Особливісті реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю іноземних учасників

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДПЛАННЯ ІСНУЮЧИХ ПРОБЛЕМ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

3.1 Державні гарантії захисту іноземних інвестицій

Необхідність надання державних гарантій захисту іноземних інвестицій обумовлена тим, що при здійсненні інвестицій в Україну іноземні інвестори піддаються різним обмеженням і ризикам, зокрема, податковому ризику, валютному ризику, ризику примусового вилучення їхнього майна тощо. У розділі ІІ Закону «Про режим іноземного інвестування» встановлені державні гарантії захисту іноземних інвестицій. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Це означає, що інвестори іноземної держави одержують такі самі права, як і суб'єкти господарської діяльності України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. В Україні, на відміну від деяких інших держав, не встановлені обмеження або заборони на інвестиції у певні сфери економіки і певні обмеження щодо граничної частки іноземного інвестора в спільному з місцевими інвесторами підприємстві, у визначених сферах. У законі передбачено гарантії у разі зміни законодавства - якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені у Законі, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в Законі. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб полягають у такому: Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством зобов'язань щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України. Усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок зазначених вище дій, повинні бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та/або обґрунтованої оцінки, підтвердженим аудитором чи аудиторською фірмою. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь - якій іншій прийнятій для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. Гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності - у цьому разі іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців із дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій - іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17.02.2000р. спрямований на захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна іноземного походження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

3.2 Правове регулювання режиму іноземних інвестицій на території України

Прийнятий 20 травня 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» закріпив не лише особливості режиму іноземних інвестицій на території України, а й вирішив низку інших питань, пов'язаних із здійсненням інвестиційної діяльності іноземними суб'єктами. Водночас у Декреті було уточнено ряд положень, викладених раніше у Законі України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р. Зазначений Декрет відіграв досить важливу роль у питанні правового регулювання режиму іноземного інвестування, на його заміну вже 19 березня 1996 р. Верховна Рада ухвалила Закон України «Про режим іноземного інвестування», який не лише відтворив багато положень Декрету, а й закріпив чимало нових норм, що регулюють суспільні відносини у зазначеній сфері. За Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р., до іноземних інвесторів належать суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи -- іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України. У Законі дається визначення іноземних інвестицій, за яким до них належать цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Крім того, зазначено, що підприємство з іноземними інвестиціями -- це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого (за його наявності) становить не менше 10 %. Іноземні інвестиції, як відомо, використовуються в спеціальних вільних економічних зонах. Специфіка їх регулювання визначається законодавством України про спеціальні вільні економічні зони. Слід звернути увагу, що правовий режим іноземних інвестицій, який установлюється у таких зонах, не може створювати умови інвестування та здійснення господарської діяльності менш сприятливі, ніж передбачені Законом «Про режим іноземного інвестування». Однією з особливостей режиму іноземних інвестицій є усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності. Так, відповідно до Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17 лютого 2000 р. на території України до суб'єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, їх філій, відділень, відокремлених підрозділів, у тому числі постійних представництв нерезидентів (далі -- підприємств), створених з участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення, застосовується національний режим валютного регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), установлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій. Підприємства, створені за участі іноземних інвестицій, а також об'єкти (результати) спільної діяльності на території України за участі іноземних інвестицій без створення юридичної особи, в тому числі на основі договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво, сумісну діяльність тощо, підлягають валютному і митному регулюванню та оподаткуванню за правилами, визначеними законодавством України з питань валютного і митного регулювання та оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій, за винятком випадків, коли законами України встановлено пільговий порядок оподаткування підприємств, створених без участі іноземних інвестицій.

