Загальна характеристика і принципи виборчої системи в Україні

4

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Юридичний факультет

Контрольна робота

З Конституційного права України

На тему

«Загальна характеристика і принципи виборчої системи в Україні»

Підготував

студент II курсу 21 групи

заочної форми навчання

Мондровський М. М.

Луцьк 2009

План

Вступ

1. Виборча система України

2. Основні складові демократичних виборів

3. Види виборчих систем

4. Сучасний стан виборчої системи України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Становлення України як демократичної держави спонукає її всіма засобами забезпечувати реалізацію прав людини і громадянина, визначених у Конституції України. Як відомо, Конституція України закріплює досить широкий спектр прав людини, як громадянина, які можна класифікувати на різні групи. Але серед цього спектра можна виділити ті права, які є найнеобхіднішими кожному громадянину. Такими, на мою думку, звісно, окрім особистих прав, є політичні права, зокрема право громадян на управління державою. Так, у ч. 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини стверджується, що воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля має проявлятися у періодичних нефальсифікованих виборах.(5) У ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права записано, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації та без необґрунтованих обмежень право на участь у веденні державних справ безпосередньо та через представників, а також голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах. Засобом реалізації права громадянина на управління державою є виборча система. В залежності від виборчої системи, яка встановлена в державі права громадян при формуванні органів державної влади, можуть або розширюватись, або ж звужуватись.(6)

Вихід України на демократичний шлях розвитку спонукає до глибокого вивчення сучасного стану її виборчої системи та перспектив її розвитку. Адже вибори є одним з найосновніших механізмів отримання влади в демократичній державі.

Відомо, що вибори, як політичне явище, існували ще в первісному суспільстві, де вигравав сильніший. Але кожен етап розвитку суспільства приносив нові нюанси у цей інститут.

Кінець 80-х початок 90-х років ХХ століття став періодом переходу багатьох країн від тоталітарного до демократичного політичного режиму. В багатьох державах в цей час відбувалися кардинальні зміни у політичній, економічній, соціальній сферах. Зазнають кардинальних перетворень і виборчі системи: відбувається пошук оптимальної виборчої системи - системи, яка б забезпечила справедливе, рівне представництво всього народу держави у законодавчому органі.

1. Виборча система України

Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.(3)

Вибори як форма народного волевиявлення є одним із способів формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів законодавчої влади - парламентів, інституту президента, органів місцевого самоврядування. Вільні вибори є однією з основних ознак демократичності будь-якого суспільства. Практично неможливо уявити собі демократичну країну, в якій не існує виборів. Вибори дають змогу народу формувати владу, здійснювати контроль за виконанням її функцій.(4, ст.104)

Вибори - це форма безпосереднього народовладдя, яка полягає у народному волевиявленні через голосування з метою формування органів державної влади та місцевого самоврядування.(2)

Вибори - це спосіб формування представницьких органів, обрання службових осіб. Порядок виборів передбачений правовими нормами, які в сукупності становлять виборче право. Таким чином, виборче право - це система правових норм, які регулюють процес формування представницьких органів і обрання службових осіб. У суб'єктивному значенні розрізняють активне виборче право (право обирати) і пасивне виборче право (право бути обраним). Особа, яка має право голосу, називається виборцем, а всі виборці держави іменуються виборчим корпусом.

Основними джерелами виборчого права є Конституція України, Закони України «Про вибори народних депутатів України» від 22 жовтня 1997 р., «Про вибори президента України» від 5 березня 1999 р., «Про вибори депутатів місцевих Рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р., «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» від 12 лютого 1998 р.

У цих правових актах сформульовано демократичні принципи виборчого права: загальності; рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; вільного й рівноправного висунення кандидатів у депутати; власності й відкритості рівності можливостей для всіх кандидатів у проведення виборчої компанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Це виборче право називається активним і означає, що будь-які прямі або не прямі не передбачені за значеними законами пільги чи обмеження що до виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної незалежності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять забороняються.

