Місцеве самоврядування в Україні - сучасні проблеми

18

Місцеве самоврядування в Україні: сучасні проблеми

Зміст

• 1. Проблеми місцевого самоврядування в Україні
• 2. Реформа місцевого самоврядування: внесення змін в Конституцію України
• Висновок
• Література
• 1. Проблеми місцевого самоврядування в Україні
• Ось вже 15 років в Україні тривають дискусії відносно реформи місцевого самоврядування (МСВ). Особливо тема загострюється у виборчий період, коли ледь не всі політики починають обіцяти, що займатимуться питаннями реорганізації і реформ місцевого самоврядування.
• Сьогодні і центральна влада, і народні депутати, і депутати місцевих рад, і навіть політологи в один голос говорять про те, що повноваження місцевого самоврядування потрібно розширювати, і що території повинні бути повноцінними одиницями, які самі можуть вирішувати, як їм потрібно жити і працювати.
• На думку експертів Україна вже давно потребує децентралізації влади і розширення повноважень місцевого самоврядування. На думку ряду політиків, починати потрібно з реалізації в повному об'ємі політреформи з місцевого самоврядування. Крім того, необхідна адміністративна реформа і пакет законів з податкового, бюджетного, земельного кодексів. На сьогоднішній день цей процес тісно пов'язаний з перипетіями боротьби за владу на центральному рівні є надмірно заполітизованим. Проте, незалежно від політичної кон'юнктури, загальновизнано, що існуюча система місцевого самоврядування в Україні є далеко не досконалою і має безліч недоліків. Нижче наведено ті з них, які є актуальними на наш погляд.
• Недоліки існуючої системи
• 1. У місцевої влади в Україні немає прав, у неї є лише обов'язки. Головний лейтмотив цієї тези - по суті, місцеве самоврядування в Україні перетворилося сьогодні на відділ праці і зарплат для бюджетної сфери. За більш детального розгляду проблеми, з одного боку, повноважень неначебто не вистачає, проте для тих, хто в місцевій владі працює зараз, неначе і не треба більше повноважень. З другого боку, ми бачимо ще більший безлад нагорі, в центральних органах влади, і стає зрозуміло, що треба підсилювати роль місцевого самоврядування, тому що зараз жодна вертикаль влади не функціонує повноцінно. Якщо придивитися до цієї проблеми пильніше, виявиться, що проблема полягає не лише в браку повноважень для місцевого самоврядування, але ще й у тому, що більшість «управлінців» дотепер не зрозуміють, що їм з цими повноваженнями потім робити. Вони просто не розуміють, що від них потрібно, і що повноваження припускають не лише певні вигоди, але ще й відповідальність.
• На сьогодні місцеве самоврядування в Україні існує лише на папері. Зокрема, це виявляється в бюджеті, який намагаються прийняти: він надто централізований, і в ньому передбачене жорстке, ручне управління грошовими коштами. У результаті жоден орган місцевого самоврядування не зможе відчути себе самостійно, адже коли грошей немає, нічого не можна спланувати не тільки по розвитку міста і конкретної території, але і за соціальними програмами. Ось коли ми почнемо формувати бюджет знизу, тоді в Україні і почнеться реальне місцеве самоврядування.
• 2. Недостатня інформованість громадян про діяльність місцевої влади. В Україні поки що громадяни знаходяться в підлеглому становищі відносно місцевого керівництва і можуть лише сподіватися на його справедливі рішення. Прості громадяни про місцеве самоврядування згадують лише у крайньому випадку, їм важко інколи навіть назвати імена місцевого керівництва. Візьмемо для прикладу Донецьку область. Згідно з даними дослідження «15 років з любов'ю до Донбасу», проведеного компанією ДІАЦ на початку вересня поточного року, далеко не всі донетчани можуть назвати, хто ж сьогодні керує областю. Так, на прохання дослідників охарактеризувати роботу губернатора Донецької області Володимира Логвиненка і голови Донецької обласної ради Анатолія Близнюка, лише близько третини громадян дали позитивну або негативну оцінку діям цих персоналій. Інші - або важко відповісти (38% - щодо Логвиненка і 28% - щодо Близнюка), або і зовсім заявили, що не знають, хто це такі (29% і 15% відповідно).
