Поняття судової експертизи, її види та значення

ВСТУП

Акт судово-психіатричної експертизи (СПЕ), з одного боку, є медичним документом, який повинен відображати процес експертного дослідження на тлі клініко-психопатологічного та експертного методів (табл. 1), а з другого -- є джерелом доказів у суді й підлягає оцінці судом (В. Б. Первомайський, 2000; Гражданский процессуальный кодекс Украины, 1994). Через те до акта СПЕ висувають певні вимоги як до самостійного процесуального документа.

У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах: при залученні спеціалістів під час окремих слідчих (судових) дій та в межах проведення експертизи. Під час здійснення правосуддя велику допомогу слідству та суду надає судова експертиза. Судова експертиза - це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом за завданням слідчого або суду речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Проведення судової експертизи регламентовано Законом України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р., КПК України (статтями 75-77; 196-205; 310-312) і ЦПК України (статтями 57-61). Згідно з чинним законодавством України експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК України). До спеціальних знань відносяться будь-які знання та уміння об'єктивного характеру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відповідають сучасному науковому і практичному рівню.

У теорії кримінального процесу та криміналістики судова експертиза визначається як дослідження, що проводиться згідно з кримінально-процесуальним законом особою, яка володіє спеціальними знаннями у науці, техніці, ремеслі з метою встановлення обставин (фактичних даних), що мають значення для справи. Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду.

Під час експертизи істотні для справи факти можуть встановлюватися при відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дозволяє пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об'єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому є дійсна необхідність, коли без відповіді експерта на деякі питання неможливо встановити істину у справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не можна ставити питання правового характеру.

Судові експертизи класифікуються за різними підставами. За своєрідністю предмета спеціальних пізнань їх можна розділити на кілька класів: криміналістичні, судово-медичні, судово-психіатричні, судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні, фізико-технічні, хімічні, товарознавчі та харчових продуктів, екологічні, бухгалтерсько-економічні та деякі інші.

Кожний названий клас можна розділити на роди, види та підвиди. Так, усі криміналістичні експертизи поділяються на два роди: традиційні та нетрадиційні. Традиційні охоплюють такі види експертиз: дактилоскопічна, трасологічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична, техніко-криміналістична експертиза документів та ін. Нетрадиційні включають експертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів, паливно-мастильних матеріалів, лакофарбових матеріалів та покриття, об'єктів волокнистої природи), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін.

Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична. Криміналістична експертиза - це лабораторне дослідження об'єктів з метою встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій; обставин, при яких були проведенні дії; невидимих слідів зашифрованого змісту; групової належності об'єктів або їх тотожності. Така експертиза вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань. Її об'єктами можуть бути тексти та підписи документів, відбитки печаток і штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструментів, транспортних засобів, зброї, боєприпасів та ін. Залежно від об'єктів дослідження криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну, судово-балістичну та ін.

Судово-медичні експертизи можна розділити на експертизи трупа, живих осіб, речових доказів. Завдання їх полягає у встановленні причини смерті, характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової належності й походження різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.

За характером завдань, які вирішуються, та методів дослідження судові експертизи можуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуалогічні.

Ідентифікаційні експертизи встановлюють індивідуальну тотожність; класифікаційні - визначають групову належність різного роду об'єктів; діагностичні - показують стан різних об'єктів та їх динаміку. Ситуалогічною експертизою є комплексне дослідження експертами місця події для визначення обставин розслідуваної події. Крім вивчення слідів та інших об'єктів обстановки місця події експерти дають висновок за результатами аналізу всього комплексу ситуаційних чинників: фізичного та психічного стану учасників події, час доби, освітлення, метеорологічні умови та ін. - комплексна експертиза, яка потребує залучення спеціалістів різних галузей знань: трасологів, судових медиків, автотехніків, балістів, психологів та ін. У ході цієї експертизи визначається вплив стану дорожнього покриття, профілю та освітленості дороги на механізм транспортної події та її сліди, вплив фізичного стану потерпілого і нападаючого на їх дії. Розвиток події інциденту моделюється експертами у вигляді ряду послідовних ситуацій: початкової, проміжної, кінцевої.

