Структура окремих криміналістичних методик розслідувань злочинів

21

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Курсова робота

На тему:

« Структура окремих криміналістичних методик розслідувань злочинів»

Львів-2010

План

Вступ

1. Поняття розслідування злочинів. Сутність структури окремих криміналістичних розслідувань злочинів

2. Структурні елементи структури окремих криміналістичних розслідувань злочинів

3. Завдання окремих криміналістичних розслідувань злочинів

Висновок

Вступ

Завдання успішного розслідування злочинів, особливо стратегічного характеру, як показує слідчий досвід, не можуть бути вирішені досить швидко і методично правильно тільки за допомогою засобів і прийомів криміналістичної техніки і тактики. Професійно розкрити злочин по гарячих слідах і при відсутності таких, вирішити всі інші завдання розслідування, визначені кримінально-процесуальним законом, у встановлений термін практично неможливо, не керуючись при цьому спеціальними науково розробленими системами методів ведення слідства і попередження злочинів.

Актуальним питанням окремих криміналістичних розслідувань злочинів є питання щодо видів та структури методики розслідувань окремих видів злочинів. У криміналістичній літературі цей напрямок у своїх роботах досліджували Р.С. Белкін, О.М. Варасимов, С.О. Голунський , А.В. Іщенко, О.Н. Колесніченко, В.Е. Корноухов, В.П. Корж, Г.А. Матусовський, І.Ф. Пантелєєв, А.В. Старушкевич, В.В. Тищенко, М.П. Яблоков та інші.

Водночас, слід зазначити, що єдиного підходу у вчених щодо розглядуваного питання немає. Так, у дисертаційних дослідженнях, монографіях, навчальних посібниках, підручниках автори на власний розсуд обирають структуру окремих криміналістичних розслідувань злочинів, що, на нашу думку, негативно впливає на ефективність криміналістичних методик.

На думку А.В. Тищенко, єдиної усталеної структури окремих криміналістичних розслідувань злочинів не може бути. Автор це пояснює тим, що з інформаційної точки зору структура методики є певною сукупністю знань, а з позиції використання являє собою певний алгоритм дії, крім того, на структуру методики впливає її функціональна спрямованість [2, с..270]

Я що в структурі окремих криміналістичних розслідувань злочинів повинні розроблятися рекомендації не в хаотичному порядку, а систематично, для надання допомоги безпосередньо практичним працівникам. Отже метою моєї курсової роботи є визначення структурних елементів методики розслідування окремих видів злочинів.

Слід зазначити, що на визначення структурних елементів методики розслідування окремих видів злочинів впливає вид вказаних методик. Одні автори називають, що вони можуть бути повні і неповні. Інші дослідники вважають що вони можуть бути комплексними[7, с.57-58], а також методики розслідування виду, групи злочинів [3, с.28]. Так, А.В. Іщенко серед методик розслідування окремих видів злочинів виділяє типові, окремі, спеціальні [9, с.272].

Більшість криміналістів вказують на те, що задача структури розслідування окремих видів злочинів полягає у визначенні основних напрямів розслідування певного виду, групи злочинів. На підставі цих методик можна вже буде розробляти алгоритми розслідування більш дрібних груп злочинів, виділених за значущою криміналістичною ознакою для розслідування.

1. Поняття розслідування злочинів. Сутність структури окремих криміналістичних розслідувань злочинів

Перш за все, необхідно з'ясувати що таке розслідування злочинів. Розслідування злочинів - це процесуальна діяльність слідчого, яка здійснюється засобами та методами переліченими в законі, а також розробленими наукою криміналістикою. Ця діяльність є визначеною системою, до якої включено:

а) встановлення у виявленій події ознак злочину;

б) прийняття рішення стосовно початку розслідування та визначення його напряму;

в) впровадження невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів щодо встановлення злочинця;

г) планування розслідування та провадження подальших слідчих дій;

д) нарешті, після встановлення обставин, які необхідно довести, розслідування закінчується заключним етапом.

У кримінальному процесі розслідування ділять на стадії порушення кримінальної справи, дізнання, попереднє слідство, закінчення попереднього слідства, направлення до суду, судовий розгляд, касаційне провадження.