Пасивне виборче право - це право бути обраним депутатом, яке по-різному розглядається виборчим законодавством. Так народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день вибору досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає на території України протягом останніх 10 років перед днем виборів і володіє державною мовою. Депутатом місцевої ради народних депутатів може бути обраний громадянин України, який на день голосування досяг 18-річного віку, має виборчі права і постійно проживає або працює території відповідної ради.(4, ст.104-105)

Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 22 жовтня 1997 р. Передбачає, що всього до Верховної Ради України обирається 450 депутатів, з них 225 - в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Отже, вибори до Верховної Ради України проводяться за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Вибори депутатів до інших ланок Рад проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах.(1)

2. Основні складові демократичних виборів

Рівень загальності виборів залежить від усіляких цензів, тобто умов, відповідність яким є підставою для допущення громадян до участі у них. У сучасному світі розрізняють віковий ценз та ценз осілості.

Віковий ценз обумовлює наявність виборчих прав досягненням певного віку. У більшості держав він становить 18 років, як і в Україні. В деяких країнах встановлено інший віковий ценз.

Згідно ст. 70 Конституції України: «Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, що досягли 18 років на день їх проведення. Не мають права голосу громадяни, які признані судом не дієздатними».(3)

Ценз осілості передбачає надання громадянам права голосу лише за умови їх проживання у країні або на території відповідного виборчого округу протягом певного строку.

«Вибори в органи державної влади та органи місцевого самоврядування являються вільними й здійснюються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення» - ст. 71 Конституції України.(3)

Пряме виборче право означає, що громадяни, беручи участь у виборах, віддають свої голоси безпосередньо "за" чи "проти" на виборну посаду будь-якого рівня - від члена органу місцевого самоврядування до депутата Верховної Ради чи Президента України. Таким чином, пряме виборче право забезпечує остаточність вирішення питання про зайняття виборної посади.

Конституційним принципом виборів в Україні є таємність голосування, яка передбачає недопущення будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців.

У сучасному світі таємне голосування здійснюється шляхом опускання в урну бюлетенів, в яких вказані прізвища кандидатів на виборну посаду або варіанти вирішення проблеми, що виноситься на референдум. Виборець певним чином позначає прізвище кандидата або варіант рішення, за які він віддає свій голос. Останнім часом набуває поширення голосування за допомогою спеціальних машин. Для забезпечення таємності голосування на виборчих дільницях встановлюються недоступні для зовнішнього нагляду кабіни, в яких виборці заповнюють бюлетені, або машини для голосування. При цьому кабіни повинні бути встановлені таким чином, щоб через них, прямуючи до урн, пройшов кожен виборець.

Рівність виборчого права -- це наявність у виборців однакової кількості голосів. За сучасних умов вона означає реалізацію принципу: "Один виборець -- один голос".

Конституція України встановлює, що вибори є вільними. Це означає неприпустимість будь-якого тиску на виборців з метою примусити їх голосувати не відповідно до своїх переконань, а так, як цього бажають інші особи чи структури. Вільне волевиявлення виборців і таємність голосування забезпечуються, наприклад, встановленням за їх порушення кримінальної відповідальності.

Останнім часом все більшого поширення набуває абсентеїзм, тобто неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, іншими словами, їх відмова від реалізації свого активного виборчого права. Абсентеїзм має негативні наслідки. Адже для визнання виборів такими, що відбулися, і для того, щоб за їх результатами можна було визначити переможців, необхідна участь певної кількості зареєстрованих виборців. Неявка виборців не дозволяє сформувати виборні органи чи заповнити виборні посади. За таких умов виникає потреба у проведенні нових виборів, а отже, й у додаткових фінансових затратах. Досить часто й повторні вибори не дають бажаних результатів, внаслідок чого вакансії не заповнюються, що, до речі, стосується і депутатського складу Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

У зв'язку з цим у деяких державах участь громадян у виборах вже розглядається не як їх право, а як їх обов'язок. Такий підхід аргументується й тим, що у давнину участь у народних зборах була почесним обов'язком громадян, ігнорування якого каралось якщо не за законом, то за звичаєм.

Законодавством ряду держав за неучасть у виборах передбачені певні санкції. В Аргентині особа, яка не брала участі у виборах, втрачає право перебувати на державній службі протягом трьох років, а у Греції та Туреччині таку особу засуджують до позбавлення волі.(4, ст.91)

Виборча система - це система суспільних відносин, пов'язаних із формуванням складу представницьких органів шляхом виборів.(2)

3. Види виборчих систем

Вибори і виборчі системи поділяються на кілька видів залежно від суб'єктів виборів, часу і порядку їх проведення та інших обставин.

