Злочинність і її основні характеристики

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Правничий коледж

Реферат на тему:

Злочинність і її основні характеристики

Львів -2007

План

1. Сутність злочинності та її особливості

2. Основні характеристики злочинності

3. Ознаки злочинності

Список використаної літератури

1. Сутність та особливості злочинності

Злочинність - форма соціальної поведінки людей, що порушує нормальне функціонування суспільного організму. Але такими порушеннями є й аморальні вчинки, і те, що називають делінквентною, відхиленою поведінкою. Із всіх порушень злочинність найнебезпечніша для суспільства. Крім того, злочинність - це соціально-правове явище, тому що маса (цифра) злочинності складається із суми скоєних у даному суспільстві і в даний період часу злочинів.

Необхідно зауважити, що злочинність є не проста сума скоєних злочинів, а явище, що має свої закономірності існування, внутрішньо суперечливе, пов'язане з іншими соціальними явищами, часто ними визначається.

У кримінологічній літературі походження злочинності пов'язується з періодом виникнення держави, права, соціальним, майновим і класовим розшаруванням людського суспільства. Історично мінливий характер злочинності, як і її цифри, структури та види - реальні факти дійсності. Однак мінливість ця залежить і від правових оцінок тих або інших явищ, що стають у ряд кваліфікованих як злочини або виключаються з них. Об'єктивний характер злочинності, як небезпечного для суспільства явища, немов коректується суб'єктивним розсудом законодавця. У цьому зв'язку варто мати на увазі протиріччя, що викликає невгасаючі дискусії й служить тому, що дискутуючі не приходять до згоди. Ряд учених вважає, що юридизоване розуміння злочинності як соціально-правового явища не дозволяє проникнути в його сутність (Спірідонов, Гілінський). Звичайно, частина правди в цих докорах є, якщо підходити до злочинності соціологічно як до одного з явищ, що існують у суспільстві. Однак такий підхід, бажають його прихильники чи ні, упускає головне: наслідки злочинності такі, що викликають специфічну реакцію суспільства й держави, реакцію правову, пов'язану з відповідальністю людей, причому відповідальністю теж специфічною - карним покаранням.

Будучи об'єктивно існуючим явищем, що має свої закономірності існування, злочинність, у той же час, “зникне”, якщо конкретні злочини не будуть передбачені карним законом. Співвідношення злочинності та конкретних злочинів є співвідношенням цілого й частини, загального й одиничного. Злочинність - це сукупність злочинів. Не буде такої сукупності, не буде злочинності як явища специфічно соціально-правового. Не буде й настільки ж специфічних форм і методів боротьби з нею, повинне буде “зникнути” карне (і не тільки карне) законодавство, суди та інші атрибути, породжені наявністю злочинності як суспільно небезпечного явища. Злочинність по своїй суті - явище негативне, що приносить шкоду як суспільству в цілому, так і конкретним його членам. У той самий час, були вчені, які говорили, що злочинність - настільки ж природне явище, як народження людини, смерть і зачаття (Ломброзо), що злочинність є явище, властиве будь-якому здоровому суспільству (Дюркгейм). Тим самим ставилося під сумнів розуміння злочинності як негативного явища. Однак лихо, яке злочинність несе людям, навряд чи дозволяє говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище в цілому. Ймовірно, на інші думки вчених “виводили” конкретні життєві факти, коли, скажімо, вбивство бузувіра, що мучив інших людей, сприймалося як благо, як звільнення їх від можливих випробувань долі. Звичайно, життя не однозначне. І, до речі, карне право в деяких своїх положеннях враховує це, наприклад, в інститутах необхідної оборони та гострої потреби у встановленні переліку пом'якшувальних обставин і ряді інших. Але це не змінює загальної характеристики злочинності як негативного явища.