• 3. Відсутність діалогу населення і властей. Хоча влада уперто намагається його налагодити. Наприклад, як заявила заступник голови Донецької облдержадміністрації Людмила Давиденко в ході семінару для працівників органів місцевого самоврядування області по основних напрямах роботи зі зверненнями громадян, в цілому в регіоні сьогодні створена системна робота зі зверненнями громадян. Зокрема, за 10 місяців поточного року в облдержадміністрацію надійшло близько 10 тисяч обігу громадян, з яких через органи вищого рівня надійшла приблизно половина. Правда, при цьому порівняно з 2005 роком загальна кількість звернень знизилася на 40%. При цьому керівництвом ОДА за цей період було проведено 284 особисті прийоми, а також 40 прямих телефонних ліній, в яких брало участь більше 2 тис. громадян. Але ці цифри свідчать не тільки про добру організацію згаданої сфери місцевою владою - вони говорять ще і про те, що донетчани поступово знижують рівень звернення до місцевого керівництва, що в Європі, до речі, вважається не дуже доброю ознакою. За словами фахівців, відсутність чи зниження кількості звернень громадян - вірна ознака втрати їх довіри місцевій владі.
• Наприклад, переважна більшість скарг донетчан торкається проблем житлово-комунального господарства, проте власті, вирішуючи цілком конкретні питання, все одно не можуть придумати дієвого способу ліквідувати саме джерело проблем і розробити комплекс заходів, які допомогли б їм в цьому.
• 4. Недостатня увага місцевих властей до вивчення іноземного досвіду. Наприклад, поляки говорять, що вони готові поділитися своїм досвідом і з Україною, проте, за словами українців, створення подібних проектів їм поки що не приходить в голову.
• Це дуже добре продемонстрував візит депутатів місцевих рад Сходу України на навчальний семінар до Польщі, де донбаським управлінцям було запропоновано обмінюватися не лише проектами, але навіть і простими ідеями, як зробити життя громадян зручнішим.
• Єдиними, хто заявив про намір співробітничати, виявилися знову-таки представники суспільних організацій Донетчини, які, втім, і так пишуть немало проектів різної спрямованості. Проте місцеві власті того ж Донбасу не завжди знаходять час навіть на те, щоб нашвидкоруч проглянути ці проекти. Наприклад, мер міста Світлодарська Ігор Ковальов, що також відвідав Польщу в рамках навчального семінару, однозначно заявив, що грошей в міському бюджеті на всілякі проекти і співпрацю з іншими країнами у нього вже точно немає. Та й взагалі, за словами мерів, цьому аспекту вони сьогодні приділяють не дуже багато уваги - така робота для них незвична, а все незвичне, як відомо, лякає, особливо якщо людина не налаштована переступати загальноприйняті рамки.
• 5. Недосконалість механізмів формування органів МСВ. У нас, по суті, немає жодної місцевої ради, в якій би на кожній посаді працював професіонал. Там, де 5-7 партій після виборів прийшли до влади, там не працюють нормально, а фактично борються за владу. І виходить, що основний принцип потрапляння до органів місцевої влади - це не професіоналізм, а слідування тій чи іншій політичній силі, прихильність тому чи іншому політичному керівнику. Це тупиковий шлях розвитку самоврядування. У нас, по суті, обирають не мера, а політичну силу, у нас призначають не фахівців, а тих, хто відданий і симпатичний, а відданість і професіоналізм - це не завжди синоніми. У результаті, наприклад, в нашому комунальному господарстві призначення відбуваються саме за таким принципом, і зараз там працює хто завгодно - історики, політологи, економісти, але не інженери.
• 2. Реформа місцевого самоврядування: внесення змін в Конституцію України
• Після чотирнадцятирічного періоду становлення і розвитку в незалежній Україні системи місцевої публічної влади сьогодні, на жаль, доводиться констатувати її неефективність. Попри значні зрушення у напрямі конституювання місцевого самоврядування, воно все ще не здатне в силу різних причин виконувати ті завдання, що на нього покладені державою. У цій сфері існує низка проблем як економічного, політичного, так і суто юридичного характеру, котрі, як видається, можна розв'язати лише у комплексі. Засобом комплексного вирішення цих проблем є започатковані в Україні реформи, передусім - адміністративна, муніципальна, а в найближчому майбутньому - і реформа територіального устрою.
