Поняття компетенції державних нотаріальних органів

15

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА”

Кафедра правознавства

РЕФЕРАТ

З ДИСЦИПЛІНИ НОТАРІАТ

на тему: Поняття компетенції державних нотаріальних органів

Виконав: студент V курсу,

41-12 ПР 08/з групи

юридичного факультету

спеціальності «Правознавство»

Полтавського інституту

економіки і права

Красій Артур В'ячеславович

Полтава 2010

Вступ

Нотаріус (notarius) - слово іншомовного походження, яке в дослівному перекладі з лат. означає писар, секретар. У сучасному розумінні нотаріус - це службова особа, яка засвідчує, оформляє різні юридичні акти. Однак обмежене визначення не дає можливості скласти повне уявлення про роботу всієї системи органів нотаріату, прирівняних до них органів, а отже, про окремий напрям юридичної роботи, визначається як нотаріальна діяльність.

Поряд із прокурорською, суддівською, слідчою нотаріальна діяльність є необхідним елементом, невід'ємною частиною в ланцюжку юридичних дій та процедур, що здійснюються системно у всіх напрямках правової практики. Слід зазначити, що в науковій літературі діяльність нотаріату висвітлюється обмежено. Немає конкретизуючих вказівок щодо нотаріусів і в системі міжнародно-правових актів. Але це зовсім не свідчить про другорядну роль нотаріату в системі юридичних установ та у сфері здійснення юридичної практики.

Іноді нотаріальну діяльність називають за її змістом засвідчувальною діяльністю, що справді розкриває її функціональне призначення та сутність як окремого виду юридичної роботи. І, говорячи про значення засвідчувальної діяльності, слід згадати, що повсякденна потреба в ній зумовила надання права на здійснення нотаріальних дій іншим органам та посадовим особам, які не входять до системи органів нотаріату. Своєчасне вирішення життєвих ситуацій передбачає невідкладність здійснення нотаріальних дій, без чого органи та установи не можуть прийняти до свого провадження справу, а отже, інтерес громадянина залишається незадоволеним, виникають перепони на шляху реалізації суб'єктивного права.

Основні завдання зі здійснення нотаріальної діяльності покладено на нотаріат, під яким розуміють систему органів та посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством, з метою надання їм юридичної вірогідності. Посадових осіб нотаріату називають нотаріусами, а їх дії - нотаріальними.

Нотаріуси поділяють на державні та приватні, але вони здійснюють свою діяльність на підставі єдиних нормативно-правових актів, що видаються Українською державою.

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться відповідними управліннями. На чолі державної нотаріальної контори стоїть завідуючий. Наказом начальника управління юстиції Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 1993 р. було внесено зміни до штатного розкладу державних нотаріальних контор. У кожній нотаріальній конторі м. Ки-єва посаду одного нотаріуса було перейменовано на посаду заступника завідуючого нотаріальної контори, крім першої, де залишаються дві штатні посади заступників завідуючого.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою, і як така відповідає за завдану заінтересованим особам шкоду, спричинену незаконними чи недбалими діями державного нотаріуса, який відповідає перед нотаріальною конторою в порядку регресу (ст. 17 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до наказу Президента України від 23 серпня 1998 р. «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку. Крім того, за цим наказом державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до державних службовців відповідних категорій.

Нотаріальні дії в Україні вчиняються державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, консульськими установами, посадовими особами виконкомів, державними нотаріальними архівами та посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України «Про нотаріат».

Розмежування між ними кола нотаріальних дій з урахуванням виду цих дій є предметною компетенцією.

Предметна компетенція державних нотаріальних контор регулюється ст. 34 Закону України «Про нотаріат». Перелік нотаріальних дій, вказаних у цій статті, не є вичерпним - на державні нотаріальні контори може бути покладено вчинення і інших нотаріальних дій.

Предметна компетенція нотаріальних органів

Дії, передбачені ст. 34 Закону України «Про нотаріат», можна класифікувати за їхньою цілеспрямованістю. Перша група - це дії, спрямовані на виникнення, підтвердження чи припинення правовідносин: посвідчення угод, видача свідоцтва про право на спадщину, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, свідоцтва про придбання будинку з публічних торгів.

Другу групу складають дії, направлені на забезпечення правовідносин: вжиття заходів до охорони спадкового майна, накладення заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншого нерухомого майна, вчинення виконавчих написів, прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів, подання чеків до платежу і посвідчення несплати, чеків, вчинення протестів векселів.

