Деякі аспекти проблеми насильства

9

РЕФЕРАТ

Деякі аспекти проблеми насильства

Суть поняття насильства

Насильство - застосування (загроза застосування) сили як вияву своєї волі відносно інших. Насильство обмежує можливості дій на власний розсуд того, на кого спрямоване. Центральною щодо насильства є проблема його доцільності (чи виправданості), яка має різні вирішення в різних відносинах та середовищах (виховання, подружжя, сусіди, спільнота, міжнародні відносини, ставлення до природи тощо).

У загальному вигляді насильство з функціонального погляду може бути визначено як навмисно здійснюване в просторі свободи волі обмеження фізичних і моральних інтенцій людини. Розкриваючи суть поняття насильства, необхідно мати на увазі його етимологічне значення, яке дослівно означає "на силу", тобто використання сили.

Насильство являє собою досить складне соціальне явище, яке відображає специфіку взаємозв'язків між людьми в основних сферах діяльності - економічній, політичній і духовній.

У сучасну епоху за допомогою насильства продовжують вирішуватися багато конфліктних ситуацій. Дійсність породжує нові форми насильства, ефективно протидіяти яким не змогли соціальні інститути держави.

Підґрунтям насильства завжди виступає нігілізм - позиція того, хто відкидає все суще, хоча водночас неспроможний бодай припустити, ніби щось може змінитись на краще, - й тому неминуче приходить до знищення або самознищення. Нігілізм, як форма заперечення загальновизнаних цінностей, нерідко тісно пов'язаний з психічними захворюваннями.

Нігілістичні філософські погляди складають підґрунтя будь-якої соціальної деструкції. Найнебезпечнішими формами її завжди були терор і війна.

Терор - означає „жахати”, „залякувати”. Це особлива форма політичного насильства, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю і вдаваною ефективністю. Ці особливості зумовили широке використання терору протягом всієї людської історії як засобу політичної боротьби в інтересах держави, організацій та окремих груп осіб. Власне, сам факт публічної страти карних чи політичних злочинців чи процес „аутодафе” в період середньовічної інквізиції являли собою класичну форму терору в інтересах держави або католицької церкви. Тероризм - це узагальнене поняття визначає вже комплексне явище, що означає жах і переляк як мету певних (терористичних) актів і дій, самі акти і дії, їх конкретні результати і весь спектр ширших наслідків. В загальноприйнятому розумінні тероризм звужується до набору окремих терористичних актів.

Під час війни, на відміну від тероризму, збройне насильство здійснюється в широких масштабах і призводить до величезних втрат ресурсів у найширшому розумінні.

В міжнародній спільноті і нині спостерігається так званий традиційний підхід до збройного насильства, який, як вважається, поки що не протирічить політиці. По-перше, тому що людина начебто сприймає свою належність до політичного світу саме через боротьбу з іншими, а в міждержавних стосунках збройне насильство є основним засобом політики - це умова виживання держави. По-друге, війна (збройне насильство) не суперечить людській сутності і навіть надає змісту існуванню людини, начебто коли людина готова жертвувати собою, то вона здатна усвідомити справжнє значення свободи, а без свободи немає політичної демократії. По-третє, війна не суперечить загальнолюдській моралі: біблійне „не убий” начебто не стосується знищення озброєного противника - представника іншої держави-нації на полі бою.

Починається з того, що насильство, з використанням прихованих чи наявних нігілістичних настановлень, проголошується певною необхідністю суспільного життя. „Моральна” аргументація не пом'якшує насильства, а навпаки - збільшує, бо робить його обов'язком і не обмежує просто перемогою, а доводить до приниження і знищення противника. У війнах між країнами, коли вони ведуться під ідеологічними (по суті - нігілістичними) гаслами і начебто в ім'я моральних цілей, рівень жорстокості виходить за межі військових цілей, що відбувалося в жахливих формах і масштабах, наприклад, підчас обох світових війн у ХХ столітті.

