Договірні відносини в сільському господарстві

Договір -- основна форма регулювання товарно-грошових відносин в агропромисловому комплексі.

У сучасних умовах розвитку ринкових відносин у сільському господарстві договірна форма економічних звґязків між учасниками АПК набуває особливої актуальності. Договір в АПК -- природний спосіб оформлення товарно-грошових відносин, притаманних ринковій економіці. Товарно-грошові відносини потребують узгодженого регулювання, яким і є договір, не обтяжений надмірно державним втручанням.

Договір виступає правовою формою регулювання економічних відносин усіх без винятку аграрних підприємців. Така правова форма застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами.

Договірну правосубґєктність підприємств визначають як закони України, інші нормативно-правові акти, так і статути підприємств, у яких обовґязково передбачаються завдання, предмет і види господарської діяльності, а також правомочності щодо укладення договорів.

Договірні зобовґязання, притаманні сільському господарству, можна підрозділити на такі види:

-- по реалізації продукції, вирощеної аграрними товаровиробниками;

-- по матеріально-технічному забезпеченню сільськогосподарських підприємств;

-- по фінансово-кредитному забезпеченню господарської діяльності аграрних товаровиробників;

-- по впровадженню наукових розробок у сільськогосподарське виробництво;

-- по енергетичному забезпеченню виробництва сільськогосподарської продукції;

-- по проведенню зрошувальних робіт з метою підвищення родючості земельних угідь;

-- по рекламуванню продукції аграрних товаровиробників;

-- по підготовці і підвищенню кваліфікації фахівців сільськогосподарського виробництва та інші.

Сучасне аграрне виробництво потребує відповідного виробничо-технічного і технологічного обслуговування, що здійснюється як самими господарствами, так і з використанням послуг спеціалізованих підприємств (організацій). Господарські відносини, що виникають при цьому, юридично оформляються шляхом укладення відповідних договорів. До них належать договори між виробниками сільськогосподарської продукції і підприємствами сільгоспхімії про забезпечення агрохімічного обслуговування, а також ремонтно-технічними підприємствами про ремонт сільськогосподарської техніки, технічне обслуговування тваринницьких ферм, птахофабрик (цехів), теплиць і т. ін. Сюди належать і договори щодо автотранспортного обслуговування виробників сільськогосподарської продукції, договори з будівельними підприємствами, зокрема концерну «Украгропромбуд» та ін.

Договори у сфері матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників

Основною правовою формою, яка опосередковує відносини щодо матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, є договір на поставку продукції виробничо-технічного призначення. Зміст і порядок укладення цього договору мають відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема: Господарського процесуального кодексу України, Указів Президента України від 7 листопада 1994 року «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 4 жовтня 1994 року «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають субґєкти підприємницької діяльності України»; а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних звґязків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 року, тощо. У договорі поставки повинно зазначатися:

-- найменування, кількість, номенклатура продукції, якщо є необхідність, то і комплекти машин, устаткування, державний стандарт або технічні умови, які повинні бути зареєстровані в органі Держстандарту;

-- якість і комплектність продукції;

-- термін дії договору;

-- ціна продукції, порядок, форми взаєморозрахунків (розрахунки за зовнішньоекономічним контрактом мають здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торговельної палати);

-- умови постачання, які здійснюються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати;

-- терміни повернення тари багаторазового використання;

-- реквізити сторін (банківські, поштові);

-- за міжнародним контрактом -- арбітражні застереження та інші реквізити;

-- інші умови.

Договір поставки вважається укладеним і набуває чинності з дня його підписання сторонами. У випадках невідповідності договору Уніфікованим правилам зовнішньоекономічні договори (контракти) щодо поставки у встановленому порядку визнаються недійсними.

Важливою правовою формою, що юридично опосередковує матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств, є договір на організацію поставки споживачам продукції виробничо-технічного призначення в порядку оптової торгівлі. Істотними умовами цього договору є кількість та найменування продукції, її комплектність та якість, ціна, порядок та умови транспортування. Сторонами можуть бути визначені також загальні умови розрахунків, упаковки, порядку прийомки тощо. В договорі також можуть бути визначені спеціальні умови, притаманні спеціальним видам та типам договорів. При цьому умови цих договорів повинні відповідати Правилам ІНКОТЕРМС. Прийняте до виконання постачальником замовлення на поставку продукції в порядку оптової торгівлі має силу договору.

