Виробничі кооперативи

48

Курсова робота

„Виробничі кооперативи”

Введення

Розділ 1. Історія розвитку інституту виробничого кооперативу

1.1. Історія розвитку виробничих кооперативів

1.2.Поняття і правове положення виробничого кооперативу

Розділ 2. Організаційні основи діяльності виробничого кооперативу

2.1. Членство у виробничому кооперативі

2.2. Правовий режим майна виробничого кооперативу

2.3.Керування у виробничому кооперативі

2.5.Відповідальність членів виробничого кооперативу

Розділ 3. Припинення діяльності виробничого кооперативу

3.1.Реорганізація виробничого кооперативу

3.2. Порядок здійснення ліквідації кооперативу

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Слова про те, що наша країна зараз переживає економічні, соціальний і політичний кризи, уже давно здаються побитими. Однак саме ці кризи і визначають у даний час умови розвитку різних форм підприємницької діяльності. У даній роботі піде мова про одній з «найменш помітних» форм - виробничих кооперативах. Масове поширення АТ і ТОВ якоюсь мірою сприяли тому, що дана форма була відсунута на задній план, як наслідок - недоліки правового регулювання, протиріччя в розумінні самої сутності і цілях даного виду організації. У чому ж причини цього?

Справа в тім, що в створенні багатьох сильних і слабких кооперативів не сприймаються як корисна і потрібна форма виробничої діяльності, навіть тими, хто прихильний ідеям соціального партнерства й участі працівників у керуванні підприємством. Необхідність розвитку кооперативного руху в постсоціалістичній Європі краще усвідомлюється теоретиками і практиками на Заході, чим у нас. Кооперативна форма власності міцно затвердилася в економіці розвитих країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку, що не можна сказати про приватнокапіталістичну і державну форми власності. Історична перевага кооперативної власності перед ними полягає в тім, що в її рамках переборене розходження інтересів найманих робітників і власників, будь та держава або приватний власник.

У багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно відносяться до розвитку кооперативного руху, бачачи в ньому ефективний засіб зм'якшення соціальних і економічних проблем у суспільстві, роблять йому істотну фінансову допомогу. Тут накопичений значний практичний досвід у розвитку кооперативного руху. Велике поширення кооперативи одержали в сільському господарстві і торгівлі. Вони функціонують також у будівництві, рибальстві, страхуванні, банківській справі, інших секторах економіки.

В Англії в законодавчому порядку був створений спеціальний фонд для кредитування виробничих кооперативів. В Англії, Франції, Іспанії відомі численні випадки, коли органи державної влади надають фінансову допомогу робітником для викупу призначених до закриття збиткових підприємств і перетворення їх у кооперативи.

Велику підтримку кооперативам роблять по тим же причинам і органи місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з метою ослаблення економічних і соціальних протиріч.

Так що ж таке виробничий кооператив і чи потрібний він Україні?

Це й інше питання, що стосуються діяльності виробничих кооперативів складають зміст даної курсової роботи..

Актуальність вивчення правового положення виробничих кооперативів представляється особливо важливої в умовах нестабільної економіки, що розвивається. Численні факти свідчать про те, що громадяни, що створюють кооперативи або вже них створили, не володіють, як правило, знаннями, необхідними для правильної, відповідно до законодавства, організації їхньої роботи. Це приводить до різного роду порушенням, у тому числі і до обмеження прав членів кооперативів.

Практичне значення вивчення даної теми дуже високо, тому що воно дозволить не тільки освоїти теоретичні основи правового положення виробничих кооперативів, але і використовувати в практиці.

Метою даної роботи є вивчення цивільно-правового положення виробничих кооперативів. Зазначена мета визначає постановку наступних задач:

теоретичний аналіз поняття і змісту виробничих кооперативів, розвитку інституту виробничого кооперативу;

вивчення організаційних основ діяльності виробничого кооперативу: членства, правового режиму майна, трудових відносин, керування, відповідальності членів виробничого кооперативу;

опис припинення діяльності виробничого кооперативу.

Розділ 1.Історія розвитку інституту виробничого кооперативу

1.1 Історія розвитку виробничих кооперативів

Кооперативний рух одержав широкий розвиток більш 150 років тому в державах з різними економічними, політичними і соціальними системами, релігійними поглядами й ідеологією таких, як Швеція, Італія, Франція, Канада, Великобританія. В даний час у світі на принципах виробничих кооперативах працюють більш 800 мільйонів чоловік. Проте основу кооперативів в усім світі складали і складають, як правило, ідентичні принципи і кооперативні цінності: взаємодопомога, демократія, рівність (особливо принцип: одна людина - один голос при прийнятті рішень загальними зборами), соціальна відповідальність, добровільність, співробітництво між кооперативними організаціями, автономія, незалежність і ін.

Родоначальником кооперативної філософії в Європі був Роберт Оуэн. Одиничні кооперативи як альтернатива приватним капіталістичним підприємствам почали виникати ще наприкінці XVIII століття. Із середини XIX в. починається ріст кооперативів у країнах Європи й інших континентів. У 1895 р. національні об'єднання кооперативів з різних країн світу об'єдналися в Міжнародний кооперативний альянс (МКА). В даний час МКА поєднує 200 міжнародних і національних кооперативних організацій із загальною чисельністю, що перевищує 750 млн. кооператорів більш, ніж у 210 країнах усіх континентів.