До третьої групи відносяться дії, що посвідчують безспірні факти: що громадянин є живим, перебування громадянина в певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, час пред'явлення документів.

Четверта група складається з дій, що засвідчують доказові факти: вчинення морських протестів, засвідчення вірності копій документів і виписок із них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу. І останню, п'яту групу складають дії допоміжного характеру: прийняття на зберігання документів, видача дубліката документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори чи в державних нотаріальних архівах.

У деяких міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною, передбачається вчинення нотаріальних дій, невідомих українському законодавству про нотаріат. Зокрема, до таких дій відносять розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави і поданого нотаріусові після смерті заповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подається нотаріусу на території України, то ця дія входить до його компетенції та має вчинятися в такому порядку.

Права та обов'язки нотаріусів

Компетенція нотаріальних органів - визначене законом коло дій, що їх учиняють нотаріальні органи для виконання покладених на них завдань. Це - посвідчення угод, видача свідоцтва про право на спадщину, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, посвідчення безспірних юридичних фактів тощо (ст. 34 Закону України «Про нотаріат»).

Але, в поняття компетенції входять не тільки повноваження на вчинення основних нотаріальних дій, вказаних у ст. 34 Закону України «Про нотаріат», а й коло прав та обов'язків, наданих нотаріусові чи посадовій особі відповідно до законодавства. Це - витребування необхідних документів і відомостей, перевірка законності вчинюваної нотаріальної дії, перевірка дієздатності фізичних осіб, правоздатності юридичних осіб, установлення дійсного волевиявлення сторін при посвідченні угод, перевірка повноважень представника, відкладення чи зупинення вчинення нотаріальної дії, роз'яснення прав та обов'язків заінтересованим особам, попередження про правові наслідки вчинюваної нотаріальної дії тощо.

Отже, поняття компетенції нотаріальних органів є широким, бо охоплює й поняття підвідомчості, тобто коло дій, що вчиняються нотаріальними органами відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат», а також коло певних, передбачених законом прав та обов'язків, що надають їм можливість здійснити підвідомчі нотаріальним органам дії.

Нотаріальні органи мають право вчиняти лише ті дії, що законом віднесені до їхньої компетенції. Перше, що мають зробити нотаріус чи посадова особа в разі звернення заінтересованої особи, - це перевірити, чи віднесено законом до його провадження питання, з яким до нього звернулися.

Точне і неухильне дотримання правових норм щодо компетенції гарантує належний захист прав і законних інтересів громадян та організацій.

Нотаріальні дії в Україні вчиняються державними нотаріальними конторами, приватними нотаріусами, консульськими установами, посадовими особами виконкомів, державними нотаріальними архівами та посадовими особами, вказаними в ст. 40 Закону України «Про нотаріат».

Розмежування між ними кола нотаріальних дій з урахуванням виду цих дій є предметною компетенцією.

Раніше, за Законом Української РСР від 25 грудня 1974 р., в поняття предметної компетенції входило розмежування нотаріальних дій між Першою нотаріальною конторою та іншими державними нотаріальними конторами. Зараз, коли державні нотаріальні контори мають однакову предметну компетенцію, таке поняття предметної компетенції втратило своє значення.

Предметна компетенція державних нотаріальних контор регулюється ст. 34 Закону України «Про нотаріат». Перелік нотаріальних дій, вказаних у цій статті, не є вичерпним - на державні нотаріальні контори може бути покладено вчинення і інших нотаріальних дій.

У вчиненні нотаріальних дій нотаріуси мають рівні права та однакові обов'язки незалежно від того, чи працюють вони в державній нотаріальній конторі, чи займаються приватною практикою. Документи, складені приватними нотаріусами, мають таку саму правову силу, як і документи, складені державним нотаріусом. І державні, і приватні нотаріуси вчиняють нотаріальні дії від імені держави. Нині приватні нотаріуси відповідно до Указу Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р. мають печатку з зображенням Державного Герба України, зазначенням посади, прізви-ща, імені та по батькові, а також нотаріального округу.

