Протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми

РЕФЕРАТ

на тему

«Протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми»

ПЛАН

Вступ

1. Аналіз складу злочину «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» (ст. 149 КК України)

1.1 Об'єкт злочину

1.2 Об'єктивна сторона злочину

1.3 Суб'єкт злочину

1.4 Суб'єктивна сторона злочину

1.5 Кваліфіковані види торгівлі людьми

2. Організовані форми здійснення торгівлі людьми

3. Усиновлення іноземцями як форма торгівлі дітьми

4. Шляхи боротьби з торгівлею людьми

4.1 Боротьба з торгівлею людьми в Україні

4.2 План заходів ОБСЄ щодо боротьби з торгівлею людьми

4.3 Глобальна програма боротьби з торгівлею людьми

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

У сучасному світі торгівля людьми є одним з найбільш брутальних та масових порушень прав і свобод людини.

Глобалізація в світовому масштабі, зростаюча взаємозалежність та взаємопов'язаність держав, нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих регіонів світу спричинили небачене до цього часу поширення наприкінці XX ст. такого ганебного і антигуманного явища як торгівля людьми.

За неофіційними даними в світі близько 4 млн. осіб щороку переправляються через кордони держав для використання в підневільній праці. В сучасну работоргівлю втягуються навіть держави, які уникнули рабовласницького періоду у своїй історії. Якщо протягом ХIX ст. з Азії і Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх 30 років ХХ ст. лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою експлуатації в підневільній праці було переправлено 13 млн.

Для України торгівля людьми в її сучасному розумінні постала наприкінці ХХ ст., зокрема після розпаду СРСР. Сукупність соціально-економічних умов, специфіка географічного положення та справжній "хаос" на українських кордонах призвели до того, що Україна перетворилася в країну-донора та країну-транзит "живого товару". Особливо загрозливих форм набула торгівля жінками та дітьми.

За інформацією Міжнародної організації з міграції, за останні роки близько 400 тисяч українців виїхали за кордон з метою працевлаштування, з яких понад 100 тисяч жінок потрапили в секс-індустрію країн-реципієнтів.

Торгівля людьми, зокрема жінками та дітьми, -- це добре організований транснаціональний злочинний бізнес, тісно пов'язаний з такими явищами як проституція, наркоманія та порноіндустрія. Сучасні українські діти являють собою приманку для іноземних педофілів, продюсерів порнофільмів, сутенерів, особливо враховуючи те, що за різними оцінками від 100 до 200 тисяч з них -- це так звані "діти вулиць".

Торгівлю людьми можна визначити по-різному. Так, Рада Європи дала таке визначення: "торгівля людьми -- незаконний акт, що здійснюється особою, яка спрямовано чи не спрямовано схиляє громадянина третьої країни виїхати в другу країну, шляхом використання обману чи іншої форми насильства або ж шляхом зловживання залежним становищем цього громадянина чи своїм адміністративним статусом".

Торгівля людьми -- це одна із сучасних форм рабства, що включає в себе домашнє рабство, примусові шлюби, боргову кабалу, примусове зайняття проституцією чи участь у виготовленні порнографічної продукції, нестерпні форми праці тощо.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року дає визначення поняття торгівлі людьми шляхом перелічення діянь, що входять до її складу. Так, відповідно до статті 149 КК під торгівлею людьми розуміється:

- продаж чи інша оплатна передача людини;

- здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі. Для цієї форми торгівлі людини обов'язковою є мета: подальший продаж чи інша передача іншій особі. Причому винний повинен усвідомлювати, що людина передається ним іншій особі саме з такою метою.

Для України проблема торгівлі дітьми, фактично, розпочалася з масового незаконного усиновлення українських дітей іноземними громадянами. Як було встановлено спеціальною слідчою комісією Верховної Ради України, ці дії мали характер завуальованої торгівлі неповнолітніми.

Проблема полягає в тому, що розслідування, та й виявлення, таких злочинів -- практично неможливе. Транснаціональна злочинність виробила добре відпрацьований механізм здійснення торгівлі людьми, при якому прослідкувати рух "живого товару" надзвичайно важко. Окрім цього, існує високий рівень латентності серед правоохоронних органів нашої держави, що явно не сприяє боротьбі з работоргівлею.

Проте, слід зазначити, що останнім часом намітились певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми торгівлі людьми як пересічних громадян, так і представників владних структур. В Україні створено правову базу для боротьби з торгівлею людьми: КК України в ст. 149 встановлює відповідальність за цей вид злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками і дітьми. До речі, Україна стала третьою державою Європи, поряд з Бельгією і Німеччиною, які на законодавчому рівні визнали торгівлю людьми тяжким злочином.

Водночас масштаби та обсяги работоргівлі в нашій країні продовжують залишатись загрозливими. Однією з причин цього є вкрай складна соціально-економічна ситуація в Україні.

1. АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ «ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ АБО ІНША НЕЗАКОННА УГОДА ЩОДО ПЕРЕДАЧІ ЛЮДИНИ» (СТ. 149 КК УКРАЇНИ)

1.1 Об'єкт злочину

У науці є ряд концепцій визначення поняття об'єкта злочину, але основними з них є дві. Прибічники першої концепції дотримуються думки, що об'єкт злочину - це суспільні відносини, прихильники другої наполягають на тому, що об'єктом злочину є соціальні цінності. Друга концепція виглядає більш аргументованою, оскільки, на відміну від першої, вона охоплює весь спектр цінностей (у тому числі людину, її життя тощо). До того ж ця теорія не зводить людину до носія суспільних відносин (особи), як це робить перша система поглядів.

Людина, як самостійна і найвища цінність не може бути зведена до носія суспільних відносин. Вона має природне, невід'ємне і невідчужуване право на життя, здоров'я, честь і гідність. Лише в процесі розвитку та соціалізації вона стає суб'єктом суспільних відносин. Людина не стає особою за умови самого факту свого народження, вона набуває рис особистості в процесі суспільного життя та діяльності, шляхом поступового оволодіння соціальним досвідом засвоєння навичок і ролей, інакше кажучи, - у процесі соціалізації Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. - М.: Юридическая література, 1977. - С. 14. На відміну від поняття «людина», особа є її характеристикою як суспільної істоти Там само.

