Стадії вчинення злочину

4. ВИЯВЛЕННЯ УМИСЛУ

В ст.23 КК України зазначено, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий (ч. 1,ст.24).

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2,ст.24) [5].

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч.3,ст.24) [5].

У навмисних злочинах формування наміру вчинити злочин іменується формуванням умислу. У злочинах, зроблених по необережності, намір вчинити злочин відсутнє.

Так само як і виявлення умислу зовні не має практичного значення (у словах, письмово, конклюдентними діями). Виявлення умислу не суспільно небезпечно тому, що від нього до практичної дії - занадто велика дистанція. Якщо особа висловила комусь намір вчинити злочин, то це не значить, що вона його зробить. Часте виявлення наміру заважає виконанню злочину, тому що намір стає надбанням третіх осіб.

Головне полягає в тому, що умисел це не є ще дія, виражена зовні, але ж тільки з зовні об'єктивированими вчинками бореться кримінальне право. Тому вітчизняна правова кримінальна школа пішла далі у своєму розвитку, відмовившись від твердження про те, що виявлення умислу є першою стадією здійснення злочину, що були розповсюдженими в 50-х роках. Тому неприйнятно кримінально-правове переслідування виявлення умислу.

Погроза ж становить суспільну небезпеку і переслідується законом. Погроза небезпечна психічним травмуванням потерпілого і тому в ряді випадків кримінально карана (погроза вбивством, тілесним ушкодженням, знищенням майна й ін.). Для складу погрози зовсім не потрібно дійсного умислу чи вчинення насильства проти потерпілого. Його ціль - домогтися потрібного для загрозливої особи поводження потерпілого під впливом психічного насильства. В даному випадку приймається в увагу не те, які наміри мав той що загрожував, а в які об'єктивировані умови був поставлений потерпілий.

Виявлення наміру рівною мірою не можна ототожнювати з «словесними» злочинами типу «закликів», «пропаганди», наклепу, образи і т.п. Кожне зі злочинів зазіхає на свій об'єкт - мир і безпека людства, конституційний лад, честь і достоїнство особистості і т.п. Якщо виявлення умислу ніякого збитку не заподіює правоохоронним інтересам, то приведені злочини такий збиток заподіюють.

Криміналізація «словесних» злочинів і переслідування за них є дуже значимими факторами, тому що несуть у собі потенційну можливість обмеження конституційних прав і воль, а з частковості свободу слова. Вираження зовні своїх думок і переконань носить об'єктивний характер, а тому має сенс включати його в кримінально-правові рамки. Сумно відома норма про контрреволюційну, а пізніше антирадянської агітації і пропаганді дуже часто використовувалася в період сталінських репресій, у 70-і і навіть 80-і роки.

Сформування умислу на здійснення злочину знаходиться поза межами кримінально-правових відносин; виявлення умислу не є стадія здійснення злочину, тому що не створює яких-небудь сприятливих умов для досягнення злочинного результату; виявлення умислу не можна змішувати з погрозою здійснення злочинів, закликами й іншими «словесними» злочинами, передбаченими в кримінальному законі.

ВИСНОВОК

Зараз стало дуже актуальним і розповсюдженим дослідження і вивчення такого предмету, як право, а точніше кримінального права. Це стало актуальним у зв'язку з тим становищем, в якому зараз знаходиться наша країна. Вважають, що на Україні саме кримінальне місто, це м. Мелітополь. Тому, для того , щоб боротися зі злочинністю і стали дуже інтенсивно і наполегливо вивчати кримінальне право, щоб знати за якою статтею засуджувати злочинця.

Стадії вчинення злочину є досить складною категорією дослідження, т. я . існує дуже багато видатних і відомих авторів підручників з кримінального права, і тому існує багато думок з цього приводу.

Стадії вчинення злочину мають багато різних особливостей. Це поняття має об'єктивну та суб'єктивну сторони.

Із суб'єктивної сторони поняття стадії вчинення злочину пов'язується, насамперед, зі ступенем реалізації злочинного наміру.

Із об'єктивної сторони стадія вчинення злочину виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з передбаченою кримінальним законом специфічною конструкцією складу того злочину, який мала намір вчинити особа (як правило, з елементами його об'єктивної сторони).

Особливості відповідальності за так звану "незакінчену злочинну діяльність" регламентуються статтями 14-15. Положення цих статей і утворюють основний зміст окремого інституту Загальної частини кримінального права України "стадії вчинення злочину".

Стадії вчинення злочину -- це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності.

Готування особою умов для вчинення передбаченого Особливою частиною кримінального закону діяння, процес "виконання" такого діяння, а також його закінчення в юридичному розумінні розглядаються в кримінальному праві як окремі, відмінні одна від одної, стадії вчинення злочину.

Отже, процес злочинної діяльності на досягнення певного результату можна представити як окремі етапи, кожен з яких має свої об'єктивні та суб'єктивні ознаки і впливає на кримінально-правову оцінку діяльності особи, що дає можливість визначити, вчинила особа закінчений чи незакінчений злочин.

ЛІТЕРАТУРА

1. „Кримінальне право України. Загальна частина”, К., 1998р.

2. „Кримінальне право України. Особлива частина”, К., 2000р.

3. „Кримінальне право України”, К., 1995р.

4. Тихий В.П. „Стадії вчинення злочину: конспект лекцій.” - Х., 1996р.

5. Кримінальний Кодекс України

6. Бюллетень законодательства и юридической практики Украины.

7. Кафаров М.Т. “Проблемы рецидива в уголовном праве.”- Баку,1972.

8. Кудрявцев В.Н. „Теоретические основы квалификации преступлений.”- М., 1963.

9. Куринов Б.А. „Научные основы квалификации преступлений.” Изд-во МГУ, 1984.

10. Пионтковский А.А. „Учение о преступлении.”- М., 1961.

11. Сборник постановлений Верховного Суда СССР 1924-1977, ч.2. М. 1978.

12. Сборник постановлений Пленума Верховного Суда Украины по уголовным и гражданским делам, 1995.

13. Яковлев А.М. „Совокупность преступлений.”- М.,1960.

14. Кримінальний Кодекс Франції

15. Кримінальні Кодекси окремих штатів США

16. Кримінальний Кодекс Російської Федерації

17. Кримінальний Кодекс УРСР

18. Кримінальний Кодекс ФРН

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Кримінальний Кодекс Франції стор. 57.

2. Кримінальний Кодекс ФРН стор. 97.

3. Кримінальні Кодекси окремих штатів США

4. Кримінальний Кодекс Російської Федерації стор.5.

5. Кримінальний Кодекс України стор. 3-4, 4-5, 8, 9.

6. Кримінальний Кодекс УРСР стор. 3.