Державне управління

Завдання 1

Кандидат на пост Президента України Шевченко, висунутий однією з політичних партій, звернувся до Центральної виборчої комісії з проханням про його перереєстрацію через вихід зі складу партії. Центральна виборча комісія відмовила Шевченку, зазначивши, що партія може висувати кандидатом на пост Президента України як її члена, так і позапартійну особу, і запропонувала подати заяву про відмову від балотування. Шевченко звернувся до Верховного Суду України зі скаргою на дії Центральної виборчої комісії та з вимогою здійснити його перереєстрацію.

Яке рішення має прийняти Верховний суд України? Чи відповідають дії Центральної виборчої комісії вимогам законодавства? Які підстави скасування рішення про реєстрацію кандидата на пост президента України передбачені законодавством?

Ст. 47 Закону України «Про вибори Президента України» закріплює, що партія (блок) може висунути кандидатом на пост Президента України особу, яка є членом цієї партії (членом партії, яка входить до блоку), або позапартійного громадянина, який відповідно до Закону України «про вибори Президента України» має право бути обраним Президентом України. Таким чином, до звернення партії (блоку) про скасування рішення щодо реєстрації висунутого партією (блоком) кандидата на пост Президента України, громадянин вважається кандидатом на пост Президента України. У даному випадку перереєстрація неможлива без звернення партії (блоку) про скасування рішення щодо реєстрації висунутого партією (блоком) кандидата на пост Президента України.

Відповідно до Закону України «про центральну виборчу комісію» до повноваження Комісії щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України входять:

1) організовує підготовку і проведення виборів Президента України;

2) оголошує початок процесу виборів Президента України;

3) очолює систему виборчих комісій, які утворюються для проведення виборів Президента України, спрямовує та контролює їх діяльність;

4) утворює територіальні виборчі округи з виборів Президента України;

5) формує територіальні виборчі комісії з виборів Президента України; здійснює повноваження територіальної виборчої комісії для закордонного виборчого округу;

6) публікує постанови Комісії та іншу інформацію стосовно виборів Президента України у випадках, передбачених законом;

7) здійснює контроль за цільовим використанням коштів, виділених з Державного бюджету України на підготовку і проведення виборів Президента України;

8) контролює порядок надходження, обліку та використання коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України в порядку та в межах, встановлених законом;

9) встановлює форми виборчих документів, затверджує зразки виборчих скриньок для голосування, печаток виборчих комісій, визначає порядок зберігання та передачі виборчих документів до відповідних державних архівних установ;

10) заслуховує повідомлення виборчих комісій, керівників міністерств, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань, пов'язаних з підготовкою і проведенням виборів Президента України;

11) реєструє кандидатів на пост Президента України, їх довірених осіб, уповноважених представників у Центральній виборчій комісії;

12) встановлює форму та затверджує текст виборчого бюлетеня з виборів Президента України, забезпечує виготовлення виборчих бюлетенів;

13) звертається до Вищого адміністративного суду України щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України з підстав, встановлених законом;

14) встановлює та офіційно оприлюднює результати виборів Президента України;

15) вносить до Верховної Ради України подання про призначення повторних виборів Президента України у випадках, передбачених законом;

16) після складення присяги вручає новообраному Президенту України посвідчення Президента України;

17) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону, Закону України "Про вибори Президента України" та інших законів України.

Таким чином, аналізуючи норми вітчизняного виборчого законодавства можемо зробити висновок, що дії Центральної виборчої комісії є протизаконні, адже є відповідний вичерпний перелік випадків скасування рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України, крім того є вичерпний перелік повноважень ЦВК щодо виборів Президента України. Таким чином не має норми, яка б закріплювала правомірність дій визначених в завданні, а навпаки ці дії порушують існуюче виборче законодавство. Верховний суд України у цьому випадку має відмінити усі протизаконні дії ЦВК, та зобов'язати ЦВК відновити порушені права кандидата на пост Президента України Шевченка.

