної відповідальності вирішується судом, арбітражем чи адміністративними органами держави.

Дисциплінарна відповідальність здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств і установ, інших організацій дисциплінарних стягнень внаслідок: а) порушення правил внутрішнього розпорядку; порядку підлеглості; в) у відповідності з дисциплінарними статутами і положеннями. Заходами дисциплінарної відповідальності є: зауваження, попередження, догана, переведення на іншу роботу тощо.

Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його вік і наявність законодавства. Всі ці підстави взаємопов'язані і закріплені в законодавстві.

Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення. Всяке правопорушення має свою структуру, яку називають складом правопорушення.

Склад правопорушення є підставою юридичної відповідальності. Склад правопорушення обов'язково повинен бути закріплений у чинному законо­давстві. Це законні підстави юридичної відповідальності.

Кожне правопорушення має такий склад (елементи) об'єкт, об'єктивна сторона правопорушення, суб'єкт і суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єктом правопорушення є певні блага чи соціальні цінності, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння. Об'єктами правопорушення можуть бути різні матеріальні і духовні цінності, які ви­значаються об'єктами правовідносин. Це може бути власність. життя, здоров'я людини, державна безпека, порядок управління, честь і гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. До об'єктивної сторони входить необхідний причинний зв'язок між протиправним діянням і шкідливими або соціально-небезпечними наслідками. Таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в результаті бездіяльності, коли суб'єкт не виконує зобов'язуючих норм права. Юридична відповідальність настає лише за фізичні протиправні діяння. Не можуть бути підставою юридичної відповідальності думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості.

Суб'єктом правопорушення є фізична або юридична особа, яка повністю деліктоздатна. Деліктоздатність -- це здатність ; особи нести юридичну відповідальність. Вона дуже тісно (пов'язана із віком особи. У кримінальному праві така особа | повинна бути осудною і навпаки, неосудна особа не може ' нести юридичної відповідальності. В цивільному праві особа повинна бути повністю дієздатною.

За різні правопорушення юридична відповідальність наступає з різного віку. Так, кримінальна відповідальність наступає з 16 років, а за особливо тяжкі злочини -- з 14 років і (ст. 10 КК України), за адміністративні правопорушення -- і з 16 років, за дисциплінарні -- з 16 років, а в окремих випадках -- з 15 років.

Юридична відповідальність наступає лише за власні дії правопорушника. Ніхто не може нести відповідальність за когось іншого.

Суб'єктивна сторона юридичної відповідальності виражається в формах вини: намір (умисел) і необережність. Прямий намір буває тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних ' наслідків. Непрямий намір є тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання [16].

Необережність також виступає в двох формах: протиправна самовпевненість -- коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони не настануть, протиправна недбалість відбувається тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його негативних наслідків, хоча згідно з рівнем свого розвитку повинен це передбачити.

Під цілями юридичної відповідальності розуміють досягнення остаточного результату, який передбачається законодавством. При різних видах юридичної відповідальності можуть бути різні цілі. Наприклад, у кримінальному законо­давстві основними цілями покарання є такі:

1) виправлення і перевиховання засуджених;

2) попередження здійснення нових правопорушень з боку засудженого;

3) попередження злочинів з боку інших осіб. Виправлення і перевиховання дуже тісно пов'язані між собою, і кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб правопорушник став на шлях виправлення і більш не вчиняв злочинів чи інших правопорушень. Потрібно сказати, що це дуже складний процес, і як показує практика діяльності виправно-трудових установ колишнього СРСР, ефективність їх діяльності була дуже низька. Більш ефективно застосовуються гуманні методи, в тому числі за допомогою релігії.

Мета покарання -- це попередження вчинення правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За вчинення тяжких злочинів покарання має на меті ізолювати злочинця від суспільства, не дати йому можливості вчинювати нові злочини, щоб він усвідомив свою антисоціальну діяльність чи поведінку. В результаті покарання засуджений позбавляється певних матеріальних чи духовних цінностей, він обмежується в своїй дієздатності і зобов'язаний компенсувати збитки, які завдав державі чи громадянам.

Інші цілі переслідуються при цивільно-правовій відповідальності. Тут головне місце займає поновлення втрачених прав, відшкодування збитків. Згідно із ст.204 Цивільного кодексу України передбачено, що за невиконання або нена­лежне виконання зобов'язань встановлена неустойка (штраф, пеня).

