Адміністративна відповідальність
Суспільна небезпечність і шкідливість адміністративного проступку. Адміністративне видворення іноземців та осіб без громадянства (захід адміністративно-правового примусу), класифікація підстав. Суб’єкти, що сприяють виконанню постанови у справі.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.01.2010 |
| Размер файла | 26,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
5
План
1. Суспільна небезпечність і шкідливість адміністративного проступку.
2. Адміністративне видворення іноземців і осіб без громадянства.
3. Суб'єкти, що сприяють виконанню постанови у справі.
Список використаної літератури
1. Суспільна небезпечність і шкідливість адміністративного проступку
Адміністративний проступок -- це насамперед діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи бездіяльність, це акт зовнішнього вираження ставлення особи до реальної дійсності, інших людей, держави, суспільства.
Таке діяння визнається адміністративним проступком за наявності певних ознак, до яких належать суспільна шкідливість, протиправність, винуватість та адміністративна караність.
Суспільна шкідливість адміністративного проступку означає, що він завдає певної шкоди тим чи іншим суспільним відносинам. Ця шкода може бути як матеріальною, так і іншою (моральною, організаційною тощо).
Ключовою проблемою в дослідженні ознак адміністративного проступку протягом багатьох десятиліть залишається з'ясування співвідношення категорій „суспільна небезпека" і „шкідливість".
Така ознака, як суспільна небезпека, суспільна шкідливість адміністративного проступку прямо у вказаному понятті не зазначена, на відміну від поняття злочину, але вона випливає з його змісту. Як слушно зазначає Л.В. Коваль, що Кодекс України про адміністративні правопорушення прямо не називає проступки "суспільно небезпечними" але й не закриває шлях до цього.
При характеристиці цієї ознаки адміністративного проступку думки вчених можна розділити на дві групи. Перша група - це прибічники позиції, згідно з якою адміністративний проступок не є суспільно небезпечним діянням (Біла Л., Битяк Ю., Дурманов Д.Н., Клюшниченко А., Самощенко І., Шульга М., Якуба О. та ін.).
Друга група вчених, навпаки, доводить, що адміністративним проступкам властива така обов'язкова ознака, як суспільна небезпека. Цю точку зору відстоюють у своїх наукових працях Васильєв А., Галаган І.А., Додін Є., Іванов В., Коваль Л., Лункова А., Мота А., Мурзінов А., Шишов О. та ін.
Всі адміністративні проступки є суспільно шкідливими діяннями, які відрізняються від злочинів тільки розміром шкоди, яку вони спричиняють. Однак, протиставлення суспільної небезпеки і шкідливості є необґрунтованим, надуманим. Ці поняття по своїй суті дуже близькі за змістом, так як в окремих випадках суспільна небезпека виражається в нанесенні шкоди суспільству, і навпаки, нанесення шкоди може бути суспільно небезпечним. Можна погодитися з точкою зору, яку висловлює Л.С. Явич - "асоціальність, суспільна небезпека чи шкідливість складають матеріальний зміст правопорушень як особливого соціального явища", тобто шкідливість є одним із проявів суспільної небезпеки.
Тому з огляду на це більш прийнятним є термін «суспільна шкідливість».
Висновок. Адміністративний проступок -- це насамперед діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи бездіяльність, це акт зовнішнього вираження ставлення особи до реальної дійсності, інших людей, держави, суспільства. Таке діяння визнається адміністративним проступком за наявності певних ознак, до яких належать суспільна шкідливість, протиправність, винуватість та адміністративна караність.
Суспільна шкідливість адміністративного проступку означає, що він завдає певної шкоди тим чи іншим суспільним відносинам. Ця шкода може бути як матеріальною, так і іншою (моральною, організаційною тощо).
2. Адміністративне видворення іноземців і осіб без громадянства
Адміністративне видворення - це захід адміністративно-правового примусу, який полягає у прийнятті компетентним органом або судом рішення про позбавлення іноземця чи особи без громадянства права перебувати на території Україні, що зобов'язує залишити її межі. При цьому слід зауважити, що в Україні застосовувати такий захід адміністративного примусу до громадян України заборонено.