3.3 Перспективи залучення іноземних інвестицій в економіку України

В економічному житті кожної країни інвестиції є основою розвитку. Вимоги до параметрів цього інструменту посилюються у зв'язку з кризовим станом економіки України, необхідністю ринкової та структурної перебудови. В умовах дії глобалізації інвестиційна активність у кожній окремо взятій країні може підтримуватися та стимулюватися за участі іноземного капіталу. На розміри цієї підтримки, її ефективність значно впливає інвестиційний клімат країни - реципієнта. Сьогодні Україна стоїть перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційної діяльності. З точки зору більшості вчених, інвестиційна діяльність стала основною ланкою в економічній політиці держави [1.с.54]. Тенденція розвитку економіки ХХІ ст. у руслі глобалізації є вирішальною стратегією для багатьох країн світу. Тому в близькому майбутньому вона визначатиме стан світової економіки, впливатиме на фінансову політику, стане пріоритетною в зовнішньоекономічній діяльності багатьох країн, насамперед країн, що залежать від світового капіталу. За цих умов жодна держава не може залишитись осторонь, тим більше Україна, яка прагне до входження в систему нового порядку [2, с.7]. Міжнародна інвестиційна діяльність посідає особливе місце в системі сучасного бізнесу, що зумовлене змінами світового економічного процесу. Однією з рушійних сил глобалізації є прискорення транскордонного потоку капіталу. Напрям і величина світових потоків капіталу визначають характер міжнародного інвестиційного процесу. Обсяг іноземних інвестицій є одним із показників, що характеризують ступінь інтеграції країни у світове співтовариство і залежить від привабливості об'єкта інвестування. Іноземні інвестиції відіграють важливу роль в економічному розвитку будь - якої держави, незалежно від рівня її економічного розвитку, та сприяють економічному зростанню приймаючої економіки на основі ефективнішого використання національних ресурсів. Можна виділити два канали ефективності: прихід іноземних фірм на національний ринок призводить до зміщення чи витіснення менш ефективних національних компаній, що спричиняє перерозподіл внутрішніх ресурсів між більш і менш рентабельними компаніями, сприяє зростанню середнього рівня продуктивності праці та середніх доходів на душу населення у приймаючій країні; посилення конкуренції на місцевих ринках за рахунок компаній. Прямі іноземні інвестиції (далі ПІІ) - основний канал передачі передової технології країнам що розвиваються, і державам з перехідною економікою. Основними мотивами, що спонукали інвесторів до просування капіталів в інші країни є : посилення конкуренції виробників на внутрішніх ринках країни та необхідність просування продукції на зовнішні ринки; посилення конкуренції виробників на зовнішніх ринках і необхідність перенесення виробництва в країни збуту продукції; виявлення у країнах збуту продукції дешевшої сировини; зростання витрат і ризиків на транспортування продукції до країни збуту; зниження витрат і ризиків на перенесення устаткування, потужностей підприємств і виробництв у країни збуту продукції. Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності на сьогодні є багаторівневим і стосується як інвестування за кордон, так і іноземного інвестування. На національному рівні урядами застосовуються різноманітні форми фінансово - кредитного, податкового, інфраструктурного стимулювання міжнародних інвестицій, використовуються непрямі заходи, стимулюються або де стимулюються конкретні великі інвестиційні проекти. Іноземні інвестори мають певні інтереси до вкладення капіталів в економіку України, що зумовлене такими факторами, як: закріпитися на перспективному ринку збуту України; прагнення отримати прибуток на довгостроковій основі; доступ до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції за рахунок економії витрат виробництва та наближеності до джерел сировини; використання відносно дешевої та кваліфікованої робочої сили як важливого фактора зниження витрат виробництва та собівартості продукції. Іноземні інвестиції в країну розглядаються, з одного боку, як джерело та підґрунтя економічного зростання, а з іншого - як індикатор «зовнішньої» оцінки стану економіки країни. Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать динаміка соціально - економічного розвитку та можливість модернізації на цій основі національної економіки. Аналіз статистичних даних щодо напрямів вкладання іноземних інвестицій в економіку України свідчить, що більша їх частка спрямовується у промисловість (24,3%), в тому числі переробну (20,7%), фінансову діяльність (19,0%); на нерозподілені за видами економічної діяльності обсяги інвестицій припадає 22,0%. Це сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, оскільки інвестиції спрямовуються на оновлення основних фондів, започаткування нових технологій виробництва [3]. Інвестиційна ситуація в Україні характеризується двома аспектами. З одного боку, спостерігаються позитивні тенденції: обсяг інвестицій поступово зростає. Однак не можна не згадати того факту, що Україна все ще знаходиться в переліку країн, які мають найнижчу інвестиційну привабливість. Ситуація з міжнародними інвестиціями прямо співвідноситься з внутрішньою економічною ситуацією в Україні. Україна все ще експортує товари з низькою вартістю і 70% останніх припадає на країни колишнього СРСР. Цей факт свідчить про те, що ще не відбулося внутрішньої трансформації економіки України. Для цього вкрай необхідні іноземні інвестиції, які привнесуть нові технології, дозволять виробляти товари, конкурентоспроможні на світовому ринку. Винятково важливе значення має інвестиційна взаємодія України з Євросоюзом як провідним експертом капіталу та найбільш інвестиційно привабливим у глобальному контексті ринком. В умовах глобалізації держава повинна подолати перешкоди на шляху забезпечення економічного зростання, а також недостатність і невизначеність внутрішньої інвестиційної бази. Прямі іноземні інвестиції в Україну за роки її незалежності становили лише 7% ВВП, що є одним із найнижчих показників серед постсоціалістичних країн у розрахунку на душу населення [4. с.5].

