КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Зобов'язання та його елементи

ПЛАН

ВСТУП

Розділ 1. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У РИМСЬКОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

1.1 Поняття зобов'язання

1.2 Підстави виникнення зобов'язань

1.3 Сторони в зобов'язанні

Розділ 2. ПОНЯТТЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У СУЧАСНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

2.1 Поняття зобов'язання

2.2 Підстави виникнення зобов'язань

2.3 Припинення зобов'язання

2.4 Класифікація зобов'язань

Розділ 3. ЕЛЕМЕНТИ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

3.1 Суб'єкти зобов'язання

3.2 Об'єкти зобов'язання

3.3 Зміст зобов'язання

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Норми, які регулюють зобов'язання, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права -- зобов'язальне право. Норми зобов'язального права є найбільш значною частиною цивільного законодавства. Система зобов'язального права складається із інститутів Загальної частини та інститутів Особливої частини. Загальна частина включає: поняття зобов'язання, сторони в зобов'язанні; виконання зобов'язання; забезпечення виконання зобов'язання; припинення зобов'язання; відповідальність за порушення зобов'язання. Особлива частина врегульовує конкретні види зобов'язань.

Зобов'язальне право -- одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якої регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають, зокрема, і односторонніх правомірних дій, заподіяння школи, безпідставного збагачення.

Це свідчить, що сфера застосування і впливу зобов'язань у цивільно-правовому обороті в будь-якому суспільстві і на будь-якій стадії його розвитку надзвичайно велика. Не дивно, що у Стародавньому Римі юристи детально розробили процес регулювання зобов'язально-правових відносин, договірну і позадоговірну системи. Глибокі й детальні розробки зобов'язальних відносин римських юристів надовго пережили своїх творців і були сприйняті пізнішими правовими системами. Основні положення римського зобов'язального права ще й досі зберігають свою життєдіяльність.

Метою написання роботи є характеристика зобов'язання та його основних елементів.

Основними завданнями є висвітлення розвитку зобов'язального права у римському приватному праві, визначення поняття зобов'язання у сучасному цивільному праві, характеристика підстав виникнення, припинення зобов'язання, проведення класифікації зобов'язань, визначення суб'єктів зобов'язання, об'єктів зобов'язання та зміст зобов'язання.

Об'єкт даної роботи є зобов'язальне право, як одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якої регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу.

Предмет роботи - зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, і якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В роботі використані такі методи дослідження: історико-правовий метод, формально-логічний метод; метод аналізу та синтезу; порівняльно-правовий метод.

Розділ 1. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У РИМСЬКОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

1.1 Поняття зобов'язання

Зобов'язання є основним розділом у римському приватному праві. Воно регулює майнові відносини в сфері виробництва і цивільного обороту. Предметом зобов'язального права є певна поведінка зобов'язальної особи, її позитивні чи негативні дії.

У джерелах римського права зобов'язання (obligatio) визначається таким чином:

Зобов'язання - правові ланцюги, що змушують нас щось виконувати відповідно до законів нашої держави - obligatio est juris vinculum, quo necessitate abstringimur solvendae rei secundum nostrae civitatis jura.

Сутність зобов'язання полягає не в тому, щоб зробити нашим якийсь тілесний предмет або який-небудь сервітут, а щоб пов'язати іншого таким чином, щоб він нам що-небудь дав, зробив або надав.

Отже, зобов'язання - це правове відношення, внаслідок якого одна сторона (кредитор) має право вимагати, щоб друга сторона (боржник) що-небудь зробила, дала або надала. Боржник зобов'язаний виконати вимогу кредитора. [ 10 ]

Зобов'язання - це складне юридичне поняття, правовідношення, в якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом - права і обов'язки сторін. Сторона, що має право вимагати, називається кредитором, а сторона, зобов'язана виконати його вимогу - боржником. [ 8 ]

Змістом вимоги кредитора є його право на певну поведінку боржника, яка може виявлятися в позитивній чи негативній дії. Отже, предметом зобов'язання завжди є дія, що має юридичне значення і породжує правові наслідки. Якщо дія не носить правового характеру, то вона не може породжувати юридично значимого зобов'язання. Різноманітність господарсько-економічних дій римляни згрупували в три групи: дати (dare), надати (praestare) і зробити (facere). Цією тріадою і визначається зміст зобов'язання.

Дати (dare) - означає перенесення права власності або встановлення спеціального речового права. Facere означає здійснення певних дій або утримання від цього на користь кредитора незалежно від речево-правового ефекту. Praestare означає певне надання боржником кредитору, наприклад, речі в тимчасове користування, позики грошей тощо.

Таким чином, змістом зобов'язання завжди є певна дія або утримання від її здійснення. Але ці дії можуть стати предметом зобов'язання лише за умови, що вони мають правове значення, тобто породжують певні правові наслідки, а їхнє невиконання тягне за собою юридичну відповідальність. У найпростішому вигляді зобов'язання є відношенням, в якому кредитор має право, а боржник несе обов'язок. Такі зобов'язання називають односторонніми. На практиці переважають зобов'язання, де кожна із сторін має певні права і несе певні обов'язки. Їх називають двосторонніми. Якщо права і обов'язки кредитора відповідають правам і обов'язкам боржника, то таке зобов'язання називається синалагматичним або просто синалагма.