Судові експертизи поділяються на:

1) первинні та повторні. Повторні призначаються у разі необґрунтованості висновку експерта в результаті первинної експертизи або у разі сумніву в правильності його висновку. Вона доручається іншому експертові або іншим експертам (статті 75, 203 КПК України);

2) основні та додаткові. Додаткова експертиза призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить ясною, і доручається тому самому або іншому експертові (статті 75, 203 КПК України);

3) одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом. Комісійна експертиза проводиться групою експертів - спеціалістів з однієї галузі знань. Комісійна експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або за наявності різних точок зору з якого-небудь питання;

4) однорідні та комплексні. Однорідною є експертиза, при проведенні якої використовуються знання у якійсь одній галузі науки. При виконанні комплексної експертизи використовуються спеціальні знання різних наук. Це можуть бути медико-криміналістичні, психолого-психіатричні, автотехнічні та криміналістичні, зоотехнічні, ветеринарні та інші комплексні дослідження. Фахівці, які беруть участь у комплексній судовій експертизі та дійшли єдиної думки, складають та підписують спільний висновок. При цьому в акті визначається, у чому конкретно полягала роль кожного фахівця. У разі, коли експерти не дійшли згоди, кожний з них складає свій висновок окремо.

Обов'язки, права та відповідальність експерта

На експерта покладаються такі обов'язки:

1. Прийняти до виконання доручену йому експертизу.

2. Провести повне дослідження, дати обґрунтований та об'єктивний висновок.

3. Повідомити в письмовій формі особу або орган, яка призначила експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані.

4. З'явитися на виклик особи або органу, яка призначила експертизу, для надання роз'яснень чи доповнень з приводу проведеної експертизи або причин повідомлення про неможливість її проведення.

5. Заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин.

6. З дозволу особи або органу, яка призначила експертизу, проводити окремі дослідження в присутності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та інших осіб у випадках, передбачених законодавством.

Експерт має право:

1. Ознайомлюватись з матеріалами справи, які стосуються експертизи.

2. Порушувати клопотання відповідно до процесуального законодавства про надання додаткових та інших матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань.

3. З дозволу особи або органу, яка призначила експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих, судових, виконавчих дій та задавати питання, що стосуються предмета чи об'єкта експертизи.

4. Указувати у висновку на факти, які мають значення для справи, але стосовно яких йому не були поставлені питання, та на обставини, що сприяли (могли сприяти) вчиненню правопорушення.

5. У разі незгоди з іншими членами експертної комісії - складати окремий висновок.

6. Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень.

7. Оскаржувати в установленому порядку дії та рішення особи або органу, яка призначила експертизу, що порушують права експерта або порядок проведення експертизи.

8. На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав.

Експерту забороняється:

1. Проводити експертизу без письмової вказівки керівника (заступника) експертної установи, керівника структурного підрозділу, за винятком експертиз, доручених йому безпосередньо органом дізнання, слідчим, після огляду, у якому він брав участь як спеціаліст, а також експертиз, які проводяться під час судового розгляду.

2. Самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.

3. Розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, суду дані, що стали йому відомі під час проведення експертизи, та повідомляти її результати будь-кому, крім особи (органу), що призначила експертизу.

4. Вступати у не передбачені порядком проведення експертизи контакти з особами, якщо такі особи прямо чи побічно зацікавлені в результатах експертизи.

5. Зберігати матеріали справ та об'єкти експертних досліджень поза службовим приміщенням.

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи експерт несе кримінальну відповідальність.

За злісне ухилення від явки до органів дізнання та досудового слідства або суду експерт несе адміністративну відповідальність.

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Оформлення матеріалів для проведення експертиз (досліджень)

Оформлення матеріалів для проведення експертиз (досліджень)

Експертизи проводяться після подання особою чи органом, яка її призначила, матеріалів, оформлених згідно з вимогами процесуального законодавства.

До експертної установи надаються: постанова (ухвала) про призначення експертизи, об'єкти, зразки для порівняльного дослідження та, у разі потреби, матеріали справи (протоколи оглядів з додатками, протоколи вилучення речових доказів тощо).

