Адвокатура

16

Зміст

1. Спілка адвокатів України

2. Дисциплінарні стягнення, які застосовуються щодо адвокатів

3. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадії апеляційного провадження

4. Вимоги до посади нотаріуса. Його права і обов'язки. Присяга нотаріуса

5. Нотаріальні акти

Список використаної літератури

1. Спілка адвокатів України

Всеукраїнська громадська організація "Спілка адвокатів України" (Спілка) - добровільна, професійна, незалежна, самоврядна всеукраїнська організація адвокатів України.

Метою Спілки за її статутом є об'єднання зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, надаваної громадянам, установам, організаціям (у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам), підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку індивідуальної адвокатської практики, а також набуттю адвокатурою повної самостійності й самоврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбота про історичні традиції української адвокатури, розвиток і поглиблення міжнародних зв'язків та інше.

Спілка створена і діє на принципах добровільності, рівноправності своїх членів, самоврядування, виборності та підзвітності керівних органів, законності і гласності.

Для досягнення свої мети Спілка ставить перед собою такі завдання:

1. Сприяти розвитку демократичних засад діяльності адвокатури, удосконаленню її організаційної структури, підвищенню престижу адвокатської професії, створенню належних умов для активної професійної і громадської діяльності адвокатів, впровадженню науково-технічних засобів у їх роботу;

2. Вносити пропозиції, що випливають з мети діяльності Спілки, до органів влади та управління;

3. Забезпечувати захист соціальних та професійних прав і законних інтересів членів Спілки; захищати інтереси членів Спілки у державних органах, громадських та інших організаціях, зокрема у кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури і Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури;

4. Сприяти підвищенню кваліфікації і обміну досвідом роботи адвокатів, вивчати й узагальнювати адвокатську практику, забезпечувати членів Спілки методичною літературою, що видається Спілкою;

5. Сприяти неухильному дотриманню норм адвокатської етики;

6. Сприяти науковій розробці питань, пов'язаних з діяльністю адвокатури, усуненню недоліків у правозастосовній діяльності;

7. Вивчати ефективність дії правових актів і вносити пропозиції щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування;

8. Самостійно або спільно з державними органами та іншими громадськими організаціями проводити конгреси, конференції, семінари, тренінги, оголошувати конкурси тощо, брати участь у відповідних заходах за кордоном;

9. Сприяти зміцненню зв'язків між юридичною наукою, освітою і практикою, розширенню демократії і гласності у правотворчості;

10. Брати участь в організації юридичної освіти та перепідготовці кадрів та підвищенні кваліфікації юристів;

11. Пропагувати та роз'яснювати чинне законодавство;

12. Здійснювати правову експертизу законопроектів та нормативно-правових актів;

13. В установленому законом порядку засновувати видавництва, видавати газети, журнали, науково-популярну, довідкову та іншу літературу;

14. Представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси членів Спілки у державних органах і громадських організаціях;

15. Одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх статутних завдань;

16. Розвивати міжнародні зв'язки, обмін професійним досвідом, співробітництво з різними міжнародними організаціями, всебічно сприяти імплементації міжнародних норм і стандартів адвокатської діяльності;

2. Дисциплінарні стягнення, які застосовуються щодо адвокатів

За порушення вимог Закону України „Про адвокатуру”, інших актів законодавства України, Присяги адвоката України до адвоката можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення.

До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

- попередження;

- зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та його анулювання.

При накладенні стягнення враховуються: характер порушення та його наслідки, серйозність проступку, особа адвоката, ступінь його вини.

Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця від дня виявлення проступку. Воно не може бути накладено пізніше шести місяців від дня його вчинення.

Для вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів утворюються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (КДКА). Ці комісії утворюються у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної.

Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати.

Дисциплінарне провадження має здійснюватися згідно з кодексом професійної етики. Це вимагає активно застосовувати при розгляді кожної дисциплінарної справи адвоката Правила адвокатської етики, котрі, як зазначено в преамбулі, покликані слугувати системою орієнтирів для адвокатів, а також мають закріпити єдину систему критеріїв оцінки етичних аспектів поведінки адвокатів у дисциплінарному провадженні КДКА при оскарженні дій адвоката.