Законом чи договором можуть бути передбачені випадки, коли допускається стягування тільки неустойки (штрафу, пені), а не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штраф, пеня); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки.

Таким чином, кожний вид юридичної відповідальності має як свої конкретні цілі, так і спільні -- це покарання за правопорушення і попередження, недопустимість їх в майбутньому.

Як уже зазначалось вище , юридична відповідальність виступає гарантом стану законності та правопорядку в суспільстві. Проте в державі також існує таке поняття , як державна дисципліна. Юридична відповідальність значною мірою впливає на стан державної дисципліни. На особливу увагу заслуговує питання про дисципліну. Дисципліна є найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Від рівня дисципліни значною мірою залежать успіхи в економічній діяльності, якість соціального обслуговування.

Дисципліна і правопорядок взаємопов'язані і характеризують у суспільстві взаємозв'язок людини із своїм трудовим колективом, суспільством, масою інших людей. Ставлення людини до питань дисципліни є одним із показників рівня соціалізації -- здатності усвідомлювати, підтримувати і розвивати соціальні взаємодії.

Дисципліна -- це певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість їх дій у колективі, суспільному і державному житті. Існує ряд різновидів дисципліни залежно від того, що регулює і якими нормами стверджується порядок поведінки людей: дисципліна державна, громадська, партійна, трудова, договірна, технологічна, військова і т. ін. Проте в даному випадку заслуговує на увагу саме державна дисципліна.

Державна дисципліна -- це дотримання всіма організаціями і громадянами встановленого державою порядку діяльності державних органів, підприємств і установ по виконанню покладених на них обов'язків. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встановленого правопорядку, що виражає інтереси всього населення. Дисципліна сприяє розвитку соціально-політичної активності громадян, являє собою невід'ємну рису демократії. Державна і громадська дисципліна -- важливі форми вияву соціальної відповідальності особи. В дотриманні державної і громадської дисципліни виявляється політична, правова і моральна культура громадян.

Актуальним завданням нашого суспільства є удосконалення дисципліни, виконання законів, підзаконних актів, договорів, інших обов'язкових рішень. У систематичній роботі щодо зміцнення правопорядку, законності, дисципліни потрібно домагатися стабільності правових актів, щоб нове рішення приймалося лише після виконання попереднього рішення або виникнення нових обставин.

Проте законність і державна дисципліна не тотожні, обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність опирається лише на правові акти загального характеру (правові норми), то державна дисципліна, як і решта видів дисципліни, -- ще й на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Усталеність дисципліни залежить від рівня правового виховання. У правовій практиці діє принцип: незнання закону не звільняє правопорушника від відповідальності; скоївши правопорушення, не можна посилатися в своє ви­правдання на незнання закону.

Отже, основна вимога державної дисципліни -- це найсуворіше виконання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та індивідуальних актів. Законність є серцевина, основа дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв'язок і взаємозалежність зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності.

Отже, юридична відповідальність -- це вид соціальної відповідальності.

Вона характеризується такими ознаками: а) зовнішнім характером; б) застосуванням лише за здійснені правопорушення; в) зв'язком з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; г) визначеністю у нормах права. Основною рисою юридичної відповідальності є її тісний зв'язок з правом і державним примусом. Тому її можна розглядати як правовідносини, в яких держава має право застосувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопорушення і зобов'язані зазнавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права. Юридична відповідальність не зводиться до державного примусу, як і останній -- до першої.

Розрізняють наступні види юридичної відповідальності:

кримінальну;

адміністративну;

цивільну;

дисциплінарну відповідальності.

Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його вік і наявність законодавства. Юридична відповідальність наступає лише за факт правопо­рушення. Всяке правопорушення має свою структуру, яку називають складом правопорушення. Склад правопорушення є підставою юридичної відповідальності. Склад правопорушення обов'язково повинен бути закріплений у чинному законодавстві. Це законні підстави юридичної відповідальності.

2. Поняття конституційно-правової відповідальності, як особливість виду юридичної відповідальності

Конституційно-правова відповідальність - це особливий вид юридичної відповідальності, зміст і особливості якої зумовлені першочерговою роллю конституційного права в системі національного права України.