Як і будь-яке правовідношення, зобов'язання підлягає захисту з боку держави. Проте римське право знало зобов'язання, які не мали позовного захисту, тобто воно існувало, але примусити боржника до його виконання силою державного примусу було неможливо. Вони одержали назву натуральних. [ 10 ]

Таким чином, склалася система цивільних і натуральних зобов'язань. Цивільними визнавалися ті, які захищалися цивільним правом. Проте така назва не зовсім точна, оскільки позовами захищалися не тільки цивільні зобов'язання, а й зобов'язання, засновані на законі, преторському праві, праві перегринів тощо. Отже, цивільні зобов'язання варто розуміти в широкому значенні, тобто, ті, які захищалися позовами, на відміну від тих, які позовами не захищалися. [ 8 ]

Сфера застосування і впливу зобов'язань у цивільно правовому обороті будь-якого суспільства на будь-якій стадії розвитку досить велика. Це однаковою мірою стосується і Стародавнього Риму. Римські юристи розробили процес регулювання зобов'язально правових відносин, договірну і позадоговірну майнову системи. Їхні договірні відносини відзначаються витонченістю, логічністю і гармонійністю.

Проте саме зобов'язання було найдосконалішим засобом нещадної експлуатації не тільки рабів, а й нижчих верств населення. Докласичне і класичне римське право ставить боржника в абсолютно безправне становище, в повну залежність від кредитора. Жодне законодавство пізнішого періоду не ставило боржника в таку жорстку і нещадну залежність від кредитора-лихваря, як законодавство Стародавніх Афін і Риму. [ 10 ]

Римське зобов'язальне право сприймається пізнішими правовими системами. Основні його поняття зберігають життєдіяльність і в сучасному приватному праві.

1.2 Підстави виникнення зобов'язань

Правовідносини, внаслідок яких один (кредитор) мав право, а інший (боржник) - обов'язки, виникали з юридичних фактів.

Факт (від лат. factum - зроблене) - означає дійсну, не вигадану, реальну подію або дію: землетрус, народження людини, укладення договору, вчинення злочину, шлюб тощо. Це дії й події, що мали місце в дійсності. Проте одні з них мають правове значення, а інші - ні. Перші породжують правові наслідки і називаються юридичними. Факти, що не породжують правових наслідків, не належать до юридичних.

Юридичні факти поділяються на дії та події. Ті з них, які настають незалежно від волі людини, називаються подіями (смерть, землетрус, інші стихійні лиха сил природи).

Дії - це факти, які настають за волею людей. Вони можуть мати протиправний або правомірний характер: перші порушують чинний закон, інші відповідають йому. Дії, які здійснюються відповідно до чинного законодавства, називаються правомірними, а ті, що порушують його, - неправомірними.

Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату (на виникнення, зміну або припинення прав та обов'язків), називаються правочинами.

Встановлення, зміна або припинення прав і обов'язків для певних осіб настає за їхньою згодою, за їхнім бажанням, тобто за їхньою волею (волевиявленням). Такі правочини називаються двосторонніми. Без згоди другої сторони не можна укласти договір, а якщо він все ж буде укладений попри волю будь-якої із сторін, то такий договір буде недійсним.

Коли права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються за волевиявленням однієї сторони, правочин називається одностороннім (заповіт, ведення чужої справи без доручення і ін). [ 10 ]

Двосторонні правочини - це і є договори. Проте не варто змішувати поняття односторонніх правочинів, односторонніх зобов'язань і односторонніх договорів, так само як і двосторонніх правочинів, двосторонніх зобов'язань і двосторонніх договорів.

Неправомірні дії поділяються на три види:

а) цивільні правопорушення; б) проступки; в) злочини. [ 8 ]

Цивільне правопорушення, яке порушує договір, називається договірним цивільним правопорушенням (наприклад, відмова від сплати купівельної ціни, орендної плат, заподіяння шкоди майну, взятому в найом). Цивільне правопорушення, що зачіпає права чи інтереси особи, з якою порушник не перебуває в будь-яких договірних відносинах, називається позадоговірним, або деліктним.

Численні юридичні факти, які служать підставою виникнення зобов'язань, римляни згрупували в чотири групи:

а) договори; б) ніби договори; в) делікти; г) ніби делікти.

Звідси основний поділ зобов'язань: ті, що виникають з договорів - договірні, а з ніби договору, делікту і ніби делікту - позадоговірні. [ 10 ]

1.3 Сторони в зобов'язанні

Давньоримське зобов'язання мало суто особистий характер, тобто стосувалося тільки тих осіб, які його укладали. Це був виключно особистий зв'язок між кредитором і боржником, і на третіх осіб він не поширювався. Особистий характер зобов'язання проявлявся в тому, що правове відношення виникало тільки між кредитором і боржником. Спочатку зобов'язання було абсолютно невідчужуваним. Кредитор не міг передати свої права, а боржник перевести свої обов'язки на інших осіб. В зобов'язання не можна було вступити через представника. Права та обов'язки, встановлені зобов'язанням, не стосувалися третіх осіб, що не брали участі у зобов'язанні. [ 10 ]

Отже, в зобов'язанні дві сторони - кредитор і боржник. Інколи виникали зобов'язання багатосторонні, в яких брали участь більше двох осіб (наприклад, договір товариства). Переважали все ж двосторонні зобов'язання.

