Характеристика множинних злочинів у кримінальному праві

Міністерство науки та освіти України

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Кафедра кримінального права

Реферат

Тема: «Характеристика множинних злочинів у кримінальному праві»

Виконав:

студент ДФО 2-го курсу

Сафін Н.А.

Викладач:

Бугаєв В.А.

Симферополь 2010 г.



Зміст

Вступ

Глава 1. Поняття множинності та одиничного злочину

Глава 2. Прояви множинності злочинів

2.1 Повторність злочинів

2.2 Сукупність злочинів

2.3 Рецидив злочинів

Глава 3. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів

Заключення

Список літератури



Вступ

Кримінальному праву відомі випадки вчинення злочинів кількома особами за домовленністю та без неї у формі злочинної організації, організованної групи та групою осіб в так званій простій формі. Такі злочини є небезпечні, завдають більшої шкоди, легше виконуються.

На відміну від співучасті трапляються випадки, коли одна й та ж особа вчиняє більше двох злочинів, які передбачені окремими номами Особливої частини Кримінального кодексу, але якщо нема перешкод для притягнення до відповідальності, не пройшли строки кримінальної давності, та не знята або не погашена судимість за осудження раніше вчиненного злочину. За таких умов встають питання перед судово-слідчими органами відмежування одиничних злочинів від їх множинності, правильної кваліфікації, признчення законної та справедливої міри та виду покарання. Всі ці та інші питання охоплюються питаннями множинності злочинів. Цей інститут не є досить розвиненим особливо в нвшій країні, але багато є научних робіт таких авторів як Красіков Ю.А., Зелинський А.Ф., Малков В.П., Панько К.А., Кудрявцев В.Н., Галіакбаров Р.Р., Дагель П.С., Катаров Т.М., Яковлев А.М. та інші.

Поняття множинність взагалі не вживається в КК України, але предбачені її форми повторність( ст.32 КК України), сукупність( ст.33 КК) та рецидив злочину( ст. 34 КК України).

Практика свідчить, що ще бгато є питань, які не виришені на законодавчому рівні.



Глава 1. Поняття множинності та одиничного злочину

На практиці в багатьох випадках особа (або декілька осіб) вчиняє не один, а два і більше злочинів. Така ситуація свідчить про підвищену небезпеку як самої злочинної діяльності, так і особи, яка цю діяльність здійснила. Водночас це викликає необхідність розкрити закріплені в законі правила кваліфікації вчинених діянь, правила призначення покарання за їх вчинення та звільнення від покарання.

У Загальній частині КК України є розділ VII “Повторність, сукупність та рецидив злочинів”. Всі ці види неодноразового вчинення злочинів в теорії звуться множинністю злочинів.

Отже, множинність злочинів означає, що особою вчинено два чи більше передбачених КК діяння, кожне з яких має ознаки самостійного складу злочину і які разом створюють повторність, сукупність або рецидив злочинів.

Множинність злочинів складається з одиничних злочинів і ці явища необхідно відрізняти одне від одного для забезпечення правильної кваліфікації вчиненого й призначення за нього справедливого покарання, що на практиці далеко не завжди є простою справою.

Одиничний злочин, тобто єдине, самостійне, передбачене КК діяння, може бути простим і ускладненим. Ці терміни є робочими й не пов'язані ні з чим, окрім структури об'єктивної сторони складу злочину.

Простий злочин передбачає одне суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність) і один наслідок, або одне діяння і кілька суспільно небезпечних наслідків, які настають безпосередньо в результаті вчинення діяння (злочини з матеріальним складом), або тільки одне діяння (злочини з формальним складом).

Простим злочином з одним наслідком є, скажімо, вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), із декількома наслідками -- порушення законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271 КК), діяння без наслідків -- незаконне публічне вживання наркотичних засобів (ч. 1 ст. 316 КК).

Ускладнений злочин характеризується особливостями структури об'єктивної сторони його складу. Він має декілька різновидів.

1) Продовжуваний злочин. Він характеризується вчиненнямсуб'єктом злочину декількох тотожних за своєю суттю діянь,спрямованих на досягнення загальної мети, тобто таких, які охоплюються єдиним умислом і складають у сукупності один одиничний злочин. Продовжуваний злочин вчиняється не відразу, апевними “порціями”.