У цьому сенсі навряд чи можна погодитися з М.Й. Коржанським, який зазначає, що об'єктом посягання може бути лише особа, як сукупність суспільних відносин Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. - С. 106.

Аргументуючи свої погляди щодо безпосереднього об'єкта злочину, передбаченого ст. 149 КК, слід розглянути звичайний приклад. Так, злочинець, впливаючи на свободу людини (фізична свобода) заволодіває нею, після чого продає замовникові (особиста свобода). Як бачимо, винний впливає безпосередньо на свободу людини та її недоторканність, обмежуючи й порушуючи її, чим завдає шкоди самій людині. Для того, щоб вчинити злочин, необхідно переступити кримінальний закон. У даній ситуації це можна зробити обмеженням свободи й особистої недоторканності людини шляхом її продажу, іншої оплатної передачі іншій особі чи особам, а також здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди. Тому справедливіше і правомірніше під родовим об'єктом злочину «торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» розуміти саме людину, а її свободу і особисту недоторканність вважати основним безпосереднім об'єктом.

Отже, можна визначити, що у випадку з торгівлею людьми злочинець, порушуючи права та свободи людини, водночас здійснює посягання стосовно неї самої. Безумовно, винна особа, котра вчинює злочин, зокрема торгівлю людьми, для того, щоб здійснити свій злочинний намір, наприклад продати людину, повинна якимось чином обмежити її права ( в даному випадку - право на свободу і особисту недоторканність). В іншому разі злочин втрачає будь-який сенс, оскільки не можна заволодіти людиною без обмеження вищевказаних прав.

Як вважають деякі дослідники, основним безпосереднім об'єктом торгівлі людьми є гідність людини Ільїна О.В. Проблеми кримінальної відповідальності за торгівлю жінками // Вісник Запорізького державного ун-ту (юрид. науки). - 2001. - №1. - С.259. Також існує думка, що таким об'єктом виступає громадська моральність Орлеан А.М. Об'єкт незаконної торгівлі людьми та місце складу цього злочину в структурі Особливої частини Кримінального кодексу України // Вісник Запорізького державного ун-ту. - 2001. - №2. - С. 272. Проте, у випадках «білого рабства» гідність людини порушується не кожного разу. Наприклад, жінка може добровільно погодитись на свій продаж, знаючи, чим їй треба буде займатися. При торгівлі людьми посягання насамперед спрямоване на людину та її права. Вплив на громадську моральність може розглядатися лише як можливий результат цього злочину, оскільки вона здебільшого взагалі не «страждає» і посягання на неї не спрямоване зовсім (мова йде про випадки, коли потерпілого продають для використання як найманця або з метою експлуатації його праці). Можна погодитися з Г. Чумаком Чумак Г. Торгівля жінками та міжнародне право. - К.: Наукова думка, 1999. - С. 22, який вважає, що першим завданням держави має бути захист жертв торгівлі - індивідів, а не захист інтересів держави і суспільства, хоча й останні обов'язково повинні розглядатися як важливі.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що родовим об'єктом злочину, передбаченого ст. 149 КК, слід вважати саме людину. Основним же безпосереднім об'єктом торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини є свобода та особиста недоторканність людини.

У літературі існує думка щодо визначення людини предметом злочину, передбаченого ст. 149 КК. Але такий підхід до вирішення цієї проблеми вельми сумнівний. Згідно з теорією кримінального права, предметом злочину є речі матеріального світу. Людину ж, котра є живою біологічною істотою, не можна називати річчю і, відповідно, відносити до предмета злочину.

Можна вважати, що згаданий злочин є безпредметним.

1.2 Об'єктивна сторона злочину

Досліджуючи об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК, необхідно зазначити, що законодавчо його віднесено до числа злочинів із формальним складом. Для його наявності достатньо суспільно-небезпечного, протиправного, винного та кримінально караного діяння, учиненого суб'єктом злочину.

Протиправність торгівлі людьми пов'язана з тим, що цей злочин посягає на такі основні права людини, як свобода й особиста недоторканність. Суспільна небезпечність, як і інші ознаки цього злочину, характеризується тим, що торгівля людьми спричиняє та/або може спричинити значну шкоду людині - найвищій соціальній цінності, позбавляючи її можливості вільно реалізувати свої права на свободу та особисту недоторканність, призводячи цим до розриву впорядкованих соціальних зв'язків, руйнуючи налагоджену систему їх побудови і функціонування.

Суспільна небезпечність торгівлі людьми полягає не лише в можливості подальшого обернення людини в рабство, а ще й у тому, що людина, як найвища соціальна цінність, у такому разі стає предметом угод купівлі-продажу, міни, застави тощо. Тобто її цінність як людської істоти в цьому випадку зводиться до цінності речі.

Для того, щоб показати сутність цього злочину, необхідно розглянути детально його об'єктивну сторону, яка концентрує у особі це діяння. Так, у ч. 1 розглядуваної статті визначено: «Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої оплатної передачі іншій особі (особам)…». Аналіз диспозиції свідчить, що діями, які входять до об'єктивної сторони цього злочину, є:

Продаж людини

Інша оплатна передача людини

Вчинення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу або іншої оплатної передачі.

Аналіз статті 149 КК свідчить, що в диспозиції ч. 1 мова йде лише про «продаж», як один з елементів торгівлі людьми, а тому, відповідно до чинного Кодексу, караною визнається тільки ця незаконна діяльність. Що ж стосується купівлі людини, то з нею КК, в текстуальному вимірі згаданої норми, чомусь не пов'язує кримінальну відповідальність. Це, по-перше, суперечить назві самої статті «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини», оскільки охоплює не всі ознаки торгівлі, а, по-друге, створює правову прогалину в її межах.