У разі виявлення порушень, які визнано грубими, рішення про припинення адвокатської діяльності, про анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю приймає Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури на підставі рішення дисциплінарної палати про накладення відповідного дисциплінарного стягнення. Однак комісія має право у разі незгоди з рішенням палати його скасувати і повернути справу на новий розгляд у цю палату або своїм рішенням закрити дисциплінарну справу.

Рішення про закриття дисциплінарної справи може приймати і дисциплінарна палата, якщо переконається у необґрунтованості скарги чи заяви, постанови чи ухвали та у відсутності підстав (або недоцільності) для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності або визнає, що вчинене виходить за межі дисциплінарної відповідальності адвокатів.

Дисциплінарна палата розглядає не тільки заяви та інші зазначені вище документи щодо адвоката, а й подання голови КДКА про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

До повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури віднесено також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адвокатами дисциплінарних проступків, поданню правової допомоги на низькому професійному рівні, та розроблення рекомендацій стосовно заходів щодо усунення цих причин і умов; ухвалення рішень про підвищення кваліфікації адвокатів та організація їх виконання.

Право порушення дисциплінарного провадження належить голові дисциплінарної палати, а в разі його відсутності - заступнику голови палати. Цю норму, однак, не слід розуміти як право голови (заступника) одноосібно вирішувати питання про відмову в порушенні провадження, оскільки будь-які рішення щодо дій адвокатів мають бути колегіальними, адже розглядає матеріали (скарги, ухвали, постанови, подання та інші документи) дисциплінарна палата, вона ж вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, розглядає порушені (головою палати чи його заступником) з цих питань справи, приймає рішення про застосування дисциплінарного стягнення або про відмову в притягненні адвоката до дисциплінарної відповідальності.

До початку розгляду справи може провадитись додаткова перевірка підстав притягнення, яку голова доручає одному з членів дисциплінарної палати.

Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката обов'язкова. Під час засідання він вправі в будь-який момент заявити клопотання і давати додаткові пояснення. За розсудом дисциплінарної палати можуть бути заслухані інші особи, запрошені з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені документи, що є в справі, а також додатково подані матеріали.

Якщо адвоката протягом року від дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.

Через шість місяців від дня накладення стягнення дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката і сумлінному ставленні до виконання обов'язків.

Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням дисциплінарної палати, а видане свідоцтво анульоване у випадках:

- засудження адвоката за вчинення злочину - після набрання вироком законної сили;

- обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним;

- втрати громадянства України;

- грубого порушення Закону України „Про адвокатуру” та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України.

3. Діяльність адвоката як процесуального представника на стадії апеляційного провадження

Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді й перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Апеляційне оскарження і перевірка рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справи, і зміцнення законності та виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності й обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи (перевирішення) з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку.

Таким чином, при апеляційному оскарженні заінтересовані сторони та інші особи, які беруть участь у справі і вважають винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необґрунтованими, переносять до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.

Значення апеляційного провадження полягає в тому, що воно є однією з форм, яка забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами і поданнями прокурорів дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний та однаковий підхід до норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер -- попереджує порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.

Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги та внесення на нього подання прокурором -- це надана законом можливість на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції на новий (повторний) розгляд цивільної справи і перевірку постановлених за нею рішень та ухвал на відповідність їх вимогам законності й обґрунтованості.

Апеляційні оскарження судових рішень і ухвал, що не набрали чинності, є важливою процесуальною гарантією захисту прав осіб, які беруть участь у справі. Право апеляційного оскарження процесуальні представники реалізують шляхом подачі апеляційної скарги у письмовому вигляді за формою, передбаченою законом (ст. 293 ЦПК). Представники співучасників й третіх осіб мають можливість зробити це приєднанням до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступають.