У постанові (ухвалі) про призначення експертизи вказуються такі дані: місце й дата винесення постанови чи ухвали; посада, звання та прізвище особи, що призначила експертизу; назва суду; назва справи та її номер; обставини справи, які мають значення для проведення експертизи; підстави призначення експертизи; прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, які виносяться на вирішення експертові; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню (у тому числі порівняльних зразків та інших матеріалів, направлених експертові, або посилання на такі переліки, що містяться в матеріалах справи); інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Якщо під час проведення експертизи об'єкт (об'єкти) дослідження може бути пошкоджений або знищений, у постанові (ухвалі) повинен міститися дозвіл на його пошкодження або знищення.

Орієнтовний перелік питань, що можуть бути поставлені при проведенні експертизи, надається в Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки і призначення судових експертиз.

Вилучення об'єктів, що підлягають дослідженню, та відібрання зразків оформлюються протоколами згідно з вимогами процесуального законодавства. У них, крім загальних реквізитів такого роду документів, зазначається, які саме зразки були вилучені або відібрані, їх кількість, умови відбору або вилучення, а також інші обставини, що мають значення для вирішення поставлених питань. Протокол мають підписати всі особи, які брали участь у вилучені об'єктів, відібранні зразків.

Об'єкти, що надаються на дослідження, відповідно упаковуються та засвідчуються особою у передбаченому законодавством порядку.

Для відібрання зразків особа або орган, які призначили експертизу, можуть залучити спеціаліста.

Якщо в матеріалах справи є дані про особливості виявлення, вилучення, зберігання об'єкта експертного дослідження або про інші обставини, що могли вплинути на його властивості та ознаки, про них слід зазначити в постанові (ухвалі) про призначення експертизи та надіслати засвідчені належним чином копії протоколів слідчих дій в експертну установу (експертові).

У виняткових випадках, коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта, його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в встановленому законом порядку. Про проведення експертизи за такими матеріалами має бути вказано в постанові (ухвалі) про її призначення.

У разі призначення додаткової або повторної до експертної установи (експертові) надаються також висновки попередніх експертиз з усіма додатками (фотознімками, порівняльними зразками тощо), а також додаткові матеріали, що стосуються предмета експертизи, які були зібрані після надання первинного висновку.

У постанові (ухвалі) про призначення додаткової або повторної експертизи зазначаються мотиви й підстави їх призначення.

У постанові (ухвалі) про призначення комплексної експертизи зазначаються її назва та установа (установи), експертам якої (яких) доручено її проведення, а в разі участі в її проведенні особи, яка не працює в експертній установі, - також прізвище, ім'я та по батькові, освіта, спеціальність, місце роботи, адреса цієї особи, інші дані. У разі, якщо проведення комплексної експертизи доручено експертам декількох установ, у постанові (ухвалі) про її призначення зазначається, яка з них є провідною, тобто яка з них здійснює організацію проведення експертизи, зокрема координацію роботи експертів і зв'язок з особою або органом, яка призначила експертизу.

Якщо проведення комплексної експертизи доручено співробітникам експертної установи та особі, яка не є працівником цієї установи, провідною визначається експертна установа. Постанова (ухвала) про призначення комплексної експертизи направляється в кожну з установ-співвиконавців, а також особі, яка не є працівником експертної установи. Об'єкти дослідження і матеріали справи направляються провідній установі. Якщо в постанові (ухвалі) провідну установу не визначено, вона визначається за згодою між керівниками установ, а якщо вони не дійшли до згоди, - то особою чи органом, яка призначила комплексну експертизу.

Як правило, експертизи мають призначатися експертній установі відповідно до її регіональної зони обслуговування.

За наявності обставин, що зумовлюють неможливість або недоцільність проведення експертизи в установі за зоною обслуговування, особа або орган, яка призначає експертизу, указавши відповідні мотиви, може доручити її виконання експертам іншої установи.

Якщо необхідно провести експертизу (дослідження) на місці події або огляд об'єкта за його місцезнаходженням, орган або особа, яка призначила експертизу (замовила дослідження), повинна забезпечити прибуття експерта, безперешкодний доступ до об'єкта, а також належні умови його роботи, а в разі потреби викликати учасників процесу або інших осіб. У разі неявки осіб чи їх законних представників, що викликалися у визначений час на місце події або огляду об'єкта, дослідження (огляд) проводиться без їх участі, про що зазначається у висновку.