Злочинність у своїх проявах різноманітна, багатолика, що створює величезні труднощі як для її теоретичного осмислення, так і для практики боротьби з нею. Вона розрізняється за вагою окремих її складових, за територіями, видами, характеристиками осіб, що скоюють злочини, і за багатьма іншими параметрами. Кримінологічно це дуже важлива констатація, тому що вона знімає полегшене уявлення про злочинність, про форми й методи боротьби з нею, про будь-який рід незбутніх програмах і планів її викорінювання, ліквідації, знищення в короткий термін. І, навпаки, націлює суспільство на важку (і не завжди успішну) боротьбу зі злочинністю, на неприпустимість лихих кавалерійських наскоків на неї, зобов'язує глибоко аналізувати її причини, умови, які сприятливі її появі, вивчати тих, хто скоює злочини, розробляти розумні засоби контролю за злочинністю, попередження злочинів, визначати ті міри, які пов'язані з вирішенням економічних, соціально-культурних, виховних завдань, здійснюваних суспільством, державою, різними їхніми осередками. З іншого ж боку, створювати законодавство, що сприяє боротьбі зі злочинністю на основі і у рамках закону, а також організовувати на необхідному рівні діяльність правоохоронної системи, без успішного функціонування якої результативна боротьба зі злочинністю неможлива. Визначень злочинності в кримінологічній, правовій, соціологічній, філософській літературі, як уже сказано, безліч. Кожне визначення показує, які сторони злочинності, на думку вчених, що формулювали його, представляються їм головними. Можна в літературі зустріти великі визначення, у яких автори прагнуть показати глибину поняття злочинності. Однак (і це природно) як би не прагнув той або інший учений в одному визначенні показати й глибину (сутність) явища, і його зовнішні атрибути, це ще нікому не вдавалося, що й було завжди (і буде) ґрунтом для дискусій, критики, тверджень і спростувань, навіть непорозумінь і необґрунтованих докорів (якщо не обвинувачень), тому що кожний розуміє й тлумачить сказане іншим суб'єктивно і навіть перекручено. Не випадково не тільки в кримінології, але й у суспільних науках взагалі навколо визначень кипіли (і киплять) пристрасті, у тому числі й політичні.

У вітчизняній кримінології донедавна досить істотним було прагнення в самому визначенні злочинності підкреслити його класовість і тим більше відгородитися від немарксистських доводів. Звичайно, класові, як, до речі, і всі інші протиріччя, впливають на злочинність, зміст конкретних видів злочинів, але вульгарне використання їх як риса, що відрізняє наше розуміння злочинності від інших її розумінь, нічого корисного науці не принесло. По суті справи, це було лише ідеологічним штампом, що не допомагає, а заважає пізнати всю складність злочинності. Тим більше, що злочинність є явищем, властивим будь-якому суспільству, і підкреслення її класовості нічого не пояснило, тому що класи були раніше у всіх суспільствах, є вони й зараз. А поглиблене вивчання злочинності показує, що основні закономірності її існування, як і більшість із причин злочинності однакові для всіх соціальних систем. Звичайно, є й розходження, але це природно, тому що, по-перше, вони були завжди, у тому числі до виникнення радянської держави, а, по-друге, рівень економічного, соціального, культурного розвитку держав різний, національні особливості та життєвий устрій теж. Але якщо підкладати під всі ці розходження тези про класовість, то це буде вульгаризацією як самого поняття класовості, тому що не можна приклеювати навіть найкрасивіший ярлик на різні, тим більше віддалені від його буквального значення явища, так і сутності й змісти злочинності. Таким чином, злочинність можна визначити як негативне соціально-правове явище, що існує в людському суспільстві і має свої закономірності, кількісні і якісні характеристики, що тягнуть негативні для суспільства та людей наслідки і потребують специфічного державного та суспільного способів контролю за нею.

2. Основні характеристики злочинності

Хоча злочинність - це соціально-правове історично обумовлене явище, однак це і збірне поняття, тому що містить у собі сукупність (суму) конкретних злочинів, скоєних у певний період часу в даному суспільстві (державі). Тому злочинності, як усякому соціальному явищу, можна дати кількісну і якісну характеристику.