Наявність у переважній більшості зобов'язань двох сторін зовсім не означає, що в кожному з них бере участь тільки дві особи. Може бути й так, що беруть участь й більше учасників, - множинність осіб. У таких випадках можливі, принаймні, три варіанти:

а) на боці кредитора одна особа, а на боці боржника кілька;

б) на боці кредитора кілька осіб, а на боці боржника одна особа;

в) на боці кредитора і на боці боржника кілька осіб.

Зобов'язання з множинністю осіб на тому чи іншому боці поділяють на часткові і солідарні. І перші, і другі можуть бути активними і пасивними. Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів - це активне зобов'язання, якщо ж кілька боржників - пасивне. [ 8 ]

У частковому (або подільному) зобов'язанні за наявності кількох кредиторів кожен з них має право вимагати від боржника виконання лише своєї частки, за наявності кількох боржників кожен з них зобов'язаний виконати зобов'язання також тільки у своїй частині.

У деяких випадках кожен із боржників зобов'язаний виконати зобов'язання у повному розмірі (наприклад, відповідальність за групову крадіжку).

Часткові зобов'язання можливі тільки при подільному предметі зобов'язання (гроші, зерно, борошно тощо).

Зобов'язання, за яким кредитор має право вимагати від будь-якого із боржників його виконання в повному обсязі, називається солідарним. Боржник, що виконав зобов'язання в повному обсязі, має право вимагати від решти боржників відшкодування в тих частках, в яких він виконав зобов'язання за них (право регресу).

Заміна сторін у зобов'язанні спочатку не допускалася. Шлях до заміни сторін поклала так звана новація (оновлення зобов'язання), за допомогою якої кредитор міг передати своє право вимоги іншій особі. З цією метою кредитор зі згоди боржника укладав новий договір, того ж змісту, з третьою особою.

На зміну новації прийшла більш досконала форма заміни кредитора, а потім і боржника - цесія. Для цесії не вимагалося згоди боржника, його лише належало повідомити про заміну кредитора.

Разом з уступкою вимоги допускалося і переведення боргу на іншу особу. Переведення боргу відбувалося лише за згодою кредитора. Кредитор і новий боржник укладали новий договір, який припиняв дію старого договору, що існувала між кредитором і старим боржником. [ 10 ]

Розділ 2. ПОНЯТТЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ У СУЧАСНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

2.1 Поняття зобов'язання

Зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. [ 1, ст. 509 ]

Ще давньоримські юристи визначали зобов'язання як правові окови, через які особа примушується що-небудь виконати згідно з законами римської держави. У ЦК Франції окремого визначення терміна зобов'язання не наводиться, хоча він застосовується в різних значеннях. У широкому - як правовий зв'язок, через який одна особа зобов'язана в інтересах другої особи - кредитора здійснити дію або утриматися від дії. Також зобов'язання означає ряд інших, більш вузьких понять (борг, облігації тощо). Німецьке цивільне уложення визначенню зобов'язання присвячує § 241 - «в силу зобов'язання кредитор може вимагати від боржника надання. Надання може виражатися і в утриманні». У цивільному законодавстві Англії та США не існує узагальненого поняття зобов'язання, хоча в судовій практиці учасниками цивільного та торгового обігу категорія зобов'язання розглядається у зв'язку з договором або деліктом. [ 12, с. 613]

Термін «зобов'язання» має кілька значень. Зокрема він використовується для позначення:

1) документа, що видається боржником кредитору;

2) окремого обов'язку;

3) обов'язку, що відповідає правомочностям певної особи;

4) сукупності обов'язків з відповідними їм правомочностями. [ 11, с.357 ]

Зобов'язання є одним з видів цивільних правовідносин і мають усі ознаки останніх. Водночас вони мають і специфічні риси, що дозволяють виокремити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, розмежувати з речовими відносинами.

До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести такі:

1) сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідає праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин, в яких уповноваженій особі не конкретне коло зобов'язаних осіб, а «усі й кожен».

2) об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, в той час як об'єктами речових правовідносин є речі;

3) здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе лише в разі здійснення боржником дій, що становлять його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб;

4) зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу. Речові права - це його статика. [ 11, с.358 ]

Зобов'язання у цивілістичній літературі найчастіше визначають як цивільні правовідносини, пов'язані з переміщенням майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певних дій та обумовленого цим утриманням від інших дій.

Практично так само виглядає і законодавче визначення зобов'язання, яке міститься у статті 509 ЦКУ. Згідно з цією нормою зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання, як і будь яке інше цивільне правовідношення, складається з тих самих елементів, що мають певну специфіку як зобов'язальні правовідношення. Суб'єкти зобов'язальних правовідносин - це фізичні і юридичні особи. Управомочена особа - кредитор, а зобов'язана - боржник. Юридичним об'єктом зобов'язання визначається певна поведінка зобов'язаної особи. Але на перший план виступають позитивні дії боржника. Лише іноді негативна поведінка суб'єкта виступає як доповнення або наслідок активної функції, виконуваної боржником. Зміст зобов'язальних правовідносин утворюють суб'єктивні права і обов'язки їх учасників. Але специфіка саме зобов'язальних правовідносин полягає в тому, що змістом правомочності кредитора є право вимоги, а обов'язок боржника полягає у виконанні вимоги кредитора.[ 12, с.615 ]

