МІНІСТЕРСТВООСВІТИІНАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙТЕХНІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра СГП

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Цивільне право”

на тему :

„Правова охорона знаків для товарів та послуг в Україні”

Виконала

студентка гр.МП-

Д.Ю. Хрипкова

Красноармійськ

2009

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ЗАХИСТУ ЗНАКІВ ДЛЯ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

1.1 Правовий захист знаків для товарів та послуг

1.2 Законодавство зарубіжних країн щодо захисту знаків для товарів та послуг

1.3 Огляд міжнародних документів захисту товарних знаків

РОЗДІЛ 2. УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА, ЩО ОХОРОНЯЄ ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

2.1 Подолання недоліків захисту знаків для товарів та послуг

2.2 Позитивні моменти міжнародно-правового захисту знаків для товарів та послуг

2.3 Міжнародні документи та їх втілення у законодавстві України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В умовах ринкової економіки товарні знаки виконують багато функцій, спрямованих на певне правове забезпечення ефективності товарного ринку. Вони стали необхідним елементом товарообміну, своєрідним правовим інструментом, який певним способом регулює товарообіг. Уявити собі товарний ринок у сучасних умовах без товарного знака просто неможливо. Це був би хаос, нагромадження товарів, їх знеособлення.

Товарний знак відіграє важливу роль в економіці країни в цілому і в господарській діяльності зокрема. Використання товарних знаків за умов конкуренції дозволяє певним чином виділити товар з маси аналогічних, протиставити його іншим товарам, виокремити ту чи іншу організацію.

Знаки для товарів та послуг -- позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (Закон України «про охорону прав на знаки для товарів та послуг»). Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Метою даної курсової роботи є аналіз належної правової охорони знаків для товарів і послуг в Україні і зарубіжних країнах.

Для досягнення мети даної роботи були поставленні такі проміжні задачі:

1. Вивчити літературу по даній темі.

2. Визначити поняття знаку для товарів та послуг.

3. Дати загальну характеристику захисту знаків для товарів та послуг в Україні.

4. Проаналізувати законодавство зарубіжних країн щодо захисту знаків для товарів та послуг.

5. Розглянути міжнародні документи у сфері захисту товарних знаків.

6. Визначити шляхи вдосконалення законодавства, що охороняє знаки для товарів та послуг в Україні.

За своїм змістом робота розділена на такі частини: у першому розділі дане загальнотеоретичне поняття знаків для товарів та послуг; другий розділ присвячено аналізу захисту знаків для товарів та послуг; в останньому - третьому розділі визначаються позитивні моменти щодо правової охорони знаків для товарів та послуг.

У світі немає країн, де б не застосовувались товарні знаки і де б вони не захищались. Виключне право на використання товарних знаків, як правило, дістають шляхом їх реєстрації, але в деяких країнах це виключне право закріплюється фактом першого використання знака.

РОЗДІЛ 1

АНАЛІЗ ЗАХИСТУ ЗНАКІВ ДЛЯ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

1.1 Правовий захист знаків для товарів та послуг

Захист прав на знаки для товарів і послуг може здійснюватися в адміністративному, змішаному або судовому порядку.

Свідоцтво може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

– невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

– наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

В адміністративному порядку розглядаються спочатку скарги на будь-яке рішення Держпатенту України щодо заявки. Скарга має надійти до Апеляційної ради протягом трьох місяців від дати одержання рішення Держпатенту України чи копій затребуваних матеріалів.

Апеляційна рада зобов'язана розглянути скаргу протягом чотирьох місяців від дати її надходження в межах мотивів, викладених у ній.

Апеляційна рада розглядає також заперечення проти видачі свідоцтва.

Якщо рішення Апеляційної ради не задовольняє будь-яку із сторін, воно може бути оскаржене в судовому порядку.

Спори, що виникають у зв'язку з будь-яким посяганням на права власника свідоцтва, розглядаються безпосередньо судом, арбітражним або третейським судом.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодовувати власникові свідоцтва заподіяні збитки. На вимогу власника свідоцтва з товару, його упаковки має бути знятий незаконно використовуваний знак чи позначення, схоже з ним настільки, що їх можна переплутати, або знищено виготовлення зазначених зображень. Такі самі права має особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

У судовому порядку розглядаються, зокрема, спори про встановлення власника свідоцтва, про укладення та виконання ліцензійних договорів, про порушення майнових прав власника свідоцтва.

Суди розглядають також інші спори,ю пов'язані з охороною прав власника свідоцтва на знак для товарів чи послуг[8].

1.2 Законодавство зарубіжних країн щодо захисту знаків для товарів та послуг

У Німеччині правове положення товарних знаків регулює Закон про товарні знаки в редакції від 2 січня 1986р. Даний закон встановлює два поняття: товарні знаки та знаки обслуговування. У німецькій доктрині також використовується поняття «торгівельна марка». І ці поняття є майже ідентичними.