Відношення комуністичної ідеології до кооперативу як способові організації господарської діяльності не завжди було однозначним. Так, у другій половині 19 століття в соціал-демократії виникла теорія «кооперативного соціалізму», що розглядає кооперацію як один із засобів мирної і поступової «трансформації» капіталізму в соціалізм. Лівим крилом социал-демократії, у тому числі російської, ця теорія була оголошена реформаторської і суперечному марксизмові. Після Жовтневих подій 1917 року відношення влади до кооперації, кооперативам перетерпіло глибоку трансформацію: від повного заперечення будь-якої форми кооперації, як приватнокапіталістичну форму виробництва, і до визнання її в якості однієї з основних економічної моделі розвитку радянського суспільства. У 1917-1918 р.м. кооперативна власність, була експропрійована, і кооперативи були ліквідовані.

У період НЭПа (1922-1927р.м.) були відновлені усі форми кооперації (споживчої, промислової, виробничої, сільськогосподарської й ін.). Відомо, що керівник В.И. Ленін в останніх своїх працях у кооперативах бачив одну з форм соціалістичної організації праці, як їм відзначалося, « за умови повного кооперування ми б уже стояли обома ногами на соціалістичному ґрунті». Але при цьому, з погляду ідеологічних мотивів, кооперативи розділив на «капіталістичні» і «соціалістичні», визнаючи тільки останніх для соціалістичного суспільства.

НЕП був поступово згорнутий і, в остаточному підсумку, у виробничій сфері дозволялася тільки діяльність коопхозов, а також діяльність кооперативів (артілей) у промисловій і видобувній сферах економіки. Хоча коопхозы й артілі вважалися кооперативами, але вони фактично по правому положенню були напівдержавними підприємствами, оскільки в них були відсутні головні ознаки кооперативу: можливість викупу своєї частки з кооперативного майна і розпорядження нею; установлення цін на свою продукцію і її вільну реалізацію і т.д. Таким чином, у 1960 році кооперативи перестали існувати, а приналежне їм майно було передано місцевої промисловості. Згідно ст.7 Конституції СРСР 1936 року підприємства в коопхозах і кооперативних організаціях з їхнім живим інвентарем, вироблена коопхозами і кооперативними організаціями продукція, як і суспільні будівлі складали суспільну, соціалістичну власність, тобто не підлягали розподілові серед членів кооперативу. Крім того, у відповідності зі ст. 23 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року не допускалося звертати стягнення по претензіях кредиторів на приналежні коопхозам, їх об'єднанням, підприємствам, культурно-побутові установам, будинку, спорудження, трактори, комбайни, інші машини, транспортні засоби і т.п., що різко обмежувало їхню участь у цивільному обороті. Крім того, цивільно-правове положення коопхозов обмежувалося Зразковим статутом, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 листопаду 1969 року № 910, Зразковий статутом рибальського коопхоза, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1976 року, № 322. Утомившись коопхоза не повинний був суперечити нормам зразкового статуту.

Наприкінці 1990 р. кооперативам у сферах виробництва і послуг був нанесений сильний удар. У Законі України «Про підприємства і підприємницьку діяльність» кооперативи як самостійна організаційно-правова форма юридичних осіб не були передбачені, а тому новим кооперативам відмовляли в реєстрації, а старі примушували до перетворення в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, що по метах, задачах, принципах діяльності істотно відрізняються від кооперативів. Навіть старательські артілі - типові кооперативи - примушували перетворюватися в акціонерні товариства або товариства. Тому кооперативи припинили своє існування. Багато хто з них перейшли в тіньову економіку. Там же продовжувало виникати безліч самодіяльних підприємницьких структур, що в інших умовах могли стати легальними кооперативами.

1.2. Поняття і правове положення виробничого кооперативу

Організаційно-правова форма виробничого кооперативу право на існування одержала з вступом у силу частини першої Цивільного кодексу України. Таким чином, поняттям «виробничий» у даному випадку охоплений широкий спектр видів діяльності, а не тільки промислове і ремісниче виробництво, що, до речі сказати, було характерно для розуміння виробничого кооперативу в законодавстві багатьох закордонних країн. У ряді країн і в міжнародних кооперативних організаціях зараз також визнають, що сфера діяльності виробничої кооперації значно ширше її традиційного розуміння. Наприклад, у ряді країн кооперативи створюються в соціальній сфері (дитячі сади, відхід за старими і т.п.).

Цивільний кодекс України визначив виробничий кооператив як добровільне об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої й іншої господарської діяльності, заснованої на їх особистій трудовій і іншій участі й об'єднанні його членами (учасниками) майнових пайових внесків.

Цивільний кодекс України допустив участь у діяльності виробничого кооперативу юридичних осіб, якщо таке передбачено його установчим документом. Основні ознаки виробничого кооперативу, що утримуються в даному, визначенні (членство, обов'язкова участь у діяльності кооперативу, як правило, особистою працею, внесення майнових пайових внесків для формування майна кооперативу) відповідають сутності виробничого кооперативу.

Помилка Цивільного кодексу складається у віднесенні виробничих кооперативів до комерційних організацій, для яких головною, основною метою діяльності є витяг прибутку. Тим часом у кооперативу як співтовариства насамперед людей, а не капіталів (незалежно від їхнього виду: виробничі, споживчі) основна мета зовсім інша. Вона складається в задоволенні матеріальних і інших потреб його членів. Досягається дана мета безумовно за допомогою прибутку, без якої неможливе розвиток не тільки виробничого кооперативу, але і споживчого суспільства, віднесеного Цивільним кодексом до некомерційних організацій, хоча діяльність споживчого суспільства, не менш чим виробничого кооперативу, зв'язана з прибутком, що дозволяє задовольняти потреби пайовиків у товарах і послугах (у сфері торгівлі, заготівель, переробки і т.п.). Прибуток, одержуваний будь-яким кооперативом від його діяльності, використовується на його розвиток, винагороду членів відповідно їхній участі в справах, на житлове будівництво, підвищення освітнього, культурного рівня членів, їхнє соціальне забезпечення й іншим, передбаченим статутом кооперативу мети. Таким чином, для кооперативу основна мета - задоволення матеріальних і інших потреб членів, а прибуток - засіб її досягнення.