У своїх постановах Пленум Верховного Суду України окреслює сутність окремих видів продовжуваних злочинів:

“Одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі дії за ознакою повторності не можна” (ч. 4 п. 15 постанови ? 5 від 26 квітня 2002 р. “Про судову практику у справах про хабарництво”).

Початком продовжуваного злочину треба вважати вчинення першого з числа декількох тотожних діянь; закінченням -- момент вчинення останнього із задуманих злочинних діянь, тобто досягнення мети, до якої прагнув винний. Продовжуваний злочин вважається закінченим з моменту доведення суб'єктом свого злочинного наміру до кінця.

2) Триваючий злочин -- це злочин, який визначається вчиненням особою суспільно небезпечного діяння, пов'язаного з подальшим невиконанням протягом певного часу покладених на неїобов'язків, які вона повинна виконувати під загрозою кримінальної відповідальності. Триваючий злочин характеризуєтьсябезперервним здійсненням протягом визначеного часу певного злочинного посягання, коли його об'єктивна сторона “розтягнута” у часі (наприклад, незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів -- статті 307 та 309 КК), або виражається одноактною дією чи актом бездіяльності й подальшим безперервним злочинним станом винної особи (наприклад, втеча з місця позбавлення волі або з-під варти -- ст. 393 КК чи дезертирство, вчинене шляхом нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, із відрядження, відпустки або лікувального закладу з метою ухилитися від військової служби -- ст. 408 КК).

Триваючий злочин вважається закінченим із припиненням злочинного посягання (наприклад, наркотичні засоби були викрадені в особи, яка їх зберігала, або згоріли під час пожежі) або припиненням злочинного стану завдяки суб'єктивним (явка з повинною, відновлення сплати аліментів на утримання дітей тощо) або об'єктивним моментам (затримання дезертира правоохоронними органами, виключенням кримінальної відповідальності за вчинюване діяння, досягненням певного віку особою, що ухилялася від призову на строкову військову службу тощо).

Встановлення того, що злочин є триваючим, забезпечує його правильну кваліфікацію, а також обумовлює можливість чи неможливість застосувати до особи амністію, інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) тощо.

Наприклад, у ст. 4 Закону України від 1 жовтня 1996 р. “Про застосування амністії в Україні” зазначається, що чинність закону про амністію не поширюється на триваючі та продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

3) Злочини з альтернативними діяннями (діями чи бездіяльністю). Сутність таких злочинів полягає в тому, що в диспозиціях, які їх визначають, подано перелік двох або більше діянь і вчинення хоча б одного з них створює закінчений склад злочину. Скажімо, фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона (ст. 205 КК). Для наявності закінченого складу злочину достатньо створити або придбати суб'єкт підприємницької діяльності із зазначеною метою, хоча можливе вчинення й обох діянь (створення й придбання).

4) Складений злочин -- це такий злочин, який складаєтьсяз двох або більше дій, кожна з яких, якщо взяти її окремо, становить самостійний злочин, однак у зв'язку з органічною єдністюй підвищеною небезпекою внаслідок їх поєднання, вони сформульовані в законі як одиничний злочин, передбачений однієюстаттею (частиною статті КК). Така конструкція злочину робитьйого двооб'єктним.

Скажімо, розбій -- це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (ст. 187 КК). Тут у наявності фактично два злочинних діяння -- відкрите викрадення (замах на викрадення) майна (об'єкт -- власність) і застосування (або погроза застосування) насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу (об'єкт -- здоров'я особи).

Аналогічно вирішує закон питання щодо хуліганства, пов'язаного з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку (ч. 3 ст. 296 КК). Тут у наявності хуліганство (відповідна частина ст. 296 КК) та опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку (відповідна частина ст. 342 КК). Але в силу частого поєднання цих проявів на практиці й підвищеної небезпеки такого поєднання законодавець вважає його одиничним злочином -- кваліфікованим хуліганством.

5)Злочин, що має додатковий тяжкий наслідок. Ці злочинимають два наслідки, які настають послідовно, один за одним врезультаті вчиненого діяння.

Перший наслідок -- основний. В ланцюжку: діяння -- перший наслідок -- другий наслідок -- він є проміжним. Другий є додатковим (похідним). Ці злочини характеризуються наявністю змішаної форми вини. Психічне ставлення винного до першого наслідку здебільшого характеризується прямим умислом, до другого -- необережністю.