ВИСНОВКИ

Отже, з урахуванням викладеного, можна підсумувати. Експертні дослідження є найбільш перспективними при забезпеченні об'єктивності процесу доказування. Закон відносить призначення експертизи в передбачених випадках як обов'язкове джерело доведення обставин справи, встановлює особливі правила його оцінки , що свідчить про важливе значення даних видів доказів у встановленні об'єктивної істини у справі. Висновок експерта -- це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи , методологія , хід та результати експертного дослідження. Для висновку експерта як виду доказів істотним є те, що він: а) є результатом дослідження; б) виходить від особи, яка володіє певними спеціальними знаннями, без використання яких є неможливим таке дослідження; в) складається з додержанням встановленого процесуаль¬ного порядку; г) спирається на зібрані у справі докази. Висновок експерта належить до джерел доказів, коли на підставі проведених досліджень встановлено нові фактичні дані, викладені у відповідях на питання, поставлені в постанові чи ухвалі. Ці нові фактичні дані і є доказами у справі. Висновок експерта підлягає ретельній оцінці суб'єктами доказування як з точки зору дотримання норм кримінально-процесуального закону під час проведення експертизи , так і обґрунтованості , правильності висновків. Оцінка висновку експерта проводиться за загальними прави¬лами оцінки доказів (ст. 67 КПК).