Відповідно до ст. 56. Закону України «Про вибори Президента України» Центральна виборча комісія розглядає питання про звернення до Верховного Суду України щодо скасування рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України у разі:

1) звернення кандидата на пост Президента України у будь-який час після його реєстрації, однак не пізніше ніж за п'ять днів до дня виборів або дня повторного голосування, з письмовою заявою про відмову від балотування;

2) неподання за сорок днів до дня виборів визначеної частиною першою статті 53 цього Закону кількості підписів на підтримку кандидата на пост Президента України;

3) звернення партії (блоку) не пізніш як за п'ятнадцять днів до дня виборів про скасування рішення щодо реєстрації висунутого партією (блоком) кандидата на пост Президента України відповідно до рішення, прийнятого у такому ж порядку, як і рішення про висунення кандидата;

4) виникнення обставин, передбачених частинами п'ятою та дванадцятою статті 46 цього Закону;

5) припинення громадянства України кандидата;

6) вибуття кандидата на пост Президента України за межі України для постійного проживання;

7) визнання кандидата на пост Президента України недієздатним чи набрання щодо нього законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину;

8) реєстрації його кандидатом у народні депутати України, кандидатом у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, кандидатом на місцевих виборах, якщо ці вибори проводяться одночасно з виборами Президента України.

Верховний Суд України розглядає заяву Центральної виборчої комісії про скасування рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України у порядку та у строки, встановлені законом.

Завдання 2

Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим прийняв рішення про утворення постійних комісій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, призначив їх голів, а також надав право постійним комісіям вносити проекти нормативно-правових актів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Депутатська фракція Верховної Ради Автономної Республіки Крим на пленарному засіданні вимагала скасувати розпорядження Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вважаючи, що він перевищив свої повноваження. Однак Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим відмовився виконувати вимоги депутатів і запропонував оскаржити його розпорядження у судовому порядку.

Проаналізуйте дії Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Чи відповідають вони вимогам закону? Як мають діяти депутати у цій ситуації?

Відповідно до Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» постійні та тимчасові комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим є органами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням постанов та рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Постійні комісії обираються Верховною Радою Автономної Республіки Крим на строк її повноважень у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії. У складі постійних комісій має бути не менше восьми і не більше п'ятнадцяти депутатів.

Постійні комісії за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим або за власною ініціативою розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля, бюджету Автономної Республіки Крим, контролюють виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим, розробляють проекти постанов та рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим і готують висновки з цих питань, виступають на засіданнях щорічних сесій з доповідями і співдоповідями.

Таким чином, з огляду на чинне законодавство Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим не мав права одноосібно прийняти рішення щодо створення постійних комісій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, призначення їх голів та окреслення обсягу повноважень.

Законодавство жодним чином прямо не вказує процедуру віднови порушених норм права, але за загальним правилом встановленим адміністративним законодавством дане рішення Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим має бути відмінене та встановлена справедливість.

Щодо поведінки депутатів, то в даному випадку, депутати Верховної Ради АРК можуть звернутися до суду та в судовому порядку відмінити незаконні рішення Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Крім того вони мають право звернення до прокурора та безпосереднє подання до Верховної Ради України, саме Верховна Рада України має повноваження згідно Конституційних норм щодо відміни протизаконних рішень Верховної Ради Автономної Ради Крим.

Процедура такого вирішення спірного питання передбачає офіційне звернення та його розгляд в п'ятнадцятиденний термін Верховною Радою України після чого рішення Верховної Ради України по цьому питанню відміняє пряме порушення законодавства. Крім того є ще один варіант поведінки депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим - звернення до Конституційного суду України з метою тлумачення Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», а саме норм щодо повноваження Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим та порядку створення комітетів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. В такому випадку Конституційний суд України повинен розглянути звернення та винести постанову щодо законності та конституційності дій Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Завдання 3

Обласною державною адміністрацією був підготовлений і внесений на розгляд Кабінету Міністрів України проект постанови „Про проведення невідкладних заходів та виділення коштів для ліквідації наслідків стихійного лиха у м. Василівка”. Разом з ним була подана пояснювальна записка і супровідний лист. Наступного після надходження та реєстрації дня проект був переданий до відповідних управлінь Секретаріату Кабінету Міністрів України, які провели фахову і юридичну його експертизу. Завізований керівниками управлінь проект був переданий міністру Кабінету Міністрів України і включений ним до порядку денного чергового засідання уряду. З огляду на попередньо проведені експертизи проекту та вивчення його членами Кабінету Міністрів України постанова була прийнята без обговорення простою більшістю голосів членів уряду, присутніх на засіданні.