Для кожного виду злочинів існують структурні схеми, алгоритми діяльності, які придатні для розслідування будь-якого іншого виду злочинів. Такі алгоритми діяльності називають структурою окремих криміналістичних розслідувань злочинів. Вона включає такі основні елементи:

1) криміналістичну характеристику даного виду злочинів;

2) обставини, які необхідно встановити ( предмет доказування);

3) першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи;

4) типові слідчі ситуації, типові версії та планування;

5) тактику провадження окремих слідчих дій;

6) профілактичні дії слідчого.

До складу криміналістичної структури окремих криміналістичних розслідувань злочинів можуть входити такі додаткові елементи:

1. Криміналістична класифікація злочинів.

2. Особливості дослідчої перевірки та порушення кримінальної справи.

3. Особливості використання спеціальних знань

4. Взаємодія слідчого з іншими службами та державними органами.

5. Типові слідчі ситуації послідуючого, завершального етапів розслідування й відповідні їм комплекси слідчих та оперативно-розшукових заходів.

6.Використання допомоги громадськості.

Зазначені елементи відносяться до додаткових, оскільки включення їх до складу криміналістичних методик розслідування окремих злочинів буде залежати від призначення, конкретності, повноти цих методик окремих криміналістичних розслідувань злочинів (загальна чи окрема, повна чи не повна та інші)

Процес розслідування в цілому і окремих видів злочинів зокрема може бути охарактеризований як:

1) правова діяльність, що здійснюється на підставі процесуальної форми уповноваженими законом органами (дізнання, досудове слідство) та особами (дізнавачем, слідчим);

2) пізнавальна діяльність, спрямована на встановлення обставин події минулого на підставі теорії судових доказів, законів логіки і положень психології;

3) організаційна діяльність, спрямована на забезпечення планомірного розслідування окремих видів злочинів на підставі нормативних приписів, рекомендацій з наукової організації праці (НОП);

4) оперативно-розшукова діяльність, що проводиться уповноваженими законом органами з виявлення та розкриття злочинів;

5) профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, яка здійснюється на підставі рекомендацій кримінології та криміналістики.

У здійсненні зазначених напрямів процесу розслідування злочинів синтезуюча роль належить криміналістичній методиці та науковим рекомендаціям криміналістики. Основою методики є система методів розслідування, що покликана сприяти повному та всебічному розкриттю злочинів, збиранню та об'єктивній оцінці доказів на підставі закону і криміналістичних рекомендацій.

Теорія криміналістики і слідча та оперативно-розшукова практика виробили основні методи розкриття злочинів: від відомостей про спосіб та механізм вчинення злочину до методу його розкриття; від мотиву вчинення злочину до методів встановлення передбачуваного злочинця; від потерпілих до методів виявлення підозрюваної особи; від осіб, які раніше вчиняли аналогічні злочини, до методів встановлення інших осіб та обставин; від відомого кримінального епізоду до методів виявлення інших, пов'язаних з ним епізодів. Застосовуються й такі методи встановлення злочинців, як криміналістичний аналіз оперативної обстановки в певному районі, групування та об'єднання кримінальних справ, що дозволяє концентрувати та систематизувати уривчасту інформацію. Останнім часом запропоновано метод розкриття злочинів шляхом виявлення їхніх осередків.

Врахування перелічених елементів під час розслідування злочинів дозволяє визначати напрям розслідування та оптимізувати діяльність слідчого

В криміналістичній літературі до теперішнього часу немає єдності в поглядах на те, предметом вивчення якого розділу криміналістики (тактики чи методики) являються планування і організація розслідування. На наш погляд, ця сторона діяльності слідчого вивчається і тактикою і методикою, тільки в різних аспектах. В криміналістичній тактиці розглядаються загальне поняття планування і організації розслідування , їх значення, а також питання планування і організації проведення окремих слідчих дій. В криміналістичній методиці предметом вивчення являються питання планування по кримінальній справі на різних етапах розслідування, особливості планування розслідування, що ведеться слідчо-оперативною групою, планування розслідування по групі кримінальних справ.