Незалежно від виду і форми кооператив - однохарактерне соціальне явище, а тому його поняття єдине для всіх різновидів. Ця ідея чітко виражена в заяві про кооперативну ідентичність, прийнятій у 1995 р. у Манчестері на Міжнародному конгресі, присвяченому сторіччю Міжнародного кооперативного альянсу. У заяві говориться, що кооперативи (будь-які) - це автономна асоціація людей, що об'єдналися добровільно для задоволення своїх суспільно-економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою демократично керованого підприємства, що знаходиться в спільному володінні його членів. При цьому під асоціацією людей (об'єднанням) маються на увазі не тільки окремі люди, але і їхньої групи - юридичні особи, що наділяються тими ж правами, що й індивідуальні члени. Таке розуміння кооперативів дає можливість виділити них із усієї маси юридичних осіб (господарчих товариств, товариств), організованих на інших початках і з іншими економічними і соціальними орієнтирами. У заяві МКА через визначення основної мети кооперативу (задоволення потреб його членів) підкреслено, що в кооперативі соціально значимим є насамперед людина, а не капітал.

Цивільний кодекс України такому розумінню кооперативної ідентичності не відповідає, що не дозволило надлежаще визначити місце кооперативів у самому Цивільному кодексі України. А звідси - і в економіці і соціальному житті країни. Різку границю випливало проводити не між виробничими і споживчими кооперативами, шляхом віднесення перших до комерційних, а других - до некомерційних організацій, а між кооперативами (незалежно від їхнього різновиду) і господарчими товариствами і товариствами, для яких основна мета - витяг прибутку.

У закордонній теорії кооперативного руху кооперативи характеризуються як структурний елемент соціальної економіки. Кооперативи, члени яких керують ними і володіють власністю, а у виробничих кооперативах ще і трудяться в них, - найбільш характерна частина соціальної економіки. Кооперативи тісно зв'язані з територією, на якій вони базуються. Не переслідуючи витяг прибутку як основну мету, вони не зацікавлені у вивозі капіталу за кордон. Їхня діяльність орієнтована на використання місцевих кадрових, сировинних, виробничих ресурсів, розширення вітчизняного виробництва, забезпечення товарами і послугами не тільки своїх членів, але і населення території, на якій діє кооператив.

Необхідно внести зміни в Цивільний кодекс України, виділивши кооперативи з розділів про комерційні і некомерційні організації й об'єднавши них у самостійну групу юридичних осіб - кооперативи, дати єдине поняття кооперативу, закріпити загальні початки і принципи їхньої діяльності, а потім указати на специфічні особливості відповідного різновиду, яких, до речі сказати, повинне бути значно більше, ніж у Цивільному кодексі України. У законодавстві закордонних країн немає такого твердого розподілу кооперативів, як у нас, тільки на два види: виробничі і споживчі. У Німеччині, наприклад, кооперативи підрозділяються на кредитні (Volksbanken і Raiffeisenbanken), закупівельні, торговельні, кооперативи по збуті, виробничі, житлові й ін. У Законі про кооперативи штату Вікторія (Австралія) 1981 р. передбачені виробничі кооперативи, торговельні суспільства (кооперативи), кредитні, сільськогосподарські й ін. В інших країнах маються кооперативи сільськогосподарські, споживчі, виробничі, кредитні, страхові, кооперативи, що поєднують рибалок, житлові й ін. В останні роки росте їхня кількість і в промисловості. Перше місце по розвитку кооперативного руху займає Італія, де в кооперативах зайняте до 9% працездатного населення. Таким чином, у розвинутих країнах Заходу накопичений значний практичний досвід у розвитку кооперативного руху Відповідно даним різновидам у Міжнародному кооперативному альянсі створені спеціалізовані комітети, до яких входять національні організації, що поєднують кооперативи відповідного виду. Було б дуже бажано, щоб наше законодавство відбивало прийняте у світовому співтоваристві розуміння кооперативу.

Помітимо, що в багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно відносяться до розвитку кооперативного руху, спостерігаючи в ньому ефективний засіб зм'якшення соціальних і економічних проблем у суспільстві, роблять йому істотну фінансову допомогу. Так, в Англії в законодавчому порядку був створений спеціальний фонд для кредитування виробничих кооперативів. В Англії, Франції, Іспанії відомі численні випадки, коли органи державної влади надають фінансову допомогу робітником для викупу призначених до закриття збиткових підприємств і перетворення їх у кооперативи.

Велику підтримку кооперативам роблять з таких же приводів і органи місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з метою ослаблення економічних і соціальних протиріч.

Можна зробити висновок, що кооперативна форма власності міцно затвердилася в економіці розвинутих країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку, що не можна сказати про приватнокапіталістичну і державну форми власності. Історична перевага кооперативної власності перед ними полягає в тім, що в її рамках переборене розходження інтересів найманих робітників і власників, будь та держава або приватний власник.

Говорячи про поняття кооперативу як самостійної організаційно-правової форми, не можна не сказати про заборону, що утримується в Цивільному кодексі, виробничим кооперативам випускати акції. Закордонна практика говорить про зворотнє. У багатьох країнах такої заборони не тільки нема, але кооперативи в поза часто діють як товариства (компанії) з обмеженою відповідальністю, зберігаючи кооперативну внутрішню організацію і специфіку керування.

