Цивільно-правова відповідальність

Дольова відповідальність має місце, якщо кожний із боржників несе відповідальність перед кредитором лише у тій долі, яка припадає на нього відповідно до законодавства чи договору. Дольова відповідальність має значення загального правила і застосовується завжди, якщо у зобов'язанні є декілька боржників, однак їх субсидіарна або солідарна відповідальність не встановлена. Долі, що припадають на боржників, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не передбачено інше.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що в разі її застосування кредитор вправі притягти до відповідальності як усіх боржників разом, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Більш того, кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. При цьому солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не погашено повністю. Отже, ця відповідальність застосовується за принципом: «один за всіх і всі за одного» і є найвигіднішою для кредитора. Зазначимо, що боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Законом, зокрема, встановлено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Субсидіарна відповідальність застосовується у випадку, коли в зобов'язанні беруть участь два боржники, один із яких є основним, а другий --додатковим (субсидіарним). Субсидіарний боржник несе відповідальність перед кредитором додатково до відповідальності основного боржника. Кредитор має право висувати вимогу до субсидиарного боржника не одразу, а лише в тому випадку, якщо цю вимогу не задовольнив основний боржник. Класичним прикладом виникнення субсидіарної відповідальності є договір гарантії, за яким гарант зобов'язується перед кредитором погасити заборгованість боржника, якщо він не зробить це самостійно. У разі задоволення вимоги кредитора субсидіарним боржником він отримує право регресу до основного боржника.

Договірна і позадоговірна відповідальність

Другим важливим чинником для поділу цивільно-правової відповідальності на окремі види є підстави виникнення відповідальності. Відповідно до цього розрізняють договірну та позадоговірну відпові-дальності.

Договірна відповідальність завжди являє собою санкцію за порушення договірного зобов'язання, тобто виникає на підставі цивільно-правового договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадку, якщо санкція застосовується до правопорушника, котрий не має договірних відносин з особою, якій завдано шкоди. Наприклад, за недоліки проданої речі перед покупцем -- фізичною особою, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» визнається споживачем, відповідають як її продавець, так і виготовлювач. Але продавець несе перед споживачем договірну відповідальність (підстава -- договір купівлі-продажу речі), а виготовлювач -- позадоговірну (підстава -- Закон України «Про захист прав споживачів»).

Цей приклад ілюструє і юридичне значення розмежування відповідальності на договірну і позадоговірну. У першому випадку (договірна) форми й розмір відповідальності встановлюються як законом, так і договором. У другому (позадоговірна) --лише законом.

Поняття делікту

Підставою для відшкодування шкоди визнається, як правило, делікт. Деліктом є діяння, що суперечить цивільному законодавству і за яке передбачена майнова (цивільно-правова) відповідальність. Деліктна відповідальність є позадоговірною відповідальністю і настає за порушення загального обов'язку будь-якої особи не завдавати шкоди іншій особі. Деліктна відповідальність виступає у спеціальній формі -- зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл. 40 ЦК), у якому кредитором визнається особа, що постраждала, а боржником -- особа, яка завдала шкоди.

За цивільним правом для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхідно 4 умови: 1) завдання майнової шкоди, тобто такої, яка може бути відображена у грошах (ЦК передбачає можливість грошової оцінки, а відтак і відшкодування моральної шкоди); 2) протиправність діянь особи, яка завдала шкоди, тобто порушення нею юридичних норм і правил; 3) наявність причинового зв'язку між протиправними діями особи, яка завдала шкоди, і цією шкодою; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Звільнення від відповідальності

Законодавством передбачено деякі випадки, коли особа, яка завдала шкоди, звільняється від відповідальності. По-перше, слід наголосити, що той, хто діяв правомірно, не відповідає за завдану ним шкоду за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони.

По-друге, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що вона заподіяна не з його вини. Особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу чи необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Тут слід зазначити, що випадкові дії, які на відміну від необережних або навмисних мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини, визнаються казусом і здебільшого не тягнуть за собою цивільно-правової відповідальності. Крім цього, у випадку, якщо виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність самого потерпілого, то залежно від ступеня його вини (а за вини заподіювача шкоди -- і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено.

Відповідальність без вини, поняття джерела підвищеної небезпеки

Однак у деяких випадках законом передбачена цивільно-правова відповідальність без вини. Наприклад, юридичні та фізичні особи, діяльність яких зв'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні та будівельні організації, промислові підприємства, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто вони фактично несуть відповідальність без вини.

Під джерелом підвищеної небезпеки розуміють діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність щодо використання, транспортування, зберігання предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі само властивості. До таких об'єктів належать насамперед автомобілі, інші транспортні засоби, небезпечні тварини тощо.