ДЕЯКІ АСПЕКТИ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ

Особливого значення в кримінальному процесі набувають речові докази та експертні дослідження речових джерел доказової інформації. Виступаючи "незацікавленими у справі", "неупередженими", "непідкупними" і "нездатними до навмисної брехні", речові докази хоч і "німі свідки", але нерідко розповідають гучніше, мовлять яскравіше і переконливіше за багатьох учасників процесу. Допомогти цим свідкам висловитись, зробити їх мову доступною і зрозумілою надає можливість наука експертологія. Постійний розвиток науки і техніки розширює можливості експертних досліджень та обумовлює зростання їх ролі у процесі доказування. Чинне кримінально-процесуальне законодавство України зобов'язує слідчого або особу, що провадить дізнання по кримінальній справі, вжити всіх передбачених законом заходів для повного і своєчасного розкриття злочинів, встановлення істини, відшкодування шкоди, заподіяної злочином, встановлення та усунення причин і умов, які. сприяли вчиненню злочину, забезпечити права і свободи людини. Щоб вирішити ці завдання виникає потреба у широкому застосовувані всього арсеналу криміналістичних засобів і спеціальних знань для встановлення об'єктивної істини. Спеціальні знання - сукупність сучасних теоретичних знань і спеціальних практичних умінь і навичок у галузі науки, мистецтва чи ремесла, набутих у результаті фахової підготовки або професійного досвіду роботи, що використовуються з метою розкриття, розслідування і попередження злочинів. На досудовому слідстві спеціальні знання можуть бути використані в трьох формах: безпосередньо самим слідчим чи дізнавачем, спільно зі спеціалістом та опосередковано, тобто за допомогою експерта. Слідчий вправі і нерідко має змогу самостійно застосовувати криміналістичні або інші наукові засоби, наприклад, для виявлення слідів рук на документі, або здійснити огляд документа в ультрафіолетових чи інфрачервоних проміннях, прочитати і сфотографувати пошкоджений текст, зафіксувавши отримані результати у відповідному протоколі огляду, забезпечивши тим самим використання їх у доказуванні. Проте спеціальні знання слідчого не є безмежними, вичерпними та не завжди є бездоганними. Об'єктивність і неупередженість слідчого, поряд з названими обставинами, обумовлюють виникнення такої форми використання спеціальних знань, як експертиза. У разі необхідності слідчий не тільки може, а в ряді випадків і зобов'язаний звертатися по допомогу до спеціалістів, тобто до опосередкованого використання спеціальних знань. Найбільш ефективною формою використання спеціальних знань на досудовому слідстві є призначення судових експертиз. Експертиза значно розширює пізнавальні можливості слідства і суду, дозволяє використовувати під час розслідування чи судового розгляду кримінальної справи сучасні науково-технічні засоби. Отже, постає необхідність в оволодінні теорією і практикою експертології. Взявши на себе відповідальність за встановлення істини і справедливості, слідчий не має права на помилку, повільність, нездатність чи неготовність до дії, а, навпаки, має діяти швидко, вміло, цілеспрямовано, професійно. Невтомним, безкорисним і надійним помічником у цій нелегкій справі є знання. Необхідно постійно вдосконалювати професійну майстерність, наполегливо оволодівати наукою встановлення істини, вчитися мистецтву доказування. Безумовно, що при цьому слід знати порядок провадження експертиз, сучасні можливості використання їх у розкритті і розслідуванні злочинів, захисту прав і свобод людини. Сьогодні, коли наука досягла значного розвитку, її видатні фундаментальні відкриття використовуються в усіх сферах діяльності людини. Не обминуло це і таку специфічну галузь людської діяльності як боротьба зі злочинністю. Правоохоронці дедалі більше використовують на практиці спеціальні знання для розкриття злочинів. Ці знання за КПК можна залучити двома способами: за допомогою спеціаліста і шляхом проведення судової експертизи. Закон дозволив залучення спеціаліста з метою розширення практичних можливостей слідчого по справі. Спеціаліст на основі своїх фахових навичок, знань сприяє виявленню, закріпленню і вилученню доказів, шляхом надання слідчому консультативної допомоги при проведенні певної процесуальної дії, про що зазначається в протоколі цієї дії. Що ж стосується судової експертизи, то вона є найбільш кваліфікованою формою використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві. Вона значно розширює пізнавальні можливості слідства і суду, дозволяючи застосовувати в процесі розслідування і судового розгляду кримінальних справ увесь арсенал сучасних науково-технічних засобів. Зважаючи на те, що коло джерел доказів є вичерпним і чітко визначеним в законі: показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, інші документи, то стане зрозуміло, що будь-який доказ одержаний відповідно до вимог закону має для слідства вагоме значення. А оскільки висновок експерта є джерелом доказів і покладається в основу доказування по кримінальній справі, то експертиза допомогає встановлювати фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як свідчить судово-слідча практика, саме за допомогою експертиз та інших наукових досліджень розкривається більше третини злочинів. Переоцінка їх доказового значення, призводить до слідчих і судових помилок, прийняття неправильного рішення у справі, яке підлягає зміні або скасуванню. Проте, зважаючи на специфіку цього джерела доказів, закон вимагає, щоб незгода з висновком експерта була мотивованою і письмовою. Судова експертиза постійно розвивається шляхом створення нових, та удосконалення існуючих методик дослідження і знаходить все більше застосування в судово-слідчий практиці. Найбільш розповсюдженими є різні види криміналістичних експертиз, судово-медична, судово-психіатрична, автотехнічна експертиза. В останній час все більш широке застосування отримують також будівельно-технічна, судово-біологічна, патентна, трудова та деякі інші експертизи.

Обов'язковими складовими акта СПЕ є вступна, досліджувальна, мотивувальна частини та висновки.

Інколи помилково вважають, що головною, найважливішою, частиною акта експертизи є висновки. Саме вони є предметом вивчення з боку суду. Але це хибна точка зору. Суд має вивчити і оцінити весь акт експертизи як джерело доказів. У цьому сенсі висновки як докази не є самодостатніми. Без мотивувальної частини вони нічого не варті, оскільки невідомо, яким чином і на підставі яких аргументів експерт дійшов висновку. Без мотивувальної частини висновок набуває персоніфікованого характеру, коли аргументи підміняються авторитетом експерта, його науковим званням, ступенем або посадою. Такий підхід для експертизи неприйнятний тому, що позбавляє суд наукових гарантій від помилкових рішень. До цього слід зазначити, що мотивувальна частина акта СПЕ -- показник професійного рівня експерта, його кваліфікації як фахівця в певному виді експертизи, здатності до логічного осмислення фактів. Ця важлива частина професійної діяльності психіатра-експерта зовсім не висвітлена у судово-психіатричній літературі. Логічні основи клінічного мислення психіатра-експерта не викладаються на жодному етапі його підготовки.

