Права людини та сім’ї в контексті українського законодавства

Права людини та сім'ї в контексті українського законодавства

Аналізуючи проблеми прав людини, у тому числі на свободу від насильства, ми сконцентруємося для цілей цієї доповіді виключно на питаннях насильства в сім'ї. Саме таке визначення надається в національному законодавстві, у цьому аспекті ведеться певна статистика, здійснюють програми громадські організації та міжнародні інституції. Це не означає, що інші види насильства не є розповсюдженими в українському суспільстві, або мають меншу ступінь актуальності.

Насильство в сім'ї є одним із проявів порушення прав та законних інтересів людини та громадянина. В 2001 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» та Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису».

У Законі України «Про попередження насильства в сім'ї» надається визначення насильства: „насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю”.

Насильство щодо жінок є порушенням фундаментальних прав людини, включаючи право жінок на фізичну та психологічну недоторканність, право на життя та право на рівність жінок та чоловіків[2].

Але насильство в сім'ї не можна ототожнювати з гендерним насильством, або насильством у ставленні до жінок. Потерпілим від насильства в сім'ї може бути будь-який член сім'ї, у тому числі й дитина. Так само як і кривдником. Тому порушення прав людини в ситуації домашнього насильства не можна зводити лише до порушення прав жінок.

Основними джерелами інформації щодо насильства в сім'ї є:

1) Дані правоохоронних органів, головним чином, органів внутрішніх справ.

2) Дані громадських організацій, які працюють в напрямку попередження насильства та протидії йому в сім'ї, у тому числі отримані через гарячі лінії.

3) Дані соціальних служб.

4) Дані соціологічних та кримінологічних досліджень.

5) Дані, зібрані через засоби масової інформації.

За даними Міністерства внутрішніх справ України на обліку за вчинення насильства в сім'ї знаходяться 85 178 осіб, з них поставлено в 2006 р. - 63 624; винесено офіційних попереджень - 76 192; застосовано захисних приписів - 6 359; до штрафу притягнуто 66 873 особи; на виправні роботи направлені 375 осіб; адміністративний арешт накладено на 9334 особи. Статистику збирає Департамент громадської безпеки МВС України.

Державна соціальна служба для дітей, сім'ї та молоді веде банк кризових сімей. Станом на 1 січня 2006 р. до цього банку входило близько 183 тисяч українських сімей[3].

Дані неурядових організацій також підтверджують надзвичайну гостроту проблеми щодо поширення різних форм насильства в українських сім'ях. Так, на Національну «гарячу лінію» з питань запобігання насильства та захисту прав дітей Центру „Ла Страда - Україна” за період 2005 -2006 рр. надійшло 692 звернення.

Засоби масової інформації не приділяють необхідної уваги висвітленню цих важливих проблем. Навіть в так званій „жіночій” пресі, жіночих журналах, ці питання не висвітлюються. Здебільшого інформація з'являється під час проведення акції «16 днів проти насильства», яка проводиться щорічно наприкінці листопада - на початку грудня. Матеріали із цих питань друкують журнали «Жінка» та «Кореспондент», газети «Факти», «Вечірні Вісті» („ВВ”), «Без цензури» та інші[4].

За неофіційною статистикою, понад 3 мільйони дітей в Україні щороку стають свідками й жертвами домашнього насильства. Більшість із них зазнає важких психологічних травм, замикається в собі, має суїцидні нахили й занижену самооцінку[5].

Із метою вивчення громадської думки щодо насильства в сім'ї Міжнародний жіночий правозахисний центр „Ла Страда - Україна” ініціював національне опитування із зазначеної теми[6]. Найбільша частка опитаних уважає, що проблема насильства в сім'ї є актуальною проблемою для України (81%) та світу в цілому (84%). У той же час лише 8 % опитаних зазначили, що ця проблема стосується їхньої сім'ї та 20% відмітили актуальність домашнього насильства в сім'ях друзів, знайомих.

Стосовно найпоширеніших стереотипів, що „насильство здебільшого здійснюється в малозабезпечених сім'ях” та що „насильство є сімейною справою, яка не потребує втручання компетентних органів”, відповіді респондентів розподілилися таким чином: 53% згодні, що в сім'ях з низьким доходом насильство трапляється частіше, 47% - не згодні із таким твердженням. 66% опитаних не вважають домашнє насильство справою родини. Ці дані свідчать про те, що в українському суспільстві поступово починають руйнуватися стереотипи щодо насильства в сім'ї.

Більшість респондентів - 89% - впевнені, що для вирішення проблеми домашнього насильства необхідно працювати з кривдником. Ще 62 % опитаних згодні, що кривдника треба відселяти з родини в притулки й для цього в кожній області та кожному районі повинні бути передбачені притулки (81%). 86 % вважають, що для осіб, які здійснюють насильство в сім'ї, потрібно передбачити кримінальну відповідальність.

На думку 85 % респондентів, домашнє насильство пов'язане з уживанням алкоголю. Тому 87% опитаних погодились із твердженням, що кривдників, які вчинили насильство в стані алкогольного сп'яніння, від алкогольної залежності слід примусово лікувати. 85 % не вважають примусове лікування кривдників порушенням прав людини.

Виявом насильства в сім'ї є насильство стосовно дітей, у тому числі тілесні покарання. Застосування тілесних покарань порушує цілу низку прав дитини, які закріплені в Конвенції ООН по права дитини та підтверджені в Конституції Україні та Законі України «Про охорону дитинства»: право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя та фізичну недоторканність; право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров'я та інші. Проведені дослідження показали, що українське суспільство досить толерантно ставиться до застосування тілесних покарань до дітей[7].

В українському суспільстві панує стереотип: насильство, жорстоке поводження із дітьми, недбале ставлення - це проблеми виключно кризових або матеріально погано забезпечених сімей, бідних. Проведене опитування громадської думки, яка, безперечно, потребує подальшого вивчення, дає підстави для протилежних висновків. Так, серед тих, чиє матеріальне становище характеризується як «Ми можемо дозволити собі придбати практично все, що хочемо», 22 % вважають, що застосування тілесних покарань до дитини є доцільним завжди, коли, дитина поводить себе погано, а ще 50 % - готові застосовувати тілесні покарання до дитини в окремих випадках. І лише 28 % опитаних із цієї групи вважають, що застосування тілесних покарань до дитини недоцільне в жодному випадку. Варто сказати, що до респондентів цієї групи найчастіше застосовувалися тілесні покарання й у дитинстві. Так, декілька разів на місяць тілесні покарання застосовувалися до 59 % опитаних із цієї групи, до 41 % - дуже рідко. Але жоден респондент не відповів, що «ніколи». Проведене дослідження також виявило наявність суттєвого дефіциту знань щодо альтернативних побиттю засобів виховання та методів впливу на дітей.

Велика проблема в суспільстві - це наявність гендерних стереотипів, у тому числі й у відношенні до насильницьких форм поведінки та спілкування в суспільстві.

Часто найбільшим насильником є саме суспільство, а точніше - консервативна мораль, яка практично узаконює право чоловіка домінувати над жінкою. Саме вона підозріло ставиться до неодружених жінок, матерів-одиначок, розлучених, вішаючи на них тавро другосортності. Часто від боротьби за право лишатися особистістю жінку змушує відмовлятися банальне «а що скажуть люди?» чи «хоч би гірше не було». Хоча, як свідчить практика, покора тільки розпалює домашніх тиранів[8].

Оскільки насильство вже не розглядається за міжнародними правозахисними стандартами як приватна справа (завдяки прийнятим: Декларації ООН про викорінення насильства щодо жінок у 1993 р., документам Віденської Всесвітньої конференції з прав людини (1993 р.) та Четвертої Всесвітньої конференції ООН зі становища жінок (1995 р.), держави мають брати на себе зобов'язання щодо попередження усіх форм насильства та протидії ним. Це означає, що окрім законодавства, котрим буде установлено відповідальність за насильство, держава повинна створити систему як попередження насильства, так і надання комплексної допомоги потерпілим.