Наголосимо, що до цивільно-правової відповідальності притягається не водій (оператор) відповідного об'єкта, а його володар, тобто юридична особа або громадянин, які в силу права власності чи на інших законних підставах (право господарського відання, договору оренди, довіреності тощо) володіють об'єктом.

Непереборна сила, вина кредитора, крайня необхідність

Однією з обставин, що звільняє від відповідальності, визнається непереборна сила -- надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (стихійне лихо, наприклад землетрус, повінь; суспільне явище, наприклад бойові дії, страйк). Іноді замість цього терміна застосовується інший -- форсмажорні обставини. Оскільки непереборна сила є таким явищем, наслідки якого не можуть бути усунені особою, яка заподіяла шкоду, то вона звільняється від відповідальності. Тому навіть і тоді, коли закон покладає на боржника обов'язок відшкодувати шкоду, завдану не лише з його вини, а й без вини, у випадках дії непереборної сили боржник звільняється від відповідальності. Проте у світовій практиці навіть за наявності непереборної сили не звільняються від відповідальності за завдану шкоду організації, які здійснюють авіаційні перевезення. Своєрідну так звану абсолютну цивільно-правову відповідальність несуть і організації, які експлуатують атомні електростанції.

Ще одним випадком звільнення боржника від відповідальності є так звана вина кредитора. Суть цієї підстави полягає в тому, що коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання обумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом.

Окремі правила встановлені у випадку заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності. За загальним правилом така шкода має бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Однак суд, враховуючи обставини, за яких вона була заподіяна, може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, котра заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.

Відповідальність неповнолітніх і їх батьків

В особливому порядку несуть відповідальність за завдану шкоду неповнолітні, бо вони не є повністю дієздатними. Однак така шкода також має відшкодовуватися. Тому ЦК встановлює, що за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15-річного віку, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіє шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

При цьому слід мати на увазі, що батьки (усиновителі) або опікуни несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода, заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю, неналежного виховання або не-правильного використання щодо них своїх прав; а навчаль-ні, виховні й лікувальні заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім у час перебування його під їх наглядом.

Неповнолітній віком від 15 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах, тобто відшкодовує її самостійно. І лише у випадках, коли у неповнолітніх немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної шкоди, шкода у відповідній частині повинна бути відшкодована батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Цей їх обов'язок припиняється по досягненні тим, хто заподіяв шкоду, повноліття, а також у разі, коли в нього до досягнення повноліття з'явиться майно або заробіток, достатній для відшкодування шкоди.

Таким чином, батьки, усиновителі, опікуни несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми дітьми у випадку, якщо вона є наслідком їх винної поведінки. Вони відповідають за власну вину, яка в цьому випадку проявляється у невиконанні своїх обов'язків стосовно виховання дітей. До відповідальності притягуються як батько, так і мати, оскільки вони мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Причому батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Оскільки кожний із батьків неповнолітнього несе відповідальність за наслідки власних винних дій (бездіяльності), їх відповідальність має дольовий характер. Зазначимо також, що відповідальність батьків неповнолітніх віком від 15 до 18 років має субсидіарний характер.

Батьки (усиновителі), опікун або піклувальник, а також навчальні, виховні або лікувальні заклади, що здійснювали нагляд за неповнолітнім і які відшкодували шкоду, заподіяну неповнолітнім або особою, визнаною недієздатною, не мають права регресу до цих осіб.

Висновки

На сьогодні в Україні склалася система законодавчих актів, що створюють правову основу для здійснення і захисту суб'єктивних цивільних прав громадян.

Однак, існують ще певні недоліки, які ускладнюють оптимальне виконання визначених суб'єктивних прав і свобод громадян. Зараз, в умовах низького рівня договірної дисципліни, подальший розвиток повинні отримати способи забезпечення виконання зобов'язань.

Проаналізувавши правові принципи ЦК України, що забезпечують виконання зобов'язань, можна відзначити часткову їх непослідовність і певну неузгодженість. Я маю на увазі правове визначення статусу неустойки різними нормами.

Потребує також дослідження проблема оптимального визначення співвідношення збитків і неустойки в сучасних умовах розвитку ринкових відносин, адже за деякими договірними зобов'язаннями не завжди можна визначити збитки, тому застосовують неустойку як засіб часткового відшкодування збитків, котрі важко підрахувати.

Очевидним є і той факт, що застосування штрафної неустойки, як загального способу, може не лише призвести до банкрутства боржника, а й створити ситуацію, коли невиконання боржником договірного обов'язку може бути вигідним для кредитора. Тому потребує додаткової розробки питання балансу як інтересів боржника так і інтересів кредитора.

Сумнівно в умовах ринкової економіки виглядає і виключна неустойка, яка передбачена, зокрема, транспортним законодавством. Збереження такого привілею залізниці не може мати вагомих аргументів.