Видворення іноземців та осіб без громадянства, з урахуванням обставин та мети застосування, можна в одних випадках віднести до запобіжних заходів, у других - до заходів припинення, а в третіх - до заходів адміністративного стягнення. Але останнє твердження потребує певної законодавчої регламентації в Кодексі України про адміністративні правопорушення.
Підстави адміністративного видворення можна класифікувати залежно від виду заходу адміністративного примусу на: 1) підстави застосування адміністративного видворення як заходу попередження; 2) підстави застосування адміністративного видворення як заходу припинення; 3) підстави застосування адміністративного видворення як адміністративного стягнення. У цій класифікації підстави першої групи адміністративного видворення не пов'язані з вчиненням дій, що порушують законодавство, а підстави другої і третьої груп безпосередньо пов'язані з порушенням вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
До підстав першої групи слід віднести випадки, коли: 1) іноземець чи особа без громадянства, які в минулому вчинили адміністративне правопорушення, виконали адміністративне стягнення; 2) іноземець чи особа без громадянства, які у минулому вчинили злочин, відбули призначені покарання; 3) іноземець чи особа без громадянства не вчиняли протиправних дій, але їх видворення необхідне для охорони здоров'я громадян України; 4) іноземець чи особа без громадянства не допускали протиправної поведінки, але їхні дії суперечать інтересам охорони громадського порядку; 5) іноземець чи особа без громадянства, які не порушували чинного законодавства, але їхні дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України.
До підстав другої групи слід віднести підстави, що стосуються, наприклад, видворення іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила прикордонного режиму чи режиму в пунктах пропуску або порядок перетинання державного кордону України, але при цьому немає необхідності в притягненні цих осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності (наприклад, у зв'язку з малозначністю діяння або відсутністю складу адміністративного проступку чи злочину).
До підстав застосування адміністративного видворення як адміністративного стягнення слід віднести вчинення правопорушень: 1) проживання без документів на право проживання в Україні; 2) проживання в Україні за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився; 3) працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України; 4) ухилення від виїзду з України; 5) порушення правил транзитного проїзду через територію України; 6) недодержання встановленого порядку реєстрації або пересування і зміни місця проживання; 7) порушення прикордонного режиму чи режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; 8) незаконне перетинання державного кордону України; 9) порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм. З огляду на це, вбачається, що основною метою застосування видворення є покарання іноземця чи особи без громадянства, в осуді їх поведінки та оцінки вчиненого ними діяння.
Провадження у справах про адміністративне видворення як захід адміністративного стягнення складається з наступних стадій: 1) адміністративне розслідування; 2) розгляд справи та прийняття постанови про видворення; 3) перегляд постанови; 4) виконання постанови про адміністративне видворення. Враховуючи специфіку провадження у справах про адміністративне видворення як захід попередження чи припинення, можна виділяти в межах такого провадження наступні стадії: 1) вирішення питання про застосування заходу попередження чи заходу припинення та прийняття рішення про видворення; 2) оскарження рішення; 3) виконання рішення про видворення.
Висновок. Здійснювані в Україні глибокі перетворення в державно-правовій та соціально-економічній сферах вимагають подальшого зміцнення в державі законності та правопорядку, забезпечення безпеки особи, належного захисту та охорони конституційних прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. У світлі цих перетворень особливої значимості набуває захист гарантованих законодавством України прав іноземців та осіб без громадянства взагалі та особливо при застосуванні до них заходів адміністративного, кримінального, цивільного чи іншого заходу правового примусу.
Серед заходів адміністративно-правового примусу, що застосовується безпосередньо до іноземців та осіб без громадянства, особливе місце посідає адміністративне видворення. Можливість застосування цього заходу примусу передбачена чинним законодавством України, насамперед, Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” і Кодексом України про адміністративні правопорушення.
3. Суб'єкти, що сприяють виконанню постанови у справі
Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень є заключною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення. Від того, наскільки своєчасно і повно виконуються постанови, значною мірою залежить ефективність зазначеного провадження, всього інституту адміністративної відповідальності.
