Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Конституційна відповідальність парламентаріїв (юридичний аспект)
• Розділ 2. Психологічні механізми впливу на формування конституційної відповідальності депутатського корпусу
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Останнім часом на круглих столах, конференціях, в тому числі міжнародних, активно обговорюються питання відповідальності парламентаріїв перед виборцями. Варто зауважити, що вони є носіями як юридичної відповідальності так і конституційної відповідальності (моральної, політичної, правової).

Одним з перших питання про наявність нового виду юридичної відповідальності - державно-правової відповідальності - в юридичній науці поставив в 1975 р. Авак`ян С.А. Відповідно, вивчення, узагальнення та розробка єдиного підходу до розуміння конституційної відповідальності парламентарія набули особливої актуальності.

Аспекти конституційної відповідальності досліджували в своїх працях: Барабашев Г.В., Мельник О.В., Наливайко Л., Пащенко А. й інші дослідники. Проте, розуміння конституційної відповідальності депутатського корпусу і на цей час не позбавлено багатьох дискусійних моментів, що позначається на розумінні конституційної відповідальності парламентарія. Зокрема, теоретично не опрацьованими залишаються і механізми формування конституційної відповідальності депутатського корпусу в рамках психологічного підходу, психологічні механізми (мова не йде про напрацьовані і відповідно юридично ухваленні рішення про юридичну конституційну відповідальність).

Отже, мета нашої контрольної роботи - провести дослідження значення та змісту конституційної відповідальності парламентарія як складової його правового статусу, розглянути психологічні механізми впливу на формування конституційної відповідальності депутатського корпусу України.

Розділ 1. Конституційна відповідальність парламентаріїв (юридичний аспект)

Коло суб`єктів конституційної відповідальності носить широкий характер, оскільки включає в себе всіх учасників конституційно-правових відносин. В свою чергу, парламентарій, як суб`єкт конституційної відповідальності, входить до складу групи суб`єктів, котрі уповноважені на здійснення публічної влади, на прийняття рішень, що стосуються і торкаються інтересів всього суспільства, держави в цілому або її окремого регіону.

Слід зазначити, що з`ясування змісту конституційної відповідальності парламентарія нерозривно пов`язано з деякими спірними питаннями юридичної відповідальності взагалі. Тобто, оскільки конституційна відповідальність є видом юридичної відповідальності, то проблеми, що існують у теорії на загальному рівні автоматично знаходять свій прояв і на рівні конституційної відповідальності.

Так, переважна більшість конституціоналістів визнають «позитивність» конституційної відповідальності, а саме, стверджують, що позитивний характер є особливою властивістю цієї відповідальності - вона знаходить свій прояв у позитивній спрямованості. Водночас, одне з найбільш дискусійних питань загальної теорії полягає у визнанні (невизнанні) «позитивної» юридичної відповідальності, тобто відповідальності, яка існує ще до порушення будь-якої правової норми. Залежно від відповіді на це питання, можна виділити дві основні групи вчених: прихильників вузького та широкого розуміння юридичної відповідальності. А. Червянцова поділяє такий вчених відповідно на «негативістів» та «позитивістів».

Представниками першої групи є Братусь С.Н., Малеін Н.С. та інші, які пов`язують розуміння вказаної відповідальності з протиправною поведінкою, правопорушенням, що має викликати державний примус, покарання. Відповідно, правомірні дії суб`єктів у розуміння юридичної відповідальності не входять. Така позиція визначає ретроспективний (негативний) аспект юридичної відповідальності.

Представники другої групи: Алексеєв С.С., Лучін В.О. розглядають юридичну відповідальність не лише як наслідок негативного явища, тобто реакцію держави на делікт, а й як явище позитивне, котре передбачає свідоме, відповідальне ставлення індивідів до своїх вчинків, що включає порушення правових приписів.

Одним з перших ідею «позитивної» юридичної відповідальності висловив Недбайло П.Є.: «…«позитивна» відповідальність «складається з самостійної й ініціативної діяльності в рамках правових норм… Вона в усіх випадках включає в себе досягнення позитивної мети, це - відповідальність за успіх в роботі». Таке визначення, по суті, зводить «позитивний» аспект юридичної відповідальності до правомірної поведінки.