Наприклад, незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК). Щодо основного наслідку -- вигнання плоду -- наявний умисел, щодо додаткового (одного з них) -- тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої -- наявна необережність. Отже, маємо два суспільно небезпечних наслідки, але оскільки вони створюють зазначений ланцюжок -- це одиничний злочин із додатковим тяжким наслідком.

Визначення видів одиничних злочинів, їх засвоєння дають можливість чітко, на підставі закону відмежовувати їх від проявів множинності злочинів (повторності, сукупності тощо).



Глава 2. Прояви множинності злочинів

2.1 Повторність злочинів

Згідно з ч. 1 ст. 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Із цього загального положення закон робить виняток, вказуючи у ч. 3 ст. 32 КК, що вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторними лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК.

У статтях Особливої частини КК повторність у багатьох випадках фігурує як кваліфікуюча ознака. Скажімо, умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше скоїла умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116-118 КК (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК), виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів, вчинене повторно (ч. 2 ст. 224 КК), одержання хабара повторно (ч. 2 ст. 368 КК) тощо.

Отже, у цих і всіх аналогічних випадках, у законі йдеться про вчинення повторно (що означає вчинення вдруге, втретє і більше разів) такого ж самого, ідентичного за своєю кваліфікацією злочину. Такий вид повторності зветься повторністю тотожних злочинів.

Але в ряді випадків, виходячи з того, що певні злочини, які кваліфікуються за різними статтями, мають однаковий або близький об'єкт або переслідують досягнення однакової або близької за своєю суттю мети, закон встановлює наявність повторності й у разі послідовного вчинення злочинів, які характеризуються збігом вище вказаних ознак, хоч і кваліфікуються за різними статтями КК.

Такий вид повторності зветься повторністю однорідних злочинів. Вказівка на наявність такої повторності повинна бути або в примітці до відповідної статті, або в самій її диспозиції.

Скажімо, у ч. 2 ст. 185 КК (крадіжка) передбачена відповідальність за крадіжку, вчинену повторно. Примітка 1 до цієї статті визначає, що повторною буде визнаватись крадіжка, яка вчинена не тільки після попередньої крадіжки, але й після деяких інших однорідних злочинів: грабіж, розбій, шахрайство тощо.

Кваліфікованим буде незаконне публічне вживання наркотиків (ч. 2 ст. 316 КК), вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 310, 314, 315, 317, 318 КК (це злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів).

Повторність наявна як у випадках, коли обидва або більше злочинів, що створюють повторність, є закінченими, так і у випадках, коли обидва є незакінченими (готування чи замах), або коли один є закінченим, а інший -- ні.

Повторність також наявна, коли особа в однакових злочинах, що послідовно вчиняються, виступає в різних ролях співучасників: виконавець, організатор, підбурювач, пособник.

Кажучи про повторність злочинів, закон (ст. 32 КК) не поєднує її з наявністю судимості за попередньо вчинений злочин. Отже, повторність буде і при відсутності судимості (скажімо, особа вчинила один злочин, а через день, тиждень, місяць, рік тощо вчинила другий) і за її наявності (особа, маючи судимість, вчиняє другий злочин, що дає підстави оцінити його як повторний).

Повторність без попередньої судимості зветься в теорії фактичною, повторність, пов'язана із судимістю -- рецидивною.

Згідно з ч. 4 ст. 32 КК повторність (як тотожних, так і однорідних злочинів) відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (у зв'язку з передачею особи на поруки, у зв'язку із зміною обстановки, у зв'язку із закінченням строків давності, за амністією тощо), або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято (адже припинення стану судимості означає, що особа є юридично не судимою, тобто минула судимість втрачає своє юридичне значення).

Кваліфікація випадків повторності злочинів має свої особливості.

За наявністю двох (і більше) тотожних злочинів, при умові відсутності судимості за будь-який з них, їх кваліфікація здійснюється за тією частиною статті, що передбачає відповідальність за дане діяння, вчинене повторно. Кваліфікація за перший факт злочину нібито “розчиняється” у цій частині статті й окремого відображення не потребує.

Скажімо, ст. 205 КК (фіктивне підприємництво) має частину другу, яка, серед інших, містить кваліфікуючу ознаку: фіктивне підприємництво, вчинене повторно. Два і більше випадків цього діяння будуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 205 КК, частина перша цієї статті в таких випадках не застосовується.