Поняття «продаж» не можна замінити поняттям «купівля», бо остання становить іншу сторону торгівлі. Купівля людини - це незаконна угода, спрямована на придбання людини в незаконну фактичну «власність» Лизогуб Я.Г. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо предачі людини: Монографія - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. - С. 59. Лише за наявності купівлі-продажу людини можна вживати поняття «торгівля», оскільки якщо є торгівля, то повинні бути як мінімум дві сторони, пов'язані щодо вирішення питання про відчуження і придбання кого-небудь або кого-небудь.

Таким чином, до диспозиції ст. 149 необхідно внести зміни, розширивши об'єктивну сторону даного злочину шляхом включення до злочинних дій і купівлі людей, а не тільки їх продажу.

Водночас, не кожну купівлю людини, як і інші форми одержання потерпілого, слід піддавати криміналізації. Покупець, який придбав людину з метою звільнення, що і здійснив, не повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності, оскільки в цьому випадку він не має злочинних цілей незаконного використання «жертви». Відсутність в особи, яка купує людину, злочинної мети, дозволяє відмежувати злочинні дії від незлочинних.

Не може підпадати під дію ст. 149 КК і «торгівля» спортсменами в результаті трансферних угод, оскільки тут ідеться про купівлю-продаж послуг людини, а не її самої, причому на добровільній основі. Спортсмен не підпадає під залежність іншої особи. Він має лише цивільні зобов'язання відповідно до підписаного контракту.

Проте, таку передачу людини, як викуп нареченої, необхідно піддавати криміналізації, як одну з завуальованих форм торгівлі людьми, що стала наслідком звичаїв, які раніше існували в суспільстві.

Досліджуючи об'єктивну сторону даного злочину, необхідно детально розглянути таку її ознаку, як інша оплатна передача людини.

Деякі вчені ( М. Хавронюк, С. Шепченко), розрізняючи поняття «продаж людини» та «інша оплатна передача людини», користуються загальним критерієм, зміст якого полягає в тому, що при здійсненні продажу людини, продавець одержує грошову винагороду, а у випадках іншої оплатної передачі людини - будь-яку іншу матеріальну винагороду, але таку, що не пов'язана з грошима. Отже, на думку цих учених, різниця між названими поняттями полягає в якісній стороні розрахунків.

Однак, доцільніше було б розмежовувати їх за іншим критерієм. В реальній дійсності трапляються випадки, коли людей, зокрема жінок, передають для незаконного використання в проституції, порнобізнесі тимчасово. У багатьох ситуаціях за цих жінок сплачують гроші, але існують випадки й інших матеріальних розрахунків, наприклад бартер.

Отже, різницю між розглядуваними дефініціями доцільно вбачати саме в тому, якою за сутністю була фактична передача людини: у незаконну «власність» чи у законне «тимчасове користування». В цьому випадку, справедливим буде таке визначення іншої оплатної передачі людини: інша оплатна передача людини - це незаконне оплатне відчуження людини лише для подальшого незаконного фактичного тимчасового володіння та користування нею, що робиться однією особою на користь іншої.

Ще однією формою об'єктивної сторони розглядуваного злочину відповідно до КК є «здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної з законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам)». Будь-яка незаконна угода стосовно людини - це будь-яка незаконна угода з приводу передачі людини однією особою (особами) у фактичну незаконну «власність» іншій особі (особам) з метою одержання будь-якої вигоди чи винагороди, за винятком грошової.

На практиці торгівля людьми здійснюється шляхом вчинення ряду дій, які в своїй сукупності і складають її об'єктивну сторону. Найдоцільніше ці дії подати в такій послідовності:

вербування (як правило воно здійснюється шляхом підкупу, обману, викрадення, зловживання владою чи залежним становищем жертви, погрози чи іншого виду примусу);

транспортування (тобто перевіз "живого товару" до країни - реципієнта);

передача (купівля-продаж, обмін чи інші оплатні або безоплатні форми передачі "права власності" на людину);

експлуатація (примушування до заняття проституцією, використання у порнобізнесі, залучення у злочинну діяльність тощо).

1.3 Суб'єкт злочину

У зв'язку з тим, що чинний кримінальний закон суб'єктом злочину визнає лише фізичну особу, кримінально-правовій оцінці підлягають дії, наприклад, не агентства, як юридичної особи, а безпосередньо тих осіб - членів чи співробітників закладу, які брали участь у вчиненні дій, описаних у ст. 149 КК, а також тих, хто надавав їм певну допомогу. Іншими словами, не може бути притягнено до кримінальної відповідальності особу, яка, хоча й працювала в агентстві, під егідою якого здійснювалися незаконні угоди щодо передачі людини, але не вчиняла ніяких дій, описаних у ст. 149 КК, або вчиняла, але за обставинами справи не знала про їх незаконний характер.

Специфічність торгівлі людьми часом специфікує й коло осіб, які нею займаються. Статистичні дані свідчать про те, що цей злочин має здебільшого транснаціональний характер, оскільки пов'язаний з переміщенням потерпілого через державний кордон як мінімум двох держав. Як правило, «жертва» торгівлі придбавається особами, котрі є громадянами іншої країни. В такому випадку питання про притягнення покупця до кримінальної відповідальності за законодавством України набуває особливого характеру. Відповідно до чинного КК «іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України».

Передбачений ст. 149 КК злочин набуває характеру особливо тяжкого лише за умов його вчинення з використанням однієї чи кількох ознак, зафіксованих у ч. 2 і ч. 3. Адже відповідно до ч. 5 ст. 12 КК особливо тяжким злочином є той, за який передбачено покарання, зокрема, у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років. Санкції частин 2 і 3 якраз і передбачають таке покарання.

Таким чином, іноземці або особи без громадянства можуть бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 149 КК лише в тому випадку, якщо вони вчинили дії, вказані у ч. 2 і 3 згаданої статті.

1.4 Суб'єктивна сторона злочину

Характеризуючи об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 149 КК, ми дійшли висновку, що існує три форми скоєння цього злочину - продаж людини, інша оплатна передача людини і вчинення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу або іншої оплатної передачі.

Варто зауважити, що вина в усіх цих трьох формах торгівлі людьми може бути тільки умисною, причому вона може існувати лише у формі прямого умислу.