Резюмуючи наведене вище, констатуємо, що криміналістичні структури окремих криміналістичних розслідувань злочинів, як сукупність теоретичних узагальнень і практичних рекомендацій, допомагають слідчим в організації та здійсненні розслідування різноманітних видів злочинів. Але вони не дають і не можуть дати слідчому поради для розслідування кожного конкретного злочину, тобто вони не є рецептами на всі випадки життя. У них містяться тільки загальні рекомендації, що відображають особливості діяльності слідчого під час відшукання, виявлення, розкриття, розслідування й попередження певного виду, групи (різновиду) злочинів.

Для того щоби криміналістичні структури окремих криміналістичних розслідувань злочинів сприяли найбільш ефективному провадженню у кримінальних справах, слідчі повинні вміти творчо застосовувати напрацьовані криміналістикою рекомендації, домагаючись максимальної повноти, оперативності, швидкості та об'єктивності розслідування.

2. Структурні елементи структури окремих криміналістичних розслідувань злочинів

1. Криміналістична характеристика є обов'язковим структурним елементом методики розслідування окремих видів злочинів, на підставі якої розробляється алгоритм розслідування відповідного виду (групи) злочинів.

Криміналістична характеристика - це своєрідна інформаційна модель , що являє собою якісно-кількісний опис типових ознак конкретного виду (групи) злочинів. Ця характеристика відображає кореляційні зв'язки між важливими ознаками злочину та дозволяє будувати прогностичні моделі подій, що розслідуються, будувати криміналістичні версії стосовно об'єктів, які розшукуються та конкретних осіб, причетних до злочину. Криміналістичну характеристику у науковій літературі, також, називають слідовою характеристикою, оскільки, вона включає в основному на статистичному (імовірному) рівні дані щодо окремих елементів злочину: особи злочинця та потерпілого, спосіб вчинення злочинів, зміни в навколишньому середовищі, а також іншої інформації, що має доказове значення для розслідування кримінальних справ.

Зміст (структура) криміналістичних характеристик видів чи груп злочинів залежить від:

1) сутності характеризованого злочинного діяння;

2) виду і рівня напрацювання окремої методики розслідування таких злочинів;

3) завдань і способів наукового дослідження питання тощо. Здебільшого криміналістична характеристика охоплює такий набір узагальнених даних про:

1) способи вчинення злочинів. Однак доволі часто цей елемент диференціюють відповідно до етапів злочинної діяльності на: а) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, реперну коштів тощо); б) способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи з заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); в) способи приховування злочину (маскування злочинних дій);

2) обстановку вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що охоплює, крім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності людей у побуті і трудовій діяльності;

3) предмет злочинного посягання: кошти, цінні папери, матері альні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфарби катів, готових виробів з урахуванням їхньої споживчої вартості, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені під час їх виробництва за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

4) наслідки у вигляді будь-яких матеріальних навколишніх змін (слідова картина), обумовлених злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді або ж відображені в матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), і моральній шкоді, заподіяній злочином;

5) мотиви і цілі злочинного діяння;

6) властивості особи злочинця, які характеризуються фізичними, соціальио-демографічними даними; категорії службових матеріально-відповідальних та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками;

7) властивості особи потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і стосунки, ознаки віктимності тощо)

Структура криміналістичної характеристики для окремих видів і груп злочинів не є однаковою: в одних характеристиках деякі елементи переважають, тобто мають більш важливіше криміналістичне значення, в інших - його втрачають. Усе залежить від ролі, яку цей елемент відіграє в розкритті й розслідуванні виду злочинів. Так, відомості про способи можливого вчинення умисних злочинів виступають найбільш важливими у криміналістичній характеристиці, а у злочинах, вчинених з необережності, відіграють другорядну, похідну роль.

Розглядаючи питання про криміналістичну характеристику злочинів, слід вказати про її співвідношення з предметом доказування, оскільки окремі криміналісти включають предмет доказування до структурних елементів методики розслідування окремих видів злочинів.

2.Предмет доказування (обставини, які підлягають доказуванню). При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння;

5) причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 64КПК України).