Україна вважається правовою державою і у своїй Конституції декларує, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються ... найвищою соціальною цінністю». Таке формулювання означає, що Україна ґарантує всі базові права людини, а відповідно - і право на сім'ю та всі права сім'ї як основної спільноти, яку люди творять на рівні безпосередніх міжособових відносин. 17 липня 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала також «Конвенцію про захист прав людини та основних свобод», прийняту в Римі 1950-го року, у якій право на сім'ю відображено у статті 8 «Право на повагу до приватного та сімейного життя» та у статті 12 «Право на шлюб» Стаття 8: Право на повагу до особистого і сімейного життя. 1. Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування. Стаття 12: Право на одруження. Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. - Див.: http://www.ombudsman.kiev.ua/vis1_03.htm . Права сімї та осіб, які її собою творять, викладені в Сімейному Кодексі України. Окрім того, прямо чи непрямо стосуються сімї такі програми, як Концепція державної сімейної політики (23.03.1999), Українська родина (14.03.2001), та “Репродуктивне здоровя нації” на період до 2015 року (27.12.2006), яка стала продовженням національної програми Репродуктивне здоровя 2001-2005.

Всі ці документи визнають людину, її життя та здоровя найвищими цінностями держави (згідно з КУ, ст. 3), а сімю - основою, найважливішою складовою чи первинним та основним осередком суспільства. Сімейний Кодекс визначає право на сімю (ст. 4 СКУ), гарантує державну охорону сімї СКУ, ст. 5, ч.1-3: Держава охороняє сімю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сімї, ... материнства і батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство, ... забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини., регламентує права та взаємовідносини членів сімї та гарантує їхні майнові права. Слід зазначити, що українське законодавство не настільки досконале, щоби гарантувати сімї як такій права, задекларовані у виданій 22.10.1983 р. Б. Римським Апостольським Престолом Хартії прав сімї А. Права людини, навіть якщо вони виступають як права індивідуума, мають фундаментальну суспільну значимість, яка знаходить природне і життєво необхідне вираження у сім'ї.

B. Сім'я базується на шлюбі, інтимній єдності і взаємній доповненості між чоловіком і жінкою, що засновується на вільно обумовленому, публічно укладеному нерозривному шлюбному зв'язку і є відкритою до продовження життя.

C. Шлюб - природна інституція, якій винятково належить місія продовжування життя.

D. Сім'я є природною спільнотою, що передує державі чи будь-якій іншій спільноті і посідає притаманні їй невід'ємні права.

E. Сім'я - це щось більше, ніж просто правова суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, яка ідеально підходить для того, щоб прищеплювати і передавати культурні, етичні, соціальні, духовні та релігійні цінності, суттєво необхідні для розвитку і добробуту її ж членів і цілого суспільства.

F. Сім'я - це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають одне одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.

G. Сім'я і суспільство, які істотно і органічно взаємопов'язані, також покликані захищати і примножувати блага людства і кожної людини зокрема.

H. Досвід різних культур упродовж історії вказав суспільству на необхідність цінувати і захищати інститут сім'ї.

I. Суспільство, а зокрема держава і міжнародні організації, повинні захищати сім'ю політично, соціально і економічно, сприяючи зміцненню єдності і стабільності сім'ї так, щоб вона могла виконувати свою властиву функцію.

K. Права, основні потреби, добробут і цінності сім'ї, навіть якщо вони під певним кутом зору вдало захищені, часто ігноруються і нерідко залишаються поза увагою законів, інституцій і соціально-економічних програм.

