Порядок надання трудових відпусток

Національна академія наук України

Київський університет права

Курсова робота

з дисципліни:

«Трудове право України»

на тему:

«Порядок надання трудових відпусток»

Київ 2009

В даній курсовій роботі я розкрию тему про порядок надання щорічних відпусток, які передбачені законодавством України. Дана курсова робота є актуальною, так як трудове право України є однією з провідних галузей права і вданий час воно знаходиться в процесі реформування та становлення.

Виходячи з теми даної курсової роботи, ми перш за все, повинні з'ясувати, що ми розуміємо під терміном «відпустки», в яких випадках та в яких обсягах надається той чи інший відпочинок.

Відпочинок поряд з працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов'язково повинна чергуватись з відпочинком. Щоб відпочивати, треба стомитися працювати.

Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робітники і службовці звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Чинним законодавством про працю передбачені такі види відпочинку: перерви в робочому дні; щоденний (міжзмінний) відпочинок; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні неробочі (святкові) дні; щорічні відпустки.

Законом України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток: щорічні відпустки; додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; творчі відпустки; соціальні відпустки; відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективними договорами, угодами та трудовими договорами можуть встановлюватися інші види відпусток. Щорічну основну і щорічні додаткові відпустки ще називають трудовими відпустками.

Загальною рисою для всіх видів відпусток є звільнення працівників на деякий час від виконання основних трудових обов'язків при збереженні місця роботи (посади). В іншому ж кожен вид відпусток має свої певні особливості.

Таким чином, слід наголосити на тому, що всі види відпусток, які були врегульовані радянським законодавством, є різними за своїм цільовим призначенням (або метою) та підставами, що породжують їх виникнення. В радянській юридичній літературі існували не тільки різні підходи щодо класифікації та визначення відпустки в широкому розумінні, а й щодо визначення окремих видів відпустки та застосування різноманітних термінів.

Поняття відпусток та їх види

Відпустки за своїм характером та призначенням бувають досить різноманітними. Тому спроба дати визначення поняття відпусток є доволі непростою. Адже є відпустки, які дійсно встановлюються з метою надання працівнику якнайбільших можливостей для відпочинку і відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення (творчі відпустки; або ж ті, що гарантуються матерям після народження ними дітей (соціальні відпустки)).

Отже, відпустки - це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов'язків і можуть використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.

Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

На практиці виникає чимало питань щодо застосування правових норм, які регулюють різні види відпусток.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також; працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Це означає, що не впливають на реалізацію права на відпочинок організаційно-правова форма організації, вид (строк) трудового договору працівника, розмір та форма оплати праці, місце виконання трудових обов'язків (вдома чи в організації), режим робочого часу.

За статтею 4 Закону України «Про відпустки» відпустки поділяються на:

1. Щорічні відпустки:

основна відпустка;

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

додаткова відпустка за особливий характер праці;

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2. Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням;

3. Творча відпустка;

4. Соціальні відпустки:

відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами;

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5. Відпустка без збереження заробітної плати;

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відпустка надається, як правило, за відпрацьований робочий рік і при цьому зберігається місце роботи та у випадках, передбачених законом, заробітна плата. Робочий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.

Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форми власності, виду приналежності та галузевої діяльності, а також ті, які працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України, право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Це право належить як особам, що працюють за сумісництвом, так і тим, які працюють на умовах неповного чи скороченого робочого часу. Якщо до 1 січня 1997 р. сезонні і тимчасові працівники не користувалися правом на відпустку, то, відповідно до

Закону України «Про відпустки», тепер їм таке право надане.

Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах цивільно правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.

Вітчизняне законодавство вперше сформулювало правила надання відпустки працівнику у випадку його звільнення. Ст. 3 Закону України «Про відпустки» передбачає, що за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. При цьому датою звільнення вважається останній день відпустки. Щоправда, вказане право не поширюється на випадки звільнення працівника за порушення трудової дисципліни (п.п. 3, 4, 7, 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП України). Якщо закінчився строк трудового договору, працівник також може отримати невикористану відпустку. Трудовий договір при цьому продовжується до закінчення відпустки і до нього не застосовується правило про переростання строкового трудового договору у безстроковий. Право громадян України на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням при цьому місця роботи, заробітної плати у випадках, передбачених Законом України «Про відпустки»;

забороною замінювати відпустку грошовою компенсацією, крім випадків виплати такої компенсації за всі невикористані дні відпустки при звільненні, а також: у випадках виплати грошової компенсації за бажанням працівника.