Поставка продукції матеріально-технічного призначення може здійснюватись і за прямими довгостроковими договорами. В них детально визначаються ціни, термін, порядок поставки і розрахунків, співробітництво сторін по забезпеченню довгострокових звґязків, відповідність вимогам щодо якості, комплектності продукції із зазначенням виду нормативно-технічних документів (ДСТУ, ГОСТ, ТУ, інші документи, їх номери та індекси), додаткові умови та заключні положення договору. Слід звернути увагу на те, що кількість і детальний асортимент продукції передбачаються сторонами в щорічно погоджуваних специфікаціях, які є невідґємною частиною договору. Специфікацію покупець має передати постачальникові в термін, що зазначений у договорі.

Договори у сфері технічного сервісу сільськогосподарських підприємств

Нормальне виробниче функціонування аграрних товаровиробників можливе за умови якісного та своєчасного виробничо-технічного агросервісу. Такі послуги здійснюють державні, кооперативні та приватні агросервісні підприємства, а також окремі підприємці за договором підряду.

Залежно від мети та предмета договору обслуговування поділяється на такі види: виробничо-технічне, агрохімічне, гідромеліоративне тощо. Серед них найважливіше місце посідають договори щодо виробничо-технічного обслуговування аграрних товаровиробників районними ремонтно-технічними підприємствами (РТП), машинно-тракторними станціями (МТС). Цими договорами передбачається виконання таких робіт:

-- ремонт тракторів, комбайнів, автомобілів, інших сільськогосподарських машин, двигунів, агрегатів, вузлів та устаткування;

-- технічне обслуговування машинно-тракторного парку, автомобілів, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм, теплиць та ін.;

-- спеціалізовані механізовані роботи;

-- монтажні, спеціальні будівельні та пусконалагоджувальні роботи;

-- перевезення вантажів транспортними засобами виконавця;

-- підготовка і перепідготовка механізаторських та інших кадрів.

Залежно від потреби ці види робіт можуть бути як самостійними, так і комплексними предметами договору у сфері виробничо-технічного агросервісу.

У договорі визначається обсяг ремонту (кількість машин, агрегатів), його види, календарні терміни здачі в ремонт технічних засобів і його закінчення, загальна вартість цих послуг.

Виконавець зобовґязується виконувати необхідні роботи у визначений термін, ремонтує машини, агрегати згідно зі стандартами і технічними умовами. Вони повинні гарантувати безвідмовну роботу машин і агрегатів протягом часу, встановленого технічними умовами.

Аграрники беруть зобовґязання підготувати машини та агрегати до ремонту за діючими технічними умовами і, як правило, своїми силами і за свій рахунок доставити їх в агросервісні підприємства або інший пункт ремонту, передбачений договором. В обумовлений договором термін замовники після одержання повідомлення повинні прийняти відремонтовані машини і агрегати, оплатити вартість ремонту і вивезти відремонтовану техніку. Після капітального ремонту тракторів, автомобілів, комбайнів, складного обладнання, двигунів виконавець передає замовнику заповнений паспорт (формуляр) і гарантійний талон; після ремонту інших вузлів і агрегатів, машин і нескладного устаткування -- лише гарантійний талон. При виявленні невідповідності відремонтованих машин або агрегатів стандартам або технічним умовам виконавець забезпечує термінове усунення недоліків за власні кошти.

Технічне обслуговування може здійснюватися згідно з договором по технічному обслуговуванню машинно-тракторного парку, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм. Відповідно до умов цього договору виконавець бере на себе зобовґязання забезпечити якісне і своєчасне технічне обслуговування машин і устаткування відповідно до стандартів, технічних умов, правил та інструкцій, а також здійснити своєчасне усунення несправності машин у процесі їх експлуатації. Роботи здійснюються як у майстерні виконавця, так і безпосередньо в сільськогосподарському виробництві.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобовґязань сторони несуть майнову відповідальність. Так, у разі несвоєчасного надання виконавцю приміщення для виконання ним робіт, яке призведе до простою техніки виконавця, замовник відшкодовує йому збитки, виходячи з фіксованої (планової) вартості машино-дня. Замовник звільняється від такої відповідальності в разі винної поведінки самого виконавця (несвоєчасного повідомлення замовника про необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт, надання необхідної техніки і т. ін.).

