Правотворча діяльність держави

План

Вступ

1. Поняття і суб'єкти правотворчої діяльності держави.

1.1. Поняття, ознаки та функції правотворчості.

1.2. Принципи правотворчості (загальні та спеціальні)

1.3. Суб'єкти та види правотворчого процесу

1.4. Стадії та етапи правотворчого процесу

2. Порядок прийняття Конституції та законів в Україні.

2.1. Поняття законотворчості

2.2. Поняття та суб'єкти законодавчої ініціативи

2.3. Попередній розгляд законопроекту

2.4. Перше читання законопроекту

2.5. Друге читання законопроекту

2.6. Третє читання законопроекту

2.7. Опублікування та набуття чинності

3. Правотворча діяльність Президента, органів виконавчої влади.

Висновки

Література

Вступ

Правові (юридичні) норми, система яких утворює об'єктивне юридичне право як особливе соціальне явище, виникають внаслідок свідомої цілеспрямованої діяльності державних органів та іноді деяких інших суб'єктів. Цю діяльність відображають поняттям правотворчості. [6,103]

В період формування правового суспільства в Україні особливу роль відіграє правотворча діяльність держави, як основний чинник створення такого суспільства.

Метою даної курсової роботи є надання відповіді на питання: в чому власне полягає правотворча діяльність держави, розкриття її поняття, ознак, функцій, принципів тощо.

Враховуючи, що одним з основних елементів правотворчої діяльності держави є прийняття законодавчих Актів, в даній курсовій роботі буде окремо розглянуто процес прийняття законів Верховної Радою України та, зокрема, основного закону - Конституції України.

Не менше значення для формування правового суспільства в країні має діяльність державних органів, направлена на реалізацію вимог діючого законодавства. Адже найдемократичніші та найгуманніші закони втрачають сенс в разі відсутності чіткого механізму запровадження їх в життя виконавчою владою. В зв'язку з цим в даній роботі окрему увагу приділяється правотворчій діяльності Президента України, як гаранта Конституції, та органів виконавчої влади.

1. Поняття і суб'єкти правотворчої діяльності держави

1.1 Поняття, ознаки та функції правотворчості

Правотворчість -- це діяльність компетентних державних органів, уповноважених державою громадських об'єднань, трудових колективів або (у передбачених законом випадках) всього народу чи його територіальних спільностей із встановлення, зміни чи скасування юридичних норм. [6,103]

Це форма владної діяльності держави, спрямованої на створення нормативно-правових актів, за допомогою яких в чинній юридичній системі запроваджуються, змінюються чи скасовуються правові норми. [5,391]

Це напрям діяльності держави, пов'язаний з офіційним закріпленням норм права шляхом формування приписів, їх зміни, доповнення та скасування. Правотворчість спрямована на створення та вдосконалення єдиної, внутрішньо узгодженої системи норм, що регулюють суспільні відносини. Юридичний характер правотворчості визначається процесом надання прав, нормам загальнообов'язкового характеру. Соціальне призначення правотворчості -- встановлення еталонів і стандартів поведінки, що відповідають інтересам суспільства та держави. Правотворчість -- особливий різновид юридичної діяльності, якій властиві такі ознаки: вона здійснюється уповноваженими органами держави і в межах законодавчого процесу, її результатом є прийняття нормативно-правового акта; має організований характер та мету; охороняється та гарантується державою. правотворчість виконує ряд функцій: регулювання суспільних відносин; оновлення прав, норм; ліквідація колізій у праві; впорядкування нормативно-правового матеріалу. Процес правотворчості передбачає дотримання таких вимог: відповідність розвитку с суспільних відносин; врахування досвіду та існуючих традицій, рівня прав, культури населення; домінування прав, доктрини; додержання правил законодавчої техніки; збереження лінійних зв'язків між правилами, приписами в межах нормативного акта. [11,51]

Ознаки правотворчості: [7,294], [8,191], [5,391]

здійснюється компетентними (уповноваженими) суб'єктами, а саме: державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його суб'єктами;

має конкретно-цільову і організаційну спрямованість: спрямована на організацію поведінки інших суб'єктів;

полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм шляхом ухвалення нормативно-правових документів, що встановлюють, змінюють чи скасовують норми права;

строго регламентується правовими нормами і відбувається в установленому порядку відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;

відображається та набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;

викликає правові наслідки у вигляді виникнення, зміни чи припинення правових відносин.

