Кримінальне право, як галузь права

Курсова робота

на тему:

“Кримінальне право як галузь права”

План

Вступ

1. Поняття кримінального права

2. Методи кримінального права

3. Завдання, функції та принципи кримінального права

4. Система кримінального права

5. Кримінальне право і суміжні галузі права

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тему „Кримінальне право як галузь права” можна назвати вступною, першою в процесі вивчення однойменного курсу. У цій темі слід розкрити перш за все поняття та предмет даної галузі права, тобто окреслити коло суспільних відносин, які регулюються кримінальним законодавством. Тут також слід проаналізувати значення, в якому вживається термін „кримінальне право”.

Як і характеристика будь-якої галузі права, характеристика Кримінального права повинна включати в себе поняття методу правового регулювання, тобто необхідно відповісти на запитання яким чином здійснюється регулювання суспільних відносин у Кримінальному праві.

Крім цього, слід вказати у даній роботі на ті завдання, які покладаються на Кримінальне право як галузь права а також основні принципи, якими воно керується при виконання цих завдань для досягнення цілей кримінального судочинства.

Характеристика Кримінального права як галузі права була б неповною без аналізу його внутрішньої структури та взаємозв'язку з іншими юридичними науками, зокрема такими як конституційне, адміністративне, кримінально-процесуальне, кримінально-виконавче, та міжнародне право.

Саме у такому вигляді, на думку автора, слід викласти зміст даної роботи. Вирішення цих питань дасть можливість зрозуміти специфіку та роль кримінального права як галузі права України.

1. Поняття кримінального права

Поняття «кримінальне право» вживається в двох значеннях, а саме:

1) кримінальне право -- це галузь права (одна із галузей -- кримінальне законодавство). Звідси кримінальним правом іменують закони, тобто нормативні акти, в яких містяться положення цієї галузі права;

2) однак під кримінальним правом розуміють і науку кримінального права, тобто теорію кримінального права, наукову дисципліну, доктрину.

Розглянемо кримінальне право як галузь права.

Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права -- це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообов'язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов'язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинення особливих примусових заходів -- кримінального покарання;

2) його норми (правила поведінки) встановлюються лише вищими органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність -- воно точно фіксує в законах у граничне формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до поведінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визначеність кримінального права -- це не тільки гарантія законності та однаковості застосування його норм, а й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видаються лише Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права -- навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним джерелом кримінального права є кримінальний закон;

3) має свій предмет і метод правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України2). Злочин і покарання -- це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену, суспільну небезпечність для суспільних відносин, що склалнся в Україні, і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення й найбільш гострі примусові заходи -- кримінальні покарання. Застосування покарання -- це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину.

У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчинений злочин як санкція за порушення кримінально-правової заборони, передбачена в законі, проявляється і така властивість кримінального права, як його державна забезпеченість.

Отже, можна відзначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, притаманні праву взагалі, стосовно кримінального права виступають дуже чітко і своєрідно, відображуючи особливості цієї галузі права.

Таким чином, кримінальне право як галузь права -- це система, сукупність юридичних норм (а по суті -- законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільна небезпечні діяння с злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

У цьому визначенні містяться основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права. Звичайно, кримінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідальності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, погашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовані, підкоряються загальним, вихідним інститутам кримінального права -- злочину і покаранню, визначаються ними. Значення цих понять, їх ключова роль настільки великі, що навіть найменування цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі українській, пов'язується з ними. Кримінальне право походить від латинського терміну crimen - злочин. В українській мові іноді цю галузь права називають «карне право» -- слово “кара” - це покарання. Також й відповідний кодекс називають Кримінальним кодексом (Кодексом про злочини) чи Карним кодексом (Кодексом про покарання) [5, c. 3 - 5].

2. Методи кримінального права

Специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин проти особистих благ людини, публічних чи приватних прав тощо, і державою, яка охороняє такі блага й інші суспільні цінності, регламентується також специфічним, притаманним лише кримінальному праву методом -- застосуванням з боку держаки до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання.

Метод правового регулювання -- це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою.

Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-правовий метод застосовується лише в тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно-небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. В окремих випадках, передбачених законом, суд може відстрочити виконання призначеного ним кримінального покарання або не застосовувати таке покарання взагалі.

Не можна застосовувати кримінально-правовий метод до особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння була в стані неосудності. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру, які не є покаранням. Це стосується і особи, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, не досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності. До такої особи суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.

Кримінальна відповідальність - це правовий обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати (підкорятися) заходів державного впливу та бути покараною. При цьому право держави застосовувати заходи впливу щодо злочинця та покарати його обмежене її обов'язком застосовувати такі заходи лише в межах, встановлених законом. Обов'язок злочинця підкорятися примусовим заходам і бути покараним поєднується з його правом вимагати від держави в особі її органів державної влади, щоб такі заходи застосовувались до нього у повній відповідності із законом. Держава в особі органів розслідування і суду зобов'язана виконувати законні вимоги особи, яка вчинила злочин.

Кримінальну відповідальність не слід ототожнювати з покаранням. Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, яка винна у вчиненні злочину, зазнавати заходів державного впливу (покарання), що реалізується з моменту винесення обвинувального вироку. У теорії кримінального права є також інші визначення поняття кримінальної відповідальності - зокрема, як фактичної реалізації обов'язку особи, яка вчинила злочин, понести покарання, починаючи з моменту винесення судом обвинувального вироку щодо такої особи. Між цими двома поглядами на поняття кримінальної відповідальності не існує принципових розходжень, оскільки з обох точок зору кримінальна відповідальність є обов'язком особи, яка вчинила злочин, підкорятися примусовим заходам. Спірним, в основному, залишається питання щодо початку виникнення кримінальної відповідальності. Покарання особи, яка вчинила злочин, складає основний зміст кримінальної відповідальності. Однак поняття кримінальної відповідальності ширше за поняття покарання, оскільки, як це випливає зі змісту кримінального закону і визнаного теорією кримінального права, підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, що має всі ознаки складу злочину (ч.1 ст. 2 КК України). Покарання - це реалізація повинності особи зазнати примусових заходів кримінально-правового характеру, понести покарання.

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у суспільно-небезпечному діянні (злочині) особи складу злочину, визначеного у конкретній статті Особливої частини Кодексу. Застосування ж конкретних норм кримінального закону вимагає встановлення відповідності (збігу) об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинного діяння з ознаками складу злочину, які описані в конкретній нормі закону (або випливають з її змісту).

Встановлення юридичної відповідності ознак злочинного діяння ознакам складу злочину, що описаний в конкретній нормі кримінального закону, в теорії кримінального права має назв кваліфікація злочину. Як кваліфікувати злочинне діяння, який склад злочину міститься у такому діянні - це питання, що виникає у повсякденній роботі правоохоронних органів. Висновки щодо кваліфікації злочину, нарівні з багатьма іншими положеннями, мають знайти своє закріплення у відповідних правозастосовчих актах (постанові, обвинувальному висновку, вироку або ухвалі) [7, c. 7 - 10].

Зміст кримінальної відповідальності визначається нормами матеріального кримінального права. Реалізація кримінальної відповідальності здійснюється у формі кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих правовідносин. Це, в першу чергу, означає, що кримінальна відповідальність із моменту свого виникнення обумовлює, окрім зазначеного вище обов'язку особи, яка вчинила злочин, також її обов'язок підкорятися вимогам процедури реалізації органами розслідування та суду такої відповідальності (кримінально-процесуальні правовідносини).

3. Завдання, функції та принципи кримінального права

Кримінальне право виконує певні завдання, здійснює свої функції. Основна функція кримінального права як галузі права -- це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють розпиткові і реалізації. Кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних посягань. Так, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності. В кримінальному праві внаслідок його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності. Наприклад, у розділі VI Особливої частини КК передбачено кримінальну відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, знищення і пошкодження майна та інші злочини проти власності [2]. Або ще. У Конституції України та у Законі про вибори в органи влади визначено порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і дільничних виборчих комісій та ін. У КК з метою охорони цих відносин встановлено покарання за такі злочини, як перешкоджання здійсненню виборчого права, порушення таємниці голосування та ін. (розділ V Особливої частини).