Цивільним кодексом України передбачено, що правове положення виробничих кооперативів, права й обов'язки їхніх членів визначаються відповідно до Цивільного кодексу України та законами. В даний час в Україні діє один такий закон: Закон від 10 липня 2003 року «Про кооперацію». Згідно з прийняттям цього закону кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом.Необхідно відзначити, що після прийняття Закону колгоспи і радгоспи перетворяться, як правило, у виробничі кооперативи.

Відповідно до пункту 3 статті 163 Цивільного кодексу України фірмове найменування кооперативу повинне містити його найменування і слова «виробничий кооператив». З обліком цього, включення у фірмове найменування слова «колгосп» є зайвому, суперечному Цивільному кодексові, і не повинно застосуються в офіційному найменуванні в сільськогосподарських виробничих кооперативів.

Розділ 2. Організаційні основи діяльності виробничого кооперативу

2.1. Членство у виробничому кооперативі

Кооператив здійснює свій виробничий, господарський, комерційну й інший види діяльності відповідно до закону і своїм статутом, положення якого розробляються на основі Закону про виробничі кооперативи, інших правових нормативних актів України. Вимоги статуту кооперативу обов'язкові для виконання всіма його органами керування і його членів (учасниками).

Статут затверджується загальними зборами членів кооперативу. Відповідно до ст. 8 Закону „Про кооперацію” у ньому повинні утримуватися наступні зведення:

Ш найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження;

мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності;

склад його засновників;

Ш умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього;

Ш права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу;

Ш порядок внесення змін до статуту кооперативу;

Ш порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати;

Ш форми участі членів кооперативу в його діяльності;

Ш порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах;

Ш порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу;

Ш порядок розподілу його доходу та покриття збитків;

Ш порядок обліку і звітності у кооперативі;

Ш порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань;

Ш порядок скликання загальних зборів;

Ш умови і порядок повернення паю.

Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його

установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. У протоколі зазначаються особи, які брали участь в установчих зборах: для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані (для осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, - дані документа, який його замінює); для юридичної особи - прізвище, ім'я та по батькові уповноваженого представника юридичної особи, дані про державну реєстрацію, що підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію або його нотаріально завіреною копією, документ, що підтверджує його повноваження. Дані про фізичну особу засвідчуються її особистим підписом, а про юридичну особу - підписом її уповноваженого представника.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

При створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

2.2. Правовий режим майна виробничого кооперативу

Свою статутну діяльність кооператив здійснює, використовуючи різне майно, що знаходиться в його власності, або на інших правових підставах, наприклад, на основі договору оренди. Відповідно до Цивільного кодексу України до терміна «майно» відносяться його наступні види: речі, цінні папери, а також інші види майна, у тому числі майнові права. Майно є основним об'єктом права власності кооперативу. Утворення майна кооперативу, у тому числі, за рахунок пайових внесків членів кооперативу не означає, що ця частина майна належить членам кооперативу.

Таким чином, пай, внесений членом кооперативу, належить кооперативові на праві власності. Якщо ж особа, яка внесла пай, припиняє своє членство в кооперативі, видача паю, виплата вартості паю та інші виплати членові кооперативу, що виходить з нього, здійснюються у порядку, встановленому статутом кооперативу і законом.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Кооператив вправі за своїм розсудом робити у відношенні приналежних йому майна будь-які дії, що не суперечать законові й іншим правовим актам і не порушують права й охоронювані законом права й інтереси інших осіб, у тому числі відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, права володіння, користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу й обтяжувати його іншими способами, розпоряджатися їм іншим способом.

Кооператив вправі передати своє майно в довірче керування іншій особі (довірчому керуючому). Передача майна в довірче керування не волоче переходу права власності до довірчого керуючого, що зобов'язаний здійснювати керування майном в інтересах власника ними зазначеного їм третьої особи. Під довірчим керуванням майном розуміється самостійна діяльність керуючого по найбільш ефективному здійсненню від свого імені правомочій власника і (або) інших прав іншої особи (засновника керування) в інтересах останнього або зазначеного їм особи.

Кооператив реалізує свої права по володінню, користуванню і розпорядженню своїм майном через його органи керування відповідно до їх повноважень у цій частині, установленими законодавством і статутом кооперативу. Право власності на майно виникає в кооперативу з моменту його державної реєстрації і припиняється з моменту його ліквідації або (у ряді випадків) його реорганізації.

Специфіка кооперативу визначає особливий режим його майна. У нього немає статутного капіталу, а тому закон не передбачив для засновників кооперативу обов'язок внести якийсь мінімум засобів, без яких неможливе створення кооперативу (як, наприклад, у господарчих товариствах), що не маловажно для людей, майнове положення яких не дозволяє їм брати участь у господарчих товариствах. Мінімальний розмір майна кооперативу визначається його пайовим фондом, що утвориться за рахунок пайових внесків членів кооперативу.

Пай складається з пайового внеску члена кооперативу і відповідної частини чистих активів кооперативу (за винятком неподільного фонду). Склад і порядок визначення паю члена кооперативу визначаються статутом кооперативу.