У чому полягає відмінність між постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України? Чи дотриманий встановлений законодавством порядок підготовки і прийняття актів Кабінету Міністрів України?

Постанови Кабінету Міністрів України - підзаконні нормативні акти, що містять первинні (вихідні) норми, які встановлюють загальні засади правового регулювання.

Розпорядження Кабінету Міністрів України - підзаконні нормативні акти, що містять вторинні норми, які розкривають та конкретизують первинні норми, прийняті на їх основі та забезпечують їх виконання.

Відомчі нормативно-правові акти, підготовлені в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, подаються на державну реєстрацію в Міністерство юстиції України. Їхнє складання повинне відповідати Конституції й чинному законодавству України, правилам нормопроектування, узгоджуватися з раніше прийнятими актами, викладатися відповідно до правил українського правопису й вимогами Зразкової інструкції з діловодства. Відомчий нормативно-правовий акт обов'язково засвідчується підписом керівника структурного підрозділу суб'єкта нормотворчості на лицьовій стороні останнього аркуша. Розпорядницький документ, яким затверджується відомчий нормативно-правовий акт, також підлягає завіренню підписами керівника суб'єкта нормотворчості або особи, що виконує його обов'язку. Тільки після цього акт направляється для визначення необхідності його державної реєстрації юридичній службі відповідного міністерства (відомства), що поруч із візою структурного юридичного підрозділу робить оцінку про те, що він підлягає державній реєстрації.

Документи, які подаються на реєстрацію відомчого нормативно-правового акту в Україні:

1. Оригінал відомчого нормативно-правового акту й додатка до нього;

2. Три засвідчені копії (дві - українською мовою , одна - у перекладі на російську мову) розпорядницького документа (наказу, розпорядження, рішення, постанови), яким затверджений нормативно-правовий акт (положення, інструкція, порядок і т.п. ).

3. Дискета з текстами документів (Mіcrosoft Word, формат RTF, з використанням шрифту Tіmes New Roman, розмір 14, таблиці, діаграми й т.п. - в Mіcrosoft Excel).

4. Супровідний лист, підписаний керівником центрального органа виконавчої влади, що представляє акт на реєстрацію, або його заступником.

5. Пояснювальна записка, у якій обґрунтовуються підстави й ціль розробки нормативного акту, відображаються фінансово-економічні розрахунки й пропозиції щодо джерел покриття витрат, прогнозуються очікувані соціально-економічні результати реалізації акту (викладається не більш, ніж на чотирьох сторінках).

6. Відомості про всі діючі нормативні правові акти по даному питанню й інформація про строки їхнього приведення у відповідність із прийнятим актом.

7. Повідомлення про узгодження акту із зацікавленими центральними органами виконавчої влади й інших державних органів.

8. Довідка про відповідність нормативно-правового акту основним положенням законодавства ЄС, якщо цей акт по предметі правового регулювання належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства країни.

9. Висновок Національного бюро в справах дотримання Конвенції про захист прав і основних воль людини Міністерства юстиції України щодо відповідності нормативно-правового акту положенням Конвенції й практиці Європейського суду по права людини.

Державна реєстрація відомчого (міжвідомчого) нормативно-правового акту, вироблена в Україні Міністерством юстиції, полягає в наступному:

1) проведення юридичної експертизи, що складає в об'єктивному всебічному розгляді нормативно-правового акту; перевірці його відповідності вимогам і нормам чинного законодавства, правилам нормопроектування; прогнозування правових наслідків реалізації нормативно-правового акту; підготовці обґрунтованих експертних висновків;

2) ухвалення рішення про державну реєстрацію даного акту, що підписується виконавцем експертизи й одним із заступників директора Департаменту редактором, узгоджується з директором Департаменту й затверджується заступником Міністра;

3) присвоєння реєстраційного номера (складається із двох частин: число перед дробом - це порядковий номер, що починається з 1 січня кожного року, після дробу - це число, що означає загальна кількість нормативно-правових актів, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від дня введення державної реєстрації нормативно-правових актів);

4) занесення до Державного реєстру нормативних правових актів центральних органів виконавчої влади.

