Поняття та джерела міжнародного цивільного процесу

Зміст

1. Поняття та джерела міжнародного цивільного процесу

2. Колізійні норми-права власності за законодавством України

3. Фізичні особи як суб'єкти міжнародного приватного права

Список використаної літератури

1. Поняття та джерела міжнародного цивільного процесу

У юридичній науці під міжнародним цивільним процесом прийнято розуміти сукупність питань процесуального характеру, пов'язаних із захистом прав іноземців та іноземних підприємств і організацій у суді чи арбітражі.

До міжнародного цивільного процесу належить правове регулювання діяльності судів по розгляду цивільних справ, які виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних правовідносин, а також по виконанню окремих процесуальних дій, визнанню і виконанню судових рішень з участю іноземного елемента. Як правило, до цього процесу включаються питання: Международное зкономическое право. Кн.1.: Учебно-метод. Пособие /В.М. Шумилов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М:Дека, 2002. - с.271

1) про міжнародну підсудність (юрисдикцію, компетентність) цивільних справ;

2) про цивільно-процесуальне становище іноземних громадян, юридичних осіб, іноземних держав та їх дипломатичних представництв і консульських установ;

3) про цивільно-процесуальне становище міжнародних (міждержавних) організацій;

4) про судові докази в цивільних справах з іноземним елементом;

5) про надання правової допомоги у виконанні іноземних судових доручень;

6) про визнання і примусове виконання іноземних судових рішень;

7) про застосування іноземного права;

8) про юридичне значення провадження у справах, порушених в іноземних судах і не закінчених там.

Усі ці та інші питання розглядаються і вирішуються судами України за загальними правилами її цивільного судочинства, крім випадків, передбачених нормами внутрішнього законодавства і міжнародними договорами нашої держави.

У науці міжнародного приватного права питання міжнародного цивільного процесу включені до його складу як такі, що мають тісний зв'язок з правовим регулюванням приватних правовідносин (цивільних, трудових, сімейних) з іноземним елементом, що виникають в умовах міжнародного співробітництва. Однак цим ігнорується наукова основа виділення галузей права за предметом їх правового регулювання. Отже, питання цивільного судочинства з іноземним елементом є складовою частиною цивільного процесуального права України.

Використовуючи термін "міжнародний цивільний процес", пам'ятають про його умовність. Поняття "міжнародний цивільний процес" сформувалося внаслідок історичного розвитку міжнародного приватного права, тобто з часу виникнення конфліктів між законами іноземних правових систем.

Майже століття не припиняються дискусії про місце та зміст міжнародного цивільного процесу в системі права і його співвідношення з міжнародним приватним й цивільним процесуальним правом (Т. Яблочков, І. Перетерський, М. Іссад (Алжир), Дж. Чешир, П. Норт (Великобританія), ін.).

У сучасній правничій науці України стверджується, що хоч питання міжнародного цивільного процесу охоплені складом міжнародного приватного права як такі, що мають тісний зв'язок з правовим регулюванням приватних правових відносин (цивільних, сімейних, трудових) з "іноземним елементом", однак цим ігнорується наукова основа виділення галузей права за предметом їх правового регулювання. На думку М. Штефана, питання цивільного судочинства з "іноземним елементом" є складовою частиною цивільного процесуального права України.

Загалом питання про належність міжнародного цивільного процесу до міжнародного приватного права як галузі правознавства не викликає сумнівів.

Специфіка відносин, що складають предмет міжнародного приватного права, переконує у необхідності охоплення міжнародним приватним правом норм міжнародного цивільного процесу. Таким чином М. Кузнецов вважає, що норми міжнародного цивільного процесу та сукупність відносин, які ці норми регулюють, належать до міжнародного приватного права як до галузі права, так і галузі правознавства й науки.

Розвиток людського суспільства викликає об'єктивну необхідність налагодження зв'язків і співробітництва в різних галузях суспільного життя між усіма державами, народами, націями і національностями. Україна будує відносини з іншими державами на основі поваги їх суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, з необхідності забезпечення непорушності прав і свобод людини.