Загальним чином охоронна функція кримінального права виражені в ст. 1 КК, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм завданням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам [2].

Охоронна функція знаходить своє втілення в кримінальній політиці, тобто діяльності органів держави в боротьбі зі злочинністю, реалізації завдань кримінального права. Тут слід виділити два основних напрямки: з одного боку, посилення боротьби, застосування суворих заходів відповідальності до організаторів і активних учасників організованих злочинних груп, осіб, що вчиняють тяжкі і особливо тяжкі злочини, рецидивістів, а з іншого -- застосування покарань більш м'яких, не пов'язаних з позбавленням волі, або навіть звільнення від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості.

Проте не можна вважати, що кримінальне право обмежується здійсненням лише своєї основної, охоронної функції. Йому властива й функція регулятивна, яка проявляється, принаймні, в такому:

1) норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільне небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кримінальний закон, який набрав чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності і покарання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, попередження злочинів;

2) виконуючи функцію охорони існуючих у державі суспільних відносин (основ національної безпеки, особи, власності, суспільства і держави) від злочинних посягань, норми кримінального права опосередковано регулюють ці відносини. Так, захищаючи відносини власності нормами, зосередженими в розділі VI Особливої частини КК, кримінальне право сприяє їх правомірному існуванню і розвиткові;

3) деякі норми кримінального права прямо належать до регулятивних. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від злочинного посягання (ст. 36), або норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ IX Загальної частини), норми про погашення і зняття судимості (статті 89-91).

Кримінальному праву як галузі права притаманні певні принципи, характерні для кримінального права цивілізованих країн. Принципи кримінального права -- це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовну діяльність. Ці принципи мають важливе значення у здійсненні кримінальної політики держави.

До найважливіших принципів кримінального права, серед інших, належать: відповідальність лише за вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого законом як злочин; відповідальність лише за наявності вини; особистий характер відповідальності; індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання. Розглянемо ці принципи.

Відповідальність особи за вчинення суспільна небезпечного діяння, передбаченого законом як злочин. Цей принцип прийнято виражати латинською формулою nullum crimen, sine lege -- немає злочину без вказівки на це в законі. Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно-небезпечне діяння є злочином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно вчинене особою діяння, що зазначене як злочин в Особливій частині КК. У ч. 1 ст. 2 встановлено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальним законом. Тому якщо яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчинення ні за яких умов не може тягти за собою кримінальну відповідальність і покарання. Застосування кримінального закону за аналогією заборонено (ч. 4 ст. 3).

Керуючись положеннями Конституції України, КК закріплює принцип відповідальності особи лише за наявності її вини. Основний Закон в ст. 62 проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлені обвинувальним вироком суду відповідно до закону. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності мини особи тлумачаться на її користь [1].

Стаття 23 КК передбачає поняття вини та її форм -- умислу і необережності, а в статтях 24 і 25 чітко визначені ці форми вини, без наявності яких неможлива кримінальна відповідальність. Тому, які б тяжкі наслідки не були заподіяні в результаті діяння особи, якщо не встановлено, що вона діяла винно (тобто умисно чи з необережності), кримінальна відповідальність виключається. Кримінальне право України виключає так зване об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини.

Особистий характер відповідальності як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (в тому мислі родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, винної в його вчиненні. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК. Так, у ст. 18 прямо зазначається, що суб'єктом злочину, тобто особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Особистий характер відповідальності полягає також у тому, що саме покарання носить персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яка визнана судом винною у вчиненні злочину.

Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи із конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим більш тяжкий злочин вчинено, чим більш суспільне небезпечним є винний, тим більш сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призначене покарання. І навпаки, при вчиненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа винного не вимагає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом'якшується, призначається менш суворе покарання, а Іноді на підставі розглядуваного принципу особа звільняється від кримінальної відповідальності або покарання. У КК цей принцип закріплений у багатьох нормах. Так, у статтях Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за окремі злочини, виділені злочини з обтяжуючими і пом'якшуючими ознаками, встановлені досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, особу винного, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини при призначенні покарання [5, c. 9 - 12].