До предметної компетенції приватного нотаріуса входять майже всі нотаріальні дії, передбачені ст. 34 Закону України «Про нотаріат». Відповідно до ст. 36 цього Закону з компетенції приватного нотаріуса виключалося вчинення таких дій: накладання і зняття заборони відчуження нерухомості, видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них, видача свідоцтва про право на спадщину, вжиття заходів до охорони спадкового майна, посвідчення договорів довічного утримання, засвідчення справжності підпису на документах, призначених для дії за кордоном, посвідчення доручень для цієї ж мети, а також засвідчення справжності підпису батьків чи опікуна (піклувальника) на заяві про згоду на усиновлення дитини. Такі досить широкі винятки з компетенції приватного нотаріуса викликали певні незручності в їхній діяльності; особливо це стосувалося заборони посвідчувати доручення і засвідчувати справжність підпису на документах, які повинні були діяти за кордоном.

3 огляду на викладене вище Указом Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р. було змінено компетенцію приватного нотаріуса. Відтепер вони не можуть учиняти тільки дві нотаріальні дії: видавати свідоцтво про право на спадщину та вживати заходів до охорони спадкового майна.

Залишилося не до кінця вирішеним питання про право приватного нотаріуса засвідчувати справжність підпису батьків, опікунів (піклувальників) на заявах про згоду на усиновлення. Відповідно до Указу Президента можна зробити висновок, що приватні нотаріуси мають право вчиняти цю дію, а відповідно до ст. 105 Кодексу про шлюб та сім'ю вони такого права не мають, бо в названій статті вказано, що справжність підпису на таких заявах може засвідчувати тільки державний нотаріус.

Компетенція консульських установ щодо вчинення нотаріальних дій регулюється ст. 38 Закону України «Про нотаріат» та Консульським статутом України, затвердженим указом Президента України від 2 квітня 1994 р.

Вони можуть посвідчувати угоди, видавати свідоцтво про право на спадщину, на частку в спільному майні подружжя, вживати заходів до охорони спадкового майна, приймати в депозит грошові суми та цінні папери, приймати на зберігання документи, посвідчувати юридичні факти знаходження громадянина в живих, у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, часу пред'явлення документів, засвідчувати вірність копії документів і виписок із них, справжність підпису на документах і вірність перекладу з однієї мови на іншу, вчиняти морські протести та виконавчі написи.

Як уже зазначалося, виконкоми сільських, селищних і міських рад мають право вчиняти деякі найбільш поширені й нескладні нотаріальні дії, якщо в місцевості немає нотаріусів. Це зручно для місцевого населення, бо звільняє його від поїздок до міст і районних центрів; надання виконкомам повноважень вчиняти певні нотаріальні дії є доцільним з огляду на специфіку цих дій.

Посадові особи виконкомів місцевих рад можуть посвідчувати односторонні угоди - заповіти й доручення. Вчинення цих нотаріальних дій у багатьох випадках може бути терміновим, коли зволікати не можна.

Посадовим особам виконкомів надано право засвідчувати вірність копій документів і виписок із них, а також справжність підпису на документах. Це дуже поширені, а водночас нескладні нотаріальні дії, тому віднесення їх до компетенції виконкомів є виправданим.

До компетенції виконкомів місцевих рад входить вжиття заходів до охорони спадкового майна та реєстрація заборон на відчуження нерухомості. Ці нотаріальні дії зручніше вчиняти на місці, тим більш, що вжиття заходів до охорони спадкового майна може вимагати негайного їх здійснення.

Посадові особи мають право вчиняти тільки ці дії, передбачені ст. 37 Закону України «Про нотаріат». Виходячи з того, що посадові особи виконкомів не завжди мають спеціальну юридичну підготовку, вони не є правомочними вчиняти складні нотаріальні дії, а також оформляти документи, що мають діяти за кордоном.

Після визначення предметної компетенції для вчинення нотаріальної дії необхідно визначити територіальну компетенцію, тобто яка саме державна нотаріальна контора, який саме приватний нотаріус і посадова особа якого саме виконкому місцевих рад мають право вчиняти конкретну нотаріальну дію.

Територіальна компетенція - це розмежування кола нотаріальних дій між нотаріальними органами з урахуванням території діяльності цих органів.

Існує загальне правило територіальної компетенції, відповідно до якого нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою будь-якого виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради на всій території України (ст. 41 Закону України «Про нотаріат»).

Законом передбачено винятки з цього загального правила, коли за вчиненням нотаріальної дії можна звернутися тільки до певного нотаріуса чи посадової особи певного виконкому місцевих рад. Ці винятки стосуються найбільш складних і важливих нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про нотаріат» посвідчення угод про відчуження чи заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, а також іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням цього нерухомого майна.

