Ухвали суду першої інстанції

19

Ухвали суду першої інстанції

Зміст

Вступ

1. Суди першої інстанції в судовій системі

1.1 Поняття судів першої інстанції та їх функції

1.2 Судові постанови. Поняття і види ухвал суду першої інстанції

2. Права учасників судового процесу. Апеляційне оскарження

2.1 Право на отримання копії ухвали суду

2.2 Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції

2.3 Процесуальний порядок реалізації апеляційного оскарження ухвал

3. Рішення суду в цивільному процесі іноземних держав

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

В умовах створення правової держави все більшого значення набувають соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян України. Одним з найважливіших засобів, який забезпечує реалізацію цих прав, є судова система держави. Сфера судового захисту суб'єктивних прав у правовій державі постійно розширюється, тому що саме суд забезпечує правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільно-правових спорів, здійснення правосуддя у цивільних справах.

У кожній країні світу є суди першої інстанції, суди апеляційні та касаційні. Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді першої інстанції завершується постановленням рішення або ухвали.

Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом провадження у справі в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду. В цьому й полягає актуальність даної теми.

Об'єктом дослідження є судова система держави в особі судів першої інстанції та ухвали судів першої інстанції.

Предметом дослідження є науково-методичні та законодавчі засади визначення ухвал суду першої інстанції, їх оскарження.

Метою курсової роботи є розгляд поняття судів першої інстанції, в судовій системі, їх ухвал, визначення прав учасників судового процесу щодо ухвал суду та права на апеляційне оскарження ухвали.

Мета і завдання роботи визначили її зміст, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій.

В роботі використані законодавчі нормативно-правові такі як Конституція України, Закон України “Про судоустрій України”, Цивільний процесуальний кодекс України та інші. В роботі використані навчальні посібники таких авторів: Фурса С.Я., Комаров В.В., Штефан М.Й. та інших.

1. Суди першої інстанції в судовій системі

1.1 Поннятя судів першої інстанції та їх функції

Судова інстанція -- це поняття категоріального значення, яке є одним з визначальних чинників побудови судової системи. Інститут судових інстанцій, їх види, кількість, сутність є відбиттям усього історичного шляху існування суду в кожній державі з її традиціями, досвідом, надбанням.

Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами, тобто судами першої інстанції. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004р. №1618-ІV. - ст. 107

Судом першої інстанції є суд, який уповноважений в межах своєї компетенції первісно розглянути і вирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи. Суди першої інстанції розглядають справу по суті, встановлюючи обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право цивільне чи про захист прав, свобод та інтересів у публічно­правових відносинах) або винність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину). При розгляді справи по суті до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, щоб завдяки їхнім свідченням, а також документам, речовим доказам були отримані фактичні дані, на підставі яких встановлювалися б обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішення справи по суті завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах, рішенням по цивільних та господарських, постановою по справах адміністративної юрисдикції.

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, - також судом присяжних. Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.2002р. №3018-ІІІ. - ст. 13 У двох останніх випадках змінюється і якісний склад суду, оскільки в нього вводиться народне представництво. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. Склад суду при розгляді справ у першій інстанції обумовлений також видом справи: кримінальної, цивільної, господарської чи адміністративної.

Наприклад, розгляд справ у господарському суді за суттю по першій інстанції здійснюється одноособово. Однак залежно від категорії і складності справи її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово, крім випадків, передбачених законом. Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. А якщо розглядається кримінальна справа про злочин, за який законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, суд діє у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Якщо ж справа розглядається в апеляційному, касаційному порядку, суд діє у складі на менш трьох професійних суддів відповідно до процесуального закону. Господарський кодекс України передбачає і такий варіант: колегію суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів (ч. 3 ст. 4).

Іноді закон потребує у порядку виключного провадження і більшої чисельності при колегіальному вирішенні справи. Так, розгляд клопотання про перегляд судового рішення з підстав неправильного застосування кримінального закону чи суттєвого порушення вимог кримінальнопроцесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, здійснюється на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України, уповноважених на розгляд кримінальних справ (тобто Судової палати з кримінальних справ і Військової судової колегії). Судове засідання є правомочним за наявності не менше двох третин складу кожної із палат.

Розглянемо поняття місцевих судів. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є суди окружні, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Склад місцевого суду утворюють судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. Якщо у місцевому суді кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

Місцеві суди складають першу ланку (рівень) у системі судів загальної юрисдикції. Їх також заведено йменувати основною ланкою судової системи, оскільки вони становлять переважну більшість усіх судових органів, а також як суди першої інстанції розглядають майже усі (за незначним винятком) судові справи. Підсудність окремих категорій справ щодо первісного розгляду їх по першій інстанції вищими судами визначається процесуальним законодавством.

Предметна юрисдикція загальних та спеціалізованих судів визначена загальним чином у судоустрійному та більш детально у процесуальному законодавстві.

Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні та адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

Складність західнонімецького судоустрою обумовлена не тільки значною кількістю судів та інстанцій, а й відсутністю чіткого регулювання питань підсудності. В кримінальному процесі як суд першої інстанції (залежно від важливості й суспільної небезпеки злочину) може виступати:

- одноособовий дільничний суддя;

- колегіальний суд при дільничному суді (1 суддя і 2 засідателі);

- розширений суд за участю засідателів (2 судді та 2 засідателі);

- велика кримінальна палата при суді землі (3 судді та 2 засідателі);

- кримінальний сенат при вищому суді землі (5 суддів);

- кримінальний сенат при Федеральній судовій палаті.

Як суди першої інстанції можуть виступати одноособовий дільничний суддя у справах про неповнолітніх, суд за участю засідателів у цих справах при дільничному суді, а також палата у справах про неповнолітніх при земельному суді. Підсудність тому чи іншому суду у принципі має визначатися законом, однак значні можливості для вибору конкретного суду при цьому зберігаються за прокуратурою. В дільничних судах розглядається близько 90% усіх цивільних і кримінальних справ.

1.2 Судові постанови. Поняття і види ухвал суду першої інстанції

Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді першої інстанції завершується постановленням рішення або ухвали. Рішення, ухвали, постанови судів виступають процесуальною формою вираження діяльності по застосуванню права і мають узагальнюючу назву -- судові постанови. Постанови суду першої інстанції з приводу вирішення по суті справ позовного провадження, з адміністративно-правових відносин і окремого провадження закріплюються в процесуальній формі рішення.

Постанови суду, якими вирішуються лише окремі питання, заявлені перед судом особами, котрі беруть участь у справі, в заявах і клопотаннях, і що виникли самостійно в процесі порушення, розвитку і припинення судочинства у справі, називаються ухвалами.

Судові рішення -- акти правосуддя у справі ґрунтуються на встановлених в судовому засіданні фактах і застосуванні норм матеріального і процесуального права. Залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викликають, судові рішення (як і позови) поділяються на види: про присудження до виконання (або утримання від виконання) певних дій; про визнання наявності (або відсутності) правовідносин (або юридичних фактів); конститутивні -- про перетворення правовідносин.

Ухвала - письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV. - ст. 3

Ухвалами суду першої інстанції вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин. Для виявлення специфіки ухвал в юридичній літературі наводиться їх класифікація за різними підставами.

Залежно від вирішення вимоги, спрямованої на розвиток провадження у справі, вони можуть бути класифіковані на такі види:

а) ухвали, спрямовані на порушення цивільного процесу в справі (ст. 136 ЦПК), а також в питаннях виправлення описки і явної арифметичної помилки (ст. 213 ЦПК), постановлення додаткового рішення (ст. 214 ЦПК), скасування обмеження дієздатності або поновлення громадянина в дієздатності (ст. 260 ЦПК);

б) ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі, -- ними вирішуються окремі процесуальні питання, які виникають під час підготовки справи до розгляду, вирішення судом справи і виконання судового рішення -- про притягнення або вступ у справу співучасників, третіх осіб, органів державного управління, про залучення додаткових доказів, призначення експертизи, відкладення розгляду в справі та ін. (статті 143, 149, 173 ЦПК);

в) ухвали, які перешкоджають виникненню цивільного процесу в справі (перетинальні) і дальшому його розвитку (заключні). Перетинальні -- ухвали про відмову в прийнятті заяви (ст. 136 ЦПК), зупинення провадження у справі (статті 221-223 ЦПК), залишення заяви без руху (ст. 139 ЦПК); заключними ухвалами закінчується провадження у справі без винесення рішення -- закриття провадження у справі (ст. 227 ЦПК), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК);

г) ухвали по застосуванню санкцій за цивільні процесуальні правопорушення -- про притягнення до штрафної і майнової відповідальності (статті 44, 48, 53, 153, 284 ЦПК та ін.), до кримінальної і громадської відповідальності (статті 44, 58, 117, 167, ч. З ст. 235 ЦПК);

д) ухвали, які сигналізують про порушення законності й істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів до їх усунення -- окремі ухвали (ст. 235 ЦПК).

Залежно від суб'єктів, які постановили ухвали, їх можна класифікувати на одноособові і колегіальні.

Частина 2 ст. 232 ЦПК передбачає, що ухвалу постановляє суд у повному складі, а у випадках, передбачених Кодексом, -- суддя одноособове. Все залежить від того, в якому складі розглядається справа. Відповідно до ст. 124 ЦПК суддя одноособове розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду. А справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленого одноособове суддею, розглядаються у колегіальному складі. Колегіальне розглядаються й інші справи, передбачені вказаною та іншими нормами ЦПК (статті 243, 248).

Отже, при розгляді справи колегіальне ухвали приймаються також колегіальне. Але питання, пов'язані з рухом справи в суді, діями судді по підготовці справи, виконанням судових рішень, вирішуються суддею одноособове, крім випадків, коли вони виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів (ч. З ст. 16 ЦПК).

За процесуальною формою втілення ухвали класифікуються на самостійні і протокольні.