Крім цього до основних принципів відносять також принцип гуманізму, відповідно до якого покарання і інші заходи кримінально-правового характеру, вжиті до особи, що вчинила злочин, не можуть мати на своїй меті спричинення фізичних страждань або приниження людської гідності.

Принцип гуманізму виявляється також у ряді конкретних законоположень. По-перше, як видно із завдань КК Україні і аналізу сукупності практично всіх кримінально-правових норм, Кримінальний кодекс охороняє кожного члена суспільства окремо і суспільство в цілому і припускає можливість застосування покарання лише до осіб, що зробили суспільне небезпечні діяння, передбачені в якості злочинів. По-друге, УК РФ містить універсальну взаємозв'язану систему норм, що передбачають можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено за даний злочин; умовного засудження; звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з діяльним розкаянням або примиренням з потерпілим; заміни невідбутої частини покарання у зв'язку з хворобою; відстрочки відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, що мають малолітніх дітей; звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання на підставі актів амністії або помилування і ін. По-третє, згідно КК України «більш суворий вид покарання з числа передбачених за довершений злочин призначається тільки у випадку, якщо менш суворий вид покарання не може забезпечити досягнення цілей покарання».

Узагальнюючи відзначені і інші законоположення, можна констатувати, що принцип гуманізму в КК України виражається в: 1) забезпеченні безпеки людини; 2) гуманному відношенні до правопорушників; 3) спрямованості на застосування якнайменше суворих заходів покарання; 4) спрямованості на різноманітність мір відповідальності і покарань; 5) стимулюванні виправлення правопорушників.

Окрім розглянутих принципів, спеціально визначених і закріплених в КК України, Кодексу властиві і інші принципи, відображені в нормах даною КК і виділені теорією кримінального права. До них відносяться принципи патріотизму, інтернаціоналізму і невідворотності відповідальності.

Принцип інтернаціоналізму виражається у рівності перед законом осіб, що вчинили злочини, незалежно від раси і національності так і у ряді норм Особливої частини КК України. Зміст цього принципу полягає в тому, що КК України, з одного боку, виключає нерівність осіб, що вчинили злочини, залежно від їхньої національності або раси, а з іншою - захищає осіб всіх рас і національностей від посягань на них по мотиву расової або національної приналежності.

Принцип невідворотності відповідальності в кримінально-правовому значенні витікає з суті і духу КК України і полягає в тому, що відповідальність повинен нести кожен, хто вчинив злочин, у тому числі співучасник або особа, що здійснює приготування до тяжкого або особливо тяжкого злочину або замах на будь-який злочин [10, c. 11 - 12].

4. Система кримінального права

Кримінальне право як сукупність юридичних норм становить собою їх цілісну систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов'язані між собою. Норми кримінального права не можуть знаходитися в якомусь невизначеному порядку, тому що це може привести до грубих порушень законності, прав громадян. У зв'язку з цим вони піддаються законодавцем певній систематизації.

Всі норми кримінального права поділяються на дві частини -- Загальну і Особливу.

В Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх. Система Загальної частини КК складається із таких розділів:

І Загальні положення.

II. Закон про кримінальну відповідальність.

III. Злочин, його види та стадії.

IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності.

V. Вина та її форми.

VI. Співучасть у злочині.

VII. Повторність, сукупність та рецидив злочинів.

VIII. Обставини, що виключають злочинність діяння.

IX. Звільнення від кримінальної відповідальності.

X. Покарання та його види.

XI. Призначення покарання.

XII. Звільнення від покарання та його відбування.

XIII. Судимість.

XIV. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Ця система охоплює всі інститути кримінального права, що складають Загальну частину КК.

Особлива частина кримінального права містить норми, що описують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК.

Норми Загальної і Особливої частин кримінального права як певні підсистеми законодавства знаходяться в тісному, нерозривному взаємозв'язку. Насамперед норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної частини. Тому розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до частини Загальної. Разом з тим всі інститути Загальної частини мають у своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім злочинам, передбаченим її Особливій частині. Так само неможливо застосування окремих нидів покарання за злочини, передбачені в Особливій частині, без урахування положень, закріплених в частині Загальній, щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система покарань, визначена в Загальній частині, знаходить свій прояв і практичне застосування тільки шляхом призначення конкретних покарань, передбачених за окремі злочини в частині Особливій.