У цих відносинах діє загальний принцип майнової відповідальності. Сторона, яка порушила зобовґязання, відшкодовує іншій стороні заподіяні їй збитки в повному обсязі, враховуючи й неодержані доходи. Відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання зобовґязань за договором.

За договором по ремонту і технічному обслуговуванню внутрішньогосподарських меліоративних мереж виконавець зобовґязаний виконувати весь комплекс робіт у строки, передбачені проектно-кошторисною документацією та графіком. Він бере на себе зобовґязання проводити очищення водоканалів та інших меліоративних мереж, здійснювати їх ремонт, пусконалагоджувальні роботи і профілактичне обслуговування гідроспоруд, насосних станцій та свердловин вертикального дренажу з додержанням ТУ, норм і правил тощо.

Замовник зобовґязаний повідомити виконавця про готовність площ для проведення робіт по ремонту і технічному обслуговуванню, надавати виконавцеві ці площі в терміни, обумовлені графіком, здійснювати контроль за виконанням робіт, приймати і оплачувати виконані роботи.

Договірні відносини щодо впровадження досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в аграрне виробництво

Потреба у виробництві якісної та екологічно безпечної аграрної продукції і сировини постійно зростає. Тому застосування досягнень вітчизняної і світової агротехнічної науки, нових технологій, інших досягнень є вкрай необхідними для підвищення рентабельності аграрного виробництва в країні. Саме використання наукових розробок надає можливість аграрним товаровиробникам збільшувати обсяг виробництва, покращувати якість і конкурентноздатність сільськогосподарської продукції. Відносини, що виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками і виробниками нових технологій і науково-технічних новацій, оформляються договором на створення, передачу науково-технічної продукції.

Сторонами (замовником і виконавцем) у цих договорах, згідно з чинним законодавством, зокрема Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи. Так, виготовлювачами науково-технічної продукції можуть бути наукові організації (установи) - науково-дослідні інститути, вузи, проектні, конструкторські, технологічні організації, а також окремі фізичні особи та групи громадян (науково-творчий тимчасовий колектив). Згадані особи для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, повґязаної з виготовленням науково-технічної продукції, повинні мати ліцензію. Вони відповідають за технічний рівень і якість науково-технічної продукції, її конкурентоздатність.

Згідно з цим договором замовниками можуть бути аграрні товаровиробники, засновані на будь-яких формах власності, в будь-яких організаційно-правових формах господарювання, а також органи управління АПК усіх рівнів.

Предметом договору можуть бути необхідні замовнику певні результати -- науково-технічна продукція (документація): у рослинництві -- адаптована до місцевих умов інтенсивна технологія вирощування зернових, зернобобових та інших сільськогосподарських культур; в організації виробництва -- перехід на нові форми господарювання або ж перетворення одних організаційно-правових форм ведення сільськогосподарського виробництва на інші тощо.

Згідно з чинним законодавством України в договорах, що укладаються субґєктами аграрного виробництва та науковими установами або приватними особами, крім обовґязкових (істотних) їх умов (сторони, предмет, строк, порядок передачі-приймання, оплата, відповідальність), мають бути передбачені також права сторін щодо використання науково-технічної продукції; умови дотримання конфіденційності і її межі; умови, необхідні для впровадження науково-технічної продукції (надання послуг); сфера застосування, масштаби та обсяг впровадження науково-технічної продукції; назва кожного етапу (розділу) з визначенням обумовлених договором результатів роботи в цілому і окремо по кожному етапу (розділу); умови матеріально-технічного забезпечення, науково-пошукових, дослідно-конструкторських чи технологічних робіт. Обовґязковими умовами є також право виконавців науково-технічної продукції на розпорядження нею та їх право залишитися власником придбаного замовником для виконання наукових робіт майна (устаткування, прилади, інструменти тощо).

