Основи правознавства

Міністерство науки та освіти України

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра правознавства

Контрольна робота

Варіант № 7

Виконала: ст. групи ЗАМ-051

Лисенко О.А.

Шифр: 005552

Одеса 2009

Зміст

Завдання 1. Дати загальну характеристику законодавчих органів України

Завдання 2. Охарактеризувати основні обов'язки громадян України

Завдання 3. Дати загальну характеристику Червоної книги України

Список використаної літератури

Завдання 1. Дати загальну характеристику законодавчих органів України

Пріоритетним видом державної влади є законодавча влада. Вона здійснюється єдиним органом законодавчої влади України - Верховною Радою України, яку ще називають парламентом.

Верховна Рада України є однопалатним, представницьким, постійно діючим органом законодавчої влади України, який функціонує на професійній основі. Парламент України обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Структура парламенту України досить складна, разом з тим важливо розрізняти органи, які діють як структурні елементи парламенту, та органи, які діють як додаткові до парламенту утворення. Так, у структуру парламенту входять 450 народних депутатів України, які зі свого числа обирають Голову Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови.

Отримуючи в результаті виборів довір'я громадян України, народний депутат України стає виразником волі народу, особою, уповноваженою народом на здійснення законодавчої влади. Депутат - це представник народу в парламенті. Народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята.

Народний депутат України здійснює свої повноваження на постійній основі. Він не може мати іншого представницького мандату чи перебувати на державній службі. Статус депутата не сумісний із зайняттям будь-якою іншою діяльністю за сумісництвом з отриманням матеріальної винагороди, за винятком викладацької, наукової роботи та літературної, художньої і мистецької діяльності у вільний від роботи час. Перед вступом на посаду депутати складають присягу. Відмова скласти її має наслідком втрату депутатського мандату. Повноваження депутата починаються з моменту складення присяги. З цього часу він зобов'язаний брати участь у засіданнях Верховної Ради та її органів. Під час такої роботи народний депутат має право ухвального голосу в питаннях, що розглядаються Верховною Радою та її органами. Він має право законодавчої ініціативи, може вносити пропозиції і поправки до проектів законів, звертатися із запитами, брати участь у дебатах, порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій. Аби убезпечити депутатів від необґрунтованого впливу та тиску, їм гарантується депутатська недоторканність - імунітет. Вони не можуть бути без згоди Верховної Ради притягнуті до кримінальної відповідальності чи заарештовані.

Голова Верховної Ради та його заступники, окрім депутатських повноважень, мають право вести засідання парламенту та представляти його у зносинах з іншими органами та державами. Проте у самому парламенті щодо інших депутатів вони є рівними серед рівних.

Структурними елементами парламенту також виступають депутатські групи та фракції, комітети та комісії Верховної Ради.

Депутатська група чи фракція - це об'єднання депутатів, членів однієї або декількох політичних партій чи рухів, що відстоюють у парламенті певну позицію. Об'єдання таких груп може створити коаліцію (або парламентську більшість), яка фактично формує виконавчу владу та забезпечує її діяльність. Групи та фракції, що не увійшли до коаліції, становлять опозицію.

Комітетами Верховної Ради є її робочі органи, які створюються з числа депутатів і займаються законопроектною, аналітичною та контролюючою діяльністю. На відміну від комісій - комітети діють на постійній основі.

Додатковими до парламенту утвореннями виступають апарат Верховної Ради, Рахункова палата України та омбудсмен - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Апарат Верховної Ради України складається з сотень економістів, юристів та інших спеціалістів, які забезпечують роботу депутатського корпусу, парламентських комітетів та комісій. Рахункова палата України контролює виконання урядом державного бюджету України, а омбудсмен контролює дотримання в Україні прав та свобод людини.

Парламент України Верховна Рада реалізує три основні функції - законодавчу, установчу та контрольну. Головною є законодавча функція, відповідно до якої Верховна Рада приймає найважливіші нормативні акти нашої держави - закони. Стаття 92 Конституції України дає значний перелік сфер, які регулюються виключно законами.