Кількісні характеристики злочинності. Кількісна характеристика являє собою число доконаних злочинів (стан злочинності), а також число осіб, що вчинили злочини. Дані показники звичайно виражаються в абсолютних цифрах. Однак у соціальній практиці нашої країни цифри злочинності значний період часу не публікувалися. Про стан злочинності можна було судити або по вибіркових цифрах, або по відносній (процентній) порівнянності різних видів злочинності, що не дозволяло мати уявлення про справжнє положення справ. Тим часом, цифра злочинності нерідко використовується як доказ переваги системи правління й, тим більше, суспільного лада однієї країни над іншою. Приховання цифри злочинності в нашій країні (до 30-х рр. вона публікувалася) мало саме такий зміст. Хоча саме по собі число злочинності говорить далеко не про те, що хочуть сказати маніпулюючи цифрою політики або ідеологи. У реальному житті, країни з високим рівнем життя мають настільки ж високу цифру злочинності. Кількісна характеристика (стан злочинності), по-перше, відбиває стан самого явища й, по-друге, орієнтує для організації роботи з боротьби з нею.

На практиці, для визначення стану злочинності загальна її цифра, наприклад за рік поточний, порівнюється із цифрою злочинності за рік минулий, за п'ятиліття - з п'ятиліттям, що передує даному. Чим більш тривалі періоди стану злочинності порівнюються між собою, тим з більшим ступенем вірогідності можна виявити її закономірності, що дуже важливо для створення способів боротьби зі злочинністю.

Стан злочинності - це й цифра окремих її видів. На практиці, для визначення цифр злочинності, які найбільше тривожать суспільство, в багатьох країнах виділяється група злочинів, що як лакмусовий папірець відбиває стан злочинності. Якщо в США, наприклад, виділено дев'ять видів злочинів, що відносяться до найбільш тяжких (так звана індексна злочинність), то в нашій країні в категорію найбільш тяжких злочинів входить трохи більша кількість, ніж у США (тому будь-яке порівняння стану злочинності в різних країнах у значній мірі умовне). Стан злочинності оцінюється й більш традиційно: у загальній їхній цифрі виділяються особливо тяжкі (або просто тяжкі) злочини, злочини середньої ваги й злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки (малозначні). Межа між ними рухома. При цьому, багато чого залежить від позиції законодавця, що вводить у законодавство нові види злочинів або відмінює ті, що раніше відносилися до злочинів. Стан злочинності оцінюється і за її видами: по цифрі організованої, професійної, рецидивної злочинності, злочинності неповнолітніх, посадових осіб тощо. Нерідко для визначення стану злочинності, користуються даними про судимість. Варто мати на увазі, що це спотворює картину злочинності не тільки тому, що тут мова йде про особи, а не про кількість злочинних діянь (осіб може бути менше, ніж скоєних злочинів, і навпаки, хоча значно рідше), але й тому, що в дані про судимість не включаються цифри скоєних, однак не розкритих злочинів, а також дані про кількість малозначних злочинів, що не дійшли до суду й припинених у стадії розслідування, з передачею на перевиховання громадськості або без передачі. Крім того, у дані про судимість обґрунтовано не включаються особи, справи про які припинені провадженням, внаслідок недоведеності участі обвинувачуваного в злочині. Тому, найбільш точні дані про стан злочинності можуть бути отримані при підсумовуванні цифр про судимість, про число осіб, переданих на виправлення й перевиховання громадськості, чиї справи не розглядалися в суді, і даних про число нерозкритих злочинів.