Не потребують доказування обставини, що є загальновідомими та щодо яких є офіційні відомості.

1. Елементами змісту першочергових дій згідно з проведеним дослідженням можна визначити:

Огляд місця події. Огляд місця події в справах про хуліганство повинен проводитись негайно після отримання інформації про нього. Сліди хуліганських дій (рук, ніг, запаху, різних виділень, мікрочастин, плям крові, волосся і т.п.) обов'язково є на місці події, однак вони погано зберігаються. При огляді слід розширювати зону пошуку, старанно дослідити шлях, яким зникли злочинці, використовувати службово-розшукову собаку для переслідування `по гарячих слідах'.

При скоєнні хуліганства з застосуванням фізичної сили і знарядь рекомендується уважно дослідити територію для знаходження слідів боротьби (плям крові, волосся, знарядь і т.п.), оскільки потерпілі нерідко вчиняють опір.

Затримання й особистий обшук. Одним із невідкладних слідчих дій по справах про хуліганство є затримка хуліганів. Фактична затримка звичайно оформляється рапортом робітника міліції, де, крім настановних даних хулігана й обставин події, повинні знайти свідчення про поводження особи в момент затримки, а також анкетні дані очевидців події.

Вибір тактики затримки залежить від того, чи намагаються хулігани сховатися або чинити опір. По справах аналізованої категорії вкрай рідко вдасться заздалегідь підготувати і старанно спланувати затримку, тому від оперативного робітника потрібно знання обстановки й уміння діяти рішуче, щоб забезпечити затримку усіх або більшої частини хуліганів. Особлива увага повинна бути виділена забезпеченню безпеки осіб, що роблять затримку, оскільки з боку хуліганів не виключено застосування зброї проти затримуючих.

Допит потерпілого. При хуліганстві потерпілими, як правило є родичі, сусіди, знайомі хуліганів, а також сторонні особи, які приймали участь безпосередньо в затриманні хуліганів

В процесі допиту слід вияснити:

чи знає потерпілий хуліганів, які в нього з ними взаємовідносини;

час та місце скоєння хуліганських дій, в чому конкретно вони проявились, що стало приводом для хуліганства, які предмети хулігани використовували для нападу;

в чому виразився опір, який потерпілий вчинив хуліганам;

які сліди могли залишитись на тілі або одязі останнього, які пошкодження є на тілі або одязі потерпілого;

якої матеріальної шкоди завдано діями хуліганів; які прикмети нападників, в чому вони були одягнуті;

чи були свідки хуліганства, хто з цих свідків міг би підтвердити його показання.

Якщо потерпілий знаходиться в медичному закладі, його допит проводиться тільки з дозволу лікаря.

Допит свідків, їх показання дають можливість об'єктивно виявити всі обставини злочину. В ході допиту свідків в справах про хуліганство доводиться зустрічатися зі свідками, які знають підозрюваних по спільній праці або проживанню, свідками, які не мають ніякого відношення до підозрюваних, і, нарешті, особами, які в якійсь мірі самі являлись учасниками подій. У свідків виясняють наступні питання:

чи знає він підозрюваних, потерпілого і в яких стосунках з ними знаходиться, при яких обставинах та в якій формі скоїлись хуліганські дії; які знаряддя при цьому застосовувались;

що робив свідок на місці події;

кого він може назвати із інших осіб, які були присутні на місці події;

хто припинив хуліганські дії і чи вчинили хулігани при цьому опір;

якщо хулігани зникли, то які їхні прикмети зовнішності, в що вони були одягнуті і чи зможе свідок впізнати підозрюваних;

якщо свідок знайомий з підозрюваними і потерпілим, як він може охарактеризувати їх.

В процесі допиту свідка важливо встановити, яка була поведінка потерпілого чи потерпілих, а конкретно, чи не спровокували вони хуліганські дії своєю поведінкою.

В якості свідків допитуються не тільки очевидці злочину, але й особи, які знають будь-які факти, що стосуються обставин, які піддягають доказуванню. До числа таких свідків відносяться особи, які знають підозрюваних по спільній роботі або проживають з ними. У них можна вияснити обставини, які передували хуліганству, а також встановити факти, що стосуються тих обставин, які сприяли скоєнню злочину.