Суд постановляє самостійні ухвали в нарадчій кімнаті, які втілюються в письмову форму окремого процесуального документа, підписуються всім складом суду і приєднуються до справи (закриття провадження у справі -- ст. 227 ЦПК та ін.). Протокольні ухвали з окремих нескладних питань суд постановляє, порадившись на місці в судовому засіданні. Вони заносяться до протоколу судового засідання (про порядок допиту свідків, експертів і дослідження інших доказів - ст. 181 ЦПК).

За змістом ухвала, постановлена в нарадчій кімнаті, повинна містити: час і місце постановлення; найменування та склад суду, прізвище секретаря судового засідання; назву осіб, які беруть участь у справі, і предмета спору; суть питання, що розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановляючи ухвалу; висновок суду; порядок і строк оскарження ухвали (ч. 1 ст. 234 ЦПК).

Ухвала, яка постановляється судом без видалення до нарадчої кімнати, за змістом повинна містити: суть питання, яке розв'язується; мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановляючи ухвалу; висновок суду (ч. 2 ст. 234 ЦПК).

Всі ухвали оголошуються одразу після їх постановлення. Питання про те, чи набирають вони законної сили, умови і порядок набрання, правові наслідки законної сили, ЦПК окремо не врегульовані. В теорії цивільного процесу щодо цього були висловлені різні думки.

Аналіз норм ЦПК свідчить, що всі ухвали набирають законної сили, але одні з них, які підлягають оскарженню, після закінчення п'ятнадцятиденного строку на апеляційне оскарження (статті 234, 291 ЦПК), інші -- з часу проголошення (ст. 139 ЦПК). Не всі ухвали набувають властивостей незмінності (статті 154, 155 ЦПК та ін.). Заключні ухвали з набранням законної сили набувають властивостей законної сили судового рішення.

2. Права учасників судового процесу. Апеляційне оскарження

2.1 Право на отримання копії ухвали суду

Особи, які беруть участь у справі, наділені низкою процесуальних прав, реалізація яких забезпечує в повній мірі захист ними своїх прав та законних інтересів.

Одним із важливих процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, наданих чинним законодавством України, є право на отримання копій рішень судів.

Як випливає з статті 208 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення викладаються в двох формах: 1) ухвали; 2) рішення. Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цим кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал. Отже, особи, які брали участь у справі, мають право отримати копію ухвали суду, зокрема і щодо закриття провадження в справі.

Що ж дає учасникам, які брали участь у справі, можливість отримання ухвали суду про закриття справи?

Учасники, які не згодні із змістом вищевказаної ухвали, можуть її оскаржити у встановленому порядку (п.14 ч.1 ст.293 та ч.2 ст.294 ЦПК України), подавши на неї апеляційну скаргу. На підставі ч.2 ст.222 ЦПК, копії судового рішення видаються особам, які брали участь у справі, на їхню вимогу не пізніше п'яти днів з дня проголошення останнього. Відповідно до ч.3 ст.222 Цивільного процесуального кодексу України особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, копії судового рішення (зокрема і ухвали) надсилаються впродовж 5 днів рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Крім того, згідно з ч.4 ст.222 ЦПК України копії судових рішень повторно видаються за заявою особи за плату в розмірі, встановленому законодавством. Фурса С.Я., Щербак С.В., Євтушенко О.І. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник.

Таким чином, впродовж п'яти днів з дня проголошення ухвали сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, можуть оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про закриття справи повністю або частково, подавши заяву про апеляційне оскарження (ст.292 і абзацу 1 ч.2 ст.294 ЦПК України). Відповідно абзацом 2 ч.2 ст.294 ЦПК передбачає, що впродовж десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження подається апеляційна скарга.

Тож, маючи „на руках” вищевказану ухвалу, реалізувавши своє право на її отримання, забезпечує можливість підготувати обґрунтовану, із посиланням на допущені судом й зафіксовані в ухвалі помилки, апеляційну скаргу.

2.2 Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції

Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги та внесення на нього подання прокурором -- це надана законом можливість на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції на новий (повторний) розгляд цивільної справи і перевірки постановлених по ній рішень і ухвал на відповідність їх вимогам законності і обґрунтованості.

Правом на подачу апеляційної скарги наділені сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а правом на внесення апеляційного подання -- прокурор, який брав участь у розгляді справи (ст. 290 ЦПК).

Аналіз норм глави 40 ЦПК «Апеляційне провадження» свідчить про те, що законодавцем у термінологічний обіг введено два поняття: «особи, які брали участь у розгляді справи (статті 290, 291 ЦПК)» і «особи, які беруть участь у справі (статті 300, 301 ЦПК).

Склад осіб, які беруть (брали) участь у розгляді справи в нормативному порядку не встановлений. В теорії цивільного процесу до них відносять усіх учасників процесу -- як осіб, які беруть участь у справі, перелік яких визначений ст. 98 ЦПК, так і інших суб'єктів цивільного процесу, залучених до розгляду цивільної справи (експерти, перекладачі, свідки).