Нерозривний взаємозв'язок норм Загальної і Особливої частин кримінального права проявляється і в тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, застосовуються одночасно норми цих частин. Так, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягають норма Загальної частини, що регулює відповідальність за замах, і норма Особливої частини, в якій передбачений злочин, на здійснення якого вчинював замах винний [5, c. 12 - 14].

Єдність Загальної і Особливої частин кримінального права забезпечує внутрішню узгодженість його інститутів та норм і в кінцевому результаті визначає ефективність їх застосування.

5. Кримінальне право і суміжні галузі права

Кримінальне право, перебуваючи у системі права України, тісно пов'язане з іншими його галузями. Цей зв'язок виражається насамперед у тому, що кримінальне право, як вже зазначалося, виконує щодо інших галузей права охоронну функцію. Здійснюючи охоронну функцію, кримінальне право опосередковано бере участь у регулюванні тих суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права.

Відрізняючись від деяких інших галузей права за основною, притаманною йому функцією, а також за характером урегульованих ним відносин, кримінальне право тісно пов'язане із суміжними галузями права, найбільшою мірою з конституційним правом, адміністративним правом, кримінально-процесуальним правом, кримінально-виконавчим (виправно-трудовим) правом, міжнародним правом.

Кримінальне і конституційне право. Конституційне (державне) право, норми якого закріплені в Конституції України та інших конституційних законах України (наприклад, Законі «Про громадянство»), має основоположне значення для кримінального права.

Норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить принципам Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при прийнятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Крім того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися й при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 39 КК, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституції, де передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за віддання і виконання явно злочинного розпорядженні) чи наказу настає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції: заборона зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів (ч. 1 ст. 58); ніхто не може відповідати за діяння, які під час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ч. 2 ст. 58); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61) та ін.

Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. У зв'язку з тим, що в ст. 3 Конституції зазначено, що людина, її життя І здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи (розділи ІІ-ІV Особливої частини КК).

Конституція закріплює, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст. 17). Тому в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України як найважливіші об'єкти кримінально-правової охорони (розділ І Особливої частини КК).

Можна навести ще багато положень Конституції, що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише те одним. Так, у ст. 27 Конституції встановлено, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, що захищається, є правомірними і не можуть тягти кримінальної відповідальності (ст. 36). Отже, кримінальне право щодо права конституційного знаходиться в субординаційній залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави.

Кримінальне і адміністративне право. Тісний зв'язок між ними спостерігається в тій частині адміністративного права, що встановлює адміністративну відповідальність за різні правопорушення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміністративне право виконує охоронну функцію, захищаючи правопорядок від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охороняє правопорядок від більш небезпечних посягань -- злочинів, а адміністративне право від менш небезпечних правопорушень -- адміністративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпечності відрізняє адміністративний делікт від злочину. Ось чому злочин тягне кримінальне покарання, а адміністративний делікт -- заходи адміністративного стягнення. Наприклад, дрібне хуліганство -- це адміністративний делікт, що тягне адміністративне стягнення, хуліганство ж як злочин є більш суспільне небезпечним: воно грубо порушує громадський порядок, норми моральності і тому тягне досить суворе кримінальне покарання за ст. 296 КК.

Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Кримінальне право визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути призначені особам, винним у вчиненні цих злочинів. З метою правильного з'ясування питання про винність особи у вчиненні злочину і застосування до неї покарання встановлена особлива процесуальна процедура, яка полягає в розслідуванні і розгляді кримінальних справ. Ця процесуальна процедура (кримінальний процес чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в Кримінально-процесуальному кодексі України. Таким чином, зв'язок між кримінальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним правом проявляється насамперед у тому, що вони співвідносяться між собою як зміст і форма.

