Поняття і види злочинів проти власності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ „УКРАЇНА”

КУРСОВА РОБОТА

З КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Тема: Поняття і види злочинів проти власності

Виконав: студент ІІ курсу

факультету „Правознавство”

ЛЛЦДН Міжнародного Університету

розвитку людини „Україна”

Красій Артур Вячеславович

Викладач: Іваненко Анатолій

Миколайович

Лубни 2007

 Злочин - це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність) вчинене фізичною особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності.

Злочини проти власності становлять одну з найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне з найбільших соціальних благ - право власності. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності. Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Закон України про власність.

За суб'єктом здійснення прав власності чинне законодавство відокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності, (у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); д) право приватної власності, в т.ч. право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно - речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного і юридичного характеру.

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні: 1) мати мінову та споживчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними потреби людей; 2) бути відокремленими від природного середовища чи бути створені заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова оцінка.

До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Людина, як фізична особа, не може бути предметом злочину проти власності - її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів ІІІ або ХХ Особливої частини КК.

До вищезазначених речей належать документи, які виконують роль грошового еквіваленту і надають майнові права без будь-якого оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд у транспорті, тощо).

Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні закінчених), так звані легітимаційні знаки (жетони, камери схову, гардеробні номерки, тощо), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише надають право на одержання майна. Заволодіння такими предметами підлягає правовій оцінці з урахуванням положень ст. 14 Конституції України.

Предметом викрадання, вимагання, привласнення, розтрати, заволодіння шляхом шахрайства та зловживання особи своїм службовим становищем не можуть виступати природні багатства в їх природному стані - блага, які, хоч і мають об'єктивну цінність, проте не створені частково або повністю працею людини (наприклад, ліс на пні, дичина у лісі, риба у природних водоймах). Це може розглядатись як злочин проти довкілля і кваліфікуватися за статтями 246, 248, 249 КК.

Юридичними ознаками майна, як предмету злочинів проти власності є те, що по-перше, таке майно повинне бути чужим для винного, по-друге, воно як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного.

Види злочинів проти власності

Розкрадання - це корисний злочин, в основі якого лежить бажання протиправно збагатитись за рахунок чужого майна.

Крадіжка (ст. 185 КК) - це таємне викрадення чужого майна, що знаходиться у власності чи володінні юридичної або фізичної особи.

Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, що досягла 14 років.

Суб'єктивна сторона - прямий умисел.

Мотив - корисливий. Частинна 2 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку, вчинену повторно. Якщо особа раніше вчинила крадіжку, грабіж - ст. 186 КК. Частина 3 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку, вчинену повторно, в поєднанні з проникненням в житло або інше приміщення з метою крадіжки.

Грабіж (ст. 186 КК). Відкрите викрадення чужого майна, тобто таке викрадення, коли винний розуміє, що його злочинні дії помітні. Злочин буде закінченим, коли грабіжник заволодів чужим майном. Частина 2 ст. 186 КК передбачає відповідальність за грабіж поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого. Під таким насильством слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що приводить до короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності.

Погроза знищення майна (ст. 195 КК) - шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози.

Суб'єктивна сторона - прямий умисел. Мета і мотиви такої погрози можуть бути різноманітні.

Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (ст. 188 КК).

Об'єкт злочину - власність на електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та на їх обладнання, а також нормальне забезпечення електроенергією, послугами зв'язку споживачів.

Предмет злочину - електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.

Суб'єкт злочину - фізична особа, що досягла 16 років.

Частина 3 ст. 188 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки.

Суб'єктивна сторона відносно особливо тяжких наслідків - непрямий умисел або необережність.

Вимагання (ст. 189 КК) - це вимога вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати в таємниці.

Предмет злочину - майно, цінності.

Вимагання є закінченим з моменту пред'явлення погрози.

Суб'єктивна сторона злочину - прямий умисел.

Частина 3 ст. 189 КК передбачає відповідальність за вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах.

Шахрайство (ст. 190 КК) - це заволодіння чужим майном або правом на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Предмет злочину - майно, цінності.

Обман - повідомлення неправдивих відомостей та їх замовчування з метою заволодіння майном, цінностями, або придбання права на майно чи цінності.