На відміну від раніше чинного законодавства, яке передбачало обчислення тривалості відпустки у робочих днях, Закон України «Про відпустки» встановив, що тепер відпустки обчислюються у календарних днях, як це прийнято у більшості зарубіжних країн.

Святкові та неробочі дня, які передбачені ст. 73 КЗпП України, при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, не враховуються.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Отже, право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівники, працівники, які працюють на умовах сумісництва та неповного робочого часу.

Порядок надання основних відпусток

З поміж всіх видів відпусток чи не найважливішу роль у сфері часу відпочинку відіграють звичайно щорічні основні відпустки. Саме завдяки цим відпусткам забезпечуються гарантії реалізації конституційного права працівників на відпочинок.

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам зі збереженням місця роботи і середнього заробітку. Право працівників на щорічну основну відпустку не залежить від місця роботи, від виконуваної ними трудової функції, а також від умов праці. Для надання щорічної основної відпустки необхідний лише один юридичний факт - перебування з роботодавцем у трудових відносинах протягом передбаченого законодавством часу. За цими ознаками, власне, і відрізняється щорічна основна відпустка від усіх інших видів відпусток.

До стажу роботи, що надає що надає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Щорічна основна відпустка залежно від її тривалості поділяється на мінімальну і подовжену.

Стаття 6 Закону України «Про відпустки» встановила мінімальну тривалість щорічної основної відпустки 24 календарних дні за відпрацьований повний робочий рік. Робочий рік відрізняється від календарного тим, що він рахується з дня укладення трудового договору тим чи іншим працівником, а тому кожному працівнику відповідає тільки для нього визначений робочий рік. При умові відпрацювання працівником повного робочого року його відпустка не може бути менше за встановлену законом мінімальну відпустку. Що стосується відпустки сезонним і тимчасовим працівникам, то вона надається їм тривалістю, пропорційною відпрацьованому часу, тобто така відпустка може бути меншою, ніж 24 календарні дні.

Для деяких категорій працівників законом встановлені щорічні основні відпустки подовженої тривалості. Зокрема, для неповнолітніх передбачено надання відпустки тривалістю 31 календарний день, інвалідам І та II груп незалежно від причин інвалідності - 30 календарних днів, інвалідам III групи - 28 календарних днів. Працівникам вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також особам, зайнятим на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарні дні, але при цьому за кожних два відпрацьованих роки на зазначених роботах відпустка їм збільшується на 2 календарні дні. Максимальна тривалість відпустки для цих працівників не може перевищувати 28 календарних днів. Закон передбачає також надання відпустки більшої тривалості працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 м і нижче, тривалістю не менше 28 календарних днів незалежно від стажу роботи. Якщо ж працівники, зайняті на роботах в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 м, то відпустка надається їм тривалістю 24 календарних дні. При наявності стажу на цих роботах 2 роки і більше відпустка збільшується на 4 календарні дні.

Відпустки більшої тривалості надаються також воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин. Передбачається, що їх щорічна основна відпустка не може бути меншою.

Існують подовжені відпустки також для працівників лісозаготівельних, лісогосподарських, лісозахисних, лісовпорядних підприємств і виробничих об'єднань, що займаються заготівлею воску і добуванням живиці, а також для працівників підприємств агролісомеліорації, міжгосподарських лісгоспів, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, лісопунктів, лісництв і лісозаготівельних дільниць, а також лісництв, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, для яких щорічна основна відпустка надається тривалістю 28 календарних днів, при умові, що вони зайняті на роботах, посадах і за професіями, зазначеними у Списку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р №570і.