У процесі скоєння діяння, передбаченого ст. 149, воля винного спрямована на вчинення самих дій і визначається тим, що злочинець прагне до здійснення продажу людини, іншої оплатної її передачі або будь-якої іншої незаконної угоди, але якщо в перших двох формах винний усвідомлює лише сам факт передачі потерпілого, то в третій формі у його свідомості віддзеркалюється не просто необхідність передачі потерпілого іншій особі. Такий злочинець розуміє обов'язковість переміщення потерпілого через державний кордон, оскільки в іншому разі злочин не буде доведено до кінця, а він не одержить тієї вигоди, заради якої він і пішов на здійснення стосовно людини незаконної угоди.

Вчинення злочину в цій формі обов'язково потребує усвідомлення винним того, що подальше використання потерпілого буде пов'язане або з його сексуальною експлуатацією, або з використанням у порнобізнесі тощо. Перші ж дві форми злочину такого усвідомлення не потребують.

Іншими ознаками суб'єктивної сторони злочину є мотив і мета, котрі, як правило, є додатковими характеристиками даного елементу злочину.

Мотиви розглядуваного злочину можуть бути різними і не повинні впливати на кваліфікацію. Як правило, це корисливість або інша особиста зацікавленість, хоча можуть бути і заздрість, і помста тощо. Можливі й інші ситуації, коли, зокрема, винні придбавають жінку для використання її як сурогатної матері.

Мета, будучи, за суттю, додатковою ознакою суб'єктивної сторони, у деяких складах, до яких відносять і учинений у третій формі злочин, передбачений ст. 149, має значення обов'язкової.

Цілі вчинення злочину перелічені в ч. 1 ст. 149 і в примітці до неї. Цей перелік не є вичерпним. Зокрема, там вказуються такі цілі:

сексуальна експлуатація

використання в порнобізнесі

примусова праця або примусове надання послуг

рабство, або звичаї, подібні до рабства

підневільний стан

залучення у боргову кабалу

вилучення органів

проведення дослідів над людиною без її згоди

усиновлення (удочеріння) з метою наживи

примусова вагітність

втягнення у злочинну діяльність

використання у збройних конфліктах.

Сексуальна експлуатація -- це один з видів експлуатації праці людини, зокрема в галузі проституції (здійснення природних статевих актів, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинення будь-яких інших дій сексуального характеру з метою отримання доходів, а не на основі приязні чи особистої симпатії) чи в суміжних з нею сферах.

Використання в порнобізнесі -- це фактичне використання людини для створення предметів порнографічного характеру, незалежно від її ролі в даному процесі.

Залучення в боргову кабалу -- фактичне поставлення особи в стан повної рабської залежності іншої особи. Експлуатація такої особи триває до тих пір, поки вона не відпрацює свій "борг" (у більшості випадків -- ціну, яку за неї було сплачено та витрати пов'язані з її утриманням).

Усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях -- це оформлення спеціальним юридичним документом встановлення батьківської опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою подальшого їх використання для отримання доходів (у жебракуванні, занятті азартними іграми чи для подальшого укладення щодо них угод пов'язаних з фактичною передачею права власності ).

Втягнення у злочинну діяльність -- це дії, пов'язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчиненні з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному ч кількох злочинах. При цьому можуть використовуватись різноманітні способи впливу .

Використання у збройних конфліктах використання особи для виконання нею бойових завдань, пов'язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

1.5 Кваліфіковані види торгівлі людьми

Кваліфікований склад будь-якого злочину чинного КК пов'язується з наявністю в ньому додаткових ознак, які за своїм характером змінюють характер злочинного посягання, підвищуючи ступінь його суспільної небезпечності.

Частина 2 ст. 149 містить в собі такі кваліфікуючі ознаки:

вчинення злочину повторно

вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою

вчинення злочину щодо неповнолітнього

вчинення злочину щодо кількох осіб

вчинення злочину з використанням службового становища

вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.

Особливо кваліфікований склад злочину передбачений ч.3 ст. 149 і представлений у вигляді таких ознак:

вчинення злочину щодо малолітнього

вчинення злочину організованою групою

вчинення злочину у поєднанні з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого чи його близьких або з погрозою застосування такого насильства

якщо дії винного спричинили тяжкі наслідки.

2. ОРГАНІЗОВАНІ ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

Торгівля людьми й організована злочинність є категоріями, які слід розглядати в одній площині, оскільки більшість злочинів, пов'язаних із купівлею та продажем «людського товару», вчиняються саме організованими злочинними групами. Т.А. Денисова, розглядаючи питання запобігання торгівлі жінками та дітьми в Україні, зазначила: «У результаті проведених досліджень було встановлено, що в 65% випадків торгівля українськими жінками та дітьми здійснювалась організованими злочинними групами…» Денисова Т. А. Проблема торговли женщинами и детьми с целью их сексуальной эксплуатации: исследования в Украине // Вісник Запорізького державного ун-ту (юрид. науки). - 2001. - № 1. - С. 223.

Варто зауважити, що організований характер торгівлі людьми, як видається, дуже просто пояснюється. Наприклад, для того, щоб реалізувати свій злочинний намір, винним особам потрібні особливі умови «вільного польоту». Завербувати, а потім продати людину не так-то й просто. По-перше, потрібно встановити відповідні зв'язки з покупцями, вирішити питання стосовно документів та переміщення потерпілого за межі України, якщо покупець перебуває за кордоном, домовитись з представниками прикордонних служб та підрозділів про безперешкодний виїзд тощо. А, по-друге, треба безпосередньо зайти реальну жертву, умовити її погодитися на продаж або шляхом застосування обману переконати її в доцільності такого заходу. Це свого роду об'єктивні чинники взаємозалежності торгівлі людьми й організованої злочинності. Але є ще й суб'єктивні, які підштовхують окремих людей до зайняття цим брудним бізнесом, породжують у їх свідомості прагнення купувати та продавати людей. До них, насамперед, належить бажання легкого та великого заробітку.