Характерною особливістю цього договору, що відрізняє його від звичайних договорів підряду, є обовґязок замовника оплатити виконані роботи і в разі, коли в ході їхнього виконання зґясується неможливість одержання позитивних результатів внаслідок обставин, що не залежать від виконавців. Це пояснюється творчим, пошуковим характером дослідницьких робіт, непередбачуваністю їх результатів. Договірна ціна на науково-технічну продукцію встановлюється на стадії укладення договору і оформляється відповідним протоколом. Вона не підлягає зміні, крім випадків, коли про це укладається додаткова угода. Для досягнення згоди щодо договірної ціни за основу беруть попередню ціну на аналогічну продукцію, що розрахована замовником або виконавцем, з обовґязковим урахуванням: науково-технічного рівня, конкурентоздатності, періоду ефективного використання та інших умов застосування науково-технічної продукції.

Чинним законодавством чітко визначено порядок передачі науково-технічної продукції. Виконавець зобовґязаний здати, а замовник прийняти та оплатити завершені науково-пошукові, дослідно-конструкторські чи технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати. Приймання робіт здійснюється на основі акта здачі-приймання, що його підписують сторони договору. Обумовлену договором винагороду виконавцеві за проведені науково-пошукові, дослідно-конструкторські або технологічні роботи замовник може зменшити залежно від співвідношення результатів, обумовлених договором і фактично одержаними, якщо можливість такого зменшення оплати та його межі були обумовлені погодженням сторін.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобовґязань сторони несуть майнову відповідальність. Винна сторона має відшкодувати потерпілій стороні всі збитки, включаючи і неотримані прибутки, згідно з чинним законодавством.

Договірні відносини по реалізації сільськогосподарської продукції

Аграрні товаровиробники мають право на договірній основі реалізувати продукцію за державним контрактом, за спотовими, форвардними, фґючерсними контрактами, за опціонами, через біржу, торговий дім і т. ін.

Поставка аграрної продукції і сировини за контрактною системою здійснюється: державний контракт -- за рахунок коштів державного бюджету, а регіональний -- за рахунок місцевого бюджету. Відповідно до Указу Президента України від 18 січня 1995 року «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» закупівля частини аграрної продукції здійснюється шляхом торгів фґючерсними, форвардними та спотовими контрактами, іншими угодами на спеціалізованих аграрних біржах.

Торгівля за фґючерсними контрактами проводиться з метою гарантованого збуту виробленої продукції. У цьому разі укладається угода на поставку продукції в майбутньому з оплатою після поставки за цінами, які складуться на момент переходу права власності.

Відповідно до законодавства торгівля за форвардними контрактами проводиться при поставці стандартного товару в майбутньому (через один, три, шість чи девґять місяців) з оплатою протягом двох днів після укладення угоди.

Торгівля за спотовими контрактами проводиться наявним стандартним товаром, який протягом тижня після укладення угоди поставляється до сертифікованого біржового складу за рахунок продавця. Оплата продукції здійснюється протягом двох днів після укладення угоди.

Опціонна угода засвідчує право придбати (продати) товар на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладення опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Слід зазначити, що біржова торгівля аграрною продукцією не досягла значного обсягу, закупівля її заготівельними організаціями в товаровиробників здійснюється здебільшого за договором контрактації та інших договорів.

За договором контрактації аграрний товаровиробник зобовґязується виростити (виробити) сільськогосподарську продукцію і передати її у власність контрактантові (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачеві, а контрактант (одержувач) зобовґязується прийняти цю продукцію і оплатити її за обумовленими цінами.

У цьому договорі зазначається: вид продукції (її кількість), якість, строки, ціна, порядок та умови доставки, місце здачі-приймання, вимоги до тари (упаковки), порядок розрахунків, обовґязки заготівельника по наданню господарству допомоги в організації виробництва аграрної продукції, її транспортуванні, майнова відповідальність сторін за порушення договору та інші умови.

У разі порушення сторонами своїх обовґязків за договором контрактації настає майнова відповідальність у вигляді неустойки і відшкодування збитків. Так, при невиконанні умов щодо кількості, асортименту, термінів здачі аграрної продукції сільськогосподарські виробники сплачують заготівельним і переробним підприємствам неустойку, розмір якої встановлюється в договорі у відсотковому відношенні до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовленими в договорі.

За невиконання договірних зобовґязань з приймання продукції заготівельник сплачує аграрному товаровиробнику неустойку, як правило, в розмірі, в якому товаровиробник відповідає перед заготівельником за несвоєчасну здачу продукції. Контрактант також відшкодовує сільськогосподарському виробнику фактичні витрати, повґязані з доставкою (її вартість перевезення в обидва кінці), якщо ця продукція транспортувалася до місця приймання засобами останнього.