Установча функція Верховної Ради виявляється у тому, що вона утворює державні органи, призначає чи обирає окремих посадових осіб, наділяє їх владними повноваженнями, встановлює їх компетенцію. Так, реалізуючи установчу функцію, парламент за поданням Президента призначає Прем'єр-міністра, Міністра оборони, Міністра закордонних справ, а за поданням Прем'єр-міністра - інших членів Кабінету Міністрів України. На виконання контрольної функції парламент України здійснює парламентський контроль за виконанням Державного бюджету, діяльністю Кабінету Міністрів України, використанням одержаних Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик. Такий контроль здійснюється Верховною Радою безпосередньо та через спеціально створені нею органи. Так, контроль за виконанням Державного бюджету від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата, а за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина - Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Контрольні функції мають комітети Верховної Ради. Контроль здійснюють також народні депутати України через депутатський запит.

Верховна Рада у своїй діяльності користується низкою гарантій (стримувань і противаг) щодо інших органів державної влади. Зокрема, Верховна Рада має право усунути Президента України з посади в порядку імпічменту, встановленому Конституцією, може розглянути питання про відповідальність та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України тощо.

Організаційними формами діяльності Верховної Ради, в яких реалізуються її повноваження, є сесії Верховної Ради, засідання комітетів і комісій парламенту, діяльність Голови Верховної Ради України, його заступників, робота депутатських груп і фракцій, індивідуальна робота народних депутатів.

Головною з цих форм є сесія - період її засідань, який може тривати кілька місяців. Перший раз Верховна Рада України збирається на сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів, а повноважною вона є за умови обрання не менш як двох третини депутатів від її конституційного складу. Наступні чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів або на вимогу Президента. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від її конституційного складу.

Згідно з Конституцією Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти. Закони України після Конституції мають вищу силу в порівнянні з усіма іншими нормативними актами. У діяльності парламенту велике значення відіграє Регламент Верховної Ради - процесуальний акт, який встановлює порядок здійснення її повноважень. Його додержання забезпечує ефективність і законність діяльності Верховної Ради в цілому, її комітетів, комісій, депутатів та їх об'єднань. Постанови, як правило, приймаються з питань формування державних органів, обрання і призначення посадових осіб. До інших актів, які може приймати Верховна Рада, належать декларації, звернення, заяви тощо.

Основна функція Верховної Ради (законодавча) реалізується через законодавчий процес - це система взаємопов'язаних і взаємообумовлених дій по створенню законів.

Законодавчий процес є складним видом діяльності, а тому відбувається у кілька етапів:

1) ініціювання (законодавча ініціатива); 2) обговорення; 3) прийняття; 4) підписання;

5) офіційне оприлюднення.

Право законодавчої ініціативи належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів. Однак інші особи прийняття певного закону можуть ініціювати уже перед цими органами та посадовцями.

Законопроекти розглядаються у пленарному засіданні після попереднього обговорення їх відповідними комітетами Верховної Ради. Парламент також розглядає законопроект у порядку обговорення: заслуховує доповідь та співдоповідь про законопроект, виступи депутатів. Регламент Верховної Ради передбачає декілька читань законопроекту в пленарному засіданні. У першому читанні обговорюється загальна концепція законопроекту. Після його доопрацювання у комітетах Верховної Ради законопроект обговорюється у другому читанні і приймається шляхом голосування по статтях, главах (розділах). У третьому читанні законопроект голосується в цілому.

Закон приймається більшістю від конституційного складу парламенту України, крім випадку внесення змін до Конституції України. Закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України. Президент протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або накладає на нього вето - повертає його до парламенту зі своїми вмотивованими пропозиціями для повторного розгляду.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити. В іншому разі такий закон офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.