Функції правотворчості -- це напрямки діяльності, пов'язаної зі встановленням, зміною або скасуванням правових норм, створенням і розвитком законодавства. [7,294]

Виділяють такі основні функції:

1. Функція первинного регулювання суспільних відносин (розробка і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і вперше виникла необхідність у їх регулюванні.

2. Функція відновлення правового матеріалу (скасування, зміна або доповнення до чинних норм) припускає заміну тих законів, що застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку.

3. Функція заповнення прогалин у праві, тобто усунення повної або часткової відсутності в чинних нормативних актах необхідних юридичних норм.

1.2 Принципи правотворчості

Принципами правотворчості є демократизм, гуманізм, сполучення національного й інтернаціонального, законність, плановість та науковість. [10,86] законність, науковість, демократизм, збереження національної самобутності, зв'язок з практикою, професіоналізм, гуманізм. [11,51]

Принципи правотворчості -- це основоположні ідеї, засади, на яких базується правотворча діяльність. [10,86]

Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні. [7,294]

Загальні принципи правотворчості -- незаперечні основні вимоги, що виражають її сутність і покладаються в здійснення правотворчості в сучасних країнах:

а) гуманізму - нормативно-правові акти мають формулювати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і механізми їх втілення в життя;

б) демократизму - вираження в правотворчості волі народу, безпосередня або через представників участь народу в розробці та прийнятті нормативно-правових актів;

в) науковості - ефективне використання досягнень юридичної та інших наук; упорядкуванні проектів нормативних актів; проведення їхньої незалежної наукової експертизи;

г) законності - прийняття нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційно закріпленого процесу правотворчості

д) правності, тобто адекватного відображення «правової природи» суспільних відносин у нормативно-правових актах, створення їх у суворій відповідності з правовими нормами, що регламентують процес правотворчості.

є) гласності -- відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення;

ж) системності -- суворий облік системи права, системи законодавства, узгодження з іншими нормативно-правовими актами. [11,51], [5,391], [8,191], [10,86]

До спеціальних принципів правотворчості можна віднести:

* оперативність -- не зволікання з підготовкою проектів нормативних актів;

* поєднання динамізму і стабільності -- створення стабільного нормативного акта і одночасно можливість вносити до нього доповнення і зміни;

* плановість -- за функціональним призначенням актів і строками їх прийняття;

* старанність і скрупульозність підготовки нормативних актів - відсутність скоростиглих і непродуманих проектів;

* професіоналізм - залучення до розробки нормативних актів кваліфікованих спеціалістів із відповідних галузей науки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають необхідні знання і досвід;

* техніко-юридична досконалість -- упорядкування нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов'язковими для правотворчих органів;

* урахування місцевого досвіду -- особливо в процесі прийняття нормативних актів місцевого значення. [7,296]

1.3 Суб'єкти та види правотворчого процесу

Види правотворчості -- сукупність прийомів та способів виявлення суспільних відносин, що потребують свого врегулювання, їх практичне впорядкування, коригування, узгодження за допомогою юридичних засобів.

Правотворчість поділяється на види за суб'єктами й засобами формування норм права.

Види правотворчості:

за суб'єктами

безпосередню правотворчість народу (дорослого населення країни) або територіальної спільності -- референдум;

правотворчість державних органів та їх посадових осіб,

правотворчість органів місцевого самоврядування та громадських об'єднань (які уповноважені державою на встановлення правових норм),

правотворчість трудових колективів,

за способом формування юридичних норм:

встановлення (утворення нових) юридичних норм,

санкціонування, тобто надання юридичних властивостей вже існуючим соціальним нормам. [8,192], [6,103], [5,391]

Розрізняють правотворчість безпосередню, делеговану та санкціоновану. [10,86]

Найпоширенішими різновидами правотворчості за суб'єктами є:

правотворчість держави, що здійснюється компетентними владними структурами;

безпосередня правотворчість народу, що реалізується громадянами в рамках референдуму;

делегована правотворчість, змістом якої є прийняття нормативно-правого акта недержавним органом за дорученням держави;

санкціонована правотворчість, що передбачає прийняття акта недержавним органом з наступним його затвердженням відповідним державним органом. [11,51]

1.4 Стадії та етапи правотворчого процесу

Цей процес включає три стадії:

1) Підготовка проекту нормативно-правового акта - виявлення волі народу, виявлення потреб у правовому регулюванні та наявності об'єктив, умов створення припису і формування юридичного мотиву як усвідомлення необхідності і можливості правового врегулювання певних суспільних відносин, має такі стадії:

а) прийняття рішення про необхідність розробки проекту;

б) текстове викладення змісту;

в) обговорення проекту;

г) узгодження проекту з компетентними органами;

д) доопрацювання проекту.

2) Прийняття нормативно-правового акта - формулювання державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки та моделювання відповідних суспільних відносин у вигляді правових норм та їх описання в нормативних правових документах; включає такі стадії:

а) офіційне внесення проекту на розгляд до правотворчого органу;

б) обговорення проекту;

в) внесення змін і доповнень до проекту;

г) прийняття нормативно-правового акта.

3) Введення в дію нормативно-правового акта - надання правовим нормам юридичної сили, включає такі стадії:

а) підписання нормативно-правового акта;

б) застосування права відкладального вето (для законів України);

в) опублікування нормативно-правового акта;

г) доведення нормативно-правового акта до виконавців іншим способом. [8,191], [5,391], [5,392], [11,51], [10,86]

2. Порядок прийняття Конституції та законів в Україні

2.1 Поняття законотворчості

Законотворчість -- важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняттям законів. [7,295]

Законотворчий процес - це процесуальна діяльність суб'єктів правотворчості щодо порядку формування та закріплення їхньої волі через встановлення, зміну чи скасування правових норм, яка відбувається згідно зі встановленою процедурою.

У країнах романо-германської правової сім'ї, зокрема й в Україні, основним видом правотворчості є законотворчість, а основним джерелом права - нормативно-правовий акт (Закон). Отож зазначений правотворчий процес безпосередньо стосується законотворчого процесу як виду правотворчої діяльності держави. Процес законотворчості чітко регламентований.

Основний Закон нашої держави - Конституцію України прийнято на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. У Конституції України мова йде про порядок прийняття законів, крім того діє регламент Верховної Ради України, де встановлюються правила та режим роботи цього органу. Інші суб'єкти підзаконної правотворчості також мають власні нормативні документи, що встановлюють порядок їхньої діяльності.

Отже, процес законотворчості поділяється на два етапи, кожен із яких, своєю чергою, охоплює декілька стадій.

І етап. Формування державної волі (підготовка проекту)

1. Прийняття рішення про підготовку проекту. Готувати проект нормативного акта може як орган правотворчості. інші суб'єкти законодавчої ініціативи, так і спеціально уповноважені суб'єкти. Відповідно до законодавства України, розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Порядок розробки проектів законів визначається Положенням про порядок розробки проектів законів і Положенням про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Розробку Закону (його частини) на договірній основі замовляє Президія Верховної Ради України за рахунок кошторису витрат Верховної Ради України. В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни та юридичні особи. Розроблені ними законопроекти вносяться до Верховної Ради України від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи, чи за їхньої підтримки з обов'язковим зазначенням усіх авторів. Парламент може доручити розробку проекту закону чи його частини постійній або тимчасовій спеціальній комісії Парламенту, а також Урядові.

2. З'ясовуються суспільна потреба в урегулюванні певної сфери суспільних відносин, мета та предмет правового регулювання. У результаті аналізу чинного законодавства в певній сфері суспільних відносин виникає можливість визначити форму акта, скласти пояснювальну записку до нього.

3. Підготовка проекту нормативно-правового акта. Здійснює її суб'єкт правотворчості із залученням фахівців у відповідній галузі господарства, котрі мають досвід роботи й потрібні знання. Комітети Верховної Ради України дають доручення відповідним відомчим установам, зокрема науковим, проаналізувати законопроект і подати зауваження та пропозиції.

Обговорення проекту здійснюється в різних формах (розширені засідання робочих груп, обговорення в ЗМІ, отримання експертних висновків від профільних наукових установ тощо). Найважливіші законопроекти можуть виноситися на всенародне обговорення Прикладом може бути винесення на всенародне обговорення проекту внесення змін до Конституції України, яке відбулося в 2003 р. Як підсумок, створюється остаточний варіант проекту нормативно правового акта.

II етап. Безпосереднє прийняття нормативно-правового акта відповідним суб'єктом правотворчої діяльності.