Останнім часом багато організованих злочинних груп різних регіонів планети, які займалися торгівлею зброєю та наркотиками, поступово починають реорганізовувати свої злочинні «мануфактури» у новітні форми злочинної діяльності, ім'я яким - секс та порноіндустрія, а також комерційне усиновлення (удочеріння). Звичайно, якщо подивитись на ціни за одну жінку, які в різних країнах сягають $ 1500 - 2000 США Противодействие торговле людьми: Учебное пособие. - А.М. Бандурко, В.Н. Куц, Е.Б. Шевченко и др.; од общей ред. акад. АПрНУ А.М. Бандурки. - Х.: Консул, 2003. - С. 105., то можна тільки здогадуватися про злочинні прибутки на «ринку людей». В Інтернеті була оприлюднена офіційна інформація про те, що правоохоронні органи ФРН і Нідерландів провели спільну операцію проти злочинної мережі, яка налагодила постачання дівчат з Африки в Європу. За даними поліції, злочинці влаштовували справжні аукціони, на яких володільці будинків розпусти відбирали для своїх закладів «свіжий товар», викладаючи суми до 25 000 євро за дівчину Владельцы публичных домов покупали африканских девушек за 24 000 евро: http://www.ntvru.com/crime/23feb2002/girls_print.html, 24/02/02. Що стосується дітей, то вони за кордоном коштують ще дорожче. Ціна за дитину - від $ 30 000 до $ 50 000 США (за інформацією, станом на 1995 рік).

Як правило, торгівля людьми є головним предметом злочинної діяльності великих злочинних угруповань. Переважно, це російські, східноєвропейські й азіатські синдикати. Хоча існують також інші кримінальні об'єднання, до числа яких належать латиноамериканські, африканські, західноєвропейські мережі.

Серед російських кримінальних структур найнебезпечнішими і могутнішими є «солнцівська» банда та угруповання Могілевича, які контролюють ринки постачання «людського товару» у Чехії, Словаччині, на Далекому Сході, а також у багатьох штатах США. Їх діяльність добре замаскована під нічні клуби, туристичні агенції, бюро послуг тощо. Російські банди співпрацюють зі злочинними групами з Албанії, Нігерії, України, Італії, КНР, Японії. Разом вони налагоджують свої мережі постачання людей, а потім лише розмежовують сфери злочинного впливу, де кожен контролює свою ділянку. Відомими є випадки, коли італійські та іспанські мафіозні клани здавали в оренду своїм колегам з Росії та Албанії цілі вулиці та квартали для розміщення там будинків розпусти, масажних салонів та інших закладів кримінальної спрямованості.

Викликає інтерес приклад, який стосується російської злочинності. Так, російські торгівці людьми пішли так далеко, що встановили спеціальні урни «День кар'єри» в інститутах та університетах, обіцяючи вигідну роботу за кордоном Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті (у двох книгах). Книга перша. Ч. 2. / За заг. Ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київський Університет Права, Національна академія МВС України, 2001. - С. 519. Завдяки своїм зв'язкам з китайськими тріадами та японською «якузою», представники організовано злочинності відкрили для себе додаткові канали постачання жінок до Японії, Індії та Малайзії. Відомі факти, коли російські а китайські злочинці продавали жертв торгівлі навіть до Австралії, у якій торгівля людьми поки що розглядається як явище зовнішнє. Усе це свідчить про інтернаціоналізацію торгівлі та масштаби діяльності організованих злочинних груп.

Аналогічною є ситуація з китайськими угрупованнями, що займаються «брудним бізнесом». Провідними є такі злочинні організації, як 14К, «Во Он Лок», «Біг серкл бойз» та деякі інші. Сьогодні азіатська злочинність помітно набуває могутності в загальній ієрархії злочинності. Якщо в 70-тих - на початку 90-тих років ХХ ст. азійські угруповання контролювали торгівлю жінками, як кажуть, у себе «вдома» (КНР, Таїланд, Бангладеш, Малайзія, Японія), то наприкінці 90-тих - початку 2000-х років ці синдикати взяли під свій «дах» ситуацію в окремих країнах Західної Європи та Північної Америки.

Дуже серйозне занепокоєння викликають японські та албанські угруповання, які також мають достатньо коштів і зв'язків для того, щоб займати поважне місце навіть серед таких «монстрів» кримінального світу, як російська та китайська організована злочинність. Японські групи підкорили собі «ринки людей» практично на всіх островах Тихого океану, а також у деяких штатах США. Що стосується албанських банд, то вони переважають у південних регіонах Західної Європи, хоча албанські торгівці трапляються і на Кавказі. У більшості випадків жертвами заволодівають шляхом обману. Їм обіцяють гарні заробітки, але коли вони прибувають до місця призначення, їх одразу змушують займатися проституцією або використовують на тяжких роботах.

Крім торгівлі жінками та дітьми, процвітає і торгівля чоловіками. Так, слідчим управління СБУ Житомирської області розкрито злочин саме про торгівлю чоловіками, які придбавалися для подальшого їх використання в збройних конфліктах у «гарячих точках» під прикриттям працевлаштування за кордоном. У процесі розслідування цього злочину було встановлено, що злочинці за кожного потерпілого отримували дуже великі гроші. Це, до речі, стосується діяльності української мафії, яка, не зважаючи на те, що не має такого визнання у світовому злочинному співтоваристві, як, наприклад, російські банди або китайські тріади, поступово здійснює кроки на шляху секс та порноіндустрії.

Зростання безробіття, особливо жіночого (понад 80%), неухильне і стрімке зниження життєвого рівня населення, вихід країни на світовий ринок обміну товарів і послуг створили сприятливі умови для поширення торгівлі людьми і в Україні. Окрім вищевказаних причин важливу роль у цьому відіграла специфіка географічного положення України і "прозорість" її кордонів. Усе це в сукупності призвело до того, що Україна опинилася на перетині світових шляхів транспортування жертв торгівлі людьми, а її громадяни постійно поповнюють "лави" останніх.