Особи, які беруть участь у справі, відповідно до ст. 99 ЦПК, яка визначає їх процесуально-правове становище, мають право «оскаржувати рішення і ухвали суду...», постановлені по справі з їх участю. Інші учасники процесу, як виняток, мають право оскаржувати ухвали суду першої інстанції про накладення на них штрафу, як санкції за цивільні процесуальні правопорушення (ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 83 ЦПК; ст. 58 і ч. 2 ст. 83 ЦПК та інші).

Співучасники і треті особи мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали, подавши про це заяву, в межах строку на апеляційне оскарження, яка державним митом не оплачується (ст. 297 ЦПК). Тому право на апеляційне оскарження включає в себе також право на вступ до процесу по справі, розпочатому в апеляційній інстанції.

Реалізація права апеляційного оскарження обумовлена встановленими ст. 292 ЦПК процесуальними строками. Апеляційні скарги і апеляційні подання прокурором можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення. Додаткове рішення (ст. 214 ЦПК) може бути оскаржено у цей же строк, починаючи також з наступного дня його проголошення. Пропущений строк на подачу апеляційної скарги, подання може бути поновлений судом на заяву особи, яка їх подала за наявності належних підстав. При їх відсутності -- скарга, подання залишаються без розгляду. Право апеляційного оскарження і внесення подання обумовлено об'єктом оскарження. Ними є рішення суду першої інстанції (повністю або частково), які не набрали чинності (ч. 1 ст. 231 ЦПК). Обмеження в оскарженні окремих рішень суду першої інстанції в гл. 40 ЦПК, якою врегульовано апеляційне провадження, не передбачено, але з аналізу норм ЦПК, які не допускають оскарження рішень суду першої інстанції, постановлених у справах з виборчих і адміністративно-правових відносин, можна на підставі розширеного доктринального їх тлумачення зробити висновок, що вони, у зв'язку із введенням апеляції і нової редакції касації не підлягають апеляційному оскарженню і перевірці.

До них відносяться рішення судів, постановлених по першій інстанції у справах: по скаргах на неправильності у списках виборців та у списках громадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої Комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад і заявах про скасування рішень виборчих комісій (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної виборчої Комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України (ст. 243 ЦПК); по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України (ст. 243 ЦПК); по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії (ст. 243 ЦПК); по скаргах на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК).

Право апеляційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі -- письмовій апеляційній скарзі (для прокурора - у поданні), а також процесуальними діями по її пред'явленню. Форма і зміст апеляційної скарги, подання визначені ст. 293 ЦПК. Апеляційна скарга, подання викладається чітким машинописним текстом і повинна містити:

1) назву суду, до якого подається скарга, подання;

2) назву особи, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

3) повну і точну назву інших осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

4) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження;

5) обґрунтування апеляційної скарги, подання: у чому полягає неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон, яким спростовується рішення; нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли суд першої інстанції необґрунтоване відмовив у їх прийнятті або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами; перелік з використаних судом першої інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції;

6) прохання особи, яка подає скаргу, подання;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги, подання. Вони подаються на підтвердження скарги, подання, на обґрунтування неправильності встановлення судом першої інстанції юридичних фактів і вирішення справи по суті, досліджуються і оцінюються судом поряд з іншими доказами, тобто мають ознаки доказів і виконують їх роль.

Апеляційна скарга, подання підписується особою, яка подала скаргу, або її представником, апеляційне подання прокурора -- прокурором, що його подав. Представником до скарги додається документ, що підтверджує наявність у нього таких повноважень, якщо у справі відсутній відповідний документ. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. В.В. Комарова.-- Харків: Одіссей До апеляційної скарги, подання додаються їх копії з додатковими матеріалами відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі. Апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора подаються до відповідного суду апеляційної інстанції, які діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, якщо інше не передбачено Законом (ст. 29 Закону «Про судоустрій України»), ними є: Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські суди, військові суди регіонів та Військово-морських Сил. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України») вищі спеціалізовані суди у випадках, передбачених законом, діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень апеляційних судів, постановлених у першій інстанції.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо:

1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу;

2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

3) повернення заяви позивачеві (заявникові);

4) відмови у відкритті провадження у справі;

5) відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

6) передачі справи на розгляд іншому суду;

7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

9) визначення розміру судових витрат;

10) внесення виправлень у рішення;

11) відмови ухвалити додаткове рішення;

12) роз'яснення рішення;

13) зупинення провадження у справі;

14) закриття провадження у справі;

15) залишення заяви без розгляду;

16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду;

17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами;

18) видачі дубліката виконавчого листа;

19) поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання;

20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення;

21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

23) примусового проникнення до житла;

24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на

рахунках;

25) заміни сторони виконавчого провадження;

26) визначення частки майна боржника у майні, яким він

володіє спільно з іншими особами;

27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи

іншої посадової особи державної виконавчої служби;

28) повороту виконання рішення суду;

28-1) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання

виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

29) відмови в поновленні втраченого судового провадження;

30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

2.3 Процесуальний порядок реалізації апеляційного оскарження ухвал

З метою створення сприятливих умов для реалізації заінтересованими особами права апеляційного оскарження, апеляційна скарга, подання подається через суд першої інстанції, який розглянув справу. Він перевіряє наявність умов, необхідних для порушення апеляційного провадження у справі, приймає скаргу, подання, і не пізніше наступного дня надсилає її копії та додані до неї матеріали особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого вони можуть подати пояснення на апеляційну скаргу, подання. По закінченні строку на апеляційне оскарження, суд надсилає апеляційну скаргу, подання разом зі справою до суду апеляційної інстанції (ст. 295 ЦПК).