Дамо визначення:

Конституційно-правова відповідальність - передбачений нормами конституційного права специфічний обов'язок суб'єктів конституційного права переносити особисті чи матеріальні незгоди за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб'єктів через спеціальний механізм реалізації та втілення в життя; має цілу низку санкцій.[2]

Існують різні критерії класифікації конституційно-правової відповідальності. Я наведу найбільш поширені:

За формою реалізації конституційно-правова відповідальність поділяється на: пряму (безпосередню) - передбачену безпосередньо нормами конституційного права, та непряму (опосередковану) - передбачену нормами інших галузей права.

Конституційно-правову відповідальність можна також класифікувати за суб'єктами.

У радянському державному праві недостатньо уваги приділяли проблемам конституційно-правової відповідальності. На мій погляд це, звичайно, було зумовлено тим, що характер цього виду юридичної відповідальності політико-правовий (хоча це і не єдина точка зору: детальніше про це - нижче) - політичний режим радянської держави не передбачав de facto відповідальності вищих органів влади, що в свою чергу не могло не відобразитися на конституціоналістичних настроях, поглядах і, звичайно, працях дослідників.[5]

У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип розподілу влади. Даний принцип, закріплений і у Конституції, зокрема (ст. 6), визначає, що “Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Основою даного принципу є механізм стримань та противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Конституції - норм прямої дії, які в свою чергу визначають певні види конституційно-правової відповідальності.

Як зазначалося вище, реальна необхідність розвитку конституційно-правової відповідальності набула особливого значення в останні роки у зв'язку, перш за все, з недосконалістю функціонування вищих державних органів, які керують політикою держави (саме для ліквідації цього негативного фактору необхідно встановити потужну систему конституційної відповідальності). По-друге це питання має й чисто теоретичний аспект, який зумовлює і вимагає поглибленого вивчення самого питання конституційно-правової відповідальності, оскільки до сих пір деякі її положення залишаються дискусійними і вимагають негайного вирішення. Конституційно-правовій відповідальності притаманні особливості (особливі ознаки), які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності:

Підставою настання конституційно-правовой відповідальності є порушення норм Конституції, які відповідно конкретизуються в конституційному законодавстві.[9]

Конституційно-правова відповідальність має складну структуру. Вона закріплює:

по-перше, соціальну відповідальність, що вимагає відповідної, високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб'єктів конституційного права;

по-друге, загальні начала відповідальності за правопорушення, що служать “орієнтиром” для формування відповідальності в інших галузях права;

по-третє, - конкретні види конституційно-правової відповідальності, що застосовується за порушення окремих конституційно-правових норм та інститутів.

Високий авторитет конституційно-правових норм, їх неухильне виконання всіма суб'єктами конституційного права забезпечується виключністю застосування заходів конституційно-правової відповідальності за правопорушення. На перше місце тут виступає превентивно-попереджувальна дія даного виду відповідальності.[8]

Конституційно-правова відповідальність визначає не тільки міру впливу у випадку правопорушення, але й передусім відповідальну поведінку суб'єктів конституційного права щодо виконання свого обов'язку, реалізації політико-юридичної компетентності. Тому даний вид відповідальності формується не тільки в охоронних, але, більшою мірою, у регулятивних приписах норм конституційного права.

Конституційна-правова відповідальність часто ность яскравий політико-правовий характер, обумовлений реалізацією даного виду відповідальності у сфері здійснення народовладдя, й іноді перетинається з політичною відповідальністю. З приводу цього питання між вченими-конституціоналістами ведеться дискусія: чи є конституційна відповідальність різновидом політичної відповідальності, чи навпаки, конституційна відповідальність поєднує в собі політичну і моральну відповідальність. Моя точка зору така: політична відповідальність не має рис юридичної відповідальності, оскільки тут ми взагалі не маємо на увазі порушення юридичної норми. Тому конституційна-правова відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності. [12]

Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути:

1) держава. Такий висновок випливає із аналізу ч.2 ст. 3. Конституції, в якій сказано, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”, тому невиконання взятих на себе державою зобов'язань повинно тягти за собою конституційно-правову відповідальність;

2) органи державної влади;

3) органи місцевого самоврядування;

4) громадські об'єднання: політичні партії і громадські організації;

5) посадові особи - депутати;

6) фізичні особи: громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Згадавши суб'єкт конституційно-правової відповідальності, логічно було б згадати об'єкт і об'єктивну її сторону .[7]

Об'єктом конституційно-правової відповідальності є відносини, що регламентуються нормами даної галузі права, сутність яких полягає в тому, що це фундаментальні відносини, в основі яких лежить практика народовладдя. Об'єктом равопорушення можуть бути, наприклад, владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.