У лісовпорядних підприємствах правом на цю відпустку користуються працівники лісовпорядних експедицій та партій, які виїжджають на місце лісовпорядних робіт на польовий період, але не менше ніж на 3 місяці протягом року.

Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, праця в яких дає право на зазначену відпустку, є виробничі підрозділи щорічної дії, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезення деревини не менше ніж 4 тис. куб. метрів на рік.

Правом на відпустку тривалістю 28 календарних днів не користуються працівники деревообробних підприємств, цехів (крім шпалорізних цехів і цехів з виробництвом технологічної дранки), житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, які діють як самостійне виробництво, так і в складі лісогосподарських підприємств і об'єднань.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам щорічна основна відпустка надається тривалістю до 56 календарних днів. Порядок надання відпустки зазначеним категоріям працівників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. №3462.

Тривалість такої відпустки диференціюється залежно від посади, яку займає працівник, від 28 до 56 календарних днів. Право на таку відпустку мають працівники дошкільних закладів освіти, позашкільних закладів освіти, середніх закладів освіти, закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, вищих закладів освіти, закладів післядипломної освіти, навчально-методичних центрів і кабінетів, науково дослідницьких та інших наукових установ і організацій, науково-дослідних та наукових підрозділів установ, організацій, підприємств, якщо їхня посада передбачена у названій постанові Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р.

Недоліком Закону України «Про відпустки» можна вважати те, що тривалість щорічної відпустки не ставиться ним у залежність від тривалості стажу роботи працівника, за винятком окремих категорій працівників, що передбачено ст. 6 цього закону. Законодавством багатьох європейських держав встановлено, що тривалість основної щорічної відпустки залежить від тривалості трудових відносин кожного працівника. Їм гарантується відпустка мінімальної тривалості, незалежно від трудового стажу, але у подальшому, чим довше працює особа на підприємстві, тим більшої тривалості надається їй щорічна відпустка. При цьому відпустка виконує також своєрідну функцію стимулювання тривалої роботи на одного роботодавця.

Вітчизняне законодавство, незважаючи на пропозиції вчених юристів, все ж залишило поза увагою залежність тривалості відпустки від стажу роботи, а тому складається ситуація, коли і молоді, щойно прийняті на роботу працівники, і особи, що мають стаж 10-15 років роботи на підприємстві, отримують за загальним правилом однакової тривалості щорічну відпустку.

Необхідно відзначити, що основною щорічна відпустка називається тому, що вона надається працівникові при виконанні вимог, встановлених законодавством щодо трудового стажу, і саме до неї додаються всі решта додаткових відпусток.

Порядок надання додаткових відпусток

Крім щорічної основної відпустки трудове законодавство України передбачає також надання для певних категорій працівників додаткових щорічних відпусток. Такі відпустки згідно із Законом України «Про відпустки», існують двох видів і надаються: за роботу із шкідливими та важкими умовами праці та за особливий характер праці.

Головна відмінність щорічної додаткової відпустки від основної полягає в тому, що вона надається не всім працівникам, а лише чітко визначеному колу осіб, передбаченому законодавством. Додаткові відпустки відрізняються від основної і за видом трудового стажу, оскільки для додаткових відпусток - це спеціальний трудовий стаж, тобто мається на увазі стаж, який відрізняється такими ознаками, як галузь народного господарства, умови праці, професія тощо. Основна і додаткові відпустки відрізняються також за тривалістю, порядком надання тощо.

Відповідно до умов надання додаткові відпустки можна об'єднати у такі групи:

пов'язані з умовами праці і режимом роботи:

а) за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

б) за особливий характер праці;

за стаж роботи;

окремим категоріям працівників;

заохочувальні;

5) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Законом України «Про відпустки» передбачені додаткові відпустки, що пов'язані з умовами праці й режимом роботи. Такі відпустки спрямовані на всебічну охорону здоров'я працівників, які працюють у важких та шкідливих умовах праці, їх призначенням є компенсація негативного шкідливого впливу на організм людини особливостей виробництва. Для таких працівників передбачено ряд пільг, які спрямовані на охорону умов праці та інших сторін життя. Однією з них є надання в якості компенсації додаткової відпустки з метою відновлення здоров'я.

Додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці передбачена для працівників, які зайняті на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів. «Список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290і.

Законом встановлена загальна тривалість цієї відпустки до 35 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умови праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Проте цією ж постановою від 17 листопада 1997 р. передбачено максимальну тривалість такої відпустки для кожного виробництва, професії і посади, що очевидно суперечить п. 2 ст. 7 Закону України «Про відпустки» і обмежує права роботодавця та трудового колективу на встановлення конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці. Право на цю щорічну додаткову відпустку мають лише ті працівники, що виконують роботи, передбачені вищезгаданим Списком.

Відпустки за особливий характер праці

Ще одним видом щорічних додаткових відпусток, як було зазначено, є відпустки за особливий характер праці. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про відпустки» існує два види таких відпусток:

1) працівникам, робота яких пов'язана з нервово-емоційним

та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я;

2) працівникам з ненормованим робочим днем.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, робота яких передбачена «Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290і. При визначенні конкретної тривалості таких відпусток у календарних днях існує також законодавча недоречність, як і при визначенні тривалості відпусток за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці. Тобто як і у попередньому випадку ч. 2 ст. 8 Закону України «Про відпустки» визначає, що конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором. Натомість, постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. зроблено спробу нормативно встановити тривалість відпусток за роботу з особливими умовами праці для конкретних виробництв і робіт.

Тривалість цієї відпустки залежить від часу зайнятості працівника в умовах, що дають на неї право. Якщо ж у Списку біля відповідної професії чи посади зазначено «постійно зайнятий» або «що постійно працює», то до стажу, що дає право на цю додаткову відпустку, зараховуються лише ті дні, коли працівник фактично працював у особливих умовах повний робочий день.

Щорічні додаткові відпустки за ненормований робочий день

І нарешті, додаткова відпустка передбачена для працівників, які працюють на умовах ненормованого режиму робочого часу. Вони користуються правом на щорічну додаткову відпустку тривалістю до 7 календарних днів. Конкретна тривалість цієї відпустки, а також перелік категорій працівників, яким вона надається, встановлюється колективним договором.

Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, а також необхідність періодичного виконання службових обов'язків в умовах понад норму робочого часу. Щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Відпустки у зв'язку з навчанням

Відповідно до чинного законодавства України відпустку у зв'язку з навчанням у середніх навчальних закладах надають працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надають додаткову оплачувану відпустку на період складання:

випускних іспитів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів;

випускних іспитів у старшій школі - тривалістю 23 календарних дні;

перевідних іспитів в основній та старшій школах - від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних.

Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.

Після закінчення екзаменаційної сесії працівник повинен надати довідку з вищого навчального закладу про результати складання сесії, яка разом з довідкою, (повідомленням) вузу про строки та тривалість екзаменаційної 1 сесії чи настановних занять буде слугувати підставою для надання додаткової відпустки у зв'язку з навчанням.

На відміну від інших видів відпусток, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням надаються не протягом робочого року, а протягом навчального року.

Говорячи про, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, слід згадати, про відпустку у зв'язку з профспілковим навчанням. «На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 6 календарних днів.»

Доцільність правового регулювання відпустки для профспілкового навчання можна пояснити виходячи з положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Відповідно до ст. 1 цього Закону професійна спілка - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Метою профспілки є представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Зважаючи на те, що законодавство постійно змінюється, член профспілки повинен знати всі ці зміни та. доповнення, щоб правильно їх застосовувати у реальному житті. Для того, щоб належним чином виконувати свої основні функції, зокрема, захисну, необхідно мати високий рівень професійної підготовки.

Творчі відпустки

Творчі відпустки надаються працівникам підприємств, установ та організацій, за основним місцем їх роботи незалежно від форм власності, за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо.