Активи кооперативу підрозділяються на матеріальні, фінансів і нематеріальні. До матеріальних активів відносяться:

- право на користування землею;

- будинки і спорудження виробничого і невиробничого призначення;

- адміністративні, житлові, дитячі, навчальні, лікувальні, оздоровчі й інші будинки, що знаходяться на балансі кооперативу;

- встановлене і не установлене виробниче устаткування;

- рухоме майно невиробничого призначення;

- запаси сировини, палива і напівфабрикатів (на складах, у цехах і в дорозі), готової продукції;

- майно, основні засоби, будинки і спорудження, земельні ділянки, здані в оренду;

- приналежному кооперативові філії, дочірні компанії, якщо вони не мають статусу юридичної особи, а їхні баланси не розділені з балансом кооперативу.

Фінансові активи кооперативу включають: касову готівку, депозити в банках, внески, чеки, страхові поліси, вкладення в цінні папери; зобов'язання інших організацій по виплаті засобів за поставлену продукцію (комерційний кредит), надання послуг по державних програмах; споживчий кредит; портфельні вкладення в акції, пакети акцій акціонерних товариств, що дають право контролю; паї або пайова участь у діяльності інших підприємств.

Нематеріальні активи - це частина майна кооперативу, представленого ліцензіями й іншими правами на інтелектуальну власність; права користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будинками, спорудженнями й устаткуванням.

Для того, щоб визначити величину паю - частина майна кооперативу, на яку членові кооперативу нараховуються визначені виплати, і яка виплачується йому при припиненні членства в кооперативі - необхідно знати величину чистих активів кооперативу. Що ж стосується пайового внеску члена кооперативу, то це відома усім постійна величина, зафіксована в статуті кооперативу.

З визначенням величини чистих активів кооперативу справа обстоїть складніше. Чисті активи змінна величина, яку можна зафіксувати в балансі кооперативу лише на визначений момент, дату, - за підсумками звітного кварталу, півріччя, року. Це означає, що і пай члена кооперативу теж змінна величина. Він може не тільки збільшуватися, але і зменшуватися на визначену дату в залежності від підсумків підприємницької діяльності кооперативах. Тому в статуті кооперативу не слід фіксувати величину паю. У ньому можна записати, що величина чистих активів кооперативу для визначення величини паю фіксується, наприклад, за підсумками звітного року. Тепер, помітимо, стає зрозумілим чому особі, що припинила членство в кооперативі, виплачується вартість паю або видається майно, що відповідає паєві, по закінченні фінансового року і твердження бухгалтерського балансу кооперативу, якщо інше не передбачено статутом кооперативу.

Величина частини чистих активів кооперативу, що входить у пай його члена, визначається шляхом розподілу чистих активів, що виражаються у вартісній формі (за винятком неподільного фонду), на кількість членів кооперативу. Підсумовуючи отримане значення з пайовим внеском, одержуємо величину паю.

При цьому бажано вирішити питання, чи мають члени кооперативу, що вступили в нього протягом року, можливість поповнити свій пай у тім же розмірі, що і члени кооперативу, що складаються в ньому протягом усього фінансового року. Можливо, що їм буде нараховуватися менша сума, пропорційно кількості місяців їхнього членства в кооперативі протягом фінансового року.

Відповідно до п. 2 ст.165 Цивільного кодексу член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

Що стосується громадян, що не беруть участь у діяльності кооперативу особистою працею, а також юридичних осіб, то при їхньому вступі в члени кооперативу доцільно установити, що первісний пайовий внесок вони вносять у повному обсязі. Інша частина пайового внеску працюючих членів кооперативу повинна бути внесена протягом року після державної реєстрації кооперативу в порядку і терміни, передбачені статутом кооперативу.

Порушення терміну формування пайового фонду через затримки внесення окремими членами кооперативу своїх пайових внесків має для кооперативу, принаймні, два негативних наслідки. По-перше, він не зможе через недостачу засобів почати в повному обсязі свою виробничу діяльність.

По-друге, якщо протягом першого року діяльності кооперативу, вважаючи з дня його державної реєстрації, не буде цілком сформований пайовий фонд, кооператив може бути ліквідований за рішенням суду. Ліквідація кооперативу може бути відвернена лише у випадку, якщо рішенням загальних зборів членів кооперативу особи, вчасно не внесли пайові внески, будуть з нього виключені.

Це дозволить вважати пайовий фонд цілком сформованим, оскільки при визначенні його розміру буде враховуватися менша кількість членів кооперативу. Якщо, наприклад, спочатку в кооперативі було двадцять членів і пайовий внесок був визначений статутом у розмірі одна тисяча карбованців, то до кінця першого року діяльності кооперативу в пайовий фонд повинне бути внесено двадцять тисяч карбованців. Якщо ж два члени кооперативу будуть з нього виключені через порушення порядку внесення пайових внесків, то розмір пайового фонду повинний складати вже не двадцять, а вісімнадцять тисяч карбованців.

На відміну від інших організацій кооперативи можуть створювати з визначеної частини свого майна неподільний фонд, тобто не підлягаючому розділові між членами , крім випадків, передбачених законом. На неподільне майно не може бути звернене стягнення по особистих боргах члена кооперативу.

Про неподільний фонд також велися дискусії. Цей фонд нерідко зв'язували з адміністративною системою керування, а тому вважали непотрібним у ринкових умовах. Питання про формування неподільних фондів у кооперативах був предметом дискусії й у міжнародному кооперативному русі. Визначений результат даної дискусії знайшов відображення у відповідній резолюції Міжнародного кооперативного альянсу на його конгресі в 1995 р. (Манчестер). Було визнано, що неподільний фонд корисний кооперативам, тому що без нього важко забезпечити розвиток, конкурентоздатність, виживаність на ринку, а, отже, успішну, прибуткову роботу, від підсумків якої залежить рівень доходів кожного члена.