Важливий показник стану злочинності - її індекс або коефіцієнт, що обчислюється з кількості злочинів (і числа осіб) розраховуючи на 1000, 10 000 або 100 000 чоловік населення в цілому або відповідних суспільних чи вікових груп. Без цього, у зв'язку з рухом (міграцією) населення, змінами в адміністративно- територіальному розподілі, змінами вікових груп і т.д., не можна одержати правильну порівняльну картину стану злочинності в різних місцевостях країни, не говорячи вже про зіставлення даних про злочинність по різних країнах і періодам часу. Необхідно підкреслити, що коефіцієнт злочинності - найбільш об'єктивний показник стану злочинності. При порівнянні, скажімо, положення справ у різних країнах, висока цифра злочинності в одній країні може супроводжуватися більш низьким коефіцієнтом злочинності на 100 000 населення. І навпаки. У цей час, наприклад, абсолютна цифра злочинності в Росії стрімко зростає і досягла 2,2 млн. Як по цифрі, так і по інших параметрах такого сплеску злочинності Росія (і країни СНД), включаючи дореволюційний період, ще не знала. Однак коефіцієнт злочинності на 100000 населення як був, так і залишається нижчим, ніж у багатьох інших країнах. Для порівняння, округляючи цифри, необхідно зазначити, що в Росії в цей час коефіцієнт вийшов на цифру близько 9 000, а в США ця цифра - 5 500. У ФРН і того більше. Навіть у такому “еталоні” благополуччя, яким вважається Японія, коефіцієнт десь близько 1 200. Сказане - не спроба заспокоєння суспільної думки, а лише констатація фактів і база для міркувань про те, наскільки складна проблема злочинності, і як не можна легковажно підходити до її оцінки навіть тоді, коли цифри заколисують або навпаки - тривожать. Очевидно, що до оцінки злочинності, треба підходити комплексно, з огляду на всі її складові та їхні особливості. Як і вплив на всі процеси, що відбуваються в суспільстві.

У цьому зв'язку, при характеристиці стану злочинності варто враховувати її рух, динаміку, від одного періоду часу до іншого, рух видів злочинності. Злочинність ніколи, у жодній країні, у жодній соціально-політичній системі не була величиною незмінною. Вона, підкоряючись своїм внутрішнім закономірностям і, в той же час, відбиваючи глибинні протиріччя у розвитку суспільних відносин, то злітає вгору, викликаючи паніку в людей, то падає вниз, то стабільно тримається якийсь період часу на одному рівні. Пояснення цьому процесу найрізноманітніші. Якщо вчені намагаються знайти якісь об'єктивні закономірності динаміки злочинності, то практики (особливо це характерно для нашої країни) прагнуть нерідко пояснити ці цифри так, як їм вигідно. Стандартне пояснення правоохоронних органів: упала цифра злочинності - ми домоглися зниження; зросла цифра - шукаються об'єктивні причини, аж ніяк не задовольняючі владу, яка звалює всю відповідальність за ріст на правоохоронні органи, виходячи з того, що, якщо вони домоглися зниження, то вони ж не повинні допускати ріст злочинності, хоча очевидно, що це від них не залежить. Однак така ситуація влаштовує всіх, крім населення, природно, і тих, хто хоче зрозуміти істину. Люди ж, що працюють у правоохоронних органах, стають жертвами, відповідальними за маніпуляцію зі статистикою на догоду політичним лідерам, що бажають бути краще сусіда, не витрачаючи зайвих сил. І хоча нині відкриття статистики зменшило можливості для зловживань, старі стереотипи мислення ще діють.

Якісні показники злочинності. Якісні показники злочинності - це її структура і характер. Структура злочинності - це питома вага й співвідношення різних видів злочинів у загальному їхньому числі, за певний період часу, на певній території. Від того, яка структура злочинності, повинне залежати й визначення головних напрямків боротьби з нею. Виділяються наступні показники структури злочинності: а) співвідношення тяжких, менш тяжких і малозначних злочинів; б) співвідношення навмисних і необережних злочинів; в) співвідношення й питома вага груп злочинів, виходячи з диференціації по розділах Особливої частини Кримінального кодексу; г) питома вага й співвідношення 6-8 найпоширеніших злочинів (наприклад, грабежів, злочинів проти життя й здоров'я, хуліганства, крадіжок і т.п.); д) питома вага рецидивної, організованої, професійної, групової злочинності; е) питома вага злочинності неповнолітніх.