• Процес розробки цілісної концепції тієї моделі місцевого самоврядування та системи територіальної організації влади, що має бути отримана в результаті реформування, неминуче торкається проблеми потреби внесення змін в Конституцію України. У її межах можна виділити два питання: перше - чи існує об'єктивна необхідність внесення змін в Конституцію України, чи сприятимуть внесені зміни вдосконаленню системи місцевої публічної влади, забезпеченню ефективності її функціонування; і друге - чи на часі такі зміни, чи доцільно їх вносити саме зараз. Для відповіді на ці запитання слід провести аналіз особливостей конституційно-правового регулювання та проблем функціонування системи публічної влади на місцях.
• Передусім зазначимо, що чинна конституційна модель місцевого самоврядування є результатом тривалого пошуку в Україні оптимальної системи територіальної організації влади. Починаючи з 1990 року і до прийняття Конституції 1996 року інститут місцевого самоврядування був предметом майже щорічної трансформації, що передбачала різні ступені децентралізації влади: від централізованої системи так званої “матрьошки” (коли ради різних рівнів перебували у відносинах підпорядкування) до децентралізованої на зразок англо-американської моделі системи місцевої публічної влади. Тож закріплення на сталій основі, на належному юридичному рівні засад функціонування місцевого самоврядування в Конституції України мало велике значення для його становлення і подальшого розвитку.
• На цьому етапі розвитку України як демократичної держави, що робила перші кроки у напрямі побудови децентралізованої системи публічної влади, Конституція відіграла вагому роль. По-перше, вона на найвищому законодавчому рівні закріпила право громади на місцеве самоврядування (принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування є однією із засад конституційного ладу України - ст.7 Конституції1). По-друге, Конституція чітко визначила недержавну природу місцевого самоврядування. По-третє, вона дала змогу частково децентралізувати владу.
• Проте сьогодні, на наш погляд, чинні конституційні норми не тільки не сприяють подальшому розвитку місцевого самоврядування, але й певною мірою його стримують. Причини ж недостатньої ефективності місцевої публічної влади, як видається, частково закладені у самій її конституційній моделі.
• Передусім наголосимо, що Конституція України виходить із базового положення про те, що місцеве самоврядування - це право територіальної громади села, селища, міста здійснювати управління місцевими справами. Громади можуть здійснювати своє право самостійно (через форми прямої демократії) або через органи місцевого самоврядування: представницькі (сільські, селищні, міські ради) та виконавчі. Ці суб'єкти діють на первинному (базовому) рівні місцевого самоврядування.
• Водночас Конституція закріпила своєрідний статус районних і обласних рад: вони є представницькими органами, що представляють спільні інтереси територіальних громад відповідного району чи області. Населення ж району та області громадами не визнаються, а відтак правом на самоврядування не володіють. Вказані представницькі органи, таким чином, утворюють так званий вторинний (похідний) рівень самоврядування, який умовно можна назвати регіональним.
• Зауважимо, що і на базовому, і на регіональному рівнях самоврядування існують проблеми, вирішення яких є умовою подальшої децентралізації влади та розвитку місцевого самоврядування. На базовому рівні це, передусім, відсутність належного рівня ресурсного забезпечення місцевого самоврядування (його матеріальної і фінансової основ) та невизначеність територіальної основи місцевого самоврядування.
• Слід наголосити, що чинна Конституція закріпила визначальні положення щодо матеріальної та фінансової самостійності місцевого самоврядування. Так, вона передбачила існування комунальної власності як окремої форми публічної власності, а також місцевих бюджетів. Проте реалізація вказаних конституційних норм дещо ускладнена. Попри існування об'єктивних економічних чинників недостатнього ресурсного забезпечення місцевого самоврядування варто привернути увагу й до формально-юридичної сторони вирішення цієї проблеми.
• На жаль, конституційне положення щодо права громади управляти комунальною власністю залишилось законодавчо незабезпеченим (відповідний Закон досі не прийнято). Поряд із цим не вдається децентралізувати бюджетну систему та реалізувати задекларований в Бюджетному кодексі України принцип формування бюджетів “знизу - вверх” як мінімум із двох причин. Першою із них є недостатність фінансових ресурсів територіальних громад для самостійного формування місцевих бюджетів. Крім цього, існування в Україні великого числа територіальних громад (близько 30 тисяч) значно ускладнює процес розрахунку такої великої кількості місцевих бюджетів. Можливим виходом з окресленої ситуації може стати укрупнення територіальних громад, що передбачає процес їх об'єднання. Проте Конституція України закріплює право на об'єднання лише громад сусідніх сіл; Закону, який регулював би ці питання, немає.