Об'єктивна сторона порушення за конституційним правом є протиправною поведінкою суб'єкта, яка не відповідає вимогам норм конституційного права України. Особливістю цього елемента складу правопорушення є те, що законодавець лише в найбільш узагальненому вигляді, вказуючи лише на родові ознаки, визначає об'єктивні підстави відповідальності. Другою особливістю об'єктивної сторони даного виду правопорушення є те, що, оскільки в конституційному праві відсутні чітко виражені формалізовані критерії складу правопорушення (як, напр. у кримінальному праві), його об'єктивна сторона закріплюється найчастіше в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб'єкта. Цей факт ще раз підтверджує необхідність створення закону “Про конституційну відповідальність”.

Дана відповідальність -- невід'ємний складовий елемент соціальної відповідальності особи, асоціацій, різно-манітних формальних і неформальних суспільних інституцій. Це -- особливий вид юридичної відповідальності. її зміст і особливості зумовлені місцем і роллю конституційного права в системі національного права України. Вона мас багато спільного з іншими видами юридичної відповідальності.

З іншими видами відповідальності конституційну відповідальність споріднюють такі ознаки, як санкції і можливість у необхідних випадках застосувати такий спонукальний чинник, як примус.

Вказівки на можливість застосування у необхідних випадках таких санкцій містяться чи не в кожному джерелі конституційного права -- Конституції України, конституційних законах та інших нормативних актах. Так, визнання виборів окремих народних депутатів недійсними в разі порушення законодавства про вибори, скасування Президентом актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим тощо є типовими прикладами конституційно-правової відповідальності.[16]

Особливістю конституційної відповідальності є й те, що в багатьох випадках вона детально не конкретизується. Часом законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності.

Як реалізується, наприклад, відповідальність за порушення законодавства про вибори? Тут поєднуються конституційна, адміністративна і кримінальна відповідальність. .

Крім чітко, визначеного політичного характеру конституційна відповідальність має й інші особливості. Вони зумовлені природою конституційного права, механізмом реалізації норм цієї галузі.

Таким чином, будучи засобом забезпечення приписів правових норм, конституційна відповідальність втілю ється в життя двояко:

а) безпосередньо в межах конституційних правовідносин;

б) через норми інших галузей права.

Зокрема, відмова в реєстрації кандидата в народні депутати через несвоєчасну подачу передбачених Законом документів реалізується виключно в конституційно-правових відносинах. Тут нема потреби застосовувати норми інших галузей права. Відповідальність "вичерпує" себе в нормах конституційного права.

Однак у багатьох випадках конституційна відповідальність поєднується, переплітається з іншими видами юридичної відповідальності. Так, відповідальність депутата, що вчинив кримінальний злочин, поєднує в собі конституційну (державно-правову) і кримінальну відповідальність.

Таким чином, інститут конституційної відповідальності е одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.

Своєрідність конституційного права України виявляється не тільки в предметі, методі та конституційній відповідальності, а й у функціях цього права, під якими, звичайно, розуміють зумовлені соціальним призначенням основні Напрями, або способи впливу цієї галузі на суспільні відносини, які уособлюють повновладдя народу країни. Найважливішими з них є політичні, економічні, духовні, ідеологічні, соціальні, а також установчі, правотворчі, інформаційні та інші функції, зокрема регулятивні, охоронні тощо. Регулятивна функція втілюється, наприклад, у 2, 3, 5, 40, 73, 92, 103 та інших статтях Конституції; охоронна -- у 47, 49, 50, 52, 54, 55 та інших статтях.[4]

Отже,значення конституційно-правової відповідальності полягає в тому,що у сучасній Україні проблема конституційно-правової відповідальності набуває надзвичайної ваги і значення. Це зумовлено передусім характером політичних, економічних, соціальних та цілим рядом інших процесів у нашій країні. Політизація мас, відмова від тоталітарної системи та поворот до прогресивних, демократичних відносин, перебудова системи органів державної влади, розбудова незалежності України - все це зумовлює реальну необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації повновладдя українського народу. Одним із таких механізмів є і конституційна (державно-правова) відповідальність, яка, будучи кваліфікаційною ознакою конституційного права, проникає в усі сфери суспільного житття, охороняючи найважливіші суспільні відносини.