Постанова про накладення адміністративного стягнення - це, так би мовити, виконавчий документ, вона є обов'язковою для виконання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Для того, щоб постанова була обов'язковою для виконання, вона повинна набрати чинності. За загальним правилом, встановленим ст. 299 КпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. В разі оскарження або опротестування постанови вона набирає чинності після залишення скарги чи протесту без задоволення, тобто з дня прийняття відповідного рішення. Виняток становлять випадки, коли рішення про застосування адміністративного стягнення вже фактично виконано.
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який її виніс. На нього ж в більшості випадків покладається і виконання постанови. Однак постанови про накладення окремих стягнень виконують спеціально уповноважені на те органи (наприклад, постанови про застосування адміністративного арешту або виправних робіт - органи внутрішніх справ, про застосування конфіскації - державні виконавці). Якщо щодо однієї особи винесено кілька постанов про накладення адміністративних стягнень, кожна постанова виконується окремо.
За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, допускається відстрочка її виконання. Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом. Право відстрочити виконання постанови має лише орган (посадова особа), який її виніс. За змістом ст. 301 КпАП, відстрочка виконання постанови - це право, а не обов'язок відповідного органу чи посадової особи, вона застосовується на його розсуд тільки у виняткових випадках. До таких випадків належать, наприклад, хвороба особи, підданої адміністративному стягненню, складні сімейні обставини або інші поважні причини, які перешкоджають негайному виконанню постанови. Коло осіб, які мають право клопотатися про відстрочку виконання постанови, законодавством не визначено; частіш за все це самі правопорушники, хоча клопотання можуть подати і їх рідні, трудові колективи, об'єднання громадян, ініціатором може бути також сам орган (посадова особа), який виніс постанову. Строк, на який допускається відстрочення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, обмежено одним місяцем.
Інколи під час виконання постанови про накладення адміністративного стягнення можуть виникнути обставини, передбачені ст. 247 КпАП, які виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення. Таких обставин може бути три: видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення, скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність, і смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі. В таких випадках орган (посадова особа), який виніс постанову, припиняє її виконання. Рішення про припинення виконання надсилається органові, який виконує постанову.
З метою підвищення оперативності виконання постанов, а також забезпечення прав особи ст. 303 КпАП закріплено строки, протягом яких постанова може бути звернута до виконання, іншими словами, передбачено строки давності виконання постанов. За загальним правилом постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Варто зазначити, що постанова вважається звернутою до виконання, коли орган (посадова особа), який її виніс, вручає або надсилає її копію відповідній особі або надсилає органу, уповноваженому безпосередньо її виконувати.
У випадках подання скарги або принесення протесту на постанову перебіг строку давності її виконання зупиняється до розгляду скарги або протесту. В разі відстрочки виконання постанови перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Крім цього, законодавством України може бути передбачено і інші строки звернення постанов до виконання. Зокрема, Митним кодексом України встановлено, що предмети порушення митних правил конфіскуються незалежно від часу вчинення або виявлення порушення таких правил, тобто в цих випадках давність виконання постанов взагалі не передбачена.
Якщо під час виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у порушника або інших осіб виникають якісь питання, їх вирішує орган чи посадова особа, який виніс постанову. Порядок вирішення таких питань КпАП не врегульовано, хоча їх ініціаторами, як свідчить практика, можуть бути порушник, потерпілий або орган, що виконує постанову. В цих випадках звернення має бути розглянуто невідкладно і прийнято відповідне рішення.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснює орган (посадова особа), який виніс постанову. Здійснюється цей контроль, перш за все, шляхом перевірки ознайомлення порушника із змістом постанови, своєчасністю вручення йому її копії, надісланням постанови органу (посадовій особі), уповноваженому безпосередньо її виконувати. У відповідних документах органу (посадової особи), який виніс постанову, робиться відмітка про повне виконання постанови або про неможливість її виконання з об'єктивних причин.
В главах 26-33 КпАП врегульовано порядок виконання постанов про накладення окремих адміністративних стягнень, а також постанов в частині відшкодування майнової шкоди.