• Поряд із цим невизначеною залишається територіальна основа місцевого самоврядування. Враховуючи передбачені Конституцією складові територіального устрою України (АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища, села) та її положення щодо визначення місцевого самоврядування, можна зробити висновок, що здійснення місцевого самоврядування охоплює лише межі населених пунктів. Питання про те, під чиєю юрисдикцією повинна перебувати територія між населеними пунктами, залишається відкритим. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом закріплення базової територіальної одиниці - громади, що буде включати як територію населеного пункту, так і визначені землі навколо нього. А відтак передбачає внесення змін у ст. 133 Конституції України. Це дасть змогу, з одного боку, забезпечити повсюдність місцевого самоврядування (поширити його на всю територію Української держави), з іншого, - укрупнити громади і забезпечити їх самодостатність.
• Щодо так званого регіонального рівня самоврядування (район і область), наголосимо, що недостатня ефективність його функціонування спричинена відсутністю власних виконавчих органів у представницьких органів цього рівня. Конституція України передбачила можливість створення лише виконавчого апарату районної та обласної ради (ч.4 ст.141)1. Згідно з чинним Законом “Про місцеве самоврядування в Україні”2 виконавчий апарат не здійснює управлінські функції, а обмежує свою діяльність організаційним, правовим, інформаційно-аналітичним та матеріально-технічним забезпеченням діяльності ради. Звідси - невиправдано широкі повноваження місцевих державних адміністрацій, яким районні та обласні самоврядні представницькі органи зобов'язані відповідно до закону делегувати виконавчі функції місцевого самоврядування.
• Тож особливістю української моделі організації влади на місцях є те, що місцеві органи виконавчої влади створюються і діють не з метою здійснення контрольно-наглядових функцій щодо законності діяльності місцевого самоврядування, як у західноєвропейських державах, а й беруть на себе основний обсяг повноважень щодо управління відповідними територіями. Фактично чинна система публічної влади на цьому рівні реалізується через систему політичного та економічного двовладдя: діють призначені з центру державні адміністрації і обрані громадами місцеві органи влади. Це призводить до труднощів у розмежуванні повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Вирішення вказаної проблеми потребує внесення в Конституцію положення про можливість створення районними та обласними радами власних виконавчих органів.
• Найефективніше вирішення окреслених та низки інших проблем розвитку місцевого самоврядування може бути здійснене, як уже було зазначено, у комплексі - шляхом реформування системи місцевої публічної влади. Реалії сьогодення свідчать про те, що без внесення змін в Конституцію забезпечити повне її реформування і здійснити наступний крок у напрямі децентралізації влади неможливо. Втім, існує щонайменше два шляхи реформування.
• Перший випливає з того, що передбачена чинною Конституцією модель місцевого самоврядування так і не запрацювала на повну силу через брак належного законодавчого забезпечення реалізації конституційних норм (значна частина необхідних законодавчих актів не прийнята досі). Відтак, цей шлях передбачає два етапи реформування: 1) на законодавчому рівні (шляхом внесення змін у чинні закони і прийняття нових законів); 2) внесення змін в Конституцію.
• Згідно з другим варіантом слід першочергово внести зміни в Конституцію (передусім стосовно територіальної основи місцевого самоврядування), після чого вдосконалити законодавчу базу (прийняти необхідні закони і внести зміни у чинні). Обидва шляхи реформування мають як позитивні, так і негативні сторони, а відтак - як прихильників, так і супротивників. Для реалізації першого шляху, як видається, втрачено багато часу - більше 9 років, протягом яких мали бути прийняті усі необхідні для впровадження в життя норм Конституції законодавчі акти. Тож очевидно, що відсутність належного законодавчого забезпечення блокує реалізацію конституційних норм, незважаючи на їх пряму дію. Звідси випливає небезпека щодо реалізації другого шляху реформування: чи вистачить політичної волі для того, щоб внесені в Конституцію зміни та й чинні конституційні норми запрацювали на повну силу?
• Втім, у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону про внесення змін в Конституцію з питань місцевого самоврядування за №3207-1.