Можна було б ще більш досконало диференціювати показники структури злочинності, але важливо не це, а те, щоб було зрозуміло в принципі, що ж таке структура злочинності. Тут необхідно зазначити, що існує характер злочинності, тому що якісні показники, будучи самостійними, у той самий час невідривні один від одного, при поясненні найбільш, мабуть, типових рис злочинності як негативного соціального явища. Характер злочинності визначається числом найнебезпечніших (тяжких) злочинів у структурі злочинності, а також тим, яка характеристика особистостей тих, хто скоює злочини. Таким чином, характер злочинності виявляється через її структуру. При цьому, структура й характер злочинності не є незмінними й залежать, насамперед, від історичних, політичних, суспільно-економічних умов життя суспільства (наприклад, від стану економіки та економічних характеристик конкретних територій - промислова, сільськогосподарська та ін., від стану міжнаціональних відносин, а також національних особливостей, традицій, звичаїв, від рівня міграції, вікового складу населення, його культури тощо), а також від змін у кримінальному законодавстві, стану правозастосовної практики та ін.

Серед статистико-демографічних характеристик злочинності істотне значення має розподіл її на чоловічу та жіночу.

Кримінальна статистика свідчить про те, що жіноча злочинність завжди була відносно стабільною й становила в середньому 10-15% від загальної кількості скоєних злочинів. Характер же її визначався роллю жінки в соціальному житті, її соціально-психологічними особливостями, фізичними можливостями, станом (вагітністю, наприклад). В останні роки, жіноча злочинність стала більш інтенсивною, жінки частіше стають співучасницями в злочинах чоловіків, у тому числі тяжких. Дослідження з усією очевидністю показали неспроможність пояснення жіночої злочинності біологічною схильністю. У той же час, статус жінки, її роль у різних сферах виробництва та соціальних відносин, як і її фізичні можливості, накладають свого роду обмежувальні рамки на коло та обсяг її діяльності, у тому числі й антигромадського характеру. Саме цим пояснюється перевага жінок-злочинниць в окремих сферах, наприклад, у торгівлі, оскільки й відсоток працюючих у цій галузі чоловіків нижчий, ніж жінок.

Структура злочинності не може бути повністю охарактеризована, без виділення злочинності неповнолітніх. Остання, у свою чергу, може бути поділена на злочинність малолітніх і підліткову. Якщо підліткова (від життя, досвіду) усіма прийнята як злочинність не вище віку неповноліття, то про молодіжну злочинність (молодіжний вік) єдності думок немає. Тут можна сказати лише про те, що такий поділ існує, не вдаючись у спірні питання. Злочинність осіб до 18 років, маючи багато загального зі злочинністю взагалі, характерна своїми особливостями, що й виділяє її в особливий феномен.

У цьому зв'язку, варто підкреслити, що проблема віку злочинців у кримінології - важлива проблема. Вік і соціально, і фізично, й розумово (при осудності, природно) накладає відбиток на поведінку людини, у тому числі злочинну. Вік робить людину й найбільш вразливою для злочинності (скажімо, малолітніх, підлітків або, навпаки, осіб похилого віку). Кримінальне законодавство пов'язує вік і з наслідками злочину (зниження покарання неповнолітнім, зм'якшення покарання особам похилого віку). Структура злочинності не може бути зрозуміла, без виявлення особливостей рецидивної злочинності - теж досить своєрідного й специфічного її зрізу, що робить злочинність ще більш небезпечним для суспільства явищем. У науці розрізняються три поняття рецидивної злочинності: а) законодавче (кримінально-правове); б) кримінологічне; в) пенітенціарне. Перше - це повторне здійснення злочину, після засудження за скоєння злочину за умови, якщо судимість не погашена або не минули строки давності. Друге - сам факт скоєння другого або більше злочинів, незалежно від того, чи був винен засуджений за перший злочин. Третє - повторне перебування злочинця в місцях позбавлення волі. При визначенні правових наслідків для особи, які вчинили другий і більше злочинів, визначальне значення має, звичайно, перший вид рецидиву. У той же час, кримінологічне визначення поняття рецидиву дає більш точну характеристику власних особливостей злочинця, стійкості антигромадських поглядів, навичок, звичок і т. ін. Пенітенціарне визначення найбільш утилітарне, але воно важливе для аналізу роботи виправно-трудових установ.

