Договірні правовідношення. Договір про надання послуг

Відповідно до ст. 296 ГК агентські стосунки виникають у випадку:

- надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на здійснення відповідних дій;

- схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, ув'язненого на користь цього суб'єкта агентом без повноважень на його висновок або з перевищенням наданих йому повноважень. Така угода, за ч. 2 ст. 298 ГК, вважається схваленим клієнтом за умови, якщо він не відхилюватиме перед третьою особою дії комерційного агента.

Агент надає послуги від імені клієнта. Відповідно до ст. 239 ЦК угода, здійснена представником, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку він представляє. Це означає, що агент жодних прав і обов'язків по угодах, які він уклав у виконання агентського договору, не набуває. Крім того, ч. 4 ст. 295 ГК передбачає, що комерційний агент не може укладати угоди від імені того, кого він представляє, відносно себе особисто.

Агент надає послуги за рахунок клієнта. Це означає обов'язок клієнта забезпечити агента засобами, необхідними для виконання агентського договору, а також відшкодувати агентові фактичні витрати, які він зробив при виконанні агентського договору (ч. 2 ст. 1007 ЦК). Крім того, відповідно до ст. 301 ГК згідно з агентською угодою комерційний агент отримує агентську винагороду за посередницьких операцій, які здійснені ним на користь суб'єкта, якого він представляє, в розмірі, передбаченому договором.

Клієнт розраховує винагороду, на яку має право комерційний агент, відповідно до розмірів і термінів, передбачених агентським договором.

Агентський договір укладається у письмовій формі,є консенсусним і двосторонім. Він повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права і обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, термін дії договору, санкції в разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. По змісту ч. 3 ст. 297 ГК агентським договором має бути передбачена умова відносно територій, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У випадку якщо територія дії агента в договорі не визначена, вважається, що агент діє в межах території України.

Відповідно до ст. 304 ГК агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у випадку: відгуку повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, ув'язненому сторонами без визначення терміну його дії; вибуття однієї із сторін договору унаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, які припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє.

7.7 Договір комісії

Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язалася за дорученням другої сторони (комітента) за плату зробити одну або декілька операцій від свого імені, але за рахунок комітента.

Предметом договору комісії є здійснення однієї або декількох операцій.

Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. Комісіонер є виконавцем доручення, яке дає комітент. Їх статус залежить від сфери діяльності, в межах якої полягають договори, які передбачені договором комісії.

Відповідно до ст. 1015 ЦК за згодою комітента комісіонер має право укласти договір субкомісії з третьою особою (субкомісіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. За договором субкомісії комісіонер набуває відносно субкомісіонера прав і обов'язків комітента.

Комісіонер зобов'язався здійснювати операції від свого імені. Це є найголовнішою відмінністю договору комісії від договору доручення.

Відповідно до ст. 1016 ЦК за договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, якщо комітент був названий в договорі або прийняв від третьої особи виконання договору. Не дивлячись на це, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (ст. 1018 ЦК). Таким чином, під час комісії не відбувається передача права власності від комісіонера до комітента - комітент хоча і не бере участі в операції з придбання реалізації майна, весь час залишається власником цього майна або відповідних грошових коштів.

Комісіонер здійснює операцію за рахунок комітента, і це є загальною рисою договору комісії і договору доручення

Комісіонер здійснює операції за винагороду. За змістом ст. 1013 ЦК комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі і порядку, встановленому в договорі комісії. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін за такі послуги.

Згідно вимогам ст. 1024 ЦК якщо комісіонер зробив операцію на умовах вигідніших, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково отримана вигода належить комітентові.

Відповідно до ст. 1020 ЦК комісіонер має право відраховувати те, що належать йому за договором суми зі всіх грошових коштів, які поступили йому для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного права на задоволення своїх вимог з грошових коштів, які належать комітентові. Крім того, ст. 1019 ЦК дозволяє комісіонерові для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати, річ, яка має бути передана комітентові.

Згідно положенням ст. 1017 ЦК комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг заздалегідь запитати комітента або не отримав в розумний термін відповіді на свій запит. В цьому випадку комісіонер повинен повідомити, комітентові про допущених, відступи від його вказівок як тільки це стане можливим, Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надане право відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи.

Після здійснення операції за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все отримане за договором комісії. Комітент, який має заперечення відносно звіту комісіонера, повинен повідомити його про це впродовж 30 днів з дня здобуття звіту. Якщо такі заперечення не поступлять, звіт вважається прийнятим.

Комітент зобов'язаний:

1) прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії;

2) оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені в цьому майні недоліки.

Договір комісії є консенсусним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами угоди за всіма істотними умовами (найчастіше таким моментом є момент підписання його сторонами). Вказівок відносно форми договору комісії ЦК не містить, тому застосовуються загальні положення стст. 205-210 ЦК відносно форми операцій. Відповідно до ст. 1012 ЦК договір комісії може бути поміщений на певний термін або без визначення терміну, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою або без умови відносно асортименту товарів, які є предметом комісії.