- отримання відомостей про обставини злочину;

- обмеження в діяльності органів і посадових осіб при отриманні цих відомостей;

- організацію та облік діяльності контролюючих та правоохоронних органів;

- захист прав та законних інтересів осіб, задіяних у діяльності контролюючих та правоохоронних органів.

На нашу думку, вказані елементи є універсальними, що обумовлено провадженням у зв'язку з отриманням інформації про злочин.

Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

4.Типові слідчі ситуації. Розслідування носить ситуаційний характер.[12, с.48]. тобто, кожен етап розслідування має свої особливості в залежності від слідчих ситуацій, а окремі методики розслідування злочинів повинні включати особливості ситуацій, що складаються на певному етапі їх розслідування.

Типові слідчі ситуації:

а). встановлено конкретних осіб та їх причетність до скоєння хуліганства, пред'явлені обвинувачення;

б). є підозрювані, зібрані докази, але їх недостатньо для встановлення причетності підозрюваних до скоєного хуліганства, обвинувачення не пред'явлені;

в). зібрані недостатні докази, не має підозрюваних, не встановлені особи злочинців.

Зазначається, що на першому етапі, коли слідчий має мінімум інформації про злочин, важливу роль для планування розслідування і проведення невідкладних слідчих дій відіграють так звані типові слідчі версії. За їх основу править спільність ознак і повторюваність способів крадіжки, наявність аналогічних умов і місць їх учинення та інші подібні обставини. Аналізуючи й оцінюючи початкову ситуацію, слідчий дає найбільш загальне припустиме пояснення минулій події, виходячи з узагальнення слідчої практики, свого особистого досвіду та рекомендацій криміналістики.

Відомості про фактичні дані, які є підставою для побудови версій, слідчий повинен черпати з будь-яких джерел. На відміну від доказуваних фактів по справі, які відповідно до вимог процесуального закону можуть бути встановлені лише суворо обмеженим колом доказів, дані, які використовуються для побудови версій, ніяких процесуальних обмежень не мають. Основними джерелами фактичних даних служать передбачені законом докази: показання свідків, потерпілих, обвинувачених, висновки експертів, речові докази, протоколи огляду місця події й обшуку. Однак поряд із цими процесуальними джерелами для побудови версій слідчий може користуватися й іншими, зокрема, матеріалами, зібраними в результаті застосування оперативно-розшукових заходів, випадковими відомостями, які не мають певного джерела, тощо.

Підставою для висунення версії про суб'єкт злочину можуть бути різні факти: а) сліди і предмети, залишені злочинцем на місці злочину; б) прикмети зовнішності й одягу злочинця, повідомлені свідками; в) дані про спосіб учинення або приховання злочину, який міг бути застосований лише певними особами; інші обставини.

На практиці в основу плану кладеться аналіз слідчих версій про особу, яка вчинила крадіжку, або про коло осіб, серед яких слід шукати крадія, місце його знаходження, а також про приховування чи реалізацію викраденого майна.

Автор поділяє припущення, що по деяких кримінальних справах планування й організація розслідування мають здійснюватися відповідно не до версій, а до напрямків роботи, що поєднують декілька однорідних або тісно пов'язаних між собою заходів (слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційно-технічних заходів).

Звертається увага на те, що питання, висунені для перевірки версій, повинні бути обстежені всіма можливими шляхами з метою отримання найвичерпніших відповідей. При цьому слід прагнути забезпечити невідкладне проведення тих слідчих дій і заходів, несвоєчасне здійснення яких може потягти за собою видозміни або знищення доказів. Необхідно забезпечити також доцільну послідовність усіх дій з точки зору тактики розкриття крадіжки, з тим щоб визначити злочинців, попередити їх протидію, домогтися найбільшої ефективності вжитих заходів.