Метою роботи є висвітлення деяких питань щодо змісту мотивувальної частини акта СПЕ, типових помилок, які допускаються при цьому, пропозиції щодо їх уникнення та методичні принципи, які повинні використовуватися при складанні мотивувальної частини акта взагалі та посмертної СПЕ як одного з найбільш важких та відповідальних видів судово-психіатричного експертного дослідження.

ОБ'ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Проаналізовано 140 випадків посмертної СПЕ (акти СПЕ, історії хвороби) -- 55 випадків з архіву Київського міського центру СПЕ, 85 випадків -- з різних регіонів України, що надходили у відділ судово-психіатричної експертизи Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології у складі матеріалів цивільних справ, по яких згідно з ухвалою суду проводилися повторні експертизи співробітниками відділу СПЕ Інституту.

Більшість (78%) випадків посмертної СПЕ з точки зору психічного захворювання, яким зумовлено призначення експертизи, належали до проявів церебрального атеросклерозу та його ускладнень (динамічне порушення мозкового кровообігу, інсульт); згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), ці психічні розлади віднесено до розділу F00-F09 «Органічні психічні розлади», рубрики, переважно F01.0-F01.9; F06.7-F06.9; F07.9. Інші випадки здебільшого стосувалися психічних розладів при соматичних захворюваннях (зокрема, пухлинних, що супроводжувалося аутоінтоксикацією, серцево-судинних у стадії декомпенсації тощо), не передбачених МКХ-10. Структуру цих розладів відображала різні ступені порушення свідомості, прояви астенії. Експертно-діагностична оцінка психічних розладів внаслідок соматичних захворювань, їх зіставлення з психічними та поведінковими розладами МКХ-10 потребує окремого висвітлення, аналізу та пропозицій.

Методи дослідження: експертна оцінка медичної документації, клініко-психопатологічний та теоретичний.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Аналіз тематичного матеріалу та досвід проведення повторних експертиз (у тому числі посмертних, у цивільних справах) дозволив відокремити низку типових помилок, які допускають експерти при спробі мотивувати висновки.

«Мотивування без мотивування».

Помилка притаманна більшості актів посмертної СПЕ. Існує в двох варіантах. У першому мотивувальна частина не виділяється зовсім, як і висновки. Викладення акта подається суцільним текстом. Наприкінці його формулюються відповіді на запитання і на їх підтвердження наводиться кілька фактів, викладених вище за текстом акта.

У другому варіанті мотивувальна частина виділяється. Після слів «таким чином» перелічуються у стислому вигляді, вибірково, окремі факти, викладені вище за текстом акта.

«Ігнорування протиріч».

Помилка, притаманна експертам-початківцям, які прийшли до експертизи з загальної психіатрії. Також існує в двох варіантах за кількістю сторін у справі (позивач-відповідач).

При першому варіанті в кінці акта наводяться тільки дані, що свідчать на користь позивача. Дані, що протирічать цьому або є нейтральними, або не наводяться зовсім.

При другому варіанті все робиться навпаки, на користь відповідача. Вибір експертом варіанта залежить від кількості свідчень на користь тієї чи іншої сторони. Чим більше певних свідчень, тим вище ймовірність відповідних їм висновків експертів. Але є випадки, коли і ця логіка не діє, даючи підставу вважати висновки наслідком впливу позаекспертних сил.

Зазначена помилка, як правило, супроводжується відповідним ігноруванням протиріч і в дослідницькій частині акта.

«Бажане за дійсне»

Ця помилка притаманна експертам, які мають певний досвід. При цьому виді помилки в мотивувальній частині наводиться низка фактів, які в принципі можуть бути при патології, що відображена у висновках. Але такі факти відсутні в досліджених матеріалах і не викладаються в дослідницькій частині акта.

Під час аналізу таких актів виникає відчуття певної вибірковості викладення матеріалу і дуже сильного бажання експерта якомога краще обґрунтувати висновки, не спираючись на встановлені факти.