Так само буде вирішене питання кваліфікації при наявності двох однакових (двох закінчених або двох незакінчених) замахів на вчинення тотожного злочину. Так, два закінчені замахи на незаконне заволодіння транспортним засобом будуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 289 КК (за відсутності інших кваліфікуючих ознак).

Якщо ж в одному випадку наявний закінчений злочин, у другому -- тотожний -- незакінчений, або в кожному з них різний вид співучасті -- кожний із злочинів кваліфікується окремо, до того ж наступний після першого -- з урахуванням ознаки повторності, якщо така є в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК.

Скажімо, закінчений замах на крадіжку і закінчений злочин крадіжки (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) кваліфікуватиметься так: ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК, ч. 2 ст. 185 КК. Участь особи в одній крадіжці як виконавця, а в іншій -- як підбурювача буде кваліфікуватися так: ч. 1 ст. 185 КК, ч. 4 ст. 27 і ч. 2 ст. 185 КК.

Аналогічним чином вирішується кваліфікація двох однорідних злочинів, кожний з них одержує самостійну кваліфікацію. Скажімо, при вчиненні крадіжки, а за нею грабежу, кваліфікація (за відсутності інших кваліфікуючих ознак) буде здійснена так: ч. 1 ст. 185 і ч. 2 ст. 186 КК (згідно з приміткою 1 до статті 185 КК). Кваліфікація кожного з діянь, передбачених ст. 199 і ст. 224 КК, буде здійснюватися так: ч. 1 ст. 199 і ч. 2 ст. 224 КК (аналіз примітки 1 до ст. 224 КК свідчить про те, що виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів не створює повторності при наступному вчиненні злочину, передбаченого ст. 199 КК).

Очевидно, що окремо буде здійснена й кваліфікація повторності злочинів, якщо за перший з них особа була засуджена (так званий рецидив злочину, який розглянемо далі).

Фактичну повторність (тобто повторність, не пов'язану з попередньою судимістю) треба відрізняти від одиничного продовжуваного злочину.

Продовжуваний злочин, як було зазначено раніше, характеризується вчиненням суб'єктом злочину декількох тотожних за своєю суттю діянь, спрямованих на досягнення загальної мети, тобто таких, що охоплюються єдиним умислом. Саме така конструкція робить вказані дії хоч і ускладненим, але все ж таки одиничним злочином.

Щодо повторних злочинів, то їх діяння не охоплюються єдиним умислом; кожен із цих злочинів має свої, притаманні тільки йому особливості, що роблять його самостійним злочинним проявом.

Це положення міститься у ч. 2 ст. 32 КК, де зафіксовано, що повторність, передбачена ч. 1 ст. 32 КК, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

Правильне встановлення суті вчиненого впливає на його кваліфікацію. Так, коли повторність злочинів (вид множинності) передбачена в певній частині статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, діяння кваліфікується саме за цією частиною статті. Одиничний продовжуваний злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак -- за частиною першою відповідної статті як діяння, що не має обтяжуючих обставин.

Наприклад, зґвалтування, вчинене повторно, кваліфікується за ч. 2 ст. 152 КК. Пленум Верховного Суду України у ч. 3 п. 11 постанови від 27 березня 1992 р. ? 4 “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” вказав: “Якщо винний, без значної перерви у часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статевих актів з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть розглядатись як зґвалтування, вчинене повторно” (тобто повинні кваліфікуватися як одиничний продовжуваний злочин за ч. 1 ст. 152 КК).

2.2 Сукупність злочинів

Другим видом множинності злочинів є сукупність. Згідно з ч. 1 ст. 33 КК сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Сукупність злочинів характеризується наступними ознаками:

особа вчинила двацабоцб?льшецодиничнихцзлочини, кожен із яких може бути як простим, так і ускладненим, як закінченим, так і незакінченим, особа в них може виступати в ролі виконавця або інших співучасників;

відповідальність за злочини, що входять у сукупність, передбачена статтями. Особливо частини КК або різними частинами однієї статті КК, які передбачають злочини (наприклад, ст. 390 КК - “Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі” має три частини, кожна з яких становить окремий злочин);

за один із злочинів, що входять у сукупність, особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один із них.

При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (амністія, передача особи на поруки тощо).