Офіційне оприлюднення - це доведення від імені Верховної Ради тексту закону до відома усіх громадян шляхом його опублікування. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання. Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради якщо: 1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій (депутатську більшість); 2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України; 3) протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Завдання 2. Охарактеризувати основні обов'язки громадян України

Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов'язки. В обов'язках виражаються як особисті, так і загальні інтереси. Під конституційними обов'язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. їх небагато, але кожен з них має дуже велике значення. Причому, в залежності від змісту, деякі обов'язки є обов'язками кожної людини, що проживає в Україні, інші - тільки громадянина України (наприклад, захист Вітчизни).

Відповідно до Конституції України кожний громадянин України зобов'язаний:

1) захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України;

2) неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей;

2) шанувати її державні символи;

3) сплачувати податки та збори, встановлені законом;

4) не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Конституція України встановлює конституційний обов'язок громадян України захищати свою Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність, шанувати її державні символи. Щодо цього слід зазначити, що захист Вітчизни від збройної агресії є обов'язком усіх громадян України, а також державних органів, підприємств, установ, організацій, їх посадових осіб. Щодо останніх діє Закон України «Про оборону України».

Під обороною України розуміють комплекс політичних, економічних, екологічних, воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності, територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя народу. Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у будь-який час і за будь-яких обставин. Організація оборони України включає різноманітні заходи, але за будь-яких обставин вона передбачає: формування воєнної політики держави та воєнної доктрини, розвиток воєнної науки; охорону державних кордонів; підготовку населення і території країни до оборони тощо. Однак захист незалежності та територіальної цілісності передбачає, що кожний громадянин України зобов'язаний захищати і відстоювати її суспільний лад, підтримувати громадський порядок, моральний та фізичний стан суспільства тощо. Тобто Конституція має на увазі весь аспект забезпечення національної безпеки, під якою розуміють стале існування і розвиток важливих суспільних і державних інституцій, як, наприклад, державний устрій, державна влада тощо.

Слід також підкреслити, що відповідно до обов'язку захисту Вітчизни встановлюється й обов'язок щодо загального військового обов'язку і військової служби. Захист своєї Вітчизни є не тільки правовою, а передусім моральною вимогою до кожного громадянина, моральним та загальним обов'язком. Неухильне виконання цього обов'язку передбачає захист країни, її населення, матеріальних та духовних цінностей, територіальної цілісності і суверенітету країни. Захист Вітчизни виражається у забезпеченні оборони й безпеки держави.

Згідно з Конституцією України обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, що є запорукою стабільності в суспільстві та характерною ознакою побудови в нашій країні правової держави. При цьому спеціально підкреслюється, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Під нею розуміють специфічні правовідносини між державою і правопорушником, що характеризується засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, накладанням на правопорушника обов'язку нести певні позбавлення і несприятливі наслідки особистого майнового, організаційного характеру за вчинене правопорушення. Головна мета юридичної відповідальності -- правове виховання людей, покарання винних за вчинене, а загалом -- забезпечення законності та правопорядку, що, безумовно, не може залежати лише від правосвідомості осіб, від того, знають чи не знають вони чинні закони. А тому кожна людина має намагатися не тільки додержуватися, а й якнайкраще знати закони, що одночасно з цим покладає обов'язок на державу їх оприлюднювати, опубліковувати, пропагувати. Якщо закони не доведено до відома населення, вони не мають юридичної сили, є нечинними.

Обов'язок кожного члена суспільства сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Він є обов'язком усіх юридичних і фізичних осіб, які отримують доходи від підприємницької, трудової, творчої та іншої діяльності для забезпечення формування державного та місцевих бюджетів. При цьому, відповідно до Закону України «Про бюджетну систему України», під бюджетом розуміють план утворення й використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

Усі громадяни повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. У нашій країні існує чимало видів податків, -- це прибутковий податок з громадян, який утримується з заробітної плати та більшості інших видів доходів громадян, податок на нерухоме майно (з ним доведеться зіткнутися тим, хто має дачу, декілька квартир, є власником підприємства, банку, будинку тощо). Існують також податки з володарів транспортних засобів, збір з володарів собак тощо. За допомогою податків держава забезпечує обороноздатність та безпеку громадян, розвиває економіку, освіту, науку, охорону здоров'я в інтересах всього суспільства.