Біологічна взаємодія живих істот одне з одним та з оточуючою природою існувала до виникнення соціальної взаємодії, а з виникненням її біологічна взаємодія, з одного боку, стала необхідною передумовою існування та розвитку соціальної, а з іншого - її було включено в рух, що відбувається в соціальній сфері, вона трансформується ним і перетворюється на модифікований момент руху соціального.

Специфіка та інститут соціального насильства

Соціальне насильство являє собою досить складне багатопланове явище. Для більш глибокого дослідження його потрібно розглядати, виходячи зі сфер застосування. За такого підходу можна виділити такі види соціального насильства: політичне, економічне, духовне. Кожний з цих видів насильства реалізується в досить великій кількості різноманітних форм. Наприклад, економічному насильству властиві такі форми: економічна блокада, економічний тиск, економічний шантаж, обмеження економічних прав і т.д.

Основним інститутом соціального насильства і його різновиду - насильства політичного виступала й виступає держава. Власне, нею створюються різноманітні соціальні інститути, що застосовують насильство в різній формі. Це може бути насильство стосовно окремих громадян, соціальних груп, народів і цілих держав. З розвитком людського суспільства удосконалюються соціальні інститути держави, видозмінюються і форми насильства.

Соціальне насильство можна визначити, як процес нав'язування силою своєї волі суб'єкту з метою примусити його чинити всупереч його власній волі. Українським філософом В.Зуєвим та іншими соціальне насильство визначається "як застосування будь-якою соціальною групою (класом) засобів примусу щодо інших соціальних груп (класів), щоб зберегти або завоювати політичне чи економічне панування, ті чи інші права або привілеї".

Специфікою соціального насильства є його антропоморфний характер, який передбачає, що об'єкти, на які спрямована сила, і суб'єкти, які її використовують, це як окремі люди, так і визначені соціальні групи. Крім того, в соціальній сфері сила поряд із матеріальним компонентом включає в себе і духовний. У цьому виявляється специфіка соціальної форми руху матерії як органічної єдності матеріального й духовного. Потрібно також мати на увазі, що насильство не можна зводити до суперечності. Суперечність завжди передбачає наявність альтернативи власного вирішення, насильство ж обмежує цю альтернативу рамками конфлікту. Насильство здатне відображати специфіку сфер суспільного життя. У цьому плані можна розрізняти матеріальне і духовне насильство, насильство на індивідуальному й груповому рівнях; насильство економічне, політичне і т.п.

Матеріальне насильство пов'язане з важливими виявами життєдіяльності людського суспільства. Воно може виступати як позаекономічне, так і економічне примушення, нерівність у розподілі вироблених продуктів, примушення до важкої фізичної праці, війна, грабіж, позбавлення коштів існування і т.д.

Поряд із матеріальним у суспільстві має місце і духовне насильство. Воно передбачає підкорення волі й свідомості людей пануючим поглядам (філософським, правовим, етичним, релігійним, естетичним, політичним, науковим). Це підкорення засновується на "грубій ломці" вже сталих уявлень, як правило, йде всупереч бажанню людей і підсилюється відповідним набором аж ніяк не духовних заходів покарання за інакомислення.

Розділення матеріальної й духовної сторін насильства має досить умовний характер, пов'язаний лише з виявленням пріоритетів - матеріальне насильство визначає духовне або навпаки. Насправді, будь-яке економічне примушення потребує ідеологічного обґрунтування раціональності існуючих відносин власності, так само як і будь-яка форма духовного насильства для своєї реалізації вимагає конкретних матеріальних коштів.

Під насильством розуміють:

* побиття

* секс-насильство

* знущання

* брудні лайки, образи

* приниження

* маніпулювання

* присилування

* моральний та психологічний тиск

* примус

* звинувачення, формування почуття провини

* безпідставне покарання

* насильне обмеження, в тому числі й інформаційне

* ігнорування

* ізоляція (наприклад, заборона працювати)

* економічний контроль

* насилля на національному грунті

* примус до шлюбу

* насилля на релігійному грунті

* сексуальні домагання

* зґвалтування

* примус до проституції

* секс-продаж

* державний тиск

* фемінізація бідності

Види насильства

Домашнє насильство - це постійне словесне, емоційне, фізичне або сексуальне насильство. Домашнє насильство часто визначається як залякування, примус, тероризм або побиття.