L. Багато сімей змушені жити в умовах бідності, що не дозволяє їм гідно виконувати свою роль.

M. Католицька Церква, усвідомлюючи що благо особи, суспільства і самої Церкви передається через сім'ю, завжди вважала частиною своєї місії проголошування Божого задуму, закладеного у людській природі, стосовно шлюбу та сім'ї, підтримання цих двох інституцій і їх захист від усіляких нападок (Див.: Папська Рада у справах сім'ї, Хартія прав сім'ї // Вибрані документи Католицької Церкви про шлюб та сім'ю. Від Лева ХІІІ до Івана Павла ІІ (Вид. ЛБА, Львів 2002); Том І, стор. 105-106.). Виходячи з цих передумов, Папська Рада в справах сім'ї послідовно формулює право на створення сім'ї (ст. 1) на свобідне і добровільне укладення шлюбу та на свободу віросповідання подругів (ст. 2), право подругів визначати кількість та час народження дітей “згідно з ієрархією цінностей та моральним порядком, який не допускає застосування контрацептивів, стерилізації та абортів”, та право на допомогу від суспільства у справі народження та виховання дітей (ст. 3), право дітей на життя до і після народження та право на захист і допомогу матерів, сиріт та неповносправних дітей (ст. 4), та первинне і невід'ємне право батьків на виховання своїх дітей, а також на вибір навчального закладу для своїх дітей та на вибір змістовного наповнення уроків, яке би відповідало їхнім реліґійним та моральним переконанням. Сім'я має право на власне реліґійне життя (ст. 7), на суспільну і політичну функцію в побудові суспільства (ст. 8) та на відповідну сімейну політику з боку владних структур, яка повинна передбачати створення належних економічних умов для існування сім'ї, соціальне забезпечення в разі нещасних випадків чи старості, право на гідне життя людей похилого віку, а навіть право засуджених до кримінального покарання на підтримування стосунків із своєю сім'єю (ст. 9). Сім'я має право на такий суспільний устрій, який би уможливлював її спільне життя, право на заробітну платню або інші форми прибутку чи допомоги, які би дозволяли на належне утримання сім'ї та звільняли би матерів від необхідності працювати поза домом (ст. 10). Врешті, сім'я має право на відповідне житло (ст. 11), а сім'ї переселенців та біженців повинні бути захищені нарівні з іншими сім'ями. (ст. 12). - Див.: Петро Гусак. Декларація прав людини. Хартія прав сімї. // Львівські архиєпархіяльні вісті, № 11, листопад 2006 р. - С.54-55., однак принаймні юридично базові права сімї в Україні гарантовано. Тим не менше, реальний стан справ з сімями в Україні залишається не надто втішним. Про це свідчать згадані мною програми: всі вони констатують, що сімя в Україні перебуває зараз у кризовій ситуації.

Концепція державної сімейної політики (23.03.1999) перелічує основні проблеми: бездітність, зниження рівня народжуваності, зростання смертності, скорочення тривалості життя, низька культура планування сімї, нестабільність сімейних стосунків, зростання кількості сімей, що розпадаються, та недоглянутих дітей. Програма Українська родина (14.03.2001 р.) визначає демографічну ситуацію як кризову: депопуляція, підвищення рівня материнської і дитячої смертності, проституція, порнографічні видання... Доступна на веб-сторінці МОЗ (www.moz.gov.ua) Концепція державної програми Репродуктивне здоровя нації на 2006-2015 рр. дещо детальніша, ніж сама пізніша Програма, говорить, що стійка тенденція скорочення населення внаслідок зниження рівня народжуваності та підвищення рівня загальної смертності ставить під загрозу майбутнє країни. Причини: відємний приріст населення (у 2001 р.: -7,5 на 1000 осіб), материнська та малюкова смертність, високий рівень абортів, невиношування та ускладнення вагітності, безплідність... Згадана Концепція говорить, що саме втрата історичних українських традицій щодо формування та збереження сімї ... є важливим чинником зменшення чисельності населення, повязаної з “недонародженням” дітей у сімях, батьки яких розлучилися.... Концепція подає деякі конкретні дані: загальна кількість розлучень у 2004 р.: 173163 (3,6 на 1000 осіб), рівень абортів - найвищий серед країн Европи: 21,1 на 1000 жінок фертильного віку, 45,8 на 100 вагітностей, 84 на 100 пологів. (Подальші наслідки цього стану, такі як безплідність, невиношування вагітності та смерть майже кожної десятої жінки під час вагітності внаслідок попередніх абортів, неонатальні захворювання та дитяча інвалідність, захворювання сечостатевої системи у молоді, сподіваюся, будуть висвітлені в інших доповідях). Прийнята на основі цієї Концепції Державна програма “Репродуктивне здоровя нації” на період до 2015 року (27.12.2006) говорить вже про стан глибокої демографічної кризи.