В сучасних міжнародних відносинах беруть участь різні державні органи, господарські організації, окремі громадяни, діяльність яких виходить за межі територій країн, де визначений їх особистий, громадський і державний статус, їх діяльність за межами своїх країн матиме плідний характер за умови створення такого правового режиму, який сприяв би виконанню покладених на них завдань, захищав інтереси громадян і юридичних осіб на території іншої держави. Міжнародне приватне право: Навч. Посібник / За ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - с.204

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст. 26 Конституції України), в тому числі й у сфері цивільного судочинства (статті 423, 424 ЦПК) але з особливостями при вирішенні окремих питань правового регулювання. Такі особливості закріплені в законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

До внутрішнього законодавства, в якому закріплені норми міжнародного цивільного процесу, належать ЦПК України (розділ VI, статті 423-428); Закон України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців»; Закон України від 24 грудня 1994 р. «Про біженців»; Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, затверджене наказом Міністерства праці від 5 травня 1993 р. № 27 (зі змінами, внесеними наказом від 9 вересня 1996 р. № 73); Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 16 червня 1993 р.; закони України: від 12 вересня 1991 р. «Про правона-ступництво України», від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України», від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України»; постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», якою встановлено, що в Україні можуть застосовуватися нормативні акти СРСР з питань, що не врегульовані законодавством України, і якщо вони не суперечать Конституції і законам України. До таких, зокрема, належить Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 червня 1988 р. «Про визнання та виконання в СРСР рішень іноземних судів і арбітражів».

До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України; угоди, підписані Україною.

Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 р. (ст. 24) передбачає, що двосторонній договір, який на момент правонаступництва держав мав силу стосовно території, яка є об'єктом правонаступництва держав, вважається таким, що має силу між новою незалежною державою та іншою державою -- учасницею, коли вони явно про це домовилися, або якщо в силу своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висловили таку домовленість. Відповідно до Закону України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» наша держава є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7). До них належать договори СРСР: про надання правової допомоги у цивільних, сімейно-шлюбних і кримінальних справах з Албанією (30 червня 1958 p.), Болгарією (19 лютого 1975 p.), Угорщиною (15 липня 1958 p.), В'єтнамом (10 грудня 1981 р.), КНДР (16 грудня 1957 p.), Кубою (28 листопада 1984 p.), Монголією (25 серпня 1958 p.), Румунією (3 квітня 1958 р.), Чехо-словаччиною (12 серпня 1982 p.), Югославією (24 лютого 1962 р.); про взаємне надання правової допомоги з Алжиром (23 лютого 1952 р.) та Іраком (22 червня 1973 р.); про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах з Йеменом (6 грудня 1985 p.), Кіпром (19 січня 1984 p.), Грецією (21 травня 1981 p.), Тунісом (26 червня 1984 р.); про правовий захист і правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах з Фінляндією (11 серпня 1978 p.); Конвенція про правову допомогу в цивільних справах з Італією (25 січня 1979 р.)6; угоди з питань цивільного процесу з Австрією (11 березня 1970 p.), Бельгією (шляхом обміну нотами 27 листопада 1945 p., 18 квітня, 3 і 5 травня 1946 р.) та СІЛА (шляхом обміну нотами у 1935 p.); про передачу судових і нотаріальних документів та виконання судових доручень у цивільних і торговельних справах з Францією (11 серпня 1936 р.); про взаємне виконання судових доручень у цивільних справах з ФРН (шляхом обміну нотами 4 грудня 1956 р. і 5 серпня 1957 р.).

До джерел міжнародного цивільного процесу належать Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. та Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 p.

До підписаних Україною міжнародних угод, в яких передбачені норми цивільного процесу, належать договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з Литвою (7 липня 1993 p.), Латвією (23 травня 1995 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах з Грузією (9 січня 1995 p.), Китаєм (31 жовтня 1992 p.), Естонією (15 лютого 1995 p.), Молдовою (13 грудня 1993 p.), Польщею (27 травня 1993 р.); про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах з Монголією (27 червня 1995 p.).