Неподільний фонд звичайно використовується з метою виробничого, науково-технічного й іншого розвитку кооперативу, здійснення їм будівництва (у тому числі житлового для членів і працівників кооперативу), забезпечення безпечних умов праці, рішення соціальних і інших задач, що вимагають капітальних витрат. Частина коштів неподільного фонду кооперативу може скласти його резервний фонд, який створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань,безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для покриття можливих втрат (збитків).

У статуті кооперативу або рішенні загальних зборів його членів можуть бути передбачені й інші фонди, необхідні кооперативові для нормальної виробничої діяльності, а також рішення соціальних і інших задач. До таких фондів можна віднести фонд відшкодування шкоди, заподіяного каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я членові або працівникові кооперативу, а також смертю в зв'язку з виконанням членом кооперативу або працівником своїх трудових обов'язків, фонд, призначений на освітні й інші мети, пенсійний, інші фонди.

Особливість правового режиму майна російських виробничих кооперативів складається також у тім, що відповідно до законодавства України майно кооперативу підлягає розподілу на паї членів.

Пай члена кооперативу - це особливе правове явище. Він не тотожний пайовому внескові. Пай члена кооперативу складається з його пайового внеску і визначеної частки іншого його майна (крім неподільного фонду). Пай фіксує вартість тієї частини майна кооперативу, що його член зможе одержати при виході з кооперативу або його ліквідації. Наявність у майні кооперативу паїв його членів не перетворює власність кооперативу в загальну часткову, тому що власником залишається кооператив як юридичну особу. Але все-таки не можна не визнати наявність протиріччя між положеннями ЦК про те, що власником майна юридичної особи є воно саме, і правилом про розподіл майна кооперативу на паї членів.

Зараз важко сказати, чим керувався законодавець, уводячи дані правові норми в регулювання діяльності виробничих кооперативів і який аналог був покладений в основу цього рішення. У всякому разі, подібного роду норм немає ні в німецькому, ні у французькому, ні в італійському законодавстві. Між членами кооперативу поділяється тільки прибуток, а не все його майно. У ряді країн (наприклад, у Франції) існує правило, по якому навіть після ліквідації кооперативу майно, що залишилося, передається об'єднанням кооперативів іншому кооперативові, але не поділяється між членами. Таке правило передбачене спеціально для збереження кооперативного сектора економіки в явно не соціалістичній країні. Наш законодавець пішов по іншому шляху, зобов'язавши кооператив поділяти між членами все майно (у тому числі основні й оборотні фонди), тим самим позбавивши кооператив стійкості його майнової бази.

У законі не сказано, як на практиці поділяти майно, надавши можливість вирішити це зовсім не просте питання самим кооперативам, багато хто з яких не розуміють як можна поділити досить рухливі оборотні кошти. На практиці виникало питання, а як бути з новими членами кооперативу, що ще не уклали свою працю або фінанси в множення майна кооперативу. Напевно, у статуті можна передбачити, що новий член здобуває право на включення в його пай відповідної частини майна кооперативу після закінчення якогось періоду після його прийняття, а його член, що бере участь у діяльності особистою працею, - також роботи в кооперативі. Пай може бути переданий іншому членові або громадянинові, що не є членом кооперативу, якщо така можливість передбачена статутом. У цьому випадку члени кооперативу користуються переважним правом покупки паю (його частини). Передача паю в повному обсязі спричиняє припинення членства в ньому. Громадянин, що придбали пай (його частина), при його бажанні приймається в члени кооперативу.

У статуті корисно передбачити також, що збільшення розміру паю члена кооперативу за рахунок передачі йому паю (його частини) іншим членом, здійснюється після твердження річного звіту і балансу кооперативу, а пай (його частина), переданий членом кооперативу громадянинові, що не є його членом у випадку вступу цього громадянина в кооператив, розглядається як його пайовий внесок (частина пайового внеску, якщо пай менше розміру пайового внеску).

Звертання стягнення на пай члена кооперативу по його особистих боргах допускається лише при відсутності в такого члена кооперативу іншого майна для покриття його боргів і після твердження річного звіту кооперативу і його балансу за рік.

2.3 Керування у виробничому кооперативі

Система керування виробничою й іншою діяльністю в кооперативі зовні дуже схожа з передбаченої Цивільним кодексом України для комерційних організацій.

Органи керування кооперативу поділяються на:

- представницький - загальні збори всіх членів кооперативу, власників його паїв, що є вищим органом керування кооперативом;

- контрольний - наглядацька рада, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органа (органів) кооперативу і виконуючого іншого повноваження, покладені на нього статутом кооперативу. Наглядацька рада може бути створена, а може бути і не створена. В останньому випадку виконавчі органи кооперативу будуть практично безконтрольні, що може привести до негативного для кооперативу, отже і для всіх його членів, наслідкам. Тому наглядацька рада в кооперативі обов'язково варто створити;

- виконавчий - правління і (або) голова кооперативу, що організують і керують виробничо-господарською діяльністю кооперативу.

Вищим органом керування кооперативу є загальні збори його учасників.

Відповідно до ст. 15 до компетенції загальних зборів членів кооперативу належить:

Ш затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу;

Ш утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу;

Ш заслуховування звітів його органів управління і органів контролю;

Ш затвердження порядку розподілу доходу кооперативу;

визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв;

Ш визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу;

Ш визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу;

Ш затвердження річного звіту і балансу кооперативу;

Ш затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства;

Ш прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном;

Ш утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників;

Ш прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об'єднань;

Ш прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Статутом кооперативу до виняткової компетенції зборів можуть бути віднесені й інші питання його діяльності. Такі, як твердження аудитора кооперативу, порядок ведення збори, утворення його лічильної комісії; висновок кооперативом великих угод і угод, у здійсненні яких мається зацікавленість; твердження рахунка прибутків і збитків кооперативу; зменшення розміру пайового фонду.