«Зайве доведення»

В акті наводиться багато різних аргументів, які не стосуються висновку або не обов'язково доводять його. Якість аргументів підміняється їх кількістю відповідно до логічної помилки: «хто багато доводить, той нічого не доводить».

«Повна бездоказовість»

Аргументи на користь висновків не наводяться зовсім. Після досліджувальної частини одразу викладаються висновки. Цим експерт намагається викликати враження, що зв'язок між фактами и висновками настільки очевидний і зрозумілий, що будь-яке обґрунтування його є зайвим.

«Неповний доказ»

Наводяться аргументи на користь розладу психічної діяльності певного виду. Але діагноз формулюється в поняттях нозології, без уточнення синдрому. Психологічний критерій, так би мовити, природним чином витікає з установленої нозологічної форми і не вимагає додаткових аргументів. Причина помилки у підміні змісту понять.

«Можливе за дійсне»

Окремі виявлені ознаки психічної патології, які у динаміці можуть мати різне експертне значення, тлумачаться тільки в одному із можливих майбутніх варіантів цього значення.

Викладені вище помилки добре ілюструють важливе значення мотивувальної частини. Для того щоб їм запобігти, треба пам'ятати наступне.

По-перше. Не існує будь-яких самостійних ознак, притаманних тільки медичному або тільки психологічному критерію, необхідних для вирішення питання щодо здатності особи розуміти значення своїх дій та керувати ними. Ця здатність є якісною характеристикою психіки і свідомості особи. Вона обов'язково проявляється поведінкою, мімікою, пантомімікою, висловлюваннями тощо. Через це, визначаючи стан цієї здатності, спираючись на конкретні ознаки, виявлені при експертному дослідженні, експерт водночас визначає психічний стан цієї особи. Тим самим у психіатричних термінах визначається стан даної здатності.

По-друге. Доводячи хворобливу природу втрати здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними, експерт, відповідно до ст. 16 цивільного кодексу України (Гражданский кодекс, 1998) має розмежувати дві групи розладів: душевну хворобу та недоумкуватість. Ця формула закону (як і сам термін «душевна хвороба») явно застаріла. Вона не враховує синдроми загального порушення свідомості при тяжких соматичних захворюваннях, що супроводжується аутоінтоксикацією, при пухлинних утворюваннях. Це велика самостійна група психічних розладів, які досить часто виявляються у практиці посмертної СПЕ. З метою уніфікації експертних підходів (до зміни зафіксованої в законі дихотомії) зазначені розлади слід відносити до групи душевних хвороб.

Таким чином, під душевною хворобою при посмертній СПЕ у цивільному процесі слід розуміти хворобливий розлад психічної діяльності, що проявляється у формі психозу та синдромів порушеної свідомості. Під недоумкуватістю розуміються стани психічного дефекту, незалежно від їх походження (природжені, органічні, постпсихотичні).

По-третє. Предметом посмертної СПЕ у цивільному процесі є визначення психічного стану особи стосовно вчинених нею юридично значущих дій на момент їх вчинення. Тому саме цей відрізок часу має бути підданий особливо прискіпливому аналізу. При цьому аргументи щодо психологічного критерію обов'язково слід викладати окремо і саме відповідно до зазначеного відрізку часу.

Наукове формулювання висновків можливе лише на тлі використання експертного методу дослідження з його клінічними принципами, а саме: принципами презумпції, узгодженості даних та принципом обґрунтованості. Коротко зупинимося на їх змісті.

Нагадаємо передусім, що поняття «презумпція» означає припущення, яке ґрунтується на ймовірності. В свою чергу ймовірність є мірою об'єктивної можливості появи випадкової події (Е. Н. Шиган, 1986). Це визначення необхідно знати і для правильного формулювання висновків.

Згідно з першим правилом принципу презумпції -- презумпцією психічного здоров'я -- особа вважається психічно здоровою і здатною усвідомлювати свої дії та керувати ними, доки зворотне не буде доведено. Згідно з цим визначенням кожна особа, яка досягла встановленого законом віку, апріорі вважається психічно здоровою і здатною до свідомих дій, тобто у визначенні чинного законодавства дієздатною.