Норми міжнародного цивільного процесу передбачені в консульських конвенціях, укладених Україною з Угорщиною (29 жовтня 1992 p.), Китаєм (5 лютого 1993 p.), Польщею (14 липня 1993 p.), Румунією (17 грудня 1993 p.), Російською Федерацією (4 лютого 1994 p.), Казахстаном (27 липня 1994 p.), В'єтнамом (9 грудня 1994 p.), Молдовою (1 листопада 1996 p.), Литвою (1 листопада 1996 p.).

Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між державами -- членами СНД в м. Мінську 22 січня 1993 рА її учасниками є також Азербайджан, Вірменія, Беларусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Узбекистан. При її ратифікації 10 листопада 1994 р. Верховна Рада України зробила застереження, що Україна не бере на себе виконання зобов'язань щодо визнання і виконання виконавчих написів нотаріусів.

З питань цивільного процесу діють численні Гаагські конвенції, в яких Україна не бере участі, а саме: Конвенція про вручення за кордоном судових і несудових документів у цивільних і торговельних справах від 15 листопада 1965 p.; Конвенція про збирання за кордоном доказів у цивільних і торговельних справах від 18 березня 1970 p.; Конвенція про полегшення доступу до правосудця за кордоном від 25 жовтня 1980р.; Конвенція про компетенцію властей і право, яке підлягає застосуванню в галузі захисту неповнолітніх, від 5 жовтня 1965 p.; Конвенція про компетенцію властей і право, яке підлягає застосуванню, та про визнання рішень у галузі усиновлення від 5 листопада 1965 p.; Конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні обов'язки щодо дітей від 15 квітня 1958 p.; Конвенція про визнання і виконання рішень, які належать до аліментних обов'язків, від 2 жовтня 1973 p.; Конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільних і торговельних справах від 1 лютого 1971 p.; Конвенція про звільнення іноземних публічних документів від легалізації від 5 жовтня 1961 р.

2. Колізійні норми права власності за законодавством України

Колізійна норма - норма, що визначає право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом.

До правочинів, предметом яких є право інтелектуальної власності, застосовується право, що визначається згідно з відповідними правилами Закону України “Про міжнародне приватне право”. Закон України “Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005р. №2709-IV. - ст. 36

До правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав.

Відповідно до статті 36 Закону України “Про міжнародне приватне право”, право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власності та інших речових прав, що є предметом правочину, визначається відповідно до частини першої цієї статті, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.

Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності. Міжнародне приватне право: Навч. Посібник / За ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 156 с.

Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.

Право власності та інші речові права на рухоме майно, що перебуває в дорозі

Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін.

Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду.

Захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.

Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України.

3. Фізичні особи як суб'єкти міжнародного приватного права

Термін "фізична особа" означає людину як суб'єкта права і застосовується в різних галузях права.

Фізична особа має свій статус, але законодавство виділяє за самостійним статусом різновиди фізичних осіб:

1) громадяни;

2) іноземні фізичні особи (іноземці), особи без громадянства;

3) біженці;

4) мігранти та ін.

Іноземців та осіб без громадянства необхідно відрізняти (за обсягом прав та обов'язків) від громадян України.

Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Права іноземців та осіб без громадянства в Україні. Ці особи мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією та Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та іншими законами України, а також її міжнародними договорами.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять та інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про запровадження відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набуває чинності після його опублікування і може бути скасоване у разі зникнення підстав, за яких воно було прийняте.

Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України (ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Серед основних прав і обов'язків, у ч. II "Основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства" цього закону зазначається:

1) право на інвестиційну та підприємницьку діяльність -- іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі самі права та обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України (ст. 7);

2) право на трудову діяльність -- іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки у трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та її міжнародними договорами;

3) іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах та організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України;

4) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на це (ст. 8).