Конституція України встановлює обов'язок кожного члена суспільства не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Цей обов'язок щодо охорони природи деталізується Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про карантин рослин» і деякими іншими. Вони у свой сукупності складають екологічне право України. Останнє можна визначити, як систему правових норм, які регулюють суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини). До її складу входять такі підгалузі, як земельне, водне, лісове, гірниче право, право про надра та деякі інші галузі права, які регулюють відносини з охорони й раціонального використання певних видів природних ресурсів, тобто у правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище.

Людина -- породження природи, саме природа значною мірою годує нас, забезпечує всім необхідним. Але ж розвиток суспільства, техніки привів до виникнення багатьох проблем, зв'язаних із необхідністю захисту природи, дбайливого ставлення до неї. Звичайно, чимало з них можуть бути вирішені лише державою в цілому, але й кожний з нас повинен і має змогу зробити свій внесок у збереження природи.

Відома істина -- «Без минулого немає майбутнього». Матеріальним носієм цього минулого, нашої історії є культурна спадщина. Конституція України проголосила обов'язок не заподіювати шкоди культурній спадщині. Шанобливо ставитися до пам'яток, знати й зберігати традиції, пам'ять про минуле -- це не лише юридичний, а й моральний обов'язок кожного з нас.

Завдання 3. Дати загальну характеристику Червоної книги України

З кожним роком зростає негативний вплив господарської діяльності людей і підприємств на фауну і флору. В результаті цього багато тварин і рослин зникає на Землі. Тому постала необхідність захистити, зберегти зникаючі види фауни і флори. Початок всесвітнього перепису зникаючих видів флори і фауни було покладено створенням у 1943 р. Комісії служби виживання при Міжнародній спілці охорони природи і природних ресурсів Землі.

Підготовка роботи по створенню «Червоної книги України» почалася ще у 1975 році. 4 серпня 1976 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову «Про заснування книги рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення, видів тварин і рослин України (УРСР)» - Червоної книги України.

Червона книга України - це основний державний документ про найважливіших представників фауни і флори країни, над якими нависла небезпека зникнення або загроза зникнення. Положення про Червону книгу України затверджено Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р.

Цей документ служить збереженню і захисту зникаючих видів тварин і рослин, які знаходяться на території України. Він направлений на охорону навколишнього природного середовища і діє як підзаконний нормативно-правовий акт.

Перша Червона книга, присвячена українській флорі та фауні, була видана у 1980 році під назвою "Червона Книга Української РСР". Перше видання Червоної книги України містило опис 85 видів (підвидів) тварин: 29 -- ссавців, 28 -- птахів, 6 -- плазунів, 4 -- земноводних, 18 -- комах і 151 вид вищих рослин. Після набуття Україною незалежності у видавництві "Українська енциклопедія" було випущене друге видання Червоної книги України: в 1994 році - том "Тваринний світ" (наклад - 2400 примірників), в 1996 році - том "Рослинний світ" (наклад - 5000 примірників). З огляду на малий наклад ці два видання відразу стали раритетами.

В залежності від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин, рослин та грибів, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такі категорії:

- зниклі (0) - види, про які після неодноразовий пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про їх перебування в дикій природі;

- зникаючі (І) - види, що знаходяться під загрозою зникнення, збереження яких є малоймовірним, якщо продовжиться згубна дія факторів, що впливають на їх стан.

- вразливі (ІІ) - види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщо продовжиться дія факторів, що виливають на

їх стан.

- рідкісні (III) - види, популяції яких невеликі, які у даний час не відносяться

до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хоча їм і загрожує небезпека.