Із зазначеного вище зрозуміло, що творча відпустка надається не для написання дисертаційної роботи, а для закінчення роботи над нею. Зокрема, відповідно до згаданої Постанови Кабінету Міністрів для закінчення роботи над кандидатською дисертацією творча відпустка надається тривалістю до 3_х місяців, а для здобуття наукового ступеня доктора наук - до 6 місяців та для написання підручників чи наукової праці - до 3_х місяців. Визначено також умови надання творчої відпустки - успішне поєднання працівником своєї основної роботи з науковою.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Основне призначення такої відпустки полягає у виконанні спеціальних творчих завдань, які вимагають від виконавця особливого напруження сил, тому її можна цілком віднести до відпустки спеціального цільового призначення.

Творча відпустка надається працівникові поряд з іншими відпустками, передбаченими законодавством, і оформляються наказом власника, або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації. На час творчих відпусток за працівником зберігається, місце роботи та заробітня плата.

Порядок надання соціальних відпусток та відпусток без збереження заробітної плати

Одним із видів відпустки за законодавством України є соціальні відпустки.

Соціальні відпустки надаються:

а) у зв'язку з вагітністю та пологами;

б) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

в) працівникам, які мають дітей.

г) у зв'язку з усиновленням дитини

На підставі медичного висновку жінкам надається відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів. У разі народження двох і більше дітей, а також при ускладнених пологах тривалість післяпологової відпустки становить 70 календарних днів. Працюючим жінкам, які віднесені до 1-4 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціальна відпустка надається тривалістю по 90 календарних днів до і після пологів.

Підставою для надання зазначеної відпустки є виданий в установленому порядку листок непрацездатності.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які народили двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів, тривалість відпустки становить 140 календарних днів, а жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, - 180 календарних днів незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

До відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

Жінці, яка перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, виплачується соціальна допомога у розмірі 100 відсотків заробітку незалежно від стажу її роботи.

За бажанням жінки після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Якщо дитина потребує домашнього догляду і після досягнення нею трирічного віку, жінці за її бажанням надається відпустка без збереження заробітної плати, тривалістю, що визначена у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6_річного віку. Закон надає право підприємству за рахунок власних коштів у колективному договорі передбачати надання частково оплачуваної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Зазначена відпустка надається за заявою жінки та оформляється наказом.

Перебуваючи у цій відпустці, жінка може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку можуть використовувати батько дитини, дідусь, бабуся чи інші родичі, які фактично здійснюють догляд за дитиною. Підставою для надання відпустки зазначеним особам, крім їхньої заяви, є довідка з місця роботи або навчання матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено. Якщо дитина до досягнення трирічного віку перебуває на державному утриманні, то зазначена відпустка не надається.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати). Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

Перебуваючи у цій відпустці, жінка відповідно до чинного законодавства має право на отримання допомоги по державному соціальному страхуванню.

Право на додаткову відпустку надається матерям, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда. Тривалість цієї відпустки - 5 календарних днів без врахування вихідних днів, визначених законодавством або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Отримати цю відпустку може батько, якщо він виховує дитину без матері, у тому числі й у разі тривалого перебування матері у лікувальному закладі.

Зазначена відпустка оплачується в розмірі 100% заробітної плати незалежно від стажу роботи.

Новим видом соціальних відпусток, є відпустка у зв'язку з усиновленням дитини, що передбачено статтею 18-1 Закону України «Про відпустки», дана норма, була внесена до законодавства про працю 23.09.2008 р.

Особі, яка усиновила дитину віком старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв'язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя - одному з них на їх розсуд).

Особа, яка усиновила дитину, має право на відпустку у зв'язку з усиновленням дитини за умови, якщо заява про надання відпустки надійшла не пізніше трьох місяців з дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини.

Відпустки без збереження заробітної плати

Крім оплачуваних щорічних відпусток за бажанням працівника йому може надаватися відпустка без збереження заробітної плати. Порядок та умови надання таких відпусток визначені статтями 25, 26 Закону України «Про відпустки».

Відпустка без збереження заробітної плати може надаватися за бажанням працівника в обов'язковому порядку, а також за домовленістю сторін.