1. Унесення в офіційному порядку одним із суб'єктів законодавчої ініціативи проекту (та супровідної записки до нього) на розгляд відповідного правотворчого органу. Законопроекти, розроблені за дорученням або на замовлення Верховної Ради України, а також ті, що вносяться Президентом України чи Урядом, повинні супроводжуватися пояснювальною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності його розробки чи прийняття, характеристику цілей, завдань і основних положень майбутнього нормативно-правового акта, його місце в системі чинного законодавства, а також очікувані соціально-економічні й інші наслідки його застосування.

У разі внесення законопроектів, які потребують фінансових витрат, пов'язаних з їх прийняттям і реалізацією, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат. Законопроекти фінансового змісту обов'язково мають отримати оцінку відповідного міністерства. Узгодження законопроекту означає його візування чи внесення пропозицій керівництвом зацікавлених міністерств, які безпосередньо його стосуються. Законодавча ініціатива - це закріплене в Конституції Україні право певних суб'єктів внести пропозицію про прийняття Закону, відповідний законопроекту законодавчий орган. Право законодавчої ініціативи породжує в законодавчого органу обов'язок розглянути пропозицію та законопроект, але прийняти чи відхилити його - право законодавця.

2. Обговорення проекту. Ця стадія необхідна для того, щоби надати документові завершеного вигляду: усунути суперечності, прогалини, і неточності й інші дефекти. Зазвичай, проекти у Верховній Раді України розглядаються у трьох читаннях. На першому читанні доповідає представник суб'єкта законодавчої ініціативи.

2.2 Поняття та суб'єкти законодавчої ініціативи

Законодавча ініціатива - це офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції. Законопроект та законодавча пропозиція - дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому, під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка.

Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи виключає частину основної пропозиції.

Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної Ради України, реєструються в Апараті Верховної Ради.

Відповідно до ст.93 Конституції України у законодавчому процесі право на офіційне внесення проекту закону до Верховної Ради України мають лише суб'єкти законодавчої ініціативи, до яких належать: Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України (до набуття чинності останніх змін Конституції України - також Національний банк України ).

Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа або орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції але вносяться вони до Верховної Ради України лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи.

Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада України зобов'язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію.

Конституція України суттєво Обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи при перегляді Конституції України та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

2.3 Попередній розгляд законопроекту

Попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України. Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду та підготовки висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються відповідним комітетам Верховної Ради України з визначенням терміну виконання і одночасно передаються комітету, до компетенції якою входять питання конституційності актів. При цьому для підготовки висновку визначається головний комітет, якому інші комітети у визначений термін подають свої висновки про результати розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту.

Головний комітет вивчає законопроект на його прийнятність. Питання про неприйнятність законопроекту (чи пропозиції) може виникнути на таких підставах:

1) невідповідності ратифікованим міжнародним договорам і угодам;

2) невідповідності Конституції або чинним законам України, іншим актам Верховної Ради України;

3) коли прийняття такого акту не входить до компетенції Верховної Ради України;

4) коли подані акти виходять за межі законодавчого регулювання взагалі або даного законопроекту зокрема;

5) коли наслідком їх прийняття буде неузгоджене з Кабінетом Міністрів України скорочення надходжень або виникнення чи збільшення видатків з Державного або місцевих бюджетів.

У ході попереднього обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України може бути поставлене відкладальне питання стосовно законопроекту в цілому чи його структурної частини, з пропозицією не розглядати його взагалі або відкласти його розгляд чи прийняття остаточного рішення щодо нього до настання певних обставин чи здійснення певних дій.

Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних комітетах з їх висновками передаються на розгляд Верховної Ради України для прийняття рішення щодо включення їх до порядку денного сесії.

Обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України здійснюється в ході трьох читань.

2.4 Перше читання законопроекту

При першому читанні обговорюються основні положення законопроекту. При цьому Верховна Рада України заслуховує доповідь його ініціатора, співдоповіді ініціаторів внесення кожного альтернативного законопроекту (якщо такі є) в порядку їх надходження, співдоповідь головного комітету; заслуховує відповіді на запитання, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, розділи, глави, статті, повноту і послідовність їх викладення); заслуховує пропозиції та зауваження щодо них, розглядає пропозиції про опублікування законопроекту для народного обговорення.

За наслідками обговорення законопроекту в першому читанні Верховна Рада України може прийняти рішення про:

відхилення законопроекту;

передачу законопроекту на доопрацювання зі встановленням терміну доопрацювання і повторне подання його на перше читання;

опублікування законопроекту для народного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання (кількість повторних перших читань необмежена);

прийняття законопроекту за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним комітетам підготувати законопроект на друге читання.

