Уповноважений Верховної Ради України з прав людини: порядок призначення, повноваження

До останнього часу інститут омбудсмана, як і сам термін «омбудсман», в Україні були відомі лише порівняно вузькому колу фахівців-правників. І це не дивно. Адже ця інституція виникла й розвивалася на основі західноєвропейських демократичних цінностей, що ґрунтуються на засадах поділу влади та верховенства права, і тому до кінця 80-х років не викликала особливої зацікавленості офіційної радянської правової доктрини. З посиленням процесів демократизації у країнах Східної Європи на початку 90-х років зростає інтерес до нових демократичних механізмів захисту прав людини, зокрема інституту омбудсмана, його витоків та історії.

Характерною особливістю інституції омбудсмана стало те, що її утвердження в більшості країн світу відбувалося в уже існуючій системі органів державної влади, і тому необхідно було враховувати національні, правові, культурні та інші особливості.

28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України, яка й започаткувала інститут омбудсмана в нашій державі.

Однією з головних функцій омбудсмана у світі є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини і громадянина. У цьому сенсі важливим невід'ємним правом омбудсмана є право проводити розслідування, у тому числі й за власною ініціативою, і на їх підставі вносити рекомендації щодо шляхів відновлення порушених прав у конкретному випадку, вносити пропозиції стосовно змін до законодавства або перегляду неправомірної адміністративної практики органів державної влади. Процедура звернення до омбудсмана максимально неформальна та гнучка, а доступ до нього є безплатним і відкритим для всіх громадян держави.

Характерною особливістю є незалежність інституції, що виявляється передусім у високому статусі посади омбудсмана, яка у більшості країн закріплена Конституцією, а також в обранні омбудсмана парламентом держави, що забезпечує його незалежність від усіх гілок влади, включаючи законодавчу. Незалежність омбудсмана передбачає неприпустимість і пряму заборону втручання у його діяльність органів державної влади, політичних партій, громадських організацій, засобів масової інформації. У суспільстві омбудсман виступає своєрідним арбітром між людиною та владою, тому має діяти незалежно і неупереджено.

Внутрішній аспект незалежності омбудсмана передбачає наявність у нього достатніх фінансових ресурсів для виконання своїх повноважень, а також, з огляду на персоніфікованість інституції - незалежність у здійсненні кадрової та організаційної політики.

У зв'язку з відсутністю у омбудсмана імперативно-владних повноважень одним з головних засобів його впливу на ухвалення необхідного рішення є гласність та поширення інформації про порушення прав і свобод людини у державі, передусім шляхом оприлюднення щорічної та спеціальних доповідей.

Наведені характеристики у своїй сукупності відображають лише найважливіші риси інституції омбудсмана. Залежно від обсягу повноважень, сфери компетенції та інших факторів умовно можна виділити кілька моделей омбудсмана в світі.

Ст. 101 Конституції України регламентує, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Він призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого мають право вносити Голова Верховної Ради України або не менше однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Відповідний комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого, відповідності її вимогам, передбаченим законом, та про відсутність причин, які б перешкоджали зайняттю нею цієї посади.

Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Громадянин бачить в особі омбудсмана незалежну посадову особу, яка не пов'язана відносинами службової або іншої підпорядкованості з адміністративними органами, які порушили його права, особу,яка забезпечує взаємозв'язок громадянина з органами держави та стоїть на боці інтересів громадянина.

Отже, відповідно до визначення міжнародної асоціації юристів народний захисник (омбудсман) - це служба, передбачена конституцією або актом законодавчої влади, очолювана незалежною публічною посадовою особою високого рангу, яка відповідальна перед законодавчою владою, одержує скарги від постраждалих осіб на державні органи та державних службовців або діє на власний розсуд і уповноважена проводити розслідування, рекомендувати коригувальні дії, представляти доповіді. Інститут омбудсмана в правових системах цивілізованих країн світу справедливо вважається важливим механізмом захисту прав людини та зміцнення законності в діяльності державних органів. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - це посадова особа, призначена Верховною Радою України і покликана здійснювати парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини в діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб.

Список використаних джерел

1. Конституція України -1996року//ВВРУ.-1996.-№30-Ст.141

2. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" вiд 23.12.1997 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 20

3. Закон України "Про звернення громадян"вiд 02.10.1996// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, №47

4. Бень Анатолій. Хочеш бути уповноваженим - дорости до сорока // Голос України. -2000, 21 квітня - К.: Мега-поліграф,2000 - 16с

5. Бойцов В.В. Служби захисту прав людини і громадянина. Світовий досвід

6. Бойцова В.В. Омбудсмани для університетів// Правознавство - 1994.-№4

7. Закоморна К.О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини і громадянина (порівняльно-правовий аналіз). - Х.,2000

8. Зєленцов А.Б. Цит. Праця

9. Зєленцов А.Б. Контроль за діяльністю виконавчої влади в зарубіжних країнах. - М.,2002

10. Карпачова Н.Народний правозахисник завжди в опозиції до влади: Інтерв'ю // Голос України. - 1998, 26 вересня - К.: Мега-поліграф,1998-16с

11. Нечипоренко О.Л. Знайомтесь: Уповноважений з прав людини Верховної Ради України. - К.: [Ін-т громадян. сусп-ва], 2003, - 24 с.

12. Резолюція 1992/54 Комісії з прав людини ООН від 3 березня 1992 р.

13. Резолюція 48/134 Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р

14. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини другої статті 5 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (справа про віковий ценз) від 18 квітня 2000 року № 1-12/2000 // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 2.

15. Страшун Б.А. Уповноважені з прав людини// Конституційне право країн. М., 1995

16. Тененбаум А. Статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і прогалини в Законі // Право України. - 1999. - № 2. - С. 102

17. Карпачова Н.І.Перша щорічна доповідь ' Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні" // Голос України - 2001,10 січня

18. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. - К.:Книжкова друкарня Наукової книги, 2000

19. Додаток №2 до Закону України «Про Державний бюджет на 200 рік» // Відомості Верховної Ради України - 2000

20. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад представників Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та працівників його секретаріату до категорій посад державних службовців» від 20 листопада 1999р. №1258-р// Офіційний вісник України. - 1999. -№47 (10.12.99)

21. Кушніренко О., Барабаш Ю. Інститут євро омбудсмана питання теорії і позитивної практики// Право України - 2001 - № 6

22. Кодекс України про адміністративні порушення // Відомості Верховної Ради Української УРСР (ВВР) 1984, (16.02.2010 - Редакція на пiдставi 1825-17, 1827-17)

23. Совгиря О.М., Шукліна Н.Г. Конституційне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2007.

24. Фрицький О.Ф. Конституційне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2006