Згідно з другим правилом презумпції, сумніви, які неможливо усунути, тлумачаться на користь стану, який є більш ймовірним або вірогідним. Нагадаємо, що при проведенні експертизи у кримінальних справах згідно з другим правилом сумніви тлумачаться на користь звинуваченого. У цьому контексті користь пов'язується з найменшим обмеженням прав і свободи підекспертного, пов'язаних із покаранням. При посмертній експертизі про покарання не йдеться. Тому розв'язання сумнівів здійснюється безпосередньо через визначення певного психічного стану.

При посмертній СПЕ проблема розв'язання сумнівів найчастіше стосується динаміки захворювання.

Принцип презумпції тісно пов'язаний із принципом узгодженості даних. У стислому вигляді він передбачає, що висновки експерта базуються на даних, отриманих при дослідженні максимально можливої кількості об'єктів експертизи, даних, які узгоджуються між собою і діагностичним стандартом. Оскільки діагностичний стандарт з часом змінюється (вдосконалюється), слід виходити зі стандарту, що діяв на час вчинення юридично значущої ситуації. Це не заперечує його зіставлення зі стандартом, чинним на час проведення експертизи, з відповідними поясненнями для суду можливих відмінностей.

Необхідність застосування принципу узгодженості даних визначається наявністю при посмертній СПЕ кількох об'єктів експертизи. Принцип узгодженості даних дозволяє методично правильно визначити суттєві ознаки з різних об'єктів дослідження, зіставити їх з діагностичним стандартом і таким чином отримати вірогідний висновок.

Принцип обґрунтованості має відношення до мотивувальної частини акта в цілому і відображає перебіг думки експерта при обґрунтуванні висновків, він є динамічною характеристикою процесу експертного дослідження. У науковому аспекті цей принцип відображає те, що є наріжним каменем теорії аргументації, а саме -- структуру доказу: тезу, аргументи, демонстрацію (В. С. Жеребкін, 1998). Тезою є експертний висновок, відповідність якого істині експерт має довести. Демонстрацією є спосіб, за допомогою якого експерт обґрунтовує свій висновок (табл. 2). Тобто демонстрація -- це зведення отриманих фактів до певної системи.

ВИСНОВКИ

Таким чином, використання при посмертному судово-психіатричному експертному дослідженні викладених вище відомостей та пропозицій, кваліфіковане застосування експертного методу з його клінічними принципами дозволяє запобігти помилкам, усунути протиріччя в умовах дефіциту об'єктивної інформації, необхідності приймання імовірного рішення та забезпечити науковість і доказовість експертних висновків.

Література

1. Гражданский кодекс. Гражданский процессуальный кодекс Украины. -- Харьков: Консум, 1998. -- 528 с.

2. Гражданский процессуальный кодекс Украины. -- Одесса, 1994. -- 192 с.

3. Жеребкін В.С. Логіка. -- Київ: Знання, 1998. -- 256 с.

4. МКБ-10. Классификация психических и поведенческих расстройств. Клинические описания и указания по диагностике. -- СПб: Адис, 1994. -- 304 с.

5. Первомайский В. Б. Невменяемость. -- Киев, 2000. -- 320 с.

6. Шиган Е.Н. Методы прогнозирования и модернизирования в социально-гигиенических исследованиях. -- М.: Медицина, 1986. -- 208 с.

7. Первомайський В.Б., Ілейко В.Р., Цубера А.І. та ін.

8. Складання акту судово-психіатричної експертизи: Методичні рекомендації

9. Первомайский В.Б., Илейко В.Р. Составление акта посмертной судебно-психиатрической экспертизы в гражданском процессе

10. Илейко В.Р. Виды судебно-психиатрической экспертизы в гражданском процессе

11. Первомайский В. Б., Илейко В. Р. Доказательство судебно-психиатрических выводов (первое сообщение)

12. Первомайский В. Б., Канищев А. В. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза: заблуждения и реальность

13. Консультації з питань судово-психіатричної експертизи

14. Надання висновку спеціаліста з судової психіатрії у кримінальних та цивільних справах © «Новости украинской психиатрии», 2008

15. Редакция сайта: editor@psychiatry.ua

16. ISSN 1990-5211