2.5 Друге читання законопроекту

Друге читання полягає в постатейному обговоренні законопроекту та внесених депутатами пропозицій, поправок. До другого читання законопроект подається у вигляді таблиці, яка містить:

1) законопроект, прийнятий в першому читанні за основу;

2) всі внесені і не відкликані у встановленому порядку пропозиції, поправки;

2) висновки головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок, поправок до поправок;

4) законопроект у редакції, запропонованій головним комітетом для другого читання.

Під час другого читання законопроекту Верховна Рада України здійснює постатейне голосування. На голосування ставиться окремо кожна стаття законопроекту.

Друге читання завершується прийняттям Верховною Радою України рішення про:

відхилення законопроекту;

повернення законопроекту на доопрацювання з подальшим поданням його на повторне друге читання;

опублікування для народного обговорення законопроекту в редакції, прийнятій на першому або другому читанні, доопрацювання з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання його на друге читання;

повернення законопроекту на доопрацювання з подальшим поданням його на третє читання (за умов, що обсяг визначених Верховною Радою України для доопрацювання і розгляду на третьому читанні статей є незначним, що вони не мають преюдиціального, першопрохідного чи визначального характеру стосовно інших статей законопроекту і щодо них також нема питання про неприйнятність або преюдиціального чи відкладального питання);

прийняття законопроекту в другому читанні, підготовку його і подання на третє читання (одночасно Верховна Рада України визначає комітети Верховної Ради України та інші органи для розробки, попереднього розгляду і подання проекту плану організаційних, кадрових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційних заходів для введення закону в дію в разі його прийняття).

2.6 Третє читання законопроекту

Третє читання проводиться з метою внесення редакційних правок, узгодження структурних частин схваленого в другому читанні законопроекту між собою, узгодження розглянутого законопроекту з іншими законами. Під час третього читання також розглядаються і приймаються рішення щодо тих статей і поправок, розгляд яких за рішенням Верховної Ради України виносився на третє читання.

На третє читання законопроект подається головним комітетом у вигляді кінцевої його редакції. Внесені на третє читання пропозиції і поправки, відхилені за рішенням відповідного головного комітету, подаються ним у вигляді додатку до законопроекту.

Одночасно з законопроектом визначений для цього головний комітет подає на третє читання план організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів для введення закону, що розглядається, в дію.

Третє читання законопроекту завершується прийняттям Верховною Радою України рішення про:

відхилення законопроекту;

повернення законопроекту на доопрацювання (в тому числі і з винесенням на народне обговорення) з наступним їх поданням на повторне третє читання;

відкладення голосування щодо законопроекту в цілому до прийняття інших рішень згідно із або в зв'язку зі схваленням відкладального питання;

схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на Всеукраїнський референдум (якщо законопроект стосується питання про зміну території України);

прийняття закону в цілому.

2.7 Опублікування та набуття чинності

Підписання та оприлюднення закону. Текст прийнятого Верховною Радою закону оформляється Апаратом Верховної Ради і в п'ятиденний строк підписується Головою Верховної Ради України, після чого закон невідкладно направляється Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Таким чином, Конституцією України (ст. 94) передбачено можливість відкладального (суспензійного - від лат. - затриманий, припинений) вето (від лат. veto - забороняю), тобто права Президента України відмовити в затвердженні прийнятого Верховною Радою України закону.

Повторний розгляд закону, повернутого Президентом України до Верховної Ради України, є невідкладним.

У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Вето Президента може бути подолане кваліфікованою більшістю Верховної Ради України. Так, якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України (тобто прийнятий в попередній редакції") не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Офіційне оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, які приймає Верховна Рада України, здійснюється в порядку, визначеному Указом Президента України від 10 червня 1997 року «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Згідно з цим Указом закони України, інші акти Верховної Ради України не пізніше як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому по рядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є, як передбачено цим Указом, «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур'єр».

В окремих випадках акти Верховної Ради України можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України в друкованих органах, не передбачених в цьому Указом, є неофіційним і має інформаційний характер.

Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях.

Ч. 5 ст. 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Акти Верховної Ради України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

Неопубліковані акти Верховної Ради України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо Верховною Радою України не встановлено інший строк набрання ними чинності. [3,285]

3. Правотворча діяльність Президента, органів виконавчої влади

Правотворча діяльність Президента та органів виконавчої влади полягає у створенні підзаконних актів, які закріплені за Президентом України та за Кабінетом Міністрів України, міністерствами й іншими центральними органами виконавчої влади статтями 106 та 127 Конституції України відповідно. Підзаконні акти розділяють на види за ієрархією.