Відповідно до Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовґязань» в разі прострочення платежу за аграрну продукцію заготівельник сплачує пеню.

Аграрні товаровиробники реалізують сільськогосподарську продукцію на основі і інших договорів. Так, реалізація вирощеної аграрної продукції може здійснюватись за договором купівлі-продажу безпосередньо зі складу аграрного товаровиробника, з поля, з транспортного засобу самим виробником або через власні крамниці, лотки, а також через товарні біржі, торгові доми, продовольчі державні і приватні крамниці тощо. Продукція переробки реалізується аграрними товаровиробниками за договорами поставки.

Законодавство України регламентує реалізацію сільськогосподарської продукції і за договором комісії, і шляхом міни.

Наведені форми реалізації продукції аграрними товаровиробниками є законними способами здійснення ними своїх правомочностей щодо вільного розпорядження своєю власністю -- сільськогосподарською продукцією та сировиною, у тому числі переробленою продукцією як власного виробництва, так і придбаною в інших аграрних товаровиробників на законних підставах.

Договірні орендні правовідносини

При здійсненні господарської діяльності аграрні товаровиробники можуть здавати і брати в оренду цілісні майнові комплекси, земельні ділянки цих підприємств. Оренда цілісних майнових комплексів державних сільськогосподарських підприємств, їх структурних підрозділів, а також окремого індивідуально-визначеного державного і комунального майна регулюється законом України «Про оренду державного і комунального майна» (в редакції від 23 грудня 1997 року). Слід звернути увагу на те, що нормами цього закону можуть регулюватися відносини щодо оренди майна інших форм власності, якщо інше не передбачено законодавством.

Стаття 2 цього Закону України визначає, що під орендою розуміється основане на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Сторонами договору оренди є орендодавець і орендар.

При оренді державного і комунального майна орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та державні і комунальні представництва -- щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна, що є державною власністю; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном -- щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває в комунальній власності; підприємства -- щодо окремого індивідуально-визначеного майна, а з дозволу вищезазначених орендодавців -- також щодо цілісних майнових комплексів структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна.

Орендарями державного і комунального майна можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу державного підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні та фізичні особи України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. При оренді майна, яке належить до інших форм власності (приватної, змішаної), орендодавцями і орендарями можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи.

Особи, які бажають укласти договір оренди майна підприємства, направляють заяву, проект договору та інші необхідні документи орендодавцеві. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу та нерухомого майна, що перебувають у державній власності, або належать Автономні й Республіці Крим, або перебувають у комунальній власності, орендодавець у 5-денний термін після реєстрації заяви надсилає копії проекту договору та інших матеріалів органові, уповноваженому управляти цим майном. В окремих випадках копії цих документів надсилають і до відповідного органу Антимонопольного комітету України.

Орган, уповноважений управляти відповідним майном державної власності, майном, яке належить Автономній Республіці Крим або перебуває в комунальній власності, та орган Антимонопольного комітету України розглядають надіслані їм копії документів і протягом 15 днів після їх надходження надсилають орендодавцеві свої висновки щодо можливості самої оренди та умов договору. Якщо орендодавець не одержав протягом 15 днів висновків органу, уповноваженого управляти відповідним майном, і висновків органу Антимонопольного комітету, питання про укладення оренди вважається погодженим.

Орендодавець протягом 5 днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з зазначеними органами, а в разі, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо індивідуально-визначеного, крім нерухомого, майна), протягом 15 днів після їх надходження повідомляє підприємство про своє рішення (дозвіл або відмову). Тільки після отримання такого рішення державне підприємство дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди державного майна і повідомляє про це заявника.

Як уже зазначалося, договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» істотними умовами договору оренди є: обґєкт оренди (склад, вартість майна з урахуванням індексації); строк дії договору; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобовґязань; відповідальність сторін; страхування майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови (наприклад, використання орендарем обґєкта оренди за цільовим призначенням).

Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку дії договору; приватизації обґєкта оренди орендарем чи за його участю; банкрутства орендаря; загибелі обґєкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами своїх зобовґязань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Договірні відносини щодо оренди земельних ділянок регулюються Земельним кодексом України, Законом України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі». Договір оренди землі -- це угода сторін про взаємні зобовґязання, згідно з якими орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором термін.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Невідґємною частиною договору є план (схема) земельної ділянки.