Сексуальне насильство - це примус до сексуальних зносин з чоловіком та іншими людьми проти волі жінки, хворобливих або садистських статевих зносин; примус жінки одягатися більш сексуально всупереч її бажанню; образа жінки словами “повія”, “нечепура”.

Фізичне насильство - це загроза зброєю; побиття; фізична ізоляція людини; випадки, коли чоловік кидає жінку одну в небезпечному місці або відмовляється надати жінці допомогу, коли вона хвора або вагітна.

Психологічне насильство - це ігнорування почуттів іншої людини, її переконань, віросповідань, національної, расової та класової приналежності або походження, публічна образа, приниження; заборона працювати або вносити свій грошовий вклад; присвоєння її коштів та інше.

Торгівля живим товаром - це вербування та переміщення особи (осіб) в межах однієї держави або за кордон шляхом насильства, погроз, чи обману, експлуатації в хатньому господарстві, в промисловості, в секторі комерційної секс-торгівлі тощо.

Фізичне насильство завжди передбачає протиправний суспільно небезпечний вплив на організм іншої людини. Цей вплив проявляється в порушені тілесної недоторканності особи через зовнішні покрови тіла або внутрішні органи. В той же час серед авторів немає єдності в розумінні поняття змісту «фізичне насильство». Одні автори вважають, що фізичне насильство -- це вплив лише на тканини людини, інші -- без впливу на тіло потерпілого. Третя група дослідників фізичне насильство розглядає більш узагальнено: як застосування фізичної сили до потерпілого; всякий вплив на тілесну недоторканність потерпілого; вплив на потерпілого, що може проявлятися в нанесенні ударів, тілесних ушкоджень, мордуванні, катуванні, заподіянні смерті.

Психічне насильство -- це вплив на психічну сферу організму людини, що проявляється в залякуванні її застосуванням фізичного насильства. Що стосується психічного насильства, то це лише доктринальне поняття. Закон ним не користується, а використовує поняття погроза насильством. Це поняття ширше від погрози застосування фізичного насильства. До інших видів погрози можна віднести погрозу пошкодження або знищення майна, підпалу, поширення неправдивих відомостей тощо. Характер погрози у чинному КК, як відомо, конкретизований. У складі ж злочину, передбаченому ст. 157 КК, характер погрози не конкретизується. Вона може мати різні види, у тому числі і такий прояв, як погроза застосування фізичного насильства. У зв'язку з цим такі способи перешкоджання здійсненню виборчого права, як насильство і погрози, вступають у протиріччя. Для його усунення, на мою думку, необхідно термін «насильство» замінити на «фізичне насильство».

Фізичне насильство завжди, безумовно, поєднується із заподіянням фізичної шкоди здоров'ю людини, що виражається або в спричиненні фізичного болю, наприклад, при побоях і мордуванні, або в тілесних ушкодженнях різного ступеня тяжкості. Поняттям «фізичне насильство» охоплюється лише конкретна шкода, тобто побої, мордування, легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Питання про те, чи охоплюються «фізичним насильством» тяжкі тілесні ушкодження вирішується в літературі і в судовій практиці по-різному, по відношенню до різних складів злочину. В одних охоплюються, в інших -- вимагають кваліфікації за сукупністю злочинів. Такий підхід обумовлюється розміром санкції, яка порівнюється із санкцією, що встановлена за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Санкція ч. 1 ст. 157 КК передбачає таке покарання, як позбавлення волі строком від двох до чотирьох років. Очевидним є те, що заподіяння тяжких тілесних ушкоджень складом даного злочину не охоплюється і потребує кваліфікації за сукупністю із ст. 121 КК. Співставлення санкції ч. 1 ст. 122 і ч. 1 ст. 157 КК допускає кваліфікацію середньої тяжкості тілесного ушкодження за ч. 1 ст. 157 КК. Але коли визнати, що середньої тяжкості тілесні ушкодження як прояв фізичного насильства при перешкоджанні здійсненню виборчого права вчиняються із метою залякування, то санкція кваліфікованого складу умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 122 КК) є суворішою, ніж санкція ч. 1 ст. 157 КК. Ця обставина вимагає кваліфікації такого діяння за сукупністю злочинів. Уникнути кваліфікації за сукупністю злочинів можна лише за умови посилення покарання у санкції ч. 1 ст. 157 КК. Цей злочин, як уявляється, містить більшу міру тяжкості, тому вважаємо за необхідне збільшити розмір його санкції.