1. Укази та розпорядження Президента України. Вони обов'язкові для виконання на всій території України, не повинні суперечити Конституції України та Законам України, видаватися в межах президентських повноважень, передбачених Конституцією та конституційними законами. Акти президента скріплюються підписами прем'єр-міністра України та міністра, відповідального за акт і його виконання, і тільки тоді набувають юридичної сили. Це принцип контра сигнатури, відповідно до якого прем'єр-міністр чи міністр беруть на себе юридичну відповідальність за виконання акта. Президент, будучи главою держави, видає акти, що посідають наступне після законів місце. Важлива роль приділяється указам, багато в чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження й елементи свого правового статусу. В сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Здебільшого вони видаються з метою усунення прогалин у праві.

2. Розпорядження - це другі за значимістю підзаконні акти глави держави. Зазвичай, вони приймаються з поточних або процедурних питань. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях. Конституційність актів глави держави може бути перевірена Конституційним Судом України.

3. Постанови та розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України є обов'язковими до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі та на виконання Законів України, а також указів Президента України. Постанови й розпорядження Уряду України підписуються Прем'єр-міністром України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше за 15 днів із дня їх прийняття. Конституційність актів Кабміну може бути перевірена Конституційним Судом України.

4. Накази, інструкції, положення тощо міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади.

Накази - розпорядчі документи оперативного характеру, котрими, зазвичай, затверджуються чи скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти чи продовжується строк їхньої дії. Інструкції встановлюють порядок застосування чинного законодавства чи порядок здійснення будь-якої діяльності.

Положення, статути-закріплюють правове становище, структуру, функції та компетенцію певної державної організації.

Ці акти приймаються на основі й відповідно до Законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Уряду України, регулюють суспільні відносини, що перебувають у межах компетенції цієї виконавчої структури. Однак серед них є і такі, що мають загальне значення, виходять за межі конкретного міністерства, поширюються на широке коло суб'єктів. Це, наприклад, акти Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації тощо.

5. Рішення й постанови органів місцевого самоврядування - приймаються в межах компетенції та діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо.

6. Локальні нормативні акти - це розпорядження, прийняті на рівні конкретного підприємства, установи й організації, що регулюють їх діяльність. [9,96]

Підзаконні нормативно-правові акти - це документи компетентних органів, які видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання. Отже, підзаконні акти регламентують лише ті відносини, які вже регулюються за допомогою законів, тому вони не можуть суперечити законам, Конституції, повинні відповідати принципам і вимогам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини, підпис уповноваженої особи і печатку.

Підзаконні нормативно-правові акти класифікують за юридичною силою на такі види:

загальні (поширюються на всю територію та населення держави, наприклад, постанови ВРУ, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України);

відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин, як: акти міністерств, відомств, державних комітетів);

місцеві (чинні на території певної адміністративної одиниці, зокрема, акти місцевих органів виконавчої влади);

локальні (регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їхніх працівників, наприклад, накази і розпорядження адміністрацій).

Підзаконні нормативно-правові акти відіграють важливу роль у регулюванні суспільних відносин. їхня дія спрямована на виконання та конкретизацію вимог законів. Адже законами регулюються найважливіші суспільні відносини. Всі інші суспільні відносин регулюються підзаконними актами. Це дає можливість оперативніше на законодавчому рівні вирішувати всі нагальні державні проблеми.

Дія нормативно-правових актів за територією, за колом осіб і у часі. Зворотна сила закону

Всі нормативно-правові акти мають визначені часові та просторові межі свого існування і дії, а також поширення на певне коло осіб. Дія нормативно-правового акту в просторі пов'язана з поширенням його на територію всієї держави або визначену його частину.

Територіальні межі дії нормативних актів закріплюють суверенітет держави і його юрисдикцію.

Дія за колом осіб обумовлена тим, що нормативно-правові акти діють на всіх адресатів-суб'єктів у рамках територіальної сфери (які перебувають на даній території). Адресатами нормативно-правових актів можуть бути всі громадяни України, іноземці, особи без громадянства або визначені групи населення, всі посадові особи або окремі їхні категорії, юридичні особи, підприємства, установи, організації. Разом з. тим існують спеціальні нормативні акти, які поширюються тільки на окремі категорії громадян. Також існує принцип екстериторіальності, відповідно до якого частина території держави (посольства, транспорт), дипломатичні представники іноземних держав визнаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони реально перебувають, а юридично вважаються такими, які знаходяться на території тієї держави, чиє посольство розміщено в конкретному приміщені або чиїми представниками вони фактично є.