Таким чином, основне призначення конституційно-правовой відповідальності - захист Конституції, в той час, коли інші види юридичної відповідальності покликані виконувати більш широкі функції.

На мій погляд дійсно, що інститут конституційної відповідальності е одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.

3. Специфіка конституційно-правової відповідальності

Однак конституційній відповідальності властива якість, яка надає їй специфічного виду. Такою якістю є політичний характер конституційної відповідальності. і це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини зв'язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація, політика. Дуже виразно це спостерігається на рівні конституційного регулювання. Тут -- особлива вага (ціна) відповідальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб'єктів конституційних відносин до яких належать:

1) держава. (ч.2 ст. 3. Конституції, в якій сказано, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”, тому невиконання взятих на себе державою зобов'язань повинно тягти за собою конституційно-правову відповідальність);

2) органи державної влади;

3) органи місцевого самоврядування;

4) громадські об'єднання: політичні партії і громадські організації;

5) посадові особи - депутати;

6) фізичні особи: громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Конституційний статус цих суб»єктів реалізується в нормах Конституції (яка є Основним Законом України), що визначають їх функції і повноваження.

Відповідальність депутата чи державних органів якісно відрізняються від "звичайної"' юридичної відповідальності.

Найважливішим елементом конституційного правопорушення є наявність вини. В конституційному праві вина часом не відповідає традиційним уявленням про її форму, що пов'язано зі специфікою конституційно-правових відносин і особливим статусом суб'єктів відповідальності. Специфіка в цій галузі права наштовхнула деяких авторів дійти висновків, що конституційно-правова відповідальність може наставати й за відсутності правопорушення, а обов'язкова вимога наявності вини звужує діапазон застосування відповідальності.Такий погляд є помилковим, оскільки викликаний ототожненням конституційно-правової відповідальності з політичною.Всі зазначені доводи, на мою думку, дають можливість дійти висновку: політична та конституційна відповідальність абсолютно не тотожні.

Головна відмінність полягає в тому, що конституційно-правова відповідальність є формалізацією критеріїв політичної оцінки поведінки як належної, так і не гідної. У конституційній сфері, де надзвичайно висока концентрація потенціалу політичних відносин, об'єктивно необхідне існування як політичної, так і конституційно-правової відповідальності. Ці два види відповідальності тісно пов'язані спільною метою - забезпечити належне здійснення публічної влади.

Політична відповідальність виникає в процесі діяльності різних суб'єктів у зв'язку з організацією, здійсненням і розвитком державної влади, що відображає прогресивні напрями й мету розвитку суспільства . Її об'єктом виступає політика в повному обсязі, а об'єктом конституційна-правова відповідальність є лише найважливіші суспільно-політичні відносини. У конституційному праві, як зазначає В.О. Тененбаум, політика як зміст відносин втілюється в певну конституційно-правову форму . [14]

Безумовно, не всі політичні відносини стають конституційно-правовими, а тільки найважливіші та найзначущі для суспільства. Право не може та й не повинно "замикати" всю практичну політику у своїх жорстоко формалізованих межах , однак поза правовими формами в багатьох випадках політика не може бути ні вдало вироблена, ні вдало реалізована. Саме тому конституційно-правові відносини є юридичною формою політичних відносин як єдність узагальнених і соціально значущих характеристик. З огляду на вищезазначене, сфера суспільних відносин, що є суб'єктом конституційно-правової відповідальності, набагато вужча за сферу політичної відповідальності.