Зловживання довірою - це використання суб'єктом злочину довірливих відносин з власником майна, цінностей.

Закінченим шахрайство буде з моменту заволодіння майном або правом на майно.

Суб'єктивна сторона - прямий умисел. Мотиви корисливі.

Частина 3 ст. 190 КК передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене у великих розмірах або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки.

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК) - це незаконне привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало у її віданні.

Об'єкт злочину - власність а також нормальна службова діяльність в окремих ланках службового апарату незалежно від форм власності.

Привласнення - незаконне безоплатне утримання майна, що було ввірене особі чи перебувало у її віданні на законній підставі.

Утримання майна - невиконання вимог повернути майно у строк, що був встановлений і володіння ним, як власним.

Розтрата - незаконне безвідплатне відчуження, використання або розтрачання майна, що було ввірене суб'єкту.

Частина 2 ст. 191 КК передбачає відповідальність за привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (ст. 193 КК).

Ст. 138 Цивільного кодексу України передбачає, що громадянин, який знайшов чужу річ, зобов'язаний повідомити про знахідку власника і повернути річ йому або органу влади.

Ст. 140 Цивільного кодексу України вимагає від особи, що знайшла скарб, здати його фінансовому органу або представнику влади.

Предмет злочину - чуже майно, яке має особливу історичну, наукову чи культурну цінність, а також скарб.

Скарб - це коштовності, гроші, та ін., сховані в потаємному місці або закопані в землю цінності.

Об'єктивна сторона злочину - привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна чи скарбу.

Мета і мотиви корисливі, прямий умисел.

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК).

Об'єкт злочину - власність.

Потерпілий - фізична або юридична особа, майно якої було знищено або пошкоджено, а також особа, яка загинула або отримала тілесні ушкодження внаслідок цих дій винного.

Об'єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна.

Знищення майна - це припинення його існування, приведення його до стану непридатності до використання, коли втрачені майном властивості не можуть бути поновлені.

Пошкодження майна - такий вплив на предмет, коли він частково втрачає якості, але може бути відновлений, відремонтований.

Диспозиція ч. 1 ст. 194 КК передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах. Шкода у великих розмірах - поняття оціночне.

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) - це необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей (смерть хоча б одної людини).

Як ми знаємо, предметом злочинів проти власності можуть бути як рухоме так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспорт, грошові кошти, предмети домашнього господарства, робоча худоба, насадження на земельній ділянці, акції, цінні папери, а також майно споживчого і виробничого призначення.

Житло - це житловий будинок чи житлове приміщення, які призначені для постійного проживання (приватний будинок, квартира, кімната, кімната в будинку, квартирі чи гуртожитку) чи тимчасового проживання (кімната в готелі, санаторії чи кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншому закладі охорони здоров'я, дачний чи садовий будинок, палатка, вагончик проживання людей).

Не можуть визнаватися житлом приміщення не призначені і непристосовані для постійного чи тимчасового проживання відокремлені від житлових будівель (погреби, гаражі та ін).

Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яке обладнане огорожею або технічними засобами чи забезпечене іншою охороною, а також залізниці, цистерни, контейнери рефрижератори, сейфи.

Судова практика не визнає сховищем неогороджене сховище і сховище, яке не охороняється.

Проникнення - це вторгнення у житло, інше приміщення чи сховище з метою крадіжки, грабежу чи розбою. Воно може здійснюватися як таємно так і відкрито. Якщо при цьому було знищено чи пошкоджено майно, то винний може нести додаткову відповідальність (ст. 194, 196 КК).

У разі заподіяння охоронцям (вахтерам), які перешкоджали проникненню, загрози здоров'ю, життю, дії винних слід додатково кваліфікувати як злочин проти життя і здоров'я.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи даної обтяжуючої обставини, слід з'ясувати, з якою метою особа опинилася у житлі , іншому приміщенні чи сховищі і коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном. Не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення майна чи заволодіння ним, її дії слід кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло.

Не утворює цієї ознаки викрадання майна з житла, іншого приміщення особою, яка відповідно до свого службового становища, у зв'язку з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності підприємства, установи, організації була наділена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосується викрадення майна службовцями та робітниками службових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють, членами сім'ї - з житла, в якому вони мешкають, відвідувачами магазинів, ательє, виставок - з приміщень чи сховищ, де здійснюються продаж чи виставки товарів і доступ до яких є вільним для всіх бажаючих (ст. 185,186,190 КК). Ці злочини кваліфікують за матеріальною шкодою (у грошовому еквіваленті).