За суб'єктами виборів вони поділяються на вибори до органів державної влади (вибори Верховної Ради України, вибори Президента України) і органів місцевого самоврядування (вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів сільських, селищних і міських рад, сільських, селищних і міських голів).

За часом проведення вибори на Україні поділяються на чергові, позачергові, повторні і проміжні.

За порядком голосування і підрахунком голосів розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).

Мажоритарна виборча система - це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій.

Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості. За першою перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж усі його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.

Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів - це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку; жорсткий - це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку). Крім того, існують пропорційні виборчі системи, де виборець, хоча і голосує за список в цілому, проте визначає, якому з кандидатів у середині списку він надає перевагу (відкритий список). Пропорційна виборча система закритих списків такої можливості виборцю не надає, розподіл місць у виборчому списку здійснюють партії на власний розсуд.

Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і пропорційної виборчих систем. У Європі змішана виборча система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки - у Литві, Грузії. Змішані виборчі системи застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішування: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом (Німеччина, Литва, Грузія, Словенія). Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішування: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша - за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем застосовуються в Австралії, Італії, Польщі.(7, ст.128-129)

4. Сучасний стан виборчої системи України

До недавнього часу вибори в парламент України проводились за лінійним змішуванням - із 450 депутатів 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.

В Україні 25 березня 2004 року прийнято новий Закон «Про вибори народних депутатів України», за яким вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Крім того, зміни відбулись і на рівні виборів до органів місцевого самоврядування: відтепер усі депутати на рівні Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, міських рад міст Києва та Севастополя, районних, районних у містах Київ та Севастополь, міських рад обиратимуться за пропорційною виборчою системою. Ці зміни були внесені до виборчої системи України Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 року. Лише депутати сільських та селищних рад і далі обиратимуться за мажоритарною системою відносної більшості.(7, ст. 126-127)

Висновок

Існування демократичного устрою держави можливе за умов, коли громадяни не тільки мають право на обрання численних державних керівників, а й обов'язково за наявності процедури їх обрання, яка неухильно дотримується і своїм змістом забезпечує формування працездатних й ефективних органів, стимулює суспільні процеси, творення інституцій, що роблять вибір громадян ефективним.

Безумовним елементом зміни, що мас довготривалий позитивний вплив на суспільний настрій, є відмова від негативного голосування й запровадження позитивного голосування. Домінанта заперечення, протесту поступилась домінанті вибору. А враховуючи, що водночас вилучена умова обов'язковості участі у голосувати не менш між 50% виборців для визнання виборів чинними, з 1998 р. в Україні законодавчо закріплено право на вибір, а не обов'язок голосування, який визначав виборче законодавство часів Радянського Союзу.

При цьому система відносної більшості у мажоритарній складовій поряд з пропорційною складовою забезпечили загальний позитивний характер кампанії, без яскраво окресленої агресії, що була неодмінним атрибутом в негативних кампаніях заперечення в округах за мажоритарної системи абсолютної більшості.

Нові елементи виборчої технології також сприяли появі усвідомлення суспільної ролі політичних партій як посередників між народом і владою, які акумулюють суспільні настрої й формують політичну волю громадян.

Виборче законодавство повинно виконувати роль стимулюючих норм для суспільного прогресу поряд із віддзеркаленням суспільних настроїв. В умовах України це законодавство має динамічно розвиватися, створюючи умови для підвищення ефективності роботи державної влади.

Список використаної літератури

1. “Про вибори народних депутатів України” Закон України / Урядовий кур'єр. - 2001. - №. 201-202.

2. За ред. Ставнійчук М.І., Мельник М.І. / Коментар до закону України “Про вибори народних депутатів України”. - К.: Атіка, 2002.

3. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

4. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. -- К., Атіка, 2000.

5. Загальна декларація прав людини: прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. (Док. ООН / PES/217 А) Документ 995 015, редакцiя вiд 10.12.1948

6. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73.

7. Годованець В.Ф. Конституційне право України: Навч. посібник. -- К.: МАУП, 2005.-360 с.