Істотними умовами даного договору є: обґєкт оренди (розмір, місце розташування земельної ділянки; термін дії договору, що не повинен перевищувати 50 років; орендна плата (розмір, форми, строки та порядок внесення платежу); цільове призначення (умови використання і збереження якості землі); умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона, що несе ризик випадкового пошкодження або знищення обґєкта оренди (його частки); відповідальність сторін. Сторони в договорі оренди можуть зазначати й інші умови (якість земельних ділянок, порядок виконання зобовґязань та ін.).

За договором оренди земельних ділянок орендодавець зобовґязаний: передати в користування земельну ділянку, яка повинна відповідати умовам договору оренди; не вчиняти дій, що перешкоджували б орендареві користуватися орендованою ділянкою; попередити орендаря про права третіх осіб на земельну ділянку. Водночас орендодавець має право вимагати від орендаря використання орендованої землі за цільовим призначенням; додержання режиму використання водоохоронних зон, захисних смуг, зон санітарної охорони та територій, що охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про оренду землі» права орендодавця є водночас обовґязками орендаря. Так, обовґязком орендаря є своєчасне внесення ним орендної плати, яка за угодою сторін може встановлюватися у формах: грошовій; натуральній; відробітковій. Сторони можуть передбачати в договорі оренди поєднання зазначених форм або інші форми оплати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній та комунальній власності, справляється лише у грошовій формі і не може бути менша розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Умови договору про розмір орендної плати за згодою сторін можуть переглядатися.

Крім обовґязків, орендар за договором оренди земельної ділянки наділений і певними правами: самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності, виходячи із призначення земельної ділянки та умов договору; одержувати продукцію і доходи; за згодою орендодавця зводити житлові, виробничі, культурно-побутові споруди, здійснювати зрошувальні, осушувальні, меліоративні роботи тощо.

За згодою орендодавця земельна ділянка (її частина), орендована для несільськогосподарського призначення, може передаватись у володіння і користування іншій особі (суборенда) в разі переходу до цієї особи прав на будівлю, споруду, що розташовані на цій ділянці.

У разі виявлення недоліків орендованої ділянки орендар має право: вимагати зменшення орендної плати, відшкодування витрат на усунення недоліків; отримати певну суму витрачених коштів на усунення недоліків із орендної плати, попередньо повідомивши про це орендодавця; вимагати дострокового розірвання договору.

Договір оренди може бути розірваний за взаємною згодою сторін, за рішенням суду в разі невиконання обовґязків, прийнятих на себе стороною в договорі.

Порядок розгляду спорів, що виникають з договірних відносин, однією із сторін у яких є субґєкт аграрного господарювання

Аграрні товаровиробники усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що мають статус юридичної особи, а також громадяни -- субґєкти підприємницької діяльності, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, наділені правом звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Господарським процесуальним кодексом України (статті 10, 11) закріплені положення щодо досудового врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів. Розбіжності, що виникають при укладенні договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. Підприємство, підприємець, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір перевезення, договір про надання послуг звґязку та договір, заснований на державному замовленні, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які дістали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше ніж через 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також якщо відповідь у встановлений строк, з урахуванням часу поштового обігу, не була одержана, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Чинним Господарським процесуальним кодексом передбачений також порядок як досудового, так і судового розгляду спорів, які виникають з участю аграрних товаровиробників у процесі виконання укладених ними договорів, тобто тих, які вступили в законну силу, але належне їх виконання порушується однією із сторін.

Відповідно до ст. 5 ГПК сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг звґязку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.

Підприємства і підприємці, що порушили майнові права та законні інтереси інших сільськогосподарських підприємств і підприємців, забовґязані поновити їх, не чекаючи висунення претензій. Сільськогосподарські підприємства та підприємці, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією, належним чином оформленою, відповідно до ст. 6 ГПК. Порядок і строки розгляду претензії, повідомлення заявника про результати її розгляду та відповідальність за порушення строків розгляду претензії передбачені статтями 7, 8, 9 ГПК.

Якщо сторони в досудовому порядку не врегулюють спір, то сторона, чиї права та законні інтереси порушено, вправі звернутися з позовною заявою до господарського суду для вирішення ним спору по суті відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу