Трудове право як одна із галузей у системі права України

ТРУДОВЕ ПРАВО ЯК ОДНА ІЗ ГАЛУЗЕЙ У СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ



Зміст

1. Поняття трудового права як галузі права

2. Предмет трудового права України

3. Сфера дії норм трудового права

4. Поняття та особливості методу трудового права

5. Функції трудового права України

6. Система трудового права України

7. Поняття основних принципів трудового права України, їх класифікація



1. Поняття трудового права як галузі права

Історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні і соціальні права. Усвідомивши себе як революційну силу і вступивши в організовану боротьбу за свої права, робітничий клас прагнув зайняти певні позиції в економіці. Це, в свою чергу, забезпечувало радикальну перебудову всіх суспільних відносин.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши працівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого створилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, при якому працівник змушений був, але «вільно» і «за своїм розсудом», продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар -- робочу силу.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за допомогою цивільного права, нормами, що відносились до свободи умов і рівності сторін. Договір найму, або, як його називав законодавець, -- договір про найом послуг (ст, 1779 Кодексу Наполеона), розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар -- робоча сила.

Далі цей Кодекс встановлював, що найом послуг дозволяється лише на певний строк, що є простим нагадуванням усунення підданства (ст. 1780), і що в разі виникнення спору зі слугою перевага в показаннях надається хазяїнові (ст. 1781).

Спочатку система норм, які були прийняті державою для регулювання трудових відносин, спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву «фабричне законодавство». Пізніше почав застосовуватись термін «промислове законодавство», хоч приписи цих норм охоплювали значно більше відносин, ніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін «робітниче право», термін більш широкий, тому що він охоплював працю не тільки робітників, а й людей розумової праці.

В XX ст. значного поширення набуває термін «соціальне право», що пов'язувалось з проблемою «економічно слабких громадян». До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалось до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові відносини в суспільному виробництві.

Найбільш повно сутність цієї галузі права відображає термін «трудове право», що закріпився за роки радянської влади. Трудове право регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і саме яку роботу: службовця чи робітника. Термін «трудове право» виявився досить вдалим, бо в ньому відбивається його зміст -- регулювання праці.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.

В сучасних умовах ступінь втручання держави в економіку визначається соціальними цілями, які ставить перед собою держава. Але так чи інакше держава не може і не повинна залишатися осторонь від вирішення соціальних проблем, і одним із засобів здійснення соціальної політики є трудове законодавство. Баланс виробничих і соціальних інтересів повинен забезпечуватися в правовому регулюванні, причому баланс не зводиться до рівності сторін. В трудовому праві пріоритет в двосторонніх відносинах віддається більш слабкій стороні -- робітнику, і в основі такої позиції -- охорона прав і інтересів робітника. Цим держава здійснює охоронні функції і встановлює соціальні гарантії. Тому службова роль трудового права полягає в його соціальному призначенні.

Трудове право України регулює відносини праці на усіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що працюють за трудовими договорами з фізичними особами (ч. 1 ст. З КЗпП), воно є однією з провідних самостійних галузей єдиної системи національного права України, що її складають окремі галузі права, кожна з яких регулює певну сферу суспільних відносин, як от: цивільне, господарське, фінансове, сімейне, аграрне, інші.

Трудове право визначає порядок і умови прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; тривалість робочого часу і часу відпочинку; порядок надання відпусток; гарантії і компенсації для працівників; визначає підстави та умови матеріальної відповідальності працівників; конкретизує основні засади реалізації конституційного права працівників на охорону життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці; регулює порядок розгляду трудових спорів; правові питання оплати праці, трудової дисципліни, державного соціального страхування та пенсійного забезпечення; встановлює порядок нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, державного нагляду за охороною праці.

Отже, трудове право як самостійна галузь права -- це система правових норм, що регулюють трудові та пов'язані з ними відносини, встановлюють права та обов'язки працівників та роботодавців, що є обов'язковими на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності.

Трудове право як одна з основних галузей системи права володіє самостійними предметом і методом, добре розвиненою нормативною базою. Крім трудового права, що є головною галуззю в регулюванні трудових і тісно пов'язаних з ними відносин, відносини по використанню праці частково регулюються і іншими галузями, у тому числі конституційним, цивільним, господарським, адміністративним, кримінально-виконавчим, цивільним процесуальним, міжнародним приватним правом, правом соціального забезпечення.

Конституційне право є основною галуззю, що регламентує права і обов'язки громадян, у тому числі і в соціально-економічній сфері. Так, реалізація таких найважливіших конституційних прав, як право на працю, право на відпочинок, право на страйк з метою захисту соціальних і економічних інтересів, на здорові і безпечні умови праці, на

достатній рівень життя неможлива без взаємодії конституційних положень і механізмів їх реалізації, встановлених трудовим правом. Наприклад, здійснення права на працю забезпечується забороною необґрунтованої відмови в прийомі на роботу, встановленим ст.22 КЗпП, а конституційне положення про гарантії від незаконного звільнення реалізується через вичерпний перелік підстав розірвання трудового договору за ініціативою власника, встановлений в законодавстві про працю.

Найбільший зв'язок у трудового права -- з правом цивільним, оскільки трудове право виділилося з нього, і в цивільному праві залишилися деякі види договорів, пов'язаних з працею (договори підряду, побутового замовлення, доручення). Але на відміну від цивільного права, яке регулює майнові відносини, і, отже, результат праці, трудове право регулює не тільки і не стільки результат, скільки процес праці. Трудове право регулює не упредметнену, а живу працю, і багато в чому це пояснюється неможливістю відділити здібність до праці як об'єкту, що володіє певними майновими характеристиками, від його носія -- людини. Ні здібність до праці, ні сама праця, ні робоча сила не можуть бути товаром, оскільки вони не володіють головною товарною ознакою -- можливістю відділятися від власника і бути предметом обороту. Відрізняється трудове право від цивільного і по методу правового регулювання. Для трудового права характерне поєднання договірного і законодавчого регулювання, участь самих суб'єктів трудових відносин у встановленні умов праці за допомогою локального нормо творення, підкорення однієї сторони трудових відносин -- робітника, інший -- роботодавцю. В цивільному праві діє не імперативний, а диспозитивний метод, заснований на договірному способі регулювання відносин і юридичній рівності сторін.

З адміністративним у трудового права багато спільного у сфері регулювання відносин державних службовців, атестованих співробітників органів внутрішніх справ і інших робітників, чия праця (служба) регламентується актами як адміністративного, так і трудового законодавства. Трудовим законодавством регулюється та частина відносин, яка близька до соціального захисту і охорони трудових прав і інтересів суб'єктів адміністративно-правових відносин. З іншого боку, у сфері трудового права знаходяться організаційно-правові відносини в праці; в регулюванні процесу праці, де діє єдиноначальність в управлінні виробництвом, використовується метод влади-підкорення, властивий адміністративно-правовому регулюванню.

Взаємодія трудового і кримінально-виконавчого права виявляється в регулюванні праці при відбуванні кримінального покарання, особливо пов'язаного з позбавленням волі. Так, згідно ст. 50 Виправно-трудового кодексу України тривалість робочого дня, підсумований облік робочого часу, охорона праці і техніка безпеки у виправно-трудових установах, тривалість праці і надання щотижневих днів відпочинку у виховно-трудових установах регулюються законодавством про працю. Разом з тим праця осуджених до позбавлення волі не входить в повному об'ємі в сферу дії трудового права, оскільки вона не є найманою, договірною працею, свобода трудового договору на нього не розповсюджується.

2. Предмет трудового права України

Трудове право займає одне з ведучих місць в системі права України. Його значення визначається місцем праці в суспільстві. Кожній людині, яка реалізує закріплене в ст.43 Конституції України право на працю, потрібно зіткнутись з нормами трудового права.

Предмет трудового права відповідає на питання: які суспільні відносини регулюються цією галуззю права. Сама назва трудового права свідчить про те, що зміст відносин, які регулюються цією галуззю права, складає трудова діяльність громадян. Але не всі відносини, пов'язані з працею, входять до сфери дії трудового права. Наприклад, відносини по проходженню служби в органах Міністерства внутрішніх справ регулюється не законодавством про працю, а Законом України „Про міліцію”, Дисциплінарним Статутом органів внутрішніх справ України.

У найзагальнішому вигляді предмет трудового права як галузі права складають трудові відносини -- суспільні відносини, що виникають безпосередньо при використанні праці найманих робітників у виробничій і іншій діяльності, а також інші тісно пов'язані з ними суспільні відносини.

Суспільні відносини, що становлять предмет трудового права, можна класифікувати:

1) залежно від властивостей і характеру праці, а також ступеня реалізації інтересу працівників на:

відносини, що виникають в результаті реалізації здібностей до праці (по працевлаштуванню, власне трудові відносини, відносини по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації);

відносини, що забезпечують охорону і розвиток трудової діяльності робітників і службовців (між профспілковим органом і роботодавцем по участі в управлінні підприємствами, установами, організаціями і встановленню умов праці, по нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю і правил по охороні праці, відношення по соціальному страхуванню працівників);

відносини, що виникають в результаті неналежного виконання трудових обов'язків (які виникають при скоєні дисциплінарного проступку, по відшкодуванню матеріального збитку, заподіяного працівником підприємству, відносини по відшкодуванню підприємством шкоди, заподіяної здоров'ю працівника);

процесуальні відносини у сфері трудового права.

2) залежно від суб'єктного складу і способу регулювання на:

індивідуальні;

колективні.

До індивідуальних трудових відносин відносяться правовідносини:

по укладенню, зміні та припиненні трудового договору;

по відстороненню працівників від роботи;

по атестації працівників;

по оплаті праці та нормуванню праці;

по робочому часі та часі відпочинку;

по дисципліні праці;

по охороні праці;

по дисциплінарній відповідальності;

по матеріальній відповідальності сторін трудового договору;

по матеріальному забезпеченню працівників в разі тимчасової непрацездатності.

До колективних трудових відносин відносяться відносини:

по участі трудових колективів по установленню колективних умов праці;

по колективним переговорам;

по укладенню та виконанню колективного договору;

по діяльності професіональних союзів;

по розгляду та вирішенню індивідуальних та колективних трудових спорів.

Проте предмет трудового права не тотожний з трудовими відносинами. Трудове право регулює й інші відносини, що безпосередньо пов'язані з працею. В період переходу України до ринкових відносин значною мірою поширилися відносини по працевлаштуванню, які передують трудовим відносинам. Таке передування не є обов'язковим, оскільки трудові відносини можуть виникнути і з безпосереднього волевиявлення сторін про укладення трудового договору про працю як робітника, так і службовця.

На зміну трудовим правовідносинам постійно або на тривалий строк приходять пенсійні правовідносини, які також виникають залежно від трудової діяльності робітників і службовців.

Таким чином, поряд з трудовими в галузі суспільної організації праці створюються відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню трудящих, які також відносяться до предмета регулювання трудового права України. Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в даній системі є головними.

Звідси, предметом трудового права України є суспільні трудові відносини, які виникають із застосування працівниками здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності.

3. Сфера дії норм трудового права

Сферою дії трудового права називається контур межі розповсюдження трудового законодавства, його дії.

Сферою застосування норм трудового права виступають підприємства усіх форм власності, тобто правовий статус найманого працівника на підприємстві будь-якої власності, як і у фізичної особи (підприємця, приватної особи), є однаковим. Це положення відображено у частині 1 ст. 3 КЗпП України.

Згідно із ч. 2 ст. З КЗпП особливості праці членів кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. Тобто правовий режим роботи працюючих власників може мати суттєві відмінності від умов, передбачених трудовим законодавством. Йдеться про особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку, умов визначення трудової функції, переведення на іншу роботу, підстав і порядку відсторонення від роботи, припинення відносин членства, дисциплінарної і матеріальної відповідальності. Але гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів для таких працівників мають надаватися в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Правовий режим осіб, подібних до найманих працівників -- суддів, прокурорів, державних службовців тощо -- їх праця регулюється трудовим законодавством з урахуванням особливостей, передбачених спеціальним законодавством щодо конкретної категорії осіб.

Трудове право не розповсюджується на військовослужбовців і працівників внутрішніх справ, державної безпеки і прирівняних до них осіб. Їх праця регулюється військовими статутами, а також відповідним спеціальним законодавством.

4. Поняття та особливості методу трудового права

У визначенні галузі права важливе місце поряд з предметом належить методу правового регулювання. Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов'язків.

Кожна з галузей права характеризується своєрідністю методу, неповторним поєднанням різних правових прийомів регулювання, відносин що виникають в певній сфері людської діяльності. Але всі вони так чи інакше засновані на двох початкових способах правового регулювання -- диспозитивному (методі договірно-правового регулювання, властивому цивільному праву) і імперативному (методі влади-підкорення, характерному для адміністративно-правового регулювання).

Метод правового регулювання суспільних відносин, що становлять предмет трудового права, базується на таких принципах: рівність сторін трудового договору; підкорення загальним умовам виробництва; участь робітників і службовців в регулюванні відносин, що виникають в процесі трудової діяльності. Рівність сторін носить не всеосяжний характер, воно повною мірою діє при обговоренні сторонами умов трудового договору (контракту) при прийомі на роботу, при зміні змісту трудового договору в процесі праці. В процесі трудової діяльності рівність сторін стикається з необхідністю підкорення влади організатора процесу праці, з єдиноначальністю в управлінні працею, що фактично означає нерівність сторін.

Метод виражає правове положення суб'єктів трудових правовідносин, порядок встановлення прав і обов'язків суб'єктів, спосіб захисту трудових прав і забезпечення виконання обов'язків.

Метод трудового права носить комплексний характер, оскільки в одних інститутах (колективний договір, трудовий договір) спостерігається перевага диспозитивного методу, іншим (дисципліна праці, матеріальна відповідальність, охорона праці) - імперативний метод. В даний час спостерігається тенденція до скорочення імперативних основ регулювання трудових відносин при зростанні договірного способу.

Єдність і диференціація правового регулювання існують в нерозривному зв'язку, і в певному значенні вони утворюють діалектичний прояв єдності протилежностей.

У основі єдності правового регулювання лежить принцип рівності суб'єктів прав, закріплений в ст. 22 КЗпП: відповідно до Конституції України яке б то не було пряме або непряме обмеження прав або встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні і припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового положення, расової або національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства в професійному союзі або іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Рівні права, відповідно до Закону «Про власність», мають і підприємства різних форм власності.

Диференціація правового регулювання означає відмінності в правовому регулюванні окремих видів трудових відносин.

Вона забезпечує вживання правових норм з урахуванням як об'єктивних чинників, які характеризують місце роботи і умови праці, так і властивостей особового порядку, що стосуються самого працівника. До об'єктивних чинників відносяться: галузі економіки, умови праці, природно-кліматичні умови, характер зв'язку між працівником і підприємством, форми і види власності. Суб'єктивні чинники виявляються в статевовікових і фізіологічних особливостях суб'єктів трудових відносин.

Крім того, для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин. За допомогою закріплення у відповідних правових нормах правомочностей і юридичних обов'язків фіксуються три первинних способи впливу на поведінку людей: дозвіл, наказ і заборона.

1) Дозвіл дає широку можливість сторонам самим встановлювати для себе суб'єктивні права і брати обов'язки по виконанню певних трудових повноважень. Держава дозволяє громадянам вступати в трудові відносини з досягненням 16-річного віку, а з дозволу батьків і осіб, що їх замінюють, як виняток, -- навіть в разі досягнення 15 років. З метою підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних і середніх спеціальних навчальних закладів, які досягли 14-річного віку, у вільний від навчання час для виконання роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процес навчання (ст. 188 КЗпП України).

2) Наказ вміщує в собі імперативні засади, що є обов'язковими для обох сторін трудових правовідносин. Вони спрямовані на створення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці жінок, неповнолітніх, осіб з пониженою працездатністю, обмеження нічних та надурочних робіт та в інших випадках, коли є потреба встановити конкретні вимоги, до яких прагне держава в трудових відносинах. При імперативному способі діяльність сторін не може суперечити положенням, що встановлені державою.

3) Заборона також носить імперативний характер. Забороняється приймати неповнолітніх на певні види робіт, жінок -- на підземні роботи, звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 184 КЗпП).

Залежно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи правового регулювання: державно-нормативний і колективно-договірний (локальний).

1) Державно-нормативний метод виражається в тому, що держава розробляє і приймає закони та інші форми нормативних актів, що спрямовані на здійснення всієї системи державного управління суспільством. Всі законодавчі акти, що приймаються як органами державної влади, так і органами державного управління, є результатом державно-нормативного методу регулювання.

2) Локальний метод правового регулювання проявляється переважно у формі колективного договору, що вміщує основні положення з питань праці і заробітної плати, робочого часу, часу відпочинку, охорони праці, що розроблені власником або Уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом в межах наданих йому прав. Тому цей метод прийнято називати колективно-договірним, хоч поряд з колективним договором можуть прийматися й інші форми локальних актів: правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, інструкції щодо охорони праці тощо.



5. Функції трудового права України

Під функціями трудового права слід розуміти основні напрямки правової дії на учасників процесу праці з метою забезпечення призначення трудового права і законодавства.

Серед основних функцій трудового права можна виділити загальноправові функції, властиві багатьом іншим галузям -- регулятивну і охоронну. Специфічними для трудового права є функції: захисна, економічна (або виробнича), соціальна, виховна.

Основне призначення трудового права, разом з регулюванням відносин в процесі праці, полягає в захисті прав і інтересів учасників процесу праці, і перш за все найманих робітників. Трудове право не тільки регламентує поведінку в процесі праці, але і закріплює права працівників, встановлює гарантії їх реалізації, передбачає механізми правового і соціального захисту цих прав. З другого боку, обов'язки працівника регламентуються шляхом чіткого їх закріплення у відповідній правовій формі (наприклад, в кваліфікаційній характеристиці), і власник не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (ст.31 КЗпП). Підстави припинення трудових відносин, особливо за ініціативою власника, вичерпним чином закріплюються в нормативних актах не нижчими за закони.

Економічна (виробнича) функція трудового права виявляється в регулюванні порядку праці на виробництві, закріпленні обов'язку власника забезпечувати працівникам належні умови для високопродуктивної праці і обов'язку працівника ефективно використовувати робочий час, присвячувати його продуктивній праці, вживати заходів до запобігання простоїв і т.д. Трудове право впливає на економічні результати шляхом регулювання міри праці і міри споживання, нормування праці, диференціації праці по ознаках її складності, визначення кількісних і якісних показників праці, стимулювання матеріальними засобами високопродуктивної праці.

Соціальна функція трудового права полягає в забезпеченні реалізації соціальної політики держави, заснованої на соціальній справедливості і соціальній безпеці. Держава здійснює протекціоністську політику по відношенню до найманих робітників, підтримуючи їх як слабку сторону у відносинах з роботодавцями. Публічний елемент в трудовому праві виявляється в участі держави в регулюванні процесу праці, і цей процес не може забезпечуватися тільки індивідуально-договірним регулюванням. Держава зацікавлена в стабільній соціальній обстановці, тому допускає втручання в індивідуально-договірне і колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин, у тому числі виступаючи одним з соціальних партнерів в механізмі трипартизму.

Трудове право виконує і функцію по вихованню у працівників розуміння цінності праці як єдиного універсального джерела матеріальних благ, цінності робочого часу, свідомого відношення до праці, дбайливого відношення до майна власника, дотримання правил міжособового спілкування в колективі. Не випадково в «Основних напрямах розвитку духовності, захисту моралі і формування здорового способу життя громадян України», затверджених Указом Президента України від 27.04.1999 р., звертається увага на необхідність виховання трудової моралі.

6. Система трудового права України

Під системою галузі права розуміється об'єктивно обумовлене поєднання взаємозв'язаних, внутрішньо узгоджених правових норм, розподілених по різних структурних підрозділах. Система трудового права України - це структура взаємозв'язаних норм, що регулюють трудові відносини. У свою чергу, це визначає множинність правових норм, необхідність їх об'єднання в певні групи, створює певну систему правових норм.

Структура права - об'єктивно обумовлена внутрішня організація галузі права у прояві єдності, узгодженості і розподілу правових норм по інститутах та інших галузевих структурних утвореннях.

У науці трудового права загальновизнано, що система трудового права структурно складається із Загальної і Особливої частин. Усі правові норми, які визначають загальні положення у регулюванні праці, належать до Загальної частини -- це норми, які визначають предмет, метод, принципи трудового права та ін. До Особливої частини традиційно відносять правові інститути, які регулюють окремі елементи трудових відносин, а також відносин, тісно пов'язаних з трудовими, похідних від них.

Існують й інші точки зору. На думку професора П.Д. Пилипенка, поділ трудового права на Загальну і Особливу частини виглядає певною мірою штучним. Учений слушно зазначає, що автори, які виділяють у системі трудового права Загальну і Особливу частини, роблять це без спеціальних пояснень і обґрунтувань. На думку П.Д. Пилипенка, систему галузі формують такі самостійні інститути трудового права, як: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона пращ, матеріальна відповідальність, колективно-договірне регулювання праці, підготовка та перекваліфікація кадрів, працевлаштування населення, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю тощо.

В основі системи трудового права лежить предмет регулювання, тобто індивідуальні і колективні трудові відносини. Виходячи з цього, в структурі сучасного трудового права слід виділяти три частини: загальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право. У Загальних положеннях містяться норми, які в узагальненому вигляді відображають властивості всієї системи суспільних відносин, що складають предмет галузі права. Вони визначають предмет, сферу дії, цілі, завдання, функції трудового права, основні трудові права працівників і роботодавця, підстави виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин, порядок обчислення строків, принципи правового регулювання, порядок застосування міжнародних норм до трудових правовідносин працівників, систему джерел трудового права, єдність і диференціацію, понятійний апарат, правовий статус суб'єктів трудового права, колізійні норми.

Індивідуальне трудове право включає правові інститути: трудовий договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці; охорона праці і здоров'я працівників на виробництві; дисципліна праці; навчання і підвищення кваліфікації працівників; матеріальна відповідальність сторін трудового права; вирішення індивідуальних трудових спорів.

Колективне трудове право включає такі правові інститути: соціальне партнерство у сфері праці; правовий статус трудових колективів; правове становище профспілок; правовий статус організацій роботодавців; колективні угоди і колективні договори; вирішення колективних трудових спорів.

Система трудового законодавства на відміну від системи трудового права, яка містить правові норми, являє собою сукупність пов'язаних ієрархією і підпорядкованістю нормативно-правових актів про працю, які взаємодіють між собою як у цілому, так і у структурних частинах і регламентують суспільні відносини, котрі належать до предмета трудового права. Система трудового права закріплена передусім в КЗпП України. Проте система трудового права вийшла за межі тієї структури, які відображена у КЗпП. Система трудового права і система трудового законодавства повністю не збігаються.

7. Поняття основних принципів трудового права України, їх класифікація

Під принципами трудового права слід розуміти закріплені в чинному законодавстві основоположні керівні засади (ідеї), що виражають суть норм трудового права і головні напрями політики держави в галузі правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з функціонуванням ринку праці, застосуванням і організацією найманої праці¹.

Правові принципи мають важливе значення в правовому регулюванні процесу праці, в правозастосовчій і правотворчій діяльності. Даючи загальну характеристику ролі принципів, необхідно відзначити, що вони:

служать основою об'єднання окремих норм в єдину логічну систему, дозволяють визначити специфічні риси галузі трудового права України в порівнянні з іншими галузями;

дозволяють глибше з'ясувати значення конкретних норм трудового законодавства і визначати загальну спрямованість і основні тенденції розвитку трудового права України;

дають можливість правильно розуміти зміст законодавства про працю і його взаємозв'язок з економікою, політикою, мораллю і правосвідомістю;

допомагають роботодавцям і робітникам, фізичним і юридичним особам правильно застосовувати діючі норми права, а також здійснювати правозастосовчу діяльність при нестандартних життєвих ситуаціях, які недостатньо врегульовані законодавством, застосовувати аналогію закону, а в необхідних випадках -- аналогію права;

є основою для здійснення тлумачення, особливо в тих випадках, коли в різних нормативних актах містяться різні суперечності.

Принципи трудового права закріплені в Конституції України, в міжнародних правових актах про працю, законах України і інших нормативно-правових актах, витікають із змісту норм трудового законодавства.

У сучасних умовах норми трудового права покликані виступати гарантом здійснення широкого комплексу соціально-економічних прав і свобод, якими наділена людина як учасник процесу праці. Ці права і свободи разом з політичними, цивільними і іншими правами і свободами признаються як показник цивілізованості будь-якої держави. Для успішної інтеграції України в світову спільноту виникає необхідність зробити акцент на правах людини, підвищити роль загальнодемократичних цінностей, міжнародних трудових стандартів, закріплених в актах ООН, МОП, Ради Європи, Європейського союзу, удосконалювати трудове законодавство України, закладаючи в його основу принципи світової спільноти. Тому вчення про принципи трудового права, які повинні бути покладені в основу реформування законодавства про працю, набувають великого значення.

Виходячи із змісту більшості нормативних актів, прийнятих після проголошення незалежності України, можна зробити висновок про те, що початковими положеннями для трудового права України служать наступні найважливіші напрями правової і соціальної політики держави:

вдосконалення організації праці в ринковій економіці;

підвищення соціальної захищеності працівників, сприяння зайнятості населення;

вдосконалення організації оплати праці і її охорони, забезпечення дисципліни праці;

захист трудових прав і законних інтересів працівників.

Всі принципи підрозділяються на загальноправові, міжгалузеві, галузеві і принципи окремих інститутів.

До загальноправових відносяться принципи, що діють у всій системі права (принцип законності; принцип демократизму; принцип захисту прав людини; принцип, що закріплює пріоритет загальнолюдських цінностей; принцип, що закріплює рівність прав і свобод і рівні можливості для їх реалізації, що надаються як чоловіку, так і жінці і ін.).

До міжгалузевих відносяться ті принципи, які розповсюджуються на декілька галузей права (наприклад, принцип свободи праці, заборони примусової праці є керівним положенням в галузях права, які торкаються відносин, пов'язані з працею -- в трудовому, цивільному, адміністративному). До міжгалузевих принципів відносяться: право на охорону здоров'я, право на освіту, право на об'єднання, право на захист прав і свобод всіма способами, не забороненими в законі і ін. Деякі міжгалузеві принципи знаходять відображення і конкретизуються в галузевих принципах (наприклад, міжгалузевий принцип -- право на охорону здоров'я знайшов своє відображення у принципі трудового права, який називають «право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни»; міжгалузевий принцип -- право на об'єднання для захисту своїх інтересів в трудовому праві реалізується як право на об'єднання в профспілки на конкретному підприємстві, організації, установі).

До галузевих відносяться такі правові принципи, які властиві якій-небудь одній галузі. Трудове право має свої правові принципи, які пов'язані зі всіма або з більшістю правових інститутів, які його становлять. Правові принципи трудового права в літературі називають принципами правового регулювання праці, до яких відносяться:

свобода праці і можливість вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона примусової праці;

рівноправність в праці і заборона дискримінації в праці;

соціальне партнерство;

недійсність умов договорів про працю, які погіршують правове положення працівника в порівнянні з умовами, встановленими чинним законодавством про працю;

право на справедливу винагороду в залежності від виконаної роботи, встановлення державного мінімуму оплати праці;

право на охорону праці, безпеку праці, захист від трудового каліцтва і відшкодування збитку за отримання трудового каліцтва під час виконання службових обов'язків, підвищена охорона праці жінок (які мають дітей у віці до трьох років; самотніх матерів за наявності дитини у віці до чотирнадцяти років), молоді і інших працівників, які потребують спеціального захисту;

матеріальне забезпечення у разі непрацездатності і у зв'язку з материнством;

право на захист трудових прав;

свобода об'єднання для захисту своїх прав і свобод.

У літературі сучасні принципи трудового права розподіляються на такі основні групи:

1) що виражають політику держави в галузі правового регулювання ринку праці та ефективної зайнятості;

2) що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці;

3) що визначають правове регулювання застосування умов праці;

4) що відображають головні напрями правової політики в галузі охорони здоров'я на виробництві та захисту трудових прав працівників.

Виходячи з того, що предмет трудового права складають індивідуальні та колективні трудові відносини, видається можливим класифікувати принципи трудового права на принципи правового регулювання індивідуальних трудових відносин і принципи правового регулювання колективних трудових відносин.