Правове регулювання: поняття, мета, види, засоби, типи

Правове регулювання як державно-владний вплив на суспільні відносини за допомогою юридичних засобів. Предмет "правове регулювання", його мета, види, засоби. Допоміжні способи правового управління. Уявлення про конкретні методи правового регулювання.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 05.04.2010
Размер файла 32,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. КАРАЗІНА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра державно-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна

Теорія держави і права

Тема

Правове регулювання: поняття, мета, види, засоби, типи

Виконала: студентка групи № 12

Яреско О.В.

Харків

2009

Зміст

Вступ

Правове регулювання

Поняття та предмет «правове регулювання»

Мета правового регулювання

Види правового регулювання

Засоби правового регулювання

Типи правового регулювання

Механізм правового регулювання: поняття, елементи, стадії

Висновок

Список використаної літератури

Додаток 1

Додаток 2

Вступ

Уже відомо, що необхідними умовами існування і гармонійного розвитку кожного суспільства є узгодження інтересів різних його членів, встановлення і підтримування у стосунках між ними певного порядку. Частково це забезпечується за рахунок прямого впливу на поведінку людей різноманітних стихійно-природних, біологічних і соціальних чинників (наприклад, кліматичних умов, природного добору, демографічних процесів та ін.). Однак основне навантаження в реалізації зазначених функцій лягає на спеціально пристосовану до особливостей суспільного буття розгалужену систему соціальної регуляції, важливе місце в якій посідає правове регулювання.

Зміст будь-якого різновиду соціального регулювання (морального, заснованого на звичаях, релігійного, естетичного)так чи інакше полягає у визначенні на нормативному та індивідуальному рівнях відповідно до цілей регулювання меж дозволеної і забороненої поведінки соціальних суб'єктів, встановленні ідеальних моделей їхніх стосунків у певних життєвих ситуаціях, а також у стимулюванні фактичного дотримання ними даних установлень. Все це повною мірою властиве і правовому регулюванню, яке в загальному плані може бути охарактеризоване як процес дії за допомогою правових норм та інших юридичних засобів на поведінку людей з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин.

В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набувають особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин.

Правове регулювання

Поняття та предмет «правове регулювання»

Правове регулювання - це державно-владний вплив на суспільні відносини за допомогою всієї сукупності юридичних засобів.

Варто розрізняти правове регулювання та правовий вплив на суспільні відносини. За обсягом предмет правового регулювання є більш вузьким, ніж обсяг предмету правового впливу. У предмет правового впливу входять також такі економічні, політичні, соціальні відношення, що правовими нормами не регулюються, але на них право так чи інакше поширює свій вплив.

У цьому розумінні правове регулювання не завжди охоплює такі форми впливу як:

- інформаційно-психологічний вплив - як форма правового впливу нормативної юридичної інформації, що виражається у впливі, на психологічну мотивацію поведінки суб'єктів, що обумовлюється системою правових стимулів і правових обмежень;

- виховний вплив - як форма правового впливу, що виражається в загально ідеологічному впливі всієї правової дійсності на внутрішній світ суб'єкта, на процес формування його соціальних ціннісних орієнтирів;

- соціальний вплив - як форма впливу сприятливому формуванню соціального середовища впливу права шляхом відображення у правових актах соціально корисних цілей, формування за допомогою правових норм соціально корисних зразків поведінки, відображення у правових розпорядженнях мір соціально-правового контролю. Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками. Слід зауважити, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад відносини, пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші - починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, використання ЕОМ і т.ін.).

Цілі правового регулювання

Цілі правового регулювання - це сукупність уявлень про моделі майбутнього результату, здатного задовольнити вихідні потреби в умовах існування можливостей, оціненихзарезультатамиминулого досвіду. Досягнення цілей правового регулювання здійснюється за допомогою певних засобів, що є шляхами юридичного впливу на поведінку суб'єктів. Сукупність даних засобів, які є різними за своєю природою та функціональним призначенням, і складає формальну ознаку механізму правового регулювання.

Цілі правового регулювання класифікують за певними критеріями: за значимістю (головні та другорядні), за часом (перспективні і найближчі), за результатами (кінцеві та безпосередні). Цілі правового регулювання стосуються не тільки окремих суб'єктів, а й забезпечують закріплення та стимулювання розвитку суспільних відносин, створюють умови для виникнення нових суспільних відносин, запобігають виникненню суспільно шкідливих відносин.

Види правового регулювання

Правове регулювання є досить складним, багатогранним явищем, про що свідчить і його структура. Так, залежно від особливостей формування, задіяних у цьому процесі юридичних засобів, масштабу, здійснюваного впливу на суспільне життя розрізняють нормативне і індивідуальне, централізоване і децентралізоване правове регулювання.

Нормативне регулювання реалізується за допомогою норм права, об'єктивованих у вигляді законів та інших нормативно-правових актів, санкціонованих державою звичаїв, нормативних правових договорів, правових прецедентів. Для нормативного регулювання притаманні такі ознаки:

- поширення не на одну конкретну життєву ситуацію, а на заздалегідь непередбачувану кількість випадків певного виду;

- адресування персонально невизначеному колу суб'єктів;

- встановлення нових загальних прав та обов'язків.

Індивідуальному регулюванню властиві ознаки, протилежні нормативному регулюванню, а саме: реагування на конкретні соціальні факти та обставини, що виникають у сфері правового регулювання, спрямованість на юридичне опосередкування відносин між чітко визначеними (персоніфікованими) особами. Крім цього, індивідуальні правові рішення завжди формулюються (тобто лише для даного випадку) і не є обов'язковими для інших аналогічних ситуацій.

Як правило, індивідуальне правове регулювання засновується на нормативному, полягає в уточненні, пристосуванні правових норм до особливих умов їхньої дії. Разом з тим, інколи індивідуальне регулювання може набувати і самостійного значення. Наприклад, у разі виявлення прогалин у законодавстві і необхідності застосування такого способу їх подолання, як аналогія права, індивідуальні правові акти постають як первинні засоби правового регулювання. Найпоширенішими актами індивідуального правового регулювання є рішення та вироки судів за результатами розгляду окремих юридичних справ, різноманітні приписи правозастосовного характеру адміністративних органів (наприклад, рішення виконкому місцевої ради про виділення громадянину земельної ділянки під будівництво житлового будинку, наказ ректора про виключення студента з інституту за порушення навчальної дисципліни) і т. ін. Слід зазначити, що розглянуті види юридичного регулювання взаємно доповнюють один одного. Зокрема, завдяки їхньому комбінуванню компенсуються недоліки як нормативного регулювання (абстрактність, віддаленість від фактичних відносин), так і індивідуального (мінливість, значний простір для проявів свавілля, суб'єктивізму). Поділ правового регулювання на централізоване і децентралізоване не збігається з його розмежуванням на нормативне та індивідуальне.

Централізоване правове регулювання здійснюється державними та іншими уповноваженими державою органами і виступає як зовнішнє щодо суб'єктів, на які воно поширюється, оскільки не передбачає механізмів узгодження з цими особами змісту адресованих ним правових норм та індивідуальних приписів. Типовим прикладом централізованого регулювання є встановлення державою, шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, системи податків та інших обов'язкових платежів до бюджету.

Децентралізоване правове регулювання поділяється на координаційне і автономне.

Координаційне регулювання на відміну від централізованого, має двосторонній або багатосторонній характер і полягає в самостійному пошуку безпосередніми учасниками відносин, що піддаються правовому регулюванню, узгоджених між цими суб'єктами правових форм їхньої взаємодії, які мають значення (є обов'язковими) тільки для сторін даних відносин. Координаційне правове регулювання може поширюватися на відносини, не врегульовані в централізованому порядку, або ж такі, що потребують додаткової правової регламентації (інколи така можливість спеціально передбачається в нормативно-правових актах) і не повинне суперечити регулюванню, здійснюваному на централізованих засадах. Разом з тим реалізація правоположень, які при цьому формулюються, може при необхідності забезпечуватися зверненням до відповідних юрисдикційних органів (суду, господарського суду тощо) з метою застосування до їх порушників засобів державного примусу. Прикладом координаційного правового регулювання може бути укладення колективного трудового договору між власником (адміністрацією) підприємства і його трудовим колективом, у якому встановлюються і конкретизуються взаємні права і обов'язки зазначених осіб.

Автономне правове регулювання своїми основними рисами не відрізняється від координаційного, але стосується винятково особистої поведінки його суб'єктів. Автономне регулювання виконує субсидіарні функції щодо вищерозглянутих видів правового регулювання або ж здійснюється на самостійній основі. В обох випадках воно пов'язане з реалізацією правового принципу «дозволено все, крім того, що не заборонено», коли особа в межах діючого законодавства, не порушуючи прав і законних інтересів інших суб'єктів і не вступаючи з ними в безпосередні зносини, визначає хоча і не передбачені в законі, але такі, що не суперечать йому, форми своєї поведінки у правовій сфері. Наприклад, власник земельної ділянки може сам обирати будь-які (в тому числі прямо не обговорені в законі) способи її використання, за умови, що ці способи не заборонені земельним законодавством і не зачіпають прав та законних інтересів інших землевласників

Способи або засоби правового регулювання

Право регулює вельми неоднакові за змістом, складом учасників, підставами виникнення, змінення та припинення суспільні відносини. Через те природно, що кожна з однорідних груп таких відносин (цивільних, кримінальних, трудових та ін.) об'єктивно вимагає особливих підходів до їхнього врегулювання. Крім того, обрання певних засобів регулятивного впливу, хоча і меншою мірою, залежить від цілей, які ставить перед собою держава (суспільство) на різних етапах свого існування. Наприклад, правове регулювання відносин власності в нашій країні нині докорінно відрізняється від правових форм їхнього упорядкування, що застосовувалися в радянський період. Перелічені чинники, а також характер політичної і правової систем суспільства, його історичні, культурні традиції та деякі інші обставини обумовлюють у кожному випадку обрання досить специфічних способів, методів та типів правового регулювання.

Під способами правового регулювання розуміють первинні засоби правового впливу на поведінку людей, пов'язані з наділенням їх суб'єктивними юридичними правами або покладанням на них суб'єктивних юридичних обов'язків. До основних способів правового регулювання належать, як уже відомо, дозволи, зобов'язання та заборони.

Дозвіл полягає в наданні особі суб'єктивного юридичного права, тобто можливості здійснення певних діянь, постійно приймати рішення щодо реалізації передбачених правовими нормами варіантів власної поведінки. Наприклад, стаття 27 Кодексу про шлюб та сім'ю України містить дозвіл подружжю укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди.

Зобов'язання і заборони, у свою чергу, знаходять свій вияв у покладенні на учасників, регламентованих правом суспільних відносин, суб'єктивних юридичних обов'язків активного (таких, що спонукають до дій, приписаних нормами права) та пасивного змісту (спрямованих на утримання від деяких форм поведінки) Так, стаття 97 Кримінально-процесуального кодексу України зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання приймати заяви та повідомлення про злочини вчинені або які готуються. Стаття 6 Житлового кодексу Української РСР забороняє використаним житлових приміщень не за призначенням. На відміну від дозволів зобов'язання і заборони не передбачають можливості відхилення адресатів правових норм від запропонованих їм варіантів поведінки.

Поряд з основними існують і допоміжні способи правового регулювання, зокрема примус, заохочення, надання пільг, рекомендації, покарання. Названі способи не мають самостійного інструментального значення і застосовуються разом з основними способами правового регулювання для посилення або оптимізації їхньої дії.

Те чи інше співвідношення основних і допоміжних способів правового регулювання, а також ступінь його деталізованості дають уявлення про конкретні методи правового регулювання. Якщо в правовому регулюванні надається перевага покладенню обов'язків, обмежується ініціатива суб'єктів права з уточнення положень юридичних приписів, а серед юридичних фактів, що обумовлюють виникнення правових відносин, переважають акти одностороннього волевиявлення (як, наприклад, адміністративні накази, постанови про початок впровадження зі справ про правопорушення тощо), то правове регулювання базується на імперативному методі. Навпаки, якщо сторони відносин, які піддаються юридичній регламентації, вільні самі приймати рішення щодо участі в них (наприклад, через укладення між собою різноманітних цивільно-правових угод), мають змогу відступати від описаних у правових нормах форм стосунків, встановлювати для себе додаткові, тобто безпосередньо не передбачені юридичними приписами права та обов'язки, то правове регулювання засновується на диспозитивному методі.

У деяких випадках для управління діяльністю соціальних суб'єктів використовуються рекомендаційний і заохочувальний методи правового регулювання. Рекомендаційний метод полягає в наданні вказівок, що не мають обов'язкової сили, стосовно найбільш раціональних, прийнятних для суспільства і цих осіб способів організації їхніх стосунків (наприклад, через пропонування, з метою усунення можливих непорозумінь, типових форм трудових контрактів між роботодавцем і працівником). Заохочувальний метод передбачає встановлення для ініціювання бажаної поведінки юридичних суб'єктів різноманітних пільг, переваг, винятків з обов'язків (наприклад, звільнення окремих категорій підприємств від сплати податків з метою створення сприятливих умов для збільшення виробництва необхідних видів продукції) і т. ін.

Ці правові засоби повинні відповідати певним вимогам: - вони складають певну систему, але не є прив'язаними до однієї сфери суспільних відносин;

- вони покликані забезпечити соціальну свободу та активність поведінки суб'єктів (дозволи), чи, навпаки, покласти на осіб пасивний обов'язок утримуватись від вчинення тих дій, які перешкоджають інтересам особи (заборони), передбачати поведінку певного роду, бути гарантією використання суб'єктивних прав іншими суб'єктами (зобов'язання);

- ці засоби повинні містити позитивні стимули щодо здійснення суб'єктами своїх суб'єктивних прав та виконання покладених на них обов'язків;

- вони мають бути спрямовані на досягнення певного результату забезпечення ефективності правового регулювання;

- вони пов'язані з суб'єктивними правами чи даної особи (дозволи), чи інших осіб(зобов'язання,заборони); - ці засоби тісно взаємопов'язані не тільки один з одним, а і з такими різновидами правових норм, як уповноважуючі, зобов'язуючі та забороняючі, і визначають форми реалізації права (дотримання, виконання та використання).

Типи правового регулювання

Характеристика типів правового регулювання пов'язана з висвітленням його загальної побудови, вихідних засад, згідно з якими здійснюється цілеспрямований юридичний вплив на суспільні відносини, загальних юридичних дозволів і загальних юридичних заборон. Відповідно до цього розрізняють два типи правового регулювання: загальнодозволений і спеціально дозволений.

При загальнодозволеному типі правового регулювання можливість певної поведінки поставлена в залежність від наявності або відсутності її прямої заборони в законі. Якщо ж така заборона не передбачена, то ця поведінка (за умови, що вона не суперечить сутності і принципам права, меті і завданням правового регулювання) вважається правомірною. У цьому разі діє юридична формула: дозволено все, крім того, що заборонено законом.

При спеціально дозволеному типі вихідним є нормативне положення, згідно з яким особа може обирати лише ті форми поведінки, що безпосередньо визнані в законі як припустимі. У цьому разі діє юридична формула: заборонено все, крім того, що дозволено законом.

Неважко помітити, що при застосуванні як загально-, так і спеціально дозволеного типів правового регулювання законодавець використовує своєрідний юридично-технічний прийом, який полягає у встановленні загального правила (дозволу або заборони) з наступним введенням винятків з нього. Зрозуміло, що обрання одного з вищезазначених типів регулювання не може бути довільним. Зокрема, там, де більш важливим є забезпечення високої соціальної активності, максимальної свободи особи (наприклад, у сфері підприємництва), правове регулювання повинно засновуватися на загальнодозволеному типі і навпаки: у разі, коли необхідна чітка регламентація, високий рівень упорядкованості суспільного життя (скажімо, у сфері державного управління), обирається спеціально дозволений тип правового регулювання. Розглянуті способи, методи і типи правового регулювання дають уявлення лише про його окремі сторони, напрями, аспекти. Характеристика ж цих явищ у їхній єдності, взаємодії як цілісної системи регулювання досягається за допомогою такого місткого поняття, як «правовий режим».

Механізм правового регулювання: поняття, елементи, стадії

Механізм правового регулювання (МПР) - це система всіх юридичних засобів, що забезпечують упорядкованість суспільних відносин правом.

МПР показує процес переводу нормативності права в упорядкованість суспільних відносин. Механізм правового регулювання являє собою систему правових засобів, що дозволяють найбільш послідовно і юридично гарантовано боротися з перешкодами у процесі досягнення суб'єктами найбільше повної реалізації своїх інтересів. Мета МПР - забезпечити безперешкодне прямування інтересів суб'єктів до цінностей. Іншими словами - гарантувати їм справедливе задоволення їх інтересів. МПР - це інструмент оптимізації системи суспільних відносин із метою створення режиму найбільш повної та максимально можливої за обсягом реалізації інтересів і свобод суб'єктів у соціальному середовищі.

Елементи (структура) МПР:

а)норми права;

б)юридичні факти й акти застосування права;

в)правовідносини;

г)акти реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Стадії МПР, тобто етапи перекладу нормативності права в упорядкованість суспільних відносин (відповідає структурним елементам МПР) - Додаток 1

Висновок

Право своїм існуванням впливає на поведінку людей. Представляючи собою культурну та інформаційну цінність, право визначає напрямок людської діяльності, вводить її в загальні рамки цивілізованих суспільних відносин. Наявність правового регулювання дає можливість за допомогою правових норм і інших юридичних засобів впливати на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, розвитку і захисту. Механізм правового регулювання покликаний здійснювати за допомогою правових засобів упорядкованість суспільних відносин відповідно до цілей і задач правової держави. Названий механізм просто необхідний для підтримки законності і правопорядку як основи і невід'ємної умови нормального життя цивілізованого суспільства. На сучасному етапі дослідження механізму правового регулювання назріла необхідність нового бачення механізму правового регулювання - у виді „об'ємного” явища. З даної точки зору механізм правового регулювання можна підрозділити на такі компоненти: механізм правотворчості, механізм реалізації норм права, механізм державного примусу, де охоронну спрямованість виконує механізм процесуального регулювання. Велике значення мають розвиток і підвищення ефективності природоохоронного законодавства, вдосконалення соціального законодавства, остаточне проведення судової реформи та ін.

Хотілося б також відзначити, що питання про механізм правового регулювання є важливим і досить дискусійним у правовій науці. Інтереси людини - от головний орієнтир для розвитку й удосконалювання елементів механізму правового регулювання, підвищення їхньої ефективності. Виступаючи свого роду юридичною технологією задоволення даних інтересів, механізм правового регулювання повинний бути постійно цінним за своїм характером, повинний створювати режим сприяння, здійснення законних прагнень особистості, упорядкуванню її правового статусу. У будь-якому суспільстві ставиться задача забезпечити високу ефективність механізму правового регулювання, включаючи удосконалення законодавства, поліпшення ефективності і якості застосування права, посилення правової активності громадян, різних громадських організацій, підйом загальної правової культури, удосконалення правового виховання.

Вивчення механізму правового регулювання відіграє важливу роль у розумінні кожним юристом динаміки впливу на суспільні відносини всіх юридичних засобів у комплексі. Значення єдності і взаємодії в механізмі правового регулювання дуже важливе для зміцнення правової основи державного і громадського життя.

Використана література

1. Теорія держави і права: Навч. посібник / Письменицький А.А., Слинько Д.В. - Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2007. - 241-245с.;

2. Основи правознавства: Навч. посібник / За ред. В.В. Комарова. - Х.: Нац. юрид. акад. України,2004. - 70-71с., 74-76с.

3.Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков, А.М. Колодій, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський; За ред. С.Л.Лисенкова. - К.: Юрінком Інер, 2005. - 36-37с.

4. Основи правознавства: Навч. посібник / За ред. І.Б. Усенка. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун»,1997. - 228-231с.

5. Теорія держави і права: Навч. посібник / В.І. Гусев, Ю.О. Калінцев, С.В. Кульчицький; За ред. С.В. Кульчицького. - К.:Вища шк.., 2003. - 84 -85с.

6. Основи правознавства: Навч. посібник / С.Васильченко, М. Король. - К.: «Вежа», 2001. - 12с.

7. Загальна теорія держави і права: За редакцією проф.. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О.В.Петришина, 200-203с.

Додаток

Стадії Механізму Правового Регулювання4

Стадія формування і дії норм права: На цій стадії формулюється правило поведінки, спрямоване на задоволення тих або інших інтересів, що знаходяться у сфері впливу норм права і потребуючого їх справедливого упорядкування.

Стадія виникнення юридичного значимих фактичних обставин: На даній стадії відбувається визначення специфічних умов, що обумовлюють виникнення системи прав і обов'язків суб'єктів.

Стадія виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (правовідносин): На даній стадії визначається, яка зі сторін має інтерес і відповідне суб'єктивне право, покликане його задовольнити, а яка сторона забовязана не перешкоджати такому задоволенню інтересу завдяки встановленій забороні.

Стадія реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: На даній стадії права й обов'язки суб'єктів втілюються в життя шляхом їх відображення в таких процесах як використання, виконання, дотримання.

Стадія застосування права: Дана стадія може знайти своє втілення в життя в тих випадках, коли безпосередніх форм реалізації недостатньо для впорядкування суспільних відносин.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні5

У сфері економічних, майнових відносин - сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності форм власності( державної, приватної, комунальної)

У політичній сфері - сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди

У сфері управлінських відносин - сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату

У сфері охорони суспільного порядку - боротьба з корупцією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина


Подобные документы

  • Поняття та мета правового регулювання, його предмет та методи, засоби та типи. Співвідношення правового регулювання та правового впливу. Складові елементи механізму правового регулювання і стадії його реалізації, ефективність в сфері суспільних відносин.

    курсовая работа [29,3 K], добавлен 28.10.2010

  • Поняття, предмет і юридична природа правового регулювання. Соціальна суть і основні ознаки правової поведінки. Засоби, способи і механізм правого регулювання. Характеристика елементів системи правого регулювання і його значення в правовому суспільстві.

    курсовая работа [46,6 K], добавлен 14.11.2014

  • Сфера правового регулювання. Управління та право як фундаментальні суспільні явища. Загальні вимоги до форм правового регулювання. Способи правового регулювання управління. Варіанти покращення правового регулювання державного управління в Україні.

    реферат [23,0 K], добавлен 28.05.2014

  • Поняття дії права і правового впливу. Підходи до визначення правового регулювання. Його ознаки та рівні. Взаємодія правового впливу і правового регулювання. Інформаційна і ціннісно-мотиваційна дія права. Поняття правового регулювання суспільних відносин.

    лекция [24,9 K], добавлен 15.03.2010

  • Типи правового регулювання ринку цінних паперів. Поняття державно-правового регулювання. Основоположні принципи державно-правового регулювання ринку цінних паперів. Порівняльно - правова характеристика державно - правового регулювання ринку цінних паперів

    курсовая работа [41,5 K], добавлен 14.05.2002

  • Методи правового регулювання заробітної плати. Нормування праці, елементи тарифної системи. Системи оплати праці та її види. Оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами. Порядок виплати заробітної плати. Обчислення середнього заробітку.

    курсовая работа [67,9 K], добавлен 19.02.2011

  • Періодизація розвитку міжнародних трудових процесів. Вплив загальних принципів міжнародного права на міжнародно-правове регулювання трудової міграції населення. Предмет, об’єкт та методи міжнародно-правового регулювання міграційно-трудових відносин.

    реферат [24,7 K], добавлен 07.04.2011

  • Правове регулювання біржової діяльності. Правове регулювання товарної біржі. Правове регулювання фондової біржі. Правове регулювання біржової торгівлі. Учасники біржової торгівлі. Класифікація біржового товару. Порядок проведення біржових торгів.

    курсовая работа [59,2 K], добавлен 23.10.2007

  • Поняття та види робочого часу за законодавством України. Правове регулювання режиму робочого часу: режиму роботи змінами, роботи з роздробленим робочим днем, гнучкого графіку роботи, вахтового методу організації робіт. Правове регулювання часу відпочинку.

    дипломная работа [129,2 K], добавлен 02.05.2010

  • Державне регулювання як система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру. Органи державного регулювання ЗЕД, механізм його здійснення. Компетенція Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Завдання торгово-промислових палат.

    реферат [39,0 K], добавлен 16.12.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.