До суб'єктів, які мають право апеляційного оскарження, насамперед відносяться сторони -- позивач і відповідач. Оскільки в апеляційному провадженні вирішується питання про правильність рішення суду першої інстанції, то в цьому провадженні також присутні дві протилежні сторони, які відстоюють свої інтереси. Адвокат має пояснити клієнту, що в апеляційному провадженні сторони повинні бути ті ж, що й у суді першої інстанції. Позивач не може в суді другої інстанції висувати вимоги до іншої особи, яка не брала участь як відповідач в суді першої інстанції, як і відповідач не вправі апелювати протії особи, що не брала участі в попередньому провадженні.

За правилами ст.294 ЦПК України адвокат подає апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який розглянув справу. Такий порядок скорочує строки їх розгляду, тому що дозволяє судді негайно зробити процесуальні дії, передбачені ст.295 ЦПК України. У випадку надходження апеляційної скарги (апеляційного подання) безпосередньо до суду апеляційної інстанції ці процесуальні документи підлягають направленню до суду, що ухвалив рішення.

Прийняття судом скарги, подання породжує певні процесуальні правові наслідки -- виникає процес у цій стадії. Особи, які беруть участь у справі, стають суб'єктами цивільно-процесуальних правовідносин в апеляційному провадженні і можуть здійснювати процесуальні права й обов'язки, визначені для них ЦПК, в залежності від того, яким конкретним суб'єктом вони виступають. Вони мають право у встановлений судом строк подати пояснення або заперечення на апеляційну скаргу, подання до суду, рішення якого оскаржується, і до суду апеляційної інстанції. Такі пояснення і заперечення мають відповідати за процесуальною формою і змістом вимогам, що пред'являються до апеляційної скарги, подання, передбаченим ст.293 ЦПК. Їх мета -- довести до відома суду суб'єктивні судження таких осіб з приводу підставності апеляційної скарги і переконливості їх обґрунтовування. Тому адвокати повинні користуватись цією можливістю, оскільки відомості, які містяться у поясненні чи запереченні, можуть стати цінним матеріалом.

Передбачений законом порядок апеляційної перевірки рішень суду першої інстанції забезпечує особам, що беруть участь у справі, та їх представникам можливість брати активну участь в засіданні суду апеляційної інстанції. Позивач або його представник вправі відмовитися від позову або укласти мирову угоду. Таким правом може скористатися і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги. Повноваження представників на виконання зазначених процесуальних дій має бути спеціально оговорено у дорученні.

4. Вимоги до посади нотаріуса. Його права і обов'язки. Присяга нотаріуса

Нотаріус - це посадова особа, на яку покладено обов'язок вчиняти нотаріальні дії. Нотаріус, незалежно від того, чи є він державним, чи приватним, вчиняє нотаріальні дії від імені держави, яка надала йому повноваження їх вчиняти. Водночас нотаріус несе особисту відповідальність за вчинення нотаріальних дій.

Нотаріусом може бути тільки громадянин України, тому втрата ним громадянства України або виїзд за межі України на постійне проживання є однією з підстав анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Нотаріус повинен мати вищу юридичну освіту.

Однією з важливих вимог до посади нотаріуса є обов'язкове стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою.

Вимогою до займання посади нотаріуса є складання кваліфікаційного іспиту після проходження стажування, що дає можливість перевірити знання кандидата в нотаріуси та його готовність до нотаріальної діяльності.

Наступною вимогою для заняття посади нотаріуса є одержання свідоцтва про право на заняття цієї посади. Це свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності. Особа, яка має намір розпочати нотаріальну діяльність, не повинна мати судимість.

Нотаріуси в їхній діяльності повинні бути неупередженими і незалежними. Тому дуже важливою вимогою для забезпечення об'єктивності в діяльності нотаріуса є заборона перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських підприємств та організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу.