• В законопроекті щодо вдосконалення системи місцевого самоврядування пропонуються наступні зміни:
• · ліквідація місцевих органів виконавчої влади на рівні району (ст.118);
• · введення базової територіальної одиниці - громади (сільської, селищної, міської)(ст.133);
• · доповнення відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування конституційного визначення місцевого самоврядування “місцеве самоврядування є правом…” словами “і гарантованою законом можливістю” (ч.1 ст.140);
• · закріплення необхідності утворення виконавчих органів районних та обласних рад (ч.3 ст.140; ч.4 ст.141);
• · встановлення правової основи розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також порядку делегування повноважень органам місцевого самоврядування (ч.6 ст.140);
• · зміна терміну повноважень голови громади на 5 років (ч.2 ст.141);
• · вилучення положення про порядок формування районних та обласних бюджетів з коштів державного бюджету (ч.2 ст.142).
• Загалом пропоновані зміни до Конституції у разі їх прийняття забезпечать необхідні умови для вдосконалення системи територіальної організації влади в Україні, її децентралізації, створять можливості для розвитку місцевого самоврядування.
• В цілому даючи позитивну оцінку запропонованим змінам, вважаємо за необхідне висловити і деякі власні міркування з приводу окремих неточностей. У проекті нової редакції ст.133 громада як базова ланка територіального устрою визначається адміністративно-територіальною одиницею, до якої входять жителі одного або декількох населених пунктів та яка має визначені в установленому порядку межі її території. Як видається, у цьому визначенні відбулося певне суміщення понять: громади як територіальної одиниці та громади як сукупності жителів, що мають право на самоврядування. На наш погляд, ці поняття повинні бути відмежовані.
• Громада як територіальна одиниця, базова ланка територіального устрою - це частина території держави, що має чітко визначені межі і є просторовою основою для діяльності органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів місцевого самоврядування. Поряд із цим термін громада позначає також і суб'єкта місцевого самоврядування - сукупність мешканців, які постійно проживають на спільній території і мають право на управління місцевими справами. До речі, національні традиції слововживання свідчать про первинність другого розуміння розглядуваного поняття.
• Суміщення вказаних значень громади при визначенні базової ланки територіального устрою призвело до нечіткості визначення первинного суб'єкта місцевого самоврядування: в одних випадках - це громада (ч.1 нової редакції ст.142), в інших - жителі громади (нова редакція ст.140) та територіальна громада (чинна редакція ст.95). На нашу думку, зміна суб'єкта місцевого самоврядування у визначенні місцевого самоврядування (ч.1 ст.140) з територіальної громади (стара редакція) на жителів громад також пов'язана із невдалим визначенням громади як територіальної одиниці. При цьому не зовсім зрозумілою є і природа районних та обласних рад. За чинною Конституцією вони представляють спільні інтереси територіальних громад району чи області. Якщо ж первинним суб'єктом базового рівня самоврядування вважати жителів громади (одиниці територіального устрою), то очевидно слід переглянути й природу представницьких самоврядних органів району і області - вони вже не представлятимуть спільні інтереси територіальних громад, а населення відповідних територіальних одиниць. Тож у такому разі мабуть є підстави говорити про існування територіальних колективів і на цих рівнях територіального устрою.
• Важливими для реформи системи місцевої публічної влади є положення законопроекту щодо ліквідації районної державної адміністрації та необхідності створення виконавчих органів районних і обласних рад. Це вирішить проблеми функціонування самоврядування на рівні району та частково - на рівні області. Для уникнення проблеми розмежування повноважень між обласними державними адміністраціями, обласними радами та їх виконавчими органами (які планується створити) варто змінити й призначення і відповідний статус місцевих державних адміністрацій. У разі широкого тлумачення предметів відання вказаних органів виконавчої влади їх повноваження можуть дублювати повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування, чого не слід допускати.
• Підсумовуючи зазначимо, що зміни в Конституцію України для вдосконалення місцевого самоврядування потрібні, проте це дуже відповідальна справа, яка потребує: по-перше, завершеного цілісного концептуального бачення кінцевого результату реформи місцевої публічної влади; по-друге, вчасної розробки і прийняття величезного масиву законодавства, яке б забезпечило реалізацію конституційно-правових норм; по-третє, політичної волі посадових осіб усіх рівнів публічної влади, соціально і політично активного населення до впровадження нової концепції в життя.
