Злочинність неповнолітніх

Реферат на тему:

“Злочинність неповнолітніх”

Як свідчить статистика, понад 70 % злочинів неповнолітні вчиняють у групі. Враховуючи неповноту статистичної інформації (окремі учасники групових злочинів не притягаються до кримінальної відповідальності або ж залишаються невідомими правоохоронним органам), можна стверджувати, що вчинення злочину підлітком-одинаком -- швидше виняток, аніж правило, але і в таких випадках завжди наявний вплив на неповнолітнього правопорушника найближчого соціального оточення, групи з антисоціальною спрямованістю, до якої він належить чи належав раніш. Слід особливо відзначити, що участь у групі і співучасть у вчиненні злочину звичайно не співпадають. Не виключена також різниця ролі, виконуваної в групі та при вчиненні конкретного злочину, що необхідно враховувати у роботі з неповнолітніми.

Проведені дослідження свідчать, що злочинні групи неповнолітніх і молоді виникають, переважно, на основі неформальних груп або «груп дозвілля». Це пов'язано з такими елементами підліткової психології, як підвищена схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості 'їх схвалення, некритичність оцінки своїх переваг і недоліків та ін.

Звичайно, криміногенну значимість мають не перераховані вікові особливості самі по собі, а їх зміст та спрямованість. Соціальні властивості особистості у підлітків ще тільки починають формуватись. Окрім вже зазначеної недостатньої самокритичності при оцінці своєї поведінки, у них може бути навіть знижена здатність до вибірковості свідомих дій. Але особливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці потребі в спілкуванні та схильності до групування. Саме тут підлітки мають можливість виявити себе та самоствердитись як особистість.

Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є соціально-корисною, вони поступово втрачають зв'язки з колективами, до яких формально належать, перестають орієнтуватись на їх ставлення, не цінують їх думку. Близько 70 % з них вчаться погано чи посередньо, 40 % -- порушують дисципліну, 37 % -- раніш вже вчиняли проступки та правопорушення; наявні також конфліктні стосунки у сім'ї та школі. Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресивність, нахабство, підступність (до 45 % обстежених), що серед законослухняних підлітків зустрічаються значно рідше. Це наочно свідчить про порушення процесу соціалізації та моральну деформацію і призводить до спроби самоствердження серед подібних собі, в тому числі - через вчинення правопорушень. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасників, прищеплює їм антисуспільні погляди і установки, заохочує до злочинного способу життя - відбувається активний процес «перевиховання». Звичайно, не кожен важковиховуваний підліток вступає у конфлікт із законом, але взаємозв'язок цих явищ очевидний.

На кожному етапі формування злочинної групи неповнолітніх можливий поворот її до позитивного розвитку, але для цього необхідні певні умови, відповідна зміна умов функціонування. Полишена напризволяще, «дозвільна» група з великою ймовірністю може стати криміногенною, вчинюючи спочатку малозначні протиправні дії, спричинені бешкетуванням, пустощами, а потім -- правопорушення і злочини.

У процесі переростання антисуспільної групи неповнолітніх у злочинну у ній відбуваються важливі зміни: зменшується кількість учасників; зростає питома вага осіб з негативними соціально-моральними характеристиками (непрацюючі, раніш засуджені та ін.); склад групи стає більш різнорідним за соціальним становищем; учасники все більше часу проводять у місцях кримінального забарвлення; методи керівництва групою змінюються з демократичних на авторитарні.

Попередження групової злочинної діяльності неповнолітніх та молоді значною мірою залежить від зусиль працівників правоохоронних органів. Але вивчення практики свідчить, що у цій роботі є істотні недоліки. Так, з 132 груп, які перебували на обліку, лише стосовно 14,2 % здійснювались спеціальні заходи по їх роз'єднанню та переорієнтації, і тільки в половині випадків відбулися позитивні зміни. Основними причинами низької ефективності є:

1) індивідуально-профілактична робота здійснюється формально, без врахування особливостей особистості неповнолітніх та молоді, їх зв'язків, специфіки групування, положення в групі і т. ін.;

2) відсутня цілеспрямована робота щодо групи, яка стала для підлітка референтною, на яку він орієнтується, думку якої особливо цінує;

3) недостатньо надається допомога в адаптації до життя, налагоджуванні позитивних зв'язків і стосунків.

Серед багатьох проблем правового виховання трудящих важливою є боротьба із злочинними проявами серед неповнолітніх. Проте, незалежно від стану злочинності, вирішальною умовою підвищення ефективності боротьби з нею є законність у діяльності правоохоронних органів. У зв'язку з цим суттєве значення має дотримання всіх гарантій прав неповнолітніх осіб, які за вчинення злочинів притягаються до кримінальної відповідальності.

Неповнолітній - особа у віці до 18 років. Особа вважається такою, що досягла повноліття не в день народження, а починаючи з наступної доби.

Кримінальна відповідальність настає за умови, що діяння вчинила особа, якій виповнилось 16 років. За найбільш тяжкі злочини кримінальна відповідальність встановлена з 14-ти років.

Неповнолітні, які вчинили передбачені кримінальним законом діяння у віці до 16 років або більш тяжкі злочини у віці до 14 років, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності ні за яких умов. Діяння розглядаються районними (міськими) комісіями в справах неповнолітніх, які до них застосовують заходи виховного впливу.

Навіть тоді, коли неповнолітній вчинив діяння у віці, з якого настає кримінальна відповідальність, але воно не становить великої суспільної небезпеки, він також може бути звільнений від кримінальної відповідальності за умови, що виправлення та перевиховання цього підлітка можливе без застосування кримінального покарання.

Якщо прокурор або слідчий має підставу вважати, що неповнолітнього недоцільно притягати до кримінальної відповідальності, то може передати матеріали справи на розгляд районної (міської) комісії у справах неповнолітніх для вирішення питання про застосування до нього заходів виховного впливу.

Звільнити від кримінальної відповідальності може і суд, до якого надійшла справа про злочин неповнолітнього, якщо дійде висновку, що виправлення та перевиховання останнього можливі без застосування кримінального покарання.

Визнання злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, залежить від його характеру і умов, за яких він вчинений.

Якщо неповнолітнього буде віддано до суду і той винесе обвинувальний вирок, то, незалежно від вчиненого ним злочину, до нього не може бути застосоване таке виняткове покарання, як смертна кара, а також вислання і заслання. За чинним законодавством особу, яка вчинила злочин у неповнолітньому віці, не можна засудити до позбавлення волі на строк понад 10 років.

Призначаючи неповнолітньому покарання, суд виходить не тільки з санкції, яку передбачено кримінальним законом. Неповнолітній вік є пом'якшуючою обставиною і, виходячи з цього, неповнолітньому може бути призначено покарання менш суворе, ніж дорослому за аналогічний злочин. При цьому суд враховує його характер і ступінь небезпеки, особу винного, його психофізичний розвиток, обставини справи, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також конкретні причини вчинення злочину та обставини, що йому сприяли. Отже, покарання неповнолітньому повинно бути призначено таке, щоб відповідало меті його виправлення і перевиховання та запобіганню вчиненню ним нових злочинів.

Для того, щоб неповнолітній був притягнутий до кримінальної відповідальності законно і обґрунтовано та щоб запобігати безпідставному засудженню підлітків, необхідно попереднє слідство і судовий розгляд кримінальної справи провести відповідно до вимог закону, з додержанням процесуальних гарантій, які надаються для цієї категорії осіб з урахуванням їх віку, фізичного, а також психічного розвитку.

Законом встановлено особливий порядок виклику неповнолітнього до слідчого, прокурора або суду. Він викликається, як правило, через його батьків або інших законних представників родичів, опікунів, піклувальників. Це спрямовано на забезпечення інтересів підлітка, створення реальних умов для захисту його особи. І тільки у виняткових випадках неповнолітній обвинувачений може бути викликаний без відома батьків або інших законних представників. Таке може бути коли встановлено, якщо згадані особи заінтересовані у певних наслідках і тому доцільно допитати неповнолітнього у їх відсутності.

Має особливості й пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит як обвинуваченого. Вони відбуваються у присутності захисника. Якщо неповнолітній не досяг 16-річного віку, пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого слідчий повинен проводити у присутності педагога або лікаря, батьків або інших законних представників, які покликані допомогти слідчому встановити психологічний контакт з обвинуваченим. Ці особи мають право ставити неповнолітньому запитання і висловлювати свої зауваження щодо ведення допиту. Якщо слідчий відведе поставлене питання, він повинен занести це питання до протоколу. Питання про те, хто із згаданих осіб буде присутнім під час пред'явлення обвинувачення та допиту неповнолітнього, вирішується слідчим.

Трапляється, що участь у справі певного законного представника може заподіяти шкоду законним інтересам неповнолітнього. Таке буває, коли законному представникові злочином неповнолітнього заподіяна фізична або майнова шкода, коли він сам є учасником злочину тощо. У подібних випадках закон надає суду право усунути вказану особу від участі у справі й замість неї допустити іншого законного представника ст. 441 КПК України. Суд також може вивести законного представника з судового засідання на час допиту підсудного або виконання іншої процесуальної дії, якщо дійде висновку, що у його присутності таку дію виконувати неможливо.

Слід мати на увазі, що з досягненням підсудним 18-річного віку функція законного представника припиняється і останній вже не буде учасником проходження по справі. Якщо ж його покази будуть необхідні, він буде допитаний у судовому засіданні тільки в якості свідка.

Закон передбачає обов'язкову участь захисника у справі неповнолітнього. Як захисники на попередньому слідстві допускаються адвокати - члени колегій адвокатів, асоціацій адвокатів, товариств, контор тощо, створених для надання юридичної допомоги.

У судовому розгляді за згодою суду захисниками можуть бути також близькі родичі неповнолітнього. Однак, здійснення захисту обвинуваченого вимагає спеціальних юридичних знань, інколи ще й певного досвіду, а в складних справах успішно здійснити захист без юридичної освіти просто неможливо. Тому це, як правило, роблять адвокати.

Для здійснення функцій захисника певну особу може запросити сам неповнолітній, його батьки або інші особи за його дорученням. Якщо ж вони не запросили захисника, слідчий та суд зобов'язані зробити це самі. Оскільки участь захисника у такій справі є обов'язковою, слідчий та суд забезпечують участь останнього навіть тоді, коли неповнолітній байдуже ставиться до цього або не бажає участі захисника. Відмова неповнолітнього від захисника не обов'язкова для слідчого та суду ст. 46 КПК України. Законом встановлено гарантію захисту прав і особи, яка вчинила злочин у неповнолітньому віці, а на час розгляду справи у суді досягла 18 років: якщо суд дійде висновку, що такій особі з урахуванням її фізичного або психічного розвитку, конкретних обставин справи та ін. необхідний захисник, він повинен забезпечити його участь у справі.

Захисник може брати участь з моменту затримання, арешту або пред'явлення обвинувачення у будь-якій справі. Отже, якщо ще до пред'явлення обвинувачення неповнолітнього було затримано як підозрюваного у вчиненні злочину або обрано до нього таку міру запобіжного заходу, як арешт, з цього моменту участь захисника у справі є обов'язковою. Якщо таких заходів до неповнолітнього застосовано не було, захисник буде брати участь з моменту пред'явлення йому обвинувачення.

Будучи допущеним до участі у справі, захисник неповнолітнього набуває таких прав: мати з ним побачення на одинці і без обмеження часу; ознайомитися з усіма матеріалами справи і виписувати з них необхідні відомості; бути присутнім при пред'явленні неповнолітньому обвинувачення та його допиті і при інших слідчих діях, які проводяться за участю обвинуваченого або за клопотанням обвинуваченого та самого захисника; подавати скарги на дії слідчого, прокурора, суду, а також на вирок і ухвалу суду та постанову судді. Захисник - адвокат може запитати через юридичну консультацію, в якій він працює, характеристику чи інші документи з навчального закладу, де навчається неповнолітній, або з підприємства чи установи, де він працює, та інші документи, необхідні для здійснення захисту.

Додатковою гарантією захисту неповнолітнього є участь у кримінальній справі його законного представника - батька чи матері, опікуна чи піклувальника або представника тієї установи чи організації, під опікою якої він перебуває. У випадку, коли у неповнолітнього немає батьків і він проживає сам або у осіб, які не є його опікунами чи піклувальниками, як законні представники, у справі беруть участь представники органів опіки та піклування.

Законний представник користується широкими правами по захисту неповнолітнього, які здійснює незалежно від останнього і захисника. Законний представник у судовому розгляді має право заявляти відводи і клопотання, пред'являти докази і брати участь в їх дослідженні, тобто ставити запитання потерпілим, свідкам, експертам, оглядати речові докази тощо ст. 441 КПК України.

З метою забезпечення активної участі законного представника неповнолітнього під час розгляду справи в суді закон покладає на суд обов'язок направляти йому копію обвинувального висновку щодо обвинуваченого. Він має також право при незгоді з вироком оскаржити його протягом семи діб з дня його проголошення у касаційну інстанцію. Подання ним скарги є підставою для перевірки законності і обґрунтованості вироку касаційною інстанцією і в разі визнання доказів законного представника обґрунтованими - для скасування або зміни вироку на користь неповнолітньому.

Крім вказаних прав законний представник, може бути присутнім при пред'явленні обвинувачення і допиті обвинуваченого, який не досяг 16-річного віку, а також при оголошенні йому про закінчення слідства та пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення. Цими правами він може скористатися тільки з дозволу слідчого. Проте, якщо слідчий відмовить законному представникові в цьому, останній може оскаржити дії слідчого прокурору, який у разі неправильних дій слідчого поновить право законного представника.

Як законний представник до участі в судовому розгляді справи залучається, як правило, один з батьків або осіб, що їх замінюють (опікунів і піклувальників). Якщо на судове засідання з'являються батько і мати неповнолітнього підсудного, то брати участь у справі їм обом немає сенсу. Суд пропонує їм вирішити питання, хто з них братиме участь у справі як законний представник і вирішує, кого з батьків допустити до цього, з урахуванням їх думки, а також, виходячи з вимоги створити найкращі умови для забезпечення захисту законних інтересів неповнолітнього.

Під час розгляду справи щодо неповнолітнього головну увагу суд зосереджує на прийнятті щодо нього правильного рішення, виконання якого сприятиме перевихованню і виправленню правопорушника та поверненню його до нормального життя. На це спрямована і вимога закону про залучення до участі у справі представників районної (міської) комісії у справах неповнолітніх, навчального закладу або трудового колективу, в яких навчався або працював підсудний. Суд надає такому представникові можливість висловити думку органу чи організації, які уповноважили його, щодо особи підсудного, його батьків, обстановки в сім'ї, а також щодо заходів запобіжно-виховного характеру, які застосувалися до правопорушника, щодо причин злочину та умов, котрі цьому сприяли. Проведення судового розгляду з участю вказаних осіб сприяє правильному вирішенню долі неповнолітнього.

Література

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Кримінальний кодекс України. - К., 2001

3. Васильев В. Л. Юридическая психология. -- С.-П6., 1997.

4. Омельяненко Г. «Злочин вчинив неповнолітній» Прав.всеобуч. - 1990 №8.

5. Яровий А. «Проблеми правового регулювання діяльності установ виконання покарання для неповнолітніх»//Вісник Академії правових наук України 1999 №3(18).

6. Левицька Л. «Удосконалення кримінального законодавства щодо запобігання жорсткому поводженню з дітьми».//Науковий вісник економічного інституту. Ірпінь, 1999 №3 (6)

7. Цаллагов Б. «Профілактика правопорушень серед учнів»//Право України 1993 №1.