Правова охорона товарного знаку передбачає його реєстрацію у реєстрі товарних знаків, який веде Патентне відомство у Мюнхені. Параграф 1 Закону про товарні знаки визначає: «…хто у зв'язку зі своєю комерційною діяльністю та в цілях відокремлення своїх товарів з ряду товарів інших виробників має намір використовувати товарний знак, той може подати заявку про реєстрацію цього товарного знака в реєстрі».

У Німеччині процедура реєстрації в Патентному відомстві проходить два етапи, оскільки Патентне відомство має лише провести аналіз об'єктивних умов реєстрації товарних знаків.

Перший етап це перевірка заявки на наявність абсолютних перешкод для реєстрації.

На першому етапі Патентне відомство, крім виконання звичайних формальностей, розглядає питання чи відповідає представлений для реєстрації товарний знак передбаченим Законом умовам для занесення до реєстру. Товарний знак може бути: вербальним, образотворчим, вербально-образотворчим.

Однак реєстрації підлягають тільки обмежені у площі образи, які в силу своєї єдності легко сприймаються та охоплюються єдиним поглядом.

Тривимірні товарні знаки Патентним відомством Федеративною Республікою Німеччина не реєструється.

Якщо Патентне відомство робить висновок про наявність абсолютної перешкоди, то заявка відхиляється. Заявник має право згідно з законодавством оскаржити таке рішення у Федеральному патентному суді. Рішення ж останнього може бути оскаржене у Федеральний Верховний суд.

Другий етап це заперечення через вже існуючі права третіх осіб.

Якщо Патентне відомство приходить до висновку, що представлений товарний знак відповідає вимогам Закону, то воно публікує заявку у своєму «Бюлетені товарних знаків».

З публікації починається другий етап реєстраційної процедури: з цього моменту будь-яка особа протягом трьох місяців може заперечити проти реєстрації даного знаку, якщо вона є власником аналогічної товарної марки. У разі заперечення Патентне відомство приймає рішення про те, чи співпадають відповідні товарні знаки. Якщо так, то заява про реєстрацію відхиляється. Порядок оскарження такий самий, як і зазначений раніше.

Закон не вимагає від власника товарної марки її термінового використання. Власник може бути зацікавлений у тому, щоб не використовувати відповідний товарний знак одразу, або тимчасово зупинити його використання.

Однак правова охорона права на товарний знак, він вже не може оскаржувати реєстрацію заявки на новий схожий знак, якщо новий заявник оспорює право використання.

Хоча Патентне відомство невикористаний товарний знак не може анульований ініціативою, він може бути анульований за заявою третьої особи, якщо знак не використовувався протягом п'яти років. Винятком становить випадок, коли мали місце обставини, через які використання знаку для власника було небажаним.

З моменту реєстрації власник товарного знаку має виключне право маркірувати товари заявленого виду, їх тару відповідним знаком, вводити маркіровані товари у обіг та використовувати даний знак у об'явах, прейскурантах. На основі свого права на використання товарного знаку власник при необхідності має право пред'являти позов про припинення протиправних дій будь-якої особи, яка незаконно використовує ідентичний або схожий знак для однакових товарів. Для протидії піратству потерпілий, окрім відшкодування шкоди, має право вимагати знешкодження предметів з незаконним товарним знаком, які належать порушнику або є його власністю, та обладнання, яке також належать порушнику і використовувалось для протизаконного маркування товарів. Разом з правом на знешкодження потерпілий може вимагати від порушника термінового надання відомостей про походження та шляхи реалізації протизаконно маркірованих товарів.

У франції запроваджено охорону назв місця походження товарів. Законом від 6 травня 1919 р. охорона надається тим товарам, що походять з конкретного регіону, і своїми специфічними якостями зобов'язані місцю свого походження. Ці питання належать до компетенції спеціального відомства - Institute National des Appellations d'Origin. Завданнями якого є проведення експертизи назв місця походження товарів, встановлення взаємозв'язку між природними характеристиками продуктів, що походять з цього географічного місця.

Права на назву місця походження заявник набуває шляхом подання відповідної заявки з описом властивостей продукту. Спеціально створена для кожного випадку комісія розглядає заявку. Експертиза може тривати до 7 років.

Після реєстрації назви місця походження товару власник або власники мають підтверджувати щорічно визначені характеристики та якість продукту, для якого зареєстровано назву місця походження. Немінеральні води назва походження не реєструється.

Стосовно Російської федерації процедура реєстрації назв місця походження товару визначена в межах Закону “Про товарні знаки, знаки для послуг і найменування місця походження товарів”. Вона здійснюється Федеральним інститутом промислової власності. Згідно з Розділом 1 зазначеного Закону, в якості товарних знаків не можуть бути зареєстровані позначення, що вказують на місце виготовлення або місце збуту товарів.

Такі позначення можуть бути включені лише як елемент, що не охороняється, за умови, що вони не займають домінуючого положення в зображення товарного знаку.

У Казахстані дане питання регламентується Законом “Про охорону географічних зазначень” від 26 липня 1999 р. та Цивільним кодексом Казахстану, де право інтелектуальної власності визначене як виключне право, тому і право на географічне визначення визначається як виключне.