На практиці ми зустрічаємося зі спрощеним підходом і оцінкою рецидиву: якщо збільшився відсоток рецидивної злочинності в загальній масі злочинів - значить справи погані. При цьому, однак, упускається з виду, що оцінка рівня рецидиву не може бути однозначною, внаслідок складності явища і його місця в структурі злочинності. Уявімо собі, що в якій-небудь області було скоєно 1000 злочинів. Вчинили їх 1000 злочинців. З них рецидивістів було 250 (25%). На наступний рік, у цій самій області скоєно знову 1000 злочинів. Рецидив склав 20%, а через рік, він знизився до 10%. Зрозуміло, що, хоча рецидив зменшився на 15%, на стільки ж зросло число так званих первинних злочинців - із числа тих, хто раніше злочинів не вчиняв. Можливо також, що ті рецидивісти, які вибули з даної області, могли виявити себе десь в іншому місці.

Продовжимо приклад, дещо змінивши вихідні дані. В області було скоєно 1000 злочинів, рецидив становив 25%. На наступний рік, число злочинів збільшилося до 1200, а відсоток рецидивістів залишився той самий. Ще через рік злочинів стало 1500, а рецидив зменшився до 20%. Яка повинна бути оцінка? Знову виявимо обережність, тому що скорочення відсотка рецидиву відбулося на тлі загального збільшення числа злочинів; число ж рецидивістів (в абсолютному вирахуванні) не зменшилося, а збільшилося. Виходить, у цілому, незважаючи на зниження відсотка, справи стали гіршими, ніж були раніше.

Таким чином, можна зробити висновок, що при загальному скороченні кількості злочинів і осіб, їх що вчинили, ріст частини рецидиву не завжди є показником поганої роботи органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, як і не завжди підтверджує погіршення стану злочинності. Ідеальний варіант, що свідчить про справжнє поліпшення справи боротьби зі злочинністю, - це зменшення кількості скоєних злочинів і числа осіб, що їх вчинили, при одночасному зниженні рецидиву (причому краще, якщо не тільки у відсотковому відношенні, але й в абсолютних цифрах). Для того, щоб повною мірою уявляти собі структуру злочинності, необхідно мати дані про стан організованої, професійної та групової злочинності. Якщо вчинення злочинів у групах (або групами) так чи інакше статистикою вловлюються (в останні роки особливо), то з організованою злочинністю справа складніша. Частково організована злочинність перебуває в груповий, але лише частково. Зокрема тому, що вона - явище куди більш складне, ніж групова злочинність. Сьогодні ще ніхто не визначив, що відносити до організованої злочинності. Якщо виходити з того, що є в законі, то лише в статті про бандитизм згадується про організованість. Відповідно тлумачення даного поняття можна знайти в наукових коментарях. Однак це не повною мірою відповідає глибині поняття, тому що бандитизм - найбільш проста форма організованості. Причому організованою може бути звична нам загальнокримінальна злочинність, злочинність посадовців - найбільш складний вид, що йде коріннями в економіку (особливо тіньову), управління, правоохоронну систему, і змішана, коли посадовці використовують загальнокримінальну злочинність (або навпаки). Як би це не було складно (у розумінні виявлення й визначення), однак без виходу на організовану злочинність і визначення її розмаху уявити собі справжню структуру злочинності неможливо.

Для визначення частки професіоналів серед загальної маси осіб, що скоюють злочини, необхідно виходити з того, що в загальнокримінальній злочинності професіоналізм досить чітко спостерігається серед злочинного контингенту, осіб, що вчиняють насильницькі й корисливо-насильницькі злочини.