Апеляційна скарга, апеляційне подання прокурора, які не відповідають вимогам ст. 293 ЦПК щодо її форми і змісту, а також апеляційна скарга, яка не оплачена державним митом залишається без руху, про що суд першої інстанції, до якого надійшла скарга, подання повідомляє суб'єкта оскарження, надаючи йому строк для усунення недоліків. Якщо у встановлений строк недоліки скарги, подання не будуть усунуті, останні вважаються неподаними і повертаються суб'єкту оскарження, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу (статті 294,139 ЦПК).

Прийняття судом скарги, подання породжує певні процесуальне правові наслідки -- виникає процес у цій стадії. Особи, які беруть участь у справі, стають суб'єктами цивільно-процесуальних правовідносин в апеляційному провадженні і можуть здійснювати процесуальні права і обов'язки визначені для них ЦПК в залежності від того, яким конкретним суб'єктом вони виступають. Вони мають право у встановлений судом строк подати пояснення або заперечення на апеляційну скаргу, подання до суду, рішення якого оскаржується, і до суду апеляційної інстанції. Такі пояснення і заперечення мають відповідати за процесуальною формою і змістом вимогам, що пред'являються до апеляційної скарги, подання, передбаченим ст. 293 ЦПК. їх мета -- довести до відома суду суб'єктивні судження таких осіб з приводу підставності апеляційної скарги і переконливості їх обґрунтування.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, чи прокурор, що подав апеляційне подання має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від неї повністю чи частково (ст. 298 ЦПК). Доповнити або змінити апеляційне подання має право також прокурор вищого рівня (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»). Доповнення чи зміна апеляційної скарги, подання можливі протягом строку, передбаченого на апеляційне оскарження.

Відкликання апеляційної скарги можливе до початку розгляду справи в апеляційній інстанції. Про відкликання апеляційної скарги, подання суд першої інстанції, коли справа знаходиться в цьому суді, чи суддя апеляційного суду, який провадив підготовку справи до розгляду, виносить ухвалу про повернення скарги, подання. Відмова від апеляційної скарги, подання можлива протягом усього часу розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Прийняття відмови від апеляційної скарги, подання вирішується апеляційним судом, який розглядає справу, в судовому засіданні за правилами, передбаченими ЦПК для вчинення зазначеної дії. Атак як окремі правила про це відсутні, то діють правила, встановлені ст. 179 ЦПК, щодо відмови від позову. Фазікош Г. Юридична та соціальна природа судового рішення в цивільному судочинстві: сучасні наукові погляди //Право України

Одночасно з прийняттям відмови від апеляційної скарги судом вирішується питання про закриття у зв'язку з цим апеляційного провадження. У разі його закриття особа, відмова якої була прийнята судом, позбавляється права на повторну подачу апеляційної скарги, а прокурор -- апеляційного подання.

Протилежна сторона (тобто відповідач по апеляційній скарзі, поданню) може визнати апеляційну скаргу, подання обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. Таке визнання враховується апеляційним судом щодо встановлення наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

Суди першої інстанції через певні обставини інколи не зовсім правильно розуміють закон, припускаються помилок при прийнятті рішень, а окремі законні й обґрунтовані судові рішення, трапляється, не завжди влаштовують деяких членів суспільства, а також органи влади. Звичайно, не всі виходять із зали суду задоволені, бо в кожній справі як мінімум дві сторони, інтереси яких -- протилежні. Така природа суду та його рішень.

Але у цивілізованих країнах, де обстоюється право суду бути незалежним, дбаючи про авторитет своєї держави і судової системи, ніхто не драматизує помилку, допущену судом першої інстанції. У таких випадках зацікавлені учасники процесу апелюють до вищих судових інстанцій з вимогою скасувати чи змінити судове рішення, наводять відповідні правові аргументи, шукають докази своєї правоти.

Приведемо приклад, в якому постанову суду апеляційної інстанції скасовано.

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Вищого господарського суду України від 27 липня 2005 року N Б48/12-05, встановила:

У січні 2005 року закрите акціонерне товариство перестрахування "Мартоно Драудімас" звернулося до господарського суду Харківської області із заявою про визнання закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Громада" банкрутом на підставі статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Заява мотивувалась тим, що відповідно до договору облігаторного перестрахування на базі ексцеденту збитків та акта звірки заборгованість Страхової компанії складає 2985000 грн. За заявою ЗАТ "Мартоно Драудімас" державний виконавець відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Харкова постановою від 4 січня 2005 року N 22744/1 відкрив виконавче провадження; 10 січня 2005 року державним виконавцем складено акт про відсутність боржника та його керівних органів за місцезнаходженням.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 січня 2005 року порушено провадження у справі, призначено дату підготовчого засідання, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.