1.3 Огляд міжнародних документів у сфері захисту товарних знаків

У першу чергу слід назвати Паризьку конвенцію про охорону промислової власності 1883 р. Ця багатостороння угода визначає ряд важливих передумов для національних норм держав0учасниць у галузі товарних знаків. Конвенція спрямована на подолання перешкод пов'язаних з поширенням правових норм у галузі товарних знаків дійсних лише на території держав, де вони прийняті[2].

Паризька конвенція зобов'язує держав-учасниць визнати національні режими. Це означає, що громадяни будь-якої країни-учасниці Конвенції стосовно законодавства про товарні знаки користуються в інших державах-учасницях Конвенції всіма привілеями, які національні закони надають своїм громадянам, причому незалежно від того, чи знаходиться місце проживання цього громадянина на території тієї держави, в якій він вимагає захисту своєї марки. Крім того, визнання національного режиму необхідне також відносно громадян держав, які не беруть участі у Конвенції, але їх місце проживання або філіал комерційної або торгової фірми знаходиться на території відповідної держави-учасниці Конвенції[2].

Паризька конвенція надає громадянам держав-учасниць право пріоритету: якщо в одній державі-учасниці будь-хто надав правильно оформлену заявку на реєстрацію окремої товарної марки, то у випадку надання ним протягом шести місяців такої ж заявки у іншій державі-учасниці, він може вимагати пріоритету першої заявки. Це означає, що друга заявка у іншій державі отримує дату подачі першої заявки. Зазначене положення перешкодить отримати дійсні права на цей знак третій особі у другій державі протягом строку між реєстрацією заявки спочатку у одній, потім у іншій державі. Крім того, подальше існування марки, яка юридично зареєстрована у одній з держав-учасниць Конвенції, має бути принципово незалежним від долі марок,зареєстрованих у інших державах-учасницях, навіть у країні її походження[2].

Конвенція містить положення про правову охорону загальновизнаних марок. Воно зобов'язує держав-учасниць відмовляти у реєстрації або використанні марок, які можна сплутати з загальновідомою маркою. Це положення поширюється також на випадок, коли у відповідній державі-учасниці відносно цієї загальновідомої марки поки що не надавалася дійсна заявка для реєстрації.

Паризька конвенція також містить деякі мінімальні матеріальні вимоги, які не мають суперечити національним правовим нормам з товарних знаків. Ці вимоги стосуються передачі марок та марок об'єднань. Кожна товарна марка, яка зареєстрована належним чином у країні її походження, має охоронятися в інших країнах-учасницях “так, як вона є”. Відмовити в охороні марки можна лише за наявності відповідних умов[2].

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію товарних знаків.

Мадридська угода 1891 р. має досить важливе практичне значення для застосування правових норм про товарні знаки у міжнародному правовому обігу. Ця угода створює систему міжнародної реєстрації товарних знаків для держав-учасниць. Мадридську угоду Україна прийняла 25 грудня 1991 р. а Протокол до неї - у 2000 р.

Зареєстрований у країні походження відповідний товарний може при посередництві з Всесвітньою організацією інтелектуальної власності пройти одночасно реєстрацію у всіх інших державах-учасницях. У 1989 р. Мадридська угода була модернізована “Мадридським протоколом”.

З 1 січня 1998 р. діє Загальна інструкція до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків і протоколу до неї, яка детально роз'яснює Угоду. (з повним текстом Інструкції можна ознайомитися в журналі ”Інтелектуальна власність”.

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

Даною Угодою від 1957 р. (зі змінами від 28 вересня 1979 р.) визначається міжнародний стандарт для уніфікації класифікації товарів та послуг, знак яких має бути зареєстрований. Таким чином, вона значною мірою сприяє полегшенню міжнародних процедур з надання заявок на реєстрацію товарних знаків.

Україна приєдналася до Угоди у 2000 р.

Проекти гармонізації правових систем у рамках Генеральної угоди з тарифів та торгівлі і Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Дані угоди спрямовані на практичне полегшення міжнародного обігу. Разом з тим, до цього часу не існує обов'язкового у міжнародному плані положення про мінімальні стандарти, перш за все з охороноспроможності знаків, обсягу охорони та її здійснення.

Угода TRIPS містить мінімальні стандарти саме такого виду. Вона є невід'ємною частиною Угоди Всесвітньої організації торгівлі, підписаної в результаті Уругвайського раунду переговорів про багатосторонню торгівлю у рамках Генеральної угоди про тарифи та торгівлю.

У рамках СНД прийняті такі угоди в сфері інтелектуальної власності:

- Угода СНД про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності від 12 березня 1993 р.;

- Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики від 23 грудня 1993 р.;

- Угода про співробітництво щодо припинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності від 6 березня 1998 р.

Керуючись цими документами, було прийнято ще одну вагому Угоду про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень (ратифікована Законом України від 21 вересня 2000 р. із застереженнями) Вона покликана координувати спільні дій щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків і географічних зазначень, а також фактів застосування методів недобросовісної конкуренції.