Відсутній злочин проти власності і у випадку, коли кошти, недостача яких встановлена, витрачались не на особисті потреби службової особи, яке їй було ввірене чи було у віданні, чи на потреби інших осіб (родичів, близьких, керівництва), на покриття виробничих витрат у широкому розумінні цього поняття. Судова практика не визнає також таким злочином заволодіння особою майном однієї державної чи колективної організації включно до того, щоб використати вилучене в інтересах іншої державної чи колективної організації, оскільки у такому випадку винний здійснює протиправне заволодіння майном не у власних інтересах чи інтересах близьких йому осіб, а прагне забезпечити нормальні умови для виробничої діяльності на конкретному підприємстві чи організації. За наявності підстав такі дії можуть розглядатись як самоуправство, зловживання владою чи інший злочин.

Повторне викрадення майна або протиправне заволодіння ним слід відмежовувати від продовжуваного викрадання, заволодіння шляхом шахрайства, тощо. Продовжуваним злочином визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається з ряду тотожних злочинних дій (вчинюється одним способом), які мають загальну мету незаконного вилучення майна чи заволодіння ним, з самого початку охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин.

Про поняття таких кваліфікуючих ознак злочину проти власності, як вчинення їх за попередньою змовою групою осіб та організованою групою осіб. Не буде цієї ознаки в тому випадку, коли один з учасників групи, яка брала участь у вчиненні таких злочинів, відповідно до закону є суб'єктом цих злочинів, а інші, відповідно до закону, не підлягають кримінальній відповідальності.

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні та газові пістолети, ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні і освітлювальні засоби, що не містять вибухових речовин і сумішей, не можуть бут віднесені до предметів, за викрадення, привласнення, вимагання яких або заволодіння якими шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем передбачена відповідальність за статтею 262. У зв'язку з цим викрадення таких предметів чи заволодіння ними в будь-який інший спосіб слід розглядати як злочин проти власності. Викрадення за відомо несправної вогнепальної зброї (наприклад навчальної) або протиправне заволодіння нею у будь-який інший із зазначених способів і приведення її у придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати як відповідний злочин проти власності та як незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Так само необхідно кваліфікувати дії винного у тому разі, коли для виготовлення придатної для використання зброї частина деталей не викрадалась, а інша частина була вироблена самостійно чи придбана будь-яким іншим способом.

Отже, не є предметом злочину проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали - ст. 262-267, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори - ст. 312 та ін; військове майно - ст. 410-411.

Викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб, поєднане з умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - як викрадення чи інше протиправне заволодіння та умисне знищення або пошкодження такого майна. У тих випадках, коли викрадання майна на транспорті було пов'язане з умисним руйнуванням або пошкодження шляхів сполучення, споруд, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, яке спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна, або порушило нормальну роботу транспорту, або створювало небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, дії винного слід кваліфікувати як викрадення і злочин, передбачений ст. 277. Викрадення, поєднане з пошкодженням або руйнуванням магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів, відводів від них, а також технологічно пов'язаних з ними об'єктів, споруд, засобів автоматики, зв'язку, сигналізації, якщо це призвело до порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів і спричинило небезпеку для життя людей або інші тяжкі наслідки підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів - як викрадення та злочин, передбачений ст. 292.

Розбій (ст. 187 КК).

Об'єкт злочину - власність, а також життя та здоров'я людини, яка зазнала розбійного нападу.

Предмет злочину - будь-яке майно та цінності.

Потерпілий - особа, що зазнає розбійного нападу (господар майна або цінностей, сторож, охоронець).

Об'єктивна сторона злочину полягає у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу або з погрозою застосування такого насильства.

Фізичне насильство - це фізичний вплив на тіло потерпілого, що призводить до короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності; у нанесенні середньої тяжкості або тяжкого тілесного пошкодження.

Психічне насильство - це погроза (усна, жестом) негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого.

Закінчений розбій вважається з моменту нападу.

Суб'єкт розбою - фізично осудна особа, якій виповнилося 14 років.