Доступність і дешевизна транспортування "живого товару" з Центральної та Східної Європи в країни Західної Європи, а також величезний розрив у розвитку економіки, у рівні державного захисту населення в соціальній та ін. сферах життя населення призвели до збільшення кількості потерпілих від торгівлі людьми з числа європейців. Можна відслідкувати транснаціональні канали, по яких здійснюються поставки дітей. Щодо Європи, рух "живого товару" здійснюється зі сходу на захід: з Російської Федерації, України, Білорусі дітей, в основному, вивозять до Польщі, Угорщини, країн Балтії і столиць західноєвропейських держав

Дослідження, проведені Міжнародною організацією з міграцій та іншими міжнародними організаціями, встановили декілька ключових маршрутів транспортування "живого товару":

Балтійський маршрут через Литву користується найбільшою популярністю серед работоргівців. З Білорусії, Російської Федерації та України через польсько-литовський кордон (який пересікається надзвичайно легко, в порівнянні з іншими) сучасні раби потрапляють до Німеччини, Скандинавії, США, деякі ж залишаються "працювати" в Польщі;

Грузинський транзитний маршрут. З України жінки та діти перевозяться до Тбілісі (Грузія), а звідти - в Туреччину, Грецію та середземноморські країни. Діти знаходяться в особливій небезпеці через махінації з паспортами. У паспортах містяться імена дітей, які подорожують разом з гаданими батьками; останні ж потім "гублять" документи, разом з якими втрачається й ідентифікація дітей. Таких дітей у подальшому можна безкарно продати;

Словенський маршрут, в якому Україна фігурує як країна-донор і країна-транзит. З Росії, Білорусії, Молдавії дітей привозять до Києва з підробленими документами. Як правило, формується "туристична група" під наглядом декількох дорослих. З Києва через Любляну діти потрапляють до Трієста, а звідти - до Мілану. На відрізку шляху Любляна - Трієст дітей розподіляють на маленькі групи без нагляду дорослих і без документів. У Трієсті таких дітей "підбирають" або ж благодійні організації (такі як "Карітас") та поліція, або ж работоргівці, які заздалегідь чекають на прибуття майбутнього "живого товару".

Основними країнами-реципієнтами "живого товару" з України є країни Західної Європи (Німеччина, Італія, Іспанія, Бельгія), а також Туреччина, Греція, Ізраїль, США, Об'єднані Арабські Емірати та ін. Останнім часом неухильно зростає потік громадянок України, що різними шляхами виїжджають до Австралії.

Організована злочинність, пов'язана з торгівлею людьми, в Україні існує під видом комерційних структур, різного роду підприємств та установ, туристичних агенцій, фірм з працевлаштування тощо. Їх представники беруть активну участь у торгівлі людьми (переважно жінками). Зокрема, злочинні угрупування організують канал з доставки людей на територію певної держави, одержуючи прибуток у вигляді плати за таке ввезення Наден О.В. Торгівля жінками як кримінально-правова та соціально проблема сучасності: Монографія. - К.: Атіка, 2004. - С. 142-143.

У кримінологічному розумінні ролі в організованій групі чітко розподіляються з виділенням організаторів, вербувальників (котрі і є безпосередніми виконавцями торгівлі, продавцями, які супроводжують жертву за кордон а також у межах конкретної країни), сутенерів, зв'язкових (або, як вказують деякі автори, «диспетчерів»), повій, бойовиків-охоронців, водіїв, спостерігачів, осіб, що надають у користування іншим учасникам приміщення та здійснюють спостереження за цими приміщеннями. Окремі дослідники виділяють таку категорію членів групи, як «жокеї» (посередники) Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті (у двох книгах). Книга перша. Ч. 2. / За заг. Ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київський Університет Права, Національна академія МВС України, 2001. - С. 642. Залежно від того, на території якої держави працює організована група, цих посередників називають по-різному. Наприклад, посередників з Південної Америки називають «латиноамериканськими койотами» Там само.

Що ж стосується організатора, то його дії зазвичай полягають у загальному керівництві групою, фінансовому підтриманні членів групи, вирішенні питань з корумпованими правоохоронцями стосовно надання останніми прикриття групі у разі її викриття. Організатор також забезпечує ефективне використання та розподіл між учасниками прибутків від злочинної діяльності, налагоджує контакти як на внутрішньому, так і на міжнародному рівнях з іншими злочинними угрупованнями, планує злочинну діяльність банди та розробляє заходи протидії правоохоронним структурам, контролює діяльність учасників і розподіляє між ними ролі. Іноді організатор виконує функції вербувальника, сутенера і т.д., коли, наприклад, мова йде про невелику організовану групу (5-6 чоловік).

Завдання вербувальника полягає у пошуку жінок для подальшого їх продажу. Це в більшості випадків відбувається шляхом обману. Головним для вербувальника є процес налагодження контакту з майбутніми жертвами. Вербувальниками, як правило, виступають колишні повії, танцюристки нічних клубів або стриптиз-барів, робітниці масажних салонів та інші особи.

Говорячи про сутенера, слід зазначити, що це той, хто безпосередньо експлуатує потерпілих у проституції. Сутенер у кримінологічному значенні при торгівлі людьми дещо відрізняється від сутенера в «чистій» проституції. Його функція є більш розширеною. Сутенером є не тільки та винна особа, котра займається експлуатацією жінок у проституції, а й та, котра використовує її у порнобізнесі, злочинній діяльності тощо. У кримінально-правовому ж розумінні поняття «сутенер» треба тлумачити лише так, як це робиться в КК. Сутенер вживає заходів щодо недопущення втечі жінок або їх відмови займатися проституцією, танцювати тощо, домовляється з клієнтами, встановлює ціни на дівчат (якщо мова йде про проституцію).

«Диспетчер» необхідний групі для того, щоб, по-перше, прикривати злочинну діяльність шляхом створення масажних кабінетів, бюро послуг, туристичних агенцій, а, по-друге, швидко налагоджувати контакт між організатором та іншими членами групи або між сутенерами та клієнтами.