При нормальному перебігу розслідування в результаті перевірки всіх включених до плану версій на кінець слідства має залишитися тільки одна, яка підтвердилася; усі ж останні повинні бути спростовані. Якщо всі версії, що перевірялися, будуть спростовані, це означає, що слідчий не включив до плану слідства ту, яка відповідає дійсності, отже, питання побудови слідчим нових версій потребує подальшого опрацювання. Однак, якщо наприкінець перевірки залишаються дві (або більше) неспростованих версій, це свідчить, що перевірка провадилася недостатньо глибоко і що розслідування було неповним, бо не вдалося виявити потрібні факти, які повинні спростувати всі версії, крім однієї.

Після визначення планування як динамічного процесу, як основного засобу організації слідства автор робить висновок, що головне в розслідуванні - це встановлення наявності (або відсутності) складу злочину і встановлення злочинця

План розслідування має відбивати процес розвитку й побудови версій, способи, шляхи й результати їх перевірки від початку справи і до її закінчення. При розслідуванні квартирних крадіжок в умовах постійного переміщення людей належить чітко намітити обсяг слідчих дій, визначити форми взаємодії з працівниками міліції і методи їх використання для виявлення свідків - очевидців злочину, розшуку предметів, які зникли з місця події, переслідування злочинця по “гарячих” слідах, обстеження району події, проведення огороджувальних заходів, перешкоджаючих втечі крадія, і провести інші невідкладні дії по розкриттю злочину.

Складаючи спільний план розслідування, слідчий попередньо обговорює його з працівниками органів дізнання. Але право остаточного вирішення по суті плану належить слідчому. Проте питання про форми передачі інформації законом не регламентовано і на практиці воно отримує різне вирішення. В одних випадках працівники органів дізнання повністю знайомлять слідчого з усіма даними, зібраними по справі оперативним шляхом, а в інших - слідчому надається лише довідка або відомості, у яких працівник дізнання викладає зібрані дані, іноді випускаючи важливі деталі, які, на його думку, є несуттєвими або не відповідаючими дійсності. Така “обробка”, вважає дисертант, значно знижує цінність інформації. Обізнаний краще від інших з матеріалами розслідування, слідчий може надати більш суттєвого значення обставинам, аніж менше обізнаний працівник органу дізнання, який вважає їх незаслуговуючими уваги. Знання всіх деталей з оперативно-розшукових даних дозволить слідчому вирішити, чи вони взагалі являють собою будь-яку цінність. Вкрай важливо при цьому, щоб оперативні працівники не тільки знали, які саме фактичні дані цікавлять слідчого, але й мали чітку уяву про способи їх використання в кримінальному судочинстві. Здобувач вважає за доцільніше, коли етап їх взаємодії розпочинається від моменту огляду місця події і закінчується завершенням слідства, зумовлюючи спільність завдання і комплекс засобів та методів діяльності.

Підходячи до планування рішення задач вказаної ситуації, слідчий, передусім, повинен встановити: прогалини допущені на початковому етапі розслідування; слідчі дії і оперативно-розшукові заходи, не проведені або проведені поверхово, неповно; джерела, які необхідно додатково знайти і ввести в процес доказування; які і куди треба зробити запити. План складається в письмовій формі і включає:

а). збирання фактичного матеріалу, його оцінку;

б). усвідомлення слідчої ситуації, яка характеризує задачу розслідування;

в). висування слідчих версій;

г). методи, засоби, час перевірки слідчих версій.

Типові слідчі дії на послідуючому етапі розслідування: допит, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, обшук, судова експертиза, послідовність провадження яких залежить від характеру задачі та версії, що перевіряється. Так, для встановлення причетності підозрюваних до скоєного хуліганства планується проведення: повторних допитів, виявлення і допит нових свідків, пред'явлення для впізнання людей та речей, обшуки, судові експертизи. Якщо потрібно встановити додаткові джерела (наприклад, свідків, матеріальні сліди), проводиться повторний огляд місця пригоди, шляху пересування хуліганів. Позитивні результати дає передбачене ст.194 КПК України проведення відтворення обстановки і обставин події.

5.Більшість криміналістів вважає, що методика розслідування окремих видів злочинів визначається особливостями тактики окремих слідчих дій.

6. Профілактика діяльності слідчого.