Суб'єктивна сторона - прямий умисел. Мотиви корисливі.

У ч. 2 ст. 187 КК передбачається відповідальність за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.

Ч. 3 ст. 187 КК передбачає відповідальність за розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Ч. 4 ст. 187 КК передбачає відповідальність за розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК).

Об'єкт злочину - встановлений цивільним правом України порядок придбання або збуту чи зберігання майна.

Предмет злочину - будь-яке майно, свідомо здобуте злочинним шляхом, тобто крадіжкою, грабежем, контрабандою, тощо.

Об'єктивна сторона злочину - заздалегідь необіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, свідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом.

Придбання - це платне або безоплатне отримання майна (купівля, прийняття в дарунок, в рахунок боргу та інше).

Збут - відчуження такого майна іншій особі (продаж, обмін, дарунок).

Зберігання майна - це володіння майном і його зберігання у будь-якому місці.

Суб'єкт злочину - осудна фізична особа, що досягла 16 років.

Отже, право приватної власності є непорушним. Воно захищене Кримінально-правовим Кодексом України.

Кримінальна відповідальність - це відповідальність за особливий вид державного примусу, який знаходить свій вияв в осуді злочинця і його діяння, обвиненим вироком суду. Кримінальна відповідальність - це відповідальність особи за діяння (дію або бездіяльність), які чинне кримінальне законодавство визнає злочинними.

Кримінальне законодавство України охороняє всі форми власності, які підлягають ст.13 Конституції України.

Законодавство України про кримінальну відповідальність складається з Основного закону - Кримінального кодексу, який ґрунтується на положеннях норм Конституції України.

Відомо, що Конституція України є Основним Законом нової держави. Тому норми Кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції України.

Кримінальна відповідальність - це окрема самостійна галузь права, яка являє собою систему правоповедінки (юридичних норм, встановлених суспільством).

Відносини, котрі виникають у зв'язку з виникненням злочину і застосування певних покарань становлять предмет кримінального права.

Висновок

Кримінальне законодавство є юридичною базою боротьби зі злочинністю, в тому числі зі злочинністю проти власності.

Ст. 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечує захист їх прав державою.

В Особливій частині КК за всі посягання на власність, незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991 року ст. 2, 48.

Кримінальне законодавство України про кримінальну відповідальність складається з одного закону - Кримінальний кодекс, який ґрунтується на положеннях норм Конституції України.

Кримінальне право визначає підстави, межі і умови, а також порядок призначення покарання при скоєнні злочину проти власності. Порядок і умови виконання таких покарань визначаються кримінально-виконавчим правом. Це реальне покладання на особу, яка вчинила злочин, передбачений Кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу.

Сьогодні у нашій державі йде перебудова, відбуваються значні зміни в суспільстві. Україна будує демократичну правову державу. Відбуваються зміни в Конституції України, а значить і значні зміни в Кримінальному кодексі.

Закони і постанови

1. Закон України „Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей)” від 6 червня 1995 року.

2. Постанова КМ № 1464 від 5 грудня 1996 року „По такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству”.

3. Постанова КМ № 521 від 21 квітня 1998 року „ Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України”.

4. Постанова ПВС № 7 від 25 вересня 1981 року „Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна” (п.п. 6, 7).

5. Постанова ПВС № 2 від 27 березня 1987 року „Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу” (п.п. 7, 8).

6. Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 року „Про судову практику в справах корисливих злочинів проти приватної власності” (п.п 6, 23, 25, 26, 27, 30, 32, 33).

7. Постанова ПВС № 6 від 8 липня 1994 року „Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”.

Використана література

1. Конституція України. К.: 1996 (прийнята 28 червня 1996 року).

2. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник за редакцією Л. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Є. Тація. - К.,Х.: Право - 2002.

3. Кримінальний кодекс України: офіційний текст. - К.: 2001.

4. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/Заг.ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. - К.: 2001.

5. Кримінальне право: Навч. посіб. для дистанц. навч. / М.М. Тітов, А.О. Ляш. - К.: Ун-т „Україна”, 2005.

6. Бєляєва В.Г. Конституційна основа кримінального права // Удосконалення кримінального законодавства України - К.: 1996.

7. Коржанський М.І. Кваліфікація злочинів - К.: 1998.