Істотними умовами договору комісії, по якому комісіонер зобов'язався продати або купити майно, є умови про це майно і його ціну.

ЦК передбачає можливість сторін відмовитися від договору комісії. Так, відповідно до ст. 1025 ЦК комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії поміщений без визначення терміну, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше чим за 30 днів.

7.8 Договір консигнації

Консигнаційні операції є різновидом комісійних операцій, тому до них застосовуються загальні положення гл. 69 ЦК. Не дивлячись на велику кількість загальних ознак в консигнаційних і комісійних операцій, безумовно ототожнювати ці правові інститути не можна.

Ні ЦК, ні ГК не містять визначення договору консигнації. Проте згадка про нього можна знайти в інших нормативних актах.

У відповідності с п. 31 Правил вживання Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджений постановою Верховної Ради України від 27 червня 1995 р., консигнаційною операцією вважається господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності (консигнанта), яка передбачає експорт матеріальних цінностей на склад іншого суб'єкта підприємницької діяльності (консигнатора) з дорученням реалізувати вказані матеріальні цінності на комісійних основах.

У відповідності с п. 3 ці документи до операцій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, відповідно яким одна сторона (консигнатор) зобов'язалася за дорученням другої сторони (консигнанта) впродовж певного часу (терміну дії договору консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнантові.

Укладення договору консигнації можливе виключно між суб'єктами підприємницької діяльності. Це істотним чином відрізняє договір консигнації від суміжного договору комісії, який може полягати між юридичними і фізичними особами незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У договорах консигнації консигнатор виступає від свого імені, проте діє за дорученням і за рахунок консигнанта. Це положення є аналогічним положенню ЦК відносно договору комісії, по якому комісіонер діє від свого імені, за дорученням і за рахунок комітента. Таким чином, розрахунки за реалізовану продукцію проводяться безпосередньо між консигнатором і третіми особами.

Метою договору консигнації є реалізація товару, що належить консигнантові. У цьому консигнація схожа з комісією, метою якої також є здійснення операцій відносно майна, що належить комітентові. Проте консигнація, як правило, відрізняється від комісії з термінів, оскільки направлена на довгострокову співпрацю у сфері реалізації товару, а не на здійснення декількох операцій. Зазвичай термін консигнації складає 1-1,5 років; комісії - 1-2 місяці.

Консигнатор має право на винагороду за надані послуги з реалізації товару. Подібне положення міститься і в ЦК відносно договорів комісії. Тому винагорода консигнатора, як і винагорода комісіонера в стосунках комісії, повинна визначатися в договорі консигнації у вигляді фіксованої суми або певного відсотка від ціни товару, встановленої консигнантом.

Наявність у консигнатора складу (консигнаційного складу), з якого консигнатор продає належні консигнантові товари. Така особливість обумовлена специфікою товарів, які передаються на консигнацію (зазвичай - це технологічне устаткування, транспортні засоби, будівельні матеріали, на відміну від договорів комісії, предметом яких переважно є товари народного вжитку).

7.9 Договір управління майном

Відповідно до ст. 1029 ГК за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (керівникові) на певний термін майно в управління, а друга сторона зобов'язалася за плату здійснювати від свого імені управління цим майном на користь установника управління або вказаної ним особи (вигодоодержувач) .

Сторонами договору управління майном є установник управління і керівник. Проте учасників стосунків управління майном може бути більше - окрім сторін договору управління, до них відносяться і особи, які мають право набувати вигоди від майна, переданого в управління, якщо вони вказані установником управління майном в договорі як выгодоприобретатели.

Установник управління майном - це особа, яка передає майно керівникові в довірчу власність на підставі договору управління майном. Їм може бути як юридична, так і фізична особа, незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 1032 ЦК установником управління має бути власник майна.

В разі переходу права власності на майно, яке є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, окрім випадків, якщо право власності на майно переходить унаслідок звернення на нього стягнення.

Керівником є особа, яка від свого імені діє на користь установника управління, здійснюючи управління майном. ЦК не обмежує керівника обов'язковою наявністю певної організаційно-правової форми, тому по загальних положеннях Кодексу їм може бути як юридичне, так до фізична особа. Стаття 1033 ЦК передбачає, що керівникам може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Частина 2 вказаних статей Кодексу містить положення відносно обмеження органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Криму, а також органів місцевої самоврядності бути керівниками майном, якщо інше не встановлене законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 168 ГК повноваження по управлінню корпоративними правами держави здійснюються безпосередньо відповідними органами виконавчої влади в разі, якщо:

- держава має 100% долю (акцій) в статутному фонді господарської організації;

- суб'єкт господарювання, відносно якого здійснюються корпоративні права держави, бере участь в державних і регіональних програмах, які фінансуються з Державного бюджету України;

- не відбувся конкурс за призначенням уповноваженої особи через відсутність претендентів або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам конкурсу;

- у інших випадках, передбачених законом.

