3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВИХ ВІДНОСИН

3.1 СТРАХОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ОСНОВНІ СТРАХОВІ ПОНЯТТЯ

4. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА

Тема даної курсової роботи: “ Соціально-економічна суть страхуваня та його правове регулювання” є вкрай цікавою і необхідною для сучасних реалій в Україні.

Види страхування:

1) особисте страхування -- страхування, пов'язане з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

2) майнове страхування -- страхування, пов'язане з володінням, користуванням і розпорядженням майном;

3) страхування відповідальності -- страхування, пов'язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Форми страхування: добровільне та обов'язкове.

Добровільне страхування -- це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону "Про страхування" [1]. Конкретні умови визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4) страхування здоров'я на випадок хвороби.

5) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

6) страхування інвестицій;

7) страхування фінансових ризиків;

8) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій:

9) інші види добровільного страхування.

Обов'язкове страхування. Згідно зі ст. 999 ЦК законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, шо випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення ЦК, якщо Інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Види обов'язкового страхування (особистого, майнового і страхування відповідальності) встановлені Законом "Про страхування". У ньому міститься вичерпний перелік 33 видів обов'язкового страхування. Це, зокрема:

1) медичне страхування;

2) страхування спортсменів вищої категорії:

3) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

4) авіаційне страхування від нещасних випадків на транспорті,

5) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

6) страхування засобів водного транспорту;

7) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

8) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності. Закон України "Про страхування".

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків. Одним з видів обов'язкового страхування є страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. №1175. Воно здійснюється з метою забезпечення відшкодування збитків, завданих третім особам внаслідок дорожньо-транспортної події (ДТП).

Суб'єктами обов'язкового страхування є страхувальники, страховики (страхові організації - - Моторне (транспортне) страхове бюро) і треті особи -- юридичні і фізичні особи, яким завдані збитки транспортним засобом внаслідок ДТП. Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за збитки, завдані третім особам внаслідок ДТП, тобто життю і здоров'ю фізичних осіб, їх майну та майну юридичних осіб.

За збитки, завдані здоров'ю третьої особи внаслідок ДТП, страховик здійснює виплату страхового відшкодування у межах страхової суми:

- у разі загибелі під час ДТП або смерті внаслідок останньої -спадкоємцю третьої особи в розмірі страхової суми;

- у разі встановлення третій особі інвалідності І групи -- у розмірі 100 відсотків, II групи -- 80 відсотків, III групи -- 60 відсотків страхової суми;

- у разі тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу -- в розмірі 0,2 відсотка, але не більше 50 відсотків страхової суми.

2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ СТРАХУВАННЯ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

3.1 СТРАХОВЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ. ОСНОВНІ СТРАХОВІ ПОНЯТТЯ

Учасниками страхового зобов'язання, які пов'язані між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з другого -- страхувальник. Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю з метою здійснення страхової діяльності в Україні, а також одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цієї діяльності.

Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика має не перевищувати 49 відсотків.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і пов'язана з ними фінансова діяльність. Іншими видами діяльності страховик може займатися лише у випадках, передбачених чинним законодавством.

В Україні серед страхових об'єднань одне з перших місць займає Національна акціонерна страхова компанія "Оранта". Вона здійснює на території України: а) усі види державного обов'язкового страхування майна підприємств, організацій і громадян, добровільного особистого й майнового страхування, а також інші види державного обов'язкового страхування відповідно до чинного законодавства України; б) проведення запобіжної та інвестиційної діяльності, перестрахувальних операцій, утому числі в іноземній валюті; в) розвиток ділового співробітництва із страховими організаціями інших країн, ведення спільної страхової діяльності. З метою створення умов для конкуренції у сфері страхової діяльності та підвищення якості страхових послуг визнано за доцільне відмовитися від монополії держави на страхову справу. Отже, на страховому ринку в міру його формування діятимуть конкуруючі між собою державні, акціонерні, взаємні, кооперативні товариства та асоціації, що мають право залучати до своєї діяльності страхові організації іноземного капіталу.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству України. Проте ці об'єднання не мають права безпосередньо займатися страховою діяльністю.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Державна реєстрація об'єднань страховиків проводиться в порядку, передбаченому для реєстрації страховиків. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду страхування, повинні утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Договори морського страхування із страхувальниками-резидентами і договори обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бюро. Морське страхове бюро координує діяльність страховиків у галузі страхування морських ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Морського страхового бюро та його державна реєстрація здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3 і 4 ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства).

Для випадків авіаційного страхування передбачається створення Авіаційного страхового бюро (частини 2 і 3 ст. 103 Повітряного кодексу України).

З метою страхового захисту своїх майнових інтересів громадяни та юридичні особи можуть створювати товариства взаємного страхування.

Страховики здійснюють страхову діяльність через страхових посередників -- страхових агентів та брокерів.

Страхові агент -- громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладення договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокера-- громадяни або юридичні особи, що зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника чи страховика.