Для подолання цієї ситуації згадані програми подають цілий ряд здорових пропозицій:

сприяння забезпечення життєвого рівня членів сімї, розвязання проблеми зайнятості, правовий захист інтересів працівників із сімей, які найбільше його потребують, забезпеченя належного співвідношення зайнятості і виконання сімейних обовязків, правова та економічна підтримка підприємницької ініціативи сімей, державні гарантії освітньої і професійної підготовки молоді, зміцнення та розширення фонду житла, пільгові виплати сімям з дітьми, підвищення гарантій матеріального забезпечення дітей, заохочення сімей мати дітей, безплатне медичне обслуговування вагітних жінок, породіль та дітей, створення кризових центрів для тимчасового проживання вагітних жінок, загальнообовязкове консультування молодих пар, ознайомлення з основами планування сімї, освітні курси для формування здрового способу життя школярів і студентів, заборона пропаганди насильства жорстокості та порнографії в ЗМІ... (Концепція державної сімейної політики, 23.03.1999).

Формування у свідомості людей розуміння важливості ролі сімї, створення сприятливих умов для морально-психологічного, соціального, культурного і духовного розвитку сімї, сприяння розумінню пріоритету виховання дітей у сімї, недопущення безпритульності, проституції, розповсюдження порнографії, підготовка спеціалістів, які працюють молоддю і сімями, співпраця влади з громадськими, релігійними та іншими організаціями для запевнення культурної, оствітньої, духовної ... діяльності української родини (Українська родина, 14.03.2001).

Створення умов безпечного материнства, формування репродуктивного здоровя у дітей та молоді, удосконалення системи планування сімї, пропагування сімейних цінностей, розроблення стратегій пропагування, формування і заохочення до здорового способу життя, відповідального батьківства та безпечного материнства, проведення відповідних просвітницьких заходів..., а також зниження рівня материнської та малюкової смертності, підліткової вагітності, захворювань статевих органів, штучного переривання вагітності - на 20% відповідно у підлітків та дорослих ... (Репродуктивне здоровя нації на період до 2015 року, 27.12.2006).

Не обійшлося і без курйозних пропозицій: Наприклад, Концепція державної програми Репродуктивне здоровя нації на 2006-2015 рр. стверджує, що реально вплинути на рівень абортів можна шляхом охоплення сучасними методами контрацепції 40-45% жінок фертильного віку, а сама Програма Репродуктивне здоровя нації на період до 2015 року (27.12.2006) планує розробляти стратегію з питань забезпечення населення засобами запобігання непланованій вагітності та підвищити рівень використання сучасних засобів запобігання непланованій вагітності на 20 відсотків Вживаний у згаданій Концепції термін небажана вагітність, який відгонив сегрегацією людей на бажаних і небажаних, в самій Програмі обережно замінено на непланована вагітність. Залишаючи поза увагою питання планованого чи непланованого статевого стосунку, що призвів до виникнення вагітності, слід ствердити, що і цей термін ділить людей на планованих і непланованих, залишаючи без відповіді питання: а що ж робити з людьми, життя яких виникло неплановано?: у кризовій демографічній ситуації пропонувати поширення засобів, які мають на меті унеможливити зачаття нових людських осіб і при тому стверджувати, що це покращить ситуацію - принаймні нелогічно. Так само нелогічно називати методи та засоби попередження небажаної вагітності, які за своєю природою є інородними хімічними чи механічними субстанціями, що порушують гормональний баланс і/або погіршують здоровя, основою репродуктивного здоровя (Концепція державної програми Репродуктивне здоровя нації на 2006-2015 рр.). Єдиною правдою у цьому контексті є визнання розповсюдження цих засобів суттєвими інвестиціями в економіку країни (там само), тобто - прибутковою діяльністю фармакологічних компаній та повязаних з ними структур охорони здоровя. (Питання зростання кількості невпорядкованих статевих стосунків внаслідок поширення контрацепції, і як результат - зростання кількості абортів внаслідок збільшення числа випадків неспрацьовування контрацептивів буде висвітлене в інших доповідях цієї конференції) Мабуть з огляду на такий прогнозований ріст кількості абортів внаслідок поширення контрацепції Державна програма “Репродуктивне здоровя нації” на період до 2015 року в додатку під назвою Завдання і заходи приписує забезпечення акушерських стаціонарів одноразовими вакуум-екстракторами: пластиковими абортивними шприцами, які дозволяють робити аборти мало не в домашніх умовах, - виробом, що його випустила на ринок Міжнародна федерація планування сімї (IPPF). Мабуть, тут слід добачати продовження стратегії попередньої Національної програми Репродуктивне здоровя 2001-2005, яка в п. 42 приписувала активізувати співробітництво з Міжнародною федерацією планування сімї (IPPF) - расистською організацією, заснованою для того, аби шляхом абортів та контрацепції зменшити кількість чорношкірих та латиноамериканців на користь білого арійського населення Сполучених Штатів Америки.. Однак, слід віддати належне і Концепції, і самій Програмі Репродуктивне здоровя нації на період до 2015 року (27.12.2006): і там, і там стверджується, що кожен випадок плодово-малюкових репродуктивних втрат спричиняє ... непрожите і “непропрацьоване” життя (Концепція програми) та невиношування вагітності [є] ... причиною значних репродуктивних втрат (Програма), чим визнається, що життя, втрачене у пренатальному періоді, є втраченим життям людини - громадянина України. (Залишається ще застосувати це твердження і до штучного переривання вагітності).