• Висновок
• Перш за все, варто змінити сам принцип формування органів МСВ. Проте дійсно необхідно, щоб місцеве самоврядування переступило той рівень розвитку, на якому воно знаходиться зараз і почало нарешті розвиватися якісніше.
• Необхідно навчитися слухати те, що говорить суспільство. «Не завжди той, хто управляє, знає, що буде кращим для людей. Ну а суспільство повинне знати, чому ухвалюються ті або інші рішення», - радить представник польського Фонду розвитку локальної демократії Рафал Крамза.
• Так, на думку європейських фахівців, встановити діалог із суспільством достатньо просто - для цього більше уваги потрібно приділяти не лише поліпшенню графіків прийомів, але і спілкуванню з суспільним організаціям, які працюють на кожній конкретній території і пропонують реальні механізми для вирішення різних соціальних проблем. Наприклад, в Польщі таких організацій настільки багато, що навіть на виборах до органів місцевого самоврядування поляки більше уваги надають саме кандидатам від суспільних організацій, а не політичних партій, та й взагалі партії як такі на цьому рівні виборів просто не котируються.
• За рахунок суспільних організацій у Польщі розв'язуються проблеми безробіття, соціальної реабілітації інвалідів, а також ряд побутових проблем територіальних громад - починаючи від вивозу сміття і закінчуючи організацією виборчого процесу.
• В Україні ж поки все відбувається прямо протилежно, проте, за словами фахівців, сьогодні все це можна вирішити. Правда, при цьому не потрібно сліпо переймати чужий досвід - він не завжди може допомогти. Наприклад, вже відразу можна спрогнозувати, що різка і необдумана переорієнтація на європейський досвід може тільки негативно позначитися на житті нашої країни. Наприклад, якщо суспільні організації ні з того ні з сього раптом відчують надмірну довіру до себе, вони можуть так само, як і політичні партії, почати спеціально створюватися виключно під виборчі кампанії, і в результаті головною метою їх активності буде лише отримання влади, після чого вони будуть розформовані.
• Втім, звичайно, на співпрацю України і країн ЄС дійсно можна дивитися по-різному. З одного боку, це і справді корисно нашій країні, яка просто не знає, що за допомогою проектів її життя може бути організована абсолютно інакше і куди більш якісно і комфортно, ніж зараз. З другого боку, будь-яка безвідплатна допомога насторожує, та і досвід Євросоюзу, який може бути і добрим для будь-якої з країн світу, проте може виявитися абсолютно невідповідним для України.
• Власне реформа самоврядування повинна складатися з декількох блоків. Перший пов'язаний з реалізацією другого етапу політреформи: це внесення поправок в Конституцію, завдяки чому у місцевого самоврядування з'явиться своя виконавча структура і повноваження.
• Другий етап - створення спеціального законодавства для місцевого самоврядування, що послужить поштовхом для подолання двовладдя за рахунок ліквідації державних адміністрацій.
• Ну і, нарешті, третім етапом повинен бути перегляд економіки місцевого самоврядування, в рамках якого потрібно провести реформу міжбюджетних відносин. Завдяки цьому у органів МСВ з'явиться самостійна економічна база, будуть розділені податки, які забезпечать фінансову базу місцевого самоврядування, і податки, які будуть направлені в центр.
• У будь-якому випадку реформа місцевого самоврядування вимагає послідовності і досить довгого часу. Логічно було б почати з реформи адміністративно-територіального устрою. Для цього необхідно розв'язати важливі проблеми вдосконалення територіального устрою України: по-перше, це законодавче встановлення статусу адміністративно-територіальних одиниць. По-друге, це визначення чітких і науково обґрунтованих критеріїв їх класифікації. По-третє, законодавче закріплення взаємостосунків між державою і адміністративно-територіальними одиницями. По-четверте, закріплення форм і методів взаємин між самими територіальними одиницями держави.
• Майбутнє України не в змаганні, кому більше належить влади - президенту або прем'єру, воно залежить від того, чи зуміє тут з'явитися місцеве самоврядування, в якому і влада, і відповідальність належатиме в рівній мірі і населенню, і керівникам території. Тоді вдасться уникнути і централізації, і авторитаризму, і сепаратизму.
• Література
• 1. Конституція України від 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996.- №30.- ст.142.
• 2. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №24. - ст.170.
• 3. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №2. - ст.44.
• 4. http://www.rb.com.ua/ukr/politics/analytics/2006/348.html
• 5. http://www.municipal.gov.ua