Таким чином, з наведеного вище можна вказати на певні вимоги, яким має відповідати посада нотаріуса: він повинен бути компетентним та ерудованим, вміти спілкуватися з людьми і встановлювати з ними психологічний контакт, відзначатися високими морально-етичними якостями.

Права нотаріуса є реалізацією принципу сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Важливою гарантією діяльності нотаріуса є закріплення в законі його прав (ст. 4 Закону України "Про нотаріат"). Перелік цих прав є досить об'ємним, але невичерпаним -- чинним законодавством нотаріусу може бути надано й інші права.

Нотаріус витребує від підприємств, установ, організацій, а також від фізичних осіб відомості й документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, якщо одержання їх самими заінтересованими особами утруднено.

Нотаріус сам встановлює термін, протягом якого до нотаріальної контори мають бути надіслані необхідні відомості чи документи з огляду на конкретні обставини вчинюваної нотаріальної дії, але цей термін не повинен перевищувати одного місяця (ст. 42 Закону України "Про нотаріат").

Особливого значення зараз набуває право нотаріуса складати проекти угод і заяв. Якщо раніше було невелике, обмежене коло угод, вчинення яких не викликало труднощів, бо існував установлений зразок для кожного виду, то зараз посвідчення угод вимагає творчого підходу до їх складання, співпраці нотаріуса і заінтересованих осіб. Тому останні дедалі частіше звертаються до послуг нотаріуса, аби впевнитися в тому, що угода чи заява відповідатиме чинному законодавству і не викликатиме ніяких непередбачених негативних наслідків.

Юридична необізнаність заінтересованих осіб може спричинити шкоду чи меншу вигоду від вчинюваної нотаріальної дії або вплинути на суб'єктивні права інших осіб. Тому нотаріус має право давати роз'яснення з питань вчинення конкретної нотаріальної дії, а також консультації правового характеру. Наприклад, посвідчуючи заповіт, нотаріус роз'яснює заповідачеві про право певних осіб мати обов'язкову частку у спадковому майні; посвідчуючи договір про відчуження будинку, що на праві загальної часткової власності належить декільком особам, -- про право привілеєвої купівлі; посвідчуючи договір дарування квартири, нотаріус, роз'яснивши наслідки посвідчення такого договору, може порадити краще скласти заповіт або договір довічного утримання.

Обов'язки нотаріуса теж є реалізацією принципу сприяння фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус повинен додержуватися норм Закону України "Про нотаріат", а також норм матеріального права. Така регламентація вказує, що він не може керуватися різними відомчими актами, інструкціями, що не зареєстровані в органах юстиції.

Свої обов'язки нотаріус повинен також виконувати відповідно до присяги, а значить, за вимогами людської моралі добросовісно ставитися до своєї роботи.

Нотаріус зобов'язаний сприяти заінтересованим особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів. Під час бесіди він має: встановити взаємовідносини між заінтересованими особами та мету, яку вони переслідують, вчиняючи нотаріальну дію; перевірити документи щодо їх достовірності, допустимості й належності; правильно визначити норму матеріального права, яка регулює відносини між цими особами, і в разі необхідності роз'яснити її заінтересованим особам.

Обов'язком нотаріуса є роз'яснення учасникам нотаріального провадження їхніх прав та обов'язків, що випливають із вчинюваної дії, щоби прояснити взаємовідносини заінтересованих осіб, запобігти можливим в майбутньому спорам і несподіваним ситуаціям. Крім того, нотаріус зобов'язаний роз'яснити заінтересованим особам їхнє право на вільне волевиявлення під час вчинення нотаріальної дії, право відмовитися від її вчинення, поки вони ще не підписали документа.

На зміст нотаріальної дії часто може впливати юридична необізнаність, помилкова оцінка конкретної правової ситуації, непередбаченість заінтересованих осіб та інші обставини. Тому дуже важливого значення набуває обов'язок нотаріуса попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій, щоб саме ці обставини не могли бути використані їм на шкоду. Цей обов'язок нотаріуса вельми сприяє запобіганню правопорушенням і реальному захистові суб'єктивних прав громадян та організацій.