На тлі цього скрутного становища сімї та демографічної кризи виглядає блюзнірством подальша чинність ч. 1 і ч. 2 статті 281 Цивільного Кодексу України (Право на життя), яка гарантує право на життя не кожній людині, а лише фізичній особі, та ч. 6 цієї статті, яка дозволяє на штучне переривання вагітності за бажанням жінки при терміні вагітності до 22 тижнів. Таким самим блюзнірством є подальша чинність ч. 2 статті 25 Цивільного Кодексу України (Цивільна правоздатність фізичної особи), яка визначає правоздатність фізичної особи з моменту народження, вилучаючи з-під дії права на життя людей, які перебувають у лонах своїх матерів, та дискримінуючи їх за стадією розвитку. Стаття 50 “Основ законодавства України про охорону здоров'я” (19.11.1992 р., № 2802-12) під назвою “Добровільне штучне переривання вагітності” за своєю правосильністю є вторинною по відношенню до Цивільного Кодексу і похідною від нього. Я вже говорив про це у моїй доповіді Природне право як підстава для позитивного права на життя на попередній Всеукраїнській конференції Аборт: заперечення права на життя, 03.12.2005 р. (див.: www.ucu.edu.ua/abortionconference), однак змушений це повторювати, бо ні викладені в цій попередній доповіді положення, ні звернення від цієї попередньої конференції до всіх гілок влади не знайшли жодного відгуку і українське законодавство не зазнало у цьому питанні жодних змін та продовжує звужувати застосування ст. 27 Конституції України тільки до вже народжених людей. (А це суперечить ст. 22 Конституції України, яка гласить, що при прийнятті нових законів ... не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод). Таким чином, всі гарантовані Українською державою права людини - включно з правом на сімю (Сімейний Кодекс України [далі - СКУ], ст. 4), державною охороною сімї, дитинства, материнства (СКУ, ст. 5), правом на материнство та батьківство (СКУ, ст. 49 і ст. 50), правами на особисту та сумісну власність подружжя (СКУ, ст.ст. 57-74), і т.д. - позбавлені основи, ними можуть втішатися лише ті особи, які вціліли після легального здійснення наданого Цивільним Кодексом України (ст. 281, ч. 6) дозволу на аборт. В основі легального дозволу на аборт лежить груба медико-біологічна помилка, яка за своєю суттю є також філософською - помилкою антропології та теорії пізнання, а саме: вагітність вважається фізіологічним процесом в організмі жінки, внаслідок якого (мабуть під дією псевдонаукового і вже спростованого біогенетичного закону Геккеля-Мюллера, чи інших еволюціоністських механізмів) поступово виникає дитина і стає дитиною аж вкінці процесу вагітності; тому цей процес наче б то можна перервати. Таким чином, вагітність вважається первинною, а дитина - її наслідком, вторинною. Насправді ж вагітність є реакцією організму жінки на факт існування в її лоні нової людської особи, життя якої починається з моменту злиття оболонок батьківської та материнської статевих клітин. Таким чином, життя нової людської особи є первинним фактом, а вагітність як фізіологічний процес - його наслідком, вторинною дійсністю, яка супроводжує первинний факт. Відповідно, аборт є не штучним перериванням вагітності як фізіологічного процесу, а в першу чергу вбивством нової людської особи, внаслідок якого настає також і перервання вагітності як вторинного фізіологічного процесу. Відповідно, цілий ряд положень Конституції України, таких, як: Людина, її життя і здоровя ..., недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3); правовий захист, матеріальна і моральна підтримка материнства і дитинства (ст. 24), Ніхто не може бути підданий ... жорстокому, нелюдському ... поводженню... . Жодна людина без її згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст. 28) є порожніми деклараціями, а твердження в преамбулі, що Верховна Рада України приймає цю Конституцію, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями Жирний шрифт і курсив мій - П.Г. - лише манірністю, даниною духові часу, в якому Церква і релігія стали модними: адже неможливо усвідомлювати відповідальність перед Богом, приймаючи і виконуючи закони, які явно суперечать Божому праву, та усвідомлювати відповідальність перед прийдешніми поколіннями, знищуючи їх. Завбачуючи тематику наступних доповідей даної конференції, я стверджую, що саме легальні аборти є основним чинником демографічної кризи в Україні, і окрім того, саме вони є причиною смерті майже кожної десятої жінки підчас вагітності, невиношування кожної десятої вагітності та 80% випадків безпліддя (Концепція державної програми Репродуктивне здоровя нації на 2006-2015 рр.). Саме легальність здійснення абортів сприяє масовому їх поширенню, адже закон виконує роль виховника громадян, по принципу: Що не заборонено законом, те дозволено. Легальний статус абортів суперечить також статті 16 Конституції України, де сказано: збереження генофонду Українського народу є обовязком держави. Отже, доки в Україні буде легальним вбивство людей на пренатальній стадії їх розвитку, неможливо очікувати ні повного забезпечення прав людини та сімї, ні реалізації тих здорових пропозицій, які містяться у згаданих мною Концепціях та Державних програмах (див. вище), ні покращення демографічної ситуації, ні здорового духовного, морального та психічного клімату (адже при такому розповсюдженні штучного переривання вагітності постабортний синдром, який уражає всіх причетних до аборту, та синдром вцілілих від аборту стали вже національною епідемією). Неможливо також очікувати і Божого благословення для суспільної ситуації в Україні...