У нинішніх умовах, необхідно проводити розмежування між організованою та груповою злочинністю, що завжди, за всіх часів являла собою підвищену суспільну небезпеку (у тому числі групова злочинність неповнолітніх). Необхідно враховувати її питому вагу, поширеність, а також власні кількісні і якісні характеристики. Виявлення цих її властивостей дозволить більш глибоко зрозуміти, як і чому з'являються різні форми співучасті в злочинах, яка соціально-психологічна атмосфера існує в злочинних групах (що означає можливість пошуку шляхів до їхнього розкладання та ліквідації).

Структура і характер злочинності не однакові в різних країнах і навіть усередині регіонів, що начебто б відносяться до однієї і тієї ж адміністративно-територіальної одиниці (звідси починається проникнення в так звані територіальні розходження злочинності). Ці розходження визначаються економічними, соціальними, демографічними, національними особливостями. Неоднозначна структура і характер злочинності в містах і сільській місцевості. Досить сказати, що транспортних злочинів у містах значно більше, ніж у сільській місцевості. Кишенькові крадіжки, за перевагою, - теж міський злочин тощо. У той самий час, міста різні: це промислові центри, портові міста, курортні, забуті (провінційні) і т. ін. І скрізь структура та характер злочинності різні. У сільських районах, що примикають до великих міст, злочинність інша, ніж у віддалених від міст поселеннях. Все це має найважливіше практичне значення, тому що визначає напрямки боротьби зі злочинністю.

3. Ознаки злочинності

Поширене серед кримінологів і таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне явище, що самодетермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві в певний період, що характеризуються кількісними та якісними показниками.

На основі цього визначення можна виділити наступні ознаки злочинності, як соціально-правового явища.

1. Згідно з першою соціологічною ознакою злочинність є соціальним явищем, наслідком причин і умов, що мають соціальний характер. Позиція соціального детермінізму у кримінології зумовлює важливі висновки, основний з яких полягає в тому, що неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, що породжують її. Якщо в основі злочинності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство самі по собі не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.

Другою соціологічною ознакою є специфічний спосіб посягання на встановлений у суспільстві соціальний порядок. Він охоплює тільки ті дії, що об'єктивно порушують або можуть порушити домінуючі суспільні зв'язки.

Третя соціологічна ознака розкриває особливості суб'єкта суспільно небезпечного діяння.

Отже, злочинність є наслідком конфліктів у суспільстві, соціальних відносин, взаємовідносин людей.

2. Злочинність має також правову характеристику, оскільки коло злочинів, з яких вона складається, визначається чинним кримінальним законодавством. Тому криміналізація або декриміналізація тих чи інших діянь суттєво впливає на всі показники злочинності.

3. Злочинність виявляється в сукупності злочинних діянь, вчинених на конкретній території за певний період. Зміна хоча б одного з аспектів злочинності неминуче спричиниться до зміни інших її аспектів і відповідно злочинності взагалі.

4. Злочинність як соціальне явище характеризується відносною самостійністю, що виявляється насамперед в її походженні.

5. Стан злочинності залежить від загальних закономірностей розвитку суспільства. Але ця залежність не позбавляє злочинність елементів стихійності та сталості.

6. На відміну від окремого злочину злочинності притаманна самодетермінація, тобто самовідтворення, що особливо характерно для злочинності з боку неповнолітніх і рецидивістів.

7. Відносна масовість злочинності означає, що вона виявляється не в окремих ексцесах, а у множині діянь (сукупності), кількість яких постійно змінюється. Тому одиничні ексцеси не можна вважати злочинністю.

8. Сталість як ознака злочинності полягає в тому, що не можна очікувати різкої зміни структури і стану злочинності через невеликі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі відносні явища не можуть змінюватися дуже швидко. Коливання деяких показників злочинності з великою вірогідністю може свідчити про недоліки в обліку злочинів, ніж про реальні зміни у злочинності.

Список використаної літератури

1. Карпец И.И. Преступность: иллюзии и реальность. - М., 1992.

2. Криминология: Учебник/Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева. - М.: Юрист, 1997. - 512 с.

3. Александров Ю.В., Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. -- К.: МАУП, 2002. -- 295 с.