РОЗДІЛ 2

УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА, ЩО ОХОРОНЯЄ ЗНАКИ ДЛЯ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ УКРАЇНІ

2.1 Подолання недоліків захисту знаків для товарів та послуг

У своєму соціально-економічному розвитку Україна перебуває на етапі становлення ринкової економіки, що у свою чергу зумовлює відкритість товарного ринку і ринку послуг, відтак можливість проникнення товарів і недоброякісних послуг. Захистом від цього можуть бути товарні знаки як позначення, що допомагають споживачеві відрізнити товар одного виробника від однорідного товару іншого виробника. Але, на жаль, чинне законодавство України про товарні знаки має певні недоліки й суперечливі положення, а окремі з них ще не відповідають вимогам Конституції України. Як відомо, Конституція України заклала концептуальні засади законодавства України про інтелектуальну власність, що стосуються і законодавства про товарні знаки. Зокрема, стаття 41 Конституції України гласить, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Товарні знаки, безперечно, є об'єктами промислової власності і результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Згідно з Конституцією кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які ніхто не може використовувати або поширювати без згоди їхніх власників. Держава має забезпечити захист інтелектуальної власності, моральних та матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Важливим джерелом законодавства України про товарні знаки є також міжнародні угоди.

Прийняття Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, як і прийняття інших законів про інтелектуальну власність, є визначною подією у законотворчій діяльності нашої держави. Прийняття Закону про товарні знаки створило міцний правовий фундамент для подальшого розвитку законодавства про товарні знаки, яке перебуває у стадії свого становлення.

Товарних знаків тою чи іншою мірою стосуються й інші Закони України, зокрема Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. 164); “Про мови в Українській РСР” (ст. 36); “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” (ст. 7); “Про захист від недобросовісної конкуренції” (ст. 4); “Про зовнішньоекономічну діяльність” (ст. 31) та інші нормативні акти.

Варто підкреслити й те, що Закон про товарні знаки відповідає основним вимогам Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності.

До розвитку Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" було прийнято низку підзаконних актів, що стосуються товарних знаків. Серед них передусім варто назвати Положення про Міжвідомчу комісію щодо погодження питання правової охорони знаків для товарів і послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 20 жовтня 1995 р. Наказом Голови Міжвідомчої комісії від 16 січня 1996 р. було затверджено Правила розгляду клопотань Міжвідомчою комісією щодо погодження питання правової охорони знаків і послуг . Наказом Державного патентного відомства України від 28 лютого 1995 р. були затверджені Правила складання та подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг . Наказом того ж Державного патентного відомства України була схвалена Інструкція про розгляд та реєстрацію договору про передачу права власності на знак для товарів і послуг та ліцензійного договору на використання знака для товарів і послуг . Наказом Державного патентного відомства України від 5 грудня 1995 р. затверджено Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та порядок видачі свідоцтв. Тим же Державним патентним відомством України 9 листопада 1995 р. була затверджена Інструкція про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на знак для товарів і послуг, що занесені до Державного реєстру свідоцтв країни на знаки для товарів і послуг та низка інших відомчих актів.

Відмінною рисою Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", що істотно відрізняє його від законодавства про товарні знаки колишнього СРСР, є визнання за знаком його основної відрізняльної функції. Положення про товарні знаки колишнього СРСР мало більше символічний характер. Позначення за цим Положенням виглядали як загальновживані символи, а не товарні знаки. Цей висновок можна підтвердити цілою низкою конкретних прикладів. Цукерки "Кара-Кум", "Мішка-клишоногий" вироблялися і позначалися всіма кондитерськими фабриками Радянського Союзу. Те ж можна сказати й про інші вироби . Товарний знак як позначення реєструвався не на ім'я підприємства чи навіть виробничого об'єднання, а, як правило, на ім'я зовнішньоторговельних об'єднань. Вони поставляли продукцію на зовнішній ринок, позначену товарним знаком, що був спільним для багатьох підприємств і які виробляли продукцію, безперечно, різної якості.

Основна ж позитивна риса нового Закону України про товарні знаки саме і полягає в тому, що товарний знак почав виконувати функцію, для здійснення якої він призначається.

У пункті 3 статті 5 Закону зазначається, що право власності на знак засвідчує свідоцтво. Відповідно до цього власник знака має право ним володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд . Визнання права власності на знак не виключає його винятковості, властивої будь-яким виключним правам, до яких відноситься і право власності. Визнання права власності на товарний знак є однією з найпозитивніших рис зазначеного Закону.

Відповідно до Паризької угоди про охорону промислової власності Закон України про товарні знаки містить досить довгий перелік позначень, які не можуть бути зареєстровані в якості товарного знака. Цей перелік має велике значення, оскільки він фактично визначений міжнародною угодою, до якої приєдналася Україна . Проте, на нашу думку, зазначений перелік доцільно було б за певними ознаками по-групувати.

Згідно із Законом не можуть бути зареєстровані в якості товарного знака позначення, що суперечать суспільним інтересам та принципам моралі і гуманності (ст. 5 п. 1 Закону про товарні знаки). Це також норма загальновизнана у світі. Державне патентне відомство України відмовляє у визнанні товарним знаком зображень, які порушують етичні норми України.