Сукупність злочинів поділяється на два види: ідеальну й реальну (терміни застосовуються в теорії кримінального права й практиці та мають “робочий” характер).

Ідеальна сукупність має місце у випадках, коли суб'єктом вчинене одне діяння (дія або бездіяльність), яке містить ознаки двох чи більше злочинів, що передбачені двома чи більше статтями Особливої частини КК.

Реальна сукупність має місце у випадках, коли суб'єктом у різний час вчинено два або більше діяння, кожне з яких має ознаки окремого, одиничного злочину, передбаченого різними статтями (частинами статей) Особливої частини КК.

Ідеальна сукупність - явище, яке не часто зустрічається у кримінально-правовій практиці. Скажімо, злочинець з наміром позбавити життя стріляє в А., але промахується і влучає в Б., що стояв поруч і був вбитий. У наявності замах на умисне вбивство А. і необережне вбивство Б.

Або: хабар був даний наркотичними засобами, що є одночасно даванням хабара і збутом наркотичних засобів для хабародав-ця та одержанням хабара і незаконним придбанням наркотичних засобів - для одержувача хабара.

Абсолютна більшість злочинів, вчинених у сукупності, створює сукупність реальну. Тут між злочинами є певний розрив у часі (хвилини, години, доби, місяці, роки) і кожне діяння характеризується як окремий злочин, що кваліфікується за відповідною статтею Особливої частини КК.

Наприклад, злочинець вчинив крадіжку, а через хвилину, годину, добу, місяць, рік вчинив вбивство, розбійний напад, хуліганство або якийсь інший злочин.

Сукупність треба відрізняти від конкуренції кримінально-правових норм. При сукупності одночасно або з інтервалом у часі вчиняється два або більше самостійних злочинів. При конкуренції норм одне й те ж діяння підпадає одночасно під дію двох або більше кримінально-правових норм. У такому випадку застосовується тільки одна норма, яка є спеціальною щодо загальної, тобто такої, яка охоплює більше коло злочинних проявів, ніж спеціальна норма.

Спеціальна ж норма передбачає відповідальність тільки за певний різновид злочину передбаченого в загальній нормі.

Так, умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню (ст. 382 КК), одночасно охоплюється і таким злочином, як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), який є загальною нормою щодо першої. Отже, у відповідних випадках застосовується спеціальна норма -- ст. 382 КК.

Таким чином сукупність, як множинність злочинів, передбачає вчинення двох (або більше) діянь, кожне з яких є самостійним злочином і кваліфікується окремо. При конкуренції норм немає сукупності злочинів, є тільки один злочин, який, за наявністю загальної й спеціальної норм, має кваліфікуватися за нормою спеціальною.

Сукупність треба відмежовувати також від складених злочинів. Складений злочин створюється законодавцем з двох діянь, кожне з яких, якщо вчинюється окремо, є самостійним злочином, але вони поєднані в один злочин через їх органічну єдність і з врахуванням того, що таке поєднання є характерним у практиці. Тобто складений злочин, як справедливо зазначається в літературі, є поєднанням законодавцем сукупності злочинів у єдиний одиничний злочин із причин, зазначених вище.

Отже, сукупність злочинів кваліфікується за двома (і більше) статтями Особливої частини КК, складений злочин не становить сукупності і кваліфікується тільки за однією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за нього.

Приклади складених злочинів наводилися раніше. Вчинення діянь, що його складають, поодинці розглядатиметься як сукупність. Скажімо, перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365 КК) буде сукупністю, якщо складові цього злочину будуть вчинені окремо: спочатку перевищення влади або службових повноважень (ч. 1 ст. 365 КК), а через деякий час насильство, не поєднане з використанням службовою особою свого службового становища (відповідна стаття КК залежно від характеру насильства).

Щодо співвідношення повторності й сукупності, то вони можуть бути наявними одночасно.

Нема сукупності при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, або однакових замахів на них. Нема повторності при ідеальній сукупності.

А от при вчиненні тотожних злочинів, коли один є закінченим, а інший готуванням чи замахом, або коли роль особи характеризується різними видами співучасті, а також при вчиненні однорідних злочинів, що створюють повторність, у наявності одночасно і сукупність злочинів і повторність їх. Така ситуація зветься “су-купністю-повторністю”.

Треба також сказати, що при наявності сукупності злочинів закон (ст. 70 КК) встановлює спеціальні правила призначення покарання, які розглядатимуться в розділі, присвяченому призначенню покарання.