- невизначені (IV) - види, про які відомо, що вони відносяться до категорії «зникаючих» чи «рідкісних», однак достовірна інформація, яка б дозволяла визначити до якої із зазначених категорій вони відносяться, -- відсутня.

- недостатньо відомі (V) - види, які можна було віднести до однієї з вище перерахованих категорій, однак у зв'язку з відсугністю повної достовірної інформації питання залишається невизначеним.

- відновлені (VI) - види, популяції яких завдяки вжитим заходам щодо їх охорони не викликають стурбованості, однак не підлягають використанню і вимагають постійного контролю.

У Червоній книзі України про кожний із видів тварин і рослин, занесених до неї, вказуються такі відомості: категорія, поширення, основні місця знаходження, чисельність у природі, в тому числі за межами України, її зміни, відомості про розмноження або розведення в неволі (культурі), заходи, що вжиті та які необхідно здійснити для їх охорони, джерела інформації. У Книзі також містяться картосхеми розповсюдження та фотографії (малюнки) занесених до неї видів тварин і рослин. Форма подання відомостей у Червоній книзі України про занесені до неї види тварин і рослин визначається Національною комісією з питань Червоної книги України.

Ведення Червоної книги України покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Ведення Червоної книги України фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Розділ VI законопроекту встановлює відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони, використання та відтворення тварин і рослин, види яких занесені до Червоної книги України. Охорона та відтворення об'єктів Червоної книги України забезпечуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, які є суб'єктами використання тваринного і рослинного світу, та громадянами відповідно до закону.

Охорона об'єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: установлення особливого правового статусу рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, заборони або обмеження їх використання; урахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно-правових актів; систематичної роботи з виявлення місць їх перебування (зростання), проведення постійного спостереження (моніторингу) за станом їх популяцій; пріоритетного створення заповідників, інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також екологічної мережі на територіях, де перебувають (зростають) об'єкти Червоної книги України, та на шляхах міграції рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу; створення центрів та "банків" для збереження генофонду зазначених об'єктів; розведення їх у спеціально створених умовах (зоологічних парках, розплідниках, ботанічних садах, дендрологічних парках тощо); урахування спеціальних вимог щодо охорони об'єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи.

Організація збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України, Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які законодавством України та Республіки Крим покладено здійснення функцій у цій сфері.

Функціонування Червоної книги України регулюється "Положенням про Червону книгу України", що затверджено Верховною Радою України 29 жовтня 1992 року. Згідно з цим положенням: Ведення Червоної книги України покладене на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Для наукового забезпечення ведення Червоної книги України, підготовки пропозицій про занесення до Червоної книги України та вилучення з неї видів тварин і рослин, організації наукових досліджень, розробки заходів щодо охорони рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, контролю за їх виконанням, координації діяльності державних органів та громадських організацій створена Національна комісія з питань Червоної книги України.

Види тварин і рослин, занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів і Європейського Червоного списку, які зустрічаються на території України, заносяться до Червоної книги України або одержують інший особливий статус відповідно до законодавства України про охорону та використання тваринного і рослинного світу.

Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання та розповсюдження Червоної книги України не рідше одного разу на 10 років.

Наукові та інші установи, підприємства, організації та громадяни повідомляють Міністерству охорони навколишнього природного середовища України наявну у них інформацію про поширення, чисельність, стан видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, та негайно інформує про факти їх знищення, пошкодження, загибелі чи захворювання.

Список використаної літератури:

Гончаренко В.Г. Правознавство: Навчальний посібник. -- К.: Український інформаційно-правовий центр. -- 2002.

Керецман В.Ю., Семерак О.С. Правознавство. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002.

Котюк В. О. Основи держави і права. Навчальний посібник.-3-тє вид., доп. і перероб., 2001.

Шпиталенко Г. А., Шпиталенко Р. Б. Основи правознавства: Навч. посіб. / За заг. ред. І. П. Лаврінчук. - К.: Каравела, 2004.