Принципи та сучасні концепції демократії

План

1. Поняття демократії та її загальні ознаки

2. Основні принципи демократії

3. Функції демократії

4. Форми та інститути демократії

5. Сучасні концепції демократії

6. Становлення і розвиток демократії в сучасній Україні

Висновки

Література

1. Поняття демократії та її загальні ознаки

Слово "демократія" відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає "владу народу". У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою.

Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демократії і розставляла свої акценти на їх значущості.

Слово "демократія" вживається в різному значенні:

як форма держави;

як політичний режим;

як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Коли про державу кажуть, що вона -- демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень. Демократія як форма держави можлива в країнах із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом організації та діяльності всіх суб'єктів політичної системи суспільства (органи держави, державні організації, громадські об'єднання, трудові колективи), котрі одночасно є й суб'єктами демократії. Зрозуміло, що суб'єктами демократії є насамперед громадянин і народ.

Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є формою (різновидом) держави, яка характеризується, щонайменше, такими ознаками:

визнанням народу вищим джерелом влади;

виборністю основних органів держави;

рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;

підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.

Будь-які демократичні держави будуються на підґрунті цих загальних ознак, але ступінь розвитку демократії може бути різним. Демократизація суспільства -- це тривалий безперервний процес, що потребує не лише внутрішньодержавних, але й міжнародних гарантій.

Сучасні демократичні держави (а бути демократичною державою є престижним) доповнюються низкою інших ознак і принципів:

додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;

конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;

верховенство закону;

поділ влади та ін.

Демократія -- політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення прав громадян -- економічних, політичних, громадянських, соціальних, культурних, а так само -- й їх обов'язків відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у Хартії прав людини (Загальна декларація прав людини 1948р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 p. і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 p., які набрали сили від 23 березня 1976 р., та ін.). Законом України від 10 грудня 1991 р. "Про дію міжнародних договорів на території України" встановлено порядок застосування міжнародних норм про права людини.

Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя. Режим громадсько-політичного життя виражається у вимогах до всього суспільства -- до всіх суб'єктів політичної системи (вони ж -- і суб'єкти демократії) і, насамперед, до державних органів -- засновуватися і функціонувати на основі суворого і неухильного виконання правових норм. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту.

Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх взаємні права і обов'язки. У Конституції України наголошено: "Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" (ст. 3). Арбітром у можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд.

2. Основні принципи демократії

Принципи демократії є надзвичайно важливим питанням для суспільного поступу. Серед них -- влада більшості, плюралізм, рівність, поділ влади, виборність, гласність, контроль. За тоталітарного чи авторитарного правління вся повнота державної влади узурпована вузьким колом правлячої еліти, яка своїми діями ігнорує волю та інтереси народу.

У демократичному суспільстві внаслідок волевиявлення народу стосовно якогось питання утворюється більшість, яка врешті-решт і визначає позицію влади. Іншими словами, демократія - це не просто влада народу, а влада саме його більшості, що є суттю народного суверенітету.

Принцип більшості. Цей принцип не можна абсолютизувати і вважати бездоганно демократичним, якщо ігнорується право меншості на опозицію. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян є цілком рівними у своїх правах і свободах. Історія знає чимало прикладів, коли більшість із різних причин (недостатньої інформованості, тенденційної пропаганди, мітингових емоцій тощо) підтримувала неправильні, навіть згубні, рішення і дії. Правота була за меншістю, яка від початку виступала проти таких рішень. Іншими словами, життя спростовує сталінський постулат: "Правда завжди за більшістю". Нічого спільного з демократією не має теза про "примус стосовно меншості" й "цілковите підпорядкування її волі більшості".