2.3 Рецидив злочинів

Поняття рецидив злочинів (від лат. recidivus - той, що повертається) кримінальне законодавство розуміє в плані так званого легального рецидиву (від лат. lex,_Ґlegis - закон), тобто тільки випадки, коли особою, яка має судимість за умисний злочин, вчиняється новий умисний злочин (ст. 34 КК).

Отже, рецидиву в кримінально-правовому розумінні не буде, якщо один або обидва злочини у вказаній вище ситуації є необережними. Немає рецидиву і при так званому фактичному його прояві, тобто при відсутності судимості за попередній злочин, бо це є проявом фактичної повторності або сукупності злочинів.

Рецидив можливий тільки протягом строку наявності у особи правового статусу судимості за попередній (попередні) злочин. Закінчення стану судимості внаслідок її погашення або зняття означає, що людина вважається несудимою і при вчиненні нею нового злочину в жодному випадкові наявності рецидиву не буде.

Рецидив злочинів може бути класифікований за різними критеріями.

За кількістю судимостей рецидив поділяється на однократний і багатократний.

Однократний рецидив має місце тоді, коли особа, маючи судимість за умисний злочин, вчиняє новий умисний злочин.

Багатократний рецидив має місце тоді, коли особа має дві й більше судимості за умисні злочини і вчиняє новий умисний злочин.

За характером вчинених злочинів рецидив поділяється на загальний і спеціальний.

Загальний рецидив створюють різнорідні умисні злочини, тобто такі, що не є тотожними або однорідними.

Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє хуліганство. При призначенні покарання за хуліганство суд може врахувати наявність рецидиву як обставину, що обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). На кваліфікацію нового злочину загальний рецидив не впливає.

Спеціальний рецидив створюють тотожні або однорідні (у розумінні кримінального закону) злочини.

Наприклад, особа, що має судимість за крадіжку, вчиняє нову крадіжку (тотожні злочини), або особа, що має судимість за викрадення вогнепальної зброї (ст. 262 КК) вчиняє шахрайство (ст. 190 КК) (однорідні злочини). Оскільки в таких випадках наявна повторність злочинів, спеціальний рецидив кваліфікується за правилами повторності. У першому випадку -- за ч. 2 ст. 185 КК, у другому -- за ч. 2 ст. 190 КК (в обох випадках за ознакою -- діяння, вчинене повторно). Наявність судимості за попередній злочин суд може визнати обтяжуючою покарання обставиною (п. 1 ч. 1 ст. 66 КК).

У певних випадках закон вважає кваліфікуючою ознакою тільки рецидив злочинів. Скажімо, якщо хуліганство вчинила особа, яка була раніше судима за хуліганство, це буде кваліфікованим хуліганством (ч. 3 ст. 296 КК). Якщо ж хуліганство вчинила особа, що раніше вчинила аналогічні дії, але не була за це засуджена, кваліфікованим це хуліганство не буде.

Очевидно, що спеціальний рецидив має більшу суспільну небезпеку, ніж загальний, і закон реагує на це відповідною кваліфікацією діяння, а, отже, й посиленням покарання.

Пенітенціарнийрецидиву наявності тоді, коли особа, що була засуджена до позбавлення волі, протягом строку судимості вчиняє новий злочин, за який засуджується до позбавлення волі.

У випадках, коли обидва вказаних злочини є умисними, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе тільки після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81 КК), а заміна невідбутої частини покарання більш м'яким -- після фактичного відбуття засудженим не менше половини строку покарання (п. 2 ч. 4 ст. 82 КК).



Глава 3. Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів

Ст. 35 встановлює випадки, коли повторність, сукупність та рецидив злочинів мають кримінально-правове значення. Ці види множинності злочинів враховуються при: 1) кваліфікації злочинів; 2) призначенні покарання; 3) вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності, а також від покарання у випадках, передбачених КК.

Про особливості кваліфікації при повторності, сукупності та рецидиві злочинів див. коментар до ст. ст. 32, 33 і 34, а про особливості призначення покарання при сукупності злочинів -- коментар до ст. 70. Про призначення покарання при рецидиві злочинів із вчиненням нового злочину (злочинів) до повного відбуття покарання за раніше вчинений злочин див. коментар до ст. 71.