Найпростіший порядок встановлено для виконання постанови про винесення попередження. Вона виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, шляхом її оголошення порушнику. Якщо така постанова виноситься під час його відсутності, вона виконується шляхом вручення або надсилання протягом трьох днів порушнику її копії. У випадках, коли допускається оголошення попередження на місці вчинення правопорушення, воно фіксується у встановленому порядку.
Для постанов про накладення штрафу встановлено добровільний і примусовий порядок виконання. Перший полягає в тому, що порушнику надається право самому сплатити штраф в установу Ощадного банку України (за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення) протягом 15-ти днів з дня вручення йому копії постанови, а в разі її оскарження або опротестування - з дня повідомлення про залишення постанови без зміни. Якщо у порушника віком від 16-ти до 18-ти років відсутній самостійний заробіток, штраф мають сплатити його батьки, або особи, що їх замінюють.
У разі несплати порушником штрафу у зазначений строк постанова, відповідно до ст. 308 КпАП, надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Тобто в таких випадках діють правила, встановлені цивільним процесуальним законодавством).
Спеціальний порядок стягнення штрафу, так само як і здійснення деяких інших процесуальних дій, передбачається Митним кодексом України. Як спеціальний можна назвати також порядок стягнення у відповідних випадках штрафу на місці вчинення правопорушення, коли порушникові видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової звітності.
Порядок виконання постанов про оплатне вилучення, конфіскацію предмета та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, за змістом мало відрізняється. І в тому, і в іншому випадку предмет вилучається і реалізується відповідно до ст.ст. 312, 315 КпАП. Однак в разі виконання оплатного вилучення суми, виручені від реалізації, передаються колишньому власникові з відрахуванням комісійних витрат, а у випадку застосування конфіскації - перераховуються до державного бюджету (так само як гроші, одержані внаслідок вчинення адміністративного проступку).
В наш час постанови і про оплатне вилучення, і про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом.
Виконання постанови про позбавлення спеціального права полягає у вилученні у правопорушника відповідного документа, що надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, мисливського квитка). Порядок виконання зазначеної постанови врегульовано гл. 30 КпАП. Залежно від виду спеціального права постанови про його позбавлення виконують посадові особи Державної автомобільної інспекції, Державної інспекції по маломірних суднах України (або інших органів річкового транспорту) і керівники обласних чи районних органів, які здійснюють державний нагляд за додержанням правил полювання (ст. 317 КпАП).
Варто нагадати, що вилучення посвідчення водія (свідоцтва, диплома чи іншого документа, який підтверджує надання спеціального права) ст. 265 КпАП передбачено як захід забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення. Тому в разі прийняття постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном її виконання може полягати в неповерненні зазначених документів порушнику.
КпАП (ст. 320) передбачає можливість скорочення строку позбавлення спеціального права. Це питання може вирішити орган (посадова особа), який наклав стягнення, однак за наявності ряду обставин. Це, перш за все, сумлінне ставлення до праці і зразкова поведінка (хоча, на нашу думку, таку умову в наш час не зовсім просто з'ясувати), закінчення не менше, ніж половини призначеного строку стягнення, а також клопотання громадської організації чи трудового колективу. Уявляється, що підстави скорочення строку позбавлення спеціального права в наш час потребують перегляду (за винятком відбування не менше, ніж половини строку стягнення).
Для виконання постанови про позбавлення спеціального права має значення момент позбавлення цього права. За загальним правилом (ч.1 ст. 321 КпАП) цей момент визначається днем винесення відповідної постанови. Якщо особи, позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа.
Після закінчення призначеного строку позбавлення спеціального права, а також у разі його скорочення особі повертаються у встановленому порядку вилучені у неї документи. Вилучене посвідчення водія транспортного засобу повертається після проходження відповідною особою перевірки знань правил дорожнього руху у Державній автомобільній інспекції.
Постанова про застосування виправних робіт надсилається суддею міського (районного) суду на виконання органу внутрішніх справ не пізніше, ніж наступного дня після її винесення (ст. 322 КпАП). На підставі постанови із заробітку порушника провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою.