Вжиття заходів до охорони спадкового майна (ст. 60 Закону України «Про нотаріат»), видача свідоцтва про право на спадщину (ст. 66 Закону України «Про нотаріат»), видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя (ст. 71 Закону України «Про нотаріат») провадяться за місцем відкриття спадщини.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя за життя обох подружжя, якщо до складу майна входять жилий будинок, квартира, дача, садовий будинок, гараж, земельна ділянка, а також інше нерухоме майно, видається нотаріусом за місцезнаходженням цього майна (ст. 70 Закону України «Про нотаріат»).

Так само вирішується питання про територіальну компетенцію щодо видачі свідоцтва про придбання жилих будинків із публічних торгів - за місцезнаходженням будинку (ст. 72 Закону України «Про нотаріат»), щодо накладання заборони відчуження нерухомого майна - за місцезнаходженням жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража чи за місцезнаходженням земельної ділянки (ст. 73 цього ж Закону).

Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів провадиться нотаріусом за місцем виконання зобов'язання (ст. 85 Закону України «Про нотаріат»).

Прийняття чеків для пред'явлення до платежу і посвідчення несплати чеків, вчиняється нотаріусом за місцезнаходженням платника (ст. 93 Закону України «Про нотаріат»).

Крім того, якщо міжнародним договором установлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, то нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції України (ст. 103 Закону України «Про нотаріат»).

До таких дій, зокрема, належать розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, і поданого нотаріусові після смерті заповідача для розкривання та оголошення. Якщо такий заповіт подається нотаріусові на території України, то вказана дія входить до його компетенції і має вчинятися в такому порядку.

Нотаріус повинен оголосити зміст заповіту й скласти протокол про його стан і зміст. Протокол підписується нотаріусом та особою, яка подала заповіт. Цими ж особами підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався в нотаріуса у запечатаному вигляді, то ці дії провадить нотаріус одноособово. До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог договору - копія протоколу та оригінал заповіту. Вказані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані конкретній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.

3 метою захисту прав та інтересів громадян, які знаходяться на лікуванні, у плаванні, в експедиціях тощо, законом передбачається право посадових осіб окремих організацій посвідчувати заповіти та доручення, що прирівнюється до нотаріального посвідчення (ст. 40 Закону України «Про нотаріат»).

Надане посадовим особам право посвідчувати заповіти й доручення обумовлено тим, що за певних обставин, коли немає поблизу нотаріуса, може виникнути нагальна необхідність вчинити ці дії.

Заповіти громадян, які знаходяться на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях, посвідчуються головними лікарями, їхніми заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих закладів. Заповіти громадян, які проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчуються директорами та головними лікарями цих будинків.

Заповіти також можуть посвідчувати капітани морських суден і суден внутрішнього плавання щодо громадян, які знаходяться у плаванні. Таке ж право мають начальники експедицій щодо громадян, які знаходяться в розвідувальних, арктичних та інших експедиціях.

Надалі посадовим особам надається право посвідчувати не тільки заповіти, а й доручення. Мова йде про заповіти й доручення військовослужбовців та інших осіб, які знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах. Таке право надається начальникам, заступникам по медичній частині, старшим і черговим лікарям цих закладів.

Право посвідчувати заповіти й доручення мають командири (начальники) військових части, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів щодо військовослужбовців. А в пунктах, де дислокуються ці військові частини, з'єднання, установи та військово-навчальні заклади, командири (начальники) мають право посвідчувати ці угоди і щодо робітників та службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, але тільки за умови, що в пунктах дислокації немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії.

І останнє. Заповіти й доручення осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі, мають право посвідчувати начальники місць позбавлення волі.

Стосовно до посвідчення заповітів треба дотримуватися певних правил подальшої їх реєстрації. Посадові особи, які посвідчили заповіт, повинні негайно передати один примірник заповіту в державний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або якщо місце проживання його невідоме, заповіт надсилається до державного нотаріального архіву м. Києва.

Капітан морського судна зобов'язаний передати один примірник посвідченого заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для надсилання його до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача. Державна нотаріальна контора передає одержаний примірник заповіту на зберігання до відповідного державного нотаріального архіву з повідомленням про це заповідача та посадової особи, яка посвідчила заповіт.