Певні дослідники намагаються розкрити зміст «позитивної» відповідальності через психічне ставлення особи (суб`єкта права) до покладених на неї обов`язків. Вони ототожнюють «позитивний» аспект юридичної відповідальності з «усвідомленням обов`язків», «почуттям відповідальності» та інше. Але, така позиція «нівелює різницю, що існує між «позитивною» відповідальністю і тими видами соціальної відповідальності, які не спираються на державно-організований примус». Відповідний підхід знаходить своє відображення і у конституційній відповідальності. Зокрема, на думку Лучіна В.О., конституційна відповідальність «проявляється головним чином в її позитивній спрямованості - як відповідальне ставлення суб`єктів (депутатського корпусу) до своїх конституційних обов`язків, сумлінне та ефективне їх виконання».

Більшість дослідників об'єднують поняття конституційної, політичної, моральної відповідальності депутатів. Проте, Боброва Н.А. та Зражевська Т.Д заперечують можливість розгляду конституційної відповідальності як такої, що об`єднує у собі політичну, моральну та юридичну відповідальність. Вони підкреслюють, що політична відповідальність не наділена якостями юридичної відповідальності. Коли іде мова про останню, то береться до уваги передусім порушення юридичних норм, без чого неможливе застосування заходів примусу, реалізація санкцій правової норми.

Водночас, деякі автори вважають, що підстави конституційної відповідальності не обов`язково повинні бути закріплені у нормативно-правовому акті. На їх думку, достатньою обставиною для її застосування є невідповідність дій суб`єкта більш високому інтересу, їх недоцільність, небажана поведінка, недосягнення необхідного результату. В таких випадках критерій протиправності, який служить підставою конституційної відповідальності, найчастіше виводиться з інших соціальних критеріїв, небажаних проявів у державно-правовій сфері. На нашу думку, з цим слід не погодитися, оскільки у таких випадках йдеться не про конституційну відповідальність, а про політичну, для настання якої достатньо визнання діяльності суб`єкта такою, що не відповідає поглядам, переконанням, інтересам певних груп, суспільства, громадських об`єднань, народу в цілому.

Аналіз літератури з теорії держави і права, політології, конституційного права дозволяє зробити висновок, що ряд фахівців цих галузей відстоюють думку про те, що політична відповідальність є різновидом соціальної відповідальності, оскільки базується не на нормативно-правових актах, а на соціальних, моральних, політичних, ідеологічних правилах. Зокрема, пропонується таке визначення політичної відповідальності: політична відповідальність є «різновидом соціальної відповідальності, яка виникає у процесі діяльності різних суб`єктів у зв`язку з організацією та розвитком державної влади, а також при розробці та проведенні в життя політики, яка відображає прогресивні напрями та мету розвитку суспільства».

Таким чином, можемо погодитися з твердженням, що «політична відповідальність, за великим рахунком, є поза правовим примусом, який … обумовлюється розбіжністю поглядів суб`єктів політичної боротьби з приводу здійснення державної політики і розміщення політичних сил в даний момент часу. А тому, політична відповідальність може виступати лише передумовою виникнення конституційної відповідальності, й то за умови, що такий зв`язок чітко закріплюється законом».

В результаті проведеного аналізу приходимо до висновку, що «позитивною» конституційною відповідальністю парламентарія слід вважати відповідальний стан парламентарія за виконання покладених на нього функцій перед народом (вільний та змішаний тип мандату) чи перед виборцями відповідного виборчого округу (імперативний тип мандату), що виникає в момент набуття особою статусу члена парламенту та припиняється в момент припинення такого спеціального статусу особи, тобто носить триваючий характер протягом часу дії представницького мандату. Відповідно, «позитивна» конституційна відповідальність народного депутата України - це відповідальний стан народного депутата України за виконання покладених на нього функцій перед народом України, що виникає в момент визнання його обраним за рішенням Центральної виборчої комісії України і діє до моменту припинення дії мандату народного депутата України.

Зазначимо, що «позитивна» та «ретроспективна» відповідальність в конституційному праві тісно пов`язані між собою: по-перше, «позитивна» відповідальність розглядається як етап оцінки, внаслідок якої може настати одна з форм відповідальності ретроспективної; по-друге, «ретроспективна» відповідальність в конституційному праві настає лише в тому разі, якщо «не спрацював» механізм «активної» відповідальності.

Як відомо, ретроспективна відповідальність - це відповідальність за правопорушення. Водночас, теорія права визначає підстави ретроспективної відповідальності по-різному: це і протиправність, і правопорушення, і склад правопорушення. Проте принципової різниці між цими визначеннями немає, тому що протиправність знаходить свій прояв в правопорушеннях, є їхньою сутністю, а правопорушення обов`язково має свій склад.