Закон України про товарні знаки досить чітко визначає межі його чинності. Проте, слід мати на увазі, що межі правової охорони знака для товарів і послуг визначаються й іншими законами України. Певні обмеження користування товарними знаками містяться в Законах України "Про захист прав споживачів" , "Про мови в Українській РСР" "Про рекламу" , "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" , Постанові Верховної Ради України "Про державний герб України" та деяких інших.

Закон містить визначення поняття товарного знака: "Знак - позначення, за яким товар і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб" (ст. 1 Закону). На нашу думку, це визначення вигідно відрізняється від наведених раніше визначень товарного знака. Воно чітке, лаконічне, змістовне і зрозуміле.

Все ж, гадаємо, в законі можна було б вказати ознаки, яким має відповідати товарний знак. Такі пропозиції уже висловлювалися . Воднораз визначення в законі певних вимог чи ознак до товарного знака викликає певний сумнів, оскільки такі ознаки, безперечно, істотно звузили б поняття знака для товарів і послуг.

Закон не передбачає можливості переходу права власності на знак для товарів і послуг у спадщину. В цьому вбачається його окремий недолік. І все ж можливість успадкувати право на товарний знак є, але це залежить від того, як тлумачити закон. У статті 16 пункту 4 надається право власникові свідоцтва передавати на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, що стає правонаступником власника свідоцтва.

Якщо можна передати право власності на знак за договором, то, ми вважаємо, це право можна передати і за заповітом. У свою чергу, можливість заповідання права власності на товарний знак не виключає його переходу у спадщину і за законом. Такий висновок підтверджується і п. 2 цієї ж ст. 16, який надає власникові свідоцтва виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд. Отже, власник свідоцтва може ним розпорядитися шляхом складання заповіту. Перехід права власності на знак у спадщину за законом є також своєрідною формою розпорядження ним, адже власник не склав заповіту - це його воля, тобто умовне розпорядження.

Закон України про товарні знаки не містить також норм про передачу права власності державі і про долю товарного знака, строк правової охорони на який минув. Стосовно першого питання відповідь міститься у міркуванні, наведеному вище. Відтак можна передати право власності на товарний знак будь-якій особі за договором, то за цим же договором його можна передати і державі.

Стосовно другого питання, то крім випадків, передбачених статтями 18 і 22 Закону, після закінчення строку його правової охорони, цей знак може бути зареєстрований на своє ім'я будь-якою особою.

Позитивним у Законі про товарні знаки є також і те, що він досить чітко визначає права і обов'язки власника товарного знака. Особливо важливою, на нашу думку, є норма згідно з якою, на відміну від інших законів про промислову власність, власник товарного знака має право користуватися і розпоряджатися ним на свій розсуд (ст. 16 п. 2 Закону).

Крім того, Закон України про товарні знаки містить певні суперечливі положення, прогалини, неузгодженості, які дедалі більше виявляються у процесі його застосування. Але не ці окремі недоліки визначають його обличчя. Закон України про товарні знаки відповідає ринковим вимогам, міжнародним стандартам і внутрішнім потребам, працює в інтересах України, її виробників та інших підприємців, покупців і споживачів. Він надає належну правову охорону товарним знакам України за її межами. Розвиток ринкових відносин в Україні на сучасному етапі показав, що непоодинокими стають товари і послуги, що виробляються і надаються в Україні, за своїми якісними характеристиками істотно перевищують якість товарів і послуг іноземних виробників. За таких умов ще більше зростає роль і значення товарних знаків, якими позначаються товари і послуги, що виробляються на території України її виробниками[1].

Сьогодні багато розмов точиться з приводу захисту вітчизняного виробника, які мають під собою ґрунт. Одним із способів захисту вітчизняного виробника є популяризація і надійна охорона товарних знаків, зареєстрованих на ім'я українських виробників.

2.2 Позитивні моменти міжнародно-правового захисту знаків для товарів та послуг

Знак для товарів і послуг сьогодні розглядається світовою спільнотою як невід'ємний елемент ринкових відносин, важливий фактор підвищення конкурентоспроможності продукції, захисту від недобросовісної конкуренції. Виконуючи функцію індивідуалізації товарів і послуг суб'єктів підприємницької діяльності, гарантуючи якість цих товарів і послуг, товарний знак стає дедалі важливішим важелем в умовах активізації торгівлі та глобалізації міжнародного торгівельного простору.

В усіх країнах світу політика держави у сфері інтелектуальної власності знаходить своє визначення в законодавчому врегулюванні відносин, що виникають у цій сфері. Це стосується всіх об'єктів інтелектуальної власності, в тому числі знаків для товарів і послуг. З 1994 р. в нашій державі діє Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, в якому викладені правові засади щодо охорони прав на товарний знак. Норми щодо набуття, здійснення та захисту прав на знаки для товарів і послуг містяться також у цивільному, кримінальному, адміністративному, митному законодавстві, законах України “Про власність”, “Про захист від недобросовісної конкуренції” та деяких інших нормативно-правових актах.

Особливо актуальним нині є законодавче вирішення проблеми ефективного захисту прав на знаки для товарів і послуг. Сьогодні в Україні порушення прав інтелектуальної власності набуло значних обсягів. Особливо непокоїть стан справ у торгівлі продукцією з фальсифікованими знаками.