ВИСНОВКИ

Отже, державна реєстрація суб'єкта господарювання - процес легітимізації такого суб'єкта, що здійснюється шляхом включення (внесення) запису про суб'єкта в державний реєстр з видачею зареєстрованому суб'єкту офіційного свідоцтва про державну реєстрацію. Відносини у сфері державної реєстрації суб'єктів господарювання регулюються ГК України, ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року №755-IV та іншими законами і нормативно-правовими актами Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб -- підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи -- підприємця, якщо інше не передбачено законом. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановленно законом, і вказується в її установчих документах. Окремі види суб`єктів господарювання, що мають особливий статус, реєструються в інших органах за спеціальними процедурами, визначеними законом. Документом, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи -- підприємця є свідоцтво про державну реєстрацію . Відомості про державну реєстрацію всіх суб`єктів господарювання включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) -- це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами. У процесі державної реєстрації кожному суб'єкту підприємницької діяльності надається ідентифікаційний код. Законодавство України розмежовує державну реєстрацію юридичної особи і фізичної особи-підприємця. ГК України (ч.3 ст.58), а також ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначають вичерпний перелік документів, що подаються для державної реєстрації суб'єкта господарювання - юридичної особи. Державний реєстратор зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи. Відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру. Ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» містить підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи. Проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи здійснюється за процедурами як для проведення державної реєстрації юридичної особи. Процедура державної реєстрації суб'єктів господарювання - громадян, які мають намір вести підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, однакова для всіх суб'єктів - фізичних осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянства). Для державної реєстрації суб'єктів - фізичних осіб Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року №755-IV передбачено спрощену процедуру та скорочений вичерпний перелік документів, що подаються до органу державної реєстрації заявником. Законом чітко передбачено підстави для залишення документів без руху, для відмови у проведенні реєстрації, встановлено заборону вимагати у заявника документи, які не передбачено законом для проведення реєстрації. Обов'язковою є реєстрація змін до відомостей про суб'єкта підприємницької діяльності. Припинення суб'єктів господарювання може здійснюватися у добровільному і примусовому порядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, - за рішенням суду. Стосовно суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм «уповноваженими особами» на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад для державних підприємств - міністерства, відомства; для казенних підприємств - Кабінет Міністрів України. Державна реєстрація припинення суб'єкта господарювання є обов'язковою як для юридичних осіб, так і для фізичних осіб-підприємців. Отже, державна реєстрація проводиться зметою забезпеченя державного обліку всіх суб`єктів господарювання, збір та підтвердження достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище, здійснення первинного контролю за легітимністю виникненя, зміни та припиненя правового статусу суб`єкта господарювання, запобігання неправомірному використанню суб`єктом - юридичною особою у своїй назві найменувань державних органів та органів місцевого самоврядування та похідних від них найменувань, найменувань вже зареєстрованих суб`єктів, чітка ідентифікація (індивідуалізація) суб`єкта у господарському обороті, отримання суб`єктом господарської компетенції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Пашко Є.О., Вишневська Г.В. Сучасне іноземне інвестування в Україні: особливості, тенденції, пріоритети будівельного комплексу // Економіка будівництва і міського господарства. - 2007. - Т.3. - №1. - С.54 - 58.

2. Дергачова В. Глобалізація як основна тенденція розвитку світової економіки та її напрямки // Наука молода. - 2005. - №3. - С.7 - 11.

3. Офіційний сайт Міністерства економіки України - www.me.gov.ua.

4. Белорус О. Императивы стратегии развития Украины в условиях глобализации // Экономика Украины. - 2001. - №11. - С.4 - 13.

5. Актуальні проблеми економіки 2009р. 6. Економіка України: Науковий журнал, 2009р. 7. Україна: аспекти праці, 2009р.