Постановою господарського суду Харківської області від 1 лютого 2005 року Страхову компанію визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано арешти на майно боржника та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, призначено ліквідатора, якого зобов'язано вчинити певні дії.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 року ухвалу суду першої інстанції від 13 квітня 2005 року скасовано, справу передано на розгляд до цього суду. Суд апеляційної інстанції, зокрема зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності установчих документів Страхової компанії та достовірних даних щодо її місцезнаходження, не повно встановив обставини наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство, не з'ясував обставини реєстрації Страхової компанії як платника податків, не залучив до участі у справі контролюючий орган з питань сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів за останнім місцезнаходженням боржника, не врахував особливості банкрутства страховиків (перестраховиків) в Україні.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 липня 2005 року N Б48/12-05 зазначену постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а ухвалу суду першої інстанції від 13 квітня 2005 року залишено в силі. Суд касаційної інстанції вмотивував постанову тим, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 1, частини першої статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 91 Господарського процесуального кодексу України та без законних підстав скасував зазначену ухвалу суду першої інстанції.

3. Рішення суду в цивільному процесі іноземних держав

Питання судового рішення -- процесуально-правовий порядок його постановлення, вимоги, які пред'являються до форми і змісту останнього, законна сила рішення та інші -- в цивільному процесі іноземних держав мають істотні відмінності в їх правовому регулюванні.

У цивільному процесі країн Східної Європи суд виносить рішення по суті справи, а з усіх інших питань -- ухвалу (ст. 195 ЦПК Болгарії, § 212 ЦПК Угорщини). У цивільному процесі Польщі виносяться накази про сплату (статті 485-497 ЦПК). Судовий наказ є також в цивільному процесі Угорщини -- про сплату судових витрат, про негайне виконання тощо (§ 136 чч. 2, З ЦПК). Винесення судового наказу передбачено в цивільному процесі Російської Федерації (ст. 125-25 ЦПК), Республіки Казахстан (ст. 139-149), Азербайджанської Республіки (ст. 275-284 ЦПК). В процесуальній літературі Болгарії виділяються ще розпорядження, котрі, як і ухвали, постановляються з процедурних питань, але суддею одноособове.

Судами Болгарії, Угорщини, Польщі рішення постановляється у закритому засіданні більшістю голосів суддів, які брали участь у розгляді справи, і підписується всім складом суду. Ніхто із суддів не може утриматися від голосування. Суддя, незгодний з думкою більшості, має право мотивувати свою окрему думку (§ 214 ЦПК Угорщини, ст. 324 ЦПК Польщі, ст. 187 ЦПК Болгарії). Для створення умов для незалежного волевиявлення судців при голосуванні ЦПК Угорщини передбачено, що суддя, молодший за віком, голосує раніше старшого за віком, а головуючий -- останнім. Ухвали виносяться як у відкритому, так і у закритому засіданні. Тертышников В.И. Гражданский процесс: Конспект лекций: Навчальне видання.- 3-е изд., испр. и доп..- Х.: Консум, 2005.- c.215

За ЦПК Польщі мотивувальна частина рішення виноситься тільки у окремих визначених законом справах та коли сторона оскаржує резолютивну частину рішення (ст. 328), за вимогою сторін, заявленою у семиденний строк з дня оголошення його резолютивної частини.

У резолютивній частині формулюються наслідки вирішення судом справи по суті. В ній дається відповідь суду на вимогу позивача. При задоволенні позову суд зобов'язує відповідача до певної поведінки -- вчиняти дії на користь позивача -- чи визнає наявність спірних правовідносин або припиняє їх дію.

Про зміст постановленого рішення суд інформує сторони шляхом його оголошення чи вручення. Оголошення полягає в зачитуванні резолютивної частини рішення і короткому викладенні його мотивів у судовому засіданні. При цьому строк оголошення повинен бути точно визначений судом, і до його оголошення рішення має бути оформлене у письмовій формі.

Винесене судове рішення характеризується незмінністю -- суд, який його постановив, не вправі його скасувати чи змінити. Але він може на заяву сторін і за своєю ініціативою виправити допущені в рішенні явні фактичні помилки в найменуванні сторін, в числах, їх розрахунках та інші, постановляючи про це ухвалу після розгляду питання в судовому засіданні.

Відповідно до ЦПК Болгарії в силу вступає рішення, яке не підлягає оскарженню; на котре не подана скарга в установлений законом строк або подана скарга була відкликана. В останньому разі рішення набирає чинності з дня прийняття ухвали про закриття справи; на які подана скарга, що була залишена без задоволення (ст. 219).