Порядок обчислення строку виправних робіт визначено в ст. 323 КпАП. Їх відбування обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадились відрахування. Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів без поважних причин, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів.
На адміністрацію підприємства, установи або організації за місцем відбування порушником виправних робі покладається ряд обов'язків (ст. 324 КпАП): правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і переказ відрахованих сум у встановленому порядку; трудове виховання порушника (що в наш час дуже проблематичне); повідомлення органів внутрішніх справ про ухилення порушника від відбування стягнення.
В разі ухилення особи від відбування виправних робіт невідбутий їх строк може бути замінено штрафом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більше, ніж на п'ятнадцять діб. Слід зауважити, що виправні роботи з переходом до ринкової економіки втрачають своє значення, і навіть за цих умов заміна їх штрафом або адміністративним арештом допускається, відповідно до ст. 325 КпАП, лише у випадку призначення за вчинення дрібного хуліганства, що не можна визнати правильним. На нашу думку, це має бути загальним правилом, тобто заміну одного виду адміністративного стягнення іншим можна було б передбачити як загальне правило для всіх випадків, коли виконання стягнення з якихось причин неможливе. Тим самим виконувалося б головне призначення провадження - реальна реалізація заходів адміністративної відповідальності.
Виконання постанови про застосування найсуворішого адміністративного стягнення - адміністративного арешту - покладається на органи внутрішніх справ. Така постанова виконується негайно після її винесення.
В ст.ст. 327, 328 передбачено деякі правила відбування адміністративного арешту. Так, осіб, підданих цьому стягненню, тримають під вартою в спеціальних приймальниках, створених в системі органів внутрішніх справ, вони підлягають особистому оглядові, використовуються на фізичних роботах без оплати праці, заробітна плата за місцем постійної роботи за ними також не зберігається. Разом з тим до строку адміністративного стягнення зараховується строк адміністративного затримання, що свідчить про гуманність законодавства про адміністративні правопорушення.
Що стосується виконання постанови в частині відшкодування майнової шкоди, воно практично не відрізняється від виконання постанови про накладення штрафу. Майнова шкода має бути відшкодована порушником в ті ж строки, які встановлено для добровільної сплати штрафу (ст. 329 КпАП). В разі невиконання цієї вимоги постанова надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження.
Четвертою частиною статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець обумовлює питання примусового виконання судових рішень в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.
В статті 2 Закону України „Про виконавче провадження” вказано, що на Державну виконавчу службу (що входить до системи органів Міністерства юстиції України) покладається примусове виконання рішень. Отже, правова природа діяльності органів ДВС та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок.
З цією метою законодавець наділяє державного виконавця відповідним інструментарем (стаття 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
Однак аналіз цієї статті дає можливість пересвідчитись в тому, що основним призначенням органів ДВС є виконання рішень суду, в яких передбачені заходи примусового виконання.
В статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено поняття сторін виконавчого провадження - це боржник та стягувач.
Стягувачем, згідно закону, є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ.
Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утримуватись від їх вчинення.
Отже, виходячи із того, що сторонами виконавчого провадження Закон визначає боржника та стягувача, примусове виконання рішення органами ДВС передбачає наявність боргу або певного його еквіваленту.
Закон України «Про виконавче провадження» передбачає також виконання органами ДВС рішень судів немайнового характеру, однак, як уже зазначалось, це відноситься до суб'єктів, які не підпадають під дію Закону України «Про державну службу».
Висновок. На сьогоднішній день для справедливого притягнення до адміністративної відповідальності та накладення стягнення важливого значення набуває з'ясування кола посадових осіб, які компетентні розглядати та приймати рішення у справах про адміністративні правопорушення.
Як вище зазначалося, виконання постанов про накладення адміністративних стягнень можна визнати вирішальною стадією всього провадження в справах про адміністративні правопорушення. Адже якщо постанову винесено, але не виконано, втрачається весь виховний вплив накладеного стягнення, а робота, здійснена багатьма органами та посадовими особами для притягнення винного до адміністративної відповідальності, виявляється марною.