Цивільний кодекс України не тільки дає загальне визначення зобов'язання, а й визначає його засади. Зокрема в ч.3 ст.509 ЦК зазначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добровільності, розумності і справедливості. Оскільки ці категорії названі серед загальних засад цивільного законодавства (ст.3 ЦК), можна дійти висновку, що у ЦК зобов'язання розглядаються як результат цивільного законодавства. [ 2, с.8 ]

Зобов'язання не утворюють обов'язків для третіх осіб. [1, ст. 511 ] Таке положення закону випливає з того, що встановлення обов'язку для третіх осіб, які не є учасниками зобов'язання, не відповідало б засадам справедливості, на яких мають ґрунтуватися зобов'язання. Водночас у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Це можливо, у разі укладення договору на користь третьої особи.

2.2 Підстави виникнення зобов'язань

Підставою виникнення зобов'язань є юридичний факт або юридична сукупність (фактичний склад).

Цивільний Кодекс України не визначає спеціально підстави виникнення зобов'язань, відсилаючи до загальних підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема у ч.2 ст. 509 зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених у ст.11 ЦК. Отже, йдеться усього лише про норму відсильного характеру. [ 11, с.365 ]

Зобов'язання виникають із договорів та інших правочинів, у результаті створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності. Зобов'язання також виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення та інших підстав, зазначених у Кодексі та інших законах України.

Не випадково серед юридичних фактів, з яких виникають зобов'язання, договір займає важливе місце. Саме цим підкреслюється значення і питома вага цивільних договорів для виникнення зобов'язань. Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання. Це означає, що права та обов'язки сторін, які становлять зміст зобов'язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

Нарівні з договорами підставою виникнення зобов'язань можуть бути односторонні правочини. У цих випадках суб'єкт цивільного права шляхом одностороннього волевиявлення або розпоряджається своїм суб'єктивним правом, або бере на себе суб'єктивний обов'язок. До односторонніх правочинів належать публічна обіцянка нагороди, видача довіреності тощо. [ 3 ]

Специфічну групу підстав виникнення зобов'язань становлять акти суб'єктів публічного права: безпосередні приписи актів цивільного законодавства; рішення суду; акти управління органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. При цьому зміст зобов'язання, що виникає безпосередньо з такого акта, визначається цим актом. Однак можливість виникнення цивільних зобов'язальних правовідносин безпосередньо з адміністративних актів хоч і значно звузилася, але не виключається.

Проте найчастіше підставою виникнення зобов'язання є юридична сукупність, що містить в собі припис закону і договір або адміністративний акт і укладений на його підставі договір тощо. Так, житлове зобов'язання щодо користування приміщеннями в будинках комунального фонду виникає із складної юридичної сукупності: ордера і укладеного на його підставі договору житлового найму. [ 11, с.366 ]

Підставою виникнення зобов'язань можуть бути також інші дії фізичних і юридичних осіб - юридичні вчинки. Наприклад, ведення чужих справ без доручення, рятування майна організації, створення літературних творів, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності [ 1, ст. 11].

Договори, односторонні правочини і акти суб'єктів публічного права являють собою правомірні дії, покликані опосередковувати нормальний цивільний обіг.

Поряд із регулятивною функцією зобов'язання також виконують охоронну функцію. Такі охоронні зобов'язання виникають з неправомірних дій -- заподіяння шкоди, придбання або зберігання чужого майна без достатніх підстав та ін. Тобто, протиправні дії також можуть виступати підставою виникнення зобов'язань. [ 4, с.22 ]

ЦК України до цієї групи підстав виникнення зобов'язань відносить створення небезпеки (загрози) життю і здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб. Однак, хоч такі зобов'язання виникають із неправомірних дій, самі вони спрямовані на досягнення правомірного результату -- відновлення порушеного майнового становища учасників майнового обороту.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути настання або ненастання певної події. Наприклад, знищення внаслідок пожежі застрахованого будинку створює обов'язок страхової компанії виплатити власнику-страхувальнику страхове відшкодування. [ 11, с.366 ]

2.3 Припинення зобов'язання

Під припиненням зобов'язання слід розуміти припинення існування прав та обов'язків його учасників, які становлять зміст зобов'язання. Це означає, що кредитор більше не має права пред'являти до боржника будь-які вимоги виходячи із даного зобов'язання, сторони не можуть переуступити свої права та обов'язки у встановленому порядку третім особам і т. д. [ 6 ]

Зобов'язання може бути припинено не тільки тоді, коли його мета досягнута, тобто при виконанні зобов'язання, а й тоді, коли ця мета не досягнута. Наприклад, у зв'язку з неможливістю виконання, при прощенні боргу.

Загальними способами припинення зобов'язання є:

виконання, зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі, угода сторін, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи. Деякі підстави передбачені в інших главах ЦК України, що регулюють окремі види зобов'язань.

Серед способів припинення зобов'язань з волі сторін належне місце займає виконання зобов'язань.

Виконання зобов'язання є нормальним способом припинення зобов'язання, досягненням мети, заради якої воно створювалося. Але припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким, а належним його виконанням.