У Конституції України (ст. 26) зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Такими винятками є:

- ст. 70 розділу III Конституції "Вибори. Референдум" -- право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років;

- ч. 2 ст. 76 розділу VI Конституції "Верховна Рада" -- народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років;

- ч. 3 ст. 127 розділу VIII конституції "Правосуддя" -- на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України;

- ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України -- землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам;

- ч. 2-4 ст. 81 Земельного кодексу:

1) іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також за межами населених пунктів, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності;

2) іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до ч. 2 цієї статті у таких випадках:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викуп земельних ділянок, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини;

3) землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню;

- ч. 4 ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" -- іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України умовою призначення на ці посади або заняття такою діяльністю є належність до громадянства України;

- ст. 68 розділу IX "Міжнародні відносини" Кодексу України "Про надра":

1) іноземним юридичним особам і громадянам надра у користування та право на переробку мінеральної сировини надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів), що укладаються відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів України;

2) порядок укладання контрактів на користування надрами та переробку мінеральної сировини за участю іноземних юридичних осіб та громадян визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 13 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.

Також у даному законі зазначено:

- іноземці та особи без громадянства можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України;

- іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки у шлюбних і сімейних відносинах (ст. 18);

- іноземцям та особам без громадянства гарантуються недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України (ст. 19);

- іноземці та особи без громадянства можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній відповіднодо порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України. Обмеження в пересуванні та виборі місця проживання допускаються, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту праві законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні;

- іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в Україні, мають рівні з громадянами України права на пересування, вільний вибір місця проживання, за винятком обмежень, встановлених законом (ст. 20);

- іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду, інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав;

- у судочинстві іноземці як учасники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України (ст. 22).

Господарський кодекс України у розділі ІІ "Суб'єкти господарювання" визначає ними громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (п. 2 ч. 2 ст. 55). Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Важливими міжнародними нормативними актами є:

1. Загальна декларація прав людини. Проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Відповідно до її положень: "Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності; всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації; кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом та ін".

2. Протокол №7 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Підписаний у Страсбурзі 22 листопада 1984 p., містить положення стосовно іноземців. Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше, ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і повинен мати можливість:

а) наводити аргументи проти свого вислання;

б) вимагати перегляду своєї справи;

в) бути представленим з цією метою перед компетентним органом або перед особою чи особами, призначеними цим органом.

Іноземець може бути висланий до здійснення своїх прав, передбачених у п/п "а"-"в" п. 1, якщо таке вислання є необхідним в інтересах публічного порядку або зумовлене міркуваннями національної безпеки.

3. Конвенція 1962 р. про рівноправність у галузі соціального забезпечення Генеральної конференції Міжнародної організації праці.

4. Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ. Укладена в Мінську 22 січня 1993 р. у межах СНД.

5. Двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини (у цивільних, сімейних, кримінальних та інших справах). Згідно з ними громадяни однієї договірної сторони користуються на території другої договірної сторони таким самим правовим захистом своїх особистих та майнових прав, як і громадяни цієї другої договірної сторони. Вони мають право звертатися до суду та інших установ, до компетенції яких належать цивільні та кримінальні справи, можуть порушувати клопотання і здійснювати інші процесуальні дії за тих самих умов, що і громадяни другої договірної сторони. Двосторонніми договорами зазвичай встановлюються також порядок відносин при наданні правової допомоги; обсяг правової допомоги; форми доручень про надання правової допомоги; порядок виконання доручень; порядок виконання окремих процесуальних дій; певні гарантії щодо свідків, потерпілих та експертів; несення витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги; порядок визнання і виконання судового рішення; визнання і виконання рішень арбітражу та ін. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: Питання кодифікації. -- 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Україна, 2005. - с.125.

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights). Прийнятий на Генеральній Асамблеї ООН 16 грудня 1966 p.

7. Міжнародний пакт про цивільні та політичні права (International Covenant on Civil and Political Rights). Прийнятий на Генеральній Асамблеї ООН 16 грудня 1966 p.

8. Конвенція про рабство (Slavery Convention). Укладена в Женеві 25 вересня 1926 p., змінена Протоколом, підписаним у штаб-квартирі ООН 7 грудня 1953 р. Її учасниками є понад 90 держав.