В обов'язковому порядку відпустка надається:

- матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

- чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій

відпустці, - тривалістю до 14 днів;

- матері, а також батькові дитини, бабусі, дідусеві чи іншим

родичам, які фактично доглядають за дитиною, або особі, яка усиновила чи взяла під опіку дитину у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку;

- ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед

Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

- особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

- пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

- інвалідам І та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

- особам, які одружуються, - тривалістю до 10 днів;

- працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

- працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

- працівникам для завершення санітарно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;

- працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

- працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в

аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого закладу або закладу науки і назад;

- сумісникам на термін до закінчення відпустки за основним

місцем роботи;

- ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

- працівникам, які використали за попереднім місцем робо-ти щорічну основну та додаткові відпустки, тривалість яких була менше 24 календарних днів і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.

Для надання відпусток без збереження заробітної плати, які власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надавати на вимогу працівника, працівником подається письмова заява про надання такої відпустки з вказівкою підстави і тривалості. До заяви додається документ (чи його копія), що підтверджують правовий статус працівника чи передбачені законом обставини, які є підставою для надання такого виду відпустки. Якщо працівник має право на одержання відпустки без збереження заробітної плати за декількома підставами, використання відпустки за однією із підстав не перешкоджає отриманню відпустки за іншими підставами.

Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, визнаються Герої Радянського Союзу, герої Соціалістичної праці, удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни.

За домовленістю між працівником і роботодавцем працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин на термін, обумовлений сторонами, але не більше 15 календарних днів на рік.

Висновок

З вищесказаного можна зробити висновок, що всі громадяни, зайняті суспільно-корисною працею, незалежно від форм власності і форм господарювання, які перебувають у трудових відносинах і підлягають державному соціальному страхуванню, мають право на одержання щорічної оплачуваної відпустки.

Відпусткою визнається вільний від роботи час протягом встановленої законом або угодою сторін кількості днів з виплатою заробітної плати або без її збереження.

Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в

Україні, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.

Варто сказати, що законодавство України про відпустки не є ідеальним, так, як не в жодному законі та жодному нормативно-правовому акті немає точного визначення відпустки. Визначаючи основні етапи становлення і розвитку законодавства України про відпустки, враховувалися особливості соціально-економічного розвитку суспільства, прийняття та дію певних нормативних актів та закріплення в них основних положень.

Ставши на шлях розвитку ринкової економіки, Україна потребує переосмислення та вдосконалення регулювання суспільних відносин, у тому числі й трудових. Ті норми, що були прийняті майже 30 років тому, не можуть працювати в нинішніх умовах, оскільки жорстке регулювання трудових відносин вичерпало себе. Тому назріла нагальна потреба реформування трудового законодавства відповідно до розвитку економіки та суспільних відносин.

При проведенні реформи трудового законодавства важливим є визначення понятійного апарату, який повинен являти собою не просто низку певних термінів, а сукупність взаємоузгоджених і взаємно підпорядкованих понять, кожне з яких має своє місце і призначення.

Для реформування трудового законодавства важливим є не тільки економічне обґрунтування, а й економічне забезпечення, тільки за цих умов Трудовий кодекс України буде ефективно працювати.

Список використаної літератури

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Кодекс законів про працю від 1.06.1972 із змінами та доповненнями.

3. Закон України «Про відпустки» від 15.11. 1996 №504/96

4. Постанова Кабінету Міністрів від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток»

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., №45 «Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток»

6. Наказ Міністерства охорони здоров`я і Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов`язаних з негативним впливом на здоров `яшкідливих виробничих факторів» від 31 грудня 1997 року, №383/55

7. Н.Б. Болотіна, Г.І. Чанишевої Трудове право України - К.:Знання, 2006

8. Максимова Т.В. Відпустка як вид відпочинку - Чернігів: Юрист, 2005

9. Трудові правовідносини - Київ: АТІКА-Н, 2005

10. Пилипенко А.Д. Трудове право України: Підручник, «Ін Юре», - К:, 2003. Л.П.

11. Гаращенко Правове регулювання відпусток за законодавством України - К., 2003

12. В.С. Ковальський Законодавство України про відпустки - К.: Юрінком Інтер, 2005