Вперше, відповідно до ст. 23 Закону України «Про нотаріат», засновуються державні нотаріальні архіви в обласних центрах, у містах Києві, Севастополі й Сімферополі для тимчасового (75 років) централізованого зберігання й використання нотаріальних документів, передачі їх до відповідного державного архіву, надання методичної та практичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Положенням про державний нотаріальний архів, що було затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р., на державний нотаріальний архів покладено обов'язок здійснювати певні функції. Архів складає графіки приймання документів, на підставі яких й приймає документи; забезпечує збереження цих документів і складає щодо них науково-довідковий апарат; проводить експертизу цінності документів, що знаходяться в архіві; здійснює контроль за зберіганням документів у фондоутворювачів, надає їм методичну та практичну допомогу тощо.

Крім того, державні нотаріальні архіви можуть і вчиняти нотаріальні дії. Це - видача дублікатів і засвідчення вірності копій та виписок із документів, що зберігаються у справах архіву. При цьому він повинен додержуватися принципу таємниці вчинення нотаріальних дій.

Державні нотаріальні архіви мають право вимагати від завідуючих державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів і посадових осіб виконавчих комітетів місцевих рад, які вчиняють нотаріальні дії, додержання правил роботи з архівними документами, здійснення контролю за їх зберіганням і використанням. Також вони є правомочними: давати нотаріусам рекомендації з питань, що входять до компетенції архіву; робити запити до нотаріусів, посадових осіб виконкомів і посадових осіб, уповноважених посвідчувати заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених; вимагати відомості, необхідні для роботи архіву; залучати в необхідних випадках як експертів і консультантів працівників органів нотаріату.

Архіви можуть інформувати Міністерства юстиції України та Автономної Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій про стан архівної справи та вносити пропозиції щодо її вдосконалення.

Компетенція нотаріальних органів щодо вчинення нотаріальних дій регламентується залежно від суб'єкта, уповноваженого вчиняти нотаріальні дії. Нотаріальні органи мають право вчиняти дії, які згідно із законом належить до їх компетенції.

Висновки

Проаналізувавши наведені положення можна зробити такі висновки:

1. Діяльність нотаріату є необхідною у повсякденному житті, у випадках, коли виникає нагальна потреба здійснення певних дій, що потребують офіційного, юридичного засвідчення.

2. Нотаріальна діяльність забезпечує виконання засвідчувальної та контрольно-реєстраційної функції під час вирішення юридичних справ. Крім того, уході здійснення своїх функціональних повноважень органи нотаріату покликані зміцнювати режим законності в країні, сприяти підвищенню рівня правопорядку, охороняти відносини власності, створювати умови для всебічної реалізації прав, законних інтересів громадян, а також попереджувати факти скоєння правопорушень.

3. У своїй діяльності нотаріат керується певними принципами, виконує визначені законодавством Української держави завдання та функції, і на основі цих завдань визначаються функції нотаріусів.

4. Законом України «Про нотаріат» визначає структуру нотаріусів. У ній визначені як державні, так і приватні нотаріуси. Цей поділ відбувся для демократизації суспільного та державного життя, для урівноваження позицій держави та суспільства.

5. Однією з основних ознак нотаріату є чітка правова регламентація його діяльності. Ця ознака стосується як державних так і приватних нотаріусів. Ця регламентація передбачає точність ведення обліку, належний режим зберігання, порядку підготовки, затвердження, проходження по інстанціях, а також виконання системи вимог щодо структури, мови, реквізитів, порядку використання технічних засобів, бланків тощо.

6. Діяльність нотаріату в Україні чітко регламентується Конституцією України, Законом України «Про нотаріат», іншими указами президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами міністерства юстиції тощо.

7. Державні нотаріальні контори утримуються коштом державного бюджету. Державний нотаріус має печатку з зображенням Державного герба України, найменуванням державної нотаріальної контори і відповідним номером.

8. Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюється Міністерством юстиції України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва та Севастополя.

Використані джерела

1. Закон України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39.

2. Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: збірник офіційних нормативних актів // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 5.

3. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 18 червня 1994 р. № 18/5.

4. Положення про порядок видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю від 20.01.94 р. № 3/5.

5. Указ Президента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р. № 392/98.

6. Нотариат в СССР. - М.: Юрид. лит., 1985.

7. Радзієвська Л.К., Пасічнік С.Г. Нотаріат в Україні: [Навч. посібник] / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. - К.:Юрінком Інтер, 2000.