Суб'єктами обох видів відповідальності виступають її функціонально різні носії: органи державної влади, політичні партії та громадські організації, професійні політики, окремі громадяни. Всіх їх об'єднує те, що саме ними виробляється та запроваджується в життя реальна політика. Але слід зауважити, що коли носій політичної відповідальності не повинен володіти будь-якими додатковими ознаками, то суб'єкт конституційно-правової відповідальності повинен мати певну деліктоздатність. Остання виступає як елемент конституційної компетенції державних і громадських організацій, посадових осіб, конституційного статусу особи .

Порівнюючи підстави політичної та конституційно-правової відповідальності, виявляємо додаткові відмінності. Юридична відповідальність передбачає наявність нормативної підстави - юридичної норми та фактичної - правопорушення. Нормативна підстава конституційно-правової відповідальності має бути юридично формалізована в конституції або в конституційному законодавстві. Та існує думка, що конституційно-правова відповідальність застосовується й за відсутності чітко виражених формалізованих критеріїв . Д.Т. Шон, наприклад, вважає, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть бути її підставою. Виходячи з цього, достатньою підставою для її настання він вважає неспроможність органів державної влади та посадових осіб впоратися з покладеним на них завданням, виробити курс політики, який би відповідав інтересам суспільства. Тому відставку уряду через те, що він неспроможний подолати, скажімо, економічну кризу в країні, Д.Т. Шон вважає мірою конституційно-правової відповідальності . [16]

На наш погляд, тут йдеться не про конституційно-правову відповідальність, а про політичну, для настання якої достатньою підставою є невідповідність діяльності суб'єкта поглядам, переконанням, інтересам певних груп, народу в цілому. Та сама дія часом тягне за собою залежно від політичних, соціальних умов країни різну реакцію суспільства, політичних партій, засобів масової інформації, окремих громадян. Оскільки цей критерій піддається постійним змінам, він з об'єктивних причин не може бути формалізований.Тому, коли немає юридичних підстав, йдеться або про відповідальність політичну, або про прогалину в законодавстві, яку необхідно заповнити.

Посилання на те, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть слугувати підставою конституційної відповідальності у зв'язку зі складністю діяльності у сфері здійснення державної влади, є малопереконливими. Оскільки, яким би нестабільним та різноманітним не було політичне життя, воно врешті-решт, не є безладним хаосом, а приймає відомі більш-менш тривалі типові форми, що можуть бути врегульовані загальним правом. Якщо не можна приписати мудрого правління, то, у будь-якому випадку можна передбачити урядові акти, що порушують безперечні вимоги правового порядку та основні права громадян, гарантовані Конституцією України.

Отже, головна специфіка конституційно-правової відповідальності полягає в конституційному статусі суб”єктів правовідносин, суб'єкт конституційно-правової відповідальності повинен мати певну деліктоздатність, в особливості юридичних конституційних порушень, у тісному взаємозв”язку з політичною відповідальністю тому, що ці два види відповідальності тісно пов'язані спільною метою - забезпечити належне здійснення публічної влади.

4.Співвідношення ретроспектиного і позитивного аспектів в конституційно-прововій відповідальності

Ще однією особливістю конституційної відповідальності є те, що вона буває двох видів:

ретроспективна, що передбачає відповідальність за минуле. Вона настає лише тоді, коли для цього є нормативна підстава - пряма вказівка в законі; фактичною підставою ретроспективної відповідальності є вчинення правопорушення. На даний момент застосування заходів ретроспективної відповідальності в галузі конституційного права - не звичайний, а скоріше надзвичайний вид діяльності.[9]

активна або позитивна, тобто відповідальна поведінка, підзвітність, юридична компетентність, усвідомлення свого обов'язку, його неухильне виконання, тобто відповідальність як обов'язок здійснити дії, встановлені у законі. Підставою активної (позитивної) відповідальності є покладення на суб'єкта конституційно-правових відносин і невиконання або не належне виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій (Наприклад: бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо). [9]

Дуже важливою особливістю конституційно-правової відповідальності є перенесення “центру тяжіння” з ретроспективного аспекта на позитивний. Ретроспективна відповідальність настає лише в тому випадку, коли “не спрацював” механізм активної відповідальності.

У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна відповідальність, а ретроспективна грає роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.