Всім відомо, що масштабне порушення авторського права та суміжних прав американських правовласників призвело до запровадження жорстких торгівельних санкцій з боку Уряду США, внаслідок чого Україна втратила значні кошти. У короткий строк нашій державі вдалось вжити ефективних заходів щодо боротьби з піратством. Цього було досягнуто шляхом створення відповідної нормативно-правової бази.

Верховною Радою України прийнято новий Цивільний кодекс України, який містить окрему книгу IV “Право інтелектуальної власності”. У дванадцяти статтях Книги визначено правові засади щодо охорони прав на знаки для товарів і послуг у відповідності з міжнародними нормами.

З метою запровадження визнаних світовою спільнотою норм і стандартів, спрямованих на захист прав інтелектуальної власності, зокрема норм Угоди TRIPS та Директив Ради ЄС, Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України розроблено законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань інтелектуальної власності”, який 28.11.02 р. прийнято Верховною Радою України у першому читанні.

Прийнятий у першому читанні законопроект передбачає внесення змін до Цивільного процесуального, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України, а також до шести спеціальних Законів України у сфері інтелектуальної власності, включаючи Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”. Зазначений законопроект має також на меті удосконалити процедуру сплати зборів. Коротко про зміни, які передбачено внести у законодавство України відносно охорони прав на знаки для товарів і послуг згідно із нормами законопроекту, прийнятому у першому читанні.

Коло проблемних питань, пов'язаних із знаками для товарів і послуг, актуальність яких нині не викликає сумніву, дуже широке. Одне з них стосується правової охорони добре відомих знаків і попередження їх реєстрації третіми особами.

Можливість надання в Україні правової охорони добре відомим знакам існує давно. Вона базується на участі України в Паризькій конвенції про охорону промислової власності та на положеннях законодавства, які встановлюють верховенство міжнародних договорів у випадку невідповідності їм положень національного законодавства.

Але, на жаль, реалізувати це на практиці не було можливості, оскільки в Україні не визначений компетентний орган, який би міг приймати рішення щодо визнання знаків для товарів і послуг добре відомими та не визначені критерії, за якими знак для товарів і послуг міг би бути визнаним добре відомим.

Тому, залишаючись невирішеною в рамках національного законодавства, ця проблема може ускладнити приєднання України до Світової організації торгівлі, оскільки Угода TRIPS вимагає охорони добре відомих знаків на території держави, яка має намір приєднатись до СОТ.

Запропоновані до Кримінального кодексу України зміни пов'язані із посиленням відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, зокрема щодо посилення відповідальності за незаконне використання знака для товарів і послуг.

В законопроект увійшли положення, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності відповідно до Статті 42-50 Угоди TRIPS. Введено норми, що дають можливість вжити заходів щодо забезпечення доказів або позову у справах про порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності, зокрема на знаки для товарів і послуг, так звані тимчасовізаходи щодо негайного припинення правопорушень.

Значні зміни як структурні, так і по суті, стосуються статті 6 Закону “Підстави у відмові в наданні правової охорони”. Чітко визначені підстави для відмови в реєстрації знака для товарів і послуг.

Знайшло своє відображення і положення згаданої Директиви ЄС щодо реєстрації як знака позначення, схожого із знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я інших осіб, знаками інших осіб, які охороняються на підставі міжнародних договорів України щодо однорідних товарів і послуг, та добре відомими знаками.

2.3 Міжнародні документи та їх втілення у законодавстві України

Удосконалення і розвиток національного законодавства у сфері інтелектуальної власності - процес постійний, і в кожній країні він має відображати ті перетворення, які відбуваються в суспільстві, реагувати на зміни в економічному стані держави і її зовнішньої політики. В той же час національне законодавство повинно бути гармонізоване з нормами і правилами, прийнятими у світовому співтоваристві.

В Україні активно удосконалюється нормативно-правова база в сфері інтелектуальної власності з урахуванням міжнародних стандартів, насамперед встановлених Угодою Світової Організації Торгівлі про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) і директивами Ради ЄС.

Проголошений Україною курс на інтеграцію до ЄС і вступ до СОТ потребує забезпечення захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності на рівні, якій існує в державах ЄС і державах-учасницях СОТ.

У більшості країн законодавство про товарні знаки і конкурентну діяльність передбачає посилену правову охорону відомих і, зокрема, загальновідомих знаків. Режим посиленої правової охорони загальновідомих знаків базується на нормах міжнародного і національного законодавства. В першу чергу мається на увазі Паризька конвенція з охорони промислової власності, в яку поняття “загальновідомого знаку” було введено у 1925 р. на Гаагській конференції: стаття 6 bis проголошує правову охорону загальновідомих знаків. Відповідно до цієї норми, реєстрація товарного знаку може бути відхилена чи визнана недійсною, чи, за умови наявності необхідних правових підстав, використання такого товарного знаку може бути заборонене.