Наявність повторності, сукупності та рецидиву злочинів виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 45--48.

Наявність рецидиву у поєднанні із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до двох третин строку покарання, призначеного судом (п. 2 ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до половини строку покарання, призначеного судом (п. 2 ч. 4 ст. 82).

Наявність рецидиву, пов'язаного із вчиненням після умовно-дострокового звільнення і протягом невідбутої частини покарання нового умисного злочину, має наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до трьох четвертих строку покарання, призначеного судом (п. З ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до двох третин строку покарання, призначеного судом (п. З ч. 4 ст. 82).

Збільшення мінімальних строків, що їх винний повинен відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, у деяких випадках рецидиву передбачається також і щодо осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років ( п. п. 2, 3 ч. З ст. 107).

За певних умов вчинення нового злочину, який разом з раніше вчиненим злочином (злочинами) становить повторність чи сукупність, призводить до переривання строку давності притягнення до кримінальної відповідальності {ч. З ст. 49) або ж строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80), внаслідок чого віддаляється можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності або від відбування покарання за раніше вчинений злочин.



Заключення

Тому необхідно щоб інститут множинності охоплював норми, які давали б визначення його різновидам, близьких з ним понять одиничних злочинів, а також норми, в якіх би визначалися межі та порядок призначення покарання в конкретних випадках.

Чинне кримінальне законодавство містить значне число норм, регулюючих боротьбу з різними випадками множинності злочинних діянь. Законодавче визначення у вигляді самостійних статей отримали лише норми, А.М. Яковлев, що відносяться, відзначав, що сукупність і інші форми множинності злочинних діянь представляють складову частину загальнішої проблеми злочину. Перш ніж призначити покарання суд повинен дати правову кваліфікацію скоєному, визначити скільки здійснено злочинів, яка форма множинності злочинних діянь має місце

Ця обставина говорить про те, що інститут множинності не може складатися лише з норм, що відносяться до порядку призначення покарання. Це і зрозуміло, бо головна функція правового інституту полягає в тому, щоб в межах своєї ділянки суспільних стосунків даного вигляду або роду забезпечити цілісне, відносно закінчене регулювання. Це означає, що правовий інститут повинен володіти повним “комплектом” норм, за допомогою яких можливо охопити всі істотні моменти регулювання відповідної ділянки. Наявність законодавчої відособленості у вигляді особливих статей закону певних груп норм, що відносяться до особливо небезпечного рецидиву, сукупності злочинів і сукупності вироків і інших ознак, що характеризують множинність злочинів, є достатнім для постановки питання про виділення множинності злочинів як самостійний інститут кримінального права.

Всі норми цього інституту регулюють однорідну групу суспільних стосунків, тісно зв'язані між собою в системі норм кримінального права.



Література

1. УК Укрїни

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу Украіни

3. Александров Ю. В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. -- К.: МАУП, 2004. -- 328 с.

4. Красиков Ю. Формы и виды множественности преступлений // Советская юстиция. - М.; Юрид. лит., 1987. - 23. - c.25-26 5. Красиков Ю.А. Множественность преступлений (понятие, виды, наказуемость). М., 1988. 6. Красиков Ю.А., Алакаев Л.М. Лекции 23. Понятие преступления. Множественность преступлений // Уголовное право. Общая часть. Особенная часть: Курс лекций / Под ред. А. Н. Игнатова, Ю. А. Красикова. М., 1996.

7. Дагель П.С. Множественность преступлений. Владивосток, 1969. 8. Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (структура, связи, прогнозирование). Харьков, 1980. 9. Катаров Т. М. Проблемы рецидива в советском уголовном праве. Баку, 1972.

10. Волженкин Б. Принцип справедливости и проблемы множественности преступлений по УК РФ // Законность. - М., 1998. - 12. - c.2-7

11. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву / Малков В.П., Сундуров Ф.Р.. - Казань; Изд-во Казан. ун-та, 1982. - 173 с.

12. Малков В.П. Множественность преступлений как институт общей части советского уголовного права // Демократия и право развитого социалистического общества: Материалы Всесоюзной научной конференции, 21 - 23 ноября 1973 г. - М.; Изд-во Моск. ун-та, 1975. - c.382-384

13. Множественность преступлений: социальная сущность и проблемы уголовной ответственности: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / Красиков Ю.А.. - М., 1989. - 47 с.