Вимоги, що визначають належне виконання зобов'язань, містяться в законах, договорах, а за їх відсутності -- у вимогах, що звичайно ставляться.

Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому випадку на сторону, яка допустила неналежне виконання покладаються додаткові юридичні обов'язки -- відшкодування збитків, сплата неустойки та ін. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від реального виконання зобов'язання. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. [ 2, с.22 ]

З волі сторін зобов'язання припиняються шляхом зарахування зустрічної вимоги.

Зарахування -- це такий спосіб припинення зобов'язання, при якому погашаються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав або строк яких не зазначений чи визначений моментом витребування [ 2, с.122 ]

Здійснюється витребування за наявності трьох умов:

1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником;

2) вимоги мають бути однорідні, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду;

3) необхідно, щоб за обома вимогами настав уже строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не піддягає виконанню.

Зобов'язання може припинятися угодою сторін. Вона може мати місце, коли сторони не приступили до виконання зобов'язання або виконали його частково. Серед підстав припинення зобов'язань угодою сторін виділяють новацію, відступне, прощення борг.

Новація -- це угода про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими особами.

На відміну від інших угод сторін, які мають наслідком припинення зобов'язань, зокрема від відступного, новація не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання. [ 6 ]

За згодою сторін зобов'язання може бути припинене наданням замість виконання відступного (сплатою грошей, переданням майна тощо). Надання відступного як спосіб припинення зобов'язання може мати місце як при виникненні зобов'язання, так і в процесі його виконання.

Оформляється відступне договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок і строк його надання. Стосовно форми відступного діють загальні правила про форму угод. Що ж стосується форми надання відступного, то вона може бути різною: передача грошей, майна, виконання робіт, надання послуг та ін. [ 2, с.120 ]

Зобов'язання припиняється звільненням кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав інших осіб щодо майна кредитора. Таке формулювання допускає припинення зобов'язання одностороннім актом кредитора, який прощає борг. Боржник може заперечувати проти складення з нього боргу. Але в цьому випадку прощенню боргу він повинен протиставити належне виконання зобов'язання і таким способом припинити його. За загальним правилом, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання. Проте у деяких випадках, передбачених законом, зобов'язання може припинятися за волевиявленням однієї із сторін. Право на одностороннє припинення зобов'язання, як правило, зумовлене порушенням іншою стороною своїх обов'язків. [ 6 ]

До підстав припинення зобов'язань незалежно від волі сторін належать: неможливість виконання, збіг боржника і кредитора в одній особі, смерть громадянина, який є боржником або кредитором, коли зобов'язання пов'язане з його особою, ліквідація юридичної особи -- боржника чи кредитора.

Закон не визначає поняття "неможливість виконання зобов'язання". Під ним слід розуміти неможливість для боржника через різні причини здійснити передбачені зобов'язанням дії, спрямовані на його виконання. Розрізняють випадкову і винну неможливість виконання. При випадковій неможливості виконання зобов'язання припиняється, і боржник не несе відповідальності за його невиконання. При винній неможливості виконання зобов'язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов'язок виконання трансформується в обов'язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку і т. д. [ 4, с.65 ]

Припинення зобов'язань у разі збігу боржника і кредитора в одній особі відбувається внаслідок правонаступництва, тобто переходу прав та обов'язків від боржника до кредитора і навпаки.

Як правило, смерть громадянина -- кредитора чи боржника -- не тягне за собою припинення зобов'язання, оскільки майнові права та обов'язки, які становлять його зміст, переходять у випадку смерті кредитора чи боржника до їх спадкоємців. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі боржника. Зобов'язання також припиняється смертю кредитора, якщо виконання проводиться особисто для кредитора. [ 4, с.65 ]

Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника чи кредитора), крім випадків, коли законом або іншими правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.

2.4 Класифікація зобов'язань

Класифікація зобов'язань може бути проведена за різними критеріями. Найзручнішою є класифікація з використанням принципу дихотомії - поділу на два парних поняття. Водночас можливий і відступ від даного принципу для докладніших класифікацій.

1) Залежно від підстав виникнення зобов'язання прийнято поділяти на договірні та недоговірні.

Договірні зобов'язання виникають на підставі домовленості його учасників (дво- або багатосторонній договір).

Недоговірні зобов'язання виникають внаслідок інших юридичних фактів (одностороннього правочину, заподіяння шкоди, рятування майна тощо).

Значення такого поділу полягає в тому, що зміст договірних зобов'язань визначається не тільки законом, а насамперед домовленістю їх учасників, зміст недоговірних - ґрунтується на законі, односторонньому волевиявленні суб'єкта приватного чи публічного права.

2) Залежно від мети (спрямованості) зобов'язання поділяються на регулятивні і охоронні.

Регулятивні зобов'язання - це правовідносини, змістом яких є правомірна поведінка учасників. Вони можуть регулювати поведінку учасників договору, а також будь-яку іншу правомірну діяльність у сфері приватно-правових відносин.

Охоронні зобов'язання виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення. Їх метою є захист порушеного інтересу суб'єкта цивільного права.

3) За співвідношенням прав і обов'язків зобов'язання поділяються на односторонні і взаємні (зустрічні, синалагматичні).

В односторонніх зобов'язаннях в однієї із сторони є лише права, в іншої - лише обов'язки (наприклад, зобов'язання із заподіяння шкоди).