Повії, як правило, використовуються як інформатори або помічник вербувальників. У деяких випадках збирають компромат на жертв торгівлі, щоб останні потім не могли розповісти правоохоронним органа про їх сексуальну експлуатацію. Але не всі проститутки - члени злочинної групи, більшість таких повій треба розглядати як потерпілих.

Охоронці зазвичай займаються тим, що надають допомогу сутенерам у супроводженні повій до місця «роботи», а також переміщення потерпілих через кордон для продажу «жокеями». Також вони охороняють будинки розпусти, стриптиз-бари, нічні клуби, де працюють «жертви», вирішують питання з протидіючими злочинними угрупованнями тощо.

Водії використовуються для доставляння повій на місце, возять організаторів і сутенерів, а також виконують будь-яку роботу, пов'язану з керуванням транспортним засобом та різного роду перевезеннями.

До спостерігачів належать особи, котрі ведуть нагляд як за потерпілими, так і за всіма членами злочинної групи. Вони є тільки у великих синдикатах чи кланах. Спостерігачі наглядають за тим, щоб злочинній діяльності не заважали правоохоронці, підтримують тісний контакт з «диспетчерами» з метою мобільного інформаційного забезпечення всіх членів злочинної групи.

Особи, котрі надають приміщення для експлуатації, порнобізнесу тощо, здебільшого виступають у ролі власників цих приміщень, але іноді можуть бути використані як охоронці, сутенери.

«Жокеї» - це, як правило, посередники в торгівлі людьми. Вони виконують функції пов'язані з переміщенням потерпілих через державні кордони, але іноді займаються безпосереднім вербуванням майбутніх жертв.

Наявність такого широкого розподілу ролей у транснаціональних злочинних групах дає їм неабиякі можливості вільного існування та «праці». Цьому також сприяють корумповані зв'язки з державними службовцями високих рангів, правоохоронцями та іншими впливовими особами.

3. УСИНОВЛЕННЯ ІНОЗЕМЦЯМИ ЯК ФОРМА ТОРГІВЛІ ДІТЬМИ

26 липня 1994 року був накладений мораторій на всиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Це було пов'язано з виявленням у цей період випадків масового незаконного усиновлення в Україні.

Початок вивчення торгівлі людьми в нашій країні припадає на 1994-1998 рр. Тоді ВРУ створила тимчасову спеціальну слідчу комісію, висновок якої лише підтвердив жахливі факти: незаконні дії щодо усиновлення українських дітей-сиріт іноземцями насправді мали характер завуальованої торгівлі ними.

Усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях -- це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття у сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина (дочки) для її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, пов'язаних з фактичної передачею права власності.

Конвенція ООН про права дитини передбачає, що держава повинна вжити всіх заходів щодо запобігання торгівлі дітьми, з якою б метою вона не здійснювалась, а також не допускати отримання невиправданих матеріальних доходів, пов'язаних з усиновленням дітей в іншій країні. Проте корупція та організована злочинність проникли і в цю сферу.

Для кваліфікації дій за ст. 149, ознака умислу винного повинна характеризуватися повним усвідомленням комерційних цілей такого усиновлення. Проте, ця вимога практично унеможливлює застосування даної статті. Для обґрунтування цього твердження необхідно розглянути сам механізм здійснення торгівлі дітьми з метою усиновлення іноземцями.

Усиновлення дітей-сиріт іноземцями передбачене в Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ї їх усиновителів від 20.07.1996 р. Цей документ передбачає процедуру усиновлення, порядок і строки розгляду заяви Центром усиновлення дітей та іншими умовами. Проте, усиновленню підлягають діти, що перебувають на обліку не менше одного року, а це влаштовує далеко не всіх іноземців, особливо якщо усиновлення здійснюється в комерційних цілях.

Структуру організації дій по торгівлі дітьми з метою усиновлення іноземцями, спираючись на факти, можна представити так:

вербувальники -- переважно це посадові особи (директори дитячих будинків, представники відділів освіти), працівники перинатальних центрів, які мають безпосередній доступ до інформації про дітей сиріт. Саме вони і "виставляють товар на продаж". Як правило, продажу підлягають діти, позбавлені батьківського піклування. Проте події 90 років ХХ ст. в Україні свідчать про те, що сирітство є не обов'язковою умовою. Так, на Львівщині було виявлено осіб, причетних до незаконного усиновлення дітей іноземцями, яке мало форму завуальованої торгівлі ними. Було вивезено 130 дітей, виявлено факти обдурення батьків щодо смерті новонароджених, фальсифікації відмови матерів від своїх дітей. Оформлення документів на ввіз дітей до США здійснювалось через посольство США в Російській Федерації. Головний лікар Львівського перинатального центру без проблем долав "прозорі" кордони, особисто супроводжував дітей в аеропорт;

посередники -- це переважно колишні директори дитячих будинків, які, спираючись на досвід попередньої роботи і використовуючи різноманітні шляхи в обхід закону, знаходять доступ до цих дітей. В їх обов'язки входить: виявити дітей, які можуть бути замовлені, "узгодити" цей список з місцевою владою і адміністрацією дитячих закладів і доповісти про це організації, що займається торгівлею дітьми. Якщо ж мова йде про випадки усиновлення новонароджених (усиновлення яких є незаконним), то посередники повинні вийти на вербувальників, (переважно це лікарі пренатальних центрів) і узгодити з ними кількість, вік, строки передачі "живого товару";

торговці -- це організації чи окремі особи, які займаються торгівлею дітьми. Ці особи організовують торгівлю дітьми, підбирають посередників і керують їх діяльністю, розпоряджаються отриманим "товаром". Справи дітей не можна назвати ні справою лікарів, ні справою чиновників. Слідству майже ніколи не вдається вийти на організаторів всеукраїнського бізнесу на немовлятах. Вони завжди захищені сіткою корумпованих зв'язків з представниками державної влади.

Іноді у цьому злочинному ланцюгу присутній так званий перевізник - стороння особа, яка за плату перевозить дітей за кордон - до держави-реципієнта.