Підставами відповідальності, за конституційним пра-вом, є нормативні та фактичні умови. Нормативна основа передбачає лише можливість юридичної відповідальності, а реальною вона стає за наявності юридичних фактів.[10]

Підставами позитивної відповідальності є виконання суб'єктом конституційних відносин певних функцій. Так, державний орган, посадова особа несуть відповідальність вже з огляду на те, що до цього зобов'язує їх статус. Позитивна відповідальність характерна й тим, що іноді важко визначити формалізовані критерії для оцін-ки поведінки вказаних суб'єктів. Часом їх у законі немає взагалі. Підставами даної відповідальності можуть бути такі критерії, як бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо.[7]

Фактичною підставою відповідальності в ретроспективному плані є вчинення правопорушення.

Наприклад, якщо посадова особа податкової інспекції не якісно виконувала перевірки на підлеглих підприємствах, в зв”язку з чим мало місце приховування податків, яки мали надійти до бюджету- тут має місце позитивна відповідальність. Якщо ця посадова особа скояла дії, які визначені у розділі четвертому Закону України “Про державну службу”, наприклад, порушила умови реалізації права на державну службу (ст.4 цього Закону) тоді наступає ретроспективна відповідальність.

Отже, співвідношення ретроспективного і позитивного аспектів полягає в тому, що головна (домінуюча) позитивна відповідальність не може існувати без ретроспективної відповідальності, яка настає лише тоді, коли для цього є нормативна основа, тобто пряма вказівка в законі.

5. Конституційні санкції та їх види

Санкція є обов'язковим атрибутом ретроспективної юридичної відповідальності, в даному відношенні конституційно-правова відповідальність не є виключенням. Тут взагалі необхідно вказати на те, що відповідальність виступає в якості форми реалізації деяких санкцій.[6]

У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип розподілу влади. Даний принцип, закріплений і у Конституції, зокрема (ст. 6), визначає, що “Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Основою даного принципу є механізм стримань та противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Конституції - норм прямої дії, які в свою чергу визначають певні види конституційно-правової відповідальності.

Перед тим, як безпосередньо звернутися до санкцій, які передбачають відповідальність окремих суб'єктів конституційного права, необхідно назвати їх загальну типологію, оскільки до кожного окремого суб'єкта можна застосувати й декілька з нижченазваних загальних видів санкцій.[7]

1) скасування незаконних актів (примусова ліквідація правовідносин, що незаконно виникли, відновлення порушеного правопорядку та ліквідації спричиненої шкоди); (ст. 118.ч.8)

2) рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої деравної адміністрації вищого рівня.

3) призупинення дії актів державних органів;

4) визнання результатів виборів, референдумів, інших голосувань недійсними;

5) дострокове припинення повноважень органів державної влади;

6) дострокове переформування органів, звільнення з посади; (ст. 122 ч.1) Верховна Рада України України може висловити недовіру Генеральному Прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

7) позбавлення юридичної сили дій, які не відповідають вимогам конституційно-правових норм;

8) процесуальні санкції, передбачені регламентами;

Тут слід відмітити надзвичайно важливий в сучасних умовах такий факт: Конституція проголошує (ст. 8, чч. 2,3): Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Це також означає, що відповідальність за санкціями Конституції та (на другому місці) за конституційними законами безпосередня; такий принцип закріплюється вперше в історії українського конституціоналізму. В радянський період акти і розпорядженння владних органів часто не тільки не відповідали Конституції, а й часто протирічили їй; застосовуючи деякі види юридичної відповідальності, іноді не зважали на першочергову роль відповідальності за Конституцією, просто замінюючи її (наприклад Кодекс законів про працю).

Відповідальність за Конституцією України (санкції):

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними [Конституційним Судом України] втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх некоституційність. (ст. 152 ч.2)

Відповідальність Верховної Ради України: (ст. 106 ч.8) [Президент України] припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів днієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

Відповідальність народного депутата: (ст. 81 чч. 3,4) дострокове припинення повноважень народного депутата у зв'язку з набранням законної сили обвинувального вироку.

(ст.79 п. 5) Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.

Відповідальність Президента України: (ст. 111) Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. [вся процедура імпічменту викладена у статті].

Відповідальність Кабінету Міністрів України: (ст. 115 ч.4) Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку останнього.

Відповідальність суддів: (ст. 126 ч. 5. пп. 4,5,6) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

В літературі відповідальність у сфері дії конституційного права інколи ототожнюється із санкціями.