У взаємних зобов'язаннях кожен із учасників такого зобов'язання має як права, так і обов'язки. Кожна із сторін є одночасно і кредитором, і боржником. [ 11, с.359 ]

4) Залежно від характеру правового зв'язку між учасниками зобов'язання воно може бути простим або складним.

Якщо сторони мають лише по одному праву і одному обов'язку, то зобов'язання вважається простим. Якщо прав і обов'язків у сторін зобов'язання кілька, то воно є складним. Так, зобов'язання, що виникли із договору дарування, - прості, а з договору купівлі-продажу - можуть бути як простими, так і складними.

5) Залежно від значення зобов'язання для його сторін розрізняють головні (основні) і додаткові (акцесорні) зобов'язання.

Головні зобов'язання можуть існувати самостійно без додаткового зобов'язання (наприклад, купівля-продаж).

Додаткові зобов'язання виникають лише за наявності головного зобов'язання і нерозривно пов'язані з ним (наприклад, порука). Додаткові зобов'язання завжди слідують за головним і автоматично припиняються разом з ним.

6) Залежно від пов'язаності зобов'язань з особистістю їх учасників можна виділити зобов'язання особистого характеру і зобов'язання не персоніфіковані.

Особливістю зобов'язання особистого характеру є необхідність виконання дій, до є об'єктом, особисто учасником. У таких зобов'язаннях неприпустима заміна однієї із сторін, і вони припиняються у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, що є їхнім учасником. Так, при відшкодуванні шкоди, заподіяної здоров'ю фізичної особи, кредитором може бути лише потерпілий.

Не персоніфіковані зобов'язання не пов'язані з особистістю боржника чи кредитора. Тому в них можлива передача прав і обов'язків у порядку правонаступництва, заміна осіб у зобов'язанні тощо.

7) З точки зору визначеності змісту зобов'язання розрізняють зобов'язання з визначеним обсягом вимог і зобов'язання з невизначеним змістом.

У зобов'язаннях з визначеним обсягом вимог точно відомо, виконання яких обов'язків і в якому обсязі може зажадати кредитор від боржника.

У зобов'язаннях з невизначеним обсягом вимог (алеаторних) обсяг прав і обов'язків встановлюється лише в загальному вигляді. Конкретні суми, послуги тощо визначаються вже під час виконання зобов'язання. Наприклад, до алеаторних відносяться зобов'язання, що виникають із договору довічного утримання. [ 11, с.360 ]

8) З точки зору визначеності предмета виконання можна виділити зобов'язання з конкретним предметом виконання, альтернативні і факультативні.

Зобов'язання з конкретним предметом виконання мають місце тоді, коли предметом зобов'язання є цілком конкретна поведінка учасників. Це загальне правило.

Альтернативні зобов'язання означають, що боржник має здійснити для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором, право вибору належить боржнику, що виконує зобов'язання, якщо інше не випливає із закону, договору або сутності зобов'язання. Причому здійснення будь-якого з них вважається виконанням зобов'язання.

Факультативні зобов'язання мають місце у випадках, коли боржник зобов'язаний здійснити на користь кредитора конкретну дію, а якщо це неможливо - має право замінити її виконання іншою дією, що заздалегідь обумовлено угодою сторін. [ 9, с.251 ]

М.В. Гордон запропонував об'єднаний критерій для класифікації зобов'язань, який сполучав економічні та юридичні ознаки зобов'язань. Побудована за комбінованим критерієм система зобов'язань має такий вигляд:

1) зобов'язання з сплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);

2) зобов'язання з безоплатної передачі майна в користування (майновий найом, найом жилого приміщення);

3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);

4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція);

6) зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

8) зобов'язання зі страхування (майнове та особисте страхування);

9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

Кожній з наведених груп зобов'язань властиві специфічні ознаки, а кожне окреме зобов'язання забезпечується особливим юридичним нормуванням. [ 5 ]

Розділ 3. ЕЛЕМЕНТИ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Зобов'язання, як і будь-яке інше цивільне правовідношення, складається із тих самих елементів, що мають певну специфіку як зобов'язальні правовідношення. Суб'єкти правовідношення - це фізичні та юридичні особи. Управомочена особа - кредитор, а зобов'язана боржник. Юридичним об'єктом зобов'язання визнається певна поведінка зобов'язаної особи. Але на перший план виступають позитивні дії боржника. Лише іноді негативна поведінка суб'єкта виступає як доповнення або наслідок активної функції, виконуваної боржником. Зміст зобов'язальних правовідносин утворюють суб'єктивні права та обов'язки їх учасників. Але специфіка саме зобов'язальних правовідносин полягає у тому, що змістом правомочності кредитора є право вимоги, а обов'язок боржника полягає у виконанні вимоги кредитора.

3.1 Суб'єкти зобов'язання

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. [ 1, ст.509 ]

У зобов'язанні беруть участь не менше двох осіб, які іменуються його суб'єктами. У визначенні зобов'язання, сформульованому у ст. 562 ЦК України, названі два суб'єкти - кредитор та боржник. Це загальне найменування сторін, в окремих видах зобов'язань вони мають спеціальні назви, наприклад, замовник та підрядчик, довіритель та повірений, потерпілий та спричинював шкоди.

