Договірне право Сполучених штатів Америки

Зміст

Договірне право Сполучених штатів Америки.

Підготувати схему “Суб”єкти торгового права Англії”

Доповніть наступні твердження, добравши правильний варіант

Список використаної літератури

1. Договірне право Сполучених штатів Америки

У праві зарубіжних країн по-різному визначається місце правових норм, що регулюють договірні відносини, у системі права та вчення про договори в системі цивілістичної доктрини. Так, у континентальному праві поняття договору є одним з центральних; сам термін «договірне право» досить рідко вживається, хоча в деяких випадках цей інститут навіть ототожнюється із загальними положеннями зобов'язального права.

В усіх країнах договірні відносини врегульовано законами. Норми щодо договорів не завжди в систематизованому вигляді розміщені в цивільних кодексах (ФЦК, НЦК) у главах про угоди, зобов'язання та окремі види договорів, вони також містяться в деяких окремих законодавчих актах -- законах: про строкові біржові угоди 1885р., про законну процентну ставку 1975р., про купівлю-продаж та заклад майнових комплексів комерційних підприємств 1909р., про оренду майнових комплексів комерційних та промислових підприємств 1956р., про оманні дії і фальсифікацію продуктів і послуг 1905р., про безпеку споживачів 1978р., що вносить зміни в різні положення закону 1905р., ордонанс про свободу цін і конкуренції 1986р. (Франція); про страховий договір 1908р., про мирові угоди 1935р., про автомобільні перевезення 1952р., про регулювання права загальних умов угод 1976р. (ФРН).

В англо-американському праві всі інститути договірних відносин розвивалися, переважно, судовою практикою й виражені в нормах загального права. Окремі положення про конкретні види договорів містяться в спеціальних законодавчих актах.

У США договірне право походить з англійського загального права й нині продовжує контролюватися, переважно, загальним правом. Разом з тим, більшість основних норм загального права про договори включені до законодавчих актів і діють вже як норми законодавства. Застосування загального права поряд зі згаданими законами вимагає ретельного розгляду кожної окремої угоди для з'ясування, яка саме частина договірного права на неї поширюється. Основні положення щодо договірних відносин закріплено в Єдиному торговому кодексі США та у Зводі договірного права (Restatement of Contracts), а також у цивільних кодексах, що діють в окремих штатах (Луїзіана, Каліфорнія). Правові норми щодо договорів є основою зобов'язального права в цій цивільно-правовій системі. Договір як юридичний факт у всіх правових системах є однією з найпоширеніших підстав виникнення цивільних (зобов'язальних) правовідносин. [7, c.156]

За американською теорією без обіцянки немає і не може бути договору; взаємні дії без обміну обіцянками не є договором. Обіцянкою є прийняття на себе обов'язку вчинити певні дії чи утриматися від вчинення певних дій у майбутньому. Сутність договору полягає в тому, що обіцянка однієї сторони спонукає іншу сторону надати зустрічну обіцянку. Реальний обмін товарів за гроші, наприклад, не є договором у його повному розумінні, оскільки в ньому немає обіцянки. А відповідні статті Єдиного торгового кодексу США розрізняють реальні відносини купівлі-продажу та консенсуальний договір купівлі-продажу.

Договір розглядається тут також як зобов'язання двох або більше сторін, яке визнається законом як обов'язкове через застосування санкцій у випадку його порушення. У Єдиному торговому кодексі США закріплено легальне визначення договору як правового зобов'язання, що випливає з угоди сторін. Відповідні легальні тлумачення договору закріплено і в цивільних кодексах тих штатів, у яких вони існують.

У праві США розроблена дещо така класифікація договорів. Насамперед їх поділяють на формальні та прості. Формальні договори ще називають договорами «за печаткою» (contracts by deed). Ця форма договору склалася історично: такий договір оформлявся на пергаменті в кількості примірників відповідно до числа сторін, підписувався кожним учасником і опечатувався гербовими сургучевими печатками та урочисто вручався сторонам. Нині підписи на такому договорі скріплюються маркою або символічним зображенням (малюнком, кресленням і т.ін.). Оскільки такі договори оформляються за такою складною процедурою, їхній зміст не піддається сумніву; вони можуть оспорюватися тільки через недоліки у формі укладення. Для таких договорів надання зустрічної винагороди не є необхідною умовою їх укладення. У вигляді документа «за печаткою» найчастіше оформляються односторонні зобов'язання, угоди з нерухомістю.

Прості договори (неформальні) укладаються як в усній, так і в письмовій формі за звичайною процедурою; обов'язковою умовою в них є зустрічне надання (зустрічна винагорода).

Поряд з формальними та простими англо-американське право виділяє договори за рішенням суду (contracts of record), за яких зобов'язання вчинити певні дії покладається на учасників судовим рішенням. В юридичній науці такий вид договорів вважається дискусійним, оскільки зобов'язання виникають у результаті набуття законної сили рішення суду й сторона визнає свій обов'язок у судовому засіданні.

Виконані договори (executed contracts) -- це договори, в яких принаймні одна зі сторін хоча б частково виконала свої обов'язки, а договори, що підлягають виконанню (executory contracts), -- це такі, в яких сторони ще не приступили до виконання своїх зобов'язань.

Прямо (явно) виражені -- це договори, укладені в словесній формі, у змісті яких чітко й недвозначно відображені наміри сторін. Договори, які підрозуміваються (у тому числі квазідоговори) -- це такі договори, в яких наміри сторін не відображено або не чітко відображено, або існування й умови яких випливають з відповідної поведінки сторін.

Сучасна англо-американська правова доктрина, окрім наведеної, проводить класифікацію договорів і за аналогією до континентального права та виділяє ще такі їх види: односторонні та двосторонні (за розподілом прав і обов'язків), двосторонні та багатосторонні (за кількістю учасників), реальні та консенсуальні, усні та письмові, подільні та неподільні (за подільністю чи неподільністю предмета договору), основні та додаткові (допоміжні), вільні та обов'язкові, змішані та однорідні, взаємно розроблені та договори приєднання, попередні та основні, на користь третьої особи та на користь сторін договору та ін. [1, c.97]

Американське право визнає як окремий вид дискреційні договори, в яких оферент не може відкликати свою оферту й адресат оферти має право прийняти її в будь-який час протягом визначеного терміну або поступитися своїми правами іншій особі.

В англо-американському праві умови договору поділяються на головні або істотні (conditions) і другорядні або прості (warranties). Головними вважаються умови, порушення яких дає кредитору право пред'явити позов про розірвання договору та відшкодування збитків. Простими є умови, невиконання яких дає кредитору право на пред'явлення позову тільки про відшкодування збитків.

В США (практично в усіх штатах) діє Британський статут проти шахрайства (1677 р.), який визначає види договорів, що мають бути укладені у письмовій формі, недотримання якої спричиняє недійсність такого договору. Хоча в деталях положення про шахрайські дії в різних штатах не збігаються, усе ж таки можна виділити кілька загальних груп договорів, для яких нормами законодавства більшості штатів передбачена письмова форма: договори, що забезпечують зобов'язання; договори, предметом яких є угоди з землею та іншою нерухомістю; договори на строк понад один рік, договір на продаж товарів. [7, c.143]

Порушення обов'язкової письмової форми договору може призводити до різних наслідків: до недійсності договору, якщо це передбачено законом для даного виду договору, або до втрати сторонами права посилатися на показання свідків для доведення факту існування договору. Останнє правило не застосовується до торгових (підприємницьких) договорів та у випадках, якщо хоча б одна зі сторін вже виконала зобов'язання повністю або частково.

Ускладнена письмова форма -- письмова нотаріальна -- вимагає оформлення договору у вигляді письмового документу із вчиненням на ньому посвідчувального напису нотаріуса. Як правило, укладання договору в нотаріальній формі супроводжується державною реєстрацією такого договору у відповідних книгах (поземельних, іпотечних), реєстрах тощо. Вона передбачена в праві зарубіжних країн для угод з нерухомістю, а також морськими й річковими суднами, літаками, автомобілями, для ліцензійних договорів на передачу виключних прав. Порушення її призводить до недійсності договорів.

Названі елементи, зазвичай, є обов'язковими в усіх правових системах, однак ними не вичерпується перелік умов дійсності договору, оскільки в зарубіжному праві існує поняття законної підстави договору. У континентальному праві такою підставою є правова мета договору, або кауза (causa -- лат.). Каузою є найближча юридична причина, через яку сторони беруть на себе обов'язки виконання певних дій за договором, іншими словами -- безпосередній привід, задля якого сторони здійснюють відповідні юридичні дії (causa contrahendi): передачу речі (causa traditionibus), сплату грошей за вимогою (causa cedendi) тощо.

Мету договору не слід ототожнювати з мотивом, який також визначає ціль договору, однак не впливає на його дійсність. Мотив завжди суб'єктивний; він є індивідуальним для кожного окремого договору й відображає справжні потреби (бажання) учасників договірного зобов'язання, для задоволення яких кожна сторона вступила у відповідні відносини. На противагу цьому кауза -- це поняття об'єктивне, вона є однаковою для всіх договорів одного виду. Вважається, що в безоплатних договорах каузою є створення в контрагента майнового права без компенсації (дарування), в оплатних односторонніх -- як правило, повернення одержаного від кредитора (позика, схов), в оплатних двосторонніх -- одержання (створення) майнового блага натомість певного надання (компенсації, послуги). [5, c.117]

У праві Англії та США кауза не є підставою договору. Проте, одним з його елементів та його законною підставою є достатнє й законне зустрічне надання (зустрічна винагорода). Воно є обов'язковою умовою дійсності договору (за винятком договорів «за печаткою»), без якої договори не вважаються дійсними, не користуються позовним захистом і не можуть бути реалізовані в примусовому порядку.

Теорія зустрічного надання ґрунтується на розумінні договору як узгодженого обміну обіцянками, кожна з яких має обов'язковий характер. Такий обмін обіцянками є угодою, яка включає три елементи: оферту, акцепт і зустрічне надання. Без останнього не може бути договору. Голослівна обіцянка без зустрічної винагороди не породжує договору.

Вважається, що сенс зустрічного надання (винагороди) полягає в тому, щоб суди могли відрізнити обіцянки, які мають зобов'язальну силу, від обіцянок, що не мають правових наслідків. Умовно можна сказати, що зустрічна винагорода є своєрідним «збитком», обмеженням для однієї сторони, на яке вона погоджується в обмін на зобов'язання іншої сторони за договором. Кредитор зазнає «збитків», а боржник одержує немов би прибуток за обіцянку виконати договірне зобов'язання. Зустрічне надання виражається або у формі юридичної вигоди оферента, або у формі юридичних «збитків» акцептанта.

Зміст зустрічного надання (винагороди) не повинен порушувати норм чинного законодавства, має відповідати правовим принципам і духу закону, не може суперечити правилам доброчинності та публічному порядку даної держави. [6, c.82]

В американському договірному праві, поряд з цим, існує поняття «promissory estoppel» -- позбавлення права заперечувати обов'язок виконання, оскільки надана обіцянка. Це правило вироблене судовою практикою, яка передбачає, що обіцянка має бути виконана хоча б частково незалежно від зустрічного надання, якщо вона «обтяжує» кредитора. Тобто, якщо обіцянка боржника була чіткою та зрозумілою, кредитор розумно сподівався, що боржник виконає зобов'язання, а боржник передбачав чи повинен був передбачити довіру кредитора, кредитор, діючи на підставі довіри, зазнав істотних збитків. Застосовується судовою практикою для примусового виконання обіцянок, наданих у процесі переддоговірних переговорів, або тих, які є частиною недійсних договорів і деяких інших.

В англо-американській правовій системі закріплено принцип, за яким оферент в змозі відкликати свою пропозицію в будь-який момент до акцепту, якщо тільки він не зазначив у оферті строк, до якого він буде очікувати відповіді. Оферта не може бути відкликана також у разі, якщо: вона оформлена у вигляді документа «за печаткою», законодавство прямо забороняє відкликання оферти для даного виду правовідносин, адресат оферти вже розпочав виконання договору, є достатнє зустрічне надання, через довіру адресата щодо обіцянки не відкликати оферту виникають збитки.

Другою стадією укладення договору є відповідь на пропозицію зі згодою укласти договір -- акцепт. За загальним правилом акцепт повинен бути безумовним, тобто містити згоду особи, яка його надсилає (акцептанта), на укладення договору на запропонованих оферентом умовах. Відповідь, яка містить якісь зміни чи доповнення до висловлених в оферті умов, вважається новою офертою (контрофертою).

В англо-американській системі це правило не є безперечним. За англійським загальним правом акцепт повинен бути безумовним. У сучасному американському праві (ЄТК США) акцепт, який пропонує доповнення чи зміни до умов оферти, вважається акцептом, якщо акцептант не вважає згоду оферента на ці доповнення умовою дійсності його акцепту.

Оферта та акцепт притаманні всім видам договорів незалежно від способу їх укладення та оформлення. Вони можуть бути як усними, так і письмовими, а в деяких випадках виражатися в конклюдентних діях; можуть відбуватися як безперервний короткочасний (одномоментний) процес або бути віддаленими одне від одного у часі, однак є обов'язковими для будь-яких договірних відносин.

2. Підготувати схему “Суб”єкти торгового права Англії”

У праві Англії та США правоздатність і дієздатність визначаються єдиним терміном «правова здатність». Судова практика виділяє «пасивну правову здатність», яка за змістом відповідає правоздатності, і «активну правову здатність» та «здатність до вчинення правового акту», що відповідають за змістом поняттю дієздатності.

У Англії діють спеціальні закони, в яких містяться норми про правове положення фізичних осіб: про шлюб та сім'ю, про правову допомогу неповнолітнім та ін.

Суб'єктами цивільних і торгових відносин у зарубіжних країнах, безумовно, є не тільки окремі фізичні особи, але й об'єднання людей, які створюються задля досягнення певних цілей. Нині правовою формою такого об'єднання осіб для участі в цивільному (торговому) обороті є інститут юридичної особи. [1, c.74]

Незалежність існування юридичної особи від її членів (учасників). Ця ознака виділяється англо-американською правовою доктриною. Вона використовується для обґрунтування правомірності існування юридичної особи, що складається з однієї фізичної особи.

У праві Англії всі юридичні особи є корпораціями, які поділяються на корпорації -- об'єднання осіб (corporation aggregate) та одноособові корпорації (corporation sole).

Одноособові корпорації складаються з однієї фізичної особи, яка у зв'язку із займаною посадою користується статусом юридичної особи: король, єпископ Кентерберійський, міністр пошти (зв'язку), публічний довірчий власник і т.ін. По суті, це особи, які послідовно одна за одною обіймають певну публічну посаду та інкорпоровані так, що утворюють єдину «безперервну» юридичну особу.

Корпорації (об'єднання осіб), які діють у торговій (підприємницькій) сфері, називаються компаніями (company). Компанії поділяють на публічні й приватні. Публічною є компанія, яка визнана такою в засновницьких документах і зареєстрована як публічна, що можливо лише за умови, якщо статутний фонд становить не менше встановленого законом мінімуму. Якщо статутний капітал стає меншим за встановлений мінімум, то ця компанія повинна перереєструватися на приватну. Взагалі публічна корпорація (компанія) в англійському праві має особливе тлумачення. До неї належать державні підприємства, які виконують суспільно-корисні функції, а також компанії, які проводять відкриту підписку на акції серед широкої публіки.

Приватною є компанія, яка має менший, аніж визначено для публічних, статутний капітал. Якщо він перевищує межі мінімального, то ця компанія повинна перереєструватися на публічну.

Закон виділяє декілька різновидів компаній на підставі характеру майнової відповідальності перед третіми особами. Їх класифікація в англійському праві дещо відрізняється від існуючої в романо-германській цивільно-правовій системі:

- компанія (товариство) з необмеженою відповідальністю (unlimited partnership) -- відповідає за змістом повному товариству в країнах романо-германського права;

- товариство з обмеженою відповідальністю (limited partnership) -- за змістом приблизно відповідає командитному товариству в романо-германському праві;

- компанія з обмеженою відповідальністю (corporation) -- аналог акціонерного товариства в країнах континентальної системи права.

В останні роки в Англії поширюються приватні компанії, що складаються з однієї особи (one-man-company).

В англійському праві виділяють також квазікорпорації -- такі юридичні особи, які визнаються як одне ціле лише для досягнення конкретної мети. Прикладом можуть бути профспілки, які взагалі не визнаються юридичними особами, однак вони можуть мати окремі прав а корпорації: мати своє майно, укладати угоди (переважно угоди з найму), а також подавати позови, пов'язані з наклепами на профспілки та захистом їх честі чи репутації, можуть виступати відповідачами в справах за позовами їхніх членів про відновлення членства в профспілці. [5, c.86]

У праві Англії немає інституту установи. Відповідні цілі реалізуються через інститут довірчої власності: одна особа, яка встановлює довірчу власність (засновник), передає іншій особі (довірчому власникові) майно для управління в інтересах визначених бенефіціаріїв -- зазначених засновником осіб, які є вигодонабувачами. Останніми можуть бути як конкретні особи, так і невизначене коло осіб.

3. Доповніть наступні твердження, добравши правильний варіант

Державна реєстрація підприємців у Франції здійснюється:

а) загальноцивільними судами першої інстанції (як виняток - секретарем торгового суду);

б) загальноцивільними судами першої інстанції (без винятків);

в) секретарем торгового суду (як виняток - загальноцивільними судами першої інстанції);

г) секретарем торгового суду (без винятків).

Відповідь: (в)

Статус комерсанта у Франції визначається торговим характером угод, перелік яких прямо встановлений законодавством (ст. 632, 633 Торгового кодексу). Внесення особи до Торгового реєстру за французьким законодавством є юридичним фактом кваліфікації особи як комерсанта (ст. 61 Торгового кодексу). У Франції торгова реєстрація здійснюється торговими судами, а в місцевостях, де їх немає, -- загальноцивільними судами. У Франції ведеться також загальнонаціональний Торговий реєстр.

Така ознака господарської діяльності як професійність за торговим правом зарубіжних країн означає:

а) здійснення її особою, що має певні професійні навички, кваліфікацію;

б) здійснення її у сфері суспільного виробництва;

в) здійснення її з урахуванням необхідних знань та кваліфікації, а також, коли вона є основним джерелом прибутку;

г) здійснення її за допомогою робочої сили.

Відповідь: (а)

Комерсант -- це особа, яка на професійних засадах, за власні кошти, на особисті ризики здійснює комерційні операції.

Комерційними операціями вважаються операції господарського, торгового, фінансового характеру, спрямовані на одержання прибутку.

Список використаної літератури:

1. Боярська З.І. Міжнародне комерційне право: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 143 с.

2. Гуренко М. М., Джужа О. М., Калиновський В. С., Третьякова Т. А. Історія держави та права зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: 2000. - 352 с.

3. Конституционное (государственое) право зарубежных стран / Под ред. А. С. Автономова. - М.: Юриспруденция, 2001.

4. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. - 3. вид., допов. - К.: Атіка, 2001. - 624 с.

5. Пиляева В.В. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учебное пособие. - Изд. «Проспект», 2008. - 144 с.

6. Пятин С.Ю. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учебное пособие. - Изд. «Дашков и К», 2009. - 260 с.

7. Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн: Навч. посіб. (Курс лекцій). - К.: КНЕУ, 2004. - 220 с.