9. Додаткова конвенція про скасування рабства, торгівлі рабами та інститутів і практики, подібних до рабства.

Конвенції з питань правового статусу фізичної особи. У перші роки діяльності Ради Європи (РЄ) було прийнято конвенції з питань правового статусу особи. Так, 1955 р. у Парижі було підписано Європейську конвенцію про поселення № 19.

Конвенція передбачала надання громадянам договірних держав національного режиму стосовно багатьох аспектів життя, у тому числі особисті та майнові права, їх судові та адміністративні гарантії, здійснення прибуткових видів діяльності, питання заробітної плати та умов праці в цілому тощо.

Положення Конвенції про поселення щодо сприяння в'їзду розвинула Європейська угода про правила, які регулюють пересування осіб між державами -- членами РЄ № 25 (Угода щодо пересування), яку було відкрито для підписання 1957 р. в Парижі. Вона передбачала спрощений режим пересування осіб між державами -- членами РЄ: для в'їзду на територію держави вимагався лише один документ із зазначених кожною договірною державою у Додатку до Угоди. При цьому власникові такого документа дозволявся повторний в'їзд на територію держави без дотримання будь-яких формальностей, навіть якщо його громадянство є спірним.

Найширше у конвенціях РЄ з питань правового статусу суб'єктів регламентовано становище трудящих-мігрантів. У 1977 р. у Страсбурзі було підписано Конвенцію № 93 -- Конвенцію про трудящих-мігрантів, яка врегулювала низку питань праці та зайнятості цих осіб -- від форм добору з метою подальшого працевлаштування у приймаючій державі до остаточного повернення до країни походження. Конвенція визначає переважно зобов'язання договірних держав і безпосередньо не надає тру-дящим-мігрантам певних прав, за винятком права на безпечні умови праці (ст. 20), на звернення до суду та адміністративних органів приймаючої держави (ст. 26) та на створення організацій (ст. 28).

Основне зобов'язання договірних держав, яке передбачає Конвенція, -- забезпечення трудящим-мігрантам національного режиму стосовно багатьох аспектів життя: працевлаштування; доступу до житла та квартирної плати; права на загальну освіту, професійну підготовку і перепідготовку, на доступ до вищої освіти; умов праці та їх інспектування; соціального забезпечення, соціальної та медичної допомоги; оподаткування доходів, припинення дії трудового договору та звільнення; судочинства, правового та судового захисту особи, її майна; участі у справах підприємства; збереження набутих прав тощо.

Таким чином, підводячи підсумки аналізу правового статусу іноземних фізичних осіб та осіб без громадянства, слід зазначити, що закріплений в законодавстві національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер, тобто він надається іноземцю у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності. Національний режим щодо окремих прав іноземців може гарантуватися багатосторонніми конвенціями, угодами про правову допомогу, двосторонніми договорами в силу відповідних домовленостей або на підставі принципу взаємності.

Список використаної літератури:

1. Закон України “Про біженців” від 21.06.2001 р. №2557-ІІІ.

2. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" //Відомості Верховної Ради України. -1991.-№29.

3. Закон України “Про міжнародне приватне право” від 23.06.2005р. №2709-IV.

4. Закон України “Про правовий статус іноземців” від 04.02.1994 р. №3929-ХІІ.

5. Закону України “Про правонаступництво України” від 12.09.1991 р. №1543-ХІІ.

6. Цивільний кодекс України. - Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст. 356.

7. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: Питання кодифікації. -- 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Україна, 2005. - 478 с.

8. Міжнародне приватне право: Навч. Посібник / За ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 368 с.

9. Международная торговля: Учебник для студ. Вузов /В.И. Фомичев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М, 2000.

10. Международное зкономическое право. Кн.1.: Учебно-метод. Пособие /В.М. Шумилов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М:Дека, 2002. - 384 с.

11. Осика С.Г. Світова організація торгівлі: Підручник /С.Г.Осика, В.Т. Пятницький. - К.:К.І.С., 2001.-491 с.