Аналогічно вирішене питання про вступ рішення в законну силу в ЦПК Польщі (ст. 363). У літературі і судовій практиці безспірним є положення, що в законну силу вступає тільки резолютивна частина рішення, і в той же час рішення і мотиви розглядаються як одне ціле.

ЦПК Угорщини встановлено, що законна сила рішення, винесеного щодо права, здійснюваного позовом, виключає можливість пред'явлення тими ж сторонами, в тому числі їх правонаступниками, нового позову один до одного про здійснення одного і того ж права, яке випливає з одних і тих же фактичних підстав, або можливість оскарження права, розглянутого вже в рішенні (матеріальна законна сила). Вказане положення застосовується і в тих випадках, коли рішення було постановлено на розв'язання позову, пред'явленого прокурором чи іншим державним органом в інтересах сторони за умови, що воно було належним чином їй оголошено. Матеріальна сила рішення поширюється також на зустрічну вимогу, розв'язану таким рішенням.

Процесуальний порядок винесення судом рішення у Франції врегульований статтями 116--148 ЦПК, за правилами яких воно виноситься тими суддями, котрі брали участь у засіданнях, в яких обговорювалася справа; при колегіальному розгляді справи рішення виноситься в закритому засіданні (в нарадчій кімнаті) більшістю голосів; воно має бути мотивованим; рішення проголошується у відкритому судовому засіданні.

Судові рішення за процесуальною формою викладення мають дві частини. Перша -- протокольна, яка записується секретарем судового засідання під диктування головуючого або складається за його записами. В протокольній частині зазначаються: мотиви рішення і зміст винесеного рішення (його резолютивна частина); склад суду, який його виніс; дата судового рішення і відомості про те, що воно було проголошено публічно. Ця частина рішення підписується головуючим і секретарем засідання.

Друга частина рішення -- викладення судовими повіреними суті справи і ходу процесу. Якщо з приводу їх змісту між сторонами не буде досягнуто згоди, то спірні питання вирішує суддя, який головував у судовому засіданні. В комерційних судах і у мирових суддів, де участь повірених не обов'язкова, ця частина рішення складається секретарем суду під контролем відповідного судді

Після складення судового рішення сторони можуть одержати його текст, яким є виписка з протоколу засідання. Сторона, на користь якої постановлено рішення, зобов'язана офіційно через судового виконавця довести його зміст до сторони, проти якої воно постановлено, а також її судових повірених. Для звернення до примусового виконання рішення на ньому вчиняється виконавчий напис -- наказ судовим виконавцям про виконання рішення (статті 146, 545 ЦПК).

Винесене рішення є обов'язковим для суду, який його постановив: його компетенція з вирішення даної справи є вичерпною, а повноваження суддів -- закінченими. Правовим наслідком для сторін вважається остаточне вирішення матеріально-правового спору між ними. Після винесення рішення суд, який його постановив, може виправити в ньому описки і явні арифметичні помилки, а також витлумачити рішення за заявою сторін.

У цивільному процесі Англії судове рішення виноситься у відкритому засіданні -- без офіційно проведеного таємного обговорення наслідків розгляду справи в нарадчій кімнаті. Суддя детально мотивує винесене ним рішення і викладає його у виступі в судовому засіданні. Потім воно стенографується або записується і друкується в спеціальних збірниках судових рішень. Чинності рішення набирає з часу винесення його судом.

У СІНА згідно з Федеральними правилами цивільного процесу судовими рішеннями будуть постанови суду щодо розв'язання цивільної справи по суті (судові рішення, які раніше приймалися при розгляді справи у відповідності з принципом справедливості), а також різного роду накази і розпорядження суду, що можуть бути самостійно оскаржені в апеляційному порядку (п. «а» ст. 54).

Рішеннями суду є завершальне встановлення повноважень сторін у справі.

У процесі провадження у справі суд може виносити завершальні, часткові, окремі і проміжні рішення. Завершальним є рішення стосовно пред'явленого позову, на яке має право сторона, на користь котрої воно винесено, навіть тоді, коли остання не просила про таке рішення. За змістом в рішеннях американських судів повинні бути зазначені висновки про факти, які суддя вважає встановленими, і про застосовані до них юридичні норми. Федеральні правила зобов'язують суд кваліфікувати правовідношення сторін.

Процесуальний порядок винесення рішення подібний до порядку, який застосовується судами Англії. Суддя викладає його в промові у засіданні і детально мотивує. На судцю не покладений обов'язок скласти рішення в письмовій формі. При проголошенні його в усній промові він може користуватися записами і тезами, зробленими ним протягом судового засідання, які стенографуються, а потім розшифровуються повністю або частково.

При колегіальному розгляді справи рішення також виноситься без офіційно проведеного таємного обговорення наслідків розгляду справи в нарадчій кімнаті. Але це стосується наради членів журі присяжних засідателів у нарадчій кімнаті, таємниця якої знаходиться під охороною судового пристава і не може бути порушена.