Це заключний елемент кожної часткової методики. Виявлення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів, вжиття заходів по їх усуненню (ст.23,23-1 КПК) - важлива задача на попередньому розслідуванні. Але профілактична робота слідчого має специфіку в залежності від виду злочину. Ця діяльність спрямована перш за все на вивчення особи злочинця, встановлення причин формування в нього антигромадських установок (природно, що для різних видів злочинів вони різні).

В часткових методиках розслідування на основі узагальнення досвіду такої діяльності слідчого дається перелік типових причин і умов скоєння злочинів певного виду, даються рекомендації відносно процесуальних і організаційних заходів, спрямованих на їх встановлення і усунення.

Контрабанда. Профілактичні заходи, що необхідно здійснити щодо усунення виявлених причин і умов, які сприяли вчиненню контрабанди, можуть бути такими: внесення подання у відповідні підприємства, організації й установи; виступи слідчого перед працівниками підприємства, установи; публікації матеріалів виховного і профілактичного характеру в засобах масової інформації, виступи по радіо, телебаченню; внесення пропозицій щодо удосконалення митного контролю; особисті бесіди слідчого з посадовими особами тощо.

Найбільш діючою формою профілактичних дій при розслідуванні контрабанди виступає мотивоване подання дізнавача (слідчого) за матеріалами конкретної кримінальної справи (ст. 231 КПК). У такому поданні викладаються суть кримінальної справи, зазначається, кого і за що притягнуто до кримінальної відповідальності, дається характеристика обставин, що сприяють вчиненню контрабанди, а також конкретні попереджувальні заходи, які необхідно вжити для їх усунення. Серед таких заходів можуть бути і пропозиції щодо розгляду питань про відповідальність конкретних посадових осіб, винних у виникненні сприятливих контрабанді обставин.

3. Завдання криміналістичної структури методики розслідування окремих видів і груп злочинів

А. На початковому етапі розслідування

Сприяти особі, що здійснює розслідування, зорієнтуватися в обставинах справи, у правильному з'ясуванні фактів, які підлягають дослідженню, одержанні даних для розгорнутого планування розслідування.

Забезпечити збір і фіксування тих доказів, які через зволікання можуть бути загублені, втрачені.

Допомогти в ефективному і вчасному встановленні, розшуку й затриманні злочинця «по гарячих слідах».

Рекомендувати, як найкраще одержати інформацію, необхідну для попередження злочинів.

Б. Па наступному етапі розслідування

Вирішуються завдання щодо формування, перевірки та оцінювання доказів із метою повного встановлення всіх обставин справи згідно з раніше визначеним предметом доказування.

Визначається наближений перелік подальших (після первинних і невідкладних) слідчих дій, напрацьовується (обмірковується) тактика їх виконання.

З'ясовуються причини вчинення розслідуваного злочину тощо.

Для успіху в розслідуванні злочинів слідчим, дізнавачам потрібні крім іншого, їхні розгорнуті криміналістичні характеристики.

Криміналістична характеристика злочинів - це система кримінальних теоретичних даних (науково узагальненої інформації) та розроблених на їх основі наукових висновків і рекомендацій щодо найважливіших криміналістично-значущих ознак розслідуваних суспільно небезпечних діянь.

Знання криміналістичних характеристик є необхідним для організації швидкого, всебічного та об'єктивного провадження в кримінальних справах. Основне їх призначення полягає в тому, щоб інформувати слідчого відомостями про типові для певного виду чи групи злочинів ознаками.

Розпочавши розслідування пізнанням усіх необхідних обставин злочину, яких може бути доволі багато і які можуть мати найрізноманітніші ознаки, слідчий поки що не знає, котрі з них відіграватимуть вирішальне значення для встановлення істини. За цієї ситуації знання всієї сукупності типізованих у системі криміналістичної характеристики певного виду злочинів закономірно взаємозв'язаних елементів дозволить слідчому за окремими з них, уже відомими на початок розслідування, зі значною часткою ймовірності робити висновки й про інші.