Проте в цьому випадку фактично розглядається не договірне управління корпоративними правами, а управління ними в силу закону. Тому позначені положення не можна вважати виключенням з правила ст. 1033 ЦК про обмеження органів влади бути керівниками майном на підставі договору.

У інших випадках управління корпоративними правами держави здійснюється із залученням уповноваженої особи. За змістом ст. 170 ГК уповноваженою особою може бути громадянин або юридична особа, яка визначена за результатами конкурсу, з яким відповідний центральний орган виконавчої влади укладає договір доручення по управлінню корпоративними правами держави.

Установник управління передає керівникові на певний термін майно в управління.

Відповідно до ст. 1030 ЦК предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Керівник управляє майном згідно умовам договору з метою досягнення певної мети.

Не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, окрім випадків, якщо право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлене законом (ч. 2 ст. 1030 ЦК).

Відповідно до ст. 1036 ЦК термін управління майном встановлюється в договорі управління майном. Якщо сторони не визначили термін договору управління майном, він вважається укладеним на 5 років. В разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його терміну договір вважається продовженим на такій самий термін і на тих же умовах.

Керівник зобов'язався за плату здійснювати від свого імені управління майном. Відповідно до ст. 1042 ЦК керівник має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, понесених їм у зв'язку з управлінням майном. Керівник майном, якщо це передбачено договором, має право відлічувати що належать йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Крім того, відповідно до ст. 1034 ЦК вигоди від майна, переданого в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодоодержувачем).

Договір управління майном полягає у письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (ст. 1031 ЦК).

Керівник несе субсидиарную відповідальність по боргах, які виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Договір управління майном припиняється у випадку:

- загибелі майна, переданого в управління;

- припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його терміну;

- смерті фізичної особи - вигодоодержувача або ліквідації юридичної особи - вигодоздобувача , якщо інше не встановлене договором;

- відмови годоздобувача від здобуття вигоди за договором;

- визнання керівника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті;

- відмови керівника або установника управління від договору управління майном у зв'язку з неможливістю керівника здійснювати управління майном;

- відмови установника управління від договору з іншої причини за умови виплати керівникові плати, передбаченої договором;

- визнання фізичної особи - установника управління банкротом;

- повне завершення виконання сторонами договору управління майном;

- дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено договором, або за рішенням суду.

В разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за 3 місяці до припинення договору, якщо договором не встановлений інший термін.

В разі припинення договору управління майном майно, яке було передано в управління, передається установникові управління, якщо інше не встановлене договором.

Договір управління є реальним, двостороннім, оплатным договором; для його висновку, окрім узгодження його сторонами всіх істотних умов, необхідна передача майна (ст. 1029 ЦК).

Висновок

Таким чином, в роботі розглянуто питання реалізації договору про надання послуг. Значна увага приділена елементам належного виконання: сторонам, предмету, строку, місцю та способу. Зобов'язання про надання послуг - це важлива група договірних зобов'язань, до яких належать перевезення, транспортне експедирування, доручення, страхування, комісія, консигнації, зберігання, доручення, позика, кредит, банківський рахунок, банківський вклад, управління майном, оплатне надання інших послуг тощо.

Сьогодні можна говорити про певне визнання договору про надання послуг на законодавчому рівні (або, принаймні, про згадку про такий договір) у зв'язку з прийняттям Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р. № 1023-ХП, Цивільного кодексу України.

Нормативні акти та література

1. Цивільний кодекс України: Коментар. - Х.:ТОВ "Одіссей", 2003. - 856 с.

2. Гражданский кодекс Украины:Комментарий. - Т.І. -Издание второе. - Х.: ООО "Одиссей", 2004. - 832 с.

3. Гражданский кодекс Украины:Комментарий. - Т.ІІ. -Издание второе. - Х.: ООО "Одиссей", 2004. - 1024с.

4. Науково практичний коментар до цивільного законодавства України: (В 4 т.) / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. - Т. 3 - К А.С.К.; Севастополь. Ін-т юрид. досльдж., 2005 - 928 с. (Нормат. док. та коментар.)

5. Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. -- Т. 2. Особлива частина. -- К.: Концерн "Видавничий Дім "їв Юре", 2004. -- 408 с.

6. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. -- Т. 1. Загальна частина. -- К.: Концерн "Видавничий Дім "їв Юре", 2004. -- 520 с.

7. Харитонов Е.О., Старцев А.В., Харитонова Е.И., Гражданское право Украины: Учебник. Издание четвертое. - Х.: ООО "Одиссей", 2008. - 920 с.