Кримінально-процесуальне право є формою, в якій знаходить своє застосування кримінальне право. Кримінальне право і кримінальні правовідносини реалізуються через право кримінально-процесуальне, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кримінального права, кримінально-процесуальне право було б безпредметним Відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кримінальне право тієї необхідної процесуальної форми, в якій воно лише і може зберегти якості права, не перетворюючись на свавілля.

Кримінальне і кримінально-виконавче (виправно-трудове) право. Кримінально-виконавче право (його також називають виправно-трудовим правом, а ще раніше цю галузь права іменували пенітенціарним правом) являє собою сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі виконання покарань, визначених у вироку суду. Тісний зв'язок кримінально-виконавчого права з кримінальним правом визначається насамперед тим, що перше ґрунтується на нормах другого.

Кримінальне право визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбування) таких покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого права, зосередженими у Кримінально-виконавчому кодексі України. Мета покарання, визначена в ст. 50 КК, а саме кара засудженого, його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами, знаходить свою подальшу реалізацію в кримінально-виконавчому праві.

Кримінальне право і міжнародне право. Зв'язок цих галузей права визначається тим, що деякі їх інститути регулюються і міжнародним, і кримінальним правом. Так, питання чинності кримінального закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без громадянства, питання про відповідальність осіб, що користуються дипломатичною недоторканністю, видача злочинців регулюються нормами як кримінального, так і міжнародного права.

Цей зв'язок проявляється і в тому, що деякі норми кримінального права введені у кримінальне законодавство на підставі міжнародних угод, до яких приєдналася Україна. Так, відповідно до Гаазької (1970 р.) І Монреальської (1971 р.) конвенцій про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден у КК встановлена кримінальна відповідальність за угон повітряного судна (ст. 278). Згідно з міжнародною конвенції ю про заборону найманства в КК уведена стаття, яка встановлює відповідальність за найманство (ст. 447) [5, c. 14 - 16].

Слід зазначити, що в Україні визнається пріоритет міжнародного права. Законом України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» прямо закріплено, що узгоджені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства [4]. У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це означає, що положення міжнародних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів обов'язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому в разі вчинення такого злочину застосовується не міжнародний договір, а відповідна стаття КК.

Висновки

Отже, Кримінальне право як галузь права України має предмет правового регулювання. До нього входить охорона найбільш важливих суспільних відносин та встановлення міри відповідальності за вчинення суспільно небезпечного діяння, що їх порушує. Щодо методу правового регулювання, то останній застосовується лише у таких випадках: 1) коли вчинене діяння є суспільно-небезпечним і, відповідно до закону, містить склад конкретного злочину; 2) коли особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. Особливості предмету та методу Кримінального права зумовлюють відповідні принципи (основні засади) даної галузі права, до яких слід віднести: відповідальність лише за вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого законом як злочин; відповідальність лише за наявності вини; особистий характер відповідальності; індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання а також принципи гуманізму, інтернаціоналізму та невідворотності покарання. Дані принципи реалізуються через ті завдання, які ставляться перед Кримінальним правом. До основних функцій належать: заборонна, охоронна та регулятивна.

Щодо системи Кримінального права, то слід зазначити, що вона відповідає структурі Кримінального кодексу України і поділяється в першу чергу на Загальну та Особливу частини, які в свою чергу поділяються на інститути. Предмет, метод та завдання кримінального права також визначають місце його у системі права України.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996.

2. Кримінальний кодекс України в редакції від 5 квітня 2001 року. ВВРУ №

3. Кримінальний кодекс Української РСР в редакції від 1960 року.

4. Закон України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України».

5. Кримінальне право України. Загальна частина. Під ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Київ - Харків, Юрінком Інтер, 2001 р.

6. Игнатов А.И., Костарева Т.А. Уголовное право. Общая часть: Курс лекций. -- М., 1996. -- С. 7--10.

7. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. К., Юрінком Інтер, 2000 р.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. Під ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К., “Каннон”, 2001р.

9. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України. Загальна частина. Під. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. К., Форум, 2001р.

10. Уголовное право. Часть общая. Учебник. Под ред. Л.Д. Гаухмана, Л.М. Колодкина. - М., Юриспруденция. 1999 р.