Вердикти присяжних залежно від їх змісту поділяються на загальні, спеціальні і змішані. Загальний вердикт ґрунтується на презумпції чіткого розподілу функцій між суддями і присяжними і точній їх реалізації та може бути винесений у всіх категоріях цивільних справ незалежно від їх складності і юридичної кваліфікації. В ньому на поставлені перед присяжними питання відповідь дається у загальній формі, вона може супроводжуватися письмовими відповідями присяжних на питання про деякі фактичні обставини справи, які повинні узгоджуватися із загальною відповіддю присяжних у ній.

Суть спеціального вердикту полягає в тому, що в ньому присяжними даються відповіді в чіткій формі на поставлені питання стосовно доведеності чи не доведеності фактичних обставин, які входять в предмет доказування у спірній справі, що розглядається судом. До одержаних від журі присяжних відповідей судця застосовує норми права і виносить остаточне рішення. Отже, спеціальні вердикти повністю відповідають суті інституту присяжних засідателів, які покликані вирішувати в цивільному процесі питання про факти, а судді -- питання права. На практиці широко застосовується спеціальний вердикт у справах зі складними фактичними обставинами, з участю третіх осіб тощо.

Застосування загальної чи спеціальної форми вердикту залежить від неконтрольованого розсуду суду, за винятками, передбаченими законодавством окремих штатів, яке надає право сторонам вимагати винесення спеціального вердикту (§ 270.27 Зводу законів штату Вісконія).

Змішаний або комбінований вердикт включає елементи загального і спеціального вердиктів -- відповідно присяжні оголошують, на користь кого виноситься рішення (хто виграє процес), і дають відповідь на поставлені перед ними судом питання стосовно доведеності наявності чи відсутності конкретних найбільш значимих юридичних фактів, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення сторін.

Федеральними правилами цивільного процесу США передбачена можливість зміни і скасування вердиктів і рішень інстанціями, які їх постановили.

Владним волевиявленням судді є надане йому повноваження анулювати вердикт і винести рішення, протилежне тому, яке було сформульоване присяжними, чи зменшити суму стягнення з підстав недостатнього обґрунтування вердикту доказами. Але рішення суду про факти не підлягає скасуванню, якщо воно тільки не помилкове, і є формою контролю державних суддів за діяльністю присяжних.

Клопотання проти вердикту може бути заявлене стороною протягом десяти днів після занесення рішення у відповідне судове провадження (тобто його реєстрації). При задоволенні клопотання про анулювання вердикту судця одночасно скасовує своє рішення, постановляючи змінене за змістом рішення. Так, коли вердикт не винесений через те, що присяжні не дійшли згоди і були розпущені, сторона має право протягом десяти днів просити суд винести рішення на її користь зважаючи на відсутність у протилежної сторони достатніх доказів для підтвердження підстав її вимог чи заперечень. У разі задоволення такої заяви новий розгляд справи не допускається.

У цивільному процесі США судці мають повноваження змінювати рішення або скасовувати вердикти і рішення з призначенням у справі (чи якійсь її частині) нового розгляду. Клопотання про новий розгляд може бути подано стороною протягом десяти днів з часу реєстрації рішення, а якщо після перебігу цього строку з'явилися нові обставини, то не пізніше строку апеляційного оскарження. Новий розгляд справи можливий також за ініціативою суду, виявленою в цей же строк у випадках, коли такий розгляд можливий за заявою сторін в процесі.

Підстави для нового розгляду справи Федеральними правилами не встановлені, але вони передбачені в процесуальному законодавстві окремих штатів і в основному збігаються. Ними є: зловживання суддівським розсудом; неправомірність дій суддів, присяжних, рефері, сторони; виявлення нових істотних обставин; необґрунтованість вердикту та інші (§ 657 ЦПК Каліфорнії, § 59.01 Правил цивільного судочинства Міннесоти тощо).

Суддя на клопотання сторін чи за власною ініціативою протягом десяти днів після реєстрації рішення має право змінити чи доповнити його фактичне обґрунтування і відповідно внести поправки в резолютивну частину рішення.

Суд за своєю ініціативою чи на заяву сторони у справі може виправити описки в тексті рішення, які були зроблені внаслідок недогляду або упущення суду, а також істотніші помилки, допущені сторонами в рішенні в результаті необережності, неуважності, несподіваності, недбалості.

За наявності таких істотних помилок суд може на заяву сторони звільнити її від підкорення даному рішенню на умовах, встановлених судом. Така заява може бути подана не пізніше шести місяців після реєстрації рішення і не є підставою для зупинення його виконання. Комаров В.В., Радченко П.И. Постановления суда первой инстанции //Проблемы науки гражданського процесуального права.-Харьков: Право, 2002. - с.42

В ФРН питання рішення суду врегульовані в §§ 300-329 ЦПК. Відповідно § 300 ЦПК в цивільному процесі суд вирішує спір шляхом винесення рішення по суті. Його різновидністю є часткове рішення, яке виноситься тоді, коли є декілька вимог, пред'явлених в одному позові і рішення по суті можливе тільки однієї частини, однієї вимоги або у випадку пред'явлення зустрічного позову -- тільки позову чи зустрічного позову (§ ЗОЇ ЦПК).