З іншої сторони в цьому ланцюгу знаходяться замовники - особи, для потреб яких і привозиться дитина. Іноді потреби замовників відповідають інтересам дитини, але частіше вони носить явно злочинний характер. Факти підтверджують, що існує ціла дитяча порноіндустрія, в яку залучаються діти, всиновлені іноземцями. У цьому немає нічого дивного: при незаконності дій посередників відсутні гарантії законності наслідків угоди. І були вже випадки, коли іноземці одразу ж після усиновлення використовували дітей в корисливих цілях.

Розглянувши механізм здійснення торгівлі людьми, повернемося до інтелектуальної ознаки умислу винного - усвідомлення комерційного характеру усиновлення. Особа, яка знаходиться на самому початку злочинного ланцюга (вербувальник) у більшості випадків, продаючи дитину, не може знати про мету такої діяльності. У цьому ланцюгу все про дійсне злочинне значення вчинених дій знають лише організатори (торговці). Тому доцільно буде пояснити: про мету подальшого залучення дитини до жебрацтва, зайняття проституцією, участь у виробництві порнографічних матеріалів тощо, може і повинен знати лише той винний, який сам безпосередньо купує дитину, перевозить її за кордон до усиновителів та допомагає усиновленню (удочерінню).

За деякими даними продаж немовлят іноземцям - справа надзвичайно прибуткова, кожна дитина обходилась іноземцям від 20 до 50 тис. доларів США (враховуючи "заробітну плату" всіх учасників).

Найбільшим "попитом" українські немовлята користуються серед громадян США, Італії, Ізраїлю, Канади, Німеччини, Іспанії та країн СНД.

До липня 1994 року з України було вивезено, за офіційними даними, 447 дітей. Проте, спеціальною слідчою комісією ВРУ була виявлена інша кількість - 802 дитини. Більшість із цієї різниці була "усиновлена" навіть без заяви усиновителів. Цих дітей просто вивезли за кордон за підробленими документами; немовлята "всиновлювались" через 10,5 і навіть 2 дні після народження.

Усиновлення іноземцями - це шанс на краще життя нікому не потрібних в нашій державі дітей. Проте, воно не повинно слугувати прикриттям для торгівлі неповнолітніми. В деякій мірі в ситуації, що склалася в Україні з усиновленням як формою торгівлі дітьми, винна сама держава яка неспроможна створити гідні людини соціально-економічні умови, а з іншої сторони - пропозиція дорівнює попиту.

4. ШЛЯХИ БОРОТЬБИ З ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ

4.1 Боротьба з торгівлею людьми в Україні

Правоохоронні органи України зіткнулись зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми на початку 90-х років минулого століття.

З метою посилення боротьби з цим видом транснаціональної організованої злочинності, у березні 1998 року Верховна Рада України приймає Закон "Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України", у зв'язку з яким, Кримінальний кодекс України було доповнено статтею, яка передбачала покарання за торгівлю людьми (ст.124-1 КК України). У квітні 2001 року Верховна Рада України приймає новий Кримінальний Кодекс України, який набув чинності з 1 вересня 2001 року, до складу якого увійшла стаття 149 "Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини".

У 1999 році створено Координаційну Раду по боротьбі з торгівлею жінками та дітьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

У 2000 році в структурі Департаменту карного розшуку МВС України та в обласних управліннях внутрішніх справ створено спеціалізовані підрозділи по боротьбі зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми.

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 року №766 затверджено Постанову "Про утворення Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки". Головна мета цієї програми - розвиток механізмів по запобіганню торгівлі людьми, кримінального переслідування осіб, причетних до цього виду злочину, захисту та реінтеграції потерпілих. В цілях міжвідомчої координації здійснення заходів, що визначені Комплексною програмою, утворено Міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми, що є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.

Указом Президента України від 18.02.2002 року №143 "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" визначено, що боротьба з торгівлею людьми є одним із пріоритетних напрямків діяльності правоохоронних органів України.

З метою ефективного попередження торгівлі людьми в Україні успішно діють ряд міжнародних організацій та мережа громадських об'єднань.

Протидія торгівлі людьми на національному рівні - це комплексна проблема, до вирішення якої залучені співробітники багатьох міністерств та відомств. З часу створення в карному розшуку МВС України та в обласних управліннях органів внутрішніх справ спеціалізованих підрозділів по боротьбі зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, головна роль у протидії цьому виду злочину відводиться саме цим структурам http://ctu.mvs.gov.ua/ukr/phenomenon/.

4.2 План заходів ОБСЄ щодо боротьби з торгівлею людьми

Торгівля людьми є однією з найактуальніших та найскладніших проблем захисту прав людини в країнах-учасницях ОБСЄ. Ця проблема не знає кордонів та поширюється майже на кожну країну-учасницю ОБСЄ, а подекуди і переходить межі цього регіону. У 1991 році країни-учасниці ОБСЄ заявили свою готовність «знищити … всі форми торгівлі також шляхом створення адекватних правових механізмів заборони таких дій та інших відповідних заходів». Не зважаючи на зростаючі зусилля в боротьбі з торгівлею людьми, ця проблема продовжує поширюватися та процвітати.

ОБСЄ як організація, широко представлена на регіональному рівні та відома своїм гнучким підходом до розв'язання проблемних питань, має всі необхідні умови для вжиття короткострокових та довгострокових заходів для подолання проблеми торгівлі людьми. У рамках ОБСЄ діють декілька інституцій та організацій, діяльність яких спрямовується на боротьбу з торгівлею людьми як на політичному рівні, так і на рівні окремих проектів. Регіональні місії ОБСЄ можуть стати особливо корисними завдяки тому, що в їх роботі на місцях вони можуть залучати уряди та неурядові організації до розробки та впровадження довгострокових стратегій по боротьбі з торгівлею людьми. Бюро Демократичних Інституцій та Прав Людини (БДІПЛ) готове розробити значну кількість корисних ініціатив. ОБСЄ могла б узяти на себе провідну роль в боротьбі та запобіганні торгівлі людьми в Південно-Східній Європі, впроваджуючи ці заходи, як частину своєї регіональної стратегії та внеску до Пакту Безпеки та Стабільності в Європі.