Обов'язок зберігати таємницю вчинення нотаріальних дій лежить в основі діяльності й запобігає можливості настання несприятливих наслідків у разі розголошення таємниці. Особливо це стосується посвідчення заповітів. Особа, яка вперше починає займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції в урочистій обстановці приносить присягу: "Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса".

Принесення присяги тісно пов'язане і з етичною стороною діяльності нотаріуса. Він має бути ввічливим, тактовним, об'єктивним, добрим психологом, сповненим людської та професійної гідності.

Коли нотаріус в урочистій обстановці, яка настроює його на високу вимогливість до себе, дає присягу, він відчуває моральну відповідальність перед собою і людьми. Це -- суто психологічний аспект, який змушує людину поводитись чесно, сумлінно, згідно з її совістю.

Порушуючи присягу, нотаріус зраджує не лише тих, хто звернувся до нього і довірився йому, а насамперед себе. Виконуючи довірені йому державою нотаріальні дії, нотаріус зобов'язаний бути чесним, правдивим, не переслідувати особистої вигоди, бо це протизаконно та аморально.

Головне, щоб принесення присяги аж ніяк не перетворилося на просту незначущу формальність.

5. Нотаріальні акти

При вчиненні кожної нотаріальної дії нотаріус видає певні документи або посвідчує документи, що підтверджують вчинення конкретної нотаріальної дії. Документ або його посвідчення, які вказують на те, що нотаріальну дію було вчинено, називають нотаріальними актами.

Законодавством передбачаються різні форми вчинення нотаріальної дії (ст. 48 Закону). На підтвердження права на спадщину, права власності на частку у спільному майні подружжя, придбання жилого будинку з прилюдних торгів, а також посвідчення фактів, що громадянин живий, про перебування його в певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, про прийняття на зберігання документів або передавання заяв від одних юридичних та фізичних осіб іншим видаються свідоцтва. Видача свідоцтва свідчить про вчинення зазначених нотаріальних дій.

При посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підписів на документах, вірності перекладу документів з однієї мови іншою, посвідченні часу пред'явлення документа, видачі дублікатів на відповідних документах вчиняється посвідчувальний напис.

Посвідчувальний напис повинен бути написаний чітко, ясно, без підчисток, вільні місця прокреслюються, дописки та інші виправлення застерігаються. Для вчинення посвідчувальних написів можуть застосовуватися штампи з текстом відповідного напису.

Якщо посвідчувальний напис не вміщується на нотаріально оформленому документі, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа аркуші папері. У цьому разі аркуші, на яких викладено текст документа, і аркуші із посвідчувальним написом прошнуровуються і пронумеровуються, кількість аркушів завіряється підписом нотаріуса з відтиском його печатки.

Для викладення посвідчувального напису чи його продовження допускається також підклейка аркуша паперу. Тоді нотаріус повинен проставити печатку таким чином, щоб частина її відтиску знаходилася на підклеєному аркуші. Але прикріплення й підклейка аркушів паперу для напису про засвідчення вірності копії документа, а також для напису на дублікаті документа, не допускається.

Список використаної літератури

1. Про адвокатуру: Закон України// Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №29. - С. 194.

2. Адвокат. -- 2001. -- № 5-6. - С. 20-22.

3. Бандурка А.М. Судебные и правоохранительные органы Украины. - К., 1999. - 235 с.

4. Ермакова С.В. Практические советы юристам. - К., 2003. - 190 с.

5. Ефіменко О.В. Основи галузевого законодавства. - К., 2003. - 305 с.

6. Марочкін І.Є. Організація судових та правоохоронних органів. - К.: Право, 2000. - 215 с.

7. Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. - К., 2001. - 170 с.

8. Михеєнко MM. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 2001. - 340 с.

9. Пасічнік С.Г. Нотаріат в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 211 с.

10. Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. - К., 2002. - 160 с.

11. Святоцький О.Д. Історія адвокатури. - К., 2002. - 145 с.