Кредитор виступає як активна сторона зобов'язання, оскільки має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Основна відмінність кредитора від уповноваженої особи у речовому зобов'язанні полягає в тому, що кредитор має право не на річ, а на дію, яку має здійснити боржник на його користь. [ 3 ]

Боржник - це пасивний учасник зобов'язання через те, що на ньому лежить обов'язок здійснити на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошу тощо, або утриматися від виконання певних дій [ 1, ст. 509]

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно вільний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов'язання, він певним чином обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою свободу, покладаючи на себе правові обов'язки. У більшості зобов'язань кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого зобов'язання виконати певні дії (купівля-продаж, оренда, поставка, комерційна концесія тощо). [ 9, с.252 ]

У більшості випадків боржник добровільно (за договором) приймає на себе зобов'язання, хоча можливі ситуації, коли обов'язки у боржника виникають через пряму вказівку закону (наприклад, у випадку компенсації моральної шкоди громадянину).

У зобов'язанні на стороні як боржника, так і кредитора можуть брати участь як одна, так одночасно і кілька осіб (зобов'язання з множинністю осіб). Простими є зобов'язання, в яких є один боржник і один кредитор. Складними є зобов'язання, де на котрійсь із сторін (або на обох сторонах) виступають кілька осіб. [ 12, с.618 ]

У науці цивільного права розрізняють пасивну та активну, а також змішану множинність осіб.

Пасивна множинність виникає за участі кількох осіб на стороні боржника, наприклад, відповідальність за спільно спричинену шкоду. Активною визнається множинність осіб, які виступають на стороні кредитора. Така ситуація має місце у випадку спричинення громадянином шкоди майну, що перебуває у власності двох або кількох осіб. [ 11, с.364 ]

При обох вище вказаних ситуацій, наприклад при спільному спричиненні шкоди спільній власності, виникає змішана множинність осіб (зобов'язання, в якому бере участь кілька осіб на стороні кредитора і кілька на стороні боржника). Множинність осіб може існувати як із самого початку існування зобов'язання, так і з'явитися пізніше [ 12, с.618 ].

Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між кількома кредиторами або боржниками розрізняють зобов'язання часткові, солідарні і субсидіарні.

У часткових зобов'язаннях кожен боржник повинен виконати зобов'язання в певній частині, а кожен кредитор має право вимагати виконання певної частини зобов'язання. У солідарних зобов'язаннях кожному кредитору у повному обсязі належить право вимоги, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. У субсидіарних зобов'язаннях є основний кредитор або боржник і додатковий кредитор (боржник). За загальним правилом, між сторонами встановлюються часткові зобов'язання. [ 11, с.364 ]

Зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб, але у випадках, передбачених домовленістю сторін, може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання.

Цивільний кодекс передбачає можливість заміни як кредитора, так і боржника. Підставами заміни кредитора є: 1) цесія - передання ним своїх прав іншій особі за правочином. Згідно з пунктом 1 ч.1 ст.512 ЦК, відступленням права вимоги, тобто цесією, вважається лише вольова дія (правочин) кредитора, яка полягає у переданні ним своїх прав іншій особі. На користь такого висновку свідчить і саме походження терміна «цесія», пов'язаного з римським in jure cession (передання права) [ 7 ]. 2) правонаступництво; 3) суброгація; інші підстави, встановлені законом.

Іншим випадком заміни осіб в зобов'язанні є переведення боргу (делегація). На відміну від цесії, тут має місце заміна не уповноваженої, а зобов'язаної сторони. [ 9, с.357 ]

3.2 Об'єкти зобов'язання

Об'єктом зобов'язального правовідношення є дії, що становлять водночас зміст зобов'язання. Дія передбачає точну визначеність її, щоб при виконанні зобов'язання не виникало сумнівів щодо того, що саме чекають від боржника. Дія, що становить об'єкт зобов'язання, може полягати в :

· передачі від однієї особи до іншої речі у власність (купівля-продаж, міна, дарування);

· надання речі в користування (майновий найом);

· здійснення послуг на користь іншої особи (доручення, комісія);

· утримання від дій, виключне право на яке належить кредиторові (видавничий договір) [ 12, с.620 ]

Дія, що становить об'єкт зобов'язання може бути однократною, багатократною чи тривалою. Так, за договором дарування квартири угода здійснюється одноразово і права та обов'язки сторін припиняються з виконанням усіх повноважень та необхідних дій за договором. При виконання зобов'язання відшкодувати працівникові втрату ним працездатності, відповідні платежі здійснюються багатократно і припиняються відновленням працездатності або смертю особи. Якщо має місце договір схову, то це зобов'язання матиме тривалий характер - права та обов'язки існують протягом усього терміну дії договору.

У силу зобов'язання активний суб'єкт, наділений правами, має можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання дій, активної поведінки, а не право на його волю, тобто може вимагати лише дії, передбачені конкретним зобов'язанням (незалежно від правомірності чи неправомірності підстав виникнення такого зобов'язання).

Зобов'язання залежно від визначеності дій поділяються на види.

В альтернативному зобов'язанні боржник вибирає спосіб виконання, якщо інше не передбачено законом або договором. Якщо боржник не здійснить вибору, це може зробити кредитор.