Найбільш потерпають у суспільстві від насильства, як правило, жінки. Останнім часом світове співтовариство приділяє цій проблемі багато уваги: зокрема, прийнято Декларацію про ліквідацію насильства щодо жінок, проведено Четверту Всесвітню конференцію зі становища жінок у Пекіні та інші заходи.

У спеціальному документі під назвою "Платформа дій", прийнятому на згаданій конференції, зазначено: "Форми насильства за ознакою статі, зокрема такі, як побиття, домашнє насильство, сексуальна наруга, сексуальне рабство та експлуатація, міжнародна торгівля жінками й дітьми, примушування до повійства, сексуальні домагання, насильство, зумовлене культурними забобонами, расизмом і расовою дискримінацією, ксенофобією, порнографією, етнічною чисткою, збройними конфліктами, іноземною окупацією, релігійним та антирелігійним екстремізмом і тероризмом, є несумісними з гідністю і цінністю людської особистості, з ними необхідно боротися і викорінювати їх. Слід виступати проти будь-яких порушень прав жінки у сучасному суспільстві. Основну роль у цій боротьбі має відігравати уряд, його дії повинні бути скеровані на вироблення чіткої стратегії антинасильницької діяльності у загальнодержавному масштабі, на запобігання будь-яких проявів насильства щодо жінок в особистому й суспільному житті".

Проблема насильства щодо жінки є надзвичайно актуальною і для України. Без подолання цього згубного явища у суспільстві неможливо створити сприятливі умови для самореалізації людини, вільного її волевиявлення, розвитку паритетної демократії, реалізації принципу рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків.

Через відчуття, сорому, яким супроводжуються будь-які види домашнього насильства, а також певні традиції жінки стримуються повідомляти про акти насильства щодо них. Відтак зменшується кількість зареєстрованих фактів подібних злочинів, ускладнюється процедура захисту жінок.

Розрізняють насильство в сім'ї та насильство в суспільстві. Обидва види насильства поділяють у свою чергу на фізичне, статеве, психологічне. Насильство в сім'ї може набувати таких форм, як нанесення побоїв, сексуального примусу дівчат, зґвалтування жінок, надмірної фізичної експлуатації, постійних образ та знущання. Насильство в суспільстві -- це різні форми зґвалтування, статевого домагання та залякування на роботі, у навчальних закладах та інших громадських місцях, торгівлі жінками; примушування до повійства.

Список використаної літератури

1. Васильев В. Л. Юридическая психология. - М., 1999. - 125 с.

2. Гжегорчик А. Духовная коммуникация в свете идеала ненасилия// Вопросы философии. - 2002. - № 3. - С. 12-15.

3. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии. - М., 2001. - 95 с.

4. Жижиленко А.А. Преступление против личности. - М., 2001. - 152 с.

5. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования. - М., 1999. - 245 с.

6. Лоренц К. Агрессия (так называемое зло)// Вопросы философии. - 2002. - № 3. - С. 5-6.

7. Ольшанский Д.В. Психология терроризма. - М.: Питер, 2002. - 288 с.

8. Пирожков В. Криминальная психология. - М., 1999. - 241 с.

9. Ткаченко В.И. Насилие не опасное для жизни и здоровья, как уголовно-правовая категория// Государство и право. - 2001. - № 12. - С. 79-82.