Збори також вправі розглядати і приймати рішення по будь-якому питанню утворення і діяльності кооперативу.

Збори є вищим органом керування кооперативу. Однак це не означає і не може означати, що його компетенція безмежна. Границі його компетенції визначені вже тим, що перераховано питання, віднесені до його виняткової компетенції. Зміст такого перерахування питань полягає тільки в тім, що інші органи керування не вправі приймати по них рішення.

Якщо ж у статуті кооперативу коло питань, віднесених до виняткової компетенції зборів, буде розширений, це буде означати тільки те, що розширено границі його компетенції.

До питань, заради рішення яких нема рації скликати збори, можна віднести, зокрема, питання про використання фондів кооперативу. Так, чергові збори можуть прийняти рішення про напрямок частини засобів резервного фонду на погашення збитків кооперативу, що утворилися за підсумками фінансового року.

Якщо ж виникне необхідність використовувати частину засобів резервного фонду протягом року, то для цього не потрібно буде скликати збори за умови, що наглядацька рада одержить від зборів відповідні повноваження. Ці повноваження за рішенням зборів можна закріпити в статуті кооперативу, зробивши них постійними.

Таким чином, після створення кооперативу буде поступово відбуватися розподіл повноважень між органами керування кооперативу з наступним закріпленням їхній за відповідним органом у статуті кооперативу. Цей процес займе порівняно тривалий час, а не розподіливши повноваження між органами керування кооперативу, неможливо буде здійснювати його виробничі, господарську й іншу діяльності. Тому вже при утворенні кооперативу в його статуті повинні бути визначені, хоча і не остаточно, повноваження його органів керування.

Границі компетенції збору визначаються не тільки тим, що те або інші повноваження Законом і статутом кооперативу віднесені до компетенції інших органів керування кооперативу. Членам кооперативу варто мати на увазі, що границі компетенції збору визначаються також тим, що воно не вправі скасовувати або коректувати рішення наглядацької ради і виконавчого органа кооперативу - голови кооперативу і правління, прийняті ними відповідно до наданого їм Законом і статутом кооперативу повноваженнями й у рамках діючого законодавства.

Наприклад, пропозиції про внесення змін у статут кооперативу, прийомі до членів кооперативу і про виключення з членів кооперативу, обранні ревізійної комісії, припиненні повноважень її членів повинні вноситися наглядацькою радою. У свою чергу, пропозиції про твердження річних звітів і бухгалтерських балансів, розподілі прибутку і збитків, використанні фондів кооперативу повинні вноситися правлінням.

Збори, схваливши пропозицію, внесена на його розгляд відповідним органом керування, приймає тим самим на себе відповідальність за його результати. Після того, як рішення прийняте, наглядацька рада, інший орган керування, залишається як би осторонь від такої відповідальності.

З метою забезпечення винесення на збори добре і всебічно підготовлених пропозицій, доцільно, регламентувати також порядок підготовки проектів рішень збори. У самому загальному виді такий порядок полягає в тім, що проекти рішень по визначеному колу питань підготовляються наглядацькою радою за участю, обліком думки, правління і голову кооперативу.

Якщо ж на збори виноситься не погоджене рішення, то правління, голова кооперативу повинен дати письмовий висновок з обґрунтуванням своєї позиції, мати можливість виразити свою думку по даному питанню.

Відповідно і при підготовці проектів рішень правлінням, головою кооперативу, наглядацька рада повинна мати можливість висловити думку по визначеному колу питань або, навіть, взяти участь у проведеній роботі.

У кооперативі проводиться два види зборів. По-перше, кооператив зобов'язаний щорічно проводити, так звані, чергові загальні збори членів кооперативу. Основна мета проведення чергових зборів - твердження річного звіту, рахунка прибутків і збитків, бухгалтерського балансу, висновку ревізійної комісії (ревізора) кооперативу, аудитора, розподіл прибутку і збитків кооперативу. На чергових зборах можуть також розглядатися й інші питання. Чергові збори скликаються правлінням, а якщо його немає - головою кооперативу за власною ініціативою, але в зазначений вище термін.

Інший вид зборів - позачергові загальні збори членів кооперативу. Проведення таких зборів не зв'язано з якими-небудь визначеними термінами і питаннями порядку денного. Такі збори скликаються правлінням (головою) кооперативу в зв'язку з :

- рішенням наглядацької ради кооперативу;

- вимозі ревізійної комісії (ревізора) кооперативу;

- вимозі не менш чим десяти відсотків загального числа членів кооперативу.

Скликання позачергових зборів за рішенням наглядацької ради, вимозі ревізійної комісії (ревізора) або за вимогою членів кооперативу повинний бути здійснений правлінням (головою) кооперативу протягом двадцяти днів із дня, коли така вимога була заявлена, або з дня надходження рішення наглядацької ради. У разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів.

Як видно, порядок скликання збори викладені вкрай лаконічно. Він складається з окремих фрагментів дій, і не дає повного представлення про те, як скликаються збори. Тому правлінню (голові), іншим органам кооперативу, а також членам кооперативу надається практично повна воля вибирати за своїм розсудом форми і способи скликання збори. Кожна з цих сторін, скликаючи збори, буде діяти, виходячи зі своїх представлень, а не з загальноприйнятого, враховуючого права й інтереси всіх членів кооперативу, порядку скликання збори.