Дія нормативно-правового акту в часі пов'язана з вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили. В Україні діють норми про порядок опублікування і вступу в силу нормативно-правових актів. Строки, протягом якого нормативно-правові акти зберігають свою чинність, можуть визначатись: з моменту їхнього офіційного прийняття; з моменту настання строку, вказаного в самому акті; з моменту опублікування; по закінченні визначеного терміну після його обнародування. Частина 5 ст. 94 Конституції України проголошує, що закон вступає в силу через 10 днів з дня його офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше з дня його опублікування.

Нормативно-правові акти втрачають свою юридичну силу: коли закінчується строк їхньої дії (якщо вони були прийняті на певний строк); у зв'язку з виданням нового нормативно-правового акту, який замінює раніше діючий; на основі прямого припису органу про відміну даного нормативно-правового акту.

Нормативно-правовий акт зворотної сили не має, тобто дія його не поширюється на ті відносини, які вже існували до моменту вступу його в юридичну силу, за винятком двох випадків: якщо в нормативному акті про це сказано або якщо нормативний акт пом'якшує або зовсім виключає відповідальність (кримінальну, адміністративну). Тут діє (як виняток) зворотна сила закону. [4,138]

Висновки

Розрізняють два етапи правоутворення:

Формування права, під яким розуміють процес утворення правил, що стихійно склалися в суспільстві та служать зразком, який необхідно підкріпити або заборонити правом.

Формулювання права, під яким розуміють діяльність компетентних державних органів, їх посадових осіб або всього народу зі зміни, встановлення або скасування юридичних норм, що відбувається у формі правотворчості. [10,86]

Загальновизнаним трактуванням правотворчості є її інтерпретація як форми владної діяльності держави, її органів, органів місцевого самоврядування та посадових осіб, спрямованої на утворення нормативно-правових актів, за допомогою яких в діючій юридичній системі даної держави запроваджуються, доповнюються, змінюються або скасовуються правові норми. [1,161], [8,191]

Правотворчість тісно пов'язана із законотворчістю. Остання, проте, є вужчим поняттям, оскільки стосується прийняття лише законів, а правотворчість охоплюється процесом прийняття як законів, так і інших нормативно-правових Актів. [11,51]

В законотворчому процесі законодавча ініціатива обмежена. Право на офіційне внесення проекту закону до Верховної Ради України належить суб'єктам законодавчої ініціативи, до яких належать: Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України (ст. 93 Конституції України).

Отже, правотворчість в Україні може здійснюватися у вигляді законотворчого і нормотворчого процесу шляхом установлення нових норм права та санкціонування вже існуючих соціальних норм з метою надання їм загальної обов'язковості та інших властивостей права. [5,392]

Література

1. Загальна теорія держави і права / За редакцією академіка АпрН України, доктора юридичних наук, професора В.В.Копейчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 320с.

2. Конституція України. Закон України „Про внесення змін до Конституції України”: - К.: Велес, 2005. - 48с.

3. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. Друге видання, доповнене. - К.: Атіка, 2002. - 480с.

4. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє видання, змінене й доповнене - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 247с.

5. Популярна Юридична енциклопедія / Кол. авт.: В.К. Гіжевський, В.В. Головченко, В.С. Ковальський (кер.) та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 528с.

6. Рабіновіч П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. - К.: Атіка. - 2001. - 176с.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. - 656с.

8. Теорія держави і права: Підручник / С.Л.Лисенков, А.М.Кородій, О.Д.Тихомиров, В.С.Ковальський; за ред. С.Л.Лисенкова - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448с.

9. Теорія держави і права: Посібник для підготовки до іспитів/ С.М.Тимченко, Р.А.Калюжний, Н.М.Пархоменко, С.М.Легуша. - К.: Вид. Паливода А.В., 2005. - 176с.

10. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник./ А.Ю.Олійник, С.Д.Гусарев, О.Л.Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 176с.

11. Юридична енциклопедія: В 6т./ Редкол.: Ю.С.Шемученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцікл., 1998.- Т.5: П-С. - 2003. - 736с.