При вирішенні питання щодо розрізняльної здатності знаку має місце зіткнення двох норм: ст. 6 quinquies Паризької конвенції з охорони промислової власності (далі “Паризька конвенція”) і ст. 6 закону “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”. Колізія полягає у наступному: Паризька конвенція встановлює, що товарний знак, належним чином зареєстрований в країні походження, може бути заявлений і повинен охоронятися в будь-якій країні-учасниці таким, яким він є, - принцип “telle quelle”. В той же час, як зазначалося вище, ст. 6 закону “Про охорону прав на знак для товарів і послуг” передбачає можливість відмови у реєстрації знаку, який, відповідно до рішення експертів, не має розрізняльної здатності. Ст. 3 зазначеного закону встановлює, що у разі, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Таким чином, згідно зі ст. 6 quinquies Паризької конвенції і ст. 3 закону “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, питання розрізняльної здатності може вирішуватися експертами Департаменту з інтелектуальної власності тільки щодо нових позначень, не зареєстрованих в країнах-учасницях Паризької конвенції. Стосовно ж знаків, зареєстрованих в інших країнах Паризького Союзу, або не зареєстрованих знаків, які набули розрізняльну здатність в результаті їх використання, як наприклад, загальновідомі знаки, то зазначена процедура використовуватися не повинна.

З викладеного вище постає ще одне питання: чи застосовується принцип “telle quelle” до знаків обслуговування, адже у ст. 6 quinquies Паризької конвенції йдеться лише про товарні знаки? Г. Боденхаузен висловлює наступну позицію з цього питання: оскільки Лісабонська конференція, яка ввела знак обслуговування, як об'єкт охорони промислової власності, не прирівняла правовий режим товарних знаків і знаків обслуговування, то принцип “telle quelle” застосовується лише до товарних знаків [3].

Щодо застосування цього принципу згідно із вітчизняним законодавством, автор дотримується іншої позиції. Оскільки вітчизняним законом “Про охорону прав на знак для товарів і послуг” товарний знак і знак обслуговування охоплюються єдиним поняттям - знак для товарів і послуг, видається, що принцип “telle quelle” на території України повинен застосовуватися і до товарних знаків, і до знаків обслуговування, які отримали правову охорону в країнах-учасницях Паризької конвенції. Розширене тлумачення ст. 6 quinquies Паризької конвенції не суперечить вітчизняному законодавству, адже воно розширює межі правової охорони знаків для товарів і послуг на території України.

Відсутність розрізняльної здатності може визнаватися підставою для відмови в наданні правової охорони при експертизі позначень, які вперше заявляються до реєстрації на території України і не є зареєстрованими як знаки в інших країнах - учасницях Паризької конвенції[2].

Під розрізняльною здатністю позначення українські експерти розуміють його можливість бути індивідуалізованим завдяки специфічним властивостям своїх елементів. Для визначення наявності такої індивідуальності в Україні використовується “негативний” тест, рекомендований експертами ВОІВ.

Значно розширила та поглибила правовий захист об'єктів інтелектуальної власності створена у 1893 р. міжнародна організація «Об'єднані Міжнародні бюро з охорони інтелектуальної власності», яка стала провісником сьогоднішньої Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Виконання визначених у документах ВОІВ програмних завдань передбачає:

- гармонізацію національних законів і процедур у галузі інтелектуальної власності;

- обмін інформацією у галузі інтелектуальної власності;

- сприяння врегулюванню спорів у галузі інтелектуальної власності;

- надання міжнародним заявникам послуг з отриманням прав на промислову власність.

Розв'язуючи проблему правового захисту інтелектуальної власності, ВОІВ пішла шляхом удосконалення національних законодавств. Буловирішено підготувати серію законодавчих положень, які можна було спочатку залучити до законодавства окремих країн, а пізніше - до міжнародний угод.

Однією з перших у Європі Закон про товарні знаки прийняла Фінляндія у 1964 р. Аналогічні закони було прийнято також в інших країнах, зокрема: у Франції - у 1991 р.; у Великобританії, Норвегії, країнах Балтії - у 1994 р.; в Австрії - у 1995 р.

Курс на розвиток ринкових відносин в Україні зумовив те, що у 1991 р. вона стала учасницею основних Міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності (Паризької конвенції про охорону промислової власності та Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків).

У 1993 р. в Україні були прийняті закони “Про охорону правна знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”тощо. Також в цьому ж році в Києві Урядом України були підписані «Угода між Урядом України й Урядом Російської Федерації про співробітництво в сфері охорони промислової власності» і «Угода між Урядом України й Урядом Республіки Беларусь про співробітництво в сфері охорони промислової власності».

Положення даних міжнародних договорів надають громадянам і суб'єктам підприємницької діяльності України такого ж права, зокрема, що стосуються охорони товарних знаків на території Російської Федерації і Республіки Беларусь, як і резидентам цих країн. Національний режим поширюється як на мову подачі документів, так і на розмір оплати офіційних зборів, мит і тарифів. Таким чином, заявки, подані з України в Роспатент і Белпатент, складаються російською мовою й оплачуються в тім же розмірі, як якби вони були подані громадянами цих країн. Економічний ріст в Україні і Росії не сповільнив відбитися на динаміку збільшення взаємних реєстрацій.