Підставою «ретроспективної» конституційної відповідальності слід вважати особливий вид правопорушення - конституційний делікт, тобто «діяння (дію або бездіяльність) суб`єкта конституційних правовідносин, що не відповідає належній поведінці і тягне за собою застосування заходів конституційної відповідальності».

На нашу думку, справедливим є застереження, що конституційні делікти, як різновид правопорушення, специфічні за своєю природою і не можуть бути віднесені ні до проступків, ні до злочинів. Зокрема, в юридичній літературі висловлюється думка, що конструкція правопорушення з чотирьох обов`язкових елементів є виправданою для кримінальної, адміністративної відповідальності, в той час як в межах конституційної відповідальності виявлення всіх традиційних елементів складу правопорушення несуттєво для характеристики підстав конституційної відповідальності.

Так, шкода, нанесена відносинам народовладдя, закріпленим конституційними нормами, не піддається точному обліку та вимірюванню, і, відповідно, в ряді випадків до об`єктивної сторони правопорушення неможливо віднести шкоду та причинно-наслідковий зв`язок. Не має юридичного значення в процесі реалізації конституційної відповідальності парламентарія і детальне встановлення об`єкту та деяких особливостей об`єктивної сторони важливих, наприклад, для кримінальної відповідальності ознак (місця, часу та інших обставин вчиненого правопорушення). Не є важливими для кваліфікації діяння і певні ознаки парламентарія як суб`єкта конституційного делікту (вік, осудність, обставини, що обтяжують чи пом`якшують відповідальність).

Зазначимо, що діянням може бути як дія, так і бездіяльність парламентарія. Протиправність діяння може виражатися у незастосуванні конституційно-правової норми; невірному застосуванні конституційно-правової норми, що як наслідок має недостатньо ефективну реалізацію передбаченої норми, у виконанні одного з можливих варіантів поведінки на шкоду іншим, при отриманні негативного результату; прямому порушенні конституційно-правової норми.

Суб`єктивною стороною конституційної відповідальності парламентарія є, як правило, вина у формі умислу (прямого та непрямого). Водночас, з цього загального правила можливі винятки. «Більшість конституційних правопорушень є результатом колегіальних рішень, що ускладнює встановлення вини конкретних осіб». Прикладом є конституційно регламентована можливість дострокового припинення повноважень законодавчого органу влади, як результат цього - дострокове припинення повноважень конкретного парламентарія, що не приймав участь в дії чи бездіяльності, що склало об`єктивну сторону конституційного делікту.

Санкцією конституційної відповідальності парламентарія виступає дострокове припинення його повноважень. На цьому наголошує Авак`ян С.А., визначивши відкликання депутата виборцями та припинення повноважень депутата за рішенням Ради у зв'язку зі вступом в силу обвинувального судового вироку по відношенню до особи, що є депутатом, в якості заходів державно-правової відповідальності виборних осіб, тобто своєрідних санкцій. Зазначимо, що згідно законодавства України, дострокове припинення повноважень може бути застосовано як до окремого парламентарія - у разі вчинення ним конституційного делікту, так і до депутатського корпусу в цілому - внаслідок дострокового припинення повноважень парламенту, тобто у разі вчинення колективного конституційного делікту.

Таким чином, приходимо до висновку, що в контексті правового статусу парламентарія, конституційний делікт - це діяння (дія чи бездіяльність) парламентарія чи депутатського корпусу, яке не відповідає належній поведінці, передбаченій нормами конституційного права, і тягне за собою застосування заходів конституційної відповідальності (дострокове припинення повноважень окремого парламентарія чи депутатського корпусу в цілому).

На підставі проведеного аналізу приходимо до висновку, що конституційна відповідальність парламентарія - це відповідальний стан парламентарія (позитивний аспект) за виконання покладених на нього функцій перед народом (вільний та змішаний тип мандату) чи перед виборцями відповідного виборчого округу (імперативний тип мандату), у випадках порушення якого, а також вчинення парламентарієм конституційного делікту, застосовуються примусові заходи впливу (негативний аспект), суть яких полягає у вилученні відповідного суб`єкта із сфери здійснення публічної влади, прийняття рішень, що стосуються і торкаються інтересів всього суспільства, держави в цілому або її окремого регіону (дострокове припинення повноважень парламентарія).