Принцип плюралізму. Демократична організація суспільства неможлива без його дотримання. Він дає можливість управляти на основі врахування множинного характеру громадської думки і позицій різних суб'єктів політики. У плюралістичному суспільстві з цією метою меншості надається гарантоване законом право на опозицію. Підкоряючись законам та іншим рішенням державної влади, прийнятим за волею більшості, меншість має узаконену можливість виражати свою незгоду з такими рішеннями, знімати з себе відповідальність за ті з них, які можуть мати негативні наслідки. Якщо тоталітарна держава придушує опозицію, а авторитарна всіляко її обмежує, то в демократичному суспільстві вона є органічним елементом політичного процесу. Наявність опозиції в парламенті, інших сферах суспільного життя забезпечує реальний плюралізм думок і дій, що є необхідною умовою вироблення оптимальних рішень. Без опозиції, як свідчить історичний досвід, виникає реальна загроза переродження демократії в диктатуру. Ефективним засобом боротьби опозиційних сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність. Якраз багатопартійність, яка функціонує за умови, коли всі політичні партії мають рівні правові можливості боротися за виборців і за своє представництво в органах державної влади, виключає монополію будь-якої партії на цю владу.

Принцип рівності. Цей принцип демократії проголошений Великою французькою революцією кінця XVIII ст. У XX ст. його було втілено у Загальній декларації прав людини. Перша стаття цього документа проголошує: "Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності й правах ". Сучасне тлумачення принципу рівності виходить із того, що за демократії можлива і навіть неминуча соціально-економічна нерівність громадян. Демократія передбачає лише політичну рівність усіх перед законом, незалежно від соціального і матеріального становища, але не може гарантувати однакового рівня життя. Подібна нерівність, хоч і по-різному, існує практично в усіх сучасних демократіях. Проте держава під впливом демократичних сил вживає заходів для забезпечення достатнього рівня соціальної захищеності соціальних груп, які потребують допомоги.

Принцип поділу влади. Згідно з ним законодавча, виконавча і судова гілки влади відокремлені та достатньо незалежні одна від одної. Водночас вони постійно взаємодіють у процесі формування і здійснення державної політики. Такий поділ влади фактично відсутній у тоталітарних і авторитарних режимах, де, по суті, і законодавча, і виконавча, і судова влада зосереджені в руках монарха, узурповані вузькою групою правлячої еліти або ж перебувають під контролем правлячої партії. У демократичному суспільстві кожна з влад наділена повноваженнями, але кожна з них урівноважує одна одну і не дозволяє жодній з них посісти панівні позиції в суспільстві.

Виборність основних органів державної влади. Демократія передбачає забезпечення вільних виборів, які докорінно відрізняються від виборів недемократичних і формальних. Усі громадяни за таких умов мають виборчі права і реальну можливість брати участь у виборах. Втім, демократія не виключає наявності цензу осілості, згідно з яким право обирати та бути обраним у багатьох країнах мають лише ті громадяни, які проживають там упродовж певного часу. Проте решта обмежень у виборчих правах (за національною, релігійною, статевою, майновою, професійною та іншими ознаками) явно суперечать природі демократії. Вони заборонені в міжнародних документах, конституціях та законах багатьох країн.

Гласність. Вона є однією з передумов свободи слова. Передбачає вільний доступ преси і громадськості до інформації про діяльність органів влади, господарських, політичних, громадських організацій.

У демократичному суспільстві засідання парламенту відкриті для засобів масової інформації та громадськості, частково, а іноді й повністю транслюються радіо і телебаченням. Елементом гласності є оперативна публікація стенограм парламентських дебатів, результатів поіменних голосувань. Нормою є відкритість державних бюджетів, звітів про діяльність міністерств і відомств. Іншими словами, в демократичному суспільстві громадяни мають у своєму розпорядженні широку інформацію про діяльність обраних ними органів влади, партій і громадсько-політичних організацій. Особливу роль у забезпеченні такої гласності відіграють незалежні статус і вільні від цензури преса та інші засоби масової інформації. Звісно, вони повинні відповідати за свою інформацію і можуть бути притягнені до судової відповідальності за її перекручення, поширення недостовірних даних, наклепів як на офіційних осіб, так і на звичайних громадян, а також за розголошення державних таємниць. Але демократія не допускає обмежень на обґрунтовану критику будь-кого в засобах масової інформації.

Незалежний контроль. Здійснюється не тільки "згори", а й постійно та ефективно "знизу". Відсутність контролю за діяльністю державних структур з боку громадськості породжує бюрократизм, корупцію тощо. Але демократичний контроль не має нічого спільного з державним "контролем" за тоталітарного режиму.

3. Функції демократії

Основні напрямки впливу демократії на суспільні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою, - це функції демократії.

Функції демократії можна поділити на дві групи:.

що розкривають зв'язок із суспільними відносинами;

що виражають внутрішні функції діяльності держави. До числа найзагальніших функцій демократії можна віднести такі.

Організаційно-політичну -- організація політичної влади на демократичних засадах. Вона містить у собі під функцію самоорганізації народу (самоврядування) як джерело державної влади і виражається у наявності організаційних зв'язків між суб'єктами демократії: органами держави, державними організаціями, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами.

Регулятивно-компромісну -- забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави. Правовим засобом забезпечення даної функції є врегульованість правових статусів суб'єктів демократії.

Суспільно-стимулюючу -- забезпечення оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті державних рішень.

Установчу -- формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).

Контрольну -- забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими органами, звіт останніх перед першими).

Охоронну -- забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх.

4. Форми та інститути демократії

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії -- це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) -- здійснюється у двох формах: прямій та непрямій.

Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:

Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного життя:

- економічна;

- соціальна;

- політична;

- культурно-духовна та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори -- форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

Громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю вільно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною (мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна система -- система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від виборчого округу отримують лише кандидати, що одержали встановлену більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів, відданих за партію в межах виборчого округу.

5. Сучасні концепції демократії

З методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократії у залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соціальна група чи особистість.

Незважаючи на деякі відмінності, колективістські концепції демократії мають загальні риси:

· заперечення автономності особистості;

· первинність народу у здійсненні влади;

· однорідність народу за складом;

· абсолютність влади більшості.

В цілому, колективістські концепції демократії не розрізняють особистість, суспільство, державу.

Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами політики в демократичному суспільстві. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду.

Загальні риси плюралістичноі концепції демократії зводяться до:

· відмові від прямої участі всіх у політичному процесі;

· визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичної системи, яка гарантує права та свободи особистості;

· значного розширення діяльності держави, збереженню рівноваги конкурентних інтересів;

· турботі про формування демократичної культури, підтримки державою соціально-обмежених верств населення.

З плюралістичною теорією демократії співзвучна елітарна концепція демократії. Політична еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо пов'язана з володарюванням або тиском на владу. Попередниками сучасної елітарної демократії були Платон, Карлейль, Ніцше та ін. Сучасні класичні концепції еліти були сформульовані на початку ХХ ст. В. Парето, Г. Москою, Р. Міхельсом. Найзагальнішими рисами, притаманними елітарним теоріям є:

· поділ суспільства на еліту і маси;

· тлумачення політичної нерівності як підвалини соціального життя;

· володіння владою завдяки приналежності до "обраної меншості";

· розгляд історії як сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням певних типів еліт.

В якості альтернативи по відношенню до концепції елітарної демократії виступає теорія партіципаційної демократії. Під "партіципацією" в західній політології розуміються всі види участі громадян (добровільної й вимушеної) в політичному житті з метою впливу і тиску на прийняття рішень владою. Автори концепції тлумачать необхідність участі більшості народу не тільки в виборних кампаніях, референдумах, але і в інших видах політичного процесу, включаючи формування владних груп і висування політичних лідерів. Німецькі політологи Б. Гуггенбергер і Д. Нолен розглядають теорію партіципаційної демократії як один із варіантів критичної теорії демократії, в центрі якої -аналіз політичної дійсності з позиції ідеалу індивідуального самовизначення і орієнтації на автономію особистості.

Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Основними положеннями ліберальної концепції є:

· визнання особистості основним джерелом влади;

· пріоритет прав людини над правами держави;

· обмеження сфери діяльності держави, передусім, охороною суспільного порядку, безпеки громадян;

· пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням;

· розподіл влади як умова контролю громадян над державою.

Один із теоретиків ліберальної демократії політолог Баббіо вважає, що справжнім суб`єктом демократії сьогодні виступають індивідууми, громадяни.

В сучасній політичній науці йде пошук нових форм демократії. Французький політик М.Рокар вважає реальність взаємозв`язків між виборними, засобами масової інформації і виборцями - серцевиною сучасної демократії. В цьому напрямі, на його думку, відбувається становлення "нової форми демократії". Її складовими частинами виступають загальне виборне право та вільна інформація.Народ може реалізовувати своє право вибору тільки в умовах вільного розповсюдження інформації. Не випадково, що засоби масової інформації стали називати "четвертою владою". Нову форму демократії М.Рокар називає "інформаційною демократією".

Канадський проф. М.Бунге пропонує концепцію "інтегральної технодемократії". Засоби ії досягнення - це освічене володарювання народу в усіх царинах - економічній. культурній, політичній на основі рад експертів. Тобто, відмічає М.Бунге, інтегральна технодемократія є рівність посередством кооперативної власності та самоуправління, політичної демократії і технічної експертизи.

В калейдоскопі політичних теорій демократії існує ще й економічна теорія демократії. Вона заснована на образі людини всебічно інформованої, здібної діяти раціонально і добиватися для себе максимальної вигоди. Економічна демократія - це царина ринкових відносин, до якої зводяться політико-владні відносини. Ліберально мислячі теоретики та політики пов`язують разом демократію і ринок. Американський президент Біл Клінтон назвав сучасну західну демократію ринковою демократією.

Таким чином, аналіз сучасних теоретичних концепцій демократії показує різноманітність підходів до визначення демократії. Кожний напрям має концептуально-нормативний характер, тобто характеризує той чи інший вид демократії в ідеалі. Разом з тим, теоретичний розгляд спирається на реальний досвід - емпіричний підхід.

6. Становлення і розвиток демократії в сучасній Україні

Сучасний стан України з точки зору політичного режиму - це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. Щоб демократія стала у суспільстві новою діючою системою влади, важливо щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами - самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.

Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості. На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному ґрунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

· розширення економічної свободи;

· радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психології людей, які породила тоталітарна система;

· підвищення рівня політичної дисципліни і політичної культури громадян;

· встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців;

· подолання економічних проблем.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

· політичної активності громадян;

· економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;

· співвідношення політичних сил;

· розвитку національної ідеї та правосвідомості.

Сучасна модель демократії - плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом і є відповідальними перед ним.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

· оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

· гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;

· демократизм і моральність у здійсненні політики;

· громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

· конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави;

· рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;

· спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості;

· етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

· відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

· реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості.

Висновки

Один із найважливіших критеріїв зрілості суспільства -- ступінь його демократичності (рівень демократії). У його демократизації суб'єкти політичного процесу вбачають мету, умову, ефективний засіб оновлення суспільного життя, радикальну трансформацію політичної системи, гарантію незворотності цього процесу. Адже в соціальному розвитку демократія є найефективнішим способом реалізації суперечностей, вдосконалення й гармонізації суспільства. Основними її ознаками є: суверенітет народу; державна влада здійснюється за згодою тих, на кого вона розповсюджується; влада більшості; права меншості; гарантованість основних прав людини; вільні і справедливі вибори (загальне, пряме, рівне виборче право при таємному голосуванні); рівність перед законом (всі громадяни, незалежно від статі, расової та національної приналежності, соціального та майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, віросповідання, місця проживання та інших обставин, є рівними перед законом і мають однакові права); справедливе правосуддя (правосуддя здійснюється тільки судом, на основі закону); конституційні обмеження державної влади; соціальний, економічний і політичний плюралізм; принципи толерантності, співпраці і компромісу. В Україні взято курс на розвиток демократії. В Європейській комісії "За демократію через право" (Венеціанська комісія) Україна має свого представника. Проте для створення розвинутої системи демократії зробити ще слід чимало. Необхідною умовою для цього є наявність у суспільстві консенсусу з основних питань спільного проживання в державі, визнання переважною більшістю громадян "демократичних правил гри". Важлива тенденція до гармонії суспільних, групових та індивідуальних інтересів за наявності ціннісного пріоритету особи щодо колективу, моральної готовності до компромісів, самообмеження і самодисципліни, поваги до інших людей, закону, думки більшості. Тим народам, які готові до визнання автономії особи та її відповідальності, демократія створює найкращі можливості для реалізації гуманістичних цінностей: свободи, рівноправності, справедливості, соціальної творчості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арон А. Демократия и тоталитаризм. - М., 1993.

2. Даль Р.А. Введение в теорию демократии. - М., 1992.

3. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократизация и ее проблемы в Восточной Европе. // Вопросы философии. - 1990. - №9.

4. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. - К., 1998.