Отже, дані договори дуже важливі для українських підприємців, оскільки забезпечують для них національний режим надання правової охорони, зокрема, на товарні знаки.

Слід зазначити, що міжнародна система реєстрації товарних знаків продовжує розвиватися і надає нові можливості, зокрема, українським підприємцям.

Прагнення України вступити до Світової організації торгівлі та інтегруватися в Європейське економічне співтовариство зумовили підписання Угоди про партнерство та співробітництво з ЄЕС та його державами-членами. Ця Угода набула чинності з березня 1998 р. У 2002 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про приєднання до Протоколу щодо Мадридської угоди про міжнародну класифікацію знаків та Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації знаків” та Указом Президента України затверджено стратегію економічного та соціального розвитку України «,Шляхом європейської інтеграції» на 2004 - 2015 роки». Крім того, Україна стала учасником п'ятнадцяти із двадцяти шести універсальних міжнародних конвенцій та договорів у сфері інтелектуальної власності.

По-перше, у випадку якщо заявка на знак ЄС буде відхилена, заявники усе рівно будуть мати можливість спробувати одержати національні реєстрації за допомогою усе тієї ж Мадридської системи.

По-друге, якщо заявник буде подавати заявку на реєстрацію торговельної марки в ЄС через Мадридську систему, а не через OHIM, як зараз, те зможе заощадити 200 євро на заявочному миті.

Безумовно, ці прийдешні зміни приведуть до того, що Мадридський протокол стане набагато більш привабливий для заявників, у тому числі, заявників з України.

Норми міжнародних договорів, до яких приєдналась Україна, вже стали частиною національного законодавства. Проте коло проблемних питань, пов'язаних з об'єктами інтелектуальної власності, стосуються, в першу чергу, ефективного захисту прав на знаки, що індивідуалізують товари та послуги.

Новий Цивільний кодекс України та Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22.05.2003 р. покликані розв'язати цю проблему. Зокрема, книга IV Цивільного кодексу України присвячена проблемам правового регулювання у сфері інтелектуальної власності, а шостий розділ зазначеного Закону містить зміни до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”, адекватні економічному розвитку нашої країни та спрямовані на подальшу гармонізацію українського законодавства з найважливішими міжнародними угодами.

ВИСНОВКИ

Знак для товарів і послуг сьогодні розглядається світовою спільнотою як невід'ємний елемент ринкових відносин, важливий фактор підвищення конкурентоспроможності продукції, захисту від недобросовісної конкуренції. Виконуючи функцію індивідуалізації товарів і послуг суб'єктів підприємницької діяльності, гарантуючи якість цих товарів і послуг, товарний знак стає дедалі важливішим важелем в умовах активізації торгівлі та глобалізації міжнародного торгівельного простору.

В усіх країнах світу політика держави у сфері інтелектуальної власності знаходить своє визначення в законодавчому врегулюванні відносин, що виникають у цій сфері. Це стосується всіх об'єктів інтелектуальної власності, в тому числі знаків для товарів і послуг. З 1994 р. в нашій державі діє Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, в якому викладені правові засади щодо охорони прав на товарний знак. Норми щодо набуття, здійснення та захисту прав на знаки для товарів і послуг містяться також у цивільному, кримінальному, адміністративному, митному законодавстві, законах України “Про власність”, “Про захист від недобросовісної конкуренції” та деяких інших нормативно-правових актах.

Частиною національного законодавства є також норми міжнародних договорів, до яких приєдналась Україна, зокрема Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.

Прагнення України вступити до Світової організації торгівлі та інтегруватись у Європейське Співтовариство зобов'язує до виконання досить жорстких вимог щодо охорони прав на знаки, визначених в Угоді з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності ("Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights" - "TRIPS") та директивах Ради ЄС. Прагнення удосконалити норми національного законодавства пов'язане також із необхідністю врахувати на законодавчому рівні інтереси як власників прав на знаки, так і третіх осіб, задіяних на внутрішньому і зовнішньому ринках товарів і послуг. Подальше удосконалення національного законодавства України здійснюється з урахуванням вимог цього важливого міжнародного нормативного акта.

Особливо актуальним нині є законодавче вирішення проблеми ефективного захисту прав на знаки для товарів і послуг.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” у редакції від 22.05.2003 р. - № 850-15.

2. Баденхаузен Г. Коментар до Паризької конвенції з охорони промислової власності/ Упорядник Г.О. Андрощук. - К., 1999. - 254 с.

3. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності. - К., 2006. - 278 с.

4. Кашинцева О. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні. Автореферат дисертації на здобуття ступеня к. ю. н. - Київ, 2000. - 16 с.

5. Кожарська І. Охорона знаків для товарів та послуг в Європейському співтоваристві // Інтелектуальна власність. - №6, - 2002. - С. 6-11.

6. Мироненко Н., Карпенко О. Товарні знаки: практика правової охорони // Інтелектуальна власність. - 1999. - № 3 - 4. - С. 19 - 27.

7. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. - К.: Атака, 2003. - 416 с.

8. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 480 с.

9. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. - 544 с.

10. http://zakon.rada.gov.ua

11. www.lawbook.org.ua