Розділ 2. Психологічні механізми впливу на формування конституційної відповідальності депутатського корпусу

Для формування відповідальності парламентського корпусу, відповідальність парламенту за реалізацію вимог громадянського суспільства повинна бути виписана в Конституції України і законах про основні гілки влади. Зокрема, варто наголосити і на важливості публічності процесу законотворення, що значно сприятиме підвищенню рівня довіри та поваги громадян до законодавчого органу України і сприятиме більш відповідальному ставленню депутатів до своїх обов'язків. Актуальним також є залучення зацікавлених експертів, громадськості та аналітичних установ до законотворчої діяльності, а отже і до контролю за діяльністю парламентарів.

Варто згадати і про психологічні механізми впливу на формування відповідальності депутатського корпусу України, а саме:

- звернення громадян, телефонні дзвінки зацікавлених осіб, телеграми, візити впливових політиків і діячів;

громадська експертиза законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері діяльності парламентарів;

- проведення наукових семінарів із залученням провідних експертів;

- організація просвітницьких кампаній в ЗМІ. При цьому використовується

- розміщення в газетах статей і відео роликів на телебаченні, які демонструють важливість гідного ставлення до своєї Батьківщини;

- розсилка інформаційних прес-релізів депутатам про правові норми конституційної відповідальності, важливість дотримання своєї передвиборної програми;

- формування громадської думки про неприйняття корупційних дій у сфері влади тощо;

- проведення науково-практичних конференцій за участю представників законодавчої та інших гілок влади;

- створення громадянського суспільства.

Такі технології є дієвим інструментом психологічного впливу на формування почуття відповідальності депутатського корпусу України, оскільки демонструють суспільне неприйняття і не сприйняття антидемократичної, не правової, аморальної поведінки депутата.

Можна виокремити і окремі соціально-психологічні технології впливу на формування відповідальності депутатського корпусу України:

- систематичне навчання депутатів, їх просвіта не лише в рамках етичних і моральних категорій, але і фахових, яка підвищує ефективність їх депутатської роботи, рівень освіченості;

- переконання депутатів усіх рівнів у неприпустимості анти правових дій (здійснюється громадськими організаціями і рухами);

- створення позитивного прикладу для наслідування (здійснюється ЗМІ усіх видів);

- санкціювання (коли порушники конституційної відповідальності сприймаються як „вороги народу”).

Отже, для формування відповідальності парламентарів необхідний системний підхід, який має включати в себе як методи психологічного впливу так і юридичні норми і санкції.

Висновки

Конституційна відповідальність народного депутата України - це відповідальний стан народного депутата України за виконання покладених на нього функцій перед народом України, у випадку порушення якого, вчинення народним депутатом України конституційного делікту, застосовуються примусові заходи впливу, суть яких полягає у вилученні народного депутата України із сфери здійснення публічної влади, прийняття рішень, що стосуються і торкаються інтересів всього суспільства, держави в цілому або її окремого регіону (дострокове припинення повноважень народного депутата України).

Для формування відповідальності парламентарів слід застосовувати цілу низку заходів, а саме:

- чітко прописати у Конституції і відповідних законах наслідки конституційних деліктів;

- зробити публічним процес законотворення;

- залучати до роботи в парламенті аналітичні центри, громадськість, експертів;

- психологічно впливати на депутатський корпус через звернення громадян, телефонні дзвінки зацікавлених осіб, телеграми, візити впливових політиків і діячів, громадську експертизу, проведення наукових семінарів, організацію просвітницьких кампаній в ЗМІ, розміщення в газетах статей і відео роликів на телебаченні, які демонструють важливість гідного ставлення до своєї Батьківщини тощо.

- формування громадської думки про неприйняття корупційних дій у сфері влади тощо.

Список використаної літератури

1. Астемиров З.А. Понятие юридической ответственности // Советское государство и право.- 1979.-№6.- С. 59-67.

2. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность (Очерк теории). - М., Юридическая литература, 1976.- 200 с.

3. Виноградов В.А. Конституционная ответственность: вопросы теории и правовое регулирование. - М., Издательство «Академпресс», 2000. - 288 с.

4. Зелена О. Поняття юридичної відповідальності: окремі проблеми змісту // Право України. - 2002. - №11. - С.109-111.

5. Малеин Н.С. Правонарушения: понятия, причины, ответственность. - М.: Юрид. лит., 1985.- 192 с.

6. Матузов Н.И. Правовая система и личность. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та., 1987.- 295 с.

7. Наливайко Л. Конституційно-правова відповідальність: критерії класифікації та види // Віче. - №10. - 1999. - С.25-32.

8. Пащенко А. Фактичні та юридичні підстави конституційної відповідальності // Право України .- 2002. - №5. - С.126-130