Прикладами конституційних (державно-правових) санкцій є: дострокове припинення повноважень органів державної влади або посадових осіб; скасування чи призупинення актів державних органів; дострокове припинення повноважень народного депутата України у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо нього; визнання виборів недійсними; процесуальні санкції, вказівка на які є в регламентах, тощо.

Таким чином, конституційні санкції передбачають відповідальність за минуле, вони застосовуються лише за нормативною підставою за вчинене правопорушення.

Висновок

Інститут конституційно-правової відповідальності е одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.

Як бачимо, деякі з наведенах ознак конституційно-провової відповідальності є застарілими і не відповідають рівню нових відносин, які складаються на сучасному етапі розвитку в галузі конституційного права, і невиправдано ускладнюють їх. Зрозуміло також, що Конституція та конституційні закони не можуть бути єдиним джерелом конституційно-правової відповідальності, оскільки більшою мірою вони покликані регламентувати лише основи всіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Однак в системі конституційного права України недостає інтеграційної ланки, яка б впорядкувала всі складові конституційно-правової відповідальності. Я вважаю, що для цього необхідно розробити та прийняти закон України “Про конституційну відповідальність”, в якому були б чітко визначені юридичні підстави для настання несприятливих наслідків конституційної відповідальності, а так само і процедурні питання відставки вищих посадових осіб. Відсутність конкретних підстав притягнення до конституційної відповідальності - одна з найважливіших проблем конституційного права. Загальний характер конституційних норм є додатковим аргументом на користь прийняття такого закону, який системно конкретизував би норми Конституції, тому цей закон повинен повністю грунтуватися на положеннях Конституції, деякі з яких можна навіть безпосередньо використати в його тексті.

На мій погляд, у даному законі повинно даватися поняття конституційно-правової відповідальності, підстави її настання, повинні бути перераховані суб'єкти цієї відповідальності і процедура притягнення до відповідальності кожного з них.

Згідно з поділом суб'єктів ( держава; органи державної влади; органи місцевого самоврядування; громадські об'єднання: політичні партії і громадські організації; посадові особи - депутати;фізичні особи: громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства) можна розробити структуру законопроекту за принципом: кожному суб'єкту відповідає розділ з такою ж назвою. (напр. “Відповідальність Держави”, “Відповідальність вищих органів державної влади”, “Відповідальність посадових осіб” тощо.)

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2. Коментар до Конституції України.-К., 1996 -Ст.412

3. Алексеев А.О. “К вопросу о юридической природе власти монарха в Конституционном государстве.”\\ Ярославль, 1910. С. 53.

4. Боброва І.А. “Ответственность в системе гарантий конституционных норм» \\ Воронеж, 1985

5. Гагиев А.К. «Развитие конституционных норм: допустимые пределы»\\ Государство и право, 2000. № 1 -Ст.2-3.

6. Колосов І.І. «Конституционная ответственность - самостоятельный вид юридической ответственности»\\ Государство и право , 1997. № 4.

7. Красникова А. «Конституционная ответственность в современном украинском конституционализме»\\ Юридический весник, 2001, № 2. -Ст.90

8. Лучин О.В. «Конституционная ответственность. Связь юридической науки с практикой.»\\ Москва, 1986. С. 72.

9. Мордовец А.С. «Права и конституционная ответственность» // Личность и власть: конституционные вопросы. Ростов-на-Дону, 1995. С. 118.

10. Погорілка В.Р. “Конституційне право України”\\ Наукова Думка, 2000 -Ст. 135

11. Самуйлик Н.Н. «Політична відповідальність: специфіка, структура, функціонування.»\\ Автореф. канд. політ. наук. Одеса, 1997. С. 14.

12. Степанов И.М. «Конституция и политика.»\\ Москва, 1984. С. 37.

13. Тарасов О.А. «Конституционные основы ответственности госсударствен-ных органов.» \\Автореф. канд. юрид. наук. Москва, 1986. С. 14.

14. Фетисов А.С. «Политическая власть проблемы легитимности» // Социально-политический журнал1995. № 3. С. 102.

15. Шон Д.Т. «Конституционная ответственность» // Государство и право, 1995, № 7. С. 38-39.

16. Андрусяк Т. Теорія держави і права. - Львів, 1997. - 311 с.