Страхові брокери зобов'язані повідомити Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю про свої наміри здійснювати посередницьку діяльність на страховому ринку за десять днів до початку цієї діяльності, а також надіслати копію свідоцтва про їхню реєстрацію як суб'єктів підприємницької діяльності.

Посередницька діяльність страхових брокерів від імені іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено/міжнародними договорами України.

Страхувальниками визнаються дієздатні громадяни або юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування свого майнового інтересу і вносять страхові платежі. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право застрахувати себе або своє майно. Страхувальниками з майнового страхування, крім громадян, виступають кооперативи, орендні, колективні, приватні та інші підприємства. Державні організації страхують закріплене за ними майно лише у випадках, зазначених у законі.

Учасником зобов'язання за особистим страхуванням є застрахована особа, в житті якої може трапитись подія, що породжує обов'язок страхової організації виплатити їй страхову суму.

Застрахованою особою може бути як сам страхувальник, так і інша фізична особа. В договорах страхування дітей, страхування до шлюбу та деяких інших страхувальниками можуть бути батьки або родичі, опікуни чи піклувальники, а застрахованою особою -- дитина, вік якої на день подачі страхувальником заяви про страхування не може перевищувати певної кількості років. Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (вигодонабувачів}, а також замінювати їх до настання страхового випадку. Це договори на користь третьої особи.

Страхові правовідносини виникають та існують за наявності у страхувальника страхового інтересу, тобто тих імовірних збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події (загибель майна, смерть чи втрата працездатності тощо). Страховий інтерес може бути не тільки у власника майна, айв іншої особи, зокрема орендаря, зацікавленого у збереженні майна та відповідального за його цілість і схоронність.

Страховий ризик -- це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування.

Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри страхових внесків з конкретного виду страхування. Наприклад, страхові внески за договором змішаного страхування життя зростають у міру зростання віку страхувальника на день подачі ним заяви про страхування, адже з віком збільшується ймовірність його смерті.

Страховий випадок -- це передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій третій особі. У момент виникнення страхового зобов'язання сторонам не відомо, настане чи не настане страховий випадок (наприклад, загибель врожаю від засухи, граду тощо). Проте у разі неминучості настання події (наприклад, смерть страхувальника при змішаному страхуванні) сторони все одно не знають, коли саме вона настане. Однак це не означає, цю договір страхування є угодою, укладеною з відкладальною умовою (ч. 1 ст. 61 ЦК). Цивільний кодекс України ч. 1 ст. 61 У договорі страхування виникнення обов'язку страховика залежно від настання певної страхової події є неодмінною істотною умовою, що визначає суть страхування, тоді як відкла-дальна умова в інших угодах є випадковим елементом.

До страхових подій належать: травма, одержана страхувальником внаслідок нещасного випадку, випадкове гостре отруєння недоброякісними харчовими продуктами, загибель тварини від транспортної події, закінчення строку за договором змішаного страхування життя тощо.

Страховий платіж (внесок, премія) -- плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов'язкового страхування.

Страховий тариф -- ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається у договорі страхування за згодою сторін. Актами законодавства України про обов'язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум (ст. 9 Закону України "Про страхування").

Страхові внески страхувальник може сплачувати страховикові одноразово (наприклад, у випадку страхування вихованців дитячих інтернатних закладів) чи періодичними платежами. За договорами особистого або майнового страхування внески сплачують громадяни: а) безготівковим шляхом -- через бухгалтерію підприємства або з рахунку по вкладу в ощадному банку; б) готівкою -- сплатою грошей страховому агентові чи поштовим переказом. Розміри страхових платежів з окремих видів страхування залежать від страхової суми, строку страхування та інших обставин.

Страхова оцінка -- це визначення вартості майна з метою його страхування. Так, страхова оцінка будівель, устаткування та іншого майна сільськогосподарських підприємств визначається за балансовою (інвентарною) вартістю за вирахуванням амортизації. У межах страхової оцінки встановлюється сума, на яку застраховано майно (страхова сума).

Страхова сума -- встановлена законодавством чи договором майнового страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно до умов страхування зобов'язана виплатити відшкодування при настанні страхового випадку. За договором особистого страхування страхова сума визначається за угодою сторін або в нормативному порядку. При страхуванні майна страхова сума встановлюється у межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не обумовлено договором страхування чи умовами обов'язкового страхування.

Страхове відшкодування (або забезпечення) -- це грошова сума, яку виплачує страховик за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожен страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Страхове відшкодування не може перевищувати страхову оцінку, оскільки вона визначає розмір страхового інтересу. Визначення розміру страхового відшкодування здійснюється за пропорційною системою чи за системою першого ризику.

За пропорційною системою страхове відшкодування здійснюється за формулою х : а = в : с, де х -- сума страхового відшкодування, а -- сума збитків, в -- страхова сума, на яку застраховано майно, с -- страхова оцінка об'єкта. Отже, якщо майно застраховано на повну суму страхової оцінки, то всі збитки в межах цієї суми будуть повністю відшкодовані. Проте якщо його застраховано у частині страхової оцінки, то й збитки відшкодовуються частково, тобто у відсотковому відношенні страхової суми до страхової оцінки. Ця система діє при страхуванні сільськогосподарських культур та добровільному страхуванні будівель.

За системою першого ризику збитки у межах страхової суми відшкодовуються страхувальникові повністю. Таким чином, ці збитки є тим "першим ризиком", який несе страхова організація. Збитки в тій частині, яка виходить за межі страхової суми, називаються "другим ризиком", що падає на страхувальника. За цією системою виплачується відшкодування при добровільному страхуванні домашнього майна і засобів транспорту.

Страховик має право перестрахувати частину ризику в іншої страхової організації. Перестрахування -- це страхування одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Страховик, який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

З метою забезпечити повноту страхового фонду, проведення профілактичних заходів та виконання обов'язків перед страхувальниками страховики намагаються застрахувати якомога ширше коло об'єктів. Максимальна їх кількість, яка може бути охоплена страхуванням, називається страховим полем.

Навантаження страхової премії -- частина страхового платежу, що Ті використовує страховик на покриття видатків по веденню справи.

Франшиза -- визначена договором або умовами страхування частина збитків, яку страховик не відшкодовує страхувальникові і яка припадає на страхувальника (наприклад, при страхуванні засобів транспорту).

4. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ, ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА

Договір страхування -- це договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК).

Характеристики договору -- консенсуальний, двосторонній, сплатний.

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст. 982 ЦК).

Обов'язки сторін договору страхування.

Обов'язки страховика:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальнику;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо інше не встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомості про страхувальника та його майнове становище крім випадків, встановлених законом.

Договором страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика (ст. 988 ЦК). Обов'язки страхувальника:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним:

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, встановлений договором.

Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника (ст.989 ЦК).

Відмова від здійснення страхової виплати. Страховик мас право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) умисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страховою випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші

підстави дії я відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права і обов'язки переходять до осіб, які одержали не майно у спадщину. В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до останньої або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ, організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Право регресу у страховика до винної особи виникає на тій підставі, що страховик попередньо здійснив виконання за страховим зобов'язанням, тобто сплатив страхове відшкодування страхувальникові.

Припинення договору страхування. Згідно зі ст.997 ЦК договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Відповідно до Закону "Про страхування" договір страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни;

4) ліквідації страхувальника -- юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком зазначених випадків:

5) ліквідації страховика;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.

Стаття 997 ЦК детально встановлює підстави та наслідки відмови від договору страхувальником або страховиком. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової згоди про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування і в інших випадках, встановлених договором.

Страхувальник або страховик зобов'язані повідомити другу сторону про намір відмовитися від договору страхування на пізніш як за ЗО днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором. Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат. Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов договору страховиком, останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), він повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат. Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом. Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування, договір припиняється.

Недійсність договору страхування. Згідно зі ст. 998 ЦК договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених ЦК. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених ЦК.

ВИСНОВОК

Отже, підсумовуючи все, що розглядалося, можна зробити наступні висновки:

У ст. 1 Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. поняття страхування визначено як вид цивільно-правових відносин по захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування встановлюються правилами страхування, що їх встановлює страховик самостійно. Конкретні умови страхування встановлюються при укладенні договору страхування.

Види, умови і порядок проведення обов'язкового страхування встановлюються відповідними актами законодавства України. При цьому страхувальник вільним у виборі страховика, якщо інше не передбачено актами законодавства.

Поряд із цивільно-правовими нормами інституту страхування існує інститут державного соціального страхування. Головна відмінність між ними полягає в тому, що при державному соціальному страхуванні за робітників, службовців, членів кооперативних та інших організацій внески до фонду соціального страхування, якими відають профспілки, вносять підприємства або кооперативи без будь-яких відрахувань з їхньої заробітної плати, тоді як страхування за нормами цивільного законодавства засноване, як правило, на майновій участі у створенні страхових фондів самих громадян.

Майнові та особисті немайнові відносини, що виникають внаслідок страхування, регулюються нормами статей 369 -- 373 ЦК України, Законом України "Про страхування", правилами окремих видів страхування, що встановлюються відповідними чинними нормативними актами законодавства України. Відносини з морського страхування суден, вантажів та інших об'єктів регулюються нормами, що містяться у Кодексі торговельного мореплавства і правилах про окремі види морського страхування.

Учасниками страхового зобов'язання, які пов'язані між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з другого -- страхувальник. Договір страхування -- це договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК).

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст. 982 ЦК).

Слід зазначити, що страхування в Україні, як і в світі, постійно вдосконалюється, зазнає змін, що, в свою чергу, зумовлює нові підходи в правовому регулюванні страхових відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти

1. Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.);

2. Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків, затверджене наказом Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю від 12 березня 1994 р. №П;