Реквізити відомчого нормативно-правового акту, підготовленого до внесення до державного реєстру нормативно-правових актів:

а) найменування органа (органів), що видав акт;

б) назва виду акту і його номер;

в) підпис керівника;

г) назва, посада й прізвище особи, що підписали акт.

Нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію в 5-денний строк після його прийняття.

Строк проведення державної реєстрації нормативно-правового акту в Міністерстві юстиції України становить 10 робочих днів, а якщо акт має великий обсяг -15 робочих днів від дня, що випливає після надходження його в Міністерство юстиції України.

Нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набувають чинності через 10 днів після їхньої реєстрації, якщо в них не встановлений більше пізній строку набрання ними чинності . Нормативно-правові акти, які визначають права й обов'язки громадян, набувають чинності не раніше дня доведення до відомості населення, а нормативно-правові акти з питань митної справи - через 45 днів від дня їхнього офіційного опублікування, якщо інше не передбачене самим актом, але не раніше дня їхнього офіційного опублікування.

Є група нормативних актів, які не підлягають офіційному опублікуванню за рішенням правотворчих органів. Вони мають обмежуючих грифів: "таємно", "цілком таємно", "особливої важливості", "для службового користування".

Завдання 4

На засіданні виконавчого комітету сільської ради було прийнято рішення про саморозпуск і створення органу самоорганізації населення - сільського комітету, якому були передані всі повноваження виконавчих органів сільської ради. Районний прокурор опротестував рішення виконавчого комітету сільської ради і вимагав від сільської ради негайно його скасувати. У відповіді прокурору сільський голова зазначив, що місцева рада прийняла рішення про делегування частини своїх повноважень щодо управління місцевим господарством органу самоорганізації населення - сільському комітету.

Чи відповідають дії виконавчого комітету сільської ради вимогам законодавства? Який порядок створення органів самоорганізації населення? Як має діяти у цій ситуації прокурор?

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Система місцевого самоврядування включає:

· територіальну громаду;

· сільську, селищну, міську раду;

· сільського, селищного, міського голову;

· виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

· районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси

· територіальних громад сіл, селищ, міст;

· органи самоорганізації населення.

Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються законом.

Виключною компетенцією саме сільської ради є прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення. Відповідно до умов завдання таке рішення щодо наділення прав органа самоорганізації населення прийняв виконавчий комітет, що є прямим порушенням законодавства.

Органи самоорганізації населення створюються лише після того, як було проведене зібрання населення або певної його частини села, селища чи міста з метою створення власного о органу самоорганізації. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Таким чином ініціювавши розгляд питання про створення органу самоорганізації населення та наділення його певними повноваженнями члени територіальної громади повинні зачекати щодо офіційного рішення місцевої ради про створення такого органу та наділення його певними повноваженнями.

Щодо дій прокурора то необхідно зазначити, що при такому порушенні законодавства, прокурор цілком має право сам вимагати усунення правопорушення або має звернутися до Адміністративного суду з поданням про скасування незаконного рішення виконавчого комітету сільської ради. Після цього адміністративний суд повинен розглянути рішення відповідного виконавчого комітету та винести свою постанову по цій справі, яка має усунути правопорушення та відновити діяльність виконкому сільради. Окрім того необхідно зазначити, що під час розгляду справи у суді, та до винесення постанови щодо неї орган самоорганізації населення обмежується в праві виконувати повноваження, що були передані йому виконавчим комітетом сільської ради до ухвалення постанови суду. Лише у разі визнання законним рішення виконавчого комітету сільської ради створений орган самоорганізації населення має повне право скористатися повноваженнями переданими йому відповідно до рішення виконавчого комітету, яке опротестував прокурор.