У факультативному зобов'язанні боржник зобов'язаний здійснити на корить кредитора конкретні дії, але може замінити їх іншим, завчасно передбаченим предметом. Від альтернативного зобов'язання факультативне відрізняється повною визначеністю предмета. Кредитор не може вимагати заміни виконання, а лише при неможливості виконання факультативне зобов'язання припиняє свою дію. [ 12, с.364 ]

Об'єкти зобов'язань -- це те, на що спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати: 1) в передачі речі у власність чи користування; 2) виконанні певної роботи; 3) сплаті грошей (відшкодуванні збитків) та ін. Проте необхідно пам'ятати, що власне дії зобов'язаної особи є юридичним об'єктом зобов'язання, а речі, гроші, послуги -- це матеріальні об'єкти зобов'язання (предмети). [ 9, с.250 ]

Від об'єкта зобов'язання слід відрізняти предмет зобов'язання. Якщо об'єкт - це певна поведінка його учасників, то предмет - ті речі та майно, нематеріальні блага, стосовно яких існує інтерес учасників цього правовідношення. [ 11, с.364 ]

3.3 Зміст зобов'язання

Зміст зобов'язальних правовідносин, як і будь-яких інших цивільних правовідносин, утворюють суб'єктивні права та обов'язки його учасників. Можливість здійснення суб'єктивного права полягає у реалізації тих правомочностей, які за своїм змістом закладені у зобов'язанні. Але у зобов'язанні є і суб'єктивні обов'язки, які можуть бути активними, коли особа повинна вчиняти певні дії, і пасивними, коли вона зобов'язана утримуватися від певних дій.

Оскільки суб'єктивні права та обов'язки взаємопов'язані, то їх здійснення залежить від способів реалізації тих чи інших. Вирізняють принципові способи реалізації - фактичні і юридичні. Фактичні полягають у здійсненні таких дій, які викликають їх майнові і немайнові наслідки, що стосується прав та інтересів окремих осіб, але наслідки ці не мають юридичного характеру. Юридичні способи здійснення суб'єктивного права полягають у реалізації дій юридичного характеру: правочинів, укладенні авторських договорів та інших наслідків.

Важливе значення мають способи здійснення суб'єктивних обов'язків. Суб'єктивні обов'язки активного характеру можуть призвести до припинення зобов'язання в цілому або викликати у зобов'язаної особи право одержання зустрічного задоволення. Цивільно-правовий обов'язок, що є мірою поведінки, якої має дотримуватись зобов'язана особа, тісно пов'язаний із тим правом вимоги, яким наділена уповноважена особа. [ 11, с.84 ]

Особливість змісту зобов'язальних правовідносин, виявляється в тому, що правомочність кредитора набуває форми права вимоги, а обов'язок боржника має форму боргу, як обов'язку виконання вимоги кредитора.

Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру.[ 6 ]

Однак, як відзначається у літературі, зміст зобов'язання не завжди вичерпується правом вимагати вчинення виключно дій майнового характеру (або утримання від вчинення таких дій). Кредитор має право також вимагати вчинення і дій немайнового характеру.

Змістом, зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав використання зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань. Коли одній стороні зобов'язання належить право, а іншій -- обов'язок, зобов'язання вважається одностороннім. Наприклад, такі зобов'язання характерні для договору дарування. Якщо кожна зі сторін набуває поруч з правами ще й певних обов'язків, то зобов'язання вважається взаємним (купівля-продаж, оренда, перевезення). [ 9, с.258 ]

Залежно від ступеня визначеності предмета зобов'язання їх поділяють на однооб'єктні, альтернативні і факультативні. За однооб'єктним зобов'язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.

Альтернативне зобов'язання -- це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і становить виконання зобов'язання.

На відміну від альтернативних, факультативні зобов'язання --це зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен передати кредитору майно, але замість цього може виконати певну роботу, якщо виконання першого стає неможливим, при цьому кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії.

Особа, яка за певних умов, визначених законом чи договором, обставин виступила в ролі боржника і надала кредитору належне, набуває право регресу.

Регресні зобов'язання (право зворотної вимоги до винної особи) -- це зобов'язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкодування цієї суми. Так, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Регресні зобов'язання виникають як наслідок виконання іншого зобов'язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників (боржник, що задовольнив вимогу кредитора, сам стає кредитором щодо іншого боржника), а й у випадках наявності вини зобов'язаної особи і відсутності вини кредитора. Наприклад, якщо водій авто-підприємства вчинить дорожньо-транспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопідприємство (як власник джерела підвищеної небезпеки), яке, у разі задоволення позову потерпілого, має право звернутися з регресним позовом до безпосереднього винуватця аварії - водія. [ 9, с.258 ]

ВИСНОВКИ

Зобов'язальне право -- це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообігу, а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю юридичних та фізичних осіб.

Ще в Стародавньому Римі юристи детально розробили процес регулювання зобов'язально-правових відносин, договірну і позадоговірну системи. Глибокі й детальні розробки зобов'язальних відносин римських юристів надовго пережили своїх творців і були сприйняті пізнішими правовими системами. Основні положення римського зобов'язального права ще й досі зберігають свою життєдіяльність.

Зобов'язання являє собою такі правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання складається з суб'єктів, об'єктів та змісту.

Суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник -- особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об'єкти зобов'язань -- це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обов'язки суб'єктів (наприклад, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо).