Податкове право

Зміст

1. Об'єкт і предмет оподаткування

2. Плата (податок) на землю: поняття, правове регулювання та порядок обчислення

3. Податкова база: поняття, податковий період, визначення податкової бази

Практичні завдання

Список використаної літератури

1. Об'єкт і предмет оподаткування

Згідно зі ст. 6 Закону України „Про систему оподаткування в Україні" об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робі, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

З визначення видно, що законодавець виділяє найбільш розповсюджені із видів об'єктів оподаткування і не дає вичерпного переліку, залишаючи його відкритим з обов'язковим визначенням об'єктів законами України про оподаткування.

Таким чином, об'єкт оподаткування - це ті юридичні факти (дії, події, стани), які обумовлюють обов'язок суб'єкта сплатити податок.

Податки в залежності від характеру зв'язку „суб'єкт оподаткування" - „об'єкт оподаткування":

- податки (побудовані за принципом резидентства);

- територіальні податки (побудовані за принципом територіальності).

Перший критерій приймає до уваги виключно характер постійного місцеперебування (резидентства) платника податку на національній території, другий - базується на національній належності джерела доходу. Платників податків поділяють на резидентів (таких, що мають постійне місцеперебування в певній державі) і нерезидентів (таких, що не мають у ній постійного місцеперебування). У резидентів оподаткуванню підлягають доходи, отримані як на території даної країни, так і за її межами (повний податковий обов'язок), у нерезидентів тільки доходи, отримані із джерел в даній державі (обмежений податковий обов'язок).

Критерій територіальності встановлює, що оподаткуванню в даній країні підлягають доходи, що вилучаються тільки на її території. Відповідно, будь-які доходи, що отримуються за кордоном, звільняються від податків у цій країні.

Різниця полягає в тому, що в резидентських податках суб'єкт визначає об'єкт податку, а в територіальних - навпаки. На практиці використовується поєднання обох принципів.

Будь-який із цих критеріїв, при умові його однорідного використання, в принципі виключав би всяку можливість подвійного оподаткування, тобто оподаткування одного суб'єкта в один період часу аналогічними видами податків у двох і більше країнах.

Окремі науковці, котрі займаються дослідженням фінансово-правової проблематики, поряд з об'єктом виділяють як самостійний елемент податку предмет оподаткування. На Їхню думку, об'єкт оподаткування -- це ті юридичні факти (дії, події, стан), що зумовлюють зобов'язаність суб'єкта сплатити податок,-- здійснення обороту з реалізації товару, робіт, послуг; ввезення товару на територію України; здійснення операції купівлі-продажу цінного паперу; володіння майном, вступ у право спадщини, отримання доходу тощо. Предмет оподаткування вказує на ознаки фактичного, а не юридичного характеру, за якими обґрунтовується стягнення відповідного податку. Опря О.П. Фінансове право: Навч. посіб. - К.: Юр. Інтер, 2004. - с.116

Різниця між об'єктом і предметом оподаткування виступає найбільш рельєфно щодо податків на майно, однак ці поняття різняться і при оподаткуванні доходів. Доход може бути отриманим у різних формах - грошові кошти (в національній чи іноземній валюті), майно, безплатні послуги та ін. Неврахування цих форм призводить до ухилення від оподаткування.

Джерело податку - це кошти, за рахунок яких може бути сплачено податок. Виділяють всього два джерела податку -дохід (основне джерело) і капітал платника податку (резервне джерело).

Предмет оподаткування дуже схожий на об'єкт оподаткування. В деяких випадках їх використовують як поняття-синоніми. Співвідношення об'єкта і предмету оподаткування нагадує співвідношення філософських категорій “змісту” і “форми”. Предмет оподаткування визначається конкретними ознаками, особливостями, характеристиками, тоді як об'єкт становить узагальнене поняття.

Наприклад, при оподаткуванні громадян об'єктом виступає сукупний річний прибуток, що включає цілий набір предметів оподаткування (заробітну плату, прибуток від підприємницької діяльності, авторські гонорари і т.д.). Практично збігаються об'єкт і предмет оподаткування при нарахуванні плати за землю. Проте, якщо об'єктом тут виступає земельна ділянка, то предметом - конкретна земельна ділянка, залежно від її специфічних особливосте (находженні в межах міста чи за його межами; характер грунту; інші деталі) ми і розраховуємо об'єкт оподаткування.

Таким чином, юридичний зв'язок предмета оподаткування з платником податку обумовлює об'єкт оподаткування.

2. Плата (податок) на землю: поняття, правове регулювання та порядок обчислення

Плата за землю - це податок на володіння та користування землею, який ся з юридичних та фізичних осіб. Плату за землю в Україні введено з 1 липня 1992 року відповідно до Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХП “Про плату за землю”. 31 січня 1997 року набрала чинності нова редакція Закону України “Про плату за землю” від 19.09.96 р. № 378 ВР, яким було змінено ставки земельного податку та порядок справляння цієї плат пільги щодо оподаткування землі та відповідальність платників, а також визначено, використання землі в Україні є платним.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а земельна частка (пай), перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Платником є власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі оренда. Плата за землю справляється у двох формах:

- земельний податок;

- орендна плата.

Земельний податок сплачують власники земельних ділянок та землекористувач (крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата за землю.

Відносини, пов"язані з орендою землі, регулюються Законом України 06.10.98р. №161-XIV "Про оренду землі", який визначає правові засади оренди землі, об"єкти, орендодавців та орендарів землі, їх відповідальність і права, порядок набуття права на оренду земельних ділянок, у тому числі права третіх осіб на орендовану земельну ділянку, умови та порядок укладення договорів оренди землі, їх змін припинення, розірвання й поновлення тощо.

Орендна плата за землю -- це платіж, який орендар вносить орендодавцеві: користування земельною ділянкою.

Договір оренди землі -- це угода сторін про взаємні зобов"язання, відповідно дії яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Об"єктом оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян таї юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.

Щодо плати за землю підприємствами, установами та організаціями, які є орендодавцями, що користуються пільгами по платі за землю, але надають земельні ділянки в оренду іншим юридичним особам, бюджетним установам, що в свою чергу, в установленому порядку звільняються від сплати земельного податку, то пільги встановлено лише платникам земельного податку.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. Закон України "Про плату за землю" від 03.07.92 р. № 2535-ХП. - ст.14 

Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця наступного за звітним.

Нарахування громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Облік громадян - платників земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності і нарахування відповідних сум проводиться щороку станом на 1 травня. 

Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Надміру сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку за наступний рік.

Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками. 

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки.

Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності). Опря О.П. Фінансове право: Навч. посіб. - К.: Юр. Інтер, 2004. - с.213

Плата за землю не справляється:

- за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивне забруднених територій і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства;

- за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння;

- за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношень також гібридними насадженнями, гено фондовими колекціями та розсадний багаторічних плодових насаджень та інше.

У населених пунктах, грошову оцінку земель яких проведено, при обчислюванні земельного податку застосовується ставка у розмірі 1 % від їх грошової оцінки, якої також залежить від місця розташування земельної ділянки, функціонали використання землі та виду діяльності платника і розміру індексації у поточному Розмір орендної плати за землю визначається місцевими органами влади у договорі оренди земельної ділянки, але згідно із ст. 5 Закону України "Про оренду землі" він може бути меншим за розмір земельного податку.

Податок за земельні ділянки, надані для збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків суми земельного податку, обчисленого за землі населених пунктів.

Оподаткування земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Податок за землі промисловості, зв'язку та іншого призначення, в межах населеного пункту, сплачується в установлених розмірах на загальних підставах відповідно до Закону України "Про плату за землю" за ставками населеного пункту. Цей розмір ставки щорічно уточнюється Законом України "Про державний бюджет".

3. Податкова база: поняття, податковий період, визначення податкової бази

Податкова база за своїм змістом є об'єктом оподаткування, скоригованим і підготовленим до застосування податкової ставки, розрахунку суми податку, що підлягає сплаті в бюджет. Вона служить для того, щоб кількісно виразити об'єкт оподаткування. Податкова база може співпадати або не співпадати з об'єктом оподаткування.

Багатьом об'єктам оподаткування властива протяжність в часі, повторюваність. З метою визначення результату необхідно періодично підводити підсумки. Строк підведення підсумків (кінцевих або проміжних) є одним із елементів закону про податок.

Податкова база необхідна саме для нарахування податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'язок сплатити податок, тобто об'єктом оподаткування. Наприклад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що зумовлював би зобов'язання сплатити акциз. Реалізація підакцизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин. Такі відносини виникають у зв'язку з визначеними в законі діями платників податків: реалізацією підакцизного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньому ринку, ввозом товару на митну територію.

Саме ці дії і є обставинами, що зумовлюють обов'язок сплатити акциз. Створення бази оподаткування не означає приховування, відсутність обліку чи заниження предмета (тим більше об'єкта) оподаткування. Склад «заниження об'єкта» за багатьма податками взагалі не застосовується: об'єкт цих податків можна сховати (не враховувати) тільки цілком, але не частково. Заниження бази оподаткування не можна кваліфікувати як приховування чи відсутність обліку оподаткування, оскільки платник податків заявляє про наявність об'єкта оподаткування.

Податковий період - строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази, визначається розмір податкового зобов'язання.

Податковий період встановлюється для кожного податку окремо відповідним законодавчим актом, що закріплює певний податок. Вій може дорівнювати календарному року чи становити інший термін, відповідно до характеру й особливостей конкретного податку.

Найчастіше податковий період збігається зі звітним. Але в деяких випадках їх слід розмежовувати. Підставою для цього є збіг чи розбіжність обов'язку зі сплати податку й обов'язку звітності зі сплати цього податку.

Податкові періоди можна класифікувати за такими підставами.

1.За термінами:

а) річний податковий період;

б) квартальний податковий період;

в) місячний податковий період;

г) інші (податкові періоди, пов'язані зі сплатою податку одноразово; сплатою податку за підсумками складених періодів --кілька років і т. ін.).

2. За особливостями формування податкового обов'язку:

а) перший -- період, в якому податковий обов'язок формується з дня виникнення до закінчення податкового періоду;

б) триваючий (звичайний) -- податковий обов'язок формується з початку податкового періоду і до його закінчення;

в) останній період» в якому податковий обов'язок визначається э початку податкового періоду і до останнього дня терміну податкового обов'язку платника.

Межі першого й останнього податкових періодів визначають відповідно до чинного податкового законодавства. У деяких випадках (коли законодавством остаточно не визначено це положення) ці терміни визначає платник податків разом з податковими органами за місцем обліку платника.

Платники податків визначають податкову базу за підсумками кожного окремого податкового періоду на підставі даних податкового обліку об'єктів оподаткування чи об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням. Фактично обов'язки визначити податкову базу і сплатити податок виникають у платників податків за підсумками кожного податкового періоду. За рахунок визначення податкової бази і податкового періоду формуються підстави стабільного надходження податків протягом усього календарного року. При цьому законодавець не пов'язує ці розрахунки з періодом формування об'єкта оподаткування. Це диктується в першу чергу тим, що той самий об'єкт може мати кілька баз оподаткування, які відповідатимуть окремим податкам. Саме тому база оподаткування встановлюється по кожному податку окремо. Здійснюється це на підставі таких принципів: Панасюк В.М., Ковальчук Є.К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -- 260. - с.10.

однорідність бази оподаткування;

можливість застосування до бази оподаткування конкретної одиниці її виміру;

простота і зрозумілість визначення бази оподаткування;

зручність застосування бази оподаткування для нарахування податку;

можливість обліку бази оподаткування.

Податкова база може як збігатися, так і не збігатися з об'єктом оподаткування. При визначенні бази оподаткування застосовують одиницю її виміру (масштаб податку), за яку править конкретна вартість, фізична чи інша характеристика бази оподаткування або її частини» щодо якої застосовують ставку податку. Масштаб податку встановлюється по кожному податку окремо, він « єдиним для розрахунку й обліку податку.

Термін „податкова база” використовуюсь для тoгe, щоб кількісно виразити предмет оподаткування. У ряді випадків податкова база (основа податку) фактично є частиною предмета оподаткування, до якої застосовують податкову ставку. Однак це правильно тільки в тому разі, якщо предмет оподаткування безпосередньо зумовлює і дозволяє застосувати до себе спосіб нарахування. Оподатковуваний прибуток, наприклад, може бути безпосередньо виражений й обчислений тільки в грошових одиницях.

При розрахунку бази оподаткування багато уваги приділяється визначенню одиниці виміру бази оподаткування -- конкретній вартісній фізичній або іншій характеристиці бази оподаткування чи її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Одній базі оподаткування має відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування. При цьому одиниця виміру бази оподаткування є єдиною як до розрахунку податку, так і для податкового обліку.

Розмір бази оподаткування визначають тільки на підставі використання однієї одиниці її виміру. При цьому розмір бази оподаткування визначають як результат множення одиниці виміру бази оподаткування на кількість цих одиниць, що у цілому складають повний обсяг бази оподаткування.

Усі розрахунки податкової бази повинні здійснювати на підставі документально підтверджених даних про об'єкти оподаткування чи у зв'язку з оподаткуванням. У цьому разі платник зобов'язаний мати документальні підтвердження щодо обґрунтування будь-якої позиції податкової звітності. Якщо при цьому платник податків припускається помилки, то перерахунок податкового зобов'язання здійснюється тільки щодо того податкового періоду, в якому було допущено помилку.

Практичні чавдання

Наведіть більш вдале визначення поняття "податковий тиск":

Податковий тиск - “це відношення загальної суми податкових зборів до...

a) сукупного національного продукту;

b) величини росту рівня доходів населення та юридичних осіб;

с) індексспоживчих цін;

d) рівня середньої заробітної плати:

e) рівня інфляції країні”.

Відповідь (а)

Податковий тягар (податковий тиск) - це узагальнюючий показник, який характеризує роль податків в економіці. У міжнародній і вітчизняній практиці прийнято оцінювати процентним відношенням усіх сплачених податків до сукупного національного продукту:

ПТвр = Cумма (Пі)/ Нац.продукт

де Сумма (Пі) - сума всіх нарахованих податків.

Він показує, яка частина виробленого суспільством продукта перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.

Наведіть більш вдале визначення поняття "первинні документи":

Первинні документи - “це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи ... :

а) необхідні дані щодо змісту господарської операції;

b) інформацію про характер господарської операції та її суб'єктів;

с) розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення;

d) розпорядження відповідальної особи на оприбуткування операції у бухгалтерському обліку”.

Відповідь (с) Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Наведіть більш вдале втначення поняття "податкова квота":

Податкова квота “характеризує рівень оподаткування і визначається як

а) частка податку в загальному рівні податкового тиску;

b) частка пільг, наданих суб'єкту оподаткування;

с) часгка доходу платника податку, яка не підлягає оподаткуванню;

d) частка податку в доході платника”.

Відповідь (d) Податкова квота - частка податку в доході платника податку, що може бути визначена в абсолютному розмірі і відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

Список використаної літератури:

1. Земельний кодекс України №2768-111 від 25.10.01 р., із змінами і доповненнями.

2. Закон України “Про оренду землі” від 06.10.98р. №161-ХІV.

3. Закон України “Про плату за землю” від 03.07.92 р. № 2535-ХП.

4. Закон України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991р. № 1251-ХІІ.

5. Наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 “Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”.

6. Опря О.П. Фінансове право: Навч. посіб. - К.: Юр. Інтер, 2004. - 418с.

7. Панасюк В.М., Ковальчук Є.К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 260с.