І все-таки Україна має шанс. Це помітно у формулюванні деяких законів та прав: наприклад, в Сімейному Кодексі України знаходимо такі формулювання: Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (СКУ, ст. 6 ч.1 і ч. 2). Тут нічого не говориться про момент народження як початок статусу дитини, а значить, таке формулювання відкрите до тлумачення, що дитина є дитиною від природного початку її існування, тобто - від зачаття. На таке ж тлумачення дозволяє і ст. 122 ч. 1 СКУ: Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя (курсив мій - П.Г.). Відповідно, ст. 281 ч. 6 Цивільного Кодексу України, яка дозволяє легальне проведення абортів, суперечить Сімейному Кодексові України, і ця колізія повинна бути вирішена на користь Сімейного Кодексу. Що ж стосується інших прав, наприклад, права на шлюб, то тут українське законодавство, наскільки я бачу, стоїть на позиціях природного права. Принаймні, і Конституція України (ст. 51), і Сімейний Кодекс України (ст. 21) визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, а не просто живих істот чи субстанцій. Сімейний Кодекс України обумовлює також, що усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі (ст. 211 ч. 3). Тому я маю велику надію, що Україна, після того, як вона відмінить проабортне законодавство та очиститься від голокосту власних дітей в лонах матерів, зможе стати прикладом запевнення прав людини та сімї також і для країн Західного світу...