Список використаної літератури
1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення вiд 07.12.1984 № 8073-X з наступними змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. - Загол. з екрана.
3. Про виконавче провадження: Закон України вiд 21.04.1999 № 606-XIV з наступними змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. - Загол. з екрана.
4. Бородін І.Л. Адміністративно-юрисдикційний процес: Моногр. - К.: Алерта, 2007. - 184 с.
5. Ковалів М.В. Адміністративна діяльність: Навч. посіб. - К.: Правова єдність, 2009. - 432 с.
6. Колпаков В.К. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право): Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 256 с.
7. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Моногр. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 528 с.
8. Колпаков В.К. Адміністративно-правові проблеми видворення іноземців. - Л.: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2004. - Вип. 1.
9. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине: Учеб. пособ. - X.: Одиссей, 2004. - 272 с.
10. Остапенко О.І. Адміністративно-правовий захист встановленого порядку в Україні: Навч. посіб. - Л.: ЛДУВС, 2008. - 345 с.
11. Остапенко О.І. Суб'єкти, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення: Навч. посіб. - Л.: Освіта, 2009. - 212 с.
12. Паливода А.В. Кодекс України про адміністративні правопорушення. - К.: Знання, 2008. - 220 с.
13. Школик А.М. Порівняльне адміністративне право: Навч. посіб. - Л.: ЗУКЦ, 2007. - 308 с.
Подобные документы
Суб'єкти, засвідчуючі важливі для встановлення об'єктивної істини факти, дії, обставини. Необхідність збереження інституту понятих. Адміністративне стягнення як захід відповідальності, його види. Основні і кваліфіковані склади адміністративного проступку.
реферат [24,3 K], добавлен 29.01.2010Ознаки, принципи й правове регулювання адміністративної відповідальності, правила і порядок притягнення. Іноземці та особи без громадянства як суб’єкти адміністративної відповідальності, види та зміст адміністративних стягнень, які застосовуються до них.
курсовая работа [49,0 K], добавлен 09.11.2014Поняття "іноземця" та "особи без громадянства", конституційно-правове регулювання їх статусу. Права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні та їх гарантування. Правова відповідальність іноземців та осіб без громадянства.
курсовая работа [75,4 K], добавлен 21.10.2015Поняття та підстави адміністративної відповідальності. Суспільна шкідливість дії. Склад адміністративного правопорушення. Законодавчі основи адміністративної відповідальності. Порядок накладання адміністративних стягнень. Норми адміністративного права.
контрольная работа [24,2 K], добавлен 14.10.2008Адміністративне право — найважливіша фундаментальна галузь правової системи України. Адміністративне правопорушення. Склад адміністративного правопорушення. Адміністративна відповідальність.
реферат [44,9 K], добавлен 11.08.2007Загальне поняття, предмет, джерела адміністративного права. Ознаки та види адміністративного правопорушення. Відповідальність за вчинення адміністративного проступку і заходи, які застосовуються органами правопорядку для попередження нових правопорушень.
презентация [1,7 M], добавлен 30.11.2013Визначення поняття та ознаки адміністративного правопорушення та проступку, їх мета і основні мотиви. Настання відповідальності за порушення державного порядку осіб, що не досягли 18 років, посадових осіб, військовослужбовців та народних депутатів.
контрольная работа [25,4 K], добавлен 10.11.2010Адміністративна відповідальність. Адміністративне затримання. Адміністративне право у юридично-галузевій класифікації. Адміністративний договір як форма державного управління. Адміністративний нагляд. Адміністративно-правові відносини.
шпаргалка [119,6 K], добавлен 04.06.2007Загальна характеристика суб’єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб’єктів права на землю в Україні.
реферат [29,4 K], добавлен 21.10.2008Адміністративний примус як особливий вид правового примусу. Класифікація заходів адміністративного примусу: адміністративно-запобіжні заходи, заходи адміністративного припинення, заходи адміністративної відповідальності. Адміністративні стягнення.
контрольная работа [32,1 K], добавлен 26.12.2008