Наприклад, під час огляду місця події - наркологічного диспансеру було встановлено, що мав місце злам вхідних дверей до кабінету головного лікаря, звідки із сейфа викрадено наркотичні препарати, більше нічого не пропало. Сейф - доводі важкий, однак його зрушено з місця, замок сейфа кваліфіковано зламано. Отже, маючи мінімум інформації, а саме: про предмет злочинного посягання і способи вчинення злочину - слідчий, використовуючи знання про криміналістичну характеристику цього виду злочинів, сконструював обґрунтовану версію про те, що крадіжку вчинено групою злочинців - наркоманів, які володіють навичками зламу відповідного типу замків.

Завдання методики розслідування (як і в цілому науки криміналістики) полягають у сприянні найбільш успішному здійсненню конституційних положень про захист інтересів держави, законних інтересів та прав громадян, у вирішенні завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), оперативно-розшукової діяльності (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»), у сприянні досягненню мети боротьби з організованою злочинністю (статті 2, 3 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).

До таких завдань, сформульованих у ст. 2 КПК, належать: охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному судочинстві, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних. Ці завдання конкретизуються іншими законами, що регулюють діяльність відповідних правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю, що випливає з їх компетенції, повноважень та функціональних обов'язків.

Завдання методики розслідування безпосередньо пов'язані із завданнями кримінального законодавства, що полягають у правовому забезпеченні охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1 КК).

На підставі цих завдань та виходячи з предмета дослідження і логіки наукового розвитку в методиці розслідування виділяють власні завдання з удосконалення наукових рекомендацій щодо підвищення ефективності розкриття злочинів: систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики, вивчення кримінальної обстановки в цілому та в окремих регіонах; стану, структури та динаміки злочинності; аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, адміністративного, цивільно-правового, а також галузевого законодавства, пов'язаного з встановленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банківської, податкової, екологічної та ін).

Одним з важливих завдань методики розслідування є розробка найбільш ефективних методів і засобів розкриття і розслідування злочинів, побудова їх криміналістичної характеристики, оптимізація процесу розслідування окремих видів злочинів на основі використання даних про типові слідчі ситуації, системи типових версій, комплекси слідчих дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів.

Останнім часом у переліку таких завдань виділяється вдосконалення методики прогнозування змін у структурі злочинності й розробка відповідно до цього нових методик розслідування та вдосконалення тих, що застосовуються. Так, серед актуальних стала розробка методик розкриття та розслідування злочинів проти особи, зокрема вбивств, вчинених на замовлення, різних видів економічних злочинів та ін. Вирішення таких завдань відображає одну з найважливіших функцій криміналістики -- прогностичну, що особливо важливо в умовах структурних змін і динаміки злочинності.

До важливих завдань методики розслідування належать розробка криміналістичних аспектів проблеми латентності і розкриття злочинів. Латентність пов'язана з рівнем виявлення злочинів. Деякі з таких діянь виявляються через певний, іноді тривалий час, деякі взагалі не виявляються.

Проблема розкриття злочинів завжди була в центрі уваги криміналістики, оскільки початковий етап розслідування відіграє важливу роль у процесі доказування. На даному етапі застосовуються методики розслідування по «гарячих слідах», комплекси невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, тактичні операції, що розробляються в окремих методиках розслідування.

Особливого значення набуває розробка методик розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами, до яких належать діяння загальнокримінальні (насильницькі, насильницько-корисливі) та економічні, що вчиняються у сфері виробництва, торгівлі, обслуговування, банківської та іншої економічної діяльності.

Кожна окрема методика розслідування розробляється відповідно до норм Особливої частини КК, що містять опис ознак злочинів певних видів. Відповідні норми КПК становлять основу для розробки типових обставин, що підлягають встановленню в процесі доказування у справах про злочини певного виду, і побудови структури окремої методики розслідування.

Найважливішим чинником розробки ефективних методик розслідування є вивчення та аналіз кримінального оточення особи злочинця, механізму та способів вчинення та приховування різних видів злочинів. Дотримання даного принципового положення забезпечує умови для наукового розроблення криміналістичної характеристики окремих видів (різновидів) злочинів, їх класифікації.