Сьогодні норми чинного законодавства ЦК України про гарантії явно не узгоджуються з ринковими відносинами. Тому доцільно сформувати найбільш повну за змістом норму у новому ЦК України про цей вид гарантії, враховуючи розвиток ринкових відносин, поширивши її не тільки на організації, а й громадян та фермерські господарства.

Багато питань виникає щодо застосування норм законодавства про заставу. З одного боку учасникам заставних відносин надано право вільного вибору предмета і виду застави, а з іншого - встановлений порядок звернення стягнення на заставлене майно перешкоджає її поширенню.

Викликає багато суперечностей Указ Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетними і державними цільовими фондами”, який вводить нове поняття “податкова застава”, проте питання застави регулюється відповідним Законом України “Про заставу”.

Колізії, які існують між Законом України “Про заставу” і цим Указом, не сприяють стабільності заставних правовідносин, а саме: Указ не передбачає письмової форми договору та його нотаріального посвідчення; відповідно до Указу з дня виникнення податкової заборгованості все майно та майнові права платника податку перебувають у податковій, тоді як Законом передбачено, право застави виникає з моменту укладання договору застави; Указом не передбачена податкова мінімальна чи максимальна сума податкової заборгованості, порядок оцінки заставленого майна і порядок проведення такої оцінки.

Пріоритетом нового формування прав людини є захист приватного життя, приватної власності, забезпечення людині особистої, соціальної, економічної безпеки.

Актуальною у цьому контексті є компетенція моральної шкоди. Однак, застосуванню цього засобу захисту перешкоджає неузгодженість норм, які регулюють дані правовідносини, що, в свою чергу, створює колізії чинного законодавства.

Так, в деяких нормативних актах значно звужені межі застосування моральної шкоди, що неузгоджується з вимогами ЦК України, якими передбачено право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її права неправомірними діями в будь-яких правовідносинах.

Існують колізії і в питанні про органи, які мають право вирішувати питання про відшкодування моральної шкоди, адже всупереч нормам ЦК України деякі нормативно-правові акти передбачають і інші органи, не визначені безпосередньо кодексом.

Багато спірного є у питанні про визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до Конституції здійснення правосуддя покладено на суди (загальні, арбітражні, третейські).

Однак, до цього часу в деяких нормативно-правових актах відсутнє чітке розмежування компетенції судів, що на практиці породжує численні конфліктні ситуації.

Багато протиріч існує в законодавстві про третейські суди, основною причиною є відсутність законодавчого акту, який би регулював їх діяльність.

Врегулювання питання компетенції судів, а також ліквідація відмінностей у судовому провадженні (цивільному і арбітражному) на думку багатьох відомих фахівців є нагальною потребою. З їх доводами важко не погодитися. Напевно, вирішення цих питань, як і прийняття нового Цивільного кодексу України, справа недалекого майбутнього.

В цілому, на мій погляд, питання здійснення і захисту цивільних прав громадянами найбільш повно врегульовані в нашому законодавстві і, безумовно, мають велике значення у житті суспільства.

Список використаної літератури

1. Конституція України, К., 1996.

2. Арбітражний процесуальний кодекс України, “Україна”, К., 1994.

3. Кодекс законів про працю України і інше законодавство про працю, Українська правнича фундація, К.,1995.

4. Кодекс про шлюб та сім'ю України, К.,1996.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення, К.,1997.

6. Цивільний кодекс України, К.,1996.

7. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар, Фірма “Консул”, Харків, 1997.

8. Закони України, Збірник, Українська правнича фундація, К., 1996, т.2,4,5,7.

9. Земельное и хозяйственное законодательство Украины. Сборник нормативных актов, “Основа”, Харьков, 1994.

10. Збірник постанов Пленума Верховного Суду України 1963-1995, К., 1995, ч.1 та 2.

11. Збірник рішень та арбітражної практики Суду України, Українська правнича фундація, К., 1997.

12. Постанова Пленума Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” № 9 від 11 листопада 1996 року, Вісник Верховного Суду України, 1996, № 2, с.11.

13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок введення Державного реєстру застав рухомого майна” від 30 липня 1998 р., Діло, 1998, вересень, № 5, с.10.

14. Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення мережі пунктів з ломбардного кредитування населення під заставу виробів із дорогоцінних метелів та з дорогоцінних каменів” від 26 січня 1998 р., Посередник, 1998, № 2, с.5.

15. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз'яснення, коментарі. Бюлетень законодавства і юридичної практики, 1997, № 9-10, “Юрінком”, К.,1998.

16. Практика судів України в цивільних справах. Бюлетень законодавства і юридичної практики, 1995, ч.1, № 1,2,3.