Тому зборам необхідно затвердити кваліфікованою більшістю голосів локальний нормативний (обов'язковий для дотримання всіма членами кооперативу) акт кооперативу - Положення про порядок скликання, проведення і прийняття рішень загальними зборами членів кооперативу. У відповіді на дійсне питання ми викладемо порядок скликання збор, заснований на наявному досвіді роботи багатьох комерційних приватних організацій, у тому числі і виробничих кооперативах.

Прийнявши рішення про проведення зборів, правління (голова) кооперативу, інші органи або члени кооперативу, що скликають збори, визначають:

- дату, місце і час проведення збори;

- порядок денний збори;

- порядок повідомлення членам кооперативу про проведення зборів;

- перелік інформації (матеріалів), наданої учасникам зборів перед зборами;

- форму і текст бюлетеня, якщо передбачається таємне голосування.

Одночасно ініціаторами проведення зборів проводиться підготовча робота: організація і розробка проектів документів, що виносяться на збори, підготовка пропозицій по складу секретаріату збори, лічильної комісії, складання тексту і розмноження бюлетенів для голосування і т.п. Що стосується президії зборів, то він, як правило, не обирається, а збори ведуть голова кооперативу, якщо збори скликані їм або правлінням. Якщо ж збори скликані за рішенням наглядацької ради - його веде голова ради.

Не можна залишити без уваги і таке важливе питання - як реєстрація учасників збори. Вона проводиться з двоякою метою:

підрахувати кількість членів кооперативу, щоб визначити,

чи мається кворум, достатній для проведення зборів. Як відомо, збори правомочні приймати рішення, якщо в ньому бере участь більш 50% загального числа членів кооперативу;

- виключити можливість участі в зборах осіб, що не є на день його проведення членами кооперативу.

Нормальна робота зборів багато в чому залежить від того, наскільки чітко заздалегідь пророблена організація його проведення, налагоджені розуміння і взаємодія ведучі збори, секретаріату, рахункової і ревізійної комісії й учасників зборів. У самому загальному виді задача, що коштує перед організаторами зборів, полягає в тім, щоб заздалегідь продумати і запланувати порядок його ведення, що дозволить ведучі збори, його секретаріатові, лічильній комісії, діяти в ході зборів синхронно, без яких-небудь збоїв.

Прийнявши рішення про скликання зборів, його організатори повинні подбати про те, щоб сповістити про це всім членам кооперативу. Повідомлення про проведення зборів повинне містити:

- дату, час і місце проведення збори;

- питання, включені до порядку денного збори;

- порядок ознайомлення членів кооперативу з інформацією (матеріалами), що підлягає представленню членам кооперативу перед зборами (якщо така інформація маються).

Наприклад, до матеріалів, що підлягають наданню членам кооперативу при підготовці чергового (річного) збори, відносяться річний звіт суспільства, рахунок прибутків і збитків, бухгалтерський баланс, висновок ревізійної комісії (ревізора) і аудитора кооперативу за результатами річної перевірки його хазяйновитої-господарчої-фінансово-господарської діяльності.

Якщо має бути обрання членів керівних органів, ревізійної комісії кооперативу, то членам кооперативу повинні бути завчасно надані зведення про кандидатів на ці посади. Склад і зміст матеріалів, що підлягають наданню членам кооперативу перед позачерговими зборами, визначаються правлінням (головою) кооперативу або інших осіб, що скликають збори.

Повідомлення доводиться до зведення всіх членів кооперативу в писемній формі не пізніше, ніж за 20 днів до дати проведення збори. При визначенні форми повідомлення членам кооперативу про проведення зборів, необхідно виходити з того, щоб воно вчасно дійшло до кожного з них. Повідомлення може бути вивішене у виді оголошень з таким розрахунком, щоб усі члени кооперативу - його працівники мали можливість з ним ознайомитися. Що стосується членів кооперативу, що не є його працівниками, то їм варто відправляти поштове повідомлення.

Загальні збори членів кооперативу в праві приймати рішення, якщо на ньому є присутнім більш п'ятдесятьох відсотків загального числа членів кооперативу.

Практично це означає, що збори правомочні, оскільки має кворум, якщо на момент закінчення реєстрації учасників збору зареєструвалися члени кооперативу, що володіють у сукупності більш ніж половиною голосів.

Якщо на момент реєстрації кворум не зібраний, то збори проводити не можна: воно неправомочно. У цьому випадку можна узагалі відмовитися від проведення позачергових зборів або ж оголосити дату проведення нових зборів. Що стосується чергового (річного) зборів, то відмовитися від його проведення не можна. Тому з'являється нова дата його проведення. Нові збори проводяться по порядку денному, що не відбулося зборів, її зміна не допускається. Організатори зборів повинні повторно довести інформацію про проведення цих зборів до зведення всіх членів кооперативу.

Рішення про перетворення кооперативу в господарське товариство або суспільство приймається по одноголосному рішенню членів кооперативу. Рішення про виключення члена кооперативу приймається двома третинами голосів присутніх. Кожен член кооперативу незалежно від розміру його паю при прийнятті загальними зборами рішень має один голос.

У виробничих кооперативах застосовується відкрите голосування, хоча Закон допускає і таємне голосування. Однак необхідно мати у виді, що при відкритому голосуванні на його результати впливають не тільки особисті переконання учасників збори, але й у значній мірі сама обстановка, у якій воно проходить, поводження його